Психологічні особливості формування та розвитку емоцій

3

Курсова робота

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ТА РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙ

ПЛАН

ВСТУП

Людина як суб'єкт практичної і теоретичної діяльності, яка пізнає і змінює світ, не є ні безпристрасним споглядальником того, що відбувається навколо неї, ні таким же безпристрасним автоматом, що проводить ті або інші дії на зразок добре злагодженої машини. Діючи, вона не тільки проводить ті або інші зміни в природі, в наочному світі, але і впливає на інших людей і сама випробовує дії, що йдуть від них і від своїх власних дій і вчинків, що змінюють її взаємини з оточуючими; переживає те, що з нею відбувається і їм здійснюється; вона відноситься певним чином до того, що її оточує. Переживання цього відношення людини до оточуючого складає сферу відчуттів або емоцій. Почуття людини - це відношення її до світу, до того, що вона випробовує і робить, у формі безпосереднього переживання.

Емоції можна заздалегідь в чисто описовому феноменологічному плані охарактеризувати декількома особливо показовими ознаками. По-перше, у відмінність, наприклад, від сприйнять, які відображають зміст об'єкту, емоції виражають стан суб'єкта і його відношення до об'єкту. Емоції, по-друге, зазвичай відрізняються полярністю, тобто володіють позитивним або негативним знаком: задоволення - незадоволення, веселість - смуток, радість – печаль і т.п. У складних людських відчуттях вони часто утворюють суперечливу єдність: у ревнощах пристрасна любов уживається з пекучою ненавистю.

Істотними якостями афектно-емоційної сфери, які характеризують позитивний і негативний полюси в емоції, є приємне і неприємне. Крім полярності приємного і неприємного в емоційних станах позначаються також (як відзначив В. Вундт) протилежності напруги і розрядки, збудження і пригніченості. Незалежно від того, чи будуть вони визнані, нарівні з приємним і неприємним, основними «вимірами» відчуттів (як це робив Вундт в своїй тривимірній теорії відчуттів), або ж напруга і розрядка, збудження і пригніченість розглядатимуться лише як органічні відчуття афектного характеру (як це має місце у ряду психологів: О. Кюльпе, Р. Еббінгауз, Ж. Дюма), в усякому разі потрібно визнати, що роль їх в емоціях і відчуттях вельми значна. Наявність напруги, збудження або протилежних ним станів вносить істотну диференціацію до емоцій. Разом із збудженою радістю існує радість покійна і напружена радість, виконана спрямованості; так само існує напружений смуток, наповнений тривогою, збуджений смуток, близький до відчаю, і тихий смуток - меланхолія, в якій відчувається розрядка і заспокоєність. Цим, звичайно, теж не вичерпується реальне різноманіття відчуттів. У дійсності відчуття представляють велике різноманіття різних якостей і відтінків. При цьому емоції ніяк не зводяться до голої емоційності, або афективності, як такої. Емоційність, або афективність, - це завжди лише одна, специфічна, сторона процесів, які насправді є разом з тим пізнавальними процесами, що відображають, - хай специфічним чином - дійсність. Емоційні процеси, таким чином, ніяк не можуть протиставлятися процесам пізнавальним як зовнішні, один одного протилежності, що виключають. Самі емоції людини є єдністю емоційного і інтелектуального, так само як пізнавальні процеси зазвичай утворюють єдність інтелектуального і емоційного. І одні та інші є кінець кінцем залежними компонентами конкретного життя і діяльності індивіда, в якій в єдності і взаємопроникненні включені всі сторони психіки.

Основний початковий момент, що визначає природу і функцію емоцій, заключається в тому, що в емоційних процесах встановлюється зв'язок, взаємовідношення між ходом подій, що здійснюється у відповідності або врозріз з потребами індивіда, ходом його діяльності, направленої на задоволення цих потреб, з одного боку, і перебігом внутрішніх органічних процесів, що захоплюють основні вітальні функції, від яких залежить життя організму в цілому, - з іншою; в результаті індивід настроюється для відповідної дії або протидії.

Співвідношення між цими двома рядами явищ в емоціях опосередковане психічними процесами - простою рецепцією, сприйняттям, осмисленням, свідомим передбаченням результатів ходу подій або дій.

Емоційні процеси набувають позитивного або негативного характеру залежно від того, чи знаходиться дія, яку індивід робить, і дія, якій він піддається, в позитивному або негативному відношенні до його потреб, інтересів, установок; відношення індивіда до них і до ходу діяльності, що протікає через сукупність об’єктивних обставин у відповідності або врозріз з ними, визначає долю його емоцій.

Взаємовідношення емоцій з потребами може виявлятися двояко - відповідно до подвійності самої потреби, яка, будучи особистісною потребою індивіда в чомусь йому що протистоїть, означає одночасно і залежність його від чогось і прагнення до нього. З одного боку, задоволення або незадоволення потреби, яка сама не виявилася в формі відчуття, а випробовується, наприклад, в елементарній формі органічних відчуттів, може породити емоційний стан задоволення –незадоволення, радощі - печалі і т. п.; з іншої - сама потреба як активна тенденція може випробовуватися як відчуття, так що і відчуття виступає в якості прояву потреби. То або інше відчуття наше до певного предмету або особи - любов або ненависть і т.п. - формується на основі потреб у міру того, як ми усвідомлюємо залежність їх задоволення від цього предмету або особи, випробовуючи ті емоційні стани задоволення, радості або незадоволення, печалі, які вони нам доставляють. Виступаючи як прояв потреби - в якості конкретної психічної форми її існування, емоція виражає активну сторону потреби. Оскільки це так, емоція неминуче включає і прагнення, потяг до того, що для відчуття привабливо, так само як потяг, бажання завжди більш менш емоційно. Витоки у волі і емоції (афекту, пристрасті) загальні - в потребах: оскільки ми усвідомлюємо предмет, від якого залежить задоволення нашої потреби, у нас з'являється направлене на нього бажання; оскільки ми випробовуємо саму цю залежність в задоволенні або незадоволенні, яке предмет нам заподіює, у нас формується по відношенню до нього те або інше відчуття. Одне явно невідривно від іншого. Цілком роздільне існування функцій або здібностей ці дві форми прояву єдиного ведуть хіба тільки в деяких підручниках психології і ніде більше.

Відповідно до цієї подвійності емоції, що відображає укладене в потребі подвійне активно-пасивне відношення людини до світу, або двосторонньою, як побачимо, виявляється і роль емоцій в діяльності людини: емоції формуються в ході людської діяльності, направленої на задоволення її потреб; виникаючи, таким чином, в діяльності індивіда, емоції або потреби, що переживаються у вигляді емоцій, є разом з тим спонуками до діяльності.

Проте відношення емоцій і потреб далеко не однозначно. Вже у тварини, у якої існують лише органічні потреби, одне і те ж явище може мати різне і навіть протилежне - позитивне і негативне - значення через різноманіття органічних потреб: задоволення однією може йти в збиток інший. Тому одна і та ж течія життєдіяльності може викликати і позитивні, і негативні емоційні реакції. Ще менш однозначно це відношення у людини.

Потреби людини не зводяться вже до одних лише органічних потреб; у нього виникає ціла ієрархія різних потреб, інтересів, установок. Через різноманіття потреб, інтересів, установок особи одна і та ж дія або явище в співвідношенні з різними потребами може придбати різне і навіть протилежне - як позитивне, так і негативне - емоційне значення. Одна і та ж подія може, таким чином, виявитися забезпеченим протилежним - позитивним і негативним - емоційним знаком. Звідси часто суперечність, роздвоєність людських відчуттів, їх амбівалентність. Звідси також іноді зрушення в емоційній сфері, коли у зв'язку із зрушеннями в спрямованості особистості почуття, яке викликає те або інше явище, більш менш раптово переходить в свою протилежність.

Розділ 1.

Афектно-емоційна сфера особистості

1.     1. Поняття про емоції та почуття

Події нашого життя стають для людини джерелом її переживань. У результаті виникає внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає, як діє.

Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів, почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які мають для людини ста­більну потребнісно—мотиваційну значущість. Почуття носять виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне і те ж почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їх зв'язків одне з одним. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному і тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як подвійність, амбівалентність.

Почуття формуються в процесі суспільного розвитку людини і зміню­ються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття проявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості під впливом виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, утво­рені почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, визначаючи динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархіч­ну систему, в якій одні з них займають провідне місце, інші залишаються потенційними, нереалізованими. У змісті домінуючих почуттів людини виражаються установки, спрямованість, тобто важливі характеристики особистості.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, який пе­реживає суб'єкт, де сприймання і розуміння чого-небудь, знання про що-небудь виступає в єдності з особистим ставленням до сприйнятого — відо­мого чи невідомого.

Емоції (від лат. егаоуео — хвилюю) — особливий клас психічних про­цесів і станів, пов'язаний з інстинктами, потребами і мотивами, що відоб­ражають у формі безпосереднього тимчасового переживання (задоволен­ня, радості, страху тощо) значущість діючих на індивіда явищ і ситуацій для здійснення його життєдіяльності. Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоція оцінює дійсність і доводить свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко вик­ликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти:

Перший — це емоційне збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, коли відбувається подія, що має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості і інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів. У окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитись.

Другий компонент—знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна — коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій підтримки позитивних подій, негативна — спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з не­гативною подією.

Третій компонент — ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація і контроль, і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично не­можливі. Емоції розрізняються за тривалістю: короткочасні емоційні ста­ни (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої, (за Я. Райковським) [23].

Позитивний і негативний характер емоцій. Серед якісних особливостей, які відрізняють одні емоції від інших, суттєвого значення набуває позитивний чи негативний характер переживань. Ці переживання приємні чи не­приємні, переживання з відтінком задоволення чи незадоволення.

Визначення якісних відмінностей, що виражаються в позитивному чи негативному характері емоцій, вже давно утвердилося в психології; про­тилежності задоволення чи незадоволення відзначалися ще у філософів античного часу. В науковому аналізі якісних особливостей емоцій вели­ку роль в історії психології відіграла розроблена Вундтом трьохмірна теорія емоцій. У пошуках об'єктивних показників виміру якісних особ­ливостей емоцій Вундт виділив три основні якісні відмінності з їх проти­лежностями: задоволення і незадоволення, збудження і заспокоєність, на­пруження і розрядка.

У багатьох працях із психології підкреслюється "полярність ", яка властива емоціям і виражається в тому, що емоції характеризуються по­зитивними чи негативними знаками задоволення чи незадоволення (ра­дості протилежна журба, веселощам — сум). Однак ця "полярність" приписується часто самим емоціям або почуттям, і в цьому виявляється одна із характерних особливостей емоцій (С.Л. Рубінштейн).

У сучасній психології під позитивними чи негативними емоційними переживаннями розуміється певне ставлення людини до дійсності, до ото­чуючого середовища, до результатів своєї діяльності. Це суб'єктивне, особистісне ставлення — позитивне чи негативне з відтінком задоволення чи незадоволення певних потреб. Тому виникнення приємних чи неприємних переживань залежить не тільки від характеру зовнішніх впливів, але також і від того, які потреби конкретної людини, від її індивідуальних здібностей, інтересів, звичок, стану організму. Так, наприклад, успіх в якійсь справі нас радує; ми із захопленням займаємося справою, що нас цікавить. Позитивна емоція задоволення виникає у людини, наприклад, коли вона вгамовує спра­гу, відчуває радість, впевненість, насолоду, бадьорість, любов тощо; все, що пов'язане з переживанням задоволення, виражає позитивне ставлення лю­дини до явищ, подій, предметів оточуючої дійсності, з якими вона зустрі­чається в процесі своєї діяльності.

Протилежними якостями характеризуються негативні емоції. Вони пов'язані з переживаннями незадоволення, невдоволеності. Так, невпев­неність у своїх силах, досада у зв'язку з невдачею, почуття образи на когось через несправедливість, почуття, перенасичені якоюсь одноманіт­ною діяльністю, нудьга, сум, страждання — всі ці почуття характеризуються відтінком неприємного, незадоволення. В них виражається пере­живання негативного ставлення людини до певних явищ[42].

У житті людини значення позитивних і негативних емоцій однаково важливе. І ті й інші пов'язані з усвідомленням своїх потреб і з їх задово­ленням. Те, що створює насолоду, часто змушує нас прагнути цього об'єкта і намагатися виконати діяльність так, щоб одержати задоволен­ня. Те, що пов'язано з неприємними переживаннями, також змушує пев­ним чином організувати свою поведінку, боротися проти того, що вик­ликає незадоволеність, неприємні почуття.

Важливою особливістю емоцій є їх безпо­середній зв'язок з підвищенням або зниженням життєдіяльності організ­му людини. Залежно від того, який взаємозв'язок тієї чи іншої емоцій з станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття або "стенічні" і "астенічні" ("стенос" від грецк. — сила). Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, на­приклад, радість, впевненість, гнів; інші — навпаки, викликають пасив­ний стан, наприклад, смуток, невпевненість, сум тощо. Ці якісні особли­вості характеризують емоції, як напруження і розрядка, збудження і зас­покоєння, визнаються багатьма психологами як ознаки дієвості емоцій. Як підкреслює С.Л. Рубінштейн, "наявність напруження, збудження або протилежних їм станів вносить суттєву диференціацію в емоції". Ці оз­наки доповнюють характеристику емоцій, як пов'язаних з підвищенням так і пониженням життєдіяльності організму, залишається невивченим цілий ряд питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяль­ності. Зв'язок між емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні емоційні стани впливають на виконання діяльності, активізу­ють її або знижують активність, але і в тому що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається, впливають на виникнення і протікання емоційних процесів.

Ситуативний і узагальнюючий характер емоцій. Відмінність в емоцій­них переживаннях розглядається в психологічній літературі також на основі їх зв'язку з певним об'єктом. Це, по-перше, "безпредметні" емоції дифузного характеру, які не мають певної спрямованості і переживаються як загальний стан. До них відносять (С.Л. Рубінштейн) найбільш елемен­тарні за своєю структурою чутливості задоволення і незадоволення, по­в'язані з органічними відчуттями або розмитим органічним самопочуттям людину, наприклад, безмежна туга, тривога. Сюди можуть бути піднесені генералізовані переживання страху, бадьорості і т. ін.

По-друге, розрізняють предметні, або ситуативні, емоції, що мають диференційовану спрямованість, відтворюють ставлення людини до певного об'єкта або явища.

По-третє, розрізняють узагальнені почуття, які виражають загальне більш або менш стійке ставлення особистості до дійсності. Вони виника­ють в результаті узагальнення досвіду емоційних переживань і є вищими категоріями якісних особливостей людських почуттів. Це стійкі мо­ральні почуття любові до людини, почуття обов'язку, честі; це можуть бути і почуття гумору, іронії тощо, не пов'язані з якоюсь однією ситуа­цією або одним об'єктом. Узагальнені почуття є основою суттєвих особ­ливостей емоційної сфери особистості.

Спостереження вчених давнини і сучасні фізіологічні дослідження свідчать, що емоційні стани людини завжди пов'язувалися і пов'язують­ся з різними змінами, які відбуваються в організмі, з різними тілесними проявами.

Наприкінці XIX ст. була висунута теорія емоцій, в якій намагалися по­казати, що емоція виникає лише як наслідок внутрішніх, фізіологічних про­цесів, які відбуваються в організмі. Спочатку зі сприйманням пов'язують тілесні процеси як зміни в діяльності дихання, серцево-судинної системи, м'язів тіла і т. ін., і тільки після цих змін в організмі з'являються емоційні переживання. Вони являють собою наслідок вказаних змін і їх усвідомлен­ня. Ця теорія була запропонована американським психологом У. Джемсом у книзі "Принципи психології" (1890) і майже одночасно датським фізіоло­гом Г. Ланге у праці "Про емоції" (1884). На основі цієї теорії У. Джемс пи­сав, що на противагу загальноприйнятій думці слід говорити, що ми "су­муємо тому, що плачемо; ми гніваємось тому, що кричимо; а не навпаки". У. Джемс пов'язував емоції лише з внутрішнім суб'єктивним дос­відом і не відзначав рефлекторної природи їх виникнення[5].

У 1910—1915 роках ряд досліджень, присвячених біохімічному аналізу змін, що відбуваються в організмі під впливом емоцій, виконав Кеннон. Дослідження Кеннона, а також Шеррінгтона дали цінний фактичний мате­ріал, що дозволив підійти до питання про емоції з погляду пристосуваль­них реакцій організму до діяльності. Проте ці дослідження не досить глибо­ко розкрили фізіологічну природу емоцій і закономірності їх виникнення.

Цікаві спроби вивчити нервові механізми емоційних реакцій були здійснені в лабораторії В. М. Бехтерева (1929), який розглядав емоції як складні рефлекси, що виникають на основі природних інстинктів. У своїх працях В.М. Бехтерев і його співробітники В.П. Осипов (1917) та Чалий (1914) дійшли висновку, що багато емоційних реакцій відтворюється. За типом умовних рефлексів, у яких подразливий процес поширюється з кори мозку на підкіркові вегетативні центри і передається різним органам тіла. Рефлекторним механізмом пояснював виникнення емоцій, з їх характер­ними руховими проявами, також і І. М. Сеченов. Прості емоційні реакції проходять той же механізм, що й складні. Початок справи — збудження чутливого нерва; продовження — діяльність центру, насолода; кінець — м'язове скорочення. Емоційна реакція, за І. М. Сеченовим, — це рефлекс з "підсиленим кінцем", який охоплює всю сферу пристрастей. Емоційні елементи ускладнювали рефлекторні рухи, пов'язані в своїх елементар­них формах з інстинктами.

Глибоке експериментальне обґрунтування умовно-рефлекторного ме­ханізму емоцій зробив І. П. Павлов. Від довів, що емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їх складними рефлектор­ними зв'язками і регулюючу роль кори при емоційних реакціях.

Рефлекторна природа емоцій. Усі емоції — радість, любов, тривога, страх, сум, сором та інші — завжди виникають під впливом на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викли­кає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з їх реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, різних виразних рухів тощо вини­кають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.

Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спра­ги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно і обов'язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов. Ці реакції є біологічно необхідними, мають життєво важливе значенні і являють собою успадковані форми реф­лекторних реакцій. Вони мають типову видову форму проявів у різних вищих тварин і людей. Емоційні реакції сміху, сліз, реакція страху, гніву є загальними для всіх людей, мають видовий характер. Однак механізм реакцій навіть при простих емоціях у людини значно складнішій, різно­манітніший, ніж у тварини. Ці реакції не такі стереотипні, мають багато різних відтінків щодо інтенсивності і якості. У людини природа цих бе­зумовно-рефлекторних емоційних реакцій невіддільна від умовно-реф­лекторних реакцій.

Умовно-рефлекторне виникнення емоційних реакцій пов'язано з чис­ленними подразниками, з якими тварина чи людина зустрічається в своєму індивідуальному досвіді і які пов'язані з безумовними подразниками. В умов­них рефлексах, що виникають на базі безумовних, рух нервового збуджен­ня можливий як від підкірки до кори, так і в зворотному напрямку — від кори до підкоркового центру. До цього висновку І.П. Павлов дійшов на ос­нові досвіду з довільними руховими реакціями тварин. Це положення дуже важливе для розуміння нервових механізмів емоцій.

Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головно­го мозку. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що люди­на може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні вияви своїх переживань (наприклад, стримати свій сміх, гнів тощо). З другого боку, підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їх сили[21].

Руйнація підкіркових утворень, особливо таламуса і гіпоталамуса, призводить до порушення зовнішнього вияву емоційних станів. При патологічних ураженнях підкірки у хворих людей спостерігаються роз­лади емоційних реакцій.

Складніші переживання людини пов'язані з утворенням систем тим­часових нервових зв'язків, з виробленням, підтримкою і зміною динамі­чних стереотипів. Динамічний стереотип складається під впливом реаль­них взаємозв'язків організму з середовищем. Не тільки встановлення, а й більш чи менш тривале підтримування динамічного стереотипу являє собою нервову працю, різну залежно від складності самого стереотипу та індивідуальних особливостей нервової системи людини. Утворення, підтримка і порушення динамічного стереотипу не проходить байдуже, а переживається людиною.

Динамічні стереотипи змінюються протягом життя у зв'язку із зміною його умов. Нові життєві обставини, нові завдання вимагають від люди­ни і нових способів діяння, зміни старої системи зв'язків з її середовищем і вироблення нової. Ця зміна одного стереотипу на інший нерідко супро­воджується боротьбою між старим і новим стереотипами, що знаходить свій вияв у боротьбі різних переживань людини. Зміни вироблених сис­тем зв'язків мають місце і в дітей у різні моменти їхнього життя (наприк­лад, при переході з родини в дитячий садок, вступі до школи, переході з молодших класів до середніх класів, закінчені школи тощо). Вони також стають джерелом різноманітних їх переживань. Зрозуміло, не все у ви­роблених системах зв'язків змінюється. Багато чого зберігається, збері­гаються й усталені почуття.

Різноманітні зовнішні вирази почуттів можна умовно поділити на виразні, або експресивні, рухи, і зміни в діяльності внутрішніх органів, або вісцеральні зміни (від лат. viscero — нутрощі). І ті, й другі за своїм походженням бува­ють природженими, безумовними і надбаними, умовними.

Безумовно-рефлекторні вияви почуттів забезпечуються діяльністю підкірки. Умовно-рефлекторні вияви почуттів своїм фізіологічним меха­нізмом мають інтероцептивні тимчасові нервові зв'язки, які утворюють­ся в корі великих півкуль головного мозку і відіграють важливу роль у регуляції нею роботи внутрішніх органів.

Емоції мають свої біохімічні основи. Проведені експерименти з психоактивними фармакологічними препаратами (фенамин, адреналін та ін.) показали, що ці препарати по-різному впливають на гіпоталамус і, зміню­ючи його динамічну рівновагу з вегетативною нервовою системою, вик­ликають у людини різні емоційні стани (піднесення, занепокоєння, деп­ресію, тугу і ін.).

Різні емоційні стани людини, її складні моральні, інтелектуальні і есте­тичні почуття можуть бути викликані не тільки безпосереднім впливом на нашу нервову систему явищ дійсності. Вони виникають також в процесі спілкування людей за допомогою умовних подразників, слів. Процес пере­творення тимчасових нервових зв'язків на словесні сигнали відбувається за основними законами вищої нервової діяльності, за законами іррадіації, кон­центрації і взаємної індукції нервових процесів, збудження і гальмування. Викликані другосигнальними подразниками, нервові процеси в корі мозку при їх іррадіації на нижчі відділи мозку викликають різноманітні реакції в життєдіяльності організму, характерні для емоцій. Ми спостерігаємо часто в повсякденному житті випадки, коли, наприклад, одержана словесна інфор­мація про якісь події викликає у людини певну емоційну реакцію — вона радіє, виражає задоволення, або, навпаки, тривожиться.