Прізвища, похідні від власних імен

Зміст

Вступ

Актуальність  дослідження. Питання про формування та час остаточної стабілізації українських прізвищ у вітчизняному мовознавстві однозначно не вирішено. За твердженням П.П. Чучки, прізвища українців – утворення різної структури і давності; у плані вираження вони збігаються із власними особовими іменами чи патронімами та прізвиськами різної мотивації [37,105]. Виходячи з визначення, що "прізвище – це додаване до власного імені й назви по батькові спадкове незмінне офіційне родинне найменування, яке передається від батька до шлюбних дітей або (у передбачених законодавством випадках) від матері, при шлюбі від чоловіка до дружини і навпаки, і в офіційній практиці ідентифікації особи вживається після імені й назви по батькові або перед ними", учені найчастіше приходять до висновку, що українські прізвища як окремий шар антропонімів остаточно сформувалися два століття тому – на межі XVIII – XIX ст., хоча власні назви людей, що їм передували, функціонували в лексичній системі мови задовго до цього [37,110]. У зв’язку з цим прізвища зберегли у своєму складі численні архаїзми, які згодом утрачені були українською літературною мовою та більшістю діалектів. Крім того, антропоніми цього класу відбивають історію заселення, традиційну духовну та матеріальну культуру краю, особливості господарювання та організації громадського життя, зв’язки корінного населення із представниками суміжних етнічних груп тощо.

У вітчизняному мовознавстві представлено кілька спроб класифікації прізвищ: за лексико-семантичними принципом, за мотивами номінації, за значенням словотвірних афіксів тощо. Останнім часом дослідники українських прізвищ аналізують їх в основному у двох аспектах: за лексико-семантичними ознаками твірних основ, на базі яких постали прізвища, і за структурно-граматичними та словотвірними характеристиками. Відповідно до першого аспекту вивчаються власні особові імена та апелятивна лексика, що стали основою для творення прізвищ, за другим аспектом основна увага звертається на способи творення прізвищ.

Більш вдалою видається класифікація прізвищ  за лексичною базою твірних основ. Саме її останнім часом беруть за основу ономасти, дещо змінюючи класифікаційні розряди. Відповідно до цієї класифікації всі прізвища розмежовують на відантропонімні  та прізвища апелятивного походження, а в межах цих груп виокремлюють розряди за лексико-семантичними характеристиками.

Для заповнення білих плям ономастичного  простору, вичерпної інформації про  українську антропонімійну систему, ареал  поширення та частотність використання прізвищ, а також для поглибленого вивчення історичних процесів їх формування, становлення та часу остаточної стабілізації, потрібна докладна фіксація онімів усіх історико-етнографічних регіонів України, дані про кількість носіїв кожного  прізвища.

Досягнення  сучасної ономастичної науки засвідчені великою кількістю монографічних  досліджень, дисертаційних робіт, наукових статей, написаних на сучасному та історичному антропонімному матеріалі, які містять важливі спостереження  та аргументовані висновки. Та все  ж необхідно відзначити, що українська антропонімія за регіонами досліджена нерівномірно. На сьогодні зібрано та проаналізовано прізвища лише окремих історико-етнографічних регіонів України. Так, лексикографічні праці, присвячені прізвищам степової України (в основному Дніпропетровської та Кіровоградської областей), підготували В.О. Горпинич та І.А. Корнієнко. Українські прізвища Західного Поділля кінця XVIII – ХХ ст. вивчає Н.І. Рульова [26;27;28]. Над створенням історико - етимологічного словника прізвищ закарпатських українців працював П.П. Чучка. Українські прізвища північної частини правобережного степу становлять сферу наукових зацікавлень Т.В.Марталоги, Т.В.Ісакової. Чимало ономастичних досліджень репрезентують досягнення вчених при опрацюванні антропонімії карпатського регіону. Так, семантичну і словотворчу структуру сучасних прізвищ Бойківщини та становлення їх посесивних моделей вивчає Г.Є.Бучко [2;3]. Лінгвістичному аналізові антропонімів українського населення Лемківщини кінця XVIII – початку XIX ст. присвятила монографію та кілька статей С.Є.Панцьо. Прізвища галицьких лемків XVIII ст. вивчає І.Красовський.

