Процес вдосконалення організації товаропостачання на підприємстві

    ЗМІСТ 

    Вступ……………………………………………………………………3

    РОЗДІЛ 1. Основні теоретичні поняття

управління  запасами підприємства…………………….………………..5

    1.1 Поняття та види матеріальних  запасів……………………………5

    1.2 Організація управління запасами підприємства…………..……..12

    РОЗДІЛ 2. Аналіз товаропостачання

підприємства  ЗАТ “Світанок”…………………………………………....21

    2.1 Фінансово-господарська діяльність  підприємства….…………...21

    2.2 Діяльність підрозділу матеріально-технічного  забезпечення 

ЗАТ “Світанок”………………………………………………………..........25

    РОЗДІЛ 3. Процес вдосконалення організації товаропостачання на підприємстві………………………………………………………………….31

    3.1 Визначення оптимальної величини  виробничих запасів…………31

    3.2 Поліпшення діяльності підрозділу матеріально-технічного забезпечення…..33

    Висновок…………………………………………………………..37

    Список  використаної літератури…………………………………….39 
 
 
 
 
 
 

         ВСТУП

         Стан і ефективність використання виробничих запасів, як самої  значної частини оборотного капіталу – є однією з основних умов успішної діяльності підприємства. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови їх організації. Запаси являють собою один з найважливіших факторів забезпечення сталості і безперервності відтворення. Цю важливу роль відіграють усі складові частини сукупного матеріального запасу, у тому числі товарно-матеріальні запаси.

         Безперервність виробництва  вимагає, щоб постійно знаходилася  достатня кількість сировини і матеріалів, для повного задоволення потреб виробництва в будь-який момент їхнього  використання. Тому необхідність безперебійного постачання виробництва в умовах безперервності попиту і дискретності постачань, обумовлює створення на підприємствах матеріальних запасів.

         Інтеграція української  економіки у світову поставила  визначені вимоги перед вітчизняними підприємцями. У першу чергу це відноситься до виробничих підприємств. У результаті зміни підходів до організації виробництва багатьом підприємствам довелося пережити нелегкий час кардинальні реорганізації і реструктуризації всіх елементів виробничого процесу як такого, а також суміжних процесів, без яких одержання готової продукції неможливо апріорі.

         У нашому випадку  акцент буде зроблений на основних аспектах організації і функціонування системи закупівель на українському підприємстві, що працює в області  обробки та оптової продажі деревини, а саме ЗАТ “Світанок”, яке знаходиться в м. Києві.

         Предметом дослідження  є організація товаропостачання, управління матеріальними запасами, його суть, роль та порядок планування на підприємстві.

         Об’єктом дослідження  є організація товаропостачання на ЗАТ “Світанок”.

         Метою даної роботи є розробка на основі аналізу предметно-об'єктного матеріалу конкретних пропозицій по підвищенню ефективності управління виробничими запасами ЗАТ “Світанок”.

         Завдання  данної роботи:

1) розглянути  поняття та види матеріальних  запасів;

2) охарактеризувати організацію управління запасами підприємства;

3) здійснити  аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства;

4) розглянути  діяльність підрозділу матеріально-технічного  забезпечення ЗАТ “Світанок”;

5) провести  аналіз діяльності служби матеріально  – технічного забезпечення;

6) визначити  оптимальну величину виробничих  запасів на підприємстві;

7) окреслити  шляхи поліпшення діяльності  підрозділу матеріально-технічного  забезпечення.

         Результати дослідження  можуть бути використані в поточній управлінській діяльності підприємства з метою зменшення відволікання засобів у запаси за допомогою запропонованої моделі управління запасами і системи коректного контролю рівня запасів і зниженню в остаточному підсумку рівня витрат на гривню товарної продукції.

         Теоретичною, методологічною та практичною основою роботи слугували наукові монографії, публікації провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, фінансово-звітна документація ЗАТ “Світанок”.

