Психологія праці юриста
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний
технічний університет «
Курсова робота
кафедра Психології праці
тема: «Психологія
праці юриста»
Виконала
Перевірив
Харків
2011
Зміст
Вступ.........................
1. Предмет
та завдання психології праці юриста........................
2. Морально-етичні засади роботи юриста
2.1.
Місце моралі в юридичній праці.........................
2.2.
Основні принципи професійної етики юриста......................
Висновки......................
Список
літератури....................
Вступ
Право завжди пов'язане з нормативною поведінкою людей. Будучи активним членом суспільства, людина здійснює вчинки, дії, які підпорядковуються певним правилам. Правила, обов'язкові для невизначеного кола осіб, називають нормами поведінки, які встановлюються самими людьми в інтересах або всього суспільства, або окремих груп і класів. Всі норми поведінки зазвичай поділяють на технічні та соціальні. Перші регулюють діяльність людини з використання природних ресурсів (норми витрат палива, електроенергії, води і т. ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють людські дії у відносинах між людьми.
Соціальні норми включають в себе звичаї, мораль і право. Усі соціальні норми, виходячи з прийнятих в суспільстві оцінок, вимагають або утримання від певних вчинків, або здійснення якихось активних дій.
Методологічна
особливість юридичної
Вимоги сучасності визначають необхідність високого рівня професійної компетентності працівників правоохоронної системи як головного інтегрального фактора, що забезпечує, з одного боку, захист інтересів окремих осіб та організацій від злочинних посягань та, з іншого боку, дотримання при цьому всіх законних прав та інтересів громадян і колективів, а також додержання етичних норм. Сама професійна компетентність в значній мірі визначається особистісним потенціалом правника, тобто системою психологічних факторів, які можна об'єднати загальним поняттям психологічної культури.
Психологічна культура юриста включає: комплекс психологічних знань, що включає психологію особистості та діяльності, психологію юридичної праці та психологічні характеристики окремих юридичних професій, навички і прийоми використання цих знань у професійних ситуаціях в процесі спілкування.
Юристам необхідно вміти раціонально розподіляти свої сили і здібності, щоб зберегти результативність праці протягом усього робочого дня, володіти професійними психологічними якостями, щоб при найменших затратах нервової енергії отримувати оптимальні доказові дані. У послідовному розвитку таких професійних якостей, як гнучкість розуму і характеру, гостра спостережливість і чіпка пам'ять, самовладання і витримка, принциповість і справедливість, організованість і самостійність, велике значення мають рекомендації психологічної науки, яка вказує правильні шляхи і засоби їх формування. Поряд з цим подальше підвищення ефективності праці судово-слідчих працівників вимагає всебічної, глибокої розробки психологічних основ криміналістичної тактики, а також вивчення або знання психології інших учасників кримінального судочинства (обвинуваченого, потерпілого, свідка та ін.). Психологічна компетентність судово-слідчих працівників допомагає «запобігти чреваті іноді важкими наслідками помилки, які можуть виникнути при судженні про людські вчинки внаслідок неврахування психологічних моментів».
Мета
курсової роботи - розкрити етичну сторону
роботи юриста.
- Предмет та завдання психології праці юриста
Психологія юридичної праці досліджує психічні закономірності правозастосовчої діяльності та розрозробляє психологічні основи професіограми юридичних професій; індивідуального стилю і майстерності; виховання професійних навичок і розуміння; підбору і розстановки кадрів; стилю і керівництва правоохоронною діяльністю; професійної орієнтації, професійного відбору, професійного виховання і формування особистості працівників правоохоронних органів; професійної деформації та її попередження; організації робочого місця, робочого часу та ін.
Багато
провідних радянських психологів (Л. С.
Виготський, С. Л. Рубінштейн, А. Н. Леонтьєв,
Б. Г. Ананьєв і ін.) в різний час зазначали,
що розробка методологічних основ психології
повинна починатися з психологічного
аналізу практичної трудової діяльності
людини, так як саме в цій сфері знаходяться
головні закономірності психологічного
життя людини.
Психологія праці успішно розвивається
завдяки роботам Б. Ф. Ломова, К. К. Платонова,
Г. В. Суходольського, В. Д. Шадрикова та
ін.
Складна інтелектуальна трудова діяльність, що відрізняється цілим рядом специфічних особливостей і пред'являє до особистості діяча різноманітний комплекс вимог, досліджена в даний час недостатньо, і це позначається на вирішенні практичних питань в галузі підвищення ефективності та якості праці в ряді областей (юриспруденції та ін.).
Дуже актуальною є розробка психологічних проблем підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів.
Як відомо, процес праці включає в себе три аспекти: по-перше, доцільну людську діяльність, по-друге, передмет праці та, по-третє, знаряддя виробництва, якими людина впливає на цей предмет.
При
розгляді поняття ефективності праці
потрібно звернути увагу на наступні аспекти:
• ефективність будь-якого трудового
процесу і особливо багатоцільової, інтелектуально-практичної
праці зі складною структурою, якою є праця
слідчого, прокурора, судді, юрисконсульта
та ін., може бути досліджена лише за допомогою
комплексного, системного аналізу;
• для підвищення ефективності праці
основне значення має виявлення можливостей
його інтенсифікації, які, як правило,
познаються через психологічні закономірності
різних аспектів професійної діяльності;
• при системному підході до дослідження
ефективності аналізуються різні рівні
(сторони) діяльності, а також особистісні
структури, які забезпечують успішність
(ефективність) діяльності на даному рівні;
• психологічному аналізу підлягають
також зовнішні умови трудового процесу
та їх роль у підвищенні ефективності
праці.
В даний час нерідкі випадки, коли закінчивши юридичний ВНЗ особи за успіхами своєї професійної діяльності розподіляються в іншому ранговом порядку, ніж це було під час навчання.
Успіхи в юридичній діяльності, особливо пов'язані із спілкуванням, керівництвом людьми в особливих ситуаціях, визначаються не тільки академічною оцінкою отриманих знань і здібностями до навчання, але і цілим рядом інших особистісних якостей, які у навчальному процесі, як правило, не реалізуються і не перевіряються.
Основне завдання психології юридичної праці - виявлення раціональних співвідношень між особистістю та вимогами, які їй пред'являються професією. У пізнанні цих закономірностей психологія праці спирається на методи, теоретичні положення та експериментальні дані різних наук: загальної та диференційної психології, психології праці, юридичної соціології, кримінального права, процесу, криміналістики та інших.
Системний
підхід до даного дослідження дозволив
визначити взаємозв’язок між особистісними
якостями в структурі особистості і виділити
серед них найбільш значні для слідчої
роботи:
• визначити взаємозв'язок між професійними
якостями, знаннями, навичками, вміннями
в діяльності;
• сформулювати основні закономірності
зв'язків між особистісними якостями в
кожній із сторін професійної діяльності;
• визначити кінцеве число сторін професійної
діяльності, а також якостей, знань, навичок
і вмінь, які реалізуються в цій діяльності,
тобто побудувати структуру професіограми
слідчого, прокурора, судді, адвоката та
ін;
• визначити, нарешті, зв'язок між системою
«особистість правознавця» та системою
правосуддя.
Системний підхід передбачає центральним аспектом дослідження процес діяльності та дозволяє дати досить точний опис цього процесу з урахуванням всіх елементів.
Серед юридичних професій є такі, опанування яких вимагає не тільки задатків, покликання і освіти, але і великого життєвого досвіду, цілого ряду професійних навичок і вмінь. Такі, в першу чергу, професії судді, прокурора, а також слідчого, арбітра та деяких інших. Складна і відповідальна праця цих людей пред'являє до особистості працівника підвищені вимоги. Більшість цих професій у даний час вважається престижними, про це свідчать конкурси у юридичні ВНЗ та інші спеціальні навчальні заклади, що готують кадри для правоохоронних органів. Проте багато молодих людей обирають для себе ці професії, не маючи чіткого уявлення про всю складність майбутньої діяльності, і, головне, вони не уявляють, які вимоги будуть до них пред'явлені.
Слово «юридичний» є синонімом слова «правовий». На цих словах базується майже вся юридична термінологія.
У цілому юридична діяльність являє собою вимагає великої напруги, терпіння, сумлінності, знань і високої відповідальності за працю, заснованих на суворому дотриманні норм закону.
Праця юристів, досить різноманітна і складна, має цілий ряд рис, які відрізняють її від праці більшості людей інших професій.
По-перше, юридичні професії характеризуються надзвичайною різноманітністю вирішуваних завдань. Програма вирішення цих завдань може бути виражена в найзагальнішій формі, яка, як правило, сформульована в правовій нормі. Кожна нова справа для слідчого, прокурора, судді, адвоката являє собою нове завдання.Чим менше шаблонів використовується в підході до справи, тим вище ймовірність знаходження істини.
По-друге, юридична діяльність при всій її складності та різноманітності повністю піддається правовому регулюванню, і це накладає відбиток на особистість кожного юриста. Вже при плануванні своєї діяльності будь-який працівник подумки зіставляє майбутні дії з нормами законодавства, які регламентують ці дії.
Практично для всіх юридичних професій однією з головних сторін діяльності є комунікативна діяльність, яка полягає в спілкуванні в умовах правового регулювання. Це правове (процесуальне) регулювання накладає специфічний відбиток на всіх учасників спілкування, наділяючи їх особливими правами і обов'язками та надаючи особливого відтінку спілкуванню, що виділяє юридичні професії в особливу групу.
Для більшості юридичних професій характерна висока емоційна напруженість праці. Причому найчастіше це пов'язано з емоціями негативними, з необхідністю їх придушувати, а емоційну розрядку відкладати на порівняно великий період часу.
Праця багатьох юристів (прокурора, слідчого, судді, оперативного працівника та ін.) пов'язана із здійсненням особливих владних повноважень, з правом і обов'язком застосувати владу від імені закону. Тому у більшості осіб, що займають перераховані посади, розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.
Для більшості юридичних професій характерною рисою є організаційна сторона діяльності, яка, як правило, має два аспекти:
• організація власної роботи протягом робочого дня, тижня, організація роботи по справі в умовах ненормованого робочого дня;
• організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами, іншими сторонами в кримінальному процесі.
Для багатьох юридичних професій характерне подолання опору їх діяльності з боку окремих осіб, а в деяких випадках і мікрогруп. Прокурор, слідчий, оперативний працівник, суддя у пошуках істини по справі нерідко наштовхуються на пасивний або активний опір з боку зацікавлених у певному результаті справи осіб.
По
суті, для всіх юридичних професій
характерний творчий
аспект праці, який випливає з перерахованих
характеристик.
2. Морально-етичні засади роботи юриста
2.1. Місце моралі в юридичній праці
Фахівці, які мають за родом занять справу з людьми, сприймаються учнями, студентами, хворими, обвинуваченими, підсудними, свідками не лише як виконавці певних ролей, але і з боку їх привабливості, позитивних або відразливих людських якостей. Зокрема, кожен, хто силою обставин втягується в рольове спілкування з юристом, чекає від нього не тільки кваліфікованого (професійного) виконання обов'язків, а й шанобливого ставлення, що накладає на працівника особливу міру моральної відповідальності, пред'являє до нього підвищені вимоги як до особистості. Вже одне це стає підставою для виникнення специфічних норм поведінки, що регулюють виконання людьми професійних обов'язків і стимулюють їхню увагу до самовиховання.
Професійна етика - так прийнято називати кодекс поведінки - забезпечує моральний характер тих взаємин між людьми, які випливають з їх професійної діяльності. Незважаючи на загальний характер моральних вимог і наявність єдиної трудової моралі класу або суспільства, існують ще і спеціальні норми поведінки для деяких видів професійної діяльності. Виникнення і розвиток таких кодексів являє собою одну з ліній морального прогресу людства, оскільки вони відображують зростання цінності особистості і стверджують гуманність в міжособових відносинах. Гідність і інтереси представників тієї чи іншої професії в кінцевому рахунку затверджуються тим, наскільки послідовно у своїй діяльності вони втілюють загальні принципи моральності, конкретизовані відповідно до специфіки їхньої праці. Підвищена міра моральної відповідальності, загострене почуття обов'язку, дотримання деяких додаткових норм поведінки, як свідчить історичний досвід, необхідні перш за все в лікарській, юридичній, педагогічній, науковій та журналістській діяльності, тобто в тих сферах, де праця спеціаліста не вміщується в суворі формальні схеми і де від якості та ефективності цієї праці залежать стан здоров'я, духовний світ і положення людини в суспільстві. Успішне виконання професійних обов'язків у цих сферах передбачає з'єднання кваліфікованості спеціалістів з глибоким усвідомленням відповідальності, готовністю бездоганно виконувати свій професійний обов’язок.
Професійна
мораль не ізольована від загальної
моралі, яка панує в конкретній
соціально-економічній
Необхідно відзначити важливість професійної кваліфікації працівника, яка, з одного боку, дає право займатися обраною діяльністю, а з іншого - визначає ставлення до нього як колег, так і людей, на благо яких спрямована його праця.
Разом з тим практика показує, що формальна, юридично засвідчена кваліфікація сама по собі не в змозі забезпечити успіх справи. Можливість входження в духовний світ людини представників таких професій, як лікар, педагог, юрист, обумовлює необхідність існування для подібних спеціальностей специфічних норм моралі, які, крім сприяння успішному здійсненню професійних функцій, служать охороні інтересів особистості.
Зазначені норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення і засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, посадовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю.
Під етикою розуміється і практична реалізація зазначених норм, визначення поведінки людей як етичне або як неетичне. Звідси необхідно розрізняти етику як ідеал і етику як дію. Зараз ми говоримо не тільки про етику, а й про професійну етику. Наявність в суспільстві особливої професійної етики або моралі є одним із наслідків історично сформованого професійного розподілу праці. Для цілого ряду професій виявилося недостатнім, щоб їхні представники мали ті чи інші трудові навички. Поряд з цим вони повинні володіти і відомими морально-вольовими якостями, практикувати в своєму середовищі певні принципи і правила поведінки, які, з одного боку, регулювали б відносини усередині професійної групи, з іншого - відносини самої професійної групи до осіб, які використовують її послуги. У ряді випадків це вимагало навіть вироблення особливих кодексів поведінки, що включали в себе правила, норми, заповіді, клятви. Все це мало за мету підтримку високого професійного рівня діяльності, престижу, соціальної цінності професії як такої, навіювання до неї довіри з боку суспільства. Не можна вважати випадковим, що чи не найперша клятва на вірність професійному обов'язку з'явилася ще в давнину в середовищі людей, покликаних служити людям.
Поряд з вимогами, зверненими ззовні, до інших людей, професійні групи прагнули виробити і закріпити моральні норми, що регулюють відносини їх членів один до одного (цехові статути середньовічних міст Західної Європи: майстер не мав права розхвалювати свій товар і таким шляхом кликати до себе покупця, не можна було переманювати покупця, коли він зупинявся перед лавкою сусіднього майстра і т. ін.).
Таким чином, виникнення і розвиток професійної моралі безпосередньо пов'язане зі становленням тієї чи іншої професії, в ряді випадків є необхідним елементом професійного навчання і професійної діяльності. У силу цього професійна мораль має і велике суспільне значення. Звичайно, не кожна професія має свою особливу мораль. Можна говорити про професійну моралі лікаря, юриста, вчителя, але не токаря, ткача, сталевара і т. ін. Безсумнівно, і для цих професій існують відомі моральні передумови, як мінімум працьовитість, проте ми не можемо в даному випадку вести мову про особливу професійну мораль, а тільки про трудову мораль взагалі.
І мораль, і право являють собою сукупність відносно стійких норм (правил, приписів і т. д.), що виражають певною мірою деякі загальнолюдські уявлення про справедливе і належне. Ці норми мають загальний характер, поширюються на всіх членів суспільства. Незважаючи на те, що норми права написані, опубліковані, тобто офіційно проголошені державою, а норми моралі в основному живуть у суспільній свідомості, і мораль і право являють собою розгорнуті системи правил поведінки, що охоплюють практично всю сукупність суспільних відносин. Право підрозділяється на галузі (кримінальне, цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, міжнародне і т. д.) і норми кожної з цих галузей прийнято зводити в склепіння законів. Мораль, у свою чергу, включає розділи, що регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин, хоча тут немає настільки чіткого розмежування. Найважливіше розходження між мораллю і правом стосується способу регулювання поведінки людей. Виконання норм права забезпечується при необхідності примусовими заходами за допомогою спеціального апарату правосуддя, яке здійснюється посадовими особами. Вимоги моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, суспільної думки або особистісною переконаністю індивідів. Моральна санкція здійснюється заходами духовного впливу, причому не окремими людьми, наділеними якимись особливими повноваженнями, а всім колективом, соціальною групою, суспільством в цілому. Велика частина громадських відносин регулюється одночасно нормами як права, так і моралі.
Як було вже сказано, етика впливає на всі сторони нашого життя. Вона благотворно впливає на нас, тому що змушує аналізувати свої вчинки, брати на себе відповідальність за них, оцінювати власні дії, самовдосконалюватися.
Моральна культура - це якісна характеристика етичного розвитку і моральної зрілості особистості, що виявляється на трьох рівнях.
По-перше, це культура моральної свідомості, що виражається в знанні моральних вимог суспільства, у здатності людини свідомо обґрунтовувати цілі і засоби діяльності. Цей рівень залежить від світогляду особистості, етичних знань і переконань.
По-друге, виключно важливим рівнем, що забезпечує внутрішнє прийняття моральних цілей і засобів, внутрішню готовність до їх реалізації, є культура моральних почуттів. Моральна культура передбачає не тільки відмінність «добра» і «зла», а й багатство емоційної сфери, здатність до морального резонансу, до співчуття і співпереживання. І нарешті, рівень, на якому реалізуються поставлені та прийняті моральні цілі, а правила перетворюються в активну життєву позицію, - це культура поведінки. Культура поведінки характеризує здатність до вибору і до практичної діяльності.
Незалежно від виду юридичної діяльності стрижневим принципом професійної моралі юриста є справедливість. Без цієї моральної якості діяльність у правовій області втрачає свій сенс. Від юристів потрібні поряд з цим: об'єктивність, неупередженість, незалежність, дотримання прав людини і «презумпції невинуватості».
Окреслені вище принципи займають виключно важливе місце в структурі професійної діяльності юриста. Висловлюючи сутність професійної діяльності, ці принципи є стратегією його поведінки.
На відміну від норм суспільної моралі, імперативність яких повинна розглядатися з урахуванням конкретних обставин, принципи юридичної етики - справедливість, неупередженість, об'єктивність, незалежність і дотримання прав людини - виражають безумовні моральні вимоги, дотримання яких обов'язково для юриста у всіх ситуаціях.
Чим вище професійна майстерність, тим вище етичні норми, але і чим вище етичні норми, тим вище професійна майстерність юриста.
Від представника права професійна етика вимагає непідкупності, вірності духу і букві закону, дотримання рівності всіх перед законом. Одним з гуманних принципів права є «презумпція невинуватості» - вимога вважати обвинуваченого невинуватим до тих пір, доки вина його не доведена судом. З законністю несумісні методи дізнання, що порушують норми юридичної етики - використання анонімних доносів як доказ проти обвинуваченого, примус до визнання провини погрозами і силою, використання такого вимушеного «визнання» в доказі винності. Від працівника правоохоронних органів професійна етика вимагає гуманного ставлення до правопорушника, надання йому максимальних можливостей захисту, використання сили закону не тільки для покарання, але і для перевиховання злочинця.
Для професії юриста вимоги моралі мають особливий сенс. З правосуддям завжди пов'язано уявлення про високоморальні принципи: справедливості, гуманізму, чесності, правдивості та ін.. Професійну мораль не можна, однак, зводити лише до специфічного переломлення загальних норм моральності в тій чи іншій діяльності, В будь-якої професійної моралі не може бути якихось особливих моральних норм, які б не випливали із загальних моральних принципів. Так, в якості специфічних норм моралі юриста часто приводять правила про неприпустимість розголошення даних досудового слідства, про адвокатську таємницю і т. д., які нібито є винятком із загальних моральних принципів правдивості і щирості. Слід зауважити, що ці правила є правовими нормами. Правдивість та щирість як моральні принципи не можна розглядати у відриві від громадянського обов'язку, а іноді і правового обов'язку не розголошувати певну інформацію. Це стосується державної службової таємниці, а також і певної таємниці при здійсненні правосуддя. Все це випливає із загальних принципів моралі, а не є виключенням з них. В останні роки юристи стали приділяти велику увагу питанням моральності як у своїх монографічних роботах, наукових статтях, виступах на конференціях, так і в періодичній пресі. Це зумовлено розширенням сфери дії морального чинника в житті суспільства. Однак необхідно розділяти юридичну діяльність і діяльність посадових осіб судочинства. Посадові особи судочинства найбільш гостро відчувають проблеми моральності своєї професії, так як частіше стикаються з нестандартними ситуаціями, ніж інші, а також відповідальність за ті чи інші ухвалені рішення, бо наслідки залежать від них більшою мірою. Та й ставки високі. Треба сказати, що культура і етика юристів всіх галузей завжди повинна бути на «висоті».
З
розуміння сутності професійної
моралі випливає вирішення питань про
розвиток судової етики, про розширення
моральних начал у
