Психодіагностика агресивності підлітків
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ I. АГРЕСИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ
ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА…………………………………………………………
1.1. Теоретичні
підходи до явища агресивност……
1.2. Агресія та агресивність………………………………………………
1.3. Детермінанти агресії……………………………………………………………
РОЗДІЛ II. ПСИХОДІАГНОСТИКА АГРЕСИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ………….16
2.1. Соціальна ситуація як передумова розвитку агресивності підлітків………….16
2.2. Дослідження
агресивності………………………………………………
2.3. Аналіз отриманих даних………………………………………………………..…
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...…31
ДОДАТКИ. …………………………………………………………………………….
ВСТУП
Актуальність дослідження. Підвищена агресивність підлітків є однією з найбільш гострих проблем не лише для лікарів, педагогів і психологів, а й для суспільства в цілому. Актуальність цієї теми очевидна, оскільки кількість дітей з такою поведінкою неухильно зростає, що спричинено сумою цілого ряду несприятливих факторів, а саме: погіршенням соціальних умов життя дітей; кризою сімейного виховання; неуважністю педагогів до емоційно-психічного стану вихованців і учнів здійснюваною засобами масової інформації пропагандою культу насильства.
Агресія призводить до збільшення форм девіантної поведінки серед молоді (вандалізм, крадіжки, вживання алкоголю, наркотиків); погіршенню соціально-психологічного клімату в закладах освіти. Оскільки агресивна ситуація за своїми характеристиками є різновидом інтенсивної тривалої стресової ситуації, то вона має серйозні психологічні наслідки. Як жертви, так і самі агресори схильні до нервово-психічних розладів (різні розлади поведінки, депресії), що може призвести до скоєння кримінальних злочинів.
Актуальність цього феномена в наш час обумовлюється наступними факторами. По-перше, сама по собі агресія у юнацькому віці вже є серйозною психолого-педагогічною проблемою, адже призводить до «екстремальних» явищ). По-друге, різні форми третирування людини можуть призводити до цілої низки небезпечних наслідків, починаючи з академічної неуспішності й закінчуючи появою психологічних розладів. По-третє, явище агресії, яке було раніше проблемою переважно західних суспільств, в останні роки поширилось, на жаль, і в нашій країні.
Агресія в підлітковому віці проявляється насамперед у агресивній поведінці в школі, на вулиці, вдома у відношенні поряд знаходяться людей. Це можуть бути як фізично агресивна поведінка, так і вербальне вираження агресивності (грубі слова), в меншій мірі агресія виражена у відношенні до неживих предметів, але все ж, якщо придивитися вона існує, і сама прихована форма агресії - аутоагресія - це агресія проти себе, найнебезпечніша з підліткових агресій, саме з за нею в майбутньому виникає величезна кількість психологічних проблем.
За останнє півстоліття в зарубіжній психології накопичився великий досвід у вивченні агресивної поведінки людини. Теоретичні положення розглядаються в рамках інстинктивістського (З.Фрейд, К.Лоренц), біологічного (В.Гесс, Р.Джекобс, С.Меднік, Д.Олдс), фрустраційного (Дж.Доллард, Л.Дуб, Н.Міллер), когнітивного (Л.Берковіц, Л.Ерон, Д.Зілманн, Л.Х’юсманн), соціального (А.Бандура, А.Басс, Р.Берон та Д.Річардсон, Б.Крейхі) підходів, кожний з яких подає своє трактування агресії.
У вітчизняній психології проблема агресії висвітлена в працях Б.С.Братуся, С.М.Єніколопова, Л.Ю.Іванової, А.А.Налчаджяна, Н.О.Ратінової, А.О.Реана, Т.Г.Рум’янцевої, І.О.Фурманова, О.В.Хреннікова. Деструктивний характер даного явища підкреслюється низкою наукових досліджень, в яких агресія розглядається в контексті девіантної поведінки та злочинності (Н.В.Алікіна, С.М.Єніколопов, Л. П. Конишева, Н.О.Ратінова, В.Г.Степанов, В.В.Устінова). При цьому вітчизняні дослідники розглядають агресивного суб’єкта як такого, що інтегрує в собі внутрішні та зовнішні впливи, тоді як зарубіжні науковці (А.Бандура та Р.Уолтерс, Г.Паренс, Дж.Паттерсон, М.Раттер, А.Фрейд) зосереджують увагу на пошуку окремих детермінант прояву агресії.
Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності емпіричного та теоретичного вивчення проблеми агресії.
Об'єктом дослідження є емоційні стани особистості.
Предметом дослідження є агресивність як властивість особистості у суспільстві.
Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному дослідженні проблеми агресивності.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
- теоретично проаналізувати агресію як стан людської психіки, і агресію як властивість особистості;
- визначити основні мотиви агресії;
- запропонувати діагностичні методи дослідження агресії;
- провести емпіричне дослідження.
Гіпотеза.Агресивна поведінка людини є результатом соціального впливу умов, в яких розвивається індивід.
РОЗДІЛ I. АГРЕСИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА.
- Теоретичні підходи до явища агресивності.
Агресія є складною й інтенсивно досліджуваною областю психології. Але незважаючи на це все ще залишаються безліч невирішених проблем, тому що існуючі на сьогоднішній день теорії агресії, які по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини.
Агресія – це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у насильство [19, с. 123].
Існує безліч теоретичних обґрунтувань виникнення агресії, її природи і чинників, що впливають на її прояв. Але всі вони підпадають під наступні чотири категорії. Агресія відноситься до:
- Природжених спонукань і завдатків.
- Потреб, що активізуються зовнішніми стимулами.
- Пізнавальних і емоційних процесів.
- Актуальних соціальних умов у поєднанні з попереднім навчанням.
Агресія – мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, завдає шкоди об'єктам нападу, приносить фізичний збиток людям або викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості).
Прояви агресії вельми різноманітні.
Розрізняють два основних типи агресивних проявів:
- цільова агресія;
- інструментальна агресія.
Перша виступає як здійснення агресії в якості наперед спланованого акту, мета якого – нанесення шкоди або збитку об'єкту. Друга здійснюється як засіб досягнення деякого результату, який сам по собі не є агресивним актом.
Структуру агресивного прояву запропонували в своїх роботах Й. Заградова, А. К. Осинський , Н. Д. Левітов:
1. За спрямованості:
- агресія, направлена зовні;
- аутоагресія – направлена на себе.
2. За метою:
- інтелектуальна агресія;
- ворожа агресія.
3. За методом вираження:
- фізична агресія;
- вербальна агресія.
4. За ступенем вираженості:
- пряма агресія;
- непряма агресія.
5. За наявністю ініціативи:
- ініціативна агресія;
- оборонна агресія [33]
Найбільш відомими теоретичними положеннями агресії є:
- теорія потягу (психоаналітична теорія);
- екологічний підхід;
- фрустраційна теорія;
- теорія соціального навчання.
Згідно теорії потягу З.Фрейд вважав, що агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна і неминуча. У людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний (лібідо) та інстинкт потяг до смерті (танатос). Енергія першого типу направлена на зміцнення, збереження і відтворення життя. Енергія ж другого типу направлена на руйнування і припинення життя. З.Фрейд стверджував, що вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цих інстинктів, і між ними існує постійне напруження. З погляду на те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (еросом) і його руйнуванням (танатосом), інші механізми (зсув) служать меті направляти енергію танатосу зовні, в напрямку від "Я". А якщо енергія танатосу не буде звернута зовні, то це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводиться назовні і прямує на інших.
Зменшити вірогідність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, супроводжуючих агресію.
У екологічному підході К. Лоренца, який дотримувався еволюційного підходу до агресії, що був схожий з позицією З.Фрейда він відзначав, що окрім природженого інстинкту боротьби всі живі істоти наділені можливістю пригнічувати свої прагнення, тобто мають стримуюче начало, яке перешкоджає нападу на представників свого виду. А люди, у свою чергу, володіють слабшим стримуючим началом, ніж тварини. Звідси, технічний прогрес (зброя масового знищення) може привести до знищення людини як виду.