         Структура роботи. Дана робота складається із вступу, трьох  розділів, висновку, списку використаної літератури. 
 

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ ПІДПРИЄМСТВА 

         1.1 Поняття та види  матеріальних запасів

         Матеріально-виробничі  запаси є складовою частиною оборотних  активів організації.

         Запаси являють собою один з найважливіших факторів забезпечення сталості і безперервності процесу виробництва.

         Безперервність виробництва  вимагає, щоб постійно знаходилася  достатня кількість сировини і матеріалів, для повного задоволення потреб виробництва в будь-який момент їхнього використання. Тому необхідність безперебійного постачання виробництва в умовах безперервності попиту і дискретності постачань, обумовлює створення на підприємствах матеріальних запасів.

         Матеріальні запаси – це продукція виробничо-технічного призначення, народного споживання й інші товари, які знаходяться на різних стадіях виробництва що очікують вступ в процес виробничого або особистого споживання [1, 184].

         На рівні фірм запаси відносяться до числа об'єктів, що вимагають великих капіталовкладень, і тому являють собою один з факторів, що визначають політику підприємства і впливають на рівень обслуговування в цілому. Однак багато фірм не приділяють цьому належної уваги і постійно переоцінюють свої майбутні потреби в наявних запасах. У результаті цього фірми звичайно зіштовхуються з тим, що їм приходиться вкладати в запаси більший капітал, ніж передбачалося.

         Об'єктивна необхідність утворення запасів зв'язана з  характером процесів виробництва і  відтворення. Основною причиною утворення  запасів є розбіжність у просторі і в часі виробництва і споживання матеріальних ресурсів [7, 109].

         Необхідність утворення  запасів особливо важлива в зв'язку з безперервним поглибленням поділу праці. Підвищення продуктивності праці  відбувається внаслідок розширення і поглиблення процесів спеціалізації і кооперування, у результаті яких у процесі виготовлення кінцевого продукту бере участь усе більше число підприємств. Необхідність переміщення між ними засобів виробництва приводить до утворення все більшої кількості запасів як по величині, так і по номенклатурі.

         Утворення запасів  зв'язане також з необхідністю забезпечення безперервності процесу виробництва на всіх його стадіях. У процесі виконання договорів постачання продукції і при її транспортуванні можуть відбуватися відхилення від запланованих термінів і розмірів партій постачання. У той же час забезпечення виробництва повинне здійснюватися регулярно. Тому від наявності і стану запасів у першу чергу залежить ритмічна робота підприємства.

         Наявність запасів  дозволяє безперебійно забезпечувати виконання установленої виробничої програми. Відсутність на підприємстві матеріалів унаслідок вичерпання запасів порушує ритм роботи виробничого процесу, приводить до простоїв устаткування або навіть до необхідності перебудови технологічного процесу.

         Однією з причин створення запасів є також  можливість коливання попиту (непередбачене  збільшення інтенсивності вихідного  потоку). Попит на яку-небудь групу  товарів можна пророчити з  великою часткою імовірності. Однак  прогнозувати попит на конкретний товар набагато складніше. Тому, якщо не мати достатнього запасу цього товару, або вихідних матеріалів для його виготовлення у випадку роботи підприємства «на замовлення», не виключена ситуація, коли платоспроможний попит не буде вдоволений, тобто клієнт піде з грішми і без покупки [1, 185].

         Знижки за покупку  великої партії товарів також  можуть стати причиною створення  запасів.

         Процес оформлення кожного нового замовлення на постачання матеріалів і комплектуючих супроводжується  рядом витрат адміністративного характеру (пошук постачальника, проведення переговорів з ним, відрядження, міжміські переговори і т.п.). Знизити ці витрати можна скоротивши кількість замовлень, що рівносильне збільшенню обсягу партії, що замовляється, і, відповідно, підвищенню розміру запасу [16, 134].

