Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Психологічний зміст казок

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

Глава 1. Теоретичне дослідження казки та її структури …..………………...5

1.1. Поняття казки та її роль у вихованні дитини …………………………...5

1.2. Проблема класифікації казок………………………...................................8

1.3. Основні функції казки як методу психологічної роботи………..……..11

Глава 2. Казка як засіб казкотерапії...…………………………………….......15

2.1. Види казок, які застосовуються у психологічній практиці …………...15

2.2. Казка як засіб для розвитку словесно-логічного мислення та уяви…..21

2.3. Казки раннього дитинства……………………………………………….25

2.4. Роль казки у формуванні особистості дошкільника …………………...28

2.5. Казки, які входять до шкільної програми………………………………30

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...35

ВСТУП

Україна стоїть на шляху подальшої розбудови та євроінтеграції. У останні десятиліття наше суспільство дізналось про існування різних наукових напрямів, зокрема це стосується казкотерапії. Але на сьогоднішній день ще недостатньо розвинуті знання про способи використання казок у практиці психологічного консультування та казкотерапії.

Які ж властивості казки? У дитини вона розвиває уяву, а дорослого повертає у дитинство, створюючи терапевтичний ефект.

Науковий інтерес до казок спалахнув у ХІХ столітті, після появи двох основних збірок казок - братів Грімм у Німеччині і Шарля Перро у Франції. Казки О.С. Пушкіна також не залишили російські народні казки без уваги. З тих пір про казки написані гори літератури.

У пострадянському просторі найбільш відома теорія В.Я.Проппа. Описуючи структуру казки, він увів поняття функції. Функція - це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії. Кількість функцій, що зустрічаються в казках, обмежена. Вони створюють основну її складову частину.

Казки дійшли до нас з неймовірно далекого минулого і не втратили своєї актуальності. Що зв’язує теперішніх людей і тих, що жили до нашої появи? Д.Соколов у своїй роботі "Казки і казкотерапія" писав: "Я не уявляю, як могла казка так зберегтися і продовжувати жити в культурі, буквально всім відрізняючись від тієї культури, де вона спочатку виникла, якби вона не була наповнена якимсь важливим психологічним змістом. У нас і в тих древніх народів усе різне - мова, держава, звичаї і т.д. - і важко уявити, що нас може поєднувати, якщо не пристрій психіки". А в книзі Марії-Луїзи фон Франц "Психологія Казки", говориться про те, що чарівні казки так важливі для нас, "тому що в них представлена загальнолюдська основа життя".

У всі часи казка сприяла розвитку позитивних міжособистісних відносин, соціальних умінь і навичок поведінки, а також моральних якостей особистості дитини, які визначають його внутрішній світ.

Вибір казки в якості предмета дослідження не випадковий. Дослідження Виготського Л.С., Запорожця О.В., Карпинської Н.С. показали, що казка життєво необхідна дитині, і вона є для неї засобом пізнання навколишнього світу і самого себе.

Гіпотеза – казка може бути засобом впливу на психічний розвиток як дітей, так і дорослих.

Мета курсової роботи – дослідити психологічний зміст, структуру казки та особливості її використання у практичній роботі психолога.

Об’єкт дослідження – вплив казки на людину.

Предмет дослідження – особливості використання казки в діагностиці та наданні психологічної допомоги.

Актуальність даного дослідження бачиться в тому, що в даний час казка, як і інші цінності традиційної культури, помітно втратила своє призначення. Цьому сприяли сучасні книги та мультфільми із спрощеним діснеївським стилем переказу відомих казок, часто спотворюючі первісний зміст казки, які перетворюють казкове дійство з морально-повчального в чисто розважальне. Таке трактування нав'язує дітям певні образи, які позбавляють їх глибокого і творчого сприйняття казки.

Завдання курсової роботи:

Проаналізувати наукову літературу щодо даної теми.
Розгляд поняття «казки», її видів та функцій.
Вивчення значення казки в ранньому дитячому та дошкільному віці.

Глава 1. Теоретичне дослідження казки та її структури

1.1. Поняття казки та її роль у вихованні дитини

Казка, як об’єкт дослідження, протягом тривалого часу привертала увагу представників різних шкіл та галузей науки, зокрема фольклористів, літературознавців, психологів тощо. Вивчалися її структурні, граматичні, семантичні та терапевтичні особливості. Термін «казка» дуже розповсюджений і тому має різноманітне значення [10]:

Казка - це вид усної народної творчості.
Казка - це одна з форм естетичної творчості у дітей.
Казка — це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі.
Казка - це мудрість у зрозумілому для дитини вигляді.
Казка - це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події.

Вважається, що казка генетично пов’язана з давньою міфологією. Її становлення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втрачали зв’язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася фантазія, втрачалася етнографічна конкретність, відбувалася заміна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на життя окремої людини. [7]

Перше ґрунтовне дослідження у галузі вивчення структури казки

В.Я. Проппа “Морфологія казки” [15] спричинило до суттєвих змін у методиці лінгвістичних досліджень. Основні положення теорії В.Я. Проппа полягають у класифікації казкових елементів, виділенні точної будови кожного елемента, а також в переконливому підтвердженні походження чарівної казки від архаїчного обряду і міфу. Він вбачає, що структура казок має характер ініціації. Але в казках немає точного нагадування про яку-небудь певну стадію культури: тут змішуються і стикаються один з одним різні історичні цикли і культурні стилі.

З. Фрейд вважає, що з привнесенням схованого, зашифрованого змісту в усе, що створює людина, казки, як і міфи й інші твори мистецтва, перестають бути просто казками, а стають виявленнями глибинних людських переживань. [25]

Як відомо, З.Фрейд [24] займався психоаналізом сновидінь, тому й цікавився казками. Для тлумачення снів йому потрібно було дізнатись, яке місце вони займають у переживаннях пацієнтів. З дослідів психоаналітика, нам стало відомо, що у казках в зашифрованій формі укладені глибокі і сильні емоційні переживання. Казки пов'язані з конфліктом між мріями і реальним світом.

К. Г. Юнг [29] заклав основи аналізу казок з точки зору архетипів. Він упродовж усього свого життя досліджував міфологію та казки, останні він називав анатомією душі. Також, К.Г. Юнг каже, що в казках душа висловлюється про себе саму. Вчений вважав, що казки є таким самим продуктом природи, як і рослини, тварини чи хімічні елементи.

Е. Берн [1] вважає, що казка сприяє плануванню підсвідомого сценарію людини, який формується ще в ранньому дитинстві в основному під впливом батьків. Для нього сценарій - це те, що людина ще в дитинстві планує зробити в майбутньому.

Перша версія життєвого плану - це первинний «протокол», який сприймається свідомістю дитини в тому віці, коли навколишній світ для нього ще малореальний. З роками малюк стає старшим і мудрішим. Він ніби змінює свій світ на більш романтичний. Він редагує і допрацьовує сценарій, приводячи його у відповідність з новими уявленнями про світ. У нормальних умовах дитині допомагають у цьому казки й історії про тварин, які спочатку читають йому батьки, а потім він читає їх сам. У казках є своя магія, хоча і не настільки приголомшлива. Вони дають дитині цілий ряд нових дійових осіб, які виконують ролі в його фантазіях. Представники тваринного царства знайомі йому або як товариші по іграх, або як побачені в зоопарку постаті, що вселяють то жах, то захоплення.

На першій стадії свого розвитку малюк має справу з «магічними» людьми, які можуть в його уяві, при нагоді, перетворитися на тварин. На наступній стадії він просто приписує тваринам деякі людські якості. Ця тенденція до певної міри зберігається і в житті деяких дорослих людей, особливо пов'язаних у своїй роботі з тваринами.

У підлітковому віці діти продивляються свій сценарій як би для адаптації його до тієї реальності, якою вона їм представляється: все ще романтичною і сяючою. Поступово людина рухається до завершального етапу. Завдання психотерапевта в тому і полягає, щоб цей шлях був для людей по можливості спокійним й цікавим.

У роботах Янічева П.І. [30] значення казки для розвитку дітей конкретизується в такий спосіб:

Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості (обряду ініціації);
Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від дитинства до дорослості;
Метафоричність, символістика мови казки виступає необхідною умовою проникнення в несвідомі області психіки;
Казка виконує катарсичну функцію;
Казка актуалізує певні потреби дитини, а саме: потребу в автономії (незалежності), потребу в компетентності (силі, усемогутності), потребу в активності, потребу в порушенні заборон і правил, потребу в абсурді.

Таким чином, казка є універсальною метафорою передачі соціального досвіду новому поколінню. [8]

1.2. Проблема класифікації казок

Спроби згрупувати тексти казок на основі їх сюжетної подібності розпочалися вже в 19 столітті видавцями великих зібрань казок (О.М. Афанасьєв, Й. Басанавічюс та ін.).

В основу класифікації Афанасьєва лягло два принципи: сюжетний та принцип типізації героя. По сюжету казки О.М. Афанасьєв виділяє:

казки – ланцюжки;
казки про тварин;
чарівні казки;
побутові казки.

Трохи пізніше з'явилася класифікація В.М.Міллера. Він поділяє казки на три види:

казки з чудовим змістом;
казки побутові:
казки про тварин.

У 1910 році фінський знавець казок А. Арне розробив систему класифікації казок, важлива ланка якої - перелік сюжетних типів. Система А.Арне лягла в основу цілого ряду показників типів казок європейських та інших народів.

Антті Аарне – один із засновників фінської школи. Представники даної школи займаються порівнянням варіантів сюжетів казок за їх світовим поширенням. Аарне виділяв наступні розряди казок:

казки про тварин;
власне казки;
анекдоти.

У кожному перерахованому розряді він створив підрозряди, котрі, в свою чергу діляться на різновиди. На думку Аарне, чарівні казки можна розділити на наступні категорії:

чудовий противник;
чудовий чоловік (дружина);
чудова задача;
чудовий помічник;
чудовий предмет;
чудова сила або вміння;
інші чудові мотиви.

В 1928 і 1961 роках американським ученим С. Томпсоном вона була доповнена і перетворена в міжнародний каталог типів казок. Цей каталог став довідковим посібником для казкознавців, а номери типів з цього каталогу - своєрідними позначеннями творів. Виділення міжнародних типів казок сприяло впорядкуванню наявного матеріалу, виявленню подібності творів різних народів, розкриттю особливостей національних репертуарів і специфіці окремих казок.

Система класифікації казок А. Арне багаторазово піддавалася критиці. При цьому головна увага приділялася розподілу казок по розділах і підрозділам, вказувалося на перетині виділених класів творів. Взамін системі А.Арне пропонувалися інші схеми, за якими, на жаль, теж не можливо виділити непересічні класи казок.

Виділення самостійних творів на основі їх сюжету багатьом знавцям казок уявлялося чимось, що не викликає труднощів. Проте було висловлена і протилежна думка. Як вважав, В.Я.Пропп [14] всі перераховані вище класифікації мають недоліки і недосконалості, тому що в їх основу покладено не зовсім вірні ознаки і принципи поділу. Він вибрав структурний принцип, як диференціальну ознаку для класифікації. Відповідно до його концепції, всі казки відрізняються деякими структурними закономірностями, тобто незалежно від сюжету, деталі казки мають спільні типи будови або характером дійових осіб (у випадку, коли нема єдності композиції). Вчений класифікує жанр чарівної казки по наявності в основному випробуванні "Битви - Перемоги" або за наявності "Важкого завдання - Рішення важкого завдання".

В.Я.Пропп виділяє 10 типів казок - ланцюжків:

відсилання, викликане бідою;
ряд уникнутого або здійсненого пожирання;
ряд обмінів;
напрохання в хату і вигнання з неї;
ряд придбань або нагород;
ряд дій не до ладу;
ряд відмов у допомозі;
чіпляння один за одного;
вбивання про дрібниці;
багаторазове запитування або розповідання.

В.Я.Пропп власне казкою називав тільки чарівну казку. В якості визначення він вибрав таке: "чарівна казка є оповідання, побудоване на чергуванні ... функцій у різних видах, при відсутності деяких з них для кожного оповідання і при повторенні інших".

Таким чином, можна говорити про те, що чарівна казка виділяється не за ознакою чарівності або чудесності, а за зовсім чіткою композицією. Практично завжди чарівна казка починається з якою - небудь "біди" - це може бути порушення заборони, викрадення, розлука. Потім з'являється герой, який відправляється на пошуки, зустрічає на шляху дарувальника, який передає йому чарівні предмети і т.п. Які - то дії можуть бути пропущені або змінені, але структура завжди зберігається.

З усього перерахованого вище можна зробити висновок, що казка - це цікава розповідь (усна чи письмова) про неймовірні, але повчальні історії.

1.3. Основні функції казки як методу психологічної роботи

Вивчаючи незмінні елементи казки, В.Я.Пропп [15] дав визначення поняттю «функція». На його думку, функція - це вчинок діючої особи, обумовлений з погляду його значимості для ходу дії. Також він сформулював постулати щодо функцій наступним чином:

1. постійними, стійкими елементами казок служать функції дійових осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються. Вони утворюють основні складові частини казок;

2. число функцій, відомих казці, обмежене;

3. послідовність функцій завжди однакова.

Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і переплітаються з функціями пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними, психокорекційними та ін.

Носсрат Пезешкіан [13] виділяє наступні психокорекційні функції казки:

1. Функція дзеркала. Зміст казки стає тим дзеркалом, яке відображає внутрішній світ людини, полегшуючи тим самим ідентифікацію з ним.

2. Функція моделі. Казки відображають різноманітні конфліктні ситуації і надають можливі способи їх вирішення або вказують на наслідки окремих спроб їх вирішення. Отже, вони допомагають навчатися за допомогою моделі.

3. Функція опосередкування. Казка виступає в якості посередника між клієнтом і психологом, знижуючи тим самим опір клієнта.

4. Функція зберігання досвіду. Після закінчення психокорекційної роботи, казки продовжують впливати на повсякденне життя клієнта.

5. Функція повернення на більш ранні етапи індивідуального розвитку. Казка допомагає клієнту повернутися до минулої радісної безпосередності. Вона викликає радість і здивування, відкриває світ фантазії, образного мислення, безпосереднього входження в роль, яку пропонує зміст. Казка допомагає пробудженню дитячих і творчих сил у самого психолога, працюючого з клієнтом. Вона активує його роботу на рівні інтуїції.

6. Функція альтернативної концепції. Казка звучить для клієнта не в загальноприйнятому заданому сенсі, а пропонує йому альтернативну концепцію, яку клієнт може або прийняти, або відкинути.

7. Функція змінення позиції. Казки несподівано викликають у дитини або дорослого нове переживання, в його свідомості відбувається змінення позицій [].

Ю.А.Лебедев [5] виділяє шість основних функцій казок:

функцію соціалізації;
креативну функцію;
голографічну функцію;
розвивально-терапевтичну функцію;
культурно-етнічну функцію;
лексико-подібну функцію.

Функція соціалізації полягає в залученні нових поколінь до загальнолюдського і етичного досвіду. В даному випадку казка приходить на допомогу людині і розширює межі його індивідуального життєвого досвіду.

Креативна функція - це здатність виявляти, формувати, розвивати і реалізовувати творчий потенціал особистості, його образне й абстрактне мислення.

Голографічна функція проявляється в трьох формах:

1. здатність представляти світобудову в його тривимірному просторовому і часовому вимірах;

2. потенційна здатність актуалізувати всі органи чуття людини і бути основою для створення всіх видів, жанрів естетичної творчості;

3. здатність в малому представляти велике.

Розвивально-терапевтична функція казки представлена в активній дії на емоційно-образний потенціал особистості і сприяє збереженню і розвитку індивідуального здоров'я.

Культурно-етнічна функція проявляється в історичному відображенні народу, його мови, його менталітету, його традицій і звичаїв.

Лексико-подібна функція казки - це здатність формувати мовну культуру людини, володіння багатозначністю народної мови, її художньо-образним багатством.

Казка, як ефективний засіб виховання і навчання дітей різного віку, може допомогти вирішити такі завдання в психолого-педагогічній діяльності [4]:

1. Насамперед, це встановлення контакту з дитиною, створення комфортного, відповідного віковим особливостям середовища. Будучи емоційно включеною в те, що відбувається, дитина охоче приймає завдання на різноманітну пізнавальну діяльність.

2. Ідентифікуючи з героями літературного твору, співпереживаючи їх пригодам, дитина отримує можливість прояву багатьох почуттів: страху, сорому, образи і т.д. Це відбувається і при звичайному слуханні казки. Посилення ж терапевтичного ефекту досягається при програванні казкових сюжетів. При відповідній участі дорослого ігри наближаються до психодрами, так як дитина висловлює почуття в реальній взаємодії. Тому ігри-драматизації на казкові сюжети можуть входити в програму психотерапевтичної роботи.

3. Казки розмовляють з дитиною емоційно-насиченою, близькою їй мовою метафор, без прямої настанови. Вони не тільки «дають дитині відчути, що вона не самотня у своїх страхах і переживаннях», а й пропонують в образній формі аналогічні навчальні ситуації, тобто дозволяють дитині «бачити» нові рольові позиції, нові способи дії. НЛП спирається на несвідомий рівень цього процесу. Багато психолого-педагогічних підходів роблять акцент на усвідомленні дитиною морально-етичних норм, тобто впливають на розширення поведінкового репертуару.

4. В усвідомленні потребують не тільки етичні норми, а й власне почуття. Казка, з одного боку, залучає дитину в світ переживань, з іншого боку - зберігає здатність бачити те, що відбувається «ззовні».

Отже, можна зробити висновок, що функції-це невід’ємна частина казки. З її допомогою казка має важливе значення для формування певних якостей у дитини і дорослого.

Глава 2. Казка як засіб казкотерапії

2.1. Види казок, які застосовуються у психологічній практиці

Читаючи казку, ми стежимо за сюжетом, який захоплює. Наша несвідомість вже осмислює зміст і обирає найприємніше для себе, тобто те, яке найбільш співзвучне зі світовідчуттям на даний момент. У цьому секрет «вічної популярності» казок - в будь-якому віці в них можна відкрити щось таємне і хвилююче, тому казкотерапія - це процес пошуку сенсу, розшифровка знань про світ і систему взаємовідносин в ньому, це символічний банк життєвих ситуацій; це процес об'єктивації проблемних ситуацій; це процес активізації ресурсів, потенціалу особистості. [18]

У психологічній практиці використовують різноманітний літературний матеріал і в даний час існує два основних види казок: народні та авторські. І народні, і авторські казки у свою чергу можуть бути розділені на казки про тварин, побутові, страшні й чарівні казки. Крім цього авторські казки можуть мати дидактичний, психокорекційний, психотерапевтичний і медитативний характер.

Зупинимося докладніше на кожному з цих видів казок, а також їх впливі на розвиток особистості.

1. Народні казки: Найбільш давні народні казки в літературознавстві називаються міфами. Найдавніша основа міфів і казок - єдність людини і природи. Для нашого далекого предка природа була живою і процес «міфоскладання» і «казкотворчості» був пов'язаний з принципом «оживлення». Саме цей принцип використовують сьогодні, створюючи нові казки.

У народних казках [6] тема краю як межі між будинком і зовнішнім світом дуже докладно психологічно опрацьована. Навіть з невеликого репертуару казок, відомих сучасному міському молодшому дошкільнику, він може дізнатися, як по-різному можна перетинати цей кордон в залежності від обставин і ступеня готовності головного героя до виходу за межі рідного дому. Залучення дитини до фольклорного розуміння теми краю піднімало його особистий досвід (досвід власних падінь; нестійкість поставлених на краю предметів; обґрунтування батьківських заборон, пов'язаних з реальним перебуванням дитини на краю чого-небудь), піднімало цей досвід на висоту культурно-символічного узагальнення та надавало цьому поняттю ще й магічний зміст. Такі смислові відтінки здатна вловити дитина старше двох-трьох років - у цьому віці починається активне становлення символічної функції свідомості [16].

Можна виділити загальні для всіх народних казок надзвичайно важливі для нас ідеї:

1. Навколишній світ - живий. В будь-який момент все може заговорити з нами. Ця ідея важлива для формування дбайливого і осмисленого ставлення до того, що нас оточує - починаючи від людей, і закінчуючи рослинами і рукотворними речами.

2. Об'єкти навколишнього світу, які ожили, здатні діяти самостійно, вони мають право на власне життя. Ця ідея важлива для формування почуття прийняття іншого.

3. Поділ добра, зла, перемога добра. Ця ідея - важливе для підтримки бадьорості духу та розвитку прагнення до кращого, тобто для морально-етичного розвитку.

4. Найцінніше дістається через випробування, а те, що далося даром, може швидко піти. Ця ідея важлива для формування механізму визначення мети й терпіння.

5. Навколо нас безліч помічників. Але вони приходять на допомогу тільки в тому випадку, якщо ми не можемо впоратися із ситуацією або завданням самі. Ця ідея важлива для формування почуття самостійності, а також довіри до навколишнього світу. Наше життя багатогранне, тому сюжети народних казок різноманітні.

2. Казки про тварин: Діти до 5 років ідентифікують себе з тваринами, намагаються бути схожими на них. Тому, казки про тварин найкраще передають маленьким дітям життєвий досвід. Представники тваринного царства знайомі їм або як товариші по іграх, або як знайомі постаті в зоопарку, що вселяють то жах, то захоплення, або як напівуявлені істоти з незрозумілими властивостями, про які вони тільки чули або читали. Може бути, всі вони «сходять» до нього з телевізійного екрану, де в цьому віці навіть реклама випромінює чарівний світ.

3. Побутові казки: Вони розповідають про мінливості сімейного життя, показують способи вирішення конфліктних ситуацій, формують позицію здорового глузду і почуття гумору по відношенню до негараздів, розповідають про маленькі сімейні хитрощі. Тому побутові казки незамінні в сімейному консультуванні і при роботі з підлітками, яка спрямована на формування образу сімейних відносин.

4. Страшні казки: Ці казки розповідають про нечисту силу. У сучасній дитячій субкультурі розрізняють також казки - страшилки. Вони є цікавим психологічним матеріалом, який дозволяє побачити найпотаємніші куточки світу дітей. Зміст страшних розповідей дуже залежить від культурних і соціальних традицій оточення, в якому росте і виховується дитина. Ці історії у дітей різних країн мають безсумнівні риси подібності в сюжетах, поетичних особливостях, манері виконання. Подібність закладено як у загальних фольклорних казкових коренях страшних оповідань, так і в психології маленьких оповідачів і слухачів, в колективному житті яких страшилкам належить особливе місце і значення. Герої страшилки умовні і безіменні. Характери їх не розкриваються, а вчинки майже не мотивуються. Вони просто уособлюють зіткнення сил добра і зла. В страшилці завжди можна знайти персонажів, що страждають - це члени казкової сім'ї. Саме з героєм-дитиною ототожнює себе оповідач. Різноманітність сюжетів страшилок невелика. Як і в казці, вони монтуються з традиційних смислових цеглинок - мотивів, ситуацій. Практично всі вони ясно несуть на собі печатку психологічних проблем дитинства [12].

5. Чарівні казки: Ельконінова Л.І. і Ельконін Б.Д. [27] у своїй роботі вважають, що суб'єкт, який заданий в чарівній казці - це суб'єкт, який втілює місце самого завдання в світі. Його суб'єктність виражається в прийнятті на себе праці та виконання завдання, турботи і роботи з виконання дії. Це суб'єкт вчинку та ініціації дії. У казці представлена форма ініціативного ставлення до світу. Ініціація дії - це основна подія, в якій народжується суб'єкт слухання казки. Чарівні казки і близькі до них художні форми часто використовуються в дослідницькій і педагогічній практиці [21]. З їх допомогою у дошкільнят намагаються вибудувати бажану «морально-правильну» поведінку.

6. Авторські казки: Вони більш образні, ніж народні. Якщо ми хочемо допомогти людині усвідомити свої внутрішні переживання, ми, скоріше за все, виберемо авторську казку, незважаючи на велику кількість особистісних проекцій. Деякі авторські казки формують негативний життєвий сценарій, але він складається в тому випадку, якщо філософський та духовний сенс казки був не зрозумілий [3]. Тоді робота з життєвим сценарієм повинна бути розпочата з переосмислення філософського сенсу казки.

Такий вид авторських казок, як дидактичні казки створюються педагогами для «упаковки» навчального матеріалу. При цьому абстрактні символи (цифри, букви, звуки, арифметичні дії тощо) одушевляються, створюється казковий образ світу, в якому вони живуть. Ці казки можуть розкривати зміст і важливість певних знань. У формі дидактичних казок «подаються» навчальні завдання.

Інший вид казок - психокорекційні - створюються для м'якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією тут розуміється «заміщення» неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині сенсу того, що відбувається. Застосування цих казок обмежене за віком (приблизно до 11-13 років) і проблематикою (неадекватна, неефективна поведінка).

Психокорекційну казку можна просто прочитати дитині, не обговорюючи її. Це дає їй можливість бути наодинці із самою собою і подумати. Якщо дитина хоче, можна обговорити з нею казку, сформулювати «казковий урок», програти її за допомогою ляльок, малюнків, мініатюрних фігурок.

Також виділяють психотерапевтичні казки. Однак психотерапевтичні та психокорекційні казки можна розглядати як ідентичні. До психотерапевтичних відносять «казки, що лікують душу». В них розкривається глибинний сенс подій, що відбуваються; наводяться історії, допомагають побачити, що відбувається з іншого боку, зі сторони життя духу. Вони не завжди однозначні, не завжди мають «традиційно» щасливий кінець, але завжди глибокі і проникливі. Ці казки часто залишають людину з питанням, що стимулює процес особистісного зростання.