Етимологічні  інтерпретації деяких поліських  прізвищ запропонував         В.П. Шульгач [40;41] . Про походження окремих прізвищ жителів м. Луцька писала І.Д. Скорук [29;30;31].

Різні проблеми, пов’язані з походженням  українських прізвищ, опрацьовували  також О.Я.Добровольська, І.М.Желєзняк ,  І.В. Єфименко [9;10;11], О.П. Карпенко, Ю.О. Карпенко,  В.В. Німчук [18],], Р.І. Осташ [19;20;21;22], Ю.К. Редько [24;25], М.Л. Худаш [34;35;36], П.П. Чучка [37;38;39], В.П. Шульгач [40;41]та ін.

Мета  дослідження – зафіксувати найпошоиреніші сучасні прізвища жителів с.Бубнів Локачинаького району Волинської області та зробити їх лексико-семантичний і структурно-словотвірний аналіз.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження  було поставлено такі конкретні завдання:

• опрацювати відповідну навчальну і наукову ономастичну літературу;
• окреслити лексичну базу сучасних прізвищ жителів с.Бубнів;
• встановити онімну лексику, засвідчену в основах місцевих прізвищ;
• виявити апелятивну лексику, від якої творилися прізвища;
• визначити лексико-семантичні групи прізвищ.

Об’єкт  дослідження – сучасна антропонімія с.Бубнів Локачинського району Волинської області. Предметом дослідження стали лексико-семантичні особливості лексичної бази та структура місцевих прізвищ.

 Матеріал  для дослідження прізвищ дібрано з господарських книг с.Бубнів. Джерелами порівняльного матеріалу слугували загальномовні та діалектні словники, етимологічний словник української мови, довідники особових імен, а також лексикографічні праці та монографічні дослідження прізвищ різних історико-етнографічних регіонів України.

Наукова новизна  курсової роботи зумовлена тим, що антропонімія       с.Бубнів стала об’єктом спеціального наукового дослідження вперше. У науковий обіг уведено 100 найбільш поширених сучасних прізвищ. Зібраний фактичний матеріал був підданий лінгвістичному вивченню, зокрема проведено лексико-семантичий і структурний аналіз засвідчених антропонімів. Лексичний аналіз місцевих прізвищ дозволив виявити в їхніх основах помітний пласт архаїчної та діалектної лексики тощо.

Теоретичне  значення дослідження. Теоретичні висновки, зроблені в роботі, доповнюють і уточнюють уявлення про загальні закономірності та особливості становлення українських прізвищ. Репрезентований у праці матеріал і узагальнення можуть бути використані у процесі подальшого опрацювання проблеми регіональної антропонімії, вивчення таких теоретичних питань, як семантика і склад антропонімної одиниці, процеси онімізації тощо.

 Практичне цінність роботи полягає в тому, що новий фактичний матеріал, поданий у ній, можна буде використати при укладанні різного роду антропонімних словників, зокрема словника прізвищ Волині, фундаментального словника українських прізвищ.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, де визначено актуальність і наукову новизну роботи, її мету і завдання, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури, а також додатка (індекс прізвищ). Загальний обсяг роботи 35 сторінок. Список літератури включає 41 позицію.

Розділ 1. Проблематика виникнення прізвищ

1.1. Шляхи формування і час становлення українських прізвищ

Прізвище - це оформлена офіційними документами родова назва людини, яка приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або в шлюбі та, як правило передає своїм нащадкам. Історією свого прізвища ми, як правило, не цікавимось, історією свого народу – також. Вважається, що кожен громадянин повинен цікавитись своїм прізвищем, оберігати від перекручень [32;31].

Література  з української антропоніміки  щороку збагачується новими працями. Проте  в цій галузі мовознавства існує  ще ряд спірних і мало досліджених  питань, які чекають належного висвітлення і наукового розв’язання. Одним із таких є питання про шляхи формування і час становлення українських прізвищ. Серед дослідників, які торкались цього питання немає єдиної і стабільної думки. Різнобій у поглядах слід пояснювати насамперед відчутним браком конкретно історичних антропонімічних досліджень, зокрема праць широкого діахронічного аспекту з належною аргументацією.