Послаблення агресії можливе шляхом різних дій. Також К. Лоренц стверджував, що любов і дружні відносини можуть виявитися несумісними з вираженням відкритої агресії і можуть блокувати її прояви.
Фрустраційна теорія запропонована Д. Доллардом, протиставляється двом вище описаним. Тут агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основні положення цієї теорії звучать так:
- фрустрація завжди приводить до агресії в якій-небудь формі.
- агресія завжди є результатом фрустрації
Відносно спонукання до агресії вирішальне значення мають три чинники:
- Ступінь очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;
- Сила перешкоди на шляху досягнення мети;
- Кількості послідовних фрустрацій.
Тобто, чим більшою мірою суб'єкт передчуває задоволення, чим сильніше перешкода і чим більша кількість реакцій блокується, тим сильніше буде поштовх до агресивної поведінки. А якщо фрустрації слідують одна за одною, то їх сила може бути сукупною і це може викликати агресивну реакцію більшої сили.
Коли з'ясувалося, що індивідууми не завжди реагують агресією на фрустрацію, Доллард і співавтори дійшли висновку, що подібна поведінка не виявляється в той же момент фрустрації перш за все із-за загрози покарання. В цьому випадку відбувається "зсув", в результаті якого агресивні дії прямують на іншу людину, напад на яку асоціюється з найменшим покаранням.
Таким чином, людина,
якої утримує від агресивності проти
фрустратора сильний страх
У теорії соціального
научіння на відміну від інших, ця
теорія свідчить, що агресія є засвоєною
поведінкою в процесі соціалізації
через спостереження
З його точки зору, аналіз агресивної поведінки вимагає урахування трьох моментів:
- Способів засвоєння подібних дій;
- Чинників, що провокують їх появу;
- Умов, при яких вони закріплюються.
Тому, суттєве значення тут приділяється навчанню, впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. Зокрема, було доведено, що поведінка батьків може виступати як модель агресії і в агресивних батьків звичайно бувають агресивні діти. Також ця теорія стверджує, що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій – пряме заохочення такого підведення. Тобто отримання підкріплення за агресивні дії підвищує вірогідність того, що подібні дії повторюватимуться і надалі. Разом з тим, істотне значення має результативна агресія, тобто досягнення успіху при використанні агресивних дій. Сюди ж відноситься і вікарний досвід, тобто спостереження заохочення агресії у інших. Соціальне заохочення і покарання відносяться до спонукання агресії. Самозаохочення і самопокарання – моделі відкритої агресії, регульовані заохоченням і покаранням, які людина встановлює для себе сама.
Хочеться відзначити, що ця теорія залишає значно більше можливостей запобігти і контролювати людську агресію. Тому є дві причини:
- згідно теорії, агресія – набута модель соціальної поведінки. Звідси може бути ослаблена за допомогою процедур (усунення умов).
- соціальне навчання передбачає прояв агресії людьми тільки в певних соціальних умовах.
В даний час теорія соціального навчання є найбільш ефективною в прогнозі агресивної поведінки, особливо якщо є відомості про агресора і ситуацію соціального розвитку. [8, с.67].
З вище зазначених теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:
- прояв агресії пояснюють біологічні і соціальні чинники;
- агресивність може бути не тільки жорстокою, але й нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;
- агресивні дії можуть бути послаблені або направлені в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неагресивної поведінки, орієнтації людини на позитивну модель поведінки, зміну умов, сприяючих прояву агресії.
- Агресія та агресивність.
Поняття
«агресія» й «агресивність»
Р.С. Хоманс вважає, що агресію може викликати ситуація, пов'язана з прагненням до справедливості.[29, с. 565].
Реан А.А., Бютнер К. та інші розглядають деякі випадки агресивного прояву як адаптивну властивість, пов'язану з позбавленням від фрустрації і тривог.
Стан фрустрації – це психічний стан, що характеризується наявністю стимулюючої потреби, що не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, відчаєм.
Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, яка сприяє виживанню і адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній суті людини.
