Проведення туберкулінізації в ВАТ А/Ф «Слобожанське»

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ И ПРОДОВОЛЬСТВА

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

 

 

 

 

Кафедра епізоотології, патанатомії,

 та судової ветеринарії 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

« Проведення туберкулінізації в ВАТ А/Ф «Слобожанське»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала:

Студентка 751 групи

                                                                  Василевська Т.М.

                                                                       Науковий керівник:

                        Доцент  Заболотна В.П.

 

 

 

 

 

Луганськ – 2012

                                             

 

План курсової роботи

 

 

Вступ

  1. Огляд літератури
    1. Визначення хвороби
    2. Епізоотологічні дані
    3. Етіологія
    4. Клінічні ознаки
    5. Патологоанатомічні зміни.
    6. Діагностика. Диференційний діагноз.
    7. Імунітет і вакцинопрофілактика
    8. Профілактика і заходи боротьби
  2. Обгрунтування теми курсової роботи.
  3. Епізоотологічне остеження господарства.
  4. Ветеринарно- санітарна характеристика господарства.
  5. Характеристика епізоотичної ситуації.
  6. Організація і проведення діагностичного дослідження.
  7. Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

Вступ

 

Епізоотична ситуація в  Україні характеризується наявністю  різних заразних хвороб, у тому числі  й таких, що підлягають обов'язковому обліку за списком Міжнародного епізоотичного бюро — серед них і туберкульоз.  
Особливої уваги потребує профілактика та боротьба з інфекційними хворобами, які відзначаються значним поширенням, високим рівнем захворюваності та загибелі, тривалим порушенням виробничої діяльності. Багато інфекційних захворювань передається від хворих тварин людині, що становить суттєву загрозу її життю та здоров'ю.

За даними ретроспективних епізоотологічних досліджень Україна є стаціонарно неблагополучною з туберкульозу великої рогатої худоби. Найбільш напружена епізоотична ситуація була в кінці ХІХ та на початку ХХ ст. Серед забитих тварин туберкульоз виявляли у 15–20 із 100 оглянутих м’ясних туш. До 1925–1926 рр. цей показник зріс до 26,7 %. Впровадження туберкулінодіагностики та системи протитуберкульозних заходів у масштабі країни поклали початок етапу зниження захворюваності: у 1933 р. інфікованість стад знизилась до 13,6%, а 1948р. до 0,79%. В цей період напруженість епізоотичної ситуації щорічно сповільнювалась на 0,85%. З 1948 р. по 1981р. середньорічна інфікованість великої рогатої худоби мікобактеріями туберкульозу послаблювалась щорічно на 0,007%, а в наступні два десятиліття відповідно на 0,008 та 0,0015%.

Проспективне вивчення епізоотичної ситуації в кожній із 24 областей та АР Крим вказує на наявність в більшості регіонів країни достатньо високого потенціалу джерел збудника туберкульозної інфекції, що сприятиме стаціонарності туберкульозу великої рогатої худоби.

Наявність в Україні адміністративних регіонів зі стабільно  та відносно благополучною епізоотичною ситуацією, а також з високими показниками захворюваності та виявлення патологоанатомічних змін, характерних для туберкульозу, вказує на недосконалість існуючих протиепізоотичних, ветеринарно-санітарних та організаційно - господарських заходів в системі ліквідації мікобактеріальної інфекції в окремих адміністративних регіонах України.

Тому на данному етапі  найбільш актуальним є проблема ранньої туберкулінодіагностики та  профілактики туберкульозу.

 

1. Огляд літератури

 

1.1.Визначення хвороби

 

Туберкульоз (Tuberculosis) — хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.

Захворювання на туберкульоз  знайоме людству з давніх-давен. В історичних рукописах Вавилона, Китаю та Індії є записи, що свідчать про наявність цієї хвороби в  ті далекі часи, усвідомлення її заразливості й можливості передавання від  людини до людини. У Стародавній Греції туберкульоз був описаний Гіппократом, Галеном, Демокритом, було наведено клінічну картину хвороби та рекомендації з її лікування. Термін «туберкульоз» вперше використав французький лікар Леннек (1819). Інфекційну природу туберкульозу встановлено в 1865 р. Віллеменом, який відтворив експериментальне зараження кролів підшкірним введенням частинок уражених туберкульозом легень від померлої людини. У 1868 р. Шово першим заразив телят шляхом згодовування патологічного матеріалу від хворої на туберкульоз корови. Клебс вперше визначив небезпечність молока хворих корів для дітей, а Шово - м'яса від туберкульозних тварин для людини. Р. Кох у 1882 р. відкрив збудника туберкульозу, а в 1890 р. запропонував для діагностики цього захворювання туберкулін. Кальметт і Герен у 1924 р. виготовили вакцину БЦЖ для профілактики туберкульозу у людей.

Туберкульоз є одним  з найпоширеніших захворювань у  всьому світі, яке завдає значних  економічних збитків тваринництву і становить загрозу для людини. За останні роки клінічна та морфологічна картина туберкульозу в економічно розвинутих країнах значно змінилась. Зміни обумовлені, головним чином, соціальним прогресом, досягненнями лікарської та антибактеріальної терапії й розглядаються як природний та індукований патоморфоз.

 

    1. Епізоотологічні дані

 

До туберкульозу сприйнятливі понад 55 видів ссавців і близько 25 видів птахів. Із домашніх тварин найбільш чутливою є велика рогата худоба, потім свині, коні; з птахів частіше хворіють кури, фазани. Основним джерелом збудника інфекції є хворі на туберкульоз тварини й птахи, рідше - хворі люди. З організму збудник виділяється з харкотинням, фекаліями, молоком, рідко - із сечею та спермою. Факторами передавання збудника є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Зараження на туберкульоз сприйнятливих тварин відбувається через дихальні шляхи і травний канал. Велика рогата худоба інфікується в основному під час вдихання дрібних крапель, що відкашлюються хворими тваринами, або часточок пилу, в яких міститься збудник. Дуже рідко відбувається внутрішньоутробне зараження, а також через соски вимені, кон'юнктиву, слизові оболонки статевих органів і шкіру. Телята заражаються при згодовуванні їм незнешкодженого молока від хворих корів.

Туберкульоз великої  рогатої худоби є типовою стійловою  інфекцією, хоча зараження спостерігається  і при пасовищному утриманні. Захворювання поширюється в стаді  повільно, масове перезараження відбувається впродовж багатьох місяців. Однак у  разі скупченого утримання тварин, перебування їх у вологих, погано освітлених чи недостатньо вентильованих приміщеннях, відсутності моціону та неповноцінної годівлі перезараження туберкульозом відбувається значно швидше.

Залежно від епізоотичного  стану щодо туберкульозу господарства, населені пункти та адміністративні території поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучними щодо захворювання на туберкульоз вважають стада, ферми, господарства, населені пункти, райони, області, в яких при дослідженні  не виявлено хворих на  туберкульоз  тварин.

Неблагополучними вважають господарство (незалежно від форми  власності), двір, ферму, бригаду, населений  пункт, район, область, де виявлені хворі  на туберкульоз тварини  в яких введені  карантинні обмеження.

Ступінь неблагополуччя щодо туберкульозу стада, ферми визначають за рівнем розповсюдження хвороби серед тварин: обмежена – при виявленні протягом року незначної кількості (до 15 %) хворих тварин від загальної кількості в стаді (фермі) та значна – при захворюванні більше 15 % тварин.

 

    1. Етіологія

 

Збудник – бактерії з  роду Mycobacterium, до якого входять 48 самостійних видів і підвидів, в якому розрізняють 5 видів патогенних мікобактерій: Мус. tuberculosis - збудник туберкульозу людини; Мус. bovis - збудник туберкульозу великої рогатої худоби; Мус. avium - збудник туберкульозу птахів; Мус. murium - збудник туберкульозу мишей; Мус. poikilotermum - збудник туберкульозу холоднокровних. Видову належність збудника туберкульозу визначають на основі культурально-морфологічних властивостей та вірулентності для різних тварин і людини. Морські свинки чутливі до мікобактерій людського й бичачого видів, які зумовлюють у них генералізований туберкульоз, стійкі до пташиного виду. Кролі сприйнятливі до мікобактерій бичачого та пташиного видів, що спричинюють у них генералізований туберкульоз або туберкульозний сепсис, стійкі до людського виду (можливе місцеве ураження). До збудника мікобактерій людського виду чутливі кролі, а також коні, собаки, свині, коти, кози, вівці, птиця, хутрові звірі, велика рогата худоба.

Поряд з яскраво вираженою  видовою патогенністю різні види мікобактерій можуть спричинювати захворювання і в інших видів тварин, а  також у людини. Мікобактерії бичачого виду можуть бути збудниками захворювання людини, а також усіх господарських тварин, хутрових звірів. Птахи до мікобактерій обох видів не чутливі. Мікобактерії пташиного виду крім птахів можуть викликати захворювання у свиней, коней, собак, овець та кіз. Зараження великої рогатої худоби пташиним видом супроводжується локалізацією процесу в легенях та вимені. Від птахів люди можуть заразитись під час догляду за нею, а також при вживанні сирих яєць. 
За морфологічними та культуральними властивостями мікобактерії різних видів майже не відрізняються один від одного і являють собою прямі або злегка зігнуті нерухомі грампозитивні зернисті палички із заокругленими кінцями, розміром (1,5...5,5) х (0,2...0,5) мкм. Кислото-, спирто- і лугостійкі у зв'язку з наявністю в клітині жиро-воскових речовин. За певних умов мікобактерії здатні утворювати ниткоподібні, гіллясті форми з колбоподібним здуттям на кінцях, що стало підставою для зміни назви «бацили Коха» на «мікобактерії туберкульозу». Спор і капсул мікобактерії не утворюють. Фарбуються за методом Ціля - Нільсена у яскраво-червоний (інші бактерії - в синій) колір. Мікобактерії туберкульозу культивують в аеробнихумовах на елективних живильних середовищах Петраньяні, Гельберга, гліцериновому МЛА та МПБ, середовищі Левенштейна - Йенсена. Ростуть мікобактерії дуже повільно: людського виду - впродовж 20 - 30 діб, бичачого - 20-60 діб, пташиного виду - 11-15 діб. На твердих живильних середовищах мікобактерії ростуть у вигляді крихкуватих, малих або великих, поодиноких блискучих чи матових колоній, іноді суцільних скупчень, а також у вигляді зморшкуватого нальоту білого або біло-жовтого кольору. Утворюють гладенькі S-форми та шорсткі R-форми.

Завдяки вмісту ліпідів  мікобактерії дуже стійкі проти дії  фізичних і хімічних факторів. У  висушених шматочках уражених легень зберігають свою життєздатність упродовж 7 міс, у висохлому харкотинні й пилу - до 7 - 10 міс, у ґрунті - понад 2 роки, гною, підстилці - до 1,5 року, фекаліях - до 1 року, річковій воді - до 10 міс, на пасовищі - до 1 року, в замороженому м'ясі - до 1 року, засоленому м'ясі - 45-60 діб, свіжому молоці на холоді - 9-10 діб, маслі та сирах на холоді - 10 міс. Пряме сонячне світло інактивує мікобактерії через 4-5 год., розсіяне світло - через 30-40 діб. Підігрівання молока до 55 °С руйнує мікобактерії через 4 год., до 85 °С - 30 хв., до 100 °С - через 3-5 хв. Під дією 5 %-го розчину карболової кислоти інактивація збудника туберкульозу настає через 24 год., лужного 3 %-го розчину формальдегіду - 1 год о Мікобактерії туберкульозу порівняно швидко інактивуються під дією хлоровмісних препаратів.

Поряд з патогенними  мікобактеріями з організму людей, великої рогатої худоби та об'єктів  зовнішнього середовища ізолюються не патогенні, так звані атипові, мікобактерії, які не викликають захворювань  на туберкульоз, але зумовлюють сенсибілізацію організму і позитивну реакцію на туберкулін. Атипові мікобактерії важко диференціюються від справжніх мікобактерій туберкульозу, що дуже ускладнює встановлення діагнозу при захворюванні великої рогатої худоби.

 

1.4. Клінічні  ознаки

 

Розглянемо клінічні ознаки та перебіг хвороби у ВРХ.

Інкубаційний період триває 2-6 тижнів. Початок захворювання у заражених тварин виявляється  появою алергічних реакцій на туберкулін. Клінічні ознаки хвороби з'являються  значно пізніше. Розрізняють активний (відкритий) туберкульоз, коли збудник хвороби виділяється з організму в зовнішнє середовище з бронхіальним слизом, молоком та фекаліями, і латентний туберкульоз, коли мікобактерії з організму хворої тварини назовні не виділяються.

Туберкульоз характеризується стадійним розвитком. Розрізняють первинний туберкульоз із стадіями первинного комплексу і ранньої генералізації та вторинний із стадією пізньої генералізації й ізольованого ураження органів.

Для первинного туберкульозу типовим є первинний комплекс, що складається з трьох компонентів: первинний афект (первинне вогнище), туберкульозне запалення регіонарних лімфатичних вузлів (лімфаденіт), туберкульозне запалення відвідних лімфатичних судин (лімфангіт). Первинний комплекс може бути повним, неповним і складним.

Повний первинний комплекс являє собою одночасне ураження органа і регіонарного лімфатичного вузла. Первинний же афект має вигляд одного або декількох туберкулів розміром 1 см і більше, з казеозним розкладом, частковим вапнуванням некротичних ділянок, сірувато-білою облямівкою типової грануляційної тканини і пояском гіперемії та набряку. За сприятливих умов вузлик зменшується, значно обвапновується та інкапсулюється (вогнище Гона).

Дуже швидко розвивається туберкульозний лімфангіт, що проявляється лімфостазом і туберкульозними  бугорками в периваскулярній, набряклій тканині.

Ушкоджені регіонарні лімфатичні судини збільшені і мають вогнища  казеозного некрозу, звапнення, іноді, представлені казеозноподібною масою. Неповний первинний туберкульозний, комплекс, характеризується також ушкодженням лімфатичних вузлів, первинний афект у відповідних органах не виявляють.

Складний первинний  туберкульозний комплекс проявляється одночасною локалізацією повного або  неповного комплексу в різних органах, наприклад, легенях і кишечнику, легенях і печінці.

За несприятливих умов хвороба набуває вторинної стадії первинного туберкульозу – ранньої  генералізації. При цьому із вогнищ первинних ушкоджень мікобактерії проникають у лімфу, кров, провідні шляхи: гематогенно, лімфогенно, та інтерканалікулярно. В органах утворюються субміліарні, міліарні та великовогнищеві туберкули.

Вторинний туберкульоз  виникає після згасання первинного комплексу. в результаті його активації  під дією несприятливий умов (стресів, голодування, ослаблення після різних хвороб). Вторинний туберкульоз можливий і при вторинному зараженні мікобактеріями. Морфологічним проявом вторинного туберкульозу е генералізоване ураження різних органів, як і при ранній генералізації; тільки відрізняється від неї відсутністю первинного комплексу.

Іншим проявом вторинного туберкульозу є ізольоване ураження органів, що свідчить про зниження їх резистентності до інфекції при наявності деякого загального імунітету. Особливістю цього прояву є здатність інфекції поширюватись тільки по запальних ходах органів.

У великої рогатої  худоби перебіг хвороби хронічний (латентний), рідше - підгострий. У молодих  тварин у разі масивного зараження  можливий гострий перебіг. Туберкульоз  зазвичай не має яскраво виражених  клінічних ознак, а ураження найчастіше виявляють під час післязабійного огляду органів. Залежно від місця локалізації патологічного процесу розрізняють легеневу, кишкову та генералізовану форми хвороби, а також ураження вимені, матки, серозних покривів. У великої рогатої худоби найчастіше трапляється легенева форма туберкульозу. При ураженні легенів спостерігаються непостійна гарячка, кашель, на початку хвороби - сухий, короткий, сильний, а при тривалій хворобі - частий, слабкий, беззвучний, болісний. У тяжких випадках, при сильному руйнуванні легень, спостерігаються різкі зміни в диханні, стогін, зниження вгодованості та продуктивності. Під час аускультації виявляють ослаблення везикулярного дихання, сухі або вологі хрипи. Перкусія може бути безрезультативною, іноді за її допомогою в уражених ділянках легень виявляють притуплення перкуторного звуку. При ураженні плеври спостерігають болісність при натисканні в ділянці міжребрових проміжків. Виявляють збільшення, горбистість, затвердіння, безболісність заглоткових, підщелепових, медіастинальних і перибронхіальних лімфовузлів. У міру розвитку хвороби погіршується апетит, слизові оболонки стають блідими, очі западають, порушується ритм жуйки, періодично відбувається здуття рубця. Наприкінці захворювання дихання стає частим, супроводжується хрипами й стогоном, виділення з носа мають іхорозний характер, тварина гине в стані повільної агонії. При кишковій формі туберкульозу спостерігають швидке виснаження тварини, загальну слабкість, хронічний пронос, що іноді супроводжується виділенням кров'янистих гнійних фекалій з неприємним запахом. Під час ректального дослідження виявляють дуже збільшені брижові та портальні лімфовузли. При кишковій формі швидко настає загибель тварини. Туберкульозні ураження матки та яєчників трапляються дуже рідко, супроводжуються викиднями та яловістю. У бугаїв при ураженні статевих органів розвиваються орхіти, водянка оболонок тестикулів. При туберкульозі молочної залози характерним є значне збільшення надвим'яних лімфовузлів, затвердіння спочатку однієї з двох чвертей вимені, а згодом усієї залози, множинні дрібні вузлики, що виявляються під час пальпації. У зв'язку з тим, що секреція молока, незважаючи на туберкульозний процес, довго залишається незмінною, а уражені частини вимені безболісними, захворювання молочної залози та виділення мікобактерій з молоком може тривалий час бути нерозпізнаним. Захворювання головного та спинного мозку туберкульозної етіології спостерігається дуже рідко. Характеризується появою судом, порушенням координації рухів, парезами, паралічами. Гострий міліарний туберкульоз як початкова стадія захворювання буває рідко. Ця форма виникає внаслідок загострення хронічного перебігу туберкульозу і проявляється гарячкою, пригніченням, порушенням серцевої діяльності та дихання. Туберкульоз серозних покривів грудної та черевної порожнин, так звана «перлова хвороба», клінічно майже не розпізнається. При генералізованій формі туберкульозу визначається збільшення, ущільнення та малорухомість усіх або більшості поверхневих лімфовузлів. Слід мати на увазі, що при всіх формах туберкульозу збудник хвороби завжди виділяється з молоком.

    1. Патологоанатомічні зміни.

 

При туберкульозі великої  рогатої худоби специфічні ураження виявляються в легенях, бронхіальних та медіастинальних лімфовузлах. Уражені  ділянки легень тверді, мають червоно-сірий  колір, пронизані дрібними сірувато-жовтими вузликами різної форми та розмірів. При розрізуванні легень знаходять сирнисто-перероджені й кальцифіковані осередки, а також гнійні фокуси (каверни), оточені щільною сполучнотканинною капсулою. Вузлики виявляються і в інших паренхіматозних органах, кістках і кістковому мозку. Бронхіальні й медіастинальні лімфовузли горбисті, різко збільшені в розмірі, тверді, містять сирнисті або гнійні фокуси, які при розрізуванні хрустять внаслідок їх переродження й кальцифікації. При «перловій хворобі» на серозних покривах черевної та грудної порожнин спостерігають дрібні, круглі, щільні, сірувато-червоні розрощення, які з часом звапновуються і гронами висять на сполучній тканині, нагадуючи цвітну капусту. В слизовій оболонці задньої третини тонких кишок, у клубовій і сліпій кишках, солітарних фолікулах і пейєрових бляшках виявляються сірувато-жовті вузлики та виразки. При туберкульозі вимені спостерігається значне розростання сполучної тканини, уражені частки вимені збільшені в об'ємі, тверді, містять багато вузликів, які при розрізуванні сильно хрустять.

 

    1. Діагностика. Диференційний діагноз.

 

Для успішної боротьби з  туберкульозом важливе значення має своєчасне виявлення хворих та заражених тварин.

Основними методами діагностики  туберкульозу є :

  • зажиттєвий – клінічний огляд, внутрішньошкірна туберкулінова проба, а у коней – офтальмопроба (згідно настанов);
  • посмертний – патологоанатомічне та бактеріологічне дослідження.

Алергічні дослідження  тварин на туберкульоз проводять  комісійно спеціалісти ветеринарної медицини під контролем спеціалістів державних установ ветеринарної медицини згідно чинних настанов по застосуванню туберкулінів для діагностики туберкульозу у тварин і птиці.

Не дозволяється досліджувати туберкулінами  тварин впродовж 3-х тижнів після вакцинації проти інфекційних хвороб та обробок проти гельмінтозів, а також кіз, овець, свиней, кобилиць, ослиць, зебувидних і хутрових звірів – не раніше 1 місяця після пологів.

В благополучних господарствах  проводять планові одноразові алергічні дослідження (туберкулінізації) або при епізоотологічних   (епідеміологічних) показниках і перед продажом тварин на племінні чи виробничі у плановому порядку проводять діагностичні дослідження на туберкульоз.

У неблагополучних господарствах  проводять одноразове алергічне дослідження через кожні 30-45 діб. В залежності від епізоотичної ситуації може проводитись дослідження дворазовою внутрішньошкірною пробою, а також офтальмопробою.

Офтальмопроба застосовується у коней, а також як допоміжний метод у великої рогатої худоби.

З метою своєчасного з’ясування епізоотичного стану в областях, районах, населених пунктах (містах, селах), господарствах (незалежно від  форм власності) у плановому порядку  проводять діагностичні дослідження  на туберкульоз.

Велику рогату худобу досліджують:

- у благополучних господарствах  неблагополучних районів - все  поголів’я худоби, починаючи з  40-добового віку двічі на рік;

- після оздоровлення всіх господарств  району, перші чотири роки досліджують  маточне поголів’я (корови, нетелі, телиці парувального віку, бугаї) – двічі на рік (весною та восени), а молодняк – з 40-добового віку один раз на рік;

- при благополуччі адміністративного  регіону (району, області) впродовж 4-х і більше років та за  відсутності реагуючих на туберкулін  тварин досліджують все поголів’я худоби, починаючи з 40-добового віку один раз на рік;

- в областях (регіонах), тваринництво яких благополучно  більше 10 років, з дозволу головного  державного інспектора ветеринарної  медицини області за погодженням  Державного комітету ветеринарної медицини України контроль благополуччя здійснюється на м’ясопереробних підприємствах за наслідками післязабійної експертизи;

- в усіх держплемпідприємствах,  племфермах, приватних племінних  господарствах, незалежно від  строків благополуччя, дослідження проводять два рази на рік маточне поголів’я (корови, бугаї, нетелі, телиці парувального віку), а весь молодняк з 40-добового віку один раз на рік.

Підлягає обов’язковому  дослідженню поголів’я тварин за 30 діб, що реалізується в інші господарства та на 25 добу профілактичного карантинування в господарстві після завезення:

- у господарствах,  які постачають молоко  в дитячі  та медичні заклади, санаторії,  будинки відпочинку досліджують  продуктивне стадо алергічним  методом двічі на рік;

- з метою своєчасного виявлення інфікованих збудником туберкульозу тварин, що належать громадянам,  їх досліджують з 40-добового віку туберкуліновою пробою один раз на рік;

- корів (нетелів), буйволиць,  верблюдиць, самок яків досліджують  алергічним методом незалежно від періоду їх вагітності; овець, кіз, свиней, кобилиць, ослиць, сук, зебувидних і хутрових звірів – не раніше ніж через 1 місяць після пологів.

Епізоотичне благополуччя поголів’я тварин відгодівельних стад і груп оцінюють за результатами патологоанатомічних досліджень і ветеринарно-санітарної експертизи на м’ясопереробних підприємствах.

Свиней досліджують  ППД-туберкуліном для ссавців і  ППД-туберкуліном для птиці:

- у племінних господарствах  (фермах, відділках, бригадах) незалежно від форми власності дослідження маточного поголів’я проводять один раз на рік (свиноматки, кнури);

- обов’язково досліджується на  профілактичному карантині поголів’я,  яке передається в інші господарства  або коли завозиться (за 30 діб  до завезення та на 25 добу профілактичного карантування);

- свиней в товарних господарствах  і у випадках не передбачених  цією Інструкцією досліджують  на туберкульоз в залежності  від епізоотичної ситуації;

- на благополучних фермах, які  входять до складу неблагополучних господарств, кнурів і основних свиноматок досліджують два рази на рік.

Птицю досліджують туберкуліном (ППД) для птиці:

- у племінних  птахівничих господарствах (племзаводах,  племрепродукторах, племфермах) досліджують  маточне поголів’я з 6-місячного  віку один раз на рік;

- завезену з  інших країн птицю досліджують  алергічним методом з 6-місячного  віку;

- птицю (фермерських  господарств і громадян ), що утримується  більше одного року, досліджують  один раз на рік туберкуліновою  пробою або ККРА з антигеном M. avium.

Коней, овець, кіз, собак досліджують  в залежності від епізоотичної ситуації.

У господарствах, де утримуються хутрові  звірі контроль благополуччя щодо туберкульозу здійснюють шляхом огляду тушок при  забої, а також патологоанатомічним  і бактеріологічним дослідженнями  біоматеріалу.

Допоміжні методи діагностики:

- симультанна алергічна проба, внутрішньовенна туберкулінова проба, дворазова внутрішньошкірна проба, офтальмопроба, реакція мононуклеарів крові (РМК), імуноферментний аналіз (ІФА), ККРА (для птиці).

Головні державні інспектори ветеринарної медицини (районів, областей, міст) забезпечують державний ветеринарно-санітарний нагляд щодо туберкульозу в кожному  господарстві та населеному пункті.

В благополучних господарствах  в яких вивчається епізоотична ситуація, тварин, що реагують на туберкулін – ізолюють, а молоко від них знезаражують, як вказано в п. 6.1., статус благополуччя призупиняється до зясування причини реакцій на туберкулін.

При первинному виявленні до п’яти  реагуючих на туберкулін тварин їх усіх піддають діагностичному забою з подальшим патологоанатомічним і бактеріологічним дослідженням на туберкульоз.

При виявленні більше п’яти голів  реагуючих на туберкулін тварин, діагностичному забою  піддають  не менше 5 тварин  з  кожного  гурту (бригади, ферми), де вони виявлені, з більш вираженими реакціями на туберкулін.

Для відбору тварин на діагностичний  забій або визначення причин алергічних реакцій можуть бути використані  допоміжні методи діагностики та полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), яка може також бути використана для детекції ДНК M. tuberculosis complex.

Діагностичний забій тварин і відбір матеріалу для бактеріологічного  та морфологічного досліджень проводять  не пізніше  п’ятої доби після обліку реакції.

При виявленні реагуючих тварин, які утримуються в особистому господарстві громадян, цих тварин ізолюють і через 30-45 діб досліджують симультанною пробою на туберкульоз, як зазначено в п. 5.3.

Господарство (ферму) визначають благополучними щодо захворювання на туберкульоз якщо:

- у тварин, що досліджувались патологоанатомічним і бактеріологічним  методами отримані негативні результати;

- результати патологоанатомічних  досліджень на туберкульоз негативні, а при бактеріологічному дослідженні біоматеріалу виділені культури непатогенних мікобактерій.

У великої рогатої худоби діагноз  на туберкульоз вважають встановленим, а господарство неблагополучним  якщо:

- виявлено патологоанатомічні  зміни, властиві туберкульозу  хоча б у однієї тварини  при діагностичному забої;

- виділено збудника туберкульозу (M. bovis, M. tuberculosis) при культуральному дослідженні біоматеріалу, відібраного від реагуючих на туберкулін тварин або при позитивній біологічній пробі на лабораторних тваринах;

- диференційовано видову належність  виділених культур до збудників М. bovis, M. tuberculosis за допомогою ПЛР і підтверджено бактеріологічним методом захворювання тварин на туберкульоз.

При підтвердженні діагнозу на туберкульоз  усіх реагуючих на туберкулін тварин неблагополучного пункту вважають хворими  та незалежно від їх фізіологічного стану (в т.ч. тільності), виробничих або племінних показників здають на забій протягом 15-ти діб.

Тварин, що не реагують на туберкулін і не мають клінічних ознак  хвороби, відносять до умовно здорових.

Якщо при плановому забої  тварин із благополучних господарств  на м’ясокомбінатах і бойнях в тушах виявлено  патологоанатомічні зміни, властиві для туберкульозу, що зафіксовано спеціалістами ветеринарної медицини, то в господарстві вводяться карантинні обмеження.

У птиці діагноз на туберкульоз вважають встановленим:

- при виявленні в органах  і тканинах властивих для туберкульозу  патологоанатомічних змін;

- при позитивних результатах  ПЛР і виділенні бактеріологічним  методом культури М. avium;

Проведення туберкулінізації в ВАТ А/Ф «Слобожанське»