Психологічні особливості мислення молодшого школяра

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

 

ДВНЗ «ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

 

Кафедра загальної психології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОЛОГІЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ  МИСЛЕННЯ  МОЛОДШОГО  ШКОЛЯРА

 

Курсова робота

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             виконана  студенткою 2 курсу групи «А»

                                                                                       факультету  ПВПК

Рошинець Анастасією Миколаївною

 

 

 

Науковий керівник:

Завідувач кафедри загальної психології

Шайда Н.П.

 

 

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

 

 

                                               Слов'янськ  2013

Мета курсової роботи – визначення особливостей мислення у дошкільному віці.

 Предмет курсового дослідження – вивчення мислення дітей молодшого шкільного віку.

 Об’єкт – мислення діти молодшого шкільного віку.

 

Завдання курсового  дослідження:

1. Здійснити аналіз  психолого-педагогічної методичної  літератури з проблеми дослідження;

2. Розглянути поняття  мислення;

3. Визначити особливості мислення дітей дошкільного віку;

4. Ознайомитися з видами діагностики різних характерологічних ознак мислення

 У процесі  дослідження  використано наступні  форми наукового  пізнання:

-  робота з літературними  джерелами; 

-  спостереження; 

-  діагностична робота.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ЗМІСТ

 

Вступ  - 4 – 5 с.

Розділ І. Поняття мислення та особливості мислення молодших школярів – 6 – 23 с.

1.1. Мислення як пізнавальний  процес - 6 с.

1.2. Процеси мислення та види мислення – 7-12 с.

1.3. Особливості мислення  дітей молодшого шкільного віку – 13- 16 с.

1.4. Засоби розвитку  мислення молодших школярів – 17 – 23 с.

Розділ ІІ. Діагностика різних характерологічних ознак мислення -24 – 27 с.

2.1. Діагностика різних характерологічних ознак мислення – 24 – 26 с.

2.2.Практична частина – 27 с.

Висновки – 28 -29 с.

Список використаної літератури – 30 - 31 с.

Додатки – 32 – 38 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Вступ

 

Людина пізнає довколишній світ не лише через органи відчуття. Про те, що на вулиці холодно і сильний вітер, ми можемо дізнатися, не відчуваючи холоду і вітру в теплій кімнаті. Нам достатньо побачити показники термометра за вікном, подивится на верхівки дерев, що хитаються, на тепло одягнутих перехожих Інформація, отримана через органи зору, обмірковується і ми робимо певний висновок. Про приховані явища, події, факти ми отримуємо інформацію завдяки складному психічному процесу - мисленню. Серед усіх пізнавальних процесів, які являють собою форми відображення людиною довколишнього світу, саме мислення є найвищим і найбільш складним явищем.

Психологічна характеристика мислення як пізнавальної діяльності має відображати не тільки суттєвий та операційний бік цієї діяльності, але й мотиваційний. Розумовий розвиток характеризується єдністю змісту, операцій та мотивів пізнавальної діяльності. Ці три боки розвитку пов’язані один з одним, залежать один від одного, але у педагогічному управлінні кожен з них вимагає до себе спеціальної уваги.

 На основі експериментальних  досліджень (Л. Божович, Н. Морозової,  Л. Славиної та інших) встановлено,  що навчальна діяльність молодшого  школяра спонукається подвійними  мотивами:

1. Широкими соціальними  мотивами, які пов’язані з системою  соціальних стосунків дитини, до яких вона вступає, стаючи школярем.

2. “Мотивами навчання”,  які пов’язані з навчальним  процесом, де провідна роль належить  пізнавальним інтересам, які втілюють  пізнавальні потреби школяра.

 За даними досліджень, формування пізнавальних інтересів проходить такі етапі: спочатку учні 1 класу дуже мало замислюються над змістом своїх навчальних дій, їх більше цікавить оцінка вчителя. У навчанні їх приваблює серйозний та обов’язковий його характер, вони віддають перевагу більш складним видам навчальної роботи, які вимагають розумового напруження. Поступово із засвоєнням знань та оволодінням навичок писання, читання та лічби змінюються й навчальні інтереси. Учні починають цікавитися змістом навчального матеріалу.

Сьогодення педагогічної науки вимагає реалізації нових підходів до навчання та виховання дітей молодшого шкільного віку, оскільки на сучасному етапі розвитку суспільства і педагогічної думки підвищуються вимоги до рівня інтелектуального розвитку школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Поняття мислення та особливості мислення молодших школярів

1.1. Мислення  як пізнавальний процес

 

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільною ланкою освіти, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний та фізичний  розвиток.Умовою ефективності навчально-виховного процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності,

від якої залежить цілеспрямованість  розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та творчих здібностей учнів. У вітчизняній психологічній науці, заснованій на вченні  про діяльнісну природу психіки людини, мислення отримало нове трактування. Його стали розуміти як особливий вид пізнавальної діяльності.Через введення в психологію мислення категорії діяльності було подолане зіставлення теоретичного і практичного інтелекту,суб’єкта і об’єкта пізнання. Тим самим для конкретного дослідження відкрився новий зв’язок, що існує між діяльністю і мисленням, а також між різними видами самого мислення. Вперше з’явилася можливість ставити і вирішувати питання про генезис мислення, про його формування і розвиток у дітей в  результаті цілеспрямованого навчання. Мислення в теорії діяльності стали розуміти як здатність, що прижиттєво формується, до вирішення різноманітних задач і доцільного перетворення дійсності, направленого на те, щоб відкривати приховані від безпосереднього спостереження її сторони [2].Діяльнісна теорія мислення сприяла вирішенню багатьох практичних задач, пов’язаних з навчанням і розумовим розвитком дітей. На її базі були побудовані такі теорії навчання (їх же можна розглядати і як теорії розвитку мислення), як теорія П.Я. Гальперіна, теорія Л.В. Занкова, теорія В.В. Давидова.

 

 

 

1.2. Процеси  мислення та види мислення

У сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як:

1) генезис розвитку;

2) характер вирішуваних  задач;

3) ступінь розгорнення;

4) ступені новизни  й оригінальності;

5) засоби мислення;

6) функції мислення  і т.д. 

 

1. За генезисом розвитку розрізняють мислення :

наочно-дієве;

наочно-образне;

словесно-логічне;

абстрактно-логічне.

Наочно-дієве мислення - ид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Це мислення є найбільш елементарним видом мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування складніших видів мислення.

Наочно-образне мислення - ид мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетворюється в плані образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення -вид мислення, здійснюваного за допомогою логічних операцій з поняттями. При словесно-логічному мисленні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності й неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.

Абстрактно-логічне (відвернене) мислення - д мислення, заснований на виділенні суттєвих властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

Наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне і абстрактно-логічне  мислення   є послідовними етапами розвитку мислення у філогенезі і в онтогенезі

2. За характером вирішуваних  задач розрізняють мислення:

теоретичне;

практичне.

Теоретичне мислення -мислення на основі теоретичних міркувань і висновків. Практичне мислення-мислення на основі думок і висновків, заснованих на вирішенні практичних задач.

Теоретичне мислення -це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення -розробка засобів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми .

3. За ступенем розгорнення  розрізняють мислення:

дискурсивне;

інтуїтивне.

Дискурсивне (аналітичне) мислення-мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості самої мислячої людини. Інтуїтивне мислення -мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього відображення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

4. За ступенем новизни  й оригінальності розрізняють  мислення:

репродуктивне;

продуктивне (творче).

Репродуктивне мислення -мислення на основі образів і уявлень, почерпнутих з якихось певних джерел. Продуктивне мислення – мислення на основі творчої уяви .

5. За засобами мислення  розрізняють мислення:

вербальне;

наочне.

Наочне мислення-мислення на основі образів і представлень предметів. Вербальне мислення -мислення, що оперує відверненими знаковими структурами.

Встановлено, що для повноцінної  розумової роботи одним людям  необхідно бачити або уявляти  предмети, інші вважають за краще оперувати  відверненими знаковими структурами.

6. За функціями розрізняють  мислення:

критичне;

творче.

Критичне мислення направлене на виявлення недоліків у думках інших лю-дей. Творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генера-цією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок .

До вирішення завдань  мислення йде за допомогою різноманітних  операцій, таких як порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення .

Порівняння -мислення зіставляє речі, явища і їх властивості, виявляючи схожість і відмінності, що приводить до класифікації.

Аналіз -уявне розчленовування   предмету, явища або ситуації для виділення елементів, що становлять. Таким чином, ми відокремлюємо неістотні зв'язки, які дані в сприйнятті.

Синтез -зворотний аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи суттєві зв'язки і відносини .

Аналіз і синтез у  мисленні взаємозв'язані. Аналіз без синтезу приводить до механічного зведення цілого до суми частин, також неможливий синтез без аналізу, оскільки він повинен відновити ціле з виділених аналізом частин. У складі мислення деяких людей спостерігається схильність у одних до аналізу, у інших до синтезу. Бувають розуми аналітичні, головна сила яких в широті синтезу.

Абстракція -виділення однієї якої-небудь сторони, властивості і відвернення від інших. Так, розглядаючи предмет можна виділити його колір, не помічаючи форми, або навпаки, виділити тільки форму. Починаючи з виділення окремих чуттєвих властивостей, абстракція потім переходить до виділення нечуттєвих властивостей, виражених в абстрактних поняттях.

Узагальнення (або генералізація) -ідкидання одиничних ознак при збереженні загальних, з розкриттям істотних зв'язків. Узагальнення може здійснитися шляхом порівняння, при якому виділяються загальні якості. Так, здійснюється узагальнення в елементарних формах мислення. У більш вищих формах узагальнення здійснюється через розкриття відносин, зв'язків і закономірностей.

Абстракція і узагальнення є двома взаємозв'язаними сторонами  єдиного розумового процесу, за допомогою  якого думка йде до пізнання. Пізнання здійснюється в поняттях, думках і  висновках.

Думка є основною формою результату розумового процесу. Треба сказати, що думка реального суб'єкта рідко є інтелектуальним актом в чистому вигляді. Частіше воно насичене емоційністю. Думка є також і вольовим актом, оскільки в нім об'єкт щось затверджує або спростовує, міркування – це робота думки над думкою.

Міркування є обґрунтуванням, якщо виходячи з думки воно розкриває посилання, які зумовлюють його істинність.

Міркування є висновком, якщо виходячи з посилань воно розкриває систему думок, що слідує з них .

Таким чином, до операцій мислення  відносять порівняння, аналіз, синтез, абстракцію і узагальнення. Мислення здійснюється в поняттях і уявленнях, і головною формою протікання мислення є міркування, як робота над думкою.

Мислення -продукт суспільного розвитку, але індивідуальний розвиток мислення, його особливості разом з тим залежать і від особливостей організму, стану головного мозку і його функціональних можливостей. Так, до індивідуа-льних особливостей мислення фахівці відносять якості розуму: широту мислення, самостійність мислення, швидкість, квапливість і критичність розуму .

Широта мислення -це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи в той же час і необхідних для справи частковостей. Глибина мислення виражається в умінні проникати в суть складних питань. Якістю, протилежною глибині мислення, є поверховість думок, коли людина звертає увагу на дрібниці і не бачить головного.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини висувати нові завдання і знаходити шляхи  їх рішення, не вдаючись до допомоги інших  людей. Гнучкість думки виражається в її свободі від сковуючого впливу закріплених у минулому прийомів і способів вирішення задач, в умінні швидко змінювати дії при зміні обстановки.

Швидкість розуму -здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обдумати і ухвалити правильне рішення .

Квапливість розуму виявляється  в тому, що людина, не подумавши всесторонньо питання, вихоплює якусь одну сторону, поспішає дати рішення, висловлює недостатньо  продумані відповіді і думки.

Певна сповільненість розумової  діяльності може бути зумовлена типом нервової системи ,малою її рухливістю. За визначенням Айзенка: "Швидкість розумових процесів є фундаментальним базисом інтелектуальних відмінностей між людьми".

Критичність розуму -вміння людини об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всесторонньо перевіряти всі положення і висновки, що висуваються. До індивідуальних особливостей мислення відноситься перевага використання людиною наочно-дієвого, наочно-образного або абстрактно-логічного виду мислення .

Як уже наголошувалося, мислення здійснюється за законами, загальними для всіх людей, разом з тим у мисленні виявляються   вікові й індивідуальні особливості людини.

Узагальнюючи все вищевикладене, слід зазначити, що в сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як: генезис розвитку; характер вирішуваних задач; ступінь розгорнення; ступені новизни та оригінальності; засоби мислення; функції мислення і т.д. До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як порівняння, аналіз, синтез, абстракція та узагальнення. До індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять такі якості розуму як: широта мислення, самостійність мислення, швидкість, квапливість і критичність розуму. Мислення здійснюється за законами, загальними для всіх людей, разом з тим у мисленні виявляються вікові і індивідуальні особливості людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Особливості  мислення дітей молодшого шкільного  віку

Початковий період шкільного  життя займає віковий діапазон від 6 до 9-10

років і характеризується тим, що  провідною на цьому онтогенетичному  етапі стає навчальна діяльність. У молодшому шкільному віці  навчальна діяльність є 

провідною.  “Під провідною  діяльністю у сучасній вітчизняній  дитячій психології розуміється така діяльність, в процесі якої відбувається формування основних психічних процесів і властивостей особистості, які характеризують головні набуття даного періоду розвитку … свою провідну функцію та чи інша діяльність виконує найбільш повно в період, коли вона складається, формується. Молодший шкільний  вік і є періодом найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності” .

Саме в навчальній діяльності молодшого школяра формується ставлення до

себе, до світу, до суспільства, до інших людей і, найголовніше, те, що це ставлення реалізується      саме через дану діяльність як ставлення до змісту

 і методів навчання, вчителя, класу, школи тощо. Молодший  школяр розвивається і формується  в навчальній діяльності як  особистість завдяки усвідомленому, цілеспрямованому присвоєнню соціокультурного досвіду у різних видах й формах суспільно-корисної, пізнавальної, теоретичної та практичної діяльності .

У навчальній діяльності розгортається особистісне психічне життя і психічний розвиток молодших школярів, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти  виходять на новий рівень пізнання світу й самопізнання, відкривають нові власні можливості та перспективи.Навчальна діяльність визначає суттєві зміни у розвитку психіки дітей на даному віковому етапі. Так, початок навчання дитини у школі веде до корінної зміни її  соціальної ситуації розвитку. Остання характеризує залученість дитини молодшого шкільного віку у соціальну взаємодію з дорослим, що розгортається у тісному зв'язку зі змістом навчальної діяльності. З цього приводу Д. Ельконін зазначає: “…Зі вступом до школи дитина починає здійснювати суспільно значущу та суспільно оцінювальну діяльність, і це ставить її у цілком нову позицію щодо всіх, хто її  оточує. Через виконання нової діяльності, через нову позицію визначаються всі інші відносини дитини з дорослими і однолітками, у сім'ї та поза школою, ставлення до себе і самооцінка” .

Передусім у школі  диференціюється система “дитина  – одноліток”, “дитина –

дорослий”, крім зв'язків  “дитина  –  батьки” виникають нові стосунки “дитина  – вчитель”, що підіймають молодшого школяра на рівень суспільних вимог, стаючи відносинами “дитина  –  суспільство”  .  В рамках навчальної діяльності складаються  психічні новоутворення, що характеризують найбільш значимі досягнення у розвитку молодших школярів і є фундаментом, який забезпечує розвиток на наступному віковому етапі. Основними новоутвореннями цього вікового періоду є: формування внутрішнього плану дії, довільність, рефлексія.

Психологічні дослідження   вказують на те, що успіх навчальної

діяльності молодшого  школяра залежить від його можливості передбачати 

майбутні дії, вміння попередньо їх організовувати  –  “здатності діяти«подумки», внутрішнього плану дії” .Планування внутрішньо пов'язане з рефлексією, сутність якої полягає у пошуку та виділенні дитиною властивостей власних мисленнєвих дій і перетворенні їх у предмет аналізу. Наступним психічним новоутворенням є довільність управління молодшим школярем своїми психічними процесами і поведінкою . В молодшомушкільному віцідовільність у своєму розвитку піднімається на нову якісну сходинку. У дітей з’являється здатність діяти не лише відповідно до вимог дорослого, але й відповідно до самостійно вироблених вимог. На момент вступу до школи у дитини має бути сформований певний рівень довільності поведінки. Якісно змінюються довільна регуляція поведінки, пізнавальні процеси загалом. Розвиток довільності пізнавальних процесів є одним із новоутворень

молодшого шкільного  віку. Дитина навчається свідомо, самостійно регулювати

свою поведінку, свої дії у новій провідній діяльності  –  навчальній. Водночас

відбувається формування не лише довільної поведінки, а й  довільного

запам'ятовування, довільної  уваги, мислення. З’являється здатність  діяти 

організовано у відповідності  із завданнями, що стоять перед дитиною .

Засобом організації  внутрішньої розумової діяльності, що спрямована на

оволодіння самим собою, на керування своєю увагою, сприйняттям, пам’яттю

тощо стає мова: складання  плану, формулювання запитань. Школяр вчиться

контролювати процес вирішення завдання, корегувати свої дії, одночасно 

керувати перебігом  психічних процесів. Це відбувається під керівництвом

учителя, який пропонує поміркувати, пригадати, запам’ятати тощо. Тобто,

ставиться спеціальне педагогічне  завдання з розвитку довільності, внаслідок  чого й відбувається формування довільної уваги, пам’яті, уяви та інших психічних процесів.

Молодший шкільний вік  є періодом інтенсивного розвитку та якісного

перетворення пізнавальних процесів, якими дитина поступово оволодіває,

вчиться керувати сприйняттям, увагою, пам'яттю  .  З початком навчання у

школі мислення висувається  в центр психічного розвитку дитини і є визначальним у системі інших психічних функцій, які під його впливом

інтелектуалізуються, набувають  усвідомленого та довільного характеру.

Отже, формуючись у провідному виді діяльності молодшого школяра,

психічні новоутворення  є основою розвитку пізнавальних процесів, чільними

характеристиками яких стають довільність, продуктивність. Завдяки  змістовній

рефлексії та формуванню довільності психічних процесів пізнавальна

діяльність контролюється  і керується самою дитиною, а  її планування набуває 

опосередкованого характеру, що створює психологічне підґрунтя  становлення 

пізнавальних здібностей учня молодшого шкільного віку .

Говорячи про психологічні особливості розвитку молодшого  школяра, не

можна не зупинитись на розгляді  мотиваційного аспекту  провідної  на цьому

віковому етапі навчальної діяльності. Ставлення школярів  до

навчання характеризується такими категоріями мотивів:  1) “як самоціль”;  2) “з

метою особистих переваг”;  3) “на основі соціальної ідентифікації”;  4) “як

антицепція успіху і  уникнення неуспіху”;  5) “внаслідок тиску”;  6) “за велінням

совісті”;  7) “на основі практичних у житті цілей”;  8) “за суспільною потребою”.

 До початку навчання у школі у дитини мають бути сформовані необхідні

передумови для включення  у нову діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4. Засоби розвитку  мислення молодших школярів

 

У педагогічній психології проблема мислення - одна з найактуальніших. Вона органічно пов'язана з проблемою засвоєння і застосування учнями знань. Саме за допомогою мислительної діяльності учні набувають знання і нові способи дій.

 Те , що увагу і  пам'ять дітей треба розвивати,  не потребує доказів. Але як це робити? Спеціальна робота, спрямована на формування у школярів умінь узагальнювати, групувати, класифікувати об’єкти, є умовою успішного розвитку в них мисленнєвої операції. Узагальнення в засвоєнні знань і розумовому розвитку молодших школярів служить основою розвитку конкретизації, застосування результатів узагальнення в нових пізнавальних і практичних ситуаціях [18;19].

Отже, в учнів молодших класів спостерігаються істотні індивідуальні особливості мисленнєвої діяльності, виражені в рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних  і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення.

 Логічне мислення, будучи вищою мірою інтелектуальної  діяльності дитини, проходить тривалий  шлях розвитку. На ранніх етапах учень нагромаджує чуттєвий досвід і привчається розв'язувати практичним шляхом ряд конкретних, наочних завдань. Засвоюючи мовлення, він набуває можливості формулювати завдання, ставити питання, будувати докази, розмірковувати і робити висновки. Дитина оволодіває поняттями і рядом розумових дій. Логічне мислення (вміння роздумувати) має велике значення не тільки для засвоєння навчальної програми, а й для уміння  застосовувати ці знання в розв'язанні як стандартних, так і нестандартних завдань. У процесі шкільного навчання мислення дітей продовжує розвиватися, головною рисою його стає спрямованість на оволодіння знаннями основ наук.

 

 К.Д.Ушинський стверджував  , що дитина мислить образами, звуками, барвами. Дитяче мислення  трактувалось (і трактується досі) як наочно - дійове і наочно-образне, а логічні форми розвиваються у дітей на більш пізніх етапах навчання. Таким чином, будучи за змістом наочно-дійовим і наочно-образним, мислення дітей опирається на практичні дії і в них реалізується.

 Одне з найважливіших  завдань шкільної програми - розвивати  логічне мислення учнів. На  відміну від практичного мислення, логічне мислення реалізується  тільки словесним засобом. Так  уже склалося в розвитку інтелекту  людини, що вона має роздумувати,  добирати і застосовувати до тієї чи іншої задачі відомі їй правила, прийоми, дії. Вона має порівнювати необхідні зв'язки, групувати різні і розрізняти подібні предмети. Це вкрай складна форма розумової діяльності, і  перш, ніж дитина засвоїть її, вона припускається багатьох типових для школярів помилок. Вони виявляються в дитячих роздумах; і залежно від того, яке поняття засвоює дитина та як його використовує, складається характер побудови нею логічного судження.

  Потрібно постійно збагачувати словниковий запас й удосконалювати граматичний лад усного і писемного мовлення школярів, виробляти вміння зв’язно висловлюватись, розвивати етику мовленнєвого спілкування; вчити учнів контролювати правильність і доцільність своїх висловлювань, розвивати важливі мислительні вміння: спостерігати явища і факти, виділяти їх ознаки (істотні і неістотні), порівнювати (знаходити схоже і відмінне), абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, встановлювати причиново - наслідкові зв’язки, робити  самостійні висновки; сприяти розвитку комунікативних умінь та навичок учнів.

 Велику роль у  навчально-виховному процесі відіграє  розвиток уваги молодших школярів.   Психологи встановили, що чим  вищий рівень розвитку уваги,  тим вища ефективність навчання. Неуважність - одна із найпоширеніших причин поганої успішності дітей молодших класів. Виявляється, навчання ставить перед дитиною нові завдання, не схожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес їх виконання вимагає довшого зосередження. На жаль, і за своєю формою процес навчання не завжди є захоплюючим і невимушеним. Та  щоб оволодіти усіма новими знаннями та навиками, дитині потрібно навчитися керувати своєю увагою, підпорядковувати її своїй волі. А для цього необхідно тренувати здатність бути уважним з допомогою ігор і спеціальних вправ. Ці ігри розвивають якості уваги.