Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Процеси глобалізації в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ ЇЇ РОЗВИТКУ

Сутність, етапи та форми економічної глобалізації…………………….5
Наслідки глобалізації та основні суперечності…………………………11
Глобалізація міжнародного фінансового ринку………………………...16

РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧ-НИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Україна в сучасних глобалізацій них процесах…………………………20
Перспективи виходу України із глобальної світової кризи……………27

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...31

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………….33

ВСТУП

Актуальність теми. Глобалізація економічного простору - складна, багатоаспектна проблема, яка виникла і розвивалась в просторі і часі за діалектичними законами і на сьогоднішній день набула такого впливу на економічні процеси всередині національних економік, що визначає основні вектори їхнього розвитку та ставить перед урядами держав задачі, що потребують негайного вирішення. Реалії сучасності, глобальні зміни геополітичного розкладу сил вимагають дослідження низки явищ і процесів, що мають визначальний вплив на розвиток суспільства. Одним із таких явищ є глобалізація. Процеси глобалізації проявляються у всіх сферах діяльності людини, визначають поступове формування світового економічного простору. Таким чином, зменшується імовірність збереження самостійності національних економік. У цьому контексті зростає взаємозалежність світу, посилюються взаємозв’язки між країнами, регіонами, містами, змінюється їх ієрархія, кількісні та якісні індикатори. Кожна держава стає об’єктом спрямування діяльності транснаціональних фінансових структур, зовнішньої лімітації стратегій і пріоритетів з боку міжнародних організацій та установ.

Для України, як і інших постсоціалістичних країн, що зазнали і зазнають радикальних змін внаслідок переходу від централізованої до ринкової економіки, інтеграція у світове господарство є однією з передумов власного прогресу. Зважаючи на дискусійність окремих сторін глобалізації та незаперечність диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку різних країн світу, визначення форм та напрямів залучення національної економіки до світової системи є нагальною потребою. Ефективне використання переваг та обмеження негативних наслідків впливу процесів глобалізації можливе за умов ретельного дослідження домінуючих тенденцій у цій сфері як важливих умов територіального розвитку країни. У такому контексті дослідження впливу процесів глобалізації на економіку України є актуальним і своєчасним.

Актуальність теми визначається не тільки потребою у поглибленні теоретичного знання про досліджуване явище і систематизації наукових надбань з суспільно географічних позицій, а й практичною значимістю проблеми. Це необхідно для оцінки системи міжнародних зв’язків України та її регіонів, з метою економічного піднесення держави, її інтеграції у світове господарство.

Предметом дослідження курсової роботи є розкриття сутності, основних етапів глобалізації, впливу глобалізації на економічні процеси всередині країн, а також дослідження світової економічної кризи.

Об'єктом дослідження є сучасні міжнародні економічні відносини в умовах глобалізації.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження розвитку глобалізаційних процесів та їх вплив на міжнародні відносини.

Завдання курсової роботи:

− розглянути сутність та основні етапи глобалізації;

− встановити позитивні і негативні наслідки глобалізації, а також су-перечності цього процесу;

− розкрити сутність впливу фінансової глобалізації на світове гос-подарство і національні економіки;

− проаналізувати участь України в сучасних процесах глобалізації;

− визначити основні перспективи України щодо виходу із кризи.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети були використані загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, метод сходження від абстрактного до конкретного, історико-логічний, системний підходи до аналізу економічних процесів та зв’язків. Дослідження базується на використанні статистичного, порівняльного, факторного та структурного методів аналізу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ ЇЇ РОЗВИТКУ

1.1. Сутність, етапи та форми економічної глобалізації

ХХІ ст. знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Починаючи з кінця XIX ст. суспільне життя у більшості країн світу почало набувати більш ярко вираженого глобального виміру. У звичний склад буття, характерний для населення тієї чи іншої країни, вторгалися інтернаціональні елементи, матеріальні та культурні цінності, які були створені в інших суспільствах [15, с. 99]. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, отримавши термін «глобалізація», дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів.

