Психологічні причини порушення уваги у молодших школярів
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Київський національний лінгвістичний університет
Кафедра психології і педагогіки
Курсова робота з вікової психології на тему:
«Психологічні причини порушення уваги у молодших школярів»
Виконала студентка II курсу
Факультету германської філології
Відділення англійської мови
Групи №217
Черевко Леся
Науковий керівник:
Кандидат психологічних наук
Доцент Роговик Л. С.
Київ 2011
Зміст
Вступ 3
Розділ І
Теоретичні підходи до проблеми порушення уваги у молодших школярів
1. Увага як психічний процес 5
1.1 Поняття уваги 5
1.2 Фізіологічні основи уваги 6
1.3 Обсяг, розподіл і переключення уваги. 7
2. Види порушень уваги 8
3. Психічний і фізіологічний розвиток у молодшому шкільному віці 11
4. Особливості уваги у молодшому шкільному віці 13
Висновки до I розділу 15
Розділ ІІ
Психодіагностичне дослідження особливостей уваги дітей молодшого шкільного віку
- Характеристика методів діагностики уваги. 17
- Проведення психодіагностичного дослідження за методикою «Коректурна проба Бурдона». 19
- Аналіз та інтерпретація результатів дослідження. 20
Висновки до II розділу 22
Висновки 23
Список використаної літератури 25
Додатки
Вступ
Проблема порушення уваги у молодших школярів в наш час займає одну з найважливіших позицій у віковій та педагогічній психології. Так як увага – це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності, то правильний її розвиток та формування має важливе значення для учнів та їхнього успішного навчання у початкових класах. Увага забезпечує дитині успішне та швидке пристосування до навколишнього світу та людей які її оточують. Від неї залежить успішність учня у навчанні у молодшому шкільному віці, який являється фундаментом для усього подальшого навчання та життя. Невміння мобілізувати та спрямовувати свою увагу призводить до неминучих помилок, неточностей та пропусків. У роботі з молодшими школярами особливо важливо враховувати те, що хоча в цьому віці і починається формування довільної уваги, але мимовільна все ще займає домінуючу позицію. Тому продуктивність та успішність успіхів цілком залежить від зацікавленості учня у предметі, на який він спрямовує свою увагу. Саме такі та інші причини порушення уваги у молодших школярів ми розглянемо у нашому дослідженні.
На дитину у початкових класах впливає безмежна кількість нових зовнішніх факторів, які заважають її правильному, поступовому та успішному розвиткові. Саме тут настає черга вчителя допомогти їй правильно зосередити увагу на важливих та першочергових для неї об’єктах. Він повинен знати та вміти вчасно уникати причини, які можуть призвести до порушень уваги у молодшого школяра.
Проблемами уваги займалися такі видатні
вчені як Ухтомский А. А., Бродбент Д. Е.,
Павлов І. П., Ланге Н. Н., Узнадзе Д. Н., Лурия
А. Р., Страхов И. В., вони висували безліч
теорій щодо уваги, але незважаючи на значну
кількість досліджень, ця проблема не
стала менш значимою у сучасній освітній
діяльності.
Предмет дослідження – психологічні чинники порушень уваги у молодшому шкільному віці;
Об’єкт дослідження – зміст та структура уваги учнів молодшого шкільного віку;
Мета: теоретичний аналіз проблеми порушення уваги у молодшому шкільному віці та проведення емпіричного дослідження за методикою «Коректурна проба Бурдона». Аналіз та інтерпретація отриманих результатів;
Задачі:
- дати теоретичний
аналіз проблеми порушення
- провести емпіричне
дослідження за методикою «
- провести аналіз та
інтерпретацію отриманих резуль
- сформулювати висновки щодо поставленої проблеми.
Методи: методика «Коректурна проба Бурдона».
Розділ I. Теоретичні підходи до проблеми порушення уваги у молодших школярів
1. Увага як психічний процес
1.1. Поняття уваги.
