Прямі податки України

     ВСТУП 

     Однією  з причин нестабільності економіки  України є недосконалість податкового  законодавства. Високі податки є  гальмом ринкових перетворень в  країні, оскільки значна частина доходів  підприємств поглинається під тиском “податкового пресу”. Це в свою чергу  призводить до появи фактів ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання або значного заниження оподатковуваних  доходів.

     Однією  з складових податкової системи  України є прямі податки, які  відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини бюджету.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і їх розмір залежить від масштабів оподаткування, такий  принцип оподаткування більшістю  економістів вважається найсправедливішим.

     Але на жаль структура податкової системи  України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і  роботи податкових служб прослідковується поступове зменшення долі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність є падіння  реальних доходів.

     Застосування  податків, а зокрема прямих є одним  з економічних методів керування  і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних  інтересів із комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно  від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою  податків визначаються взаємовідносини  підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими  бюджетами, із банками, а також із вищестоящими організаціями. За допомогою  податків регулюється зовнішньоекономічна  діяльність, включаючи приплив іноземних  інвестицій, формується госпрозрахунковий  прибуток і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує  у своє розпорядження ресурси, необхідні  для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному  забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система оподаткування визначає кінцевий розподіл доходів в суспільстві.

     Проблемам прямого оподаткування присвячена велика кількість публікацій як в  наукових виданнях так і у періодичних, над ними працюють такі економісти як Василик О.Ю., Опарін В.М., Суторміна  В.М., але нажаль при розгляді цієї проблеми не достатньо приділялося  уваги визначенню оптимальності  прямого оподаткування, що і послужило  причиною вибору даної теми наукового  дослідження.

     Метою даної курсової роботи є здійснення комплексного аналізу механізму прямого оподаткування суб’єктів господарювання, провести аналітичні дослідження впливу прямих податків на економіку країни.

     Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ містить теоретичні засади прямого оподаткування, особливості  і специфіку його розвитку в Україні.

     У другому розділі розглядються аналітичні дослідження впливу примих податків на економіку країни, аналіз структури  податкового наповнення Державного та місцевого бюджетів України за рахунок прями податків у 2011 році.

     В третьому розділі розглядаються  напрямки вдосконалення системи  прямого оподаткування в контексті  світового досвіду.

     Під час написання даної курсової роботи було поставлено наступні завдання:

• розкрити економічну сутність прямого оподаткування, склад та структуру прямого оподаткування;
• сформувати основні статистичні показники щодо аналізу прямого оподаткування;
• провести аналіз регіонального розподілу прямих податків в Україні;
• вивчити взаємозв’язок прямих податків з макроекономічними показниками;
• прослідкувати динаміку розвитку прямих податків;
• запропонувати шляхи вдосконалення податкової системиу напрямку посилення регулюючої ролі прямих податків.

     Предметом дослідження є податкові надходження  Зведеного бюджету України.

     Об’єктом  дослідження є прямі податки  в Україні в обсязі податкових надходжень Зведеного бюджету.

     При написанні курсової роботи широко використовувалися  законодавчі і нормативні акти, наукова  і періодична література з питань розвитку податкової системи в нашій  країні, а також практичні і  статистичні матеріали в сфері  оподаткування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.   ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЯМИХ ВИДВ ПОДАТКВ

1.1 Прямі податки сутність та види.

     Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо  на доходи і майно платників і  сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

     Види  прямих податків, їх платники, розмір та порядок стягнення встановлюються в законодавчому порядку. [1]

     Нині  в Україні встановлені такі види прямих податків (Додаток Д, Рис.4):

• на прибуток підприємств;
• на доходи фізичних осіб;
• плата (податок) на землю;
• з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
• плата за воду;
• фіксований податок та ін.

     Розглянемо  деякі з них докладніше.

     Податок на прибуток.  Балансовий прибуток підприємства-це загальна сума його прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції(робіт, послуг) , в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій.

