МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ  ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПВНЗ  «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра менеджменту

Спеціальність : "Менеджмент організацій" 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

НА  ТЕМУ:

«Процес ефективного управління виробництвом на підприємстві» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студента ________________________Сеника Олександра Володимировича 

Науковий  керівник _______________ к.е.н., доц. Шавальова В.І. 

Допущено  до захисту «____» __________________ 2011 р. 

Завідувач кафедри _______________________ професор Щербак В.Г. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

План

Вступ 3

І. Науково-теоретичні основи організації виробництва галузі рослинництва 5

ІІ. Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі

      ІІ.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства 11

      ІІ.2. Ефективність використання виробничих ресурсів 16

      ІІ.3. Організація виробництва галузі рослинництва 27

      ІІ.4. Економічна ефективність виробництва  продукції рослинництва 32

ІІІ. Перспектива розвитку галузі рослинництва

      ІІІ.1. Планування посівних площ, урожайності  та валових зборів 34

      ІІІ.2. Планування затрат на виробництво 40

      ІІІ.3. Планування ефективності виробництва  основних видів сільськогосподарської  продукції 45

Висновки……………………………………………………………………………48

Список використаної літератури………………………………………………….51 
Вступ

    В умовах ринкової економіки аграрна  продукція повинна бути високоякісною  та конкурентноспроможною. Кожен суб'єкт  господарювання аграрної сфери має забезпечувати на основі цього одержання максимального прибутку. Тому організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах повинна здійснюватись на інноваційній основі з урахуванням останніх досягнень аграрної науки, вітчизняного і зарубіжного досвіду.

    Створені  агроформування ринкового типу (господарські товариства, сільськогосподарські виробничі  кооперативи, приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства та ін.), що функціонують на засадах  приватної власності на землю  і майно з використанням індивідуальних, сімейних та колективних форм організації  виробництва.

    Існують також і законодавчі передумови забезпечення рівноправного розвитку різних організаційно-правових форм господарювання ринкового типу, підвищення заінтересованості  сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшенні використання землі, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Успішне функціонування ринкового  господарства в системі АПК є  основою радикального розв'язання продовольчої проблеми, забезпечення надійного постачання населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною, розширення експортних потреб країни. Використовуючи принципово нові методи господарювання агропромислове виробництво повинне забезпечити насичення споживчого ринку товарами вітчизняного виробництва, збалансувати попит і пропозицію, підвищити рівень життя населення.

    У розв'язанні проблем подальшого розвитку АПК України та його важливої складової  — сільського господарства велике значення мають організація і планування виробництва в основних його ланках — сільськогосподарських підприємствах та об'єднаннях. Виробництво на сільськогосподарських підприємствах має бути раціонально організоване і добре сплановане.

    Для якнайкращого функціонування підприємства необхідно проводити глибокий аналіз його виробничо-фінансової діяльності та обґрунтовувати шляхи подальшого високоефективного розвитку, приймати найбільш раціональні варіанти планових рішень, що забезпечують досягнення максимальної ефективності виробництва.

    В умовах ринкової економіки підприємства працюють самостійно, несуть відповідальність перед державою, партнерами по виробничо-фінансовій діяльності і працівниками. Тому вимагається глибока обґрунтованість планових рішень, постійний контроль за витратами і результатами діяльності підприємства та його окремих підрозділів, запровадження методів мотивації працівників та їх колективів, що спонукають до ефективної праці.

    Сільське  господарство, що є сукупністю галузей, має свої особливості порівняно  з іншими галузями суспільного господарства. Це треба враховувати при вирішенні  питань організації виробництва  в сільськогосподарських підприємствах  і об'єднаннях, розробленні планів його розвитку.

    Земля у сільському господарстві, на відміну від інших галузей, є головним засобом виробництва. В інших галузях народного господарства вона є лише просторовою основою, необхідною для здійснення виробничого процесу. Якщо інші засоби виробництва в процесі функціонування зношуються і замінюються, то при правильному використанні властивості землі не погіршуються, а навпаки, поліпшуються. Тому при складанні планів та їх виконанні слід добиватися максимального поліпшення та повного використання всіх земельних угідь господарства.