Розрізнення понять «агресія» й «агресивність» веде до важливих наслідків. З одного боку, не за всякими агресивними діями суб'єкта дійсно коштує агресивність особистості. З іншого боку, агресивність людини зовсім не завжди проявляється в явно агресивних діях. Прояв або не прояв агресивності як особистісної властивості в певних актах поводження як агресивних дій завжди є результатом складної взаємодії ситуаційних факторів.
Представники біхевіористичної психологічної школи часто говорять про агресивну поведінку. Під нею розуміється активні, відкриті, зовнішні виражені дії, часто ініціативні й завжди приносять іншій людині (або неживому предмету) певна шкода. Агресивної поведінки може виражатися в різноманітних формах: від грубого фізичного насильства до глузливих й уїдливих слів.
Істотне значення в розумінні сутності агресивної поведінці підлітків має аналіз їхньої мотивації. Основу агресивної мотивації становлять, насамперед, негативні емоції й почуття, такі як гнів, страх, помста, ворожість (А. Басс, К.Ізард, Х. Фешбах, Е. Фромм й ін.). Фешбах відзначає, що із придбанням різного роду навичок і рухів, пов'язаних з «експресивною агресією», необхідної для зняття емоційної напруги й тому виконуючу позитивну роль, виникає властивий агресії мотив – «бажання завдати фізичної шкоди»
Отже, більшість
дослідників змінюють до думки про
те, що агресивна поведінка повинне
включати агресивний намір. Однак при
більше уважному розгляді встановити
наявність або відсутність
До поняття норми агресивності зверталися багато дослідників. Так, Т.Г. Румянцева відзначає, що норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. «Коли ці норми дотримані, сприйнята поведінка не буде розглядатися спостерігачем у якості агресивного, незалежно від ступеня згубності наслідків такої поведінки. І, навпаки, якщо норми порушені, на поведінці «навішується ярлик агресії» [32, с. 84]. Отже, норма агресивності розглядається як мінімум у двох аспектах: як середньо припустимий рівень агресивності і як норми поводження, прийняті в суспільстві (маючи відповідний соціальний контекст).
Спираючись на погляди Б.Г. Ананьева, Т.Н. Курбатова розглядає структуру агресії відповідно до рівнів психологічної організації людини: індивідний, субъектно – діяльностний й особистісний рівень агресії. Індивідуальний рівень складається в захисті себе, потомства, особистого майна й зв'язується із природною основою людини. Суб’єктно – діяльний рівень прояву у звичному стилі поведінки особистості й зв'язаний із прагненням до досягнення успіху, мети й відповідною реакцією людини на погрозу. Особистісний рівень агресії зв'язується автором з мотиваційною сферою, самосвідомістю й проявляється в кращому виборі агресивних форм поводження й засобів для досягнення своєї мети. Однак представляється досить складним диференціювання субъектно – деяльного й особистісного рівнів агресії.
Вирішуючи проблему оцінки агресії, доцільно звернутися до моделей структури агресії. Е. Фромм [32, c. 283] розглядав два різних види агресії: 1) доброякісну, оборонну агресію, необхідну людині для виживання, і 2) деструктивну, злоякісну агресію, що не є біологічно адаптивною.
Фешбах запропонував розрізняти три види агресії: випадкову, інструментальну й ворожу. Якщо прийняти такий розподіл агресії на види, то як випадкова агресія потрібно розглядати будь-яку випадкову, ненавмисну дію, що принесла шкоду.
Окремі дослідники розрізняють ворожу й інструментальну агресію. Ворожа агресія має місце, коли головною метою агресивної дії виступає заподіяння шкоди. Інструментальна агресія спрямована на досягнення мети, причому ціль заподіяння шкоди не ставиться, а агресивні дії виступають як інструмент для здійснення різних бажань.
Ф. Зильманн запропонував замінити ворожу агресію на «обумовлену подразником», а інструментальну – на «обумовлену спонуканням». Обумовлена подразником агресія припускає дії, спрямовані на усунення неприємної ситуації або ослаблення її шкідливого впливу. Агресія, обумовлена спонуканням, використається з метою досягнення певної вигоди [11, с. 31].
К. Хорні виділяє три лінії поводження: рух до людей, рух проти людей і рух від людей; відповідно вона виділяє що уступає, агресивний і відсторонений типи особистості.