Чому  в суспільстві на певному етапі  його розвитку виникає потреба в  прізвищах? Засвідчують, що ця потреба виникла в зв’язку з розвитком міст і необхідністю вести облік населення. Була висловлена ще й така, цілком слушна думка, яка нічого не пояснювала: введення в будь-якого народу прізвищ свідчить про появу в цьому суспільстві почуття громадянськості. Це наслідок появи прізвищ, але не причина введення їх. Та все ж, вирішальною причиною введення прізвищ є зміна ролі сім’ї в суспільстві на певному рівні його розвитку. Шлях до прізвищ різні народи пройшли по-різному.

У документах XVI - XIV ст. можна натрапити на найменування людей, дуже схожі на сучасні прізвища: у 1068р. літопис називає тисяцького Коснячка; у 1071р.- воєводу Яна Вашатича; у 1113р.- тисяцького Івана Чудиновича [36].

Перші найменуваня, схожі на прізвища, належали князям і з’явилися десь в XIV ст. В українських пам’ятках ділової мови (грамоти XIV- XVстоліть) уперше з’являються прізвища в сучасному розумінні:князь Іван Васильвич Чорторийський, пан Іван Чорний та ін.

На  Україні протягом XVI- XVII ст. родові прізвища закріпилися серед більшості жителів міст (так з’явилися Крамарі, Пекарі, Міняйли, Колесники, Бондарі та ін.). У селян на Україні, як і в Росії, прізвища з’явилися найпізніше. Західноукраїнськими землями після розподілу Польщі 1772р. заволоділа Австро-Угорщина. Була запроваджена обов’язкова військова служба. Новобранців записували на прізвище ( найчастіше ним ставало давнє прізвисько, «вулична кличка»). Якщо це вуличне прізвисько було аж надто «вуличним», рекрута записували за батьковим ім’ям (мало бути Алексей, Степанов сын, Голопупенко, а записали Алексей, Степанов сын Степанов). Після скасування кріпацтва в 1861р. з’явилась потреба дати усьому населенню країни прізвища [37;108].

Протягом  XVIII і XIXст. українські прізвища були ще категорією змінною. У XVII ст. прізвища змінювались на лад польських, згодом з’явилися прізвища на –ов у численних інтелігентів дворянського походження. У старовину, з переходом особи із селянського стану в дворянський закінчення –ов або –ин було неначе гербовим знаком порівняно вищого суспільного становища. З метою облагородити родове прізвище не тільки залюбки прймали закінчення –ов, але, якщо прізвище було складне, то змінювали одну із складових частин; так із Салогуб виникало Саллогубов.

У XIX ст. процес стабілізації українських прізвищ був закінчений. Але це не означає, що жодних змін у складі прізвищ з того часу не відбувалось. Ці зміни малопомітні, але постійні - відбуваються з кількох причин. Прізвища, утворені від діалектних слів, вирівнюються до нормативих (Когутєк - Когутяк, Онишюк - Онищук). Існуючі прізвища можуть змінюватись чи внаслідок свідомих дій їх носіїв, чи внаслідок помилкових записів у документах ( було Павлище- стало Павлищев, було Окремчик- стало Акремчик та ін.). Крім того, частина прізвищ зникає (вимирає рід), частина нових з’являється - як наслідок офіційної зміни старого прізвища, як надання прізвища дітям, батьки яких невідомі, та ін.

1.2.Функціональні  особливості прізвищ.