    У сільськогосподарському виробництві  економічний процес відтворення тісно пов'язаний з біологічним, у зв'язку з чим робочий період не збігається з часом виробництва, а, як правило, за тривалістю менший за нього. Це пояснюється тим, що природні умови зумовлюють сезонний характер сільськогосподарського виробництва в багатьох його галузях, особливо в рослинництві. Тому в організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах, зокрема під час розроблення планів його розвитку, визначають певне поєднання галузей і культур, створення підсобних підприємств та промислів для зменшення сезонності виробництва, забезпечення найкращого використання трудових ресурсів і засобів виробництва, більш рівномірного надходження коштів.

    Особливістю сільськогосподарського виробництва  є також використання створеної продукції як вихідного матеріалу в подальшому процесі виробництва.

    На  відміну від промисловості, в  сільському господарстві виробництво розосереджене на великій території, що призводить до додаткових витрат праці і засобів при виконанні різних виробничих процесів.

    Врахування  особливостей сільського господарства при організації і плануванні виробництва дає змогу більш  повно використати виробничі ресурси підприємств та об'єднань.

І. Науково-теоретичні основи організації  виробництва галузі рослинництва

    Рослинництво  є комплексною основною галуззю  сільського господарства, її продукція  становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва. Від інтенсивності  її розвитку залежить забезпечення населення  продуктами харчування і промисловості сировиною. Галузь рослинництва є визначальною у розвитку інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього створюється переважно в цій галузі.

    Рослинництво, як комплексна галузь, складається  з кількох галузей: зерновиробництво, буряківництво, картоплярство, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Відповідно до цього створюються певні типи господарств, які відрізняються  один від одного технологією та організацією виробництва, характером виробленої продукції. У кожному з них створюється  науково-виробнича система з деталізацією виробництва певних видів продукції  галузей, що визначають його спеціалізацію.

    Завданням господарств, що займаються вирощуванням сільськогосподарських культур  і в яких для цього є найбільш сприятливі грунтово-кліматичні та економічні умови, полягає в раціональному використанні виробничого потенціалу шляхом впровадження інтенсивних технологій, наукових форм організації виробництва і праці, всього комплексу досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення виробництва високоякісної продукції в кількості, що забезпечує населення продуктами харчування, промисловості — сировиною за нормативних затратах праці і коштів. Оскільки виробничий потенціал включає в себе трудові й земельні ресурси, засоби виробництва, їх раціональне використання можливе при веденні господарства на основі науково-технічного прогресу, останніх досягнень науки, кращого досвіду інших країн, колективів у певних галузях. Особливої уваги заслуговують питання відновлення і підвищення родючості ґрунтів як основи всього виробництва і суспільного багатства.

    Основними шляхами збільшення виробництва  високоякісної продукції рослинництва, зменшення сумарних витрат на її одиницю  є:

    1. Науково обґрунтована система  ведення господарства відповідно  до природно-кліматичних та економічних  умов з урахуванням розвитку  на перспективу.

    2. Створення міцної матеріально-технічної  бази відповідно до обсягу  І структури виробництва продукції,  системи машин для забезпечення  комплексної механізації виробничих процесів, переведення виробництва продукції на промислову основу.

    3. Розроблення раціональної системи  хімізації у рільництві. Важливою  ланкою у цій системі є застосування  науково обґрунтованої системи  удобрення ґрунтів під кожну  сільськогосподарську культуру  відповідно до кліматичних факторів, властивостей ґрунтів, запасу  в них поживних речовин, сортового  складу вирощуваних культур. Високі  врожаї господарства одержують  при внесенні добрив у певних  пропорціях відповідно до фаз  росту й розвитку рослин з  урахуванням погодних умов на  запрограмований рівень урожайності.

    У господарствах, які застосовують науково  обґрунтовану систему удобрення, витрати  за цією статтею становлять 18—20% загальних  витрат. Раціональне застосування пестицидів проти хвороб і шкідників сільськогосподарських культур, а також забур'яненості полів забезпечує їх високу ефективність, оскільки без застосування хімічних засобів господарства втрачають нерідко до 40% врожаю. За розрахунками, кожна гривня, витрачена на придбання і вміле використання пестицидів, дає додатково продукції на 8—10 грн. Однак при цьому слід пам'ятати, що від інтенсивної хімічної обробки посівів гинуть не лише шкідники і збудники хвороб, а й корисні комахи, птахи. Деякі хімікати, циркулюючи тривалий час у біосфері, забруднюють навколишнє середовище і нагромаджуються в ланцюгах харчування. Тому нині велика увага приділяється розробці альтернативних методів захисту рослин, передусім біологічних.

