Психологічні барєри спілкування у підлітковому віці

Вступ.

Останні роки ХХ  та початок  ХХІ століть ознаменувались значними змінами у соціально-економічному розвитку України, у тому числі в  її освітній сфері. Значно активізувалися міжнародні зв'язки нашої держави, посилився  її авторитет у світовому і  європейському просторі. Все це стало передумовою для вагомих трансформаційних процесів, які відбуваються у вітчизняній освітній галузі. Особливе місце серед них належить змінам у сфері навчання іноземних мов.

Соціальне і культурне  значення іноземної мови важко переоцінити, особливо у цей історичний період соціально-економічної та політичної розбудови нашої держави і визначення та стабілізації її місця й ролі на міжнародній арені. Все це і зумовило переосмислення ролі іноземної мови як важливого і необхідного засобу міжкультурного спілкування. Тому іноземна мова дедалі активніше набуває статусу соціально-економічного і політичного механізму порозуміння між різними представниками світової спільноти у різноманітних сферах їх життєдіяльності. Через те, ми обрали тему нашої курсової роботи: “Вивчення іноземних мов як одна з передумов входження України у світовий інформаційний простір”. Наше дослідження можна пояснити кількома чинниками з яких  випливає і пояснюється актуальність нашої роботи:

- в останнє десятиліття почали інтенсивно розвиватися міжнародні зв'язки між Україною і країнами Європейської Співдружності, між українськими і зарубіжними фірмами, підприємствами й організаціями у різних сферах діяльності; розширюються безпосередні зв'язки між українськими і зарубіжними школами; розробляються програми з культурного та освітнього обміну учнями, активізується участь школярів, студентів у спільних міжнародних проектах;

- сучасний  світ став більш багатонаціональним  і багатомовним: з одного боку, активізується процес глобалізації та економічної конкуренції, а з другого – зростає роль національної ментальності;

- показовою  є ситуація на ринку праці:  практично всюди потрібні фахівці,  які вміють працювати з комп'ютером  і знають принаймні одну іноземну  мову;

- наше суспільство стало мобільнішим: відпочинок, навчання і навіть працевлаштування закордоном стають реальністю.

Все це змушує переосмислити  цілі, завдання, зміст і технології навчання іноземних мов у системі  освіти України, враховуючи при цьому  існуючий багатий національний і міжнародний досвід у цій сфері. Тому, не слід в майбутньому ставити перед учнями, студентами мету досконало оволодіти однією мовою, абсолютно адаптуючи рівень їхнього спілкування до рівня носія цієї мови (для цього поки що не існує обєктивних умов), “краще не зовсім абсолютні знання декількох мов, ніж досконале володіння лише однією іноземною мовою” [12, 72], що переконливо засвідчується різними видами співпраці на сучасному рівні розвитку міжнародної діяльності. За об'єктивних умов школа не може забезпечити своїх випусників абсолютними знаннями іноземної мови, у зв'язку з цим вона повинна сформувати в них навички самоосвіти, які дозволили б  їм самостійно удосконалювати отримані в школі знання однієї іноземної мови і в разі потреби засвоїти другу або третю іноземну мову відповідно до рівня власних професійних потреб.

Через те, мета дослідження в межах курсової роботи: дослідити особливості вивчення іноземної мови в педагогічній теорії і практиці загальноосвітніх шкіл України. У межах зазначеної мети передбачити розв'язання наступних  завдань:

1. Ознайомитися з теоретичними засадами проблеми навчання іноземної мови в школі;
2. Дослідити інтереси школярів щодо вивчення іноземної мови в школі;
3. Визначити шляхи удосконалення процесу навчання іноземної мови в школі. 

У період активізації  міжнародних зв'язків, появи тенденцій  на взаємопроникнення не тільки мов, але разом з ними і культур  на терени різних держав першочерговим  завданням визначається необхідність формування в учнів міжкультурної  компетенції з метою толерантнішого ставлення до іншої ментальності, до іншої культури, тобто вміння організовувати вивчення іноземної мови на тлі розвитку таких гуманних якостей, як взаєморозуміння і терпимість.

Згідно теми, мети і  завдань нашої курсової роботи  було проведено дослідження на основі анкетування для виявлення інтересів у школярів щодо вивчення іноземної мови у середній школі на старшому ступені. 

Використана література до курсової роботи її науковий аналіз, надали змогу глибоко висвітлити питання і основні проблеми до поставленої теми.