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміну «глобалізація» ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільства. Тобто глобалізація - об'єктивне явище суспільного світу, таке, що не залежить від суб'єктивних бажань, уподобань і антипатій, це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації [12, с. 20].

Глобалізація міжнародних відносин − це посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер суспільного життя та діяльності в галузі міжнародних відносин. Вона торкається практично всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу, що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.

Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу, на основі якого розвиваються інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет, що зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи, послуги, пропозиції тощо в об'єднане комунікативно-функціональне середовище [3, с. 84].

Глибоко досліджувати глобалізацію почали відносно недавно, але достатньо інтенсивно. Протягом останніх десятиліть глобалізація виявилася й досліджувалася як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Із тенденції вона переростає у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими Я.М. Столярчуком, Д.Г. Лук’яненком, А.М. Поручником і представлена на рис.1.1.

Рис.1.1 Структуризація глобалізаційного процесу

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Формами глобалізації є:

- зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція руху капіталу;

- небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;

- відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах;

- загострення глобальної конкуренції;

- поява систем глобального, стратегічного менеджменту;

- підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвиткові [6, с. 50].

Є два головні підходи до періодизації економічної глобалізації.

Згідно з першим підходом, глобалізація розпочалася ще до періоду Великих географічних відкриттів як в'ялопливна глобалізація, коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у межах окремих локальних ареалів і територій. Від епохи Великих географічних відкриттів до середини XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн та регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. - 1980-ті роки XX ст.), названий біструктурною глобалізацією, був пов'язаний з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Нарешті, послідовна або ограничена форма глобалізації розвивається за умов єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід базується на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX ст. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником національного і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів [9, с. 20].

Слід зауважити, що економічна глобалізація розвивається суперечливо, нерівномірно, її вплив на розвиток окремих країн і регіонів набуває як позитивної, так і негативної спрямованості. Результати глобалізації більшою мірою використовують розвинуті країни, тоді як країни, що розвиваються, особливо найбідніші, часто потерпають від її наслідків. Окремі нації та держави частково поступаються своїми функціями суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю, який здійснюється наднаціональними органами.

Сьогодні виділяють вісім головних суб'єктів, що вирішально впливають на світогосподарські процеси:

- міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ);

- країни «Великої вісімки»;

- регіональні економічні й фінансові установи;

- багатонаціональні корпорації;

- інституційні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

- неурядові організації;

- великі міста;

- окремі видатні особистості (науковці, лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Підкреслюючи значення великих міст, слід зауважити, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється товарів і послуг удвічі більше, ніж у всій Бразилії [5, с. 53].

Розгортання процесу глобалізації суперечливо впливає на національні економіки та перебіг сучасного світового господарського розвитку в цілому. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їхньої глибокої та всебічної участі в системі міжнародного поділу праці; з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричинюють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими та середніми доходами.

Розглянемо принципові ознаки глобалізації як суспільно-економічного процесу. Слід наголосити, що глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом епохи постмодерну - переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації. Їі суть полягає в посиленні системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки, показники і критерії, що характеризують розгортання економічної глобалізації.

Найголовніші з них: детермінуюча роль в світовому господарстві транснаціональних корпорацій, які панують на найважливіших ринках товарів у формі матеріального продукту, послуг, капіталів, знань і висококваліфікованої робочої сили. За даними щорічної доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції, в 2009 р. в світі діяло 82 тис. ТНК, що розташовують 810 тис. зарубіжних філій; зростання взаємозалежності економік різних країн; посилення цілісності та єдності світового господарства на базі прогресуючої відкритості національних ринків; розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії; поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці; перетворення туризму на галузь світового масштабу [1, с. 21].

