Психологічна характеристика свідомості людини
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»
Інститут дошкільної та спеціальної освіти
Факультет дошкільної педагогіки та психології
Кафедра психології
Психологічна характеристика
свідомості людини
Курсова робота
з предмету:
Загальна психологія
студентки 1 курсу 3 групи
Шуліки Г. І.
Науковий керівник:
к. психолог. н., доцент Кузнецова О.В.
Одеса – 2012
Зміст:
ВСТУП…………………………………………………………………
Структура роботи…………………………………………………………..
Розділ. І. Загально – психологічна характеристика свідомості…………....6-32
1.1. Поняття про свідомість, її виникнення
і розвиток. Теорії свідомості....................
1.2. Діяльність і свідомість…………………
1.2.1. Чуттєва тканина свідомості………………………………….…16-20
1.2.2. Значення, як проблема психології свідомості……………...…20-22
1.2.3. Особистісний сенс………………………………………………22-24
1.2.4.Співвідношення свідомості і несвідомого……………………..24-28
1.2.5.Самосвідомість…………………………
Розділ ІІ. Емпіричне дослідження психологічних
основ формування свідомості……………………………………………………
- Методика діагностики…………………………………………………
.33-36 - Результати емпіричного дослідження……………..............
..................33-36
Висновки…………………………………………………………
Список використаної
літератури……………………………………………40-
Додатки
ВСТУП
Поняття свідомості є одним з центральних у психології, філософії і у всіх антропологічних науках. Унаслідок цього проблема свідомості і її взаємодії з несвідомим породжує різноманіття підходів до неї, велику строкатість поглядів на притаманні їй аспекти. Істотною відмінністю людини від тварин складається в її здатності міркувати і мислити абстрактно, міркувати про своє минуле, критично оцінювати його, і думати про майбутнє, розробляючи і реалізуючи плани і програми. Усе це зв'язано зі сферою людської свідомості. Свідомість — особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. В той же час численні факти свідчать, що не вся психічна діяльність усвідомлюється людиною, існує чимало процесів в області психіки, які знаходяться поза межами свідомості. Незважаючи на численні публікації, в історії психологічної науки свідомість і несвідоме являються одними з найважчих проблем, які дотепер не вдається повністю вирішити ні з матеріалістичних, ні з ідеалістичних позицій, що зумовлює необхідність подальшого їх дослідження.
Актуальність теми роботи. Проблема свідомості давно
й інтенсивно розробляється у психологічній,
філософській, соціальній, педагогічній
науці та ще в ряді інших наук.. І в даний
час виникають різні точки зору на сутність
і структуру свідомості, на походження
несвідомого і його взаємодія зі свідомістю.
Часто, зробивши певний вчинок, людина
не може сама собі відповісти на запитання,
чому вона поступила саме так, а не інакше.
Свідомість далеко не завжди контролює
вчинки і почуття, визначає напрямок наших
думок. Існує ще і несвідоме. Нерідко саме
воно є рушійною силою і визначає стиль
поводження людини. Мотиви і потреби, недостатньо
усвідомлені людиною по різних причинах
можуть істотно впливати на свідомі мотиваційні
установки. Важливо мати на увазі, що значимі,
що впливають на наше майбутнє рішення
можуть виникнути і формуватися на неусвідомлюваному
рівні. Міркуючи про психіку і поводження
людини, необхідно особливу увагу приділити
проблемі взаємозв'язку свідомості і несвідомого.
Актуальність і значимість проблеми свідомості
не потребує доказів і аргументації. Дану
проблему уже почали включати в число
глобальних проблем сучасності. Еволюцію
і зміну свідомості, способи витягу найбільшої
кількості корисної інформації зі сфери
несвідомого і використання її на практиці
пов'язують з виживанням людини, із запобіганням
наростаючої антропологічної катастрофи.
Мета даної роботи визначається як дослідження
свідомості і несвідомих компонентів
людської психіки, їх формування, прояв
і значення.
Задачами роботи є:
1) Розкриття питання свідомості як вищої
ступіні розвитку психіки людини;
2) Проаналізувати основні етапи становлення
та структуру свідомості;
3) Дослідити місце і роль несвідомого
в психіці людини;
4) Розкрити механізм взаємодії несвідомого
і свідомого.
Об’єктом даної роботи являється глибинна структура
особистості.
Предметом дослідження
роботи виступає свідомість як структурна
частина особистості людини.
В роботі були використані численні роботи вітчизняних та зарубіжних фахівців.