Увага – це психічний процес, який регулює ступінь концентрації та зосередження людини на різних сторонах дійсності. Увага виконує дві головні функції. По-перше, вона направляє та утримує усі інші психічні процеси на конкретний важливий об’єкт. По-друге, вона являється незалежним психічним процесом, змістом якого є функція так званого самоконтролю.
Без уваги неможливе повноцінне сприйняття, поступове відображення навколишнього світу та як результат продуктивна та успішна діяльність індивіда. Вона дозволяє більш ґрунтовно ознайомлюватись з інформацією, яка надходить на рецептор та в аналізатор. Завдяки цьому ми можемо підключати відповідні аналізатори або навпаки, гальмувати активність інших. [1]
Розрізняють декілька видів уваги: внутрішня і зовнішня, довільна і мимовільна, а також післядовільна. Зовнішня увага визначає спрямованість психіки на предмет або явище зовнішнього світу, а також на власні дії з об’єктами. Внутрішня увага, у свою чергу, скеровує діяльність психіки на внутрішній стан організму. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв'язування задач та розмірковуванні подумки, у пригадуванні. Довільна увага – це активна і свідома увага, яка властива лише людині. Вона потребує вольових зусиль і регуляції спрямованості психіки за допомогою другої сигнальної системи, тобто мови. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями. Мимовільна увага виникає в результаті дії сильного подразника. Зазвичай мимовільна увага досить швидко згасає. Але якщо подразник викликає емоційний відгук, вона може досить тривало утримуватись. Післядовільна увага – це увага, яка виникає відразу після довільної. У даному виді уваги вольова концентрація знижується, і виникає вибіркове зосередження на об’єкті в залежності від його цінності для людини. [1]
Отже увага – це важливий психічний процес, який направляє та утримує інші психічні процеси на відповідний об’єкт та має декілька видів, в залежності від спрямованості психіки та зацікавленості індивіда.
1.2. Фізіологічні основи уваги
Загальним фізіологічним механізмом уваги є орієнтувальний рефлекс. Його сутністю та задачею є забезпечення безпеки живої істоти. У людини фізіологічна основа уваги обумовлена роботою тих самих мозкових утворень та центрів, які є задіяними у створені інших психічних процесів: воли, сприйняття, відчуття. Увага, так само як і воля обумовлена ретикулярною формацією. Крім цього важливу роль у підтриманні уваги людини грає друга сигнальна система.
Фізіологічну основу уваги складає також осередок оптимального збудження, тобто така ступінь активації деяких ділянок мозку, що є мозковими центрами аналізаторів, яка дозволяє забезпечувати стійкість і продуктивність психічних процесів, задіяних у даний момент. Наявність осередку оптимального збудження, домінанти, дозволяє зрозуміти як відбувається збереження зосередження уваги, коли сторонні подразники не можуть відволікти людину або тварину від об’єкту уваги. [3]
Отже, до фізіологічної основи уваги відносять перш за все орієнтувальний рефлекс, який являється складною реакцією істоти на нові подразники. Також увага обумовлена ретикулярною формацією, другою сигнальною системою та осередком оптимального збудження.
1.3. Обсяг, розподіл і переключення уваги
Увага володіє цілим рядом властивостей. Головні серед них: обсяг, розподіл, переключення, концентрація та стійкість. Розглянемо деякі з них.
Обсяг - це така кількість об’єктів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, який сприймають, а також від вікових особливостей людини. Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини під час сприйняття незв'язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури, окремі літери) дорівнює 4-6 об'єктам, що сприймаються впродовж однієї-двох - десятих секунди. Зміну загальної спрямованості й обсягу уваги називають відволіканнями, яке є найпоширенішим порушеннями уваги. Оцінки частоти коливань і порушень характеризують стійкість уваги до цього об'єкта. [1]
Розподіл уваги виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різних видів діяльності або одночасно контролює кілька об'єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша — свідомо. Розподіл уваги залежить від психічного та фізіологічного стану людини. Так наприклад у разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується. Розподіл уваги має певні закономірності: чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим важче досягати розподілу уваги; важко сполучати два види розумової діяльності; розподіл найбільш ефективний за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової знижується більше, ніж моторної; основна умова успішного розподілу – автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно.