     Платники  податків:

• Суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки(крім Національного банку України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
• Національний банк України і його установи(за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України. У структурі податкових систем більшості розвинених країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку.

     Надходження від корпоративного прибуткового податку  складають незначну частку в дохідній частині бюджетів більшості розвинених країн, проте, цей вид податків грає важливу регулюючу роль.

     Структурні  зміни, що відбулися і відбуваються в податкових системах більшості  цивілізованих країн, стосуються в  основному перерозподіли ролі таких  прямих податків, як прибутковий податок  із громадян і податок із прибутку підприємств (корпорацій). Причому їхня роль залежить, головним чином, від  рівня економічного розвитку країни.

     Розподіл  надходжень прибуткових податків між  фізичними і юридичними особами  в країнах із різноманітними економічними системами неоднаково.

     На  Заході податок із прибутку корпорацій (акціонерних товариств) має високий  рівень розвитку. З розвитком акціонерної  форми власності прибуток став важливим об'єктом оподатковування, а тому вимагав особливих форм обкладення. При цьому в даний час враховується її подальший розподіл на дивіденди  і прибуток, що спрямовується на розвиток корпорації або в резервні фонди. При приватній формі власності  як до власника, так і до найманих робітників і службовців застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподатковування  виступає прибуток власника або заробітна  плата робітників і службовців).

     Чинний  у даний час в Україні податок  на прибуток підприємств має значну зовнішню подібність до податку на прибуток корпорацій зарубіжних країн. І дійсно, фактично всі діючі підприємства тепер по організації несуть у  собі в більшій мірі ознаки колективної  форми власності, тобто їхній  прибуток має явні ознаки колективного прибутку. Проте на відміну від  Європейських держав прибуток підприємств, заснованих на приватному капіталі, оподатковується  податком із прибутку також, як і акціонерних  товариств. В Україні відношення власності ще не прийняло такого рівня  розвитку, щоб можна було чітко  визначити об'єкт оподатковування, виходячи з застосовуваного підходу  в країнах із розвиненою ринковою економікою.

     У основному заходи, проведені як нашою  країною, так і більшістю цивілізованих  країн, спрямовані на реформування податкової системи і зосередження саме на прибутковому оподатковуванні, тому що воно виконує  роль найважливішого фіскального і  регулюючого інституту держави.

     У країнах із розвиненою ринковою економікою основним прямим засобом централізації  ВНП у бюджет є особистий прибутковий  податок. Але одним із головних регуляторів  виробничо-господарських процесів является податок на прибуток корпораций. При цьому існує стійка тенденція  до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

     Але в багатьох постсоціалістичних країнах  Східної Європи і країнах СНД  частка податку з прибутку підприємств  у дохідній частині бюджету перевищує  частку прибуткового податку з громадян. [25]

     Аналогічна  ситуація спостерігається й в  Україні. У порівнянні з прибутковим  податком із громадян податок із прибутку підприємств має в прибутках  бюджету України більша питома вага. Крім того, варто звернути увагу, що частка податку з прибутку і бюджетних  надходжень має тенденцію до збільшення, а частка прибуткового податку з  громадян, навпаки,- до зменшення. [31]

     Прибутковий податок з громадян. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні.

     Об’єктом  оподаткування у громадян, котрі  мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний  дохід за календарний рік, одержаний  ними з різних джерел як на території  України, так і за її межами.

     У громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, об’єктом оподаткування є доходи, одержувані з джерел в Україні.

     Податок на промисел. Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

     Плата за спеціальне використання надр при  видобуванні корисних копалин. Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм вартості, включаючи підприємства, які здійснюють видобуток корисних копалин.Плата введена з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сіровині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.

