Провадження за зверненнями громадян
Вступ
Розділ 1. Нормативно-правові засади права звернення громадян
1.1. Право громадян на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій
1.2. Порядок звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємст, установ та організацій
Розділ 2. Провадження за зверненнями громадян
2.1. Теоретичний аналіз поняття провадження за зверненнми громадян
2.2. Загльні підстави та порядок провадження за зверненнями громадян
Розділ 3. Особливості провадження за окремими видами звернень (пропозиціями, заявами, скаргами)
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Право громадян на звернення є конституційним. Поряд з іншими правами і свободами людини і громадянина воно зафіксовано у розділі II Основного Закону України. Принципові положення з цього приводу містить ст. 40 Конституції України.
По-перше, вона встановлює право кожного на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
По-друге, вона зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та службових осіб цих органів у встановлений законом строк розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.
У процесі становлення України як демократичної, соціальної, правової держави визначальним інструментом організаційного впливу на суспільні відносини постає державне управління. Вдосконалення управління в демократичних країнах має на меті створення рівних можливостей громадян щодо розв’язання питань державного та місцевого значення. Особливу роль відіграє інститут провадження за заявами і пропозиціями громадян до органів державної виконавчої влади, наближеного до потреб і запитів людей і побудованого на наукових принципах.
Підвищення ефективності функціонування означеного інституту становить не тільки практичний, а й теоретичний інтерес, оскільки йдеться про вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод громадян.
У спеціальній літературі питання безпосереднього управління державними справами висвітлено доволі широко, водночас питання звернення громадян (за заявами, пропозиціями) до органів державної виконавчої влади залишається недостатньо дослідженим. Щоправда, певні аспекти означеної проблематики досліджували у своїх працях науковці різних часів, серед них: В.Б. Авер’янов, C.C. Алексєєв, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, І.Л. Бородін, А.І. Берлач, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Р.О. Калюжний, М.В. Коваль, В.К. Колпаков, В.М. Кампо, О.В. Негодченко, М.П. Орзіх, В.І. Олефір, Ф.В. Опришко, П.М. Рабінович, В.М. Селеванов, О.Ф. Скакун, В.В. Цветков, В.М. Шаповал, В.К. Шкарупа, В.Ф. Погорілко, М.О. Пухтинський, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.Л.Федоренко та інші автори. Усе ж дослідження питання не можна вважати завершеним.
Метою роботи є дослідження механізму провадження за зверненнями громадян, визначення змісту й особливостей провадження і реагування посадових осіб на заяви та пропозиції громадян.
Об’єкт дослідження – правові відносини, які виникають при зверненні громадян до органів виконавчої влади.
Предметом дослідження є провадження за зверненнями громадян.
Для досягнення визначеної мети підлягали необхідно проаналізувати наявні наукові розробки і стан чинного законодавства у контексті досліджуваної тематики.
Структура роботи зумовлена поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформулювало мету та завдання роботи, визначено предмет та об’єкт дослідження.
У першому розділі розглянуто нормативно-правове регулювання права громадян на звернення.
Другий розділ присвячено дослідженню особливостей провадження за зверненнями громадян.
У третьому розділі охарактеризовано особливості провадження за окремими видами звернень.
Розділ 1. Нормативно-правові засади права звернення громадян
1.1. Право громадян на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій
Безпосередньо шляхи здійснення прав громадян на звернення визначаються в Законі України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.[1], в Указі Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 7 лютого 2008 року №109/2008[2], а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації» від 14 квітня 1997 р.[3]
За статистичними даними громадяни прагнуть вирішувати свої різноманітні проблеми, в тому числі і захищати свої порушені права, насамперед на місцях. До вищих інстанцій вони змушені звертатися, очевидно, в тих випадках, коли неможливо вирішити питання на рівні місцевих органів влади.
Водночас, як свідчить аналіз, переважна більшість питань, які містяться у зверненнях громадян, є компетенцією саме місцевих органів державного управління. Відсутність достатньої уваги та належного реагування щодо порушених питань, недовіра людей до службових осіб на місцях породжує велику кількість звернень у державні органи, особливо правоохоронні.[4]
Аналіз звернень громадян України, що надійшли до органів державної влади, а також до органів місцевого самоврядування за минулий рік дають можливість зробити деякі висновки про реальний стан здійснення конституційних прав громадян на звернення та про стан розв’язання питань, порушених у цих зверненнях.
Зростання кількості звернень громадян до різних державних інституцій, звичайно, може свідчити про піднесення їх політичної активності за рік до президентських виборів, як це пояснюють, наприклад, в Адміністрації Президента України. Однак аналіз порушених питань і конкретні адресати, до яких зверталися громадяни, показує, що це зумовлено насамперед загальним соціально-економічним кризовим станом країни, численними порушеннями соціально-економічних, громадянських, особистих і політичних прав громадян України. Звернення підтверджують статистичні і соціологічні дані про незадовільний життєвий рівень значної частини громадян країни, порушення їх конституційних прав на працю, на своєчасне отримання заробітної плати, соціальних і пенсійних виплат, охорону здоров’я, освіту, справедливий і своєчасний захист прав громадян судами та правоохоронними органами.[5]
У переважній більшості наданих аналітично-інформаційних матеріалах є відомості про позитивне вирішення порушених громадянами питань, про причини повторних звернень (а це майже кожне четверте звернення), зазначається, в чому полягає суть необґрунтованості звернень, присутні також пропозиції щодо поліпшення роботи зі зверненнями громадян. Все це є яскравим свідченням того, що в державі поступово налагоджується чітка система обробки та аналізу звернень громадян. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування все більше зацікавлені надавати ґрунтовну інформацію з цих проблем.
Значна кількість звернень громадян свідчить про негаразди щодо стану дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх службовими особами, про неуважне їх ставлення до звернень громадян та вирішення порушених питань по суті. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» керівники та інші службові особи органів державної влади, установ і організацій «зобов’язані проводити особистий прийом громадян».[6] Саме тому в Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» вимагається «забезпечити створення необхідних умов для реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення або особистий прийом та обов’язкове одержання обґрунтованої відповіді на нього».[7]
Враховуючи, що останнім часом зросла кількість звернень громадян до Президента України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, передусім скарг на відсутність належного реагування на них з боку службових осіб, значна частина цих звернень своєчасно не розглядається або взагалі залишається без розгляду, окремі службові особи формально і бездушно ставляться до вирішення життєво важливих питань громадян, у т.ч. і найменш соціально захищених, що викликає їх справедливе обурення, недовіру до органів влади, компрометує їх. З метою наведення порядку в цій справі та відповідно до статті 102 Конституції України було перед органами державної влади та місцевого самоврядування стоїть ряд завдань, зокрема:
· кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв’язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав та запобігання в подальшому таких порушень, повною мірою реалізовуючи при цьому визначені законодавством повноваження; надання у встановлені законом строки письмових відповідей авторам звернень за наслідками їх розгляду;
· ретельну перевірку усіх звернень громадян, у яких йдеться про недоліки у роботі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскаржуються рішення службових осіб цих органів, невідкладне вживання заходів для припинення неправомірних дій та скасування незаконних рішень;
· особливо уважне ставлення до розв’язання проблем, з якими звертаються ветерани війни та праці, інваліди та інші непрацездатні особи, а також особи, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, багатодітні сім'ї, одинокі матері та інші громадяни, які потребують соціального захисту та підтримки;
· систематичний аналіз та узагальнення звернень для виявлення причин, що їх породжують, а також найбільш гострих суспільно значущих проблем, які потребують негайного розв’язання, своєчасна розробка пропозицій щодо поліпшення законодавчого регулювання у відповідних сферах, з урахуванням потреб щодо фінансування необхідних загальнодержавних, регіональних та місцевих заходів під час формування бюджетів різних рівнів;
· здійснення безперешкодного і регулярного, не рідше одного разу на місяць, особистого прийому громадян службовими особами, в тому числі у поза робочий час за місцем роботи та проживання громадян, неухильне дотримання затверджених графіків їх особистого прийому, виділення спеціальних приміщень для прийому громадян та їх належне обладнання;
· розгляд не рідше, ніж двічі на рік стану роботи зі зверненнями громадян на колегіях, засіданнях президій із запрошенням представників судів, органів прокуратури, інших державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації;
· щорічну підготовку та опублікування аналітичних доповідей відповідних органів про стан роботи зі зверненнями громадян, систематичне оприлюднення через засоби масової інформації відомостей про роботу зі зверненнями та вирішення порушених у них питань;
· розробку та реалізацію додаткових заходів, спрямованих на підвищення рівня правової освіти населення, роз'яснення конституційних прав і свобод людини і громадянина та засобів їх захисту, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також розширення мережі юридичних консультацій на громадських засадах для надання безоплатної правової допомоги, насамперед сільським жителям та громадянам, які потребують соціального захисту та підтримки.[8]
Слід зауважити, що рівень роботи службових осіб із зверненнями громадян має розглядатися як важливий критерій оцінки їх професійного рівня, відповідності займаній посаді, а також можливості просування таких осіб по службі. Кожний факт невирішення порушених у зверненні громадянина обґрунтованих питань, які належать до компетенції відповідного органу чи службової особи, що призвело до повторного звернення чи звернення до органу вищого рівня, має глибоко аналізуватись і, в разі виявлення ознак тяганини, формалізму та бюрократизму, слід невідворотно притягувати відповідних осіб до встановленої законом відповідальності.
Саме тому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності несуть персональну відповідальність за стан розгляду звернень громадян та організацію їх особистого прийому, обов'язкове і своєчасне повідомлення заявників про результати перевірки їх заяв і скарг. Крім того, вони зобов’язані систематично роз'яснювати конституційні права і обов'язки громадян, законодавства щодо розгляду пропозицій, заяв і скарг, повноважень органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у розв'язанні питань, що порушують громадяни у зверненнях, порядку оскарження прийнятих по них рішень.
1.2. Порядок звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії службових осіб, державних і громадських органів регулює в першу чергу Закон України «Про звернення громадян».[9] Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, службових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Отже:
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, службових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, службових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, службових осіб.[10]
До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
· порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
· створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
· незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Самі звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або службовим особам, до повноважень яких належить розв’язання порушених у цих зверненнях проблем.
У зверненні має бути зазначено:
1. прізвище, ім'я, по батькові;
2. місце проживання громадянина;
3. викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Необхідно зазначити, що письмове звернення без вказівки місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Винятки складають хіба що заяви про вчинені або підготовлені злочини, які можуть використовуватися правоохоронними органами при здійсненні оперативно-розшукової діяльності. Крім того, не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.[11]
Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним службовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). Причому письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.
Громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, службових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника. Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або службовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи службовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі, якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи службовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Не дозволяється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або службовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.[12]
Законом суворо забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, службових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.
Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій. Також не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей:
· про особисте життя громадян без їх згоди;
· відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом;
· іншої інформації, якщо це ущемляє права і законні інтереси громадян.
Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Причому, ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.
Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно із Законом «Про звернення громадян».[13]
В той же час дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, службові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Пропозиції (зауваження):
- жінок, яким присвоєно звання України «Мати - героїня»;
- інвалідів Великої Вітчизняної війни;
- Героїв Радянського Союзу;
- Героїв Соціалістичної Праці,
розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх службові особи, керівники та службові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.[14]
Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, службової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або службовій особі, що, однак, не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку. Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.
Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність. До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.
Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або службовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи службовою особою, що розглядає скаргу. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.[15]
Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, службових осіб, має право:
· особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
· знайомитися з матеріалами перевірки;
· подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
· бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
· користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
· одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
· висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
· вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.[16]
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші службові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
· об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
· на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
· скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках,
· передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
· забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
· письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
· вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
· у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
· не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
· особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