Існують й інші принципи розподілу агресії на види. Так, агресію ділять на групову й індивідуальну. Х. Маркль говорить про можливості виділення дисциплінарної, соціальної, ігрової, моральної агресії. У психопатології вивчають садистські агресіїю.
У випадках, коли в основі класифікації видів агресії лежить її спрямованість, виділяється два її види: пряма й непряма. При прямої агресії дії спрямовані безпосередньо проти жертви, при непрямої – дії здійснюються опосередковано, без присутності жертви.
Отже, агре́сія
— це фізична або словесна поведінка
людини, спрямована на пошкодження
або зруйнування. У випадку, якщо
агресія виявляється в найбільш
екстремальній і соціально
агресивнісь риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема — необхідністю самооборони або захисту інших людей.
Поняття «агресія» і «агресивність» несинонімічні. Під агресивністю надалі ми будемо розуміти властивість особистості, що виражається в готовності до агресії. Таким чином, агресія є сукупність певних дій, що завдають шкоди іншому об'єкту, тоді як агресивність - це особистісна особливість, Вира-лишнього в готовності до агресивних дій щодо іншого.
1.3.Детермінанти агресії
Агресивна поведінка молоді – одна з найбільш актуальних соціальних проблем.. Вченими виділено декілька груп чинників агресивної поведінки людини, зокрема, біологічно-генетичні, індивідуально-психологічні особливості особистості, специфіка виховання, вплив субкультури, роль засобів масової комунікації. Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти – конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування. Їх вивчення є необхідною умовою аналізу причин агресивної поведінки людини. Ці чинники провокують агресивну поведінку навіть у неагресивних за характером людей. [22, с. 304].
Результати ряду досліджень визначили коло ситуацій, які прямо або побічно можуть викликати агресивну поведінку більшості людей. Ними виступають: фізична або словесна (вербальна) агресія інших осіб (особливо, якщо вона сприймається як навмисна), ситуація неможливості реалізувати свої актуальні потреби, умови жорсткої конкуренції між взаємодіючими сторонами, присутність осіб, що провокують конфлікт. В основі цих ситуацій лежить міжособовий (іноді – міжгруповий) конфлікт – провокація, яка часто закінчується вербальними або фізичними випадами. Слід зазначити, що психологічні особливості підлітків сприяють появі конфліктних ситуацій практично на всіх рівнях соціальних зв'язків: у сім'ї (внаслідок реакції емансипації), школ, училищі (з аналогічної причини), з ровесниками (із-за емоційної нестійкості, імпульсної поведінки). Ряд соціально-психологічних експериментів підтверджує великий вплив різного роду провокацій на ступінь агресивності [7, с. 136-138].
Більшість
людей у міжособових
Якщо говорити про фізіологічні причини агресії, то тут головну роль відіграє лімбічна система. Мозкове захворювання лімбічної системи було характерним для людей, в яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю до насильства.
Як у людей, так і у тварин, особи чоловічої статі завжди виявляють більшу агресивність, ніж жіночої; - можливо це частково результат раннього впливу статевих гормонів на мозок. Особи жіночої статі, яким були введені чоловічі статеві гормони, поводились більш агресивно, але все одно не так, як особи протилежної статі, яким нічого не вводили.
У альтернативна гіпотезі агресії агресія визначалася як набутий (а не інстинктивний) захисний механізм, спричинений зовнішніми факторами, а не внутрішніми. Так, наприклад, діти в країнах, що перебувають в стані війни, починають набагато раніше і яскравіше проявляти агресію, ніж їх ровесники, які живуть в мирний час. Взагалі, агресія часто виникає як так званий «захисний механізм» проти впливів ворожого оточення.
Крім того, за
моїми власними спостереженнями, чим
активніший спосіб життя веде людина,
тим більшою мірою вона проявляє
агресію.Внаслідок великої
Останнім часом, великий вплив на психіку і поведінку дітей мають засоби масової інформації. Експериментально доведено, що діти, які часто дивляться передачі з елементами насильства, стають більшневрівноваженими і агресивними. Більше того, вони починають сприймати насильство, як нормальне явище.