Звичайно, прізвища дуже різноманітні, але якщо уважно дослідити, то можна помітити схожі джерела для їх творення. Найчастіше базою для творення таких одиниць слугували імена батьків, переважно батька, оскільки саме він був главою родини - Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк. Цікаво, що суфікси –ук(-юк) вказували на старшу дитину в родині, а –енко – на меншу. Відіменні прізвища можуть брати початок з того часу, коли в ролі найменування людини використовувалось два імені – канонічне й неканонічне. Останнє як менш зрозуміле вживалося лише в офіційних випадках і могло потрапити в записи на правах прізвища[37; 113]. На перехід особового імені до розряду спадкових назв впливала популярність, чи навпаки, непопулярність імені. Імена маловживані, непопулярні в певному колективі були надійним фактором індивідуалізації людини. Через свою непопулярність вони не виробили системи похідних варіантів і ставали прізвищами в повній формі (Саламон, Сервил). Загальновживані імена, які в період творення українських прізвищ використовувались часто, могли переходити до прізвищ як у повній формі (Кузьма), так і в усіченій (Кузь), усічено-суфіксальній (Кузя) чи суфіксальній формі (Кузьмечко). Також існує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника: Татарчук, Москаленко, Волинець та ін. Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою вона займалася. От, наприклад, чим займалися стельмахи? А бондарі? Ці слова сьогодні виходять з активного словникового запасу української мови, замінюючись сучасними модними назвами професій, але прізвища залишаються. Ось тлумачення найпопулярніших в Україні прізвищ (про прізвища, похідні від назви професії першого носія, зафіксовані в с.Бубнів йтиметься далі): Гончар - гончар “ремісник, що виробляє посуд, кахлі з глини”; Стельмах – стельмах “майстер, що виготовляв і направляв вози, сани”; Гутник – гутник “майстер, що виробляє посуд та інші речі зі скла” та ін. Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськ людей за родом діяльності: Заплюйсвічка  – паламар; Мукосієнко - мельник та ін. В досліджуваному населеному пункті прізвищ такого типу не виявлено. Індивідуальні ознаки людини: зріст, вага, тіло, фізичні вади та психологічні риси - лягли в основу таких особових найменувань: Довженко, Кривоніс, Малишка, Мовчун, Плаксій та ін. Якщо вам доводилось зустрічати людину на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте - ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горлині Запорізької Січі. Запорожці підхопили давню українську традицію, відому ще з фольклорних джерел: Вернигора, Котигорошко та ін. Аналогій таких найменувань годі й шукати в інших мовах, їх просто немає. Це особливість української системи особових назв, у яких поєднується дієслово у формі наказового способу та іменник у початковій формі [36].

У словнику прізвищ помітне місце посідають відіменні семантичні патроніми – прізвища, шо виникли в результаті переходу особових імен до розряду прізвищ без будь-яких змін імені: ім’я Хома – прізвище Хома, ім’я Гордій – прізвище Гордій. В українській ономастичній науці цей тип прізвищ вивчено не достатньо: не встановлено кількість цих прізвищ, причини їх виникнення; не визначено склад імен, відображених в антропоосновах; недостатньо описані їх структурно-словотворчі особливості.

Як  бачимо, українські прізвища – це одне із джерел вивчення історії рідного  краю, мови та культури. Ці найменування ще раз підтверджують істину про безмежний талант українського народу.

Розділ 2. Прізвища, похідні від власних імен

Історія не знає такої епохи, коли б у людини не було імені. Отож, коли виникла потреба  розрізняти людей, які мали однакові імена, а згодом створити постійні родові назви, то, природно, першою основою  для творення цих назв стали саме імена – переважно імена батька, рідше матері, діда чи іншого предка.

Прізвища, утворені від імен, становлять серед  українських та інших слов’янських прізвищ дуже помітну і кількісно значну групу. Основою для творення українських відіменних прізвищ стало понад двісті власних імен. Щоправда, не всі вони однаковою мірою були продуктивними для творення прізвищ. Найпоширенішим, масовим було серед українського народу ім’я Іван, чим пояснюється той факт, що від нього виникло до 130 прізвищ (Івашків, Янковський, Вахненко, Івах, Януш, Івасюк та ін.) [24;189].

Ю.К. Редько зауважує, що найпоширеніші  імена могли перетворюватись  у прізвища в такій формі, яка  була індивідуальною назвою окремої, всім відомої особи. Такою формою могло  бути: а) скорочене (усічене) ім’я; б) пестлива або згрубіла форма імені [24;190]. За спостереженнями мовознавців, прізвища, утворені безпосередньо від особових імен, могли зазнавати певних фонетичних змін. В с.Бубнів   зафіксовано одне таке прізвище: Капітула < Капітулін (СУІ, 166).