Переключення — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках мозку і виникнення його в інших. Воно може відбуватися довільно і мимовольно. Мимовільне переключення уваги може свідчити про її нестійкість. Довільне переключення уваги означає свідоме та осмислене переміщення уваги з одного об'єкту на інший під впливом зміни завдань і зовнішніх умов протікання діяльності.
В цілому переключення уваги означає здатність швидко орієнтуватися в складній ситуації, що змінюється. Легкість переключення уваги у різних людей різна і залежить від цілого ряду умов. Це, передусім, співвідношення між попередньою і подальшою діяльністю, відношення суб'єкта до кожної з цих дій. Чим цікавіше діяльність, тим легше на неї переключитися, і навпаки. Переключення уваги належить до числа добре тренованих. [3]
До головних властивостей уваги відносять обсяг, розподіл та переключення. Кожна з них відіграє важливу роль у цілісному та результативному функціонуванні уваги як психічного процесу.
2. Види порушень уваги
Під порушеннями уваги розуміють патологічні зміни психічної діяльності, що виражаються у стані втоми або за наявності фізичних уражень мозку. Причини порушення можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Порушення уваги можуть виникати у цілком здорових людей при втомлені або тривалому емоційному напруженні До найпоширеніших видів порушення уваги відносять відволікання, неуважність, інертність, звуження обсягу уваги та нестійкість уваги.
Відволікання — це мимовільне переміщення уваги з одного об'єкта на інший. Воно виникає під час дії сторонніх подразників на людину, зайняту в цей момент конкретною діяльністю. Відволікання може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє відволікання виникає під виливом зовнішніх подразників, за цих обставин довільна увага стає мимовільною. Внутрішнє відволікання виникає під виливом переживань, сторонніх емоцій, через відсутність інтересу. Внутрішнє відволікання пояснюється гальмуванням, яке розвивається під впливом нудної монотонної роботи. Можливими причинами відволікання уваги в дитини є: неповне навантаження, недостатня сформованість вольових якостей, звичка бути неуважним (звична неуважність пов'язана з відсутністю серйозних інтересів, поверхневим ставленням до предметів і явищ), підвищена втомлюваність, погане самопочуття, наявність психотравми, монотонна нецікава діяльність, невідповідний темп діяльності, наявність інтенсивних сторонніх подразників. Щоб організувати увагу дитини, треба включити її в дію, розбудити в ній інтелектуальний інтерес до змісту і результатів діяльності. [10]
Неуважність — це нездатність до зосередження на певному об’єкті упродовж тривалого часу. Механізмом неуважності є наявність могутньої домінанти — осередку збудження в корі головного мозку, що загальмовує всі інші сигнали, які надходять ззовні.