Статті в яких піднімаються складні питання вивчення іноземних  мов на сучасному етапі [7, 8, 10, 18, 20], розглядаються соціокультурні погляди [19, 23]. Токменко О. піддав глибокому  аналізу ідеологічну спрямованість  глобалізації при вивченні іноземних мов [25, 26]; Коваленко О. звертає свою увагу на своєрідність вивчення іноземних мов в контексті глобалізації через модернізацію освітньої системи. Окрім статей в яких розглядаються питання соціокультури і глобалізації,  грунтовно розкривається і аналізується запровадження на сучасному етапі у вивченні іноземних мов інформаційно-технологічних засобів [1, 9]. Ситдикова І. у своєму дослідженні підкреслює глибоке і змістовне використання комп'ютера та Інтернету для раціонального вивчення мови [24].

 Розділ І. Основні проблеми вивчення іноземних мов через призму            світових інформаційних технологій.

1.1 Мовні тенденції  в контексті глобалізації.

Сучасну епоху прийнято називати добою глобалізації, хоча і досі вчені дають суперечливі відповіді на питання, що таке є глобалізація, в чому її суть. Різняться також і відповіді на запитання про її хронологічні рамки та основні етапи. Загальноприйнятим є твердження, що наслідком процесу глобалізації стане перетворення людства у єдину структурно-функціональну систему [14, 9]. Щодо сучасного світу невикликає сумніву очевидна нерівність між високорозвиненими країнами Заходу та іншими країнами. Спостереження з одного боку за інформаційним суспільством, де все більше влади мають люди або інституції, які володіють великим масивом інформації, та іншими суспільствами, які в більшій чи меншій мірі відстають від розвинених країн.

Глобальні закономірності та тенденції інформаційного суспільства, що раз формуються, відзначаються  переважно інтересами та можливостями країн, які мають інформаційну владу і впливають на життя інших країн. Людська цивілізація у великій мірі залежить від комунікативних процесів. Сьогодні різко збільшився обсяг інформації, яка виробляється та споживається. В структурі сучасної цивілізації комунікативний компонент значно впливає на політичні, економічні та військові системи [26, 113]. На різних етапах свого розвитку людська цивілізація породжувала різні системи цінностей. Кінець ХХ – початок ХХІ століття характеризується новими політичними, економічними, культурними процесами і тенденціями, які поступово набули глобальних масштабів. Зараз ми, можемо спостерігати складні реалії сучасного світу з його непередбаченою глобальною політичною динамікою та глобальними економічними та соціальними трансформаціями. Сьогодні характер глобальних трансформацій великою мірою зумовлений тим, що людство вступає в інформаційну еру, якій притаманні складні процеси комунікаційної революції, інформаційних та психологічних війн, які суттєво впливають на встановлення світового порядку [ 26, 115].

“Глобалізація” стала  ключовим словом кінця ХХ століття, яке вживається завжди, коли дискутуються процеси соціальних змін, відповідно до різних аспектів суспільного розвитку.

Зростаюча глобалізація в економічному масштабі зумовлює зміни у всіх сферах людського життя – особистому, соціальному, культурному. Особиста відповідальність зростає і зникає водночас. Безодня між багатими і бідними також зростає, але вплив перших на других стає менш помітним, “здається, що в світі все тісно взаємопов'язано” [1, 42]. З розвитком інформаційних технологій ми стаємо ближчими один до одного, збагачуються наші знання, але не вміння засвоювати їх. Зміни в сприйнятті часу та простору впливають на рісні сфери нашого життя, оскільки нас цікавить в основному лінгвістичний аспект згаданих процевів, наведемо основні принципи Ради Європи:

- Європейське лінгвістичне  розмаїття – це дорогоцінний  скарб, який має бути збереженим  і захищеним.

- Важливість змішаної  мови, в основі якої англійська, у контексті глобалізації, за активної участі в її творенні засобів телекомунікації, туризму і торгівлі.

- Водночас має існувати  розмаїття і у викладанні мов  в країнах-членах Європейського  Союзу. Це в свою чергу сприятиме  опануванню не тільки англійської, а й інших європейських і світових мов усіма громадянами Європи, паралельно з вивченням відповідних регіональних мов [26, 112].

При цьому особлива увага  приділяється таким положенням:

1. широкий вибір мов для забезпечення потреб, що пов'язані з розвитком міжнародних обмінів;
2. викладання мов місцевих меншостей у разі потреби;
3. розвиток компетентності щонайменше з двох мов для всіх школярів;
4. вивчення іноземних мов як безперервний процес, який триває все життя;
5. визнання часткових навичок і вмінь;
6. знання соціальних, економічних та культурних реалій мов, що вивчаються. Ці принципи покладено в основу таких рекомендацій:

- сприяти створенню  регіональних мовних планів, що  розробляються в співпраці з  обраними регіональними представниками  і місцевою владою, для визначення лінгвістичного потенціалу і розвитку відповідних методів навчання, з урахуванням наявності не місцевих груп населення, “міст-побратимів”, блискості до іноземних країн;

- розвивати мовну кооперацію  між прикордонними регіонами;

- сприяти дистанційному навчанню, добиваючись того, щоб усі європейські мови стали доступними для всіх, навіть у невеликих школах та інших навчальних закладах, забеспечити вивчення іноземних мов;

- розвивати мережу навчальних закладів для забезпечення навчання учнів різних мов (у тому числі мов меншостей);

- сприяти розвитку  двомовної освіти, створювати умови  для підготовки і складання  учнями фінальних іспитів частково  або повністю обраною ними  іноземною мовою;

- надавати перевагу  тим методам викладання, які спрямовані на розвиток усного вираження, використовуючи аудіо- та відеоматеріали, інтерактивні засоби, встановлюючи угоди між освітніми телеканалами і сприяючи демонструванню фільмів мовою оригіналу на телебаченні та в кінотеатрах;

- сприяти в публікації  книжок і газет іноземними мовами для широкого використання;

- забеспечити такий  тип освіти, який приділяє велику  увагу культурі і суспільству  країн, мова яких вивчається;

- простежити за встановленням  і впровадженням системи ліцензування для приватних мовних шкіл, забезпечити відповідний офіційний стандарт мовних навичок [26, 115-116].

Атлас світових мов ЮНЕСКО свідчить, що в Європі перебувають  під загрозою такі мови: кельтська  в Об'єднаному Королівстві, Ірландії і Бретанії у Франції, деякі саамські мови в Скандинавії, різні циганські мови. Вважається, що через кілька років 1,5 мільярд людей – чверть усього світового населення розмовлятиме англійською. І для переважної більшості з них це буде друга або третя мова (тільки для 400 мільйонів англійська є рідною). Три чверті світової кореспонденції і 80% електронної пошти в Інтернеті зараз ведеться англійською.

Однак вивчення однієї мови не повинно відбуватися за рахунок  іншої національної, регіональної або  мови меншості, які однаково є важливими  в умовах розвитку і збагачення діалогу між народами Європи.

У сучасному світі  існують дві взаємопротилежні мовні  тенденції: рух до єдності та пошук  самосвідомості [8, 18]. Політичний і технологічний  прогрес останнім часом привів ж  до безпрецендентної свободи слова. Супутникові комунікації та Інтернет буквально зруйнували бар'єри щодо самовираження. Економічна глобалізація досягла такого рівня, що компанії, зв'язані за допомогою Інтернету, можуть працювати в різних частинах планети, корисно використовуючи різницю в часі. Розвиток туризму, масової продукції і масової культури – усе це є рухом до більшої єдності в наших інформаційних засобах, а також в основному векторі комунікацій: мові.

Водночас, паралельно із зростаючою інтеграцією, Європа в останні  роки стала свідком винекнення нових політичних і культурних явищ. Для деяких країн це природне повернення до своїх коренів. У таких випадках “ствердження відновленої свідомості завжди відбувається одночасно з відродженням мови” [5, 158]. 

У сучасному світі  дуже важливо не тільки володіти найпоширенішою мовою, а й знати інші іноземні мови. Але ця потреба менше відчувається людьми, рідна   мова яких належить до так званих головних, тоді як у невеличких країнах, де національною мовою не розмовляють за межами країни, завжди була потреба у володінні іноземними мовами, щоб мати доступ у великий світ.

Вважається, що в країні цінується вивчення другої мови, якщо:

1. вона внутрішньо багатомовна (є територіальні меншості);
2. є країною невеликою, але не ізольована територіально чи політично;
3. її сусіди розмовляють іншою мовою;
4. її власна мова не дуже поширена і не є засобом міжнародного спілкування;
5. її експортна (імпортна) торгівля становить значну частину валютного внутрішнього продукту;
6. її туристичний бізнес становить значну частину іноземної торгівлі та валового внутрішнього продукту [6, 4].

У країні цінуватимуть добре  володіння іноземною мовою, якщо ця мова є:

1. засобом міжнародного спілкування;
2. мовою країни (або країн), з якою (якими) встановлено активні відносини (особисті, індустріальні, комерційні, туристичні, пов'язані з відпочинком та та розвагами тощо);
3. має позитивний імідж, тому що:

а) асоціюється із соціально-культурними  цінностями;

б) асоціюється з таким  стилем життя, який хотілося б наслідувати;

4. мовою спілкування елітних груп [6, 4].

    Для України, яка намагається інтегрувати у міжнародний простір, особливо     важливим є створення умов для оволодіння іноземною мовою. Якщо раніше іноземна мова вивчалася лише для здобуття суми знань як одного з обов'язкових предметів шкільної програми, то з появою спеціалізованих шкіл, та із змінами в суспільстві метою вивчення іноземної мови стало оволодіння нею як засобом міжособистісного спілкування відповідно до соціального замовлення.

Глобалізація з її суперечливими явищами, що має тенденцію  до посилення, висуває перед освітою складне завдання: підготувати молоде покоління до життя в умовах багатонаціонального і полікультурного простору, виробити уміння спілкуватися і співпрацювати з людьми різних національностей.

У міру того як змінюються цілі навчання (навчання мови, мовлення, мовленнєвої діяльності, спілкування) відбуваються зміни в її системі навчання. Іноземну мову починають вивчати в дитячих садках, у початковій школі. Відповідно до закону адекватності, за яким “певна мета досягається тільки відповідними їй засобами” [11, 26], у наше життя входять нові стандарти, нові навчальні плани, нові програми, сучасні комунікативно-спрямовані підручники.

Комунікативний підхід до навчання іноземної мови як найповніше відображає специфіку її вивчення в  загальноосвітніх навчальних закладах. Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі означає, що вироблення іншомовних мовленнєвих умінь і навичок в учнів відбувається в процесі їх іншомовної мовленнєвої діяльності, тобто оволодіння засобами спілкування спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Набування навичок говоріння, аудіювання, читання та письма відбувається завдяки реалізації цих видів мовленнєвої діяльності в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування.

Метою комунікативно-орієнтованого навчання є оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування. Об'єднання європейських країн у Єдиний Європейський Союз, створення спільного ринку, інтернаціоналізація промислових підприємств, мобільність і багатомовність в Європі зумовили різке підвищення зацікавленості до вивчення іноземних мов як інструмента комунікації. Той факт, що сучасні учні на початок третього тисячоліття працюватимуть на міжнародних підприємствах, застосовуючи на практиці знання іноземних мов, та пов'язана з цим потреба  у вихованні в дітей єдності, відкритості, зацікавленості мовою і культурою інших народів і поваги до них надають вивченню іноземної мови політичної ваги.

У документах Ради Європи, Європейської асоціації педагогічної освіти, Ради культурної співпраці зазначено, що цілеспрямоване вивчення іноземної мови, а то і кількох мов має стати пріорітетом розвитку як шкільної, так і педагогічної освіти. Проект Ради Європи “Сучасні мови” має на меті сприяти “підвищенню ефективності вивчення іноземної мови за рахунок збільшення часу на оволодіння нею завдяки запровадженню вивчення іноземної мови у початковій школі” [8, 14].

Вивчення іноземної  мови в ранньому віці зумовлено цілим  рядом психолого-фізіологічних і  соціально-політичних факторів. Неабияку роль в організації іншомовного спілкування  учнів початкової школи відіграють їх здібності  до імітації, розвинута уява та пов'язані з нею творчі здібності, дитяча безпосередність, що забеспечує високу ступінь комунікабельності дітей і таким чином успішність іншомовного спілкування. Важливим фактором є також набуття учнями  вже в початковій школі мовного досвіду та відчуття мови. За умови правильної “дидактичної та методичноїї організації навчального процесу раннє навчання іноземної мови може стати значним внеском в інтелектуальний розвиток дитини” [11, 56]. Раннє ознайомлення дітей з цінностями культури інших народів на уроках іноземної мови, виховання їх у дусі толерантності, відкритості, поваги до людей всієї планети сприяє справі “миру і взаємоповаги, а отже, політичній стабілізації та рівновазі в усьому світі” [13, 19].

Отже, враховуючи сучасний стан міжнародних зв'зків у різноманітних  сферах життя, вихід України у  європейський і світовий простір, необхідно  розглядати іноземну мову як важливий засіб міжкультурного спілкування. Сучасна середня школа повинна сформувати  в учнів такий рівень знань, умінь і навичок, який дав би можливість її випусникам практично підтримувати спілкування з носіями мови на комунікативно достатньому рівні і крім утилітарного аспекту, вивчення мов повинно ще містити міцний соціально- культурний компонент. Культурне розмаїття мов має бути важливим засобом збереження людських цінностей. Вивчення іноземної мови означає “наближення до іншої, озброєння самого себе інтелектуальними засобами для зусирічі з реальним і невідомим, збагачення себе через знання культур і іх світосприйняття” [21, 34].

1.1 Соціокультурний компонент змісту навчання іноземних мов.

Глибокі зміни в суспільно-політичному  та економічному житті європейських і світових держав дедалі помітніше впливають на розвиток їх освітніх систем. Освіта – стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації і держави, запорука майбутнього [16, 6]. Вона є засобом відтворення і нарощуваня інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина, дієвим чинником модернізації суспільства, зміцненя авторитету держави на міжнародній арені. У такій ситуації системи освіти багатьох країн світу ставлять за мету підготувати учнів, студентів до культурного, професійного та особистісного спілкування з представниками інших країн, ознайомити з іх традиціями, суспільним устроєм та мовною культурою [20, 106].

Оскільки донедавна, особливо на рівні середньої школи, освіта залежала від потреб та реалій своєї  держави, то сьогодні стала очевидною обмеженість такого підходу. Розвиток мобільності, наявність в класі багатонаціональної учнівської аудиторії, еволюція ринку зайнятості – це достатні чинники, щоб довести невідповідність концепції закритої школи сучасним реаліям. “Щоб достойно підготувати молодь до життя на Європейському континенті, потрібно забеспечити їх знаннями, вміннями та досвідом адаптації до постійно мінливого суспільного контексту, для цього учні повинні володіти інформаційними технологіями, щоб бути спроможними і здатними цю інформацію одержати та проаналізувати” [3, 28].

Потреба в наповнені  змісту шкільної освіти соціокультурними аспектами визначається сьогодні першочерговим  завданням як на загальноєвропейському, так і на національних рівнях. Як свідчить аналіз, практично всі національні програми країн Європи щодо іноземних мов містять соціокультурний компонент змісту навчання як його складову. Проте, як правило, цей компонент подається дуже обмежено, без врахування вимог часу і нових тенденцій розвитку, оскільки програмам завжди притаманний певний консерватизм [6, 4]. Зазначену прогалину на сучасному етапі успішно заповнюють різноманітні проекти, що реалізуються на місцевому, шкільному, муніціпальному та міжнародному рівнях. Через те, національний характер країни, мова якого вивчається, виявляється в матеріальних і духовних умовах існування народу, особливостях його історії та культури. Тому, лінгвісти визначають культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей суспільства, що склалися історично на основі  економічного базису. Мова визначається як один з визначальних чинників існування нації взагалі і є складовою її культурного надбання. Природні умови, географічне положення, рівень та спеціалізація народного господарства, хід історичного розвитку, характер соціального устрою, тенденції трозвитку суспільної думки, мистецтва, тобто незначні та істотні особливості життя народу та його країни відображені в мові народу [23, 15].

Відомий культоролог  С. П. Мамонтов стверджує, що кожна конкретна  спільність людей (цивілізація, держава, народність) протягом багатьох століть існування створює свою суперкультуру, яка супроводжує індивіда упродовж усього його життя і передається з покоління в покоління. У результаті  в історичному процесі виникає велика кількість культур, багато в чому відмінних одна від одної. Питання культурних універсалій уже давно постало перед науковцями. Американський соціолог та етнограф Джорж Мердок виділив понад 60 культурних універсалій, властивим усім народам: мова, релігія, символи, спорт... Ці універсалії існують тому, що вони задовільняють найважливіші біологічні, психологічні та соціальні проблеми і є властивими для всіх представників людства [12, 73].

Таким чином, протягом існування  людства духовно-практичного засвоєння  світу акумулювався в культуру. Функції культури в суспільстві: пристосування до середовища, пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, розмежування та інтеграції груп людей, соціалізації [12, 74].

Оскільки культура –  це єдність матеріальних і духовних цінностей суспільства, що історично склалися на основі певного економічного базису, а також сукупність досягнень суспільства в його матеріальному та духовному розвиткові, то мова є обов'язковим її компонентом [14, 56].

Отже, одним з головних завдань процесу навчання іноземної мови є проникненя в культуру народу, якому належить ця мова, у систему його світосприйняття та символів.

Оскільки мова -  це витвір соціальний, і, як форма існування  мисленнєвої діяльності людини охоплює  всі сфери індивідуального та суспільного життя, то вона є результатом теоретичної й практичної діяльності як індивідума, так і суспільства. Культура народу, соціальні умови проживання та мова, що йому належить, - нерозривно взаємопов'язані. І тому навчання мови будь-якого народу неможливе без належної уваги цим чинникам [19, 117].

Аналіз доступної літератури з цього питання [2, 3, 4, 6, 14 ] дав змогу порівняти та узагальнити досвід провідних європейських країн щодо структурування соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови.

Іноземна мова сьогодні є найважливішим засобом міжнародного спілкування. Світ наш невпинно змінюється. Зміни в суспільстві висувають нові вимоги щодо удосконалення системи навчання іноземних мов, зокрема в частині оновлення змісту навчально-методичної роботи, запровадження новітніх технологій викладання, нових навчальних курсів, корегування навчальних програм відповідно до рекомендації Ради Європи та Міністерства освіти і науки України.

Шкільні навчальні програми з іноземних мов охоплюють  знання про культуру, історію, географію, особливості побуту та державного устрою країни, мова якої вивчається, тобто всі аспекти соціокультурних особливостей країни. Виходячи із сучасних  процесів, що відбуваються в світі, важливість соціокультурної складової на нинішньому етапі визначається всіма без винятку фахівцями. Цей компонент сприймається як першооснова для формування соціокультурної компетенції, хоча у визначенні цього поняття та розкритті змісту є деякі розбіжності.

Наприклад, В. М. Топалова в своїй праці зазначає, що основою  соціокультурної компетенції на лінгвістичному рівні є соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови, до якої автор відносить:

1. фонові знання носіїв мови;
2. навички та вміння мовленнєвої і немовленнєвої поведінки;
3. національну культуру країни мова якої вивчається [27, 24].

Інше розуміння соціокультурного компонента змісту навчання іноземної  мови пропонує П. В. Сисоєв. На його думку, зміст соціокультурного компонента слід розподілити на такі складові:

1. Засоби соціокомунікації, мається на увазі сукупність прийомів і засобів усної та письмової передачі інформації представниками культури чи субкультури.
2. Національна ментальність, або спосіб мислення представників певної культури чи субкультури, який визначає їх поведінку і очікування подібного від комунікантів.
3. Національні здобутки, до яких відносять науку та мистецтво, історію та релігію, а також національні парки, історичні заповідники, але сприйняття цієї складової обмежується тим, що є гордістю кожного носія мови.

Автор наголошує, що всі  складові нерозривно пов'язані між собою і зазначає: “культура є живою категорією, її розвиток безпосередньо пов'язаний із розвитком суспільства, тому зміст соціокультурного компонента буде постійно змінюватися, набувати нового наповнення” [23].

Можна погодитися із положенням П. В. Сисоєва про цілісність структури, її постійний розвиток та нерозривну єдність культури з розвитком суспільства, в якому вона функціонує як засіб комунікації.  

Розмаїттю культур і  мов надається дедалі більша увага. Доцільно зазначити, що європейці вважають, що їхній континент має велику кількість мов, особливо порівняно з Північною Америкою чи Австралією. Проте тільки  3%  (приблизно 255) нині відомих мов походять із Європи. Більшість мов поширені на величезній території по обидва боки від еквадора (у Південно-східній Азії, Індії, Африці і Південній Америці. У Європі в основному розповсюджені п'ять мов. Це англійська, німецька, французька, італійська та російська. У більшості європейські країни користуються кількома мовами. Наведемо деякі цікаві дані щодо лінгвістичної ситуації в Євросоюзі, які певною мірою відображаються нинішньою мовною ситуацією “об'єднаної” Європи:

- найпоширенішою мовою  Євросоюзу є англійська (нею володіє  близько 31% громадян Євросоюзу,  а для 16%  вона є рідною);

- 45% населення Європи можуть брати участь у бесіді іноземною для них мовою;

- населення Великої  Британії, Ірландії і Португалії  найменш схильне до оволодіння  іноземними мовами (так, тільки  близько третини населення цих  теренів схильне до вивчення  мови, відмінної від рідної);