    Арсенал засобів захисту рослин розширюється за рахунок біологічно активних речовин-феромонів, гормональних та інших, за допомогою яких виявляють осередки шкідників, для дезорієнтації самців, заганяючи їх у пастки. При цьому кількість обробок хімічними препаратами скорочується з п'яти до двох, а економія коштів становить 80—90 грн./га.

    4. Меліорація земель. Проведення на  науковій основі зрошення, особливо  в степовій зоні, осушення, зокрема  в зоні Полісся, лісонасаджень  нерідко підвищує продуктивність  полів у 2—2,5 раза.

    5. Селекція і насінництво, тобто  виведення нових і поліпшення  районованих сортів культур, проведення  робіт для одержання високоякісного  насіння сільськогосподарських  культур. Високоврожайні, стійкі  проти засухи і хвороб сорти  дають значно вищі врожаї. Навіть  за однакових матеріально-грошових  витрат при цьому можна мати  більше високоякісної продукції.

    6. Впровадження науково обґрунтованих  систем землеробства. В останні  роки в сільськогосподарському  секторі АПК впроваджується нова  ґрунтозахисна система, розроблена науковцями Науково-дослідного інституту землеробства Академії аграрних наук України. При правильному її використанні господарства досягають добрих результатів у відновленні та підвищенні родючості ґрунтів.

    7. Усунення або максимальне зменшення  витрат при збиранні врожаю, транспортуванні,  зберіганні, переробці та реалізації  продукції. За рахунок цього  можна додатково одержати 30—40% продукції.  Особливо на низькому рівні  перебуває переробка продукції.  У розвинених країнах світу,  зокрема у СТА, вона становить  до 60% від загальної суми витрат, тоді як у нашій країні —  не більше 30%. На зберіганні, наприклад,  коренеплодів цукрових буряків  у кагатах втрати цукру становлять 1%, що в цілому по країні  рівнозначно 200 тис.т цукру. Це  річна норма вживання його  для 5 млн. чоловік (по 100 г цукру на день).

    8. Спеціалізація сільськогосподарського  виробництва як умова концентрації  фінансово-матеріальних і трудових  ресурсів на виробництві основних  видів продукції, оптимізації  галузевих пропорцій і розмірів  як господарства в цілому, так  і його підрозділів. Наукова  організація виробництва і раціональна  система матеріального та морального  стимулювання є основою підвищення  продуктивності праці в сільському  господарстві.

    9. Створення інформаційно-обчислювальної  системи планування, обліку, звітності  та оперативного управління сільськогосподарським  виробництвом у кожному підприємстві  на базі сучасної комп'ютеризації.

    10. Впровадження інтенсивних технологій  і в цілому процесу інтенсифікації  виробництва при додаткових капітальних  вкладеннях на одиницю площі.  Ефективність цих заходів досягається  тоді, коли вартість додатково  отриманої продукції значною  мірою перевищує суми додаткових  капітальних вкладень.

    Інтенсифікація  сільськогосподарського виробництва  визначається рівнем освоєння прогресивної технології і організації виробництва  на базі комплексної механізації  процесів праці, кількістю і якістю внесених у ґрунт добрив, щільністю  поголів'я тварин, тобто витратами  на одиницю земельної площі. Вона є основою подальшого підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації  праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість  продукції з меншими витратами  на її одиницю.

    Суть  інтенсивних технологій полягає  в тому, що виробництво продукції  здійснюється на основі новітніх досягнень  науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. Це означає:

• розміщення культур у сівозміні після науково обґрунтованих попередників;
• висівання  стійких проти засухи  і  полягання,  хвороб і шкідників високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу;
• застосування науково обґрунтованої системи удобрення відповідно до грунтово-кліматичних умов на запрограмований рівень урожаю;
• застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур'янами;
• застосування комплексу науково обґрунтованих меліоративних заходів;
• здійснення виробництва відповідно до наукової системи організації праці;
• виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.

    Особливого  значення набуває впровадження прогресивних форм організації праці, дотримання календарного графіка виконання  всіх організаційно-технологічних  операцій на кожному полі.