         Крім того, нагромадження  запасів часто є змушеною мірою  зниження ризику недопоставки сировини і матеріалів, необхідних для виробничого  процесу підприємства. Відзначимо, що в цьому зв'язку підприємство, що орієнтується на одного основного постачальника, знаходиться в більш уразливому положенні, ніж підприємство, що будує свою діяльність на договорах з декількома постачальниками [20, 111].

         Матеріально-виробничі  запаси можна класифікувати  за місцем перебування  у виробничому  процесі:

         1. Виробничі запаси;

         2. Незавершене виробництво;

         3. Готова продукція  [15, 109]:

         До першої групи  відносять запаси сировини і матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих  виробів, конструкцій і деталей, паливо, тару і тарні матеріали, відходи, запасні частини, інші матеріали.

         Для кожного виробничого  процесу (або стадії виробничого  процесу) можуть бути виділені наступні види вихідних матеріалів:

         а) Сировина, що утворить у результаті переробки значну частину (по кількості або вартості) кінцевого  продукту. До сировини, як правило, відносяться первинні матеріали, що не пройшли переробку взагалі або пройшли в незначній мірі. Прикладами можуть служити продукти рослинництва, тваринництва або рибальства; продукти видобутку і збагачення руди в гірничодобувній і металургійній промисловості, а також матеріали, одержувані в результаті специфічних технологічних процесів хімічної і фізичної обробки. Вихідні продукти більш високого ступеня переробки, наприклад попередньо змонтовані деталі, що складають значну по кількості частину кінцевого продукту, такого, як електромотор, відносяться до категорії напівфабрикатів. Процедура закупівлі таких продуктів на стороні аналогічна закупівлі інших видів сировини.

         б) Допоміжні матеріали, що займають незначну (по кількості  або вартості) частину в складі кінцевого продукту. Проте такі матеріали можуть мати важливе функціональне значення. Прикладами допоміжних матеріалів є швейні нитки при пошитті одягу, монтажні болти, дріт. Необхідно також враховувати ту обставину, що віднесення продукту до тієї або іншої категорії матеріалів залежить від особливостей виробничого процесу. Так, ті ж нитки в текстильній промисловості служать сировиною для виготовлення тканини. З дроту визначеного виду можуть виготовлятися скріпки, і вона в даному випадку буде сировиною.

         в) Виробничі матеріали, що не входять на відміну від сировини і матеріалів до складу кінцевого  продукту, але необхідні для нормального  ходу виробничого процесу. Вони забезпечують впровадження в дію й експлуатацію устаткування. До таких засобів відносяться мастильні матеріали, охолодна рідина для свердлильного устаткування, миючі засоби. До числа виробничих матеріалів належить також енергія.

         До числа комплектуючих відносяться продукти, що не вимагають обробки взагалі або потребують її в незначній мірі. До числа операцій, що виробляються з ними, можуть відноситися пересортовування, зміна розміру партії, маркування і т.п. [18, 40]

         Сировина, напівфабрикати, допоміжні матеріали відносяться  до загальної категорії сировина і матеріали (тому що піддаються обробці або переробці в процесі виготовлення кінцевої продукції).

         На шляху перетворення сировини в кінцевий виріб і наступний  рух цього виробу до кінцевого  споживача створюється два основних види запасів.

         Виробничі запаси – запаси, що знаходяться на підприємствах усіх галузей сфери матеріального виробництва, призначені для виробничого споживання. Ціль створення виробничих запасів – забезпечити безперебійність виробничого процесу.

         Товарні запаси – запаси готової продукції в підприємств-виготовлювачів, а також запаси на шляху проходження товару від постачальника до споживача, тобто на підприємствах оптової, дрібнооптової і роздрібної торгівлі, у заготівельних організаціях і запаси в дорозі [6, 187].

         Товарні запаси підрозділяються, у свою чергу, на запаси засобів виробництва і предметів споживання.

         Запаси виконують  наступні основні функції, відповідно до виконання яких можуть бути виділені види запасів по функціях, що виконуються  ними.