Важливим аспектом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи: глобалізація на світовому рівні - це зростання економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем; глобалізація на рівні окремої країни характеризується відкритістю економіки, часткою зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсягом зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін; галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється, по-перше, співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва відповідної галузі, а по-друге - коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим як співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі; глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки компанія диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, зокрема, ширшого доступу до природних ресурсів і відносно дешевої робочої сили.

Загальною передумовою розвитку глобалізації на рівні окремих компаній є використання сучасних інформаційних та комунікативних технологій, що дають змогу активізувати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, розширювати знання споживачів про іноземні товари, істотно зменшувати вартість послуг [6, с. 22].

За допомогою глобальних комунікаційних мереж координуються виробництво та спільні цілі у світовому масштабі, навіть якщо компанії знаходяться в різних частинах світу, але виробляють один і той самий кінцевий продукт. Зменшення митних бар'єрів для інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, що не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Простежується також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти.

Отже, глобалізація − це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і більш залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів суб'єктів, що інтегруються. Витоки економічної глобалізації сягають у сиву давнину, коли започатковувались торгівельні контакти між державними утвореннями, іншими регіональними спільнотами, які ставали постійно діючими чинниками господарського поступу і локальних, і світових цивілізацій.

1.2. Наслідки глобалізації та основні суперечності

Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: невимірно множаться можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу вирішення загальних проблем людства.

Як переваги глобалізаційних процесів можна назвати:

Підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

Надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій. Прискорення економічного зростання розвинутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо потребують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення іноземних інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяльності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо [2, с. 133].

Інтенсивний розвиток великомасштабного науково-технічного та виробничо-інвестиційного кооперування призвів до формування міжанклавного (міжкорпораційного) розподілу праці у глобальному масштабі - до спеціалізації господарюючих суб'єктів, які були сформовані на транснаціональній основі. Це стало поштовхом до формування геоекономічного простору, до появи на світовій карті економічних кордонів, які не збігаються із державними, до створення ТНК - гігантських виробничо-комерційних агломерацій [3, с. 196].

Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до стійкого економічного зростання.

Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і поширення їх серед країн. В її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато перевищують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті промислових технологій, утворенні транснаціональних компаній, що надає безпосередню дію на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються тими економічними вигодами, які одержуються від використання передового науково-технічного, технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн інших країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно менших витратах.

Переваги глобалізації пов'язані також з виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.

Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, що викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Відбувається зміна ролі національних ринків: дедалі більше орієнтуючись на глобальний ринок з його досить жорсткими умовами конкуренції, національне виробництво об’єктивно прагне до досягнення високої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього попиту. Економіка, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, що потенційно приводить до зростання виробництва, і від цього виграють споживачі, для яких розширюється вибір товарів та послуг [8, с. 53].

Глобалізація надає країнам змогу мобілізувати значніший об'єм фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній кількості ринків.

Отже, у результаті глобалізації людське суспільство отримує постійне підвищення темпів економічного розвитку, загальне зростання виробництва, що призводить до підвищення кількості і якості вироблених матеріальних цінностей при одночасному їх здешевленні. Це має сприяти розв'язанню багатьох соціальних проблем, підвищенню рівня та якості життя у планетарному масштабі. Як сподіваються багато фахівців, кінцевим результатом г глобалізації повинне стати загальне підвищення добробуту в світі.

З іншої сторони глобалізація економіки - досить суперечливий феномен. З одного боку, її сутнісні межі, які були розглянуті вище, в цілому сприяють підвищенню ефективності світового господарства, економічному і соціальному прогресу людства. З іншого боку, як буде показано нижче, форми прояву цих меж іноді стримують інтереси широких верств населення у всьому світі і цілих країн, що не входять у відомий «клуб» держав «золотого мільярда». Нинішня (неоліберальная) модель глобалізації економіки несе в собі цілий ряд негативних моментів, характеризується гострими колізіями і конфліктами між різними агентами (учасниками) світогосподарських і інших міжнародних відносин. Глобалізація не виправдала багатьох надій, які зв'язувалися широкими шарами світової громадськості з подоланням розколу світу на дві протилежні суспільні системи, що перетворив інтернаціоналізацію на дійсно глобальний феномен. До суперечливих і негативних сторін вказаної моделі слід віднести перш за все наступні її аспекти:

1. Переваги глобалізації, які зрозумілі людям, розподіляються нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов’язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не на їх користь.