    Важливими є якісне виконання механізованих  робіт, ефективна організація використання засобів механізації. Для цього  необхідно встановити найбільш раціональний режим роботи за погодинним графіком, а для усунення холостих переїздів  дотримуватись графіка-маршруту агрегатів. Найраціональнішим в організації  роботи агрегатів є груповий метод, за якого технічні засоби зосереджуються на одному полі. Це полегшує процеси  матеріального забезпечення, технічного обслуговування, забезпечує умови для  взаємодопомоги механізаторів, належного  побуту.

    При впровадженні інтенсивної технології на частині площі результати виробництва  можна порівняти з результатами, отриманими за звичайної технології. Можна також порівнювати показники, одержані при вирощуванні сільськогосподарських  культур за інтенсивною технологією  із середніми даними за попередні 3—5 років при застосуванні звичайної  технології.

    Виконуючи ці завдання можна досягти значного збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва, а також набагато зменшити сумарні витрати на її одиницю.

    Крім  того повному і раціональному використанню виробничих ресурсів підприємств сприяє впровадження науково обґрунтованої системи господарства.

    Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку.

    Класифікація  систем господарства здійснюється: 1) за регіональними рівнями (для країни, зони, області, району, підприємства); 2) за галузевим принципом (системи рослинництва, системи тваринництва, системи допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства); 3) за технологічною ознакою (системи землеробства, системи удобрення, системи годівлі худоби, системи машин, системи оплати праці та ін.); 4) за структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна структура підприємства).

    Поняття науково обґрунтованої системи  господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; підвищення матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей. Основні її ланки — спеціалізація та раціональне поєднання галузей, систем рослинництва, тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо. Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим має бути її розроблення.

    На  формування системи господарства аграрного  підприємства, її розвиток впливає сукупність факторів і умов виробництва. Головним із них є ресурсний потенціал господарства, тобто наявність матеріально-технічних, трудових і земельних ресурсів підприємства (рис. 1).

    До  раціональної системи господарства ставляться такі основні вимоги: виконання договірних зобов'язань з виробництва певних видів товарної продукції, вдосконалення спеціалізації виробництва, правильне поєднання галузей, найбільш повне і раціональне використання ресурсного потенціалу (землі, трудових ресурсів, основних та оборотних фондів), зменшення сезонності використання трудових ресурсів протягом року, підвищення ефективності всіх галузей.

    Система господарства розробляється для  кожного конкретного підприємства. При цьому широко використовуються рекомендації наукових установ, кращі досягнення підприємств та їх виробничих підрозділів, нормативні матеріали та ін.

    Обґрунтування системи господарства в конкретному  підприємстві пов'язане з проведенням  певної аналітичної роботи, а також розробленням різних організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів на перспективу. Порядок роботи при цьому може бути таким: аналіз галузей підприємства за останні роки та виявлення резервів їх подальшого розвитку; уточнення загальногосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва; система рослинництва; система кормовиробництва; система тваринництва; система заходів щодо механізації, електрифікації та автоматизації виробництва; система обслуговуючих і підсобних виробництв; система організації та оплати праці і баланс праці; організаційна, виробнича структура і структура управління підприємством; соціальний розвиток колективу підприємства; розвиток особистих підсобних господарств населення; капітальні вкладення; економічна ефективність системи ведення господарства.

    Особливо  важливим у проектуванні системи  господарства є оптимізація виробничої структури підприємства, а також  обґрунтування систем рослинництва і систем тваринництва.

ІІ. Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі

ІІ.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

    Кожне підприємство характеризується своєю  спеціалізацією, розміром, структурою управління, наявністю галузей та підгалузей, виробничим типом та ін.

    Дане  дослідження має на меті розглянути виробничу діяльність ПСП «Надія». Це приватне підприємство з орендними відносинами, яке здійснює виробничу і комерційну діяльність на базі як власного, так і орендованого майна і землі з метою одержання прибутку. Розташоване ПСП «Надія» у с. Велика Дорога Ніжинського району Чернігівської області. Спеціалізується переважно на тваринницькій галузі, зокрема на виробництві м’яса ВРХ. Проте разом з тим дуже розвинене рослинництво, що займає значну питому вагу у виробництві.