Розрізняють три типи неуважности. Першим типом неуважності є розсіяність, яка визначається легким переключенням уваги. Цей тип властивий зазвичай дошкільнятам та людям послабленим тривалою перевтомою або хворобою. Другий тип неуважності навпаки характеризується високою інтенсивністю та концентрацією уваги при складностях переключення. Це так званий тип «неуважного вченого». Третій тип неуважності характеризується слабкою концентрацією уваги та ще більш слабким переключенням. Цей ти пов'язаний з постійним або тимчасовим зниженням сили і рухливості нервових процесів. У здорових людей цей тип виявляється лише як результат перевтоми. Неуважністю нерідко називають швидку виснажуваність уваги, як наслідок хвороби, перевтоми. У хворобливих і ослаблених дітей подібний варіант неуважності зустрічається досить часто. Такі діти можуть непогано працювати на початку уроку чи навчального дня, але незабаром утомлюються, і увага слабшає. Нині спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей, які мають різні відхилення стану здоров'я і хронічні захворювання та, відповідно, порушення уваги. Поверхнева і нестійка увага зустрічається в дошкільників — мрійників і фантазерів. Такі діти часто виключаються з уроку, поринаючи в ілюзорний світ. В. П. Кащенко вказує ще на одну причину неуважності — переживання, страхів, що заважає зосередитися на потрібному завданні. Нервові, гіперактивні і хворобливі діти відволікаються в 1,5—2 рази частіше, ніж спокійні й здорові. У кожному випадку звичайно приходиться розбиратися в причинах порушень і будувати індивідуальний план корекції неуважності. Причин розсіяної уваги є багато. Найпоширенішими є наступні: загальне ослаблення нервової системи (неврастенія), погіршення стану здоров'я, фізична і розумова перевтома, наявність важких переживань, травм, емоційне перевантаження внаслідок великої кількості вражень (позитивних і негативних), недоліки виховання, порушення режиму праці й відпочинку, надмірна рухливість.
Звуження обсягу уваги – це патологічне зосередження, обумовлене слабкістю її розподілу. При такому порушенні об’єм уваги обмежений об’єктами, які мають індивідуально-особистісне значення для індивіда. [10]
Порушення уваги можуть виникати у будь-якої людини, як у здорової так і людини с патологічними відхиленнями. До найбільш поширених порушень відносять неуважність і відволікання. Загальні психологічні причини порушення уваги можуть бути різноманітними. До них відносять втому, незацікавленість, недостатня сформованість вольових якостей, наявність сторонніх подразників, наявність страху або переживань, перевантаження та інші.
3. Психічний та фізіологічний розвиток у молодшому шкільному віці
У цьому віці відбуваються істотні зміни у всіх органах і тканинах тіла. Формуються всі вигини хребта - шийний, грудний і поперековий. Однак окостеніння скелету ще не закінчується, звідси-його велика гнучкість і рухливість.
У молодших школярів енергійно міцніють м'язи і зв'язки, зростає їх об’єм, зростає загальна м'язова сила. При цьому великі м'язи розвиваються раніше дрібних. Тому діти більше здатні до порівняно сильних і розмашистих рухів, але важче справляються з дрібними, які вимагають точності. Окостеніння фаланг рук закінчується у дев'ять-одинадцяти років, а зап'ястя - до десяти-дванадцяти. Якщо врахувати цю обставину, то стає зрозумілим, чому молодший школяр нерідко з великими труднощами справляється з письмовими завданнями. У нього швидко стомлюється кисть руки, він не може писати дуже швидко і довго. Перевантажувати молодших школярів, особливо учнів I-II класів, письмовими завданнями не варто.
У молодшого школяра інтенсивно росте і добре забезпечується кров'ю м'яз серця, тому воно порівняно витривале. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку помітно збільшується після семи років. Особливо збільшуються лобні долі мозку, які відіграють велику роль у формуванні вищих і найбільш складних функцій психічної діяльності людини.
Змінюється взаємовідношення процесів збудження і гальмування. Гальмування (основа стримування, самоконтролю) стає більш помітним, ніж у дошкільнят. Однак схильність до збудження ще дуже велика, звідси - непосидючість молодших школярів.
Кожен період психічного розвитку дитини характеризується основним, провідним видом діяльності. У молодшого школяра це навчання, що істотно змінює мотиви його поведінки та відкриває нові джерела розвитку його пізнавальних і моральних сил. На початку молодшого шкільного віку учні не можуть самостійно навчатися, у них ще не повністю сформована учбова діяльність. Тому основне завдання вчителя – до кінця цього вікового періоду сформувати її у дітей.