2.1. Прізвища, утворені шляхом скорочення імені.

Деякі прізвища утворилися від скорочених варіантів власних особових імен, окремі з яких у структурі мали однофонемні суфікси. Як зазначає     Р.І. Осташ, такі імена в українській антропонімії фіксуються з XIV – XV ст.; активно функціонували вони у XVIII ст. і як імена, і як прізвищеві назви [22;107]. Залежно від того, яка частина імені відпадає, ономасти розглядають три типи усічення: аферезу, синкопу, апокопу. Найпоширеніший вид скорочення особових імен - апокопа (відпадання кінцевих складів). До цієї групи належать такі прізвища зафіксовані в с.Бубнів: Гань < Ганна; Кос < Костянтин, хоча можливе зіставлення з укр. діал. кос ‘півники садові’, ‘чорний дрізд’ (ЕСУМ, ІІІ, 47). Р.І.Осташ зауважує, що імена з однофонемними суфіксами в XVI ст. вживалися паралельно з такими ж іменами, ускладненими іншими суфіксами. Нині ця словотвірна модель утратила свою продуктивність.

2.2. Прізвища, що постали на основі пестливих або згрубілих форм імені

До  прізвищ, що постали на основі пестливих  або згрубілих форм особового  імені, Ю.К.Редько зарахував лексеми, тотожні з похідними варіантами імен, утворені від повних імен, їх усічених форм за допомогою суфіксів [24;192]. У творенні досліджуваних антропонімів, що походили від суфіксальних дериватів власних імен людей, брали участь такі суфікси:

-к-о. За допомогою цього суфікса утворені демінутивні варіанти імен, які пізніше стали прізвищами: Веремко <  Веремія (СУІ, 417); Дацик < Даць < Данило (СУІ, 100).

  Варто зауважити, що ономасти (Б.Б.Близнюк, І.Д.Фаріон, М.Л.Худаш) називають форманти -к-о, -ик, -ій та под. серед багатозначних та поліфункціональних суфіксів переважно із первісним значенням суб’єктивної оцінки, які в різний час могли набувати патронімного значення [4;32;34].

Згрубілі  форми імен, покладені в основу прізвищ, утворилися за допомогою таких  суфіксів:

-ут-а: Васюта < Вася < Василь; Максюта < Макс < Максим;

-ох: Гриньох < Гринь < Григорій;

-ан: Драган < Драгъ < Драгомиръ

  Та наявність прізвищ, похідних від згрубілих форм імен, у вказаному населеному пункті не засвідчено.

2.3. Прізвища, утворені від імен батька чи матері за допомогою патро- і матронімічних суфіксів.

  Із прадавніх часів збережена  традиція іменування дітей за  іменем глави сім’ї. Така ідентифікація особи виявлялася найактуальнішим способом визначення людини. У процесі розвитку суспільства система, за якої особове ім’я батька (значно рідше – матері) було уточнюючим елементом іменування сина, стала виконувати роль своєрідного мовного ланцюга, який протягом століть пов’язував  між собою різні генерації того самого роду [23;195]. Можливо, тому патронімічні суфікси особливо продуктивні при творенні українських прізвищ загалом і найменувань жителів с.Бубнів зокрема:

  а) прізвища з суфіксами -ич, -евич, -ович.

Ю.К. Редько вважає дуже давніми утвореннями, що відомі у східних і південних  слов’ян із найдавніших часів [23;192]. В основі таких прізвищ різні за походженням і структурою християнські чоловічі, зрідка жіночі імена. Із суфіксом -ич (-іч) зафіксовано одне прізвище, похідне від чоловічого імені: Кузьмич < Кузьма. Три прізвища виявлено із суфіксами -евич, -ович, що утворені переважно від чоловічих імен, хоча трапляються деривати і від жіночих імен (в с.Бубнів таких не зафіксовано): Вавринович < Ваврин < Лаврін; Костюкевич < Костюк < Кость < Костянтин; Лукашевич < Лукаш.

  б) прізвища з суфіксами -ук (-’ук), -чук.