         Страхові запаси, для яких можливий розрахунок величини запасів на основі статистичних даних. Страховий запас призначений для наступних цілей:

         - для нейтралізації „нормальних”  коливань попиту (зміна темпів  продажів);

         - для нейтралізації відхилень  у постачаннях (по тривалості  циклу постачання.

         Підготовчі запаси, для яких можливий розрахунок величини запасів на основі статистичних даних і відомих дат подій. Як приклади таких майбутніх відомих подій, до яких необхідно підготуватися, можна назвати нагромадження запасів для задоволення сезонного попиту, очікуваного росту продажів при проведенні програм стимулювання збуту, при планових зупинках у виробництві постачальників, при проведенні планового ремонту на заводі, при реконструкції і т.п.

         Огороджуючи запаси – при встановленні їхньої величини переважає рішення керівників як метод оцінки величини такого роду запасів. Вони можуть створюватися для наступних основних цілей:

         - для подолання  наслідків неконтрольованих майбутніх  подій (страйку в компанії та  постачальників, політична нестабільність  у країні, звідки поставляється  важлива сировина, і ін.);

         - для страхування  від ймовірного підвищення ціни  постачальником.

         Транспортні запаси – можливий розрахунок величини цих запасів на основі відомих вихідних даних. Як транспортні можуть трактуватися матеріали і продукція в дорозі з одного місця збереження на інше, до вантажоодержувача. Необхідно при розрахунку їхньої величини враховувати час, відстань і спосіб перевезення.

         Цикловий запас, що виникає внаслідок партійності  виробництва і закупівель. Його можна  розрахувати на підставі наявних  вихідних даних, а його обсяг відображує компроміс між вартістю збереження і вартістю формування нового замовлення. Справді, при великій величині замовлення ростуть витрати збереження виробів у запасах (при рідких, але значних по виробничих обсягах або замовленнях на закупівлю підприємство в середньому підтримує між замовленнями великі запаси, ще не витрачені виробництвом або збутом). При незначному ж його обсязі збільшуються витрати, зв'язані з розміщенням (запуском) замовлень на чергові партії продукції (коли розміщаються часті невеликі замовлення). Тобто варто шукати оптимум по сумі витрат збереження і підготовчих витрат, мінімізуючи тим самим сумарні витрати. Слід зазначити, що при стабільному темпі споживання величина такого роду запасу дорівнює половині розміру партії. Цей запас може застосовуватися для економії часу роботи устаткування з обмеженим ресурсом часу: збільшення циклового запасу заощаджує час унаслідок меншої кількості підготовчих операцій, основна частина часу витрачається з користю 13, 96.

         Технологічний запас у незавершеному виробництві, що відображає запаси, що знаходяться в процесі перетворення з однієї форми в іншу, з однієї номенклатурної позиції в іншу. Тобто це початі виробництвом вироби, що не пройшли ще по всіх необхідних операціях технологічного маршруту.

         Для цих запасів  можливий розрахунок, тому що є дані про весь технологічний процес (тривалість виробничого циклу, дані про відкриті виробничі замовлення). При цьому  при тривалому виробничому циклі  величина даного запасу може бути досить значна.

         Однак політика нагромадження  матеріальних запасів веде до значного відтоку коштів підприємства з обороту. Залежність ефективності виробництва  від рівня і структури запасів  полягає в тім, підприємство несе визначені витрати назабезпечення схоронності запасів.

         У сучасних роботах  по економіці підприємства і логістиці  виділяють наступні основні види витрат, зв'язані зі створенням і  змістом запасів:

         -комерційні  витрати – відсотки за кредит; страхування; податки з капіталу, вкладені у запаси;

         -витрати  на збереження – зміст складів (амортизація, опалення, освітлення, заробітна плата персоналу і т.д.); операції по переміщенню запасів;

         -витрати,  зв'язані з ризиком втрат внаслідок:  старіння, псування, продажу за зниженими  цінами, уповільнення темпів споживання даного виду матеріальних ресурсів;

         -витрати,  зв'язані з упущеною вигодою  від використання вкладених у  виробничі запаси засобів в  інші альтернативні напрямки: збільшення  виробничої потужності; зниження  собівартості продукції; капіталовкладення  в інші підприємства [12, 58].

         При цьому довгостроковий зміст запасів, часом навіть надмірної  їхньої величини приводить до утворення  на підприємствах «неліквідів» (запасів, що не можуть бути використані ні на самому підприємстві, ні реалізовані  стороннім споживачам ).

         Таким чином, при  багатьох позитивних моментах створення  запасів підприємство несе значні витрати  по їхньому формуванню і складу.

         У зв'язку з цим  необхідно з'ясувати чи існує  можливість функціонування підприємства в умовах відсутності запасів  або при їхній мінімальній величині. Для цього розглянемо західний досвід управління запасами. 

         1.2 Організація управління  запасами підприємства

         Суперництво двох найбільших світових економічних систем – США  і Японії в середині 80-х років  характеризувалося явною перевагою останньої в області промислового виробництва. Основою конкурентною перевагою японців з'явилося різке зниження витрат виробництва і, як наслідок, ринкових цін на продукцію машинобудівної, електронної й інших капіталомістких галузей. Прийнята американцями політика протекціонізму у відношенні власних товаровиробників, як відповідна реакція на дешевий імпорт японських товарів, не давала бажаних результатів: азіатські конкуренти продовжували тіснити північноамериканських виробників на обох півкулях планети.

         Дослідження, проведені ведучими аналітиками й економістами США і Європи в 1985-1987 р., показали, що однією з основних умов переваги японців є незначні (мінімальні) товарні запаси. Даний підхід до організації виробництва дозволив, у першу чергу, знизити інвестиційну базу, що у свою чергу значно збільшує прибутковість інвестицій (ROI) за інших рівних умов. Пізніше система, використовувана японськими менеджерами, одержала назву "точно в термін" (абревіатура JIT), що і була надалі покладена найбільш успішними компаніями Америки в основу комплексного планування потреб у матеріалах (MRP). Сьогодні дана система трансформувалася в особливу економічну дисципліну - логістику. JIT означає, що процес виробництва повинний бути організований таким чином, щоб сировина і матеріали були доставлені до місця виробництва в той момент часу, коли в них виникає необхідність, а готові вироби відразу відправлені замовникові або споживачеві 10, 236.

         Статистичний звіт, підготовлений Національною асоціацією виробників США в 1997 р., свідчить, що найбільшого успіху серед досліджених 385-ти підприємств досягли 16%, що впровадили систему JIT, а проведене опитування підтвердило готовність ще 53% компаній перейти до даної системи постачання. Не випадково серед першопрохідників JIT у США сталі Ford, General Motors, Hewlett-Packard, Intel, Motorola, Campbell Soup, GE і багато інших великих виробників. Саме впровадження JIT багато в чому дозволило даним промисловим гігантам відстояти свої ринкові позиції 39, с.52.

         Передова практика впровадження системи JIT показала, що поняття "точно в термін" набагато ширше, ніж звичайне скорочення товарних запасів. Сучасний найбільш прогресивний досвід менеджменту в області організації постачання і збуту був заснований на діалектичному розвитку чотирьох принципових елементів:

         1. Статистичний контроль  процесів (SPC). Цей підхід, по суті, і з'явився первісним прообразом JIT і був прийнятий на озброєння  компаніями уже відразу після  Другої Світової війни. Дана  концепція була заснована на  організації такої системи контролю на підприємстві, що виключає наявність "вхідного" браку на всіх етапах виробництва і, як результат, відсутність дефектів на "виході". Сучасні компанії не можуть цілком відповідати принципам системи "точно в термін", якщо постачальники (як зовнішні, так і внутрішні) допускають навіть незначний відсоток бракованих виробів.