Протягом цього періоду відбуваються також якісні зміни у розвитку пізнавальних процесів. Сприймання молодших школярів є достатньо розвиненим, проте ще слабо диференційованим. Учні цього віку ще не здатні робити цілеспрямований аналіз результатів сприймання, вирізняти серед них головне, їх сприйманню властива досить виражена емоційність. У молодшому шкільному віці у дітей багата, яскрава і бурхлива уява. На основі власного життєвого досвіду у дітей з’являються нові образи і діти переходять на вищий щабель – від простого довільного комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Мислення молодших школярів починає відображати істотні властивості та ознаки предметів чи подій, що дає можливість робити перші узагальнення, висновки, проводити перші аналогії, будувати висновки. На цій основі починають формуватися перші наукові поняття.
В цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні задачі, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях, умовисновках.
Пам’ять молодших школярів розвивається перш за все у напрямі посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті. У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування навчального матеріалу. Під впливом навчання формується логічна пам’ять. При цьому саме від вчителя залежить її ефективність. [2]
Молодшим школярам властива особлива рухливість та непосидючість. Саме тому багатьом з них досить важно слухняно висидіти цілий урок. Крім цього їхня увага ще не достатньо розвинута для довгої та однотипної роботи, тому працюючи с такими учнями важливо враховувати важливість їхньої зацікавленості у навчальній діяльності. В цей період відбувається розвиток сприймання, уваги, мислення та пам’яті (вчасності розвиток довільної).
- Особливості уваги у молодшому шкільному ві
ці
Діти, які приходять до школи, ще не мають цілеспрямованої уваги. Вони звертають свою увагу в основному на те, що їм безпосередньо цікаве, що виділяється яскравістю і незвичністю. Умови шкільної роботи з перших днів вимагають від дитини стежити за такими предметами і засвоювати такі відомості, які в даний момент її зовсім не цікавлять. Але поступово дитина вчиться направляти і утримувати увагу на потрібних, а не просто зовні привабливих предметах. У II-III класах багато учнів уже володіють довільною увагою, концентруючи її на будь-якому матеріалі, який подається вчителем. Довільність уваги, уміння навмисно направляти її на те чи інше завдання - важливе придбання молодшого шкільного віку.
Як показує досвід, велике значення у формуванні довільної уваги має чітка зовнішня організація дій дитини, повідомлення їй таких зразків, користуючись якими він може керувати власними діями свідомістю.
Самоорганізація дитини є наслідком організації, яка спочатку створюється та спрямовується дорослими. Загальний напрямок розвитку уваги полягає в тому, що від досягнення мети, яку ставить вчитель, дитина переходить до контрольованого вирішення завдань, поставлених нею самою самим.
У першокласників довільна увага нестійка, так як вони ще не мають внутрішньої саморегуляції. Тому досвідчений вчитель вдається до різноманітних видів навчальної роботи, які змінюють один одного на уроці і не втомлюють дітей (усний рахунок різними способами, рішення завдань і перевірка результатів, пояснення нового прийому письмових обчислень, тренування в їх виконанні і т.д.). В учнів I-II класів увага більш стійка при виконанні зовнішніх, ніж власне розумових дій. Цю особливість важливо використовувати на уроках, чергуючи розумові заняття з складанням графічних схем, малюнків, макетів, створенням аплікацій. При виконанні простих, але одноманітних занять молодші школярі відволікаються частіше, ніж при вирішенні більш складних завдань, що вимагають застосування різних способів і прийомів роботи.
Розвиток уваги також пов'язаний з розширенням обсягу уваги і вмінням розподіляти її між різними видами діяльності. Тому навчальні завдання доцільно ставити так, щоб дитина, виконуючи свої дії, могла і повинна була стежити за роботою товаришів. Наприклад, читаючи заданий текст, школяр зобов'язаний стежити за поведінкою інших учнів. У випадку помилки він помічає негативні реакції товаришів і прагне сам виправити її. Деякі діти бувають неуважними в класі саме тому, що не вміють розподіляти свою увагу: займаючись однією справою, вони втрачають з уваги інші. Вчителю потрібно так організовувати різні види навчальної роботи, щоб діти привчалися до одночасного контролю за кількома діями (спочатку, звичайно, відносно простими), готуючись до загальної фронтальної роботи класу. [2]
Отже, дитяча вразливість призводить
до того, що увага молодшого школяра
викликається насамперед яскравим, образним
і наочним навчальним матеріалом,
жвавістю й емоційністю його викладання.
Розглядаючи особливості розвитку окремих
властивостей уваги можна помітити, що
зосередженість і концентрація уваги
в учня може бути досить інтенсивною, особливо
при виконанні цікавої роботи. У ці моменти
він не помічатиме того, що робиться навколо.
Висновки до I розділу
Отже, увага – це один із найважливіших психічних процесів, який направляє та утримує інші психічні процеси на відповідний об’єкт та має декілька видів, в залежності від спрямованості психіки та зацікавленості індивіда. Розрізняють внутрішню та зовнішню, довільну й мимовільну, а також післядовільну увагу. До фізіологічної основи уваги відносять перш за все орієнтувальний рефлекс, який являється складною реакцією істоти на будь-які нові подразники. Також увага обумовлена ретикулярною формацією, другою сигнальною системою та осередком оптимального збудження.
До головних властивостей уваги відносять обсяг, розподіл та переключення. Кожна з них відіграє важливу роль у цілісному та результативному функціонуванні уваги як психічного процесу. Розвиток саме цих властивостей являється провідним у молодшому шкільному віці. Так як вони забезпечують ціле, позитивне та поступове засвоєння нового матеріалу, який учні колективно починають отримувати у початкових класах.
Теоретичний аналіз доводить, що молодшим школярам властива особлива рухливість та непосидючість. Саме через цей фактор багатьом з них досить важко висидіти цілий урок на одному місці та утримати свою увагу на одному об’єкті чи явищі. Крім цього їхня увага ще не достатньо розвинута для довгої та однотипної роботи, тому працюючи с такими учнями важливо враховувати важливість їхньої зацікавленості у навчальній діяльності. В цей період відбувається розвиток сприймання, уваги, мислення та пам’яті.
Дитяча вразливість призводить до того, що увага молодшого школяра викликається насамперед яскравим і наочним навчальним матеріалом, жвавістю й емоційністю його викладання. Розглядаючи особливості розвитку окремих властивостей уваги можна помітити, що зосередженість і концентрація уваги учня може бути досить інтенсивною, особливо при виконанні цікавої для нього роботи.
Порушення ж уваги можуть виникати у будь-якої людини, як у здорової так і у людини с патологічними відхиленнями. До найбільш поширених порушень відносять неуважність і відволікання. Загальні психологічні причини порушення уваги у молодших школярів можуть бути різноманітними. До них відносять втому, незацікавленість, недостатню сформованість вольових якостей, наявність сторонніх подразників під час навчання, страх або переживання, перевантаження (як фізичне так і розумове) та інші. Вчитель під час уроку повинен враховувати всі ці фактори та вміти їх уникати. Щоб утримати увагу школярів на процесі навчання, слід час від часу змінювати вид діяльності (від теоретичної до практичної), використовувати методи та матеріали подачі інформації які викликають у дітей емоції та інтерес. І хоча у даному віці формується такий новий провідний тип діяльності як навчання, гра досі залишається результативним та успішним методом отримання нової інформації та розвитку провідних пізнавальних процесів.
Розділ ІІ. Психодіагностичне дослідження особливостей уваги дітей молодшого шкільного віку
- Характеристика методів діагностики уваги.
Для дослідження працездатності уваги використовують методику «Рахунок за Крепеліним». Для проведення дослідження необхідний спеціальний бланк. Дається інструкція - виконувати додавання чисел в стовпцях. Кожні 30 с (або кожну хвилину) експериментатор робить відмітку в тому місці, де в цей час зупинився піддослідний, потім підраховує кількість додавань і допущених помилок для кожного відрізка часу. За допомогою графіка можна отримати криві працездатності - рівномірність і темп виконання завдання, наявність виснаження або розладів уваги.
Для дослідження темпу сенсомоторних реакцій і особливостей уваги застосовується методика Шульте. Дослідження проводиться за допомогою спеціальних таблиць. На цих таблицях в довільному порядку розташовані числа від 1 до 25. Розмір таблиці - 60х60 см. Обстежуваний перебуває на такій відстані від таблиці, щоб бачити її цілком. Йому дається інструкція відшукувати числа по порядку, кожне показати указкою і назвати вголос. Секундоміром наголошується час, що затрачається на кожну таблицю. Можна визначити кількості чисел, знайдених за кожні 30 с, або час, за який обстежуваний знаходить кожні п’ять чисел. Зазвичай здорові підослідні ведуть пошук чисел у таблицях рівномірно, а іноді навіть спостерігається у них прискорення темпу сенсомоторних реакцій в наступних таблицях. Для більшої наочності результатів дослідження будується графік, в якому відображені показники продуктивності і допущених помилок протягом певного проміжку часу. Якщо графік повільно "росте" вгору – означає інертність нервових процесів. Різке зниження показників до кінця роботи - слабкість нервових процесів, стомлюваність. Нерівномірний темп виконання характеризує виснаженість і зниження працездатності.
Одним із найефективніших методів збору інформації щодо психічних явищ та процесів залишається метод спостереження. Для нього характерними є систематичність, цілеспрямованість та планомірність. Cпостереження широко використовувалося в роботах М. Я. Басова при вивченні поведінки дітей. На думку Б. М. Теплова, методика психологічних спостережень М. Я. Басова була єдиною у світовій науковій літературі розробкою цього методу. Ця оцінка досі залишається справедливою. М. Я. Басов проводить кордон між звичайними спостереженнями педагога за дітьми, які він здійснює практично кожен день, і тими спостереженнями, які можна віднести до розряду наукових. На його думку, в першому випадку спостереження випадкові, нецілеспрямовані, а тому більш поверхневі. Володіючи ж науковим методом спостереження, педагог стає в позицію активного спостерігача, істинного дослідника поведінки дитини, оскільки здійснює спостереження на основі продуманого плану, ретельної попередньої підготовки. Наукове спостереження як психодіагностичний метод характеризується: постановкою проблеми, вибором ситуацій для спостереження, визначенням психологічних якостей або особливостей поведінки, які повинні стати об'єктом спостереження, розробленою системою фіксації і запису результатів. Іншими словами, спостереження як метод включає: мету спостережень і схему спостережень.
Є деякі загальні вимоги до запису спостереження:
1. Запис має фіксувати цей факт в тому вигляді, в якому він існував реально, не підміняючи його описом особистих вражень і різноманітних думок самого спостерігача.
2. Запис має фіксувати не тільки цей факт, але й те навколишнє середовище (фон), в якому він відбувався.
3. Запис має по можливості повно згідно з поставленою метою відображати досліджувану реальність. [3]
Для діагностики уваги серед молодших школярів було обрано метод «Коректурна проба Бурдона», так як він є найбільш об’єктивним та ефективним методом отримання результатів щодо середньої продуктивності уваги серед учнів даного вікового періоду.
- Проведення психодіагностичного
дослідження за методикою «Коректурна проба Бу рдона»
Для дослідження особливостей уваги, а особливо її стійкості, розподілу та переключення використовується метод «Коректурної проби Бурдона». Її проведення дозволяє визначити коливання уваги, наявність стомлюваності школярів по відношенню до одноманітних подразників, рівень концентрації а також оцінити швидкість та якість виконання поставленого завдання як щохвилини, так і в цілому. Обмежень щодо застосування методики практично немає. Необхідно лише щоб школяр знав алфавіт. [4]