     Плата за спеціальне використання лісових  ресурсів.  Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцезнаходженням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні та інщі функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку і охороні. Усі ліси України є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування. З метою раціонального і бережливого користування лісовими ресурсами Лісовим кодексом України введена плата за спеціальне використання лісових ресурсів. До лісових ресурсів належать:деревина технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

     Плата за спеціальне використання прісних  водних ресурсів. Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів вносять усі суб’єкти підприємницької діяльності-водокористувачі незалежно від форм власності, в тому числі підприємства гідроенергетики та водного транспорту.

     Плата за землю. Використання землі в Україні є платним.Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

     Податок з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

     Податок на спадщину. Верховна Рада ввела мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, спожиті в побуті газ і електроенергію та послуги громадського транспорту.

     У законі йдеться, що мораторій вводиться  на період до встановлення розміру  мінімальної зарплати і пенсії на рівні прожиткового мінімуму та до погашення заборгованості з виплати  зарплат і стипендій.

     За  всі ці послуги населення буде платити за тарифами, установленими  станом на 1 січня 2006 року. У той же час Верховна Рада надала право споживачам телекомунікаційних послуг безкоштовно  одержувати від оператора або  провайдера рахунки за надані послуги. Раніше детальну інформацію (точну  дату дзвінка, місця, кількість виговорених  хвилин і плату за ці хвилини) можна  було одержати тільки за додаткову  плату. Також Верховна Рада прийняла у новій редакції закон, що зменшує  оподаткування об'єктів спадщини.

     Законом змінюються ставки податку з доходів  фізичних осіб по операціях із продажу  об'єктів рухомого і нерухомого майна, а також встановлюються пільги з  оподаткування об'єктів спадщини. Зокрема, законом встановлюється нульова  ставка податку з доходу, отриманого членом родини спадкоємця першого ступеня  споріднення.

     Крім  того, зменшується з 15% до 5% ставка податку  з доходу, отриманого спадкоємцями, що не є членами родини спадкоємця першого ступеня споріднення, а  також з 30% до 15% зменшується ставка податку при одержанні податку  від спадкодавця-нерезидента.

     Майновий  податок. Згідно із статтею 67 Конституції України, кожен громадянин України зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством, для чого щорічно подавати до податкового органу за місцем проживання декларацію про свій майновий стан та отримані доходи за минулий рік.

     Законодавчим  актом, що регулює порядок оподаткування  доходів громадян та подання ними декларації, є Декрет Кабінету Міністрів  України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, з відповідними змінами і доповненнями, яким встановлено, що об’єктом оподаткування  у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є  сукупний оподатковуваний доход  за календарний рік, що складається  з місячних сукупних оподатковуваних  доходів, одержаних з різних джерел, як на території України, так і  за її межами. Ставка податку – 13%.

     Вважається, що громадянин має постійне місце  проживання в Україні, якщо він проживав на території України в календарному році не менше 183 днів.

     Статтею 12 вищезгаданого Декрету встановлено, що після закінчення календарного року така категорія громадян, крім тих, які одержували доходи лише за місцем основної роботи в Україні, зобов’язані  до 1 березня наступного року подати до податкового органу за місцем проживання в Україні декларацію про суму сукупного доходу, одержаного як за основним, так і не основним місцем роботи.

     Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і  дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають  прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподатковування прибутку (доходу) підприємств і організацій  і оподатковування особистих  прибутків громадян.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і сплачуються  за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Податки на доходи стягуються з доходів  фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна  плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються  не при отриманні доходів, а при  їх використанні. Вони справляються у  формі непрямих податків. Податки  на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

     Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються  на загальнодержавні та місцеві.

     Загальнодержавні  податки  установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим  на всій території країни незалежно  від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві  податки  установлюються місцевими  радами народних депутатів, їхня особливість  полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

     Податки повинні бути основним інструментом держави для:

• регулювання економіки;
• стимулювання науково-технічного прогресу;
• формування доходів бюджету;
• обмеження росту цін та інфляції, тощо.