Це означає можливість відтоку капіталу і робочої сили з цих галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов’язаних з дуже великими витратами. Адаптаційні міри чреваті для людей втратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не лише до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі.

2. Процеси глобалізації зменшують економічний суверенітет як атрибут влади національних держав і потенціал економічного регулювання відповідних національних урядів, що опиняються в зростаючій залежності від «своїх» і іноземних ТНК. Нинішні ТНК функціонують як автономні суб'єкти, які визначають стратегію і тактику своєї світогосподарської поведінки незалежно від правлячих в своїй країні політичних еліт, які швидше самі залежать від них і, в усякому разі, чуйно прислухаються до них. Цей процес, що перечить принципам побудови демократичної держави, менш виразно є видимим в США і в інших країнах «золотого мільярда» і, навпаки, тим більше очевидний, чим слабкіше та або інша держава в економічному і військово-політичному розвитку. Іншими словами, склалося досить гостре протиріччя між глобалізацією і національним суверенітетом (особливо в області економіки) багатьох держав.

3. Глобалізація, істотно ослабивши традиційні національні системи державного регулювання економіки, в той же час не призвела до створення таких міжнародних, а тим більше наднаціональних механізмів регулювання, які заповнювали б пропуск, виниклий в результаті цього.

4. Швидке перенесення економічних збоїв і фінансових криз з одних регіонів світу в інші, а при поєднанні ряду вагових негативних чинників - додання їм глобального характеру. Особливо це стосується міграції короткострокових спекулятивних капіталів на фінансових ринках.

5. Розвинуті цивілізації, які вступають в постіндустріальну еру, використали переваги глобалізації, скинувши в країни, що відстають, масове і екологічно шкідливе виробництво.

6. Глобалізація, на жаль, стала живильним середовищем для різкого прискорення поширення трансграничної злочинності. Так, глобалізація товарних ринків особливо інтенсивно протікає на нелегальних ринках зброї і особливо такого соціально шкідливого продукту, як наркотики. Зворот наркоіндустрії вже відповідає приблизно 8% світової торгівлі.

7. Також загрозою, яку таїть у собі глобалізація, багато хто вважає деіндустріалізацію економіки, тобто істотне падіння значення обробної промисловості в економіці країни, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях.

Насправді, однак, цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація - нормальне явище, породжуване технологічним прогресом і економічним розвитком. Дійсно, частка обробних галузей в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи фінансовий сектор.

Отже, глобалізація економіки, яка, звісно, стала фактом наприкінці XX ст. та посилюється зараз, - явище складне, суперечливе, яке не виключає власного економічного обличчя кожної локальної цивілізації, кожної країни. Ця тенденція суперечлива, вона не усуває прірву між багатими та бідними, авангардними та відсталими цивілізаціями та народами, але створює деякі передумови для зменшення розриву в перспективі, при зміні нині переважаючої моделі глобалізації в інтересах ТНК та західних цивілізацій.

1.3. Глобалізація міжнародного фінансового ринку

Під фінансовою глобалізацією розуміють процес відриву глобальної фінансової системи від продуктивної економіки, формування глобального фінансового ринку на основі розмивання меж національних валютних систем, дерегуляції та інформатизації фінансової діяльності, переливання фінансових потоків у фіктивний спекулятивний капітал та утворення вторинних цінних паперів, втрати «представницької» функції і перетворення їх у відособлений товар.

Залежно від співвідношення процесів глобалізації фінансового і реального секторів економіки виділяють чотири типи глобалізації: