Прямі податки. Їх вплив на формування доходів бюджету

Міністерство  освіти і науки України

ДВНЗ  “Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана” 
 
 

Кафедра фінансів  
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА  

з дисципліни “ФІНАНСИ”  

Тема: Прямі податки. Їх вплив на формування доходів бюджету 
 

КИЇВ  – КНЕУ – 2010 
 
 
 
 
 
 

     План 

     Вступ.

1. Прямі податки, їх суть, види та характеристика.
2. Прямі податки, як джерело наповнення зведеного бюджету України у 2005-2009 роках.
3. Шляхи удосконалення системи прямого оподаткування в Україні. Підвищення стимулювальної ролі прямих податків.

     Висновки.

     Список  використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Виникнення  податків своїм корінням йде в  глибоку давнину, в часи формування суспільства та виникнення суспільних потреб.

     Дуже  цікава і різноманітна форма податків, податкової системи стародавніх країн залежала від цільової спрямованості їх стягнення та потреб суспільства, але головним є те, що саме зародження та формування держави є передумовою виникнення податків.

     Податкові системи пройшли тривалий шлях розвитку, в якому вони утверджуються як головний інструмент держави.

     У більшості країн світу податки  є "ефективним знаряддям державної  політики" відносно життєдіяльності  суспільства, а саме: перерозподілу  ВВП у соціальному, віковому, територіальному, галузевих аспектах компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон'юнктури.

     Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної  системи .Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

     Формування  доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення  ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст  фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.

     Що  ж таке податки і коли вони виникли?

     Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності  монарха, доходи якого служили одночасно  й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.

     Іншим джерелом державних доходів виступали  регалії - доходні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного  обороту, із сфери діяльності населення.

     Регалії стали перехідним ступенем до податків. Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.

     Податки як джерело доходів державного бюджету  не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі "Про багатство народів" (1770 р.). За його словами "податок - це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати".

     Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збори, мито, інші обов`язкові платежі.

     Податок встановлюється виключно державою і  базується на актах вищої юридичної  сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

     - стягується на умовах безповоротності.  Повернення податку можливе тільки  в разі його переплати або  тоді, коли законодавством передбачено  пільги щодо даного податку;

     - має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов`язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

     - на відміну від інших обов`язкових  платежів може бути сплачений  лише до бюджету, а не до  іншого грошового централізованого  або децентралізованого фонду;

     - категорія не тільки правова,  але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов`язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

     - виступає як індивідуальна безоплатність  і виражається в тому, що при  його стягненні держава не  бере на себе обов`язків з  надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

     Держава мусить мати бюджет із стабільними  джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним  і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.

     Головним  інструментом держави є податкова  політика. До цього сучасні держави  дійшли далеко не зразу. Податкові системи  пройшли тривалий шлях розвитку від  особистого, прибуткового та майнового  оподаткування до розгалуженої системи різноманітних загальних, регіональних та місцевих податків.

     В цій роботі буде висвітлено, як впливають прямі податки на формування доходів бюджету.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. ПРЯМІ ПОДАТКИ, ЇХ СУТЬ, ВИДИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА 

     Податки - обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності.

     Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом - це фінансові  відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави.

     У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі  державі - плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих  випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.

     Плата (відповідає на запитання "за що?") передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи.

     Відрахування  і внески (відповідає на запитання "на що?", "від чого?") передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковими (відрахування), тобто  встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Наприклад, часткове цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи, а повне цільове призначення є відрахування і внески у різні позабюджетні цільові фонди - внески у Пенсійній фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін.

     Податки (відповідає на запитання "для чого?") встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

     Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають  характер регулярних надходжень, збори  є платежами разового, випадкового  і незначного за розмірами характеру.

     Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов`язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

     Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою. Держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому. Регулююча функція податків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників.

     Прямі податки — податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків. Історично є найбільш ранньою формою оподаткування.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування. Земельне та майнове оподаткування як за своєю бюджетною роллю так і за впливом на платників поки, що недостаньо вагомі. При чому це скоріше недолік, ніж перевага податкової системи. Є певні проблеми у системі прибуткового оподаткування. Це насамперед проведення чіткого розмежування між прибутковим оподаткуванням юридичних і фізичних осіб. На заході податок на прибуток корпорації має високий рівень розвитку. Із розвитком акціонерної форми власності в Україні прибуток стає важливою складовою доходу, а тому потребує особливих форм оподаткування.

     До  непрямих податків відносяться податки  на товари і послуги, що сплачуються  в ціні товару, або включені в  тариф. Власник товару чи послуг при  їх реалізації отримує податкові  суми, які перераховує державі. При непрямих податках об’єктом оподаткування являється не дохід, а розхід, тобто непрямий податок додається до ціни на товар, який купує людина. З економічної точки зору, це найбільш несправедливі податки, оскільки вони скорочують споживання, а це в свою чергу, веде до скорочення виробництва.

     Непрямі податки більш-менш терпимі, коли спостерігається  підйом рівня життя народу. Але  вони являють собою подвійний гніт, коли рівень життя падає. І якщо дати їм оцінку з врахуванням стану виробництва і рівня життя населення, то вони принесуть більше шкоди, ніж порятунку для бюджету.

     Прямі податки хоча й поступаються непрямим за своєю питомою вагою у формуванні доходів бюджету мають суттєве  значення у податковій системі України. Вони зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, за їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони більш справедливі, залежать від величини доходу платників податку, в той час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

     За  економічним змістом об’єкта  оподаткування податки поділяються  на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

     Безпосередніми  об’єктами оподаткування є заробітна  плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються не при отриманні доходів, а при  їх використанні. Вони справляються у  формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

     Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

     Загальнодержавні  податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно  від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяють на три групи: доходи Державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між Державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

     Місцеві податки встановлюються місцевими  органами влади та управління. Можливі  різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавок визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень.

     По-друге, введення місцевих податків за переліком  встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими  органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

     За  способом стягнення розрізняють  два види податків – розкладні  й окладні. Розкладні податки  спочатку встановлюються в загальній  сумі відповідно до потреб держави  в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

     Податки, як уже зазначалося, характеризуються рухом вартості від юридичних  і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів  платника. Причому об’єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових, щодо оподаткування умов діяльності. Таким чином в сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання нових пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована політика можлива тільки завдяки об’єктивно властивій податкам регулюючій функції.

     Використання  податків як фінансових регуляторів  – дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного – все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно  змінити суть впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

     Принцип сплати податків в залежності від  платника породив систему прогресивного, пропорційного і регресивного оподаткування. На практиці зустрічаються усі три  види оподаткування, соціальні наслідки яких зовсім протилежні.

     Саме  більшість податків частіше за все  розраховуються по прогресивній шкалі, тобто на перший погляд відповідають принципу соціальної справедливості. Однак саме ці податки як правило  стають предметом політичної боротьби. По мірі вдосконалення і підвищення гнучкості податкової системи державні органи самі всі частіше надають окремим верствам населення податкові пільги в цілях поліпшення соціальної нерівності.

     Часто податкові пільги надаються малим  і середнім підприємцям, особливо тим, які вперше починають самостійну справу, фермерам, але ці по даткові пільги носять вже не тільки соціальний, але й регулюючий характер.

     Реалізація  функцій, які виконують податки, зокрема й прямі, безпосередньо  пов’язані з тими принципами, що закладені в них.

     Світовий  досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові і неподаткові. Однак, на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність.

     Отже, в умовах перехідної економіки фіскальний і регулятивний потенціал податкової діяльності, на їхню думку, повною мірою можна використовувати у тому разі, коли вона здійснюватиметься на таких основних принципах як:

     - наукова обґрунтованість політики  доходів;

     - пріоритетність прямого оподаткування;

     - активне використання податкових  методів регулювання темпів і  пропорцій розвитку економіки;

     - інвестиційна і соціальна спрямованість;

     - диференційоване застосування податкових  ставок;

     - надання податкових пільг тільки  на визначені цілі.

     Система прямих податків регулює насамперед доходи юридичних і фізичних осіб, на відміну від непрямих, які впливають на ціни. Але в кінцевому підсумку і прямі, і не прямі податки скорочують споживання, впливаючи тим самим на баланс попиту й пропозиції.

     Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування. Залежно від платників податку прибуткове оподаткування поділяється на два види:

     - оподаткування фізичних осіб,

     - оподаткування юридичних осіб.

     Кожний  із зазначених видів передбачає різні умови справляння податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу - добавлену вартість, розрізняються за характером використання, виконуючи різні функції. Так, доходи підприємств мають продуктивніший характер.

     Об’єктами прямого оподаткування можуть бути:

     - кошти, матеріальні цінності й нематеріальні активи, що надходять підприємству у вигляді внесків до його статутного фонду, оплати емітованих ним акцій або інших корпоративних прав;

     - кошти громадян, що надходять до кредитних спілок, пенсійних фондів та  інших спеціалізованих фінансових установ у вигляді внесків на додаткове пенсійне страхування;

     - взяті на облік, але не сплачені боргові вимоги та права вимоги на виконання договірних зобов'язань у тому числі отримані, але не оплачені векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, гарантії, банківські накази та інші види забезпечення заборгованості щодо розрахунків з дебіторами;

     - курсові різниці, нараховані на валютні цінності підприємства;

     - кошти спільного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

     - кошти, матеріальні цінності або нематеріальні активи, внесені у вигляді іноземної інвестиції та повернуті іноземному інвесторові в разі припинення інвестиційної діяльності на суму фактичного внеску в грошовій або натуральній формі;

     - кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, утому числі нерезидентів, фондам, установам, закладам, громадським та релігійним організаціям, метою діяльності яких не є одержання прибутку, для здійснення екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяльності;

     - кошти, одержані закладами і установами освіти та науки, що повністю або частково фінансуються з бюджету, на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами;

     - кошти, одержувані релігійними організаціями від здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами. 

     Для сучасних держав характерним є втручання  в різні сфери економічного життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США воно менше, а в Швейцарії - більше.

     Основним  інструментом державного регулювання  є податкова політика та фінансовий вплив на підприємництво.

     Завдяки цьому впливу держави досягають  поставленої мети по забезпеченню економічного росту, впровадженню ефективної цінової політики, зайнятості населення країни, створенню системи соціального захисту менше захищених верств населення, створенню рівноваги у зовнішньо - економічній діяльності тощо.

     Системи податків у розвинених країнах багатогранні та розгалужені. Вони включають в  себе федеральні або загальнодержавні податки, податки регіонів та місцеві  податки. Ступені оподаткування  в Європі вище ніж в Пн. Америці.

     На  сьогоднішній день податки служать інструментом розвитку економіки. Формування і рух бюджетних коштів займає центральне місце в реалізації економічної політики всіх країн світу, зокрема таких лідерів в економічному розвитку як Японія і США.

     Податкова система Японії характеризується багатою  кількістю податків їх має право стягувати кожен орган територіального управління. Але всі податки країни зафіксовані в законодавчих актах. Кожен вид державного податку регулюється законом Закон "Про місцеві податки" визначає їх види і граничні ставки, всі інші встановлює місцевий парламент.

     Основу  бюджету становлять прямі податки, яким віддається очевидна перевага.

     Самий високий дохід державі приносить податок на прибуток з фізичних і юридичних осіб. Він перевищує 56% всіх податкових надходжень. Підприємства і організації сплачують з прибутку: державний податок на прибуток у розмірі 33,48%, префектурний податок на прибуток - 5% від державного.

     Прямий  податок - це обов'язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять:

     - на землю,

     - промисловий,

     - на цінні папери.

     Особисті  податки включають:

     - прибутковий податок з громадян,

     - податок на прибуток підприємств та організацій,

     - податок на доходи від грошових капіталів,

     - податок на приріст капіталу,

     - податок на надприбуток,

     - податок з успадкування.

     Податок на прибуток підприємств набагато більший, ніж прибутковий податок з громадян. Одночасно спостерігається інша тенденція: різке зменшення частки платежів у бюджет із доходів господарюючих суб'єктів.

     Це  зумовлено системою податкових пільг та практикою надання підприємцям податкового крeдиту у формі відстрочки здійснення платежів у бюджет. Відповідно до закону України " Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у структурі доходів зведеного бюджету суттєво знижується частка прибутку підприємств. Це зумовлено насамперед уведенням нового порядку визначення оподатковуваного прибутку як різниця між валовим доходом і валовими витратами, включeнням до останніх витрат на утримання соціальної сфери. Водночас підприємства отримують суттєві додаткові кошти на розвиток власного виробництва у вигляді амортизаційних витрат.