     У сучасному підприємницькому механізмі  основним призначенням податків повинен  стати захист майнових прав та інтересів  платників податків - юридичних і  фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва.

     1.2 Податкова система та принципи її побудови

     Сучасні податкові системи сформувалися на досить високому рівні розвитку суспільства під впливом розвитку правових, демократичних основ державного устрою, становлення цивілізованих  відносин між державою та економічними суб'єктами, які передбачають підпорядкування  останніх встановленим законам і  нормам поведінки, з одного боку, та відповідальність держави перед  економічними суб'єктами   з іншого. Склад податкової ситсеми України подано в таблиці 1.1 (Додаток А, Таблиця 1).

     Таблиця 1.1

     Податкова система України [Розроблено автором за джерелами 4, 31]

     Формування  сучасних податкових систем здійснюється відповідно до наукових принципів оподаткування. Основні принципи оптимального оподаткування  розроблено А. Смітом у праці "Дослідження  про природу і причини багатства народів". У XX ст. вони уточнювались, розвивались, обґрунтовувались такими відомими сучасними економістами, як Р. Мардсен, А. Масгрейв, Дж. Стігліц та ін. Можна сформулювати такі наукові політекономічні принципи оптимального оподаткування. [44]

1. Принцип платоспроможності, відповідно до якого кожний індивід має вносити на користь держави частину своїх доходів, що відповідає його здатності платити. Цей принцип висуває на перший план ідею справедливого розподілу податкового тягаря, що має здійснюватися згідно з критеріями горизонтальної і вертикальної справедливості. Якщо горизонтальна справедливість передбачає утримання рівновеликих податків з індивідів, які мають однакову платоспроможність, то вертикальна справедливість — утримання різних податків з індивідів, що відрізняються платоспроможністю. Цей принцип є найважливішим правилом регулювання діяльності уряду, оскільки він протидіє дискримінації в оподаткуванні.
2. Принцип еквівалентності передбачає існування відповідності між податковими платежами окремих громадян до бюджету держави і державними послугами, що фінансуються за рахунок цих платежів. Даний принцип вимагає забезпечення раціонального розподілу і використання бюджетних коштів, узгодженості податкової і бюджетної політики уряду.
3. Принцип адміністративної простоти, згідно з яким система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись з мінімальними адміністративними витратами.
4. Адміністративні витрати оподаткування поділяють на прямі (на утримання податкової служби; вони є тим більшими, чим більше число суб'єктів оподаткування) та непрямі (на ведення записів доходів, заповнення податкових декларацій, консультації податкових адвокатів тощо; крім кількості суб'єктів оподаткування вони залежать також від складності податкової системи та розміру податкових ставок, які заохочують до пошуку офіційних шляхів індивідуального зниження їх, що зумовлює зростання витрат, наприклад, на консультації з адвокатами).
5. Принцип гнучкості вимагає, щоб податкова система була гнучкою, легко адаптувалася до змін економічних і суспільно-політичних умов.
6. Принцип фіскальної достатності передбачає, що податкова система має забезпечувати акумуляцію в державному бюджеті коштів, достатніх для фінансування суспільно необхідних функцій держави.
7. Принцип ефективності, згідно з яким оподаткування не повинне перешкоджати ефективному розподілу ресурсів і впливати на економічні рішення споживачів чи суб'єктів господарювання.

     Основними принципами, що беруться до уваги при  побудові моделей оптимальної податкової системи, є принципи ефективності та справедливості (платоспроможності). При  цьому оптимальною вважається така податкова система, яка дає змогу  фінансувати потреби держави  з мінімальними втратами народногосподарської ефективності, тобто за мінімального рівня надлишкового податкового  тягаря. 