         Метод статистичного  контролю процесів був заснований на так називаній "ідеї відсутності  дефектів", сформульованої Філіпом  Кросбі, який стверджував, що "якість вільна".

         2. Комплексне керування якістю (TQM). Концепція комплексного або тотального керування якістю з'явилася приблизно наприкінці 70-х - початку 80-х років як логічне продовження SPC і була заснованана необхідності підвищення якості всіх компонентів (факторів) виробництва. Застосування методів TQM вимагало підвищення всіх якісних показників виробництва і сервісу, а не тільки усунення дефектів сировини і продукції, що випускається.

         Наукове обґрунтування  методу комплексного (тотального) керування  якістю зв'язують з ім'ям того ж Кросбі і його однодумців Демінга і Джурана, які вважали, що контролювати необхідно не якість продукту, а якість організації виробництва. При такому підході кожен співробітник повинний відповідати за підвищення якості на власній технологічній ділянці. Вони також вважали, що впровадження принципів TQM повинне позбавити компанії від необхідності містити величезні відділи технічного контролю (ВТК).

         3. Реінжинерінг бізнес  процесів (RBP). На рубежі 80-90-х рр. філософія  TQM була доповнена новим комплексним  поняттям у менеджменті корпорацій, що одержала назву RBP. Концепція реінжинерінгу була заснована на допущенні про можливість і необхідність перманентного удосконалювання всіх бізнесів-процесів, включаючи і керування запасами. Основним методом RBP став процес постійної оптимізації, а головними цілями - забезпечення максимальної економії витрат і повне знищення непродуктивної праці (NVA). Незважаючи на відносну молодість методу RBP, більшість ідей, покладених у його основу, відомі економістам уже не перше десятиліття 31, с. 148.

         Саме поняття реінжинерінга  бізнесів-процесів і його принципи були вперше сформульовані в статтях, опублікованих у 1990 р. Хаммером і  його колегами Давенпортом і Шортом.

         4. Тотальне керування  грішми (TCM). Із середини 90-х і до  сьогоднішніх днів самою передовою концепцією в області менеджменту є концепція ТСМ, що заснована на пріоритеті грошових потоків над всіма іншими об'єктами керування. Але це не означає, що SPC, TQM і RBP "більше ні на що не придатні": дані елементи не втратили своєї актуальності, а стали усього лише засобами в забезпеченні процесу тотального керування грішми. Система "точно в термін" також стала однієї зі складових ТСМ. Відтепер філософія керування запасами повинна бути підлегла не якості або оптимальності, або "задоволенню запитів клієнтів" і т.д., а тільки збільшенню реального доходу. Іншими словами компанії, що прийняли на озброєння Тсм-підхід, повинні випускати не якісний продукт, а той, котрий забезпечує максимальний прибуток у часі. Ще одним найважливішим досягненням ТСМ стала остаточна "перемога прибутку над маркетингом". Сьогодні найбільш прогресивні компанії зрозуміли, що маркетинг повинен бути підлеглий фінансовим цілям збільшення доходу, а не навпаки.

         Батьком концепції  тотального керування грішми по праву  вважається Альфред М. Кінг, що вперше дав наукове обґрунтування методу ТСМ у своїй книзі Total Cash Management. Основна ідея роботи Кінга полягає в тім, що з метою керування компанією перевага повинна віддаватися грошовим потокам 21, 72.

         Організаційна побудова, характер і методи роботи служб постачання на вітчизняних підприємствах відзначаються своєрідністю. У залежності від обсягів, типів і спеціалізації виробництва, матеріалоємності продукції, і територіального розміщення підприємства складаються різні умови, що вимагають відповідного розмежування функцій і вибору типу структури органів постачання. На невеликих підприємствах, що споживають малі обсяги матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі чи групи окремих працівників господарського відділу підприємства.