    Розташування  ПСП «Надія» вигідне, оскільки воно знаходиться у зоні Полісся і має у розпорядженні високо родючі ґрунти. Клімат м’який помірний з достатньою кількістю вологи, що сприяє вирощуванню більшості сільськогосподарських рослин. Тому підприємство має значний потенціал у одержанні великого врожаю, та не потребує значних затрат на проведення таких специфічних заходів, як зрошення чи осушення ґрунтів. Тривалість вегетаційного періоду для даної території становить 195—198 днів.

    Підприємство  знаходиться недалеко від основних шляхів сполучення. Зокрема має важливі дорожні та залізнодорожні шляхи. Має сполучення з місцями приймання та переробки сільськогосподарської продукції, а також з місцями одержання необхідних господарству матеріалів. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Структура управління ПСП «Надія» зображена на рис. 2.

    Рис.2. Структура управління ПСП «Надія»

    З розміщенням сільського господарства пов'язані його спеціалізація і поєднання галузей. Спеціалізація — це якісний бік розміщення. Здійснюючи її, у зонах, районах, господарствах виділяють основні товарні культури або галузі при одночасному розвитку інших галузей, культур у певних пропорціях. Таким чином, спеціалізація — це зосередження господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань на виробництві певних видів (виду) товарної продукції. Спеціалізація визначає виробничий напрям господарств, районів, зон, їх місце у загальному обсязі виробництва певних видів товарної продукції.

    Поєднання галузей — це кількісний бік розміщення. За його допомогою визначають співвідношення галузей у сільськогосподарських підприємствах.

    Подальше  зростання продуктивних сил суспільства  зумовлює поглиблення поділу праці як між галузями народного господарства, так і в окремій галузі. Вдосконалення процесу поділу праці — один з найважливіших факторів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва І перетворення його на високопродуктивну галузь. При цьому виникають нові форми організації і управління виробництвом — формуються міжгосподарські і агропромислові підприємства та об'єднання.

    Раціональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва передбачає встановлення певних пропорцій між його галузями. Найбільш економічно вигідна спеціалізація сільськогосподарського підприємства визначається інтересами його колективу, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва, відповідно до вимог ринку.

    Виробництво в сільськогосподарських підприємствах поділяється на ряд галузей. В основі цього поділу лежить характер продукції, яка виробляється в господарстві. Під галуззю сільськогосподарського підприємства розуміють частину його виробництва, яка характеризується певними предметами і засобами праці, професійними якостями працівників, технологією, організацією виробництва і кінцевим продуктом. Галузі сільськогосподарських підприємств поділяються на дві великі групи: рослинництво і тваринництво. До рослинницьких галузей належать рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Серед тваринницьких галузей виділяють скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та ін.

    У кожному господарстві тієї чи іншої  природно-економічної зони визначають такий склад галузей, який забезпечив би одержання максимального прибутку. Цього досягають здійсненням економічно найбільш вигідної спеціалізації сільськогосподарських підприємств у кожній природно-економічній зоні країни.

    Залежно від економічного значення галузі в  сільськогосподарських підприємствах поділяють на головні, додаткові і підсобні. До головних належать галузі, частка продукції яких найбільша у товарній продукції господарства, затратах праці і коштів. У сільськогосподарських підприємствах є переважно від однієї до трьох галузей, які визначають спеціалізацію господарства.

    Головні галузі визначають переважно і виробничу  структуру господарства, його сівозміни, структуру засобів виробництва, характер будівництва, спеціалізацію кадрів тощо.

    Додатковими є галузі, частка яких у товарній продукції господарства теж велика, проте менша, ніж головних (головної) галузей, наприклад, свинарство у скотарсько-льонарських господарствах. Певне поєднання додаткових галузей з головними забезпечує раціональну виробничу структуру господарства, сприяє успішному розвитку головних галузей, більш повному використанню землі, робочої сили, засобів виробництва.

    Підсобними є галузі, питома вага яких у товарній продукції господарства невисока, їх створюють для більш повного використання природно-економічних умов господарства. Такими галузями у багатьох сільськогосподарських підприємствах є садівництво, овочівництво, бджільництво, рибництво, шовківництво та ін. У сільськогосподарських підприємствах є також допоміжні та обслуговуючі виробництва.