     Відповідно  до теорії оптимального оподаткування, сплачуючи податки, індивіди втрачають  частину індивідуального доходу, яка, однак, згідно з принципом еквівалентності  компенсується зустрічними послугами  держави. Дійсною втратою добробуту (надлишковим податковим тягарем) є зміна структури споживання індивідів, викликана зменшенням споживання оподатковуваних благ внаслідок підвищення цін на них. Під впливом змін у споживанні і, відповідно, в попиті виробники змушені коригувати виробництво оподатковуваних благ так, що воно падає нижче оптимального рівня. Внаслідок падіння виробництва і споживання оподатковуваних благ нижче оптимального рівня суспільство втрачає частину чистого доходу. Ці втрати й становлять надлишковий податковий тягар.

     Таким чином, якби держава, формуючи податкову  систему, керувалася лише принципом  ефективності, отже ставила єдину  мету мінімізації надлишкового податкового  тягаря, вона мала б запровадити  податки з найбільш широкою базою  оподаткування і єдиною ставкою, тобто єдиний пропорційний прибутковий  податок або еквівалентний йому єдиний податок на додану вартість. Щодо специфічних акцизів, то вони не є обов'язковим елементом ефективної податкової структури. Проте, якщо вже  держава використовує ці податки, то їх ставки відповідно до критерію ефективності мають визначатися за правилом оберненої  еластичності.

     Однак вибір оптимальної податкової структури  відповідно до теорії оподаткування  в умовах економіки добробуту  має здійснюватися з урахуванням  не лише принципу ефективності, а й  принципу справедливості. Останній вимагає  запровадження прогресивного прибуткового оподаткування. Ступінь же його прогресивності залежить від прийнятного для  даного суспільства співвідношення ефективності та рівності. Отже, оптимальне прибуткове оподаткування вимагає  зіставлення отриманої і втраченої  вигоди відповідно до обох критеріїв. Аналогічний висновок можна зробити  і відносно визначення величини податкових ставок специфічних акцизів. Саме від  ставлення суспільства до проблеми рівності залежить його рішення оподатковувати ціново еластичні товари, наприклад  ювелірні вироби, за вищою чи нижчою ставкою, ніж ціново нееластичні, такі як продукти харчування.

     В остаточному підсумку ставлення  того чи іншого суспільства до вибору між ефективністю і рівністю й  визначає вибір ним певної системи  оподаткування.

     Важливе місце в теорії оптимального оподаткування  належить дослідженню впливу загального рівня податків на економічний розвиток. Американський економіст А. Лаффер обґрунтував пряму залежність між  прогресивністю оподаткування, національним виробництвом і доходами бюджету  та відобразив цю залежність у так  званій кривій Лаффера (рис. 1.1). 

     Рис. 1.1 Крива Лаффера [44] 

     Т – ставка податку; TR – податкові надходження, M = max TR;

     1, 2 – відповідно нормальна і  заборонена зони шкали 

     Згідно  з теорією Лаффера підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної  діяльності та інвестиційної активності. За цією межею розпочинається так  звана заборонена зона шкали оподаткування. Податкові ставки, що належать до цієї зони, не стимулюють підприємців до збільшення нагромаджень, інвестицій і обсягів виробництва. Отже, звужується податкова база і зменшуються  податкові надходження до державного бюджету.

     Вплив зниження податків на економічні процеси  Лаффер вбачав: а) у зростанні податкової бази внаслідок збільшення пропозиції праці і капіталу, що створює умови  для збільшення обсягу виробництва; б) у переміщенні праці та капіталу, що вже використовуються ринком, з  низькооподатковуваних у порівняно  високооподатковунані сфери, що поліпшить  розподіл капіталу за сферами економіки  і сприятиме підвищенню Її ефективності; в) у зменшенні випадків ухилення від податків.

     Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якого мало б негативні  наслідки для економіки та державного бюджету. Економісти вважають, що точно  визначити ЇЇ досить важко, але можна  виділити явища, які свідчать про  досягнення критичної точки оподаткування:

1. падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;
2. зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення;
3. зростання тіньового сектору економіки, масове ухилення від податків.