  В.В.Німчук звертає увагу на  поліфункціональність цих формантів.  На його думку, первісно суфікси -ук (-’ук), -чук вживалися для творення демінутивних форм. Водночас дослідник вважає необґрунтованим твердження Ю.К.Редька про негативне емоційне забарвлення прізвиськ на     -ук, що згодом ставали родовими прізвищами і отримували таке значення на противагу найменуванням із виразно зменшеним суфіксом -енко [23;196]. Це протиставлення сумнівне вже виходячи з того, що прізвища на -ук (-’ук), -чук вважають основним західноукраїнським типом, тоді як найменування на -енко – східноукраїнським. Мовознавці вважають, що утворення з цими формантами можуть мати демінутивне та патронімічне значення, крім того, «тільки в українській мові похідні з суфіксом –чук можуть називати синів за ознакою професії їх батьків і можуть означати молодих спеціалістів». Прізвища цього типу -  найпродуктивніша словотвірна модель.

   Адамчук < Адамко або Адамець < Адам(СУІ, 23); Андрійчук < Андрійко або Андрієць < Андрій(СУІ, 34); Андрощук <Андрусь < Андрій(СУІ, 34); Архип’юк < Архип (СУІ, 46); Богдан < Богдан (СУІ, 50); Васинюк < Васинь < Василь (СУІ, 62); Ващук < Іван (СУ1,45); Власюк < Влас (СУІ, 73); Гаврилюк < Гаврило(СУІ, 78); Гнатюк < Гнат(СУІ, 91); Гордій < Гордій (можливо, і  від прикм. або від заг. імен. горда(орда) “військо”)(СУІ, 93); Данилюк < Данило(СУІ,100); Даниляк < Данило(СУІ, 100); Дацюк < Да[н]цьо < Даня< Данило(СУІ, 100); Дмитрук < Дмитро(СУІ,108); Дорощук < Дорошко < Дорох або Дорош < Дорофей (СУІ, 113); Іванчук < Іванко або Іванець < Іван(СУІ, 146); Іщук < Ісько < Іван(СУІ, 146); Киричук < Кирик (СУІ, 174); Кондратюк < Кіндрат(СУІ, 176); Курило < Кирило(СУІ, 174); Максим’юк < Максим(СУІ, 206); Мартинюк < Мартин (можливо, і від ж.Марта, Марія)(СУІ, 218); Марцинюк < Марцин < Мартин (СУІ, 218); Павлюк < Павло(СУІ, 280); Панасюк < Панас(СУІ, 284); Панащук < Панас (СУІ, 284); Сахарчук < Захар < Захарій (СУІ, 138); Симчук < Симко < Симон < Cемен (СУІ, 333]; Собчук < Собко < Собъ < Собиславъ або Собеборъ [53; 285]; Стасюк < Стас < Станіслав (СУІ, 347); Терещук < Терешко < Терех < Терентій(СУІ, 359); Тимчук < Тимко < Тимофій(СУІ, 362); Трофимюк < Трохим (СУІ, 366); Федонюк < Федір (можливо, і від ж. Федора)(СУІ, 378); Юрчук < Юрко < Юра < Юрій (СУІ, 409); Ярмощук < Єрмолай < Ярмолай (СУІ, 134).

Проаналізований матеріал засвідчує, що за допомогою  суфіксів -у (-’ук), -чук утворено прізвища переважно від чоловічих імен, деривати від жіночих імен майже не трапляються. А це доводить, що нащадки, як правило, діставали прізвисько (згодом прізвище) від імені батька або діда і тільки в окремих випадках, коли батько був невідомий або давно помер чи виїхав і весь тягар утримання сім’ї та виховання дітей несла мати, діти діставали прізвище від її імені.

2.4. Прізвища, утворені від імен за допомогою суфіксів присвійних прикметників: прізвища з суфіксом –иш -ин утворювалися від назви матері по чоловікові. У досліджуваному населеному пункті виявлено всього два прізвища даного типу:

 Романишин < Романиха < Роман; Тимчишин < Тимчиха < Тимко < Тимофій.

