Процес проведення санації на підприємстві

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні  ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове  середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності. Фінанси підприємств є основою  фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове  становище країни в цілому.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація  фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні і  практичні знання, можуть узагальнити  наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути. Тому  у процесі становлення  ринкових відносин в Україні, питання  пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення.

Темою дослідження даної курсової роботи є санація (фінансове оздоровлення) господарюючих суб’єктів. Оскільки в сучасних умовах, всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась  необхідність проведення санації підприємств  з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб’єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати власний  фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Метою даної курсової роботи є визначення сутності та механізму санації її вплив на господарську діяльність підприємства. З даної мети можна виділити такі завдання:

• визначити фактори, що спричиняють фінансову кризу;
• проаналізувати сутність санації;
• визначити заходи фінансового оздоровлення;
• проаналізувати зарубіжний досвід санації.

Об’єктом дослідження  роботи є  сам процес проведення санації на підприємстві.

У першому, теоретико-методологічному  розділі роботи розкрито суть фінансової санації, як комплексу заходів щодо оздоровлення господарюючих суб’єктів, зосереджено увагу на фінансовій кризі  підприємства, економічній  сутності та механізмі санації. Розглянуто класичну модель санації підприємства.

У другому, розрахунково-аналітичному розділі роботи розраховано основні  техніко-економічні показники роботи підприємства легкої промисловості  «Еліта». Проаналізовано вплив заходів  фінансового оздоровлення на господарську діяльність підприємства.

У третьому, рекомендаційному розділі  курсової роботи розкрито практичний досвід проведення санації підприємств  зарубіжними країнами, та можливості його застосування в Україні.

Тема курсової роботи має зв’язок  з такими темами курсу «Економіка підприємств» як: «Банкрутство підприємств», «Реструктуризація підприємств», «Ефективність  діяльності підприємства» тощо.

Інформаційною базою проведеного  дослідження є матеріали наукової літератури, періодичних видань з  питань фінансово-оздоровчої діяльності господарюючих суб’єктів, дані державного комітету статистики України, а також  закони, які стосуються даної теми. Розв’язанням проблем фінансово- оздоровчої діяльності підприємств, України в цілому займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, треба згадати про таких видатних економістів як О.О. Терещенко,  М.І. Тітов, І.А. Бланк, Н. Здравомислов, З.О. Манів, Б Бекенферде, М. Гелінг, С.Ф. Покропивний та багато інших.

1.ФІНАНСОВА САНАЦІЯ,  ЯК КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ ЩОДО ОЗДОРОВЛЕННЯ  ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ

1.1. Фінансова криза  на підприємстві: симптоми та  фактори, що її спричиняють

Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні  результати лише за умов санації фінансів базової ланки економіки —  підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення  попиту на неї стали головними  причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи  господарювання, до «ринку покупця». Керівники  багатьох суб’єктів господарювання за браком належної кваліфікації довели свої підприємства до межі банкрутств [19, с. 10].

Останніми роками в Україні спостерігається  стійка тенденція до зменшення кількості  фінансово неспроможних підприємств. За інформацію Державного комітету статистики України частку збиткових підприємств  в економіці України за окремим  галузями характеризують дані таблиці 1.1.1.

 Таблиця 1.1.1

Частка збиткових підприємств  в економіці України (%)[7, с.60]

Аналізуючи перше півріччя 2008 року збитково працюючими виявилися 34,2% від загальної кількості підприємств.

Негативною тенденцією, яка  є наслідком незадовільного фінансового  стану більшості вітчизняних  підприємств є катастрофічне  зростання їх кредиторської і  дебіторської заборгованості. За статистичними  даними значна частина кредиторської  та дебіторської заборгованості є простроченою. Це є наслідком неплатоспроможності  більшості суб’єктів господарювання. Неплатоспроможність у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість  позовних заяв до арбітражних судів  надходять у зв’язку з банкрутствами  підприємств [21].

Банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а  й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним з  чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають  на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в  скрутне становище. Вартість їхніх  активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися  з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб’єктивних і об’єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. В Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства [10, с. 59].

У ринковій економіці банкрутство  підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств  утримується на ринку не більш  як 20—30. Причому кількість фінансово  неспроможних підприємств зростає  не лише в абсолютному, а й у  відносному вираженні.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності [5, с. 461].

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадії її розвитку. Ідентифікація цих ознак  дає змогу правильно діагностувати  фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог  санаційних заходів. Класифікацію ознак  фінансової кризи наведено на рисунку 1.1.1.

Рис. 1.1.1 Класифікація ознак фінансової кризи

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно  ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від діяльності підприємства).

Головними екзогенними факторами  фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон’юнктури в економіці в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи  має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу  на підприємстві, якщо менеджмент неправильно  або несвоєчасно реагує на них, тобто  якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування  банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки:

1.  Низька якість менеджменту.

2.  Дефіцити в організаційній  структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політики.
8. Брак інформації та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.

Загалом усі названі причини  кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових  зв’язків. Безперечно, досліджуючи  те чи інше підприємство, той чи інший  випадок фінансової кризи, можна  виокремити певні специфічні причини  фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до вище перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський  стан підприємства такі:

• втрата клієнтів і покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;
• істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);
• криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
• криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати неплатоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують  тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює  кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством  ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення  обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості  та до збитковості, а з іншого —  до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом  розвитку симптомів фінансової кризи  є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможності та банкрутство  підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є  ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо  не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим  антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

 в) кризовий стан, який не  сумісний з подальшим існуванням  підприємства і призводить до  його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи  є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї [19, с. 14].

1.2. Економічна сутність  та механізм санації підприємства

Термін «санація» походить від латинського «sanare» — оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості у довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства [9, с. 167].

Наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів  не є достатньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з  фінансової кризи. Наведений перелік  заходів є неповним і не розкриває  принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад  І. А. Бланк) із санацією ототожнюють  лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з  допомогою сторонніх юридичних  та фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Із цим не можна погодитися, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід’ємною складовою  процесу оздоровлення будь-якого  підприємства [10, с. 62].

Згідно із закон «Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом», прийнятий  30 червня 1999 р., розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство [1].

 Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного наведених варіантів.  Таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення [13, с.43].

Подане визначення втілює комплексний  підхід до розглядуваного поняття, є  універсальним і всебічно висвітлює  економічну сутність санації підприємств. Пропоноване визначення унаочнює рисунок 1.2.1.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рис. 1.2.1  Економічний зміст поняття «санація»

Для повного розкриття змісту санації  слід конкретизувати види заходів, які  проводяться в межах фінансового  оздоровлення суб’єктів господарювання.

Особливе місце у процесі  санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові  відносини, що виникають у процесі  мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Санаційні заходи організаційно-правового  характеру спрямовані на вдосконалення  організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків  між членами трудового колективу  тощо. У цьому контексті розрізняють  два види санації:

1. санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника;
2. санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією  та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається.

Оскільки санація підприємства пов’язана, як правило, зі скороченням  зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального  характеру. Особливо це стосується фінансового  оздоровлення підприємств-гігантів або  підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв’язку із реалізацією  соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук  і пропозиція альтернативних робочих  місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам  позик тощо [8, с. 149].

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що «санація»  є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно починати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А  санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості  та конкурентоспроможності), так і  заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності) [16, с.496].

Рішення про проведення санації може прийматися в таких  основних випадках:

1. З ініціативи суб’єкта  господарювання, який перебуває  в кризі — якщо існує загроза  неплатоспроможності та оголошення  його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник  з власної ініціативи звернувся  до арбітражного суду із заявою  про порушення справи про своє  банкрутство (якщо підприємство  стало фінансово неспроможним  або існує реальна загроза  такої неспроможності). Одночасно  з поданням заяви боржник має  подати до арбітражного суду  план санації та (або) проект  мирової угоди. Зрозуміло, що  рішення про санацію приймається  лише у разі, якщо підприємство  доведе кредиторам, що воно є  санаційно спроможним.

3. По закінченні місячного  терміну з моменту опублікування  в офіційному друкованому органі  Верховної Ради чи Кабміну  України оголошення про порушення  справи про банкрутство даного  підприємства — якщо надійшли  пропозиції від фізичних чи  юридичних осіб, які бажають задовольнити  вимоги кредиторів до боржника  та подали акцептовані комітетом  кредиторів та арбітражним судом  пропозиції щодо санації (реорганізації)  неспроможного підприємства. У разі  згоди кредиторів з умовами  та механізмом задоволення їхніх  претензій арбітражний суд приймає  рішення про припинення провадження  у справі про банкрутство та  про здійснення фінансової санації  юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної  установи. Згідно із законом України  «Про банки та банківську діяльність»  установа банку має право відносно  клієнта, оголошеного неплатоспроможним,  застосувати комплекс заходів  щодо його санації, у тому  числі: передати оперативне управління  даним підприємством адміністрації,  сформований за участю банку;  реорганізувати боржника; змінити  порядок платежів; спрямувати на  погашення кредиторської заборгованості  виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя  цілісного майнового комплексу  підприємства. У разі невиконання  зобов’язань, забезпечених іпотекою  цілісного майнового комплексу  підприємства, заставодержатель має  право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб’єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи Державного  органу з питань банкрутства,  якщо йдеться про державні  підприємства.

7. З ініціативи НБУ  — якщо йдеться про фінансове  оздоровлення комерційного банку.  Режим санації є превентивним  заходом впливу НБУ на комерційний  банк перед застосуванням санації,  передбачених законом України  «Про банки та банківську діяльність»  [9, с. 186].

Процес організації  фінансової санації підприємств  можна подати трьома основними функціональними  блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.
2. Проведення санаційного аудиту.
3. Менеджмент санації.

План фінансового оздоровлення розробляють, як правило, фінансові  та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми.

План санації  складається зі вступу та чотирьох розділів.

Вступ містить загальну характеристику об’єкта планування. Тут подаються  відомості про правову форму  організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сферу  діяльності, а також коротка історична  довідка про розвиток підприємства. Окрім цього визнаються мета складання  плану, його замовник та методи розробки.

Перший розділ відбиває вихідну  ситуацію на підприємстві.

Аналіз вихідних даних включає  такі підрозділи:

1. Оцінка зовнішніх умов.
2. Аналіз фінансово-господарського стану.
3. Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.
4. Наявний потенціал.

Оцінка зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою  стратегічного планування і включає  в себе вивчення загальних політико-економічних  тенденцій, аналіз галузі та ринкового  сегмента.

Аналіз фінансово-господарського стану охоплює два аспекти: виробничо-господарську діяльність та фінансовий стан. Наводяться дані про фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний  обсяг реалізації, величин прибутків/збитків, рівень заборгованості, коефіцієнти  платоспроможності, ліквідності тощо).

Аналіз причин фінансової кризи  та слабких місць полягає в  систематизації та оцінюванні відповідних  чинників і їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Такий аналіз має на меті локалізувати та усунути  зазначені чинники.

В наявному потенціалі характеризуються сильні сторони підприємства, його можливі шанси та наявний потенціал  у кадровій, виробничий, технологічній, маркетинговій та інших сферах.

Ефективну санацію можна забезпечити  завдяки планомірному розвитку і  використанню наявного у підприємства потенціалу, а також послаблення  чинників, що обмежують можливості санації.

На підставі аналізу вихідної ситуації доходять висновку про доцільність  і можливість санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

Другий розділ має характеризувати  стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розробку стратегії. Тут подається також оперативна (Crach)-програма, що відбиває заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови вдалого виконання цієї програми підприємство буде здатним реалізувати план санації, тобто вжити заходів щодо відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг.

Третій розділ є основною частиною плану санації і включає в  себе конкретний план заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому  періоді і складається з таких  частин:

• План маркетингу та оцінювання ринків збуту продукції. У ньому визначаються ринкові чинники, які впливають на:
• збут продукції та місткість ринку;
• мотивацію споживачів;
• ступінь еластичності попиту та рівень платоспроможності попиту на продукцію підприємства;
• умови збуту;
• галузеві ризики;
• ситуацію на суміжних товарних ринках.