Структура курсової роботи:
Кількість сторінок – 41
Кількість додатків – 4(А, Б, В, Г)
Кількість таблиць: 1
Розділ І
Загально – психологічна характеристика свідомості
- Поняття про свідомість, її виникнення і розвиток
Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.
Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання —у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.
Отже, свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.[22, 32]
З розвитком наук, особливо історії та біології, поступово формувалися погляди на походження людини та її свідомість.
Найважливішою передумовою для виникнення людської свідомості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людиноподібні істоти — антропоїди. Під впливом умов життя центральна нервова система у них стала набагато складнішою структурно та функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі й особливо лобні долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи лобні долі становлять 0,4 відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3-4, а у людини — 10 відсотків.
У процесі біологічного етапу розвитку психіки утворилися передумови для появи вищих, специфічно людських форм психіки — свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.
Протягом історичного розвитку в різних видах діяльності у людини поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямована пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварини.
Праця, суспільний спосіб життя — ось основні передумови історичного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, в якій виявляється ставлення людини до свого середовища, здатність змінювати природу, пристосовувати її до своїх потреб. Цих особливостей психіки у тварин немає. Вони не виокремлюють себе з навколишнього середовища, пасивно пристосовуються до нового.
Знання умов виникнення та розвитку свідомості у людини має велике значення для її формування.[19, 33]
Отже, на відміну від
психіки тварин психіка людини, її
свідомість мають такі суттєві особливості.
I. Поряд з спадково і емпірично набутими формами поведінки людина володіє принципово новим засобом орієнтування в навколишній дійсності - знаннями, які являють собою концентрований досвід людства, переданий за допомогою слова. ("Свідомість" буквально й означає "спільні, сукупні відомості".)
Психіка людини формується і постійно збагачується в умовах соціального оточення, в процесі засвоєння соціального досвіду.
II. Свідомість людини відображає суттєві сторони, закономірні взаємозв'язки дійсності.
Свідомість - це ставлення людини до світу зі знанням його об'єктивних закономірностей. Воно дає можливість вирішувати життєві проблеми не за допомогою методу проб і помилок, а на основі встановлення стійких, закономірних зв'язків і відносин між різними сторонами навколишнього середовища. (Спекотного літа чоловік заготовлює паливо, знаючи, що неминуче настане холодна зима.)
II. Свідомість характеризується усвідомленістю мети діяльності, понятійним моделюванням майбутніх подій, передбаченням результатів своїх дій в системі загальнолюдських понять, знань.
Людина заздалегідь
передбачає, планує очікуваний результат своїх дій і вибирає
адекватні засоби і способи їх досягнення.
Вона будує програму своєї діяльності,
спочатку моделюючи її в розумі. Ця діяльність
не обмежена безпосереднім сприйняттям
ситуації, а будується на основі знання
закономірностей її розвитку. Свідомість
людини прогнозує закономірну наступність
подій, як би з випередженням відображаючи
дійсність.
IV. Індивідуальна свідомість обумовлена
суспільною свідомістю.
Розрізняються чотири форми, або сфери,
суспільної свідомості:
1) наука - система наукових знань, уявлень,
концепцій та світоглядних орієнтації;
2) соціонормативна сфера суспільної свідомості
- система моральних, ідеологічних, політичних
і правових цінностей і норм даного суспільства;
3) мистецтво - специфічний вид духовно-практичного
засвосвоєння дійсності образними засобами,
образне моделювання різних сторін людського
буття;
4) релігія, віра - культ надприродної сили, яка втілює в собі ідеальні якості, духовна опора віруючих людей. Віра в надприродну божественну силу забезпечує концептуальну визначеність світорозуміння. Віра - особливе психічне явище, надсвідомий зв'язок з ідеальним об'єктом, не обумовлений емпіричними і логічними підставами.
Всі форми суспільної свідомості разом формують ідеологію - систему базових цінностей, основних ідей, яка регулює відношення людей до дійсності і один до одного, життєдіяльність суспільства. Однак ідеологія може бути прогресивною і реакційною, реалістичної і утопічною. Утопічні ідеології можуть одержати широке поширення на основі міфологізації масової свідомості.
V. Свідомість пов'язано з самосвідомістю, з саморефлексією. Усвідомлюючи світ навколо себе, людина співвідносить себе з ним. Саме свідомість - це система ціннісно-смислових, особистісних відносин людини до світу. Самосвідомість визначає не лише змістовну сторону свідомості, але впливає і на його процесуальну сторону, ясність і широту охоплення дійсності. Свою поведінку людина регулює виходячи з уявлень про самого себе, об'єднаних у цілісний образ "Я".[9,25]
Свідомість - це вищий рівень психічного відображення об'єктивної реальності, а також вищий рівень саморегуляції, притаманний тільки людині як соціальній істоті.
З практичної точки зору свідомість виступає як безперервно змінюється сукупність чуттєвих і розумових образів, безпосередньо постають перед суб'єктом у його внутрішній світ. Однак, можна припустити, що схожа або близька до неї психічна діяльність з формування психічних образів відбувається і у більш розвинених тварин, таких як собаки, коні, дельфіни, мавпи і ін. Чим же психічне відображення об'єктивного світу людиною відрізняється від аналогічних процесів у тварин? Людину відрізняє від тварин насамперед не наявність процесу формування психічних образів на основі предметного сприйняття об'єктів навколишньої дійсності, а специфічні механізми його протікання. Саме механізми формування психічних образів та особливості оперування ними зумовлюють наявність у людини такого феномена, яким є свідомість.
Чим характеризується свідомість? По-перше, свідомість завжди активна і, по-друге, інтенційна. Активність сама по собі є властивістю всіх живих істот. Активність свідомості виявляється в тому, що психічне відображення об'єктивного світу людиною носить не пасивний характер, в результаті якого всі відображаються психікою предмети мають однакову значимість, а, навпаки, відбувається диференціація за ступенем значущості для суб'єкта психічних образів. Внаслідок цього свідомість людини завжди направлено на якийсь об'єкт, предмет або образ, тобто вона має властивість інтенції (спрямованості).
Наявність даних властивостей обумовлює наявність ряду інших характеристик свідомості, що дозволяють розглядати його як вищого рівня саморегуляції. До групи даних властивостей свідомості слід віднести здатність до самоспостереження (рефлексії), а також мотиваційно-ціннісний характер свідомості.
Здатність до рефлексії визначає можливість людини спостерігати за самим собою, за своїм відчуттям, за своїм станом. Причому спостерігати критично, тобто людина в змозі оцінити себе і свій стан, помістивши отриману інформацію в певну систему координат. Такою системою координат для людини є її цінності та ідеали.
Всю інформацію про навколишній світ людина оцінює на основі системи уявлень про себе і формує поведінку виходячи з системи своїх цінностей, ідеалів та мотиваційних установок. Тому не випадково "Я-концепцію" дуже часто називають самосвідомістю.[14, 18]
Теорії свідомості
К.Маркс заклав основи
конкретно-психологічної теорії свідомості,
яка відкрила для психологічної
науки абсолютно нові перспективи.
Хоч колишня суб'єктивно-емпірична психологія
охоче називала себе
наукою про свідомість, насправді вона
ніколи не була нею. Явища
свідомості або вивчалися в плані чисто
описовому, з епіфеноменологічних і параллелістичних
позицій, або зовсім виключалися з предмету
науково-психологічного знання, як того
вимагали найбільш радикальні
представники так званої "об'єктивної
психології" [11, 17]. Однак взаємопов'язана
система психологічної науки не може бути
побудована поза конкретно-наукової теорії
свідомості. Саме про це свідчать теоретичні
кризи, що постійно виникали в психології
по мірі накопичення конкретно-психологічних
знань, обсяг яких починаючи з другої половини
минулого століття швидко збільшувався.
Центральну таємницю людської психіки,
перед якою зупинялося
науково-психологічне дослідження, становило
вже саме існування
внутрішніх психічних явищ, самий факт
представленості суб'єкту
картини світу. Ця психологічна таємниця
не могла бути розкрита в домарксистській
психології, вона залишається нерозкритою
і в сучасній психології, що розвивається
поза марксизму.
Свідомість незмінно
виступало в психології як щось позаналежне,
лише як умова протікання психічних процесів.
Такою була, зокрема, позиція Вундта. Свідомість,
писав він, полягає в тому, що які б психічні
стани ми знаходили в собі, ми не можемо
пізнати сутності свідомості. "Все
попытки определить сознание приводят
или к тавтологии или к определениям происходящих
в сознании деятельностей, которые уже
потому не суть сознание,
что предполагают его" [6, 58].
Ту ж думку але більш виражену ми знаходимо
у Наторпа:
свідомість позбавлена власної структури, вона
лише умова психології, але
не її предмет. Хоча її існування і є основною
цілком достовірного психологічного факту,
але вона не піддається визначенню і виводиться
тільки з самої себе [4,66].
Свідомість безякісна,
тому що вона сама є якість - якість
психічних явищ і процесів; ця якість виражається
в їх "презентативності" (представленості)
суб'єкту. Ця якість не розкривається:
вона може тільки бути чи не бути [20, 23].
Ідея позаналежної свідомості полягала й
у відомому порівнянні свідомості зі сценою,
на якій розігруються події душевного
життя. Щоб події ці могли відбуватися,
потрібна сцена, але сама сцена не бере
участь в них.
Отже, свідомість є щось позаналежне, психологічно
безякісне. Хоча ця думка не завжди висловлюється
прямо, вона постійно мається на увазі.
З нею не вступає в протиріччя жодна колишня
спроба психологічно охарактеризувати
свідомість. Ледд: свідомість є тим, що
зменшується або збільшується, що частково
втрачається уві сні і цілком втрачається
при непритомності [6,42].
Це - своєрідне "свічення", що пересувається
як світловий зайчик або,
прожектор, промінь якого висвітлює зовнішнє
або внутрішнє
поле. Його пересування по цьому полю виражається
в явищах уваги, в
яких свідомість єдине і отримує свою
психологічну характеристику, але знову-таки
лише кількісну і просторову. "Поле
свідомості" (або, що те ж саме, "поле
уваги") може бути більш вузьким, більш
концентрованим, або більш широким, розсіяним;
воно може бути більш стійким-менш стійким,
флюктуруючим. Але опис самого "поля
свідомості" залишається безякісним,
безструктурним.
Відповідно і висувалися "закони свідомості" мали чисто формальний характер; такі закони відносної ясності свідомості, безперервності свідомості, потоку свідомості.
До законів свідомості
іноді відносять також такі, як
закон асоціації
або висунуті гештальт-психологією закони
цілісності, прегнатності і
т.д., але закони ці відносяться до явищ
у свідомості, а не до свідомості як
особливої формі психіки, і тому однаково
діють як по відношенню до його "поля",
так і по відношенню до явищ, що виникають
поза цього "поля", - як на рівні людини,
так і на рівні тварин.
Дещо особливе положення займає теорія
свідомості, що сягала
французької соціологічної школи (Дюркгейм,
Де Роберті, Хальбвакс і
інші) [6,48]. Як відомо, головна ідея цієї
школи, що відноситься до психологічної
проблеми свідомості, полягає в тому, що
індивідуальна свідомість виникає в результаті
впливу на людину свідомості суспільства,
під впливом якої її психіка соціалізується
і інтеллектиалізується;
ця соціалізована і інтелектуалізована
психіка людини і є
її свідомість. Але і в цій концепції повністю
зберігається психологічна безякісність
свідомості; тільки тепер свідомість представляється
певною площиною, на якій проектуються
поняття, концепти, що складають зміст
суспільної свідомості.
Інший напрям спроб психологічно охарактеризувати свідомість
полягав в тому, щоб представити її як
умову об'єднання внутрішньої
психічного життя.
Об'єднання психічних функцій, здібностей і
властивостей - це і є
свідомість, тому вона, писав Ліппс, одночасно
є і самосвідомість [6, 49]. Більш просто
цю ідею висловив Джемс в листі до К.Штумпфа:
свідомість - це "загальний господар
психічних функцій". Але на прикладі
Джемса особливо ясно видно, що таке розуміння
свідомості повністю залишається в межах
вчення про її безякісність і невизначеність.
Адже саме Джемс говорив про себе: "Вот
уже двадцать лет, как я усомнился в существовании
сущего, именуемого сознанием... Мне кажется,
что настало время всем открыто отречься
от него"[6,51].
Ні експериментальна
інтроспекція вюрцбуржцев, ні феноменологія
Гуссерля і екзістенціоналістів не були в змозі проникнути в будівлю
свідомості. Навпаки, розуміючи під свідомістю
її феноменальний склад з її внутрішніми,
ідеальними відносинами, вони наполягають
на "депсіхологізаціі", якщо можна
так висловитися, цих внутрішніх відносин.
Психологія свідомості повністю розчиняється
у феноменології. Цікаво відзначити, що
автори, що ставили за мету проникнути
"за" свідомість і розвивали вчення
про несвідому сферу психіки, зберігали
це ж розуміння свідомості - як "взаємопов'язаної
організації психічних процесів" (Фрейд).
Як і інші представники глибинної психології,
Фрейд виводить проблему свідомості за
сферу власне психології. Адже головна
інстанція, що представляє свідомість,
- "над-я", - по суті є метапсіхічним.
Метафізичні позиції в підході до свідомості,
власне, і не могли
привести психологію ні до якого іншого
його розуміння. Хоча ідея розвитку і проникла
в домарксистську психологічну думку,
особливо в післясерпневий період, вона
не була поширена на вирішення проблеми
про природу людської психіки, так що остання
продовжувала розглядатися як щось передіснуюче
і лише тим, що наповнюється новим змістом.
Ці метафізичні позиції були зруйновані
діалектико-матеріалістичним поглядом,
що відкрили перед психологією свідомості
абсолютно нові перспективи. Початкове
положення марксизму про свідомість полягає
в тому, що воно являє собою якісно особливу
форму психіки. Хоча свідомість і має свою
тривалу передісторію в еволюції тваринного
світу, вперше воно виникає в людини в
процесі становлення праці та суспільних
відносин.
Свідомість з самого початку є суспільний
продукт.
Марксистське положення про необхідність
і про реальну функції. Свідомість
повністю виключає можливість розглядати
в психології явища свідомості лише як
епіфеномени, що супроводжують мозкові
процеси і ту діяльність, яку вони реалізують.
Разом з тим психологія, звичайно, не може
просто постулювати активність свідомості.
Завдання психологічної науки полягає
в тому, щоб науково пояснити дієву роль
свідомості, а це можливо лише за умови
докорінної зміни самого підходу до проблеми
і насамперед за умови відмови від того
обмеженого антропологічного погляду
на пізнання, який змушує шукати його пояснення
в процесах, що розігруються в голові індивіда
і впливають на нього подразники. Це неминуче
повертає психологію на паралелістичні
позиції.
Істинне пояснення свідомості лежить не в цих
процесах, а в суспільних умовах і способах
тієї діяльності, яка створює її необхідність,
- в діяльності трудовий. Ця діяльність
характеризується тим, що відбувається
її уречевлення, її "згасання", за
висловом Маркса, в продукті.
"То, - пишет Маркс в "Капитале",
- что на стороне рабочего проявлялось
в форме деятельности [Unruhe], теперь на стороне
продукта выступает
в форме покоящегося
свойства [ruhende Eigenschaft], в форме бытия" [12,76].
"Во время процесса труда, - читаем мы
ниже, - труд постоянно переходит
из формы деятельности в форму бытия, из формы
движения в форму предметности"[12,81].
В цьому процесі відбувається опредметнення
також і тих уявлень, які спонукають, направляють
і регулюють діяльність суб'єкта. В її
продукті вони знаходять нову форму існування
у вигляді зовнішніх,
чуттєво сприйманих об'єктів. Тепер у своїй
зовнішній, екстеріорізованій або екзотеричній
формі вони самі стають об'єктами відображення.
Співвіднесення з вихідними уявленнями
і є процес їх усвідомлення
суб'єктом - процес, в результаті якого
вони отримують в його голові
своє подвоєння, своє ідеальне буття.
Такий опис процесу усвідомлення є, однак,
неповним. Для того, щоб цей процес міг
здійснитися, об'єкт повинен виступити
перед
людиною саме як відображуючий психічний
зміст діяльності, тобто своєї ідеальної
стороною.
. "...Язык, - замечает
Маркс и Энгельс, - есть практическое,
существующее и для других
людей и лишь тем самым
существующее также и для меня
самого, действительное сознание..."[ [12,85]
Це положення, однак, аж ніяк не може бути
витлумачено в тому сенсі,
що свідомість породжується мовою. Мова
є не її деміургом, а формою її існування.
При цьому слова, мовні знаки - це не просто
замінники речей, їх умовні субститути.
За словесними значеннями
ховається суспільна практика, перетворена
і кристалізована в
них діяльність, у процесі якої тільки
і розкривається людині
об'єктивна реальність.
Звичайно, розвиток свідомості у кожної
окремої людини не повторює суспільно-історичного
процесу виробництва
Отже, радикальне для
психологічної теорії відкриття Маркса складається в тому,
що свідомість є не прояв якоїсь містичної
здатності
людського мозку випромінювати "світло
свідомості" під впливом впливаючих
на неї речей - подразників, а продукт тих
особливих, тобто громадських, відносин,
в які вступають люди і які лише реалізуються
за допомогою їх мозку, їх органів почуттів
та органів дії. В породжуваних цими відносинами
процесах і відбувається створення об'єктів
у формі їх суб'єктивних образів у голові
людини, у формі свідомості.
Разом з теорією свідомості, Марксом були
розроблені і основи наукової
історії свідомості людей. Важливість
цього для психологічної науки чи
можна переоцінити. [6,61]
1.2. Діяльність і свідомість
1.2.1. Чуттєва тканина свідомості
Розвинута свідомість індивідів характеризується
своєю психологічною багатомірністю.
У явищах свідомості ми виявляємо насамперед
її чуттєву тканину. Ця тканина і утворює
чуттєвий склад конкретних образів реальності,
актуально сприймається або спливаючою
в пам'яті, що відноситься до майбутнього
або або лише уявної. Образи ці розрізняються
за своєю модальністю, чуттєвим тоном,
ступеню ясності, більшою чи меншою стійкістю
і т.д. Особлива функція чуттєвих образів
свідомості полягає в тому, що вони надають
реальність свідомій картині світу, що
відкривається суб'єкту, інакше кажучи,
саме завдяки чуттєвому змісту свідомості,
світ виступає для суб'єкта як існуючий
не в свідомості, а поза його свідомості
- як об'єктивне "поле" і об'єкт її
діяльності.
Предметні образи свідомості
містяться як деякі психічні речі, залежні
від інших речей, що складають зовнішню
причину. Інакше кажучи, аналіз йшов у
площині двоякою абстракцією, яка виражалася,
з одного боку, у вилученні сенсорних процесів
їхньої системи діяльності суб'єкта, а
з іншого - у вилученні чуттєвих образів
із системи людської свідомості. Сама
ідея системності об'єкта наукового пізнання
залишалася неопрацьованою.
На відміну від підходу, що розглядає явища
в їх ізольованості, системний аналіз
свідомості вимагає досліджувати "утворюючі"
свідомості в їх внутрішніх відносинах,
породжуваних розвитком форм зв'язку суб'єкта
з дійсністю, і, перш за все з боку тієї
функції, яку кожне з них виконує у процесах
представленості суб'єкту картини світу.
Чуттєві змісту, взяті в системі свідомості,
не відкривають прямо своєї функції, суб'єктивно
вона виражається лише побічно - в несвідомому
переживанні "почуття реальності".
Однак вона одразу виявляє себе, як тільки
виникає порушення або перекручення рецепції
зовнішніх впливів. Дуже яскравий прояв
функції чуттєвих образів у свідомості
реального світу ми спостерігали в дослідженні
відновлення предметних дій у поранених
мінерів, повністю осліплих і одночасно
втративших кисті обох рук. Так як у них
була проведена відновлююча хірургічна
операція, пов'язана з масивним зсувом
м'яких тканин передпліч, то вони втрачали
також і можливість дотикового сприйняття
предметів руками (явище асимоболії). Виявилось,
що при неможливості зорового контролю
ця функція у них не відновлювалася, відповідно
у них не відновлювалися і предметні рухи
рук. У результаті через кілька місяців
після поранення у хворих з'являлися незвичайні
скарги: незважаючи на нічим не утруднене
мовне спілкування з оточуючими і при
повному збереженні розумових процесів,
зовнішній предметний світ поступово
ставав для них "зникаючим". Хоч словесні
поняття (значення слів) зберігали у них
свої логічні зв'язки, вони, однак, поступово
втрачали свою предметну віднесеність.
Виникала воістину трагічна картина руйнування
у хворих почуття реальності. "Я про
все як читав, а не бачив ... Речі від мене
все далі" - так описує свій стан один
з осліплих ампутантів. Він скаржиться,
що коли з ним вітаються, "то ніби й людини
немає" [3,46].
Подібні явища втрати почуття реальності
спостерігаються і у нормальних випробовуваних
в умовах штучної інверсії зорових вражень.
Ще наприкінці минулого століття Стреттон
в своїх класичних дослідах з носінням
спеціальних окулярів, що перевертають
зображення на сітківці, відзначав, що
при цьому виникає переживання нереальності
сприйманого світу [3,53].
Треба було зрозуміти суть тих якісних
перебудов зорового образу, які відкриваються
суб'єкту у вигляді переживання нереальності
зорової картини. Надалі були виявлені
такі особливості інвертованого зору,
як труднощі ідентифікації знайомих предметів
і особливо людських осіб , його константність
і т.п.