Розділ 3. Прізвища, що вказують на походження

або місце  попереднього проживання, на соціальний

стан або постійне заняття основоположника роду

3.1. Друге основне джерело виникнення родових прізвищ – це назва місцевості, де проживав або звідки походив основоположник роду. Визначення типу «полтавець» або «поліщук» було достатньою характеристикою, що відрізняла переселенця від корінного жителя. Це визначення переходило на дітей і дальших нащадків, навіть якщо вони народилия ввже на новому місці проживання; воно ставало їхнім прізвиськом, а згодом – родовим прізвищем. Ці прізвища  можна розподілити на дві підгрупи: а)прізвища, які загально вказують на походження і б)прізвища, які називають конкретну місцевість (населений пункт), звідки хтось прибув [24;227].

До першої підгрупи належать, насамперед, прізвища, які вказували на національне походження основоположника роду предка. В с.Бубнів зафіксовано п’ять таких прізвищ: Волошин < волошин “представник романських народів, найчастіше румун” (ЕСУМ, І, 422); Забуйський < можливо, йдеться про людину, яка проживала за річкою західний Буг< за Бугом; Москалюк < москаль “москвич; представник російського народу” (НТСУМ, II, 689); Турик < Турок < турок; Турук.

Ю.К. Редько зауважує, що частина таких  прізвищ справді вказує на національність основоположника роду, проте не всі  прізвища, утворені від етнонімів, означали людей, предки яких не були українцями. В окремих випадках, зазначає вчений, могло вистачити того, що хтось  “був у Волощині” чи був подібний до татарина, щоб отримати відповідне прізвисько;

3.2. Прізвища, що конкретно вказують на певний населений пункт.

За  будовою прізвища, утворені від топонімів, можуть бути двох типів: прикметникові  з суфіксами -ськ-, -зьк-, -цьк- та іменникові з суфіксами -ець, -ук, -чук. У с.Бубнів представлено прізвища обох типів:

а) прикметникові прізвища постали на базі відносних прикметників, утворених від назв місцевості за допомогою суфіксів -ськ-, -зьк-, -цьк-: Барановський – с.Баранов[ичі] (Білорусь);Грушковський < с. Грушів (Вл.); Гурський < с. Гури; Завадський < с. Завада; Торчинський< смт.Торчин.

Серед зібраних у с.Бубнів прізвищ, що вказують на походження або місце проживання основоположника роду виявлено дуже мало, та все ж вони наявні у вказаному населеному пункті.

б) іменникові з суфіксами -ець, -ук, -чук: Поліщук< поліщук      

“житель Полісся”.

Виникнення  прізвища від топонімічної назви  не завжди можна встановити з абсолютною певністю. Багатьох населених пунктів, від назв яких утворилися прізвища, сьогодні вже не існує, багато перейменовано, у багатьох випадках назва населеного пункту не збігається з прізвищем, бо в назві місцевості могли статися певні зміни, а прізвище зберегло давню форму.

  Значна частина прізвищ пов’язана з соціальною (класовою) належністю або постійним заняттям (професією чи посадою свого першого носія. Це були назви, які чітко відрізняли окрему особу від її оточення. Звичайно було б зовсім не до речі, якби, наприклад, на Січі надали комусь прізвище Козак, бо ж там усі були козаками, але в селі, де ніхто більше не козакував, таке прізвисько точно вказувало на відому всім особу. Ставши прізвищем, воно могло переходити на нащадків або в незміненій формі (Козак), або з тими чи іншими патронімічними чи демінутативними суфіксами (Козаченко, Козачук, Козакевич), зберігаючи  й на сьогодні пам’ять про невідомого предка-козака.

Розгляд прізвищ, утворених від назв заняття, професій, різних посад, а також прізвищ, які вказували на класове розшарування суспільства, особливо цікавий в  плані історії культури. Українські прізвища, особливо селянські, у своїй  масі  формувалися приблизно з  XVII ст. і закріпились в документах тільки наприкінці XVIII ст. Отже, можна стверджувати, що наявні сьогодні прізвища, утворені у зв’язку з трудовою діяльністю та класовою належністю, досить правдиво відображають картину українського суспільства другої половини XVIII ст.[25;70]. Наші прізвища в своїй сукупності дають можливість уявити життя України цього періоду в таких аспектах: