Психологічні особливості політичної культури



 КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

             Психологічні особливості політичної культури

 

 

 

 

 

Виконала: студентка І курсу І групи

Мідієва Олена Олександрівна

 

Науковий керівник – 
кандидат психологічних наук,

доцент Траверсе Тетяна Михайлівна

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ  І  ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

    1. Психологічні аспекти формування політичної культури у вітчизняній і зарубіжній психології ......................................................4
    2. Структура та функції політичної культури………………….…….10
    1. Типологія політичної культури…………………...…………….16
    2. Політична   свідомість   як базова основа політичної      культури…………………………………………………. ……………21

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………...28.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ……………..... 30

 

                                                 ВСТУП

 

Політична діяльність виступає своєрідною з’єднувальною ланкою між  суспільством й особою,оскільки регулює відносини як на рівні функціонування макроспільноти (суспільства, держави), так і на рівні діяльності мікроспільнот (окремих соціальних груп). Універсальний характер політичної діяльності пов'язаний з їх соціально конструюючими властивостями, адже саме вона створює ту соціальну реальність, яка робить існування і функціонування макроспільнот і мікроспільнот не тільки самодостатніми, а й такими, що мають певний сенс, чітко визначену мету. Однією з психологічних особливостей цієї здатності політичної діяльності є те, що вона навіть фактом свого існування формує певні установки в очах суспільства загалом або окремих його індивідів щодо її значущості та цінності.

         Об’єкт: Політична діяльність

         Предмет: Психологічні особливості політичної культури

Мета: Виявити психологічні особливості політичної культури

Для досягнення данної мети були поставлені наступні завдання:

  1. Розглянути сутність політичної культури.
  2. Виявити психологічні особливості політичної культури.
  3. Висвітлити типології політичної культури.
  4. Виявити вплив політичної свідомості на рівень розвитку політичної культури.

Теоретичне  значення роботи: Теоретичне значення роботи полягає в узагальненні теоретичних відомостей стосовно культури політики.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, одного розділу теоретичне дослідження, висновків, списку джерел та використаної літератури Загальний обсяг роботи становить 32 сторінки.

 

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

 

    1. Психологічні аспекти формування політичної

Концептуальне осмислення політичної культури як складової політичного життя та об’єкта вивчення політології було здійснено лише в 50 – 60 роки ХХст. Інтерес до політичної культури був зумовлений передусім усвідомленням західними дослідниками необхідності з’ясування впливу глибинних, емоційних і соціально – психологічних чинників на стабільність політичних систем [17].

     Особливості  формування  політичної  культури  мало  вивчені,  оскільки, власне, й поняття «політична культура», надто складне, неоднозначне и навіть суперечливе. Те, що називають нині політичною культурою, свого часу було предметом  особливої  уваги Платона, Аристотеля, Ш. Монтеск’є, Н.Макіавеллі, К.Маркса, К.Мангейма та багатьох інших учених. Великий інтерес до проблеми політичної культури виявляють і сучасні вчені. Існує кілька основних загальних підходів до трактування поняття «політична культура» фахівцями.

  • Перший. Політичну культура вважають систему цінностей соціуму, та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.
  • Другий. Поілтична культура – це певна сукупність переконань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.
  • Третій.   Політична культура являє собою процес формування та реалізації певних сил таких соцальних суб’єктів, як класи, групи, особистості у процесі їх суспільно-політичної діяльності.
  • Четвертий. Політична культура – об’єктивне відображення і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.
  • П’ятий.  Вважають, що політична культура характеризується як система периконань, ідей, уявлень, установок, модлей поведінки, що склалися історично.

За таких  різнобічних трактувань поняття  «політична культура» важко простежити наявність єдиних або часто повторюваних елементів, що її утворюють. Найімовірніше, слід вважати, що значною мірою всі ці елементи можна зарахувати до феномена «політична культура» [1].

Згідно з  першим підходом політичну культуру розглядають, як сукупність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій, а такж відповідних політичних інститутів. Відповідно до другого підходу у політичній культурі вбачають процес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань суспільно політичних утверджень [12].

За структорою політична культура є поєднанням політичної свідомості та політичних знань, які, у свою чергу, мають власну структуру та особливості. З огляду на вище сказане можна сформулювати поняття «політична культура». Політична культура – це зумовлений історичними, соціально-економіними і політичними умовами якісний склад політичного життя, що відображає рівень засвоєння суб’єктом – суспільством, групою, особою – відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультурного розвитку людини, та ступінь її активності у перетворенні політичної, соціальної дійсності [11].

    Українські  вчені В. Мирончук і В.Храмов трактують політичну культура, як уміння бачити себе і політичний світ в єдності. В їхньому розумінні політична культура – це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонцвання політичних інститутів, організації всього життя у суспільстві [1].

Політична культура охоплює такі аспекти:

  • Знання політики, фактів, зацікавленість ними;
  • Оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того, як має здійснюватися влада;
  • Емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм, любов до батьківщини);
  • Визначення у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід діяти.

    Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності [22].

В широкому значенні в політичну  культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана  з суспільно-політичними інститутами  і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.

Наприклад, принципового значення набула проблема особливостей формування політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх ментальності. Слід врахувати, що ментальність українців має кілька системо – творчих ознак [23].

    • Українцям властива інтровертність у сприйманні всього, що їх оточує, тобто відповідна зосередженість на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно – індивідуального світу.
    • Для українців характерна кордо центричність, яка проявляється в сентименталізмі, емпатії, яскраво виражені любові до природи, культурі творчості і естетизмі життя;
    • Поряд із переліченими особливостями українцям притаманні анархічний індивідуалізм, перевага над волею та інтелектом [24].

Як народові українцям властиві такі риси політичної культури: демократизм, волелюбність, толерантність, миролюбність, а водночас і схильність до анархізму, бунтів та міжусобної боротьби, намагання поставити особистісні інтереси над загальнодержавними [24].

 Загалом, коли йдеться про особливості політичної культури українців, то багато вчених схиляються до того, що за психологічним складом вони є народом західного, європейського типу, тоді як, скажімо, росіяни – східно, азіатського.

    Усе  це не випадковість, оскільки  українська нація надто довго  не мала власної державності,  а її ментальність, політична культура серйозно деформувалися[1]. 
Політична культура у вузькому значенні слова  – це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків та дій людей.

    Політична культура впливає на способи здійснення влади, а її власний розвиток залежить від політичних перетворень. Так, наприклад, політика за умов тоталітарного суспільства здатна серйозно деформувати зміст і функціонування всіх сфер культури, а за умов демократії — сприяти їх розвитку. З основних каналів впливу культури на політику треба назвати соціалізацію індивідів, яка дає можливість участі в політичному житті, створення та впровадження системи цінностей, формування еталонів поведінки, моделей інститутів і соціальних систем. Водночас органічна єдність та взаємодія сфер вияву політики і культури не означає їхньої тотожності. Ці суспільні явища розрізняються за сферами дії та функціонування: суть політики полягає в розвитку й перетворенні влади, суть культури — в розвитку й перетворенні особистості [2].

     У суспільному житті політична культура є важливим засобом взаємодії особистості й політичної влади. Основне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні людей до політичної системи і політичної діяльності. Сама діяльність людей у суспільстві не обмежується лише сферою матеріального виробництва, а охоплює і сферу духовного виробництва, і процеси вдосконалення самої людини. Держава, право, мораль, наука, релігія — також специфічні види виробництва [5]. Ось чому в процесі політичної діяльності виникають і відтворюються інституційні політичні структури.

      Політична культура є сукупністю  позицій, цінностей і кодексу  поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянином [22].

Структурно  політична культура є єдністю:

  • політичних знань;
  • політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;
  • політичних дій.

Політична культура є підсистемою в глобальній культурі. Вона тісно пов’язана з усіма її складовими – економічною, релігійною, правовою, організаційною та іншими культурами [1].

По суті політична культура – багатовимірне явище, що має своє коріння, історичні і психологічні засади і особливості.

        Також можна сказати, що політична культура є складовою політичної системи.

При цьому політична  культура впродовж певного історичного  періоду  модифікує, реально впливає на зміну політичної системи [9]. Це означає, що політичну культуру можна визначати і характеризувати відповідно до рівня розвитку політичного життя.

     Варто розрізняти політичну культуру суспільства, суспільної групи і окремої особистості. Соціальні і психологічні особливості формування кожної з них мають певні відмінності. Так, індивідуальна політична культура, окрім знань, емоційного сприймання дійсності, багато в чому зумовлена  психологічними особливостями людини. Помітними характеристиками політичної культури є її динамічність, поліфункціональність, різнорівневість. Щодо останнього, то загалом можна погодитися з ученими, які виокремлюють у середньому чотири рівні такої культури:

  • Номінальні політичні знання та вміння їх використовувати у повсякденній суспільне корисній діяльності;
  • Наявність досить глибоких суспільно-політичних знань, уміння їх реалізовувати в конкретній і активній політичній діяльності;
  • Політична культура, притаманна політичному діячеві великого регіону чи національного масштабу;
  • Політична культура людини, для якої політична діяльність фактично є професійною ( президент, глава уряду, спікер, народний депутат, член уряду, лідер партії, об’єднання тощо) [13].

   Складний і неоднозначний взаємозв'язок політики і культури. Політика може деформувати культуру, негативно впливати на її розвиток. Історично, раніше виникає культура взагалі, а потім, при поділі суспільства на класи, формується його політична організація, виникає політика, формується політична культура. Оскільки політика і культура рівноправні, то між ними існують тісні взаємодії, взаємовпливи, взаємозалежність.

     Як вже було відмічено раніше, існують різні підходи до визначення політичної культури. У політологічній літературі особливе значення надається результатами дослідження даного питання, отриманими американськими соціологами Г. Пауеллом і Г.Алмондом. Їхнє розуміння політичної культури прийнято вважати класичною [5].

«Політична  культура є сукупність індивідуальних позиції і орієнтації учасників даної політичної системи. Це суб’єктивна сфера, що утворює основу політичних дій і надає їм значення.» Неважко переконатися, що дане визначення акцентує увагу на суб’єктвній стороні досліджуваного явища.

           Отже, політична культура – це типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб’єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки [16].

Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб’єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури її носія (індивідуального чи колективного).

 

1.2. Структура політичної культури

    Г. Алмонд  і С. Верба започаткували підхід до розуміння структури політичної культури, як сукупності орієнтацій індивідів стосовно політичних об’єктів.  Такі орієнтації виявляються на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему та її функціонування. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття щодо політичної системи, учасників політичного процесу. По-третє, це — оціночні орієнтації, які виражають особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій [19].

Алмонд і Верба обмежили політичну культуру лаше сферою політичної свідомості [19].

         Структура політичної культури включає в себе наступні елементи:

        • Достатній теоретичний рівень осмислення політичних проблем та широта політичного мислення.
        • Рівень досконалої політичної діяльності (поведінки) та політичної активності;
        • Наявність усталених історичних традицій державного врядування.
        • Функціонування демократичних національно – психологіяних ментальних цінностей в царині політики.
        • Відчуття своєї значущості у функціонуванні політичної системи, політичної свободи, готовність до кооперації, інтерес до політики тощо [16].

Тобто, структуру  політичної культури становлять політичні  знання, політична ідеологія та психологія, політичний досвід і традиції, норми, взірці й засоби політичної діяльності.

Якщо роздивитися  вищесказане, головним елементом політичної культури слід вважати широкий політичний світогляд – світогляду окремої  людини,  групи, соціальної групи, обрії якого сягають гранично широких уявлень та оцінок належного та існуючого у політиці. 

Зі структурного погляду політична культура —  це єдність політичної свідомості та політичних знань, а також політичної поведінки й політичних дій. У свою чергу, політична свідомість та політична поведінка громадян теж мають свою внутрішню структуру.

  Структуру політичної культури складають три взаємопов’язаних елемента:

  1. Політичний досвід
  2. Політична свідомість
  3. Політична поведінка

Схема 1.2 
Структура політичної культури

Головним елементом  політичної культури є політична  свідомість, її складають політичні  інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо. Системо-утворюючими в політичній культурі, тобто такими, що визначають її як органічну цілісність, систему, є політичні знання, політична ідеологія і переконання.

     Розпочнемо детальніший розгляд з політичної свідомості.

Політична свідомість — це духовне утворення, яка включає політичні ідеї, погляди, уявлення, традиції, соціально-політичні почуття народу, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, політичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи. Політична свідомість завжди є конкретно-історичною, вона відбиває інтереси конкретних людей у конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку [2].

Першим важливим компонентом політичної свідомості є політичні знання та сформовані на цьому ґрунті типові політичні уявлення про різні аспекти політичного життя суспільства: про політичну систему та її окремі інститути; про політичний режим, механізм влади й управління, про прийняття рішень і їх реалізацію, про носіїв владних повноважень, про власне місце в політичному житті, про компетентність владних осіб та ефективність їхньої політичної діяльності тощо [11].

    Необхідно зауважити, що політичні знання та уявлення, як і політична свідомість у цілому, функціонують на двох рівнях: буденному та теоретичному. Буденна політична свідомість — це сукупність ідей, уявлень та знань, які виникають безпосередньо з буденної практики того чи іншого класу, соціальної верстви або групи людей чи окремих індивідів [14]. Буденна політична свідомість, відбиває досить поверхово процеси й відносини, не аналізуючи їхніх сутнісних характеристик.  Виявляючись як «здоровий глузд», «народна мудрість», вона має певну пізнавальну цінність, може бути одним із джерел теоретичної та ідеологічної свідомості [12]. 

     Буденна політична свідомість характеризується чітко вираженими соціально-психологічними рисами: соціальними почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, гостротою сприйняття політичних процесів, подій та рішень. Безпосередній зв’язок із практикою та соціально-політична визначеність надають цьому рівню політичної свідомості рис особливої динамічності, рухливості, гнучкості, здатності чутливо реагувати на політичні зміни, справляти інколи суттєвий, а то й вирішальний вплив на хід політичних процесів [14].     

     Одним  із прикладів цього може бути розвиток політичних процесів у нашій державі після всеукраїнських страйків шахтарів восени 1993 та в лютому 1996 рр.  

Більш високим рівнем політичної свідомості можна вважати політико-теоретичну свідомість.  

Теоретична свідомість — стрижень політичної ідеології. Політична ідеологія — це систематизоване, цілісне концептуальне відбиття засадних інтересів певного класу, верств, груп, індивідів, інтересів, що пов’язані з боротьбою за владу, її реалізацією та захистом з метою забезпечення цих інтересів [14].

 У політичній практиці складаються відносно стійкі політичні знання та уявлення, котрі набирають форми зразків або стереотипів. Незалежно від того, чи є ці знання і уявлення правдивими або помилковими, відповідний носій політичної культури сприймає їх як істинні. Політичні знання та уявлення як компонент політичної культури спроможні відігравати суттєву роль у соціальній практиці, багато в чому визначаючи стан політичної свідомості [13].         

          Існують відповідні параметри, які визначають структуру політичної культури. Найважливішим компонентом політичної культури є тип світосприйняття, ті світоглядні засади (соціалістичні, ліберальні, націоналістичні), якими керується більшість членів суспільства. Другий компонент  - цінності [20]. Йдеться про поняття добра й зла, справедливості, щастя, які використовують у своїй поведінці соціум, група, людина.

   До політичної  культури належать також політичні  й моральні норми, що діють у суспільстві.

Серед моральних виокремлюють норми – звичаї, переважно неписані, й норми – настанови, визначені  директивним шляхом [18].

Практична спрямованість  політичної культури на регуляцію політичних відносин вимагає в її структурі  наявності засобів такої регуляції: 1-ми є норми, які стали правилами поведінки, які прийняті в даній політичній спільності. Специфічним для політики видом норм служать політичні символи, що сприяють згуртуванню великих мас людей чіткої орієнтації їх політичної поведінки. Це умовний образ політичних цінностей, ідеалів, засіб їх пропаганди.

Ними є герби держав, кольори національних прапорів, емблеми  політичних партії, ордена і з урахуванням  можливостей політичної системи  формуються такі компоненти політичної свідомості, як політичні орієнтації та установки громадян.  
До них відносяться установки:

  • на політичні інститути і структури (наприклад, держава може сприйматися або як орган примусу, домінуючий над суспільством, або як організуючий і регулюючий інститут);
  • на закони та інші нормативні акти (наприклад, шанобливе ставлення до закону або правовий нігілізм). Сюди входить також ставлення до конкретних політичних діячів (політичні рейтинги) і ставлення громадянина до себе як учаснику політичного процесу і т.д. В результаті у людини формується орієнтація на певні зразки політичної поведінки. Політична поведінка, форми політичної участі обумовлені політичною свідомістю, з одного боку, і рівнем політичного розвитку суспільства в цілому, з іншого включає:
    1. форми і ступінь участі громадян у діяльності політичних організацій, масових рухах, мітингах тощо Форми політичної поведінки можуть бути різними: неучасті в політичному житті, пасивної участі (голосування, підпорядкування закону), активної участі.
    1. тип електоральної поведінки (наприклад, поголовне участь у голосуванні в тоталітарних суспільствах);
    2. форми і засоби взаємодії громадян з державою та іншими політичними інститутами.

В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутою, зрозумілою, а, отже практично значущої і досяжної.

Основними функціями політичної культури є вираження й реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулююча, виховна, комунікативна і прогностична.

  • І. Вираження й реалізація соціальних інтересів. У політичній свідомості, передусім у її найважливішій складовій — політичній ідеології, відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інтересів зумовлює політичну поведінку соціальних спільностей та окремих їх представників.
  • ІІ. Нормативно-регулююча функція політичної культури. Реалізується вона за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Завдяки нормативно-регулюючій функції політичної культури досягається соціальний і в цілому — суспільний консенсус.
  • ІІІ. Виховна функція політичної культури, або функція політичної соціалізації, спрямована на формування й розвиток індивіда як суб'єкта політичних відносин. Відбувається це на основі тих політичних цінностей і норм поведінки, які переважають у суспільстві в цілому або відповідають інтересам і цілям тих чи інших соціальних спільностей.
  • ІІІ. Комунікативна функція виявляється в тому, що політична культура виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян з політичними інститутами та між собою. Ця функція забезпечує взаємодію всіх учасників політичного процесу на базі використання загальноприйнятих термінів, символів, стереотипів мислення й поведінки.
  • ІV. Прогностична функція політичної культури полягає в тому, що на основі знання особливостей і стану політичної культури різних соціальних спільностей можна передбачити тможливі варіанти їхньої поведінки.

Схема 1.1

 

1.3 Типологія політичної культури

        Першу  типологію політичної  культури запропонували Г.Алмонд  и С.Верба.  В основу  вони  поклали  тип орієнтації суб’єкта політичної дії на «спеціалізовані політичні об’єкти» або «частотність різних видів когнітивної, афективної і оцінної орієнтацій  щодо політичної системи в цілому, аспектів її «входу» та «виходу» і самого себе як політичного суб’єкта.                                                                                                         Важливою умовою формування політичної культури є знання її типів, тобто класифікація її за певними ознаками. Оскільки може бути досить багато, бо такими можна вважати й історичні епохи, і різні форми ставлення до політики, і характер політичної діяльності, і соціальні верстви та групи, які її здійснюють, а також і типи світогляду, то безумовно, що видів типології політичної культури теж є багато.

      Так, американські політологи Алмонд і Верба на підставі аналізу різних політичних орієнтацій виокремили три типи політичної культури:         патріархальний, підданський і активістський.                                                                    

  • До патріархальної культури  - «частотність орієнтацій на спеціалізовані політичні об’єкти» сягає нуля. Панування цього типу політичної культури характерно для африканських племен чи автономних місцевих громад. У цих суспільствах не існує спеціалізованих політичних ролей, піданні не очікують жодних змін зі сторони політичної системи і, не мають установок на її зміну.
  • Підданська політична культура характеризується високою частотністю орієнтацій щодо диференційованої  політичної системи. Однак, члени суспільства, знаючи про існування спеціалізованих політичних інститутів і відчуваючи до них певні почуття, вельми слабо орієнтовані на активну участь у функціонуванні політичної системи.
  • Активістська політична культура, або культура участі, вирізняється значним інтересом громадян як до політичної системи і результатів її функціонування, так і до особистої активної участі в політичному житті.

У реальній політичній практиці, як відзначають Г.Алмонд і С.Верба, відбувається поєднання ціих типів. В результаті утворюються три типи змішаних політичних культур: патріархально – підданська культура, патріархально – активістська. Г.Алмонд і С.Верба стверджують, що демократичній системі притаманна громадянська культура, в якій окремі патріархальні та підданські орієнтації урівноважують індивіда, тим самим забезпечуючи стабільність демократії (як приклад політологи наводять США і Великобританію). В громадянській культурі будуть поєднуватися політична активність і абсентеїзм (в західних демократичних системах спостерігається зниження електоральної активності виборців), законослухняність і протест проти певних дій уряду, лояльність до влади та її критика.

Психологічні особливості політичної культури