Психологія важкої дитини
Міністерство світи і науки України
Кіровоградський Педагогічний Університет імені Володимира Винниченка
Кафедра психології
Курсова робота
«Психологія важкої дитини»
Роботу виконала
Студентка 42 (404) групи
Факультету іноземних мов
Четвертакова Аліна
Науковий керівник:
Ржевська-Штефан Злата Олександрівна
Кіровоград 2012
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Поняття «Важка дитина»…………………………………………...5
- Характеристика поняття «важка дитина»………………………………...5
- Класифікації «важких дітей»……………………………………………....6
РОЗДІЛ 2. Дитяча агресія………………………………………………..9
1.1 Поняття «агресія»…………………………………
1.2 Передумови агресивності…………………………………………..
РОЗДІЛ 3. Коригуюча робота з проблемними дітьми………………..14
1.1 Причини появи важких дітей…………………………………………..... 14
1.2 Методи і форми корекції порушень
поведінки дітей молодшого шкільного
віку……………………………………………………………………
1.3 Як подолати проблеми
з агресивною дитиною…………………………
Висновки…………………………………………………………
Використана література……………………………………………..…
Вступ
Актуальність проблеми. Українське суспільство на сучасному етапі розвитку характеризується великими змінами, які охоплюють майже усі сфери життя. На фоні всіх цих змін великої уваги потребують діти, які перебувають в дуже тяжкому становищі через не сформованість власних стійких моральних переконань та ціннісних орієнтацій, що нерідко викликає неадекватну реакцію на сучасні події навколишнього життя. Особливу тривогу викликають факти, що свідчать про зростання проявів агресивності серед загалом законослухняних підлітків і юнацтва. З огляду на це, суттєвого значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.
У віковій та педагогічній психології накопичений чималий досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (наприклад, Раттер М., Стєпанов В.Г., Скрипченко О.В., Долгова А.Г., Кутішенко В.П. та багато інших).
Мета дослідження: теоретично вивчити та дослідити психологічні особливості «важких» підлітків.
Об’єктом дослідження виступає психологія та поведінка «важких» підлітків.
Предмет дослідження: психологічні особистості «важких» підлітків.
Виходячи з мети, в курсовій роботі ставляться такі завдання:
- На основі аналізу наукової літератури визначити сутність понять «важкі» підлітки, важковиховуваність;
- Дослідити різні класифікації важких (важковиховуваних) дітей;
- Розглянути поняття «агресії», її причин та проявів у дітей;
- Висвітлити передумови появи важких дітей;
- Знайти вирішення проблем з важкими дітьми;
- Навести практичні приклади боротьби з агресією дитини та її попередження.
РОЗДІЛ 1. Поняття «Важка дитина»
1.1 Характеристика поняття «важка дитина». У педагогічному обігу є різні підходи щодо означення наслідків педагогічного браку в процесі виховання: "важкі" діти, "педагогічно занедбані" вихованці, "важковиховувані" учні, "педагогічно занедбані діти". Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми і правила поведінки, з відразою ставляться до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.
На основі аналізу сучасної науково-педагогічної літератури можна виділити 3 суттєвих ознаки, які складають поняття «важкі діти». Першою ознакою є наявність у дітей чи підлітків поведінки, що відхиляється від норми. Норма та ступінь відхилення від неї частіше за все визначаються тестовими та експериментальними методиками. Але не всі параметри відхилень у поведінці психологи та педагоги вміють сьогодні вимірювати та теоретично інтерпретувати. В таких випадках ведеться симптоматичне спостереження.[12: 5]
Порушеннями поведінки або соціальної дезадаптацією називаються такі стани, в яких головна проблема полягає в появі соціально несхвального форм поведінки. Як би не були різноманітні ці форми, вони майже завжди характеризуються поганими відносинами з іншими дітьми, які проявляються в бійках і сварках, або, наприклад, агресивністю, демонстративним непокорою, руйнівними діями або брехливістю. Вони також можуть включати антигромадські вчинки, такі, як злодійство, прогули школи і підпали. Між цими різними формами поведінки існують важливі зв'язки. Вони виявляються в тому, що ті діти, які в ранньому шкільному віці були агресивними і задерикуватими, ставши старше, з великою ймовірністю стануть проявляти схильність до асоціальної поведінки[11:276]
Для характеристики відхилень поведінки також використовують спеціальні терміни — делінквентність та девіантність. Під делінквентною поведінкою розуміють послідовність проступків, провинностей, мілких правопорушень, що відрізняються від кримінальних, серйозних правопорушень та злочинів. Під девіантністю розуміють відхилення від прийнятих у суспільстві норм. В об’єм цього поняття входять як делінквентні, та інші порушення поведінки (від ранньої алкоголізації до суїцидних спроб). [12: 5]
По-друге, до категорії важких відносяться такі діти та підлітки, порушення поведінки яких не легко виправляються та коригуються. У зв’язку з цим треба розрізняти такі терміни «важкі» та «педагогічно занедбані діти». Усі діти, звісно, є педагогічно занедбаними. Але не всі педагогічно занедбані діти є важкими: деякі відносно легко піддаються перевихованню.
По-третє, важкі — це діти, які особливо потребують індивідуального підходу з боку вихователів та уваги зі сторони колективу однолітків. Це не погані, безнадійно зіпсовані учні, як неправильно вважають деякі дорослі, а діти, що потребують особливої уваги та участі оточуючих [12: 5]
1.2. Класифікація "важких дітей". За ступенем педагогічної занедбаності важких дітей можна поділити на чотири групи: :
1) важковиховувані діти,
які байдуже ставляться до
навчання, періодично порушують
правила поведінки і
2) педагогічно занедбані
діти, які негативно ставляться
до навчання й суспільно
3) підлітки-правопорушники,
які перебуваю, ь на обліку
в інспекціях у справах
4) неповнолітні злочинці
— педагогічно занедбані
Л.С.Виготський в 1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі.[6]
Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження “важких” дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:
- Діти з “соціалізованими формами” антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.
- Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім’ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності,зухвалості.
Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих “важких” підлітків розпадається ще на дві групи:
- Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.
- Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки.
Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.
О.Є.Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.
В.І.Абраменко і О.І.Селецький подають таку класифікацію важких підлітків:
1) неорганізовані підлітки;
2) передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники);
3) психічно неповноцінні
(органічні, істеричні,
Г.Г.Бочкарьова категорії важких розглядає з позиції їх суб'єктивного ставлення до здійсненого вчинку: ті, що каються, безконфліктні і циніки.[2]
У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей:
1. Учні, що потребують медичної допомоги.
2. Педагогічно запущені учні (соціально дезадаптовані; учні зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють заняття; "ізольовані" діти). Педзапущеність - нерозвинутість, неосвіченість і невихованість дитини, відставання розвитку дитини від власних можливостей, вимог віку, що викликані педагогічними причинами.
3. Невстигаючі діти (з
недоліками мотиваційної сфери,
Приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників.[16:1]
РОЗДІЛ 2. Дитяча агресія
1.1. Поняття «агресії». Для початку розберемося, що таке агресія взагалі. Агресія - усвідомлені дії, які завдають або мають намір заподіяти шкоду іншій людині, групі людей або тварині. Внутрішньовидова агресія зв'язується із заподіянням шкоди іншій людині чи групі людей. Е. Фромм (Fromm E., 1973, 1994) визначає агресію більш широко, як заподіяння шкоди не тільки людині чи тварині, а й взагалі будь-якого об'єкта.
Агресію можна розглядати
у вигляді дихотомій, що мають різні
основи: фізична-вербальна, активна-пасивна,
пряма-непряма, доброякісна-злоякісна.
Найбільш важливо виділити агресію ворожу
та інструментальну (Берон Р., Річардсон
Д., 1997).
Про ворожу агресію говорять
в тому випадку, коли головною метою суб'єкта
є заподіяння шкоди, страждань жертви.
Інструментальна агресія
описує ситуації, коли індивід переслідує
при нападі інші цілі, ніж заподіяння шкоди
і страждань жертви. Агресія в даному випадку
є середовищем досягнення якихось інших
цілей, реалізації різних бажань і потреб
особистості.
На думку А. Бандури, незважаючи
на відмінності в цілях, як інструментальна,
так і ворожа агресія спрямовані на вирішення
конкретних завдань, а тому обидва типи
можна вважати інструментальною агресією.
Самовільне завдання шкоди і страждань
жертві при ворожій агресії, все одно реалізує
певну мету і бажання індивіда (наприклад,
отримання власного задоволення від того,
що іншому стало погано), тобто є інструментом
досягнення своїх бажань і потреб.
Намагаючись подолати виниклі термінологічні проблеми, Зільман замінив поняття «ворожа» і «інструментальна» на агресію «обумовлену подразником »і« обумовлену спонуканням ». Агресія, обумовлена подразником, описує дії, які робляться для усунення неприємної ситуації або ослаблення її травмуючого впливу (наприклад, сильний голод). Агресія, обумовлена спонуканням, відноситься до дій, які робляться з метою досягнення різних зовнішніх вигод.
Додж і Коій ввели поняття «реактивна» і «проактивна» агресія. Реактивна агресія пов'язана із здійсненням агресивних дій у відповідь на реальну або очікувану загрозу. Проактивна агресія (аналог інструментальної) описує поведінку, спрямовану на досягнення певного позитивного результату.[ 10:181]
Важливо пам'ятати, зазначає психолог А. Долгова, що агресивність в певних межах необхідна будь-якій людині. Агресивність може бути способом самозахисту, відстоювання власних прав, задоволення бажань та досягнення мети. Виражена в помірній формі агресивність грає важливу роль у здатності дитини адаптуватися в обставинах, пізнавати нове, добиватися успіху. В той же час агресивність у формі ворожості та ненависті здатна завдати шкоду, сформувати небажані риси характеру — або задири, хулігана, або боягуза, який не здатен постояти за себе. І те і інше негативно впливає на почуття дитини, а в крайніх випадках може привести до деструктивної поведінки навіть по відношенню до людей, яких дитина любить. [5:5]
Перший тип агревисовності, без сумнівів, бажаний, а іноді і потрібний для виживання та досягнення успіху. Другий тип часом також може бути потрібним для адаптації та виживання.
Долгова виділяє такі види агресії:
- фізичну — що проявляється в конкретних фізичних діях, що наравлені проти будь-якої особистості, або завдають шкоди предметам ( дитина б'ється, кусається, ламає, кидає предмети і тому подібне);
- вербальну — що виражається в словесній формі (дитина кричить, загрожує, принижує інших);
- косвена — непряма агресія (дитина пліткує, провокує однолітків і тому подібне). [5: 6]
1.2. Передумови агресії у дітей. Існують агресивні прояви, які обумовлені зовнішніми, перш за все, сімейними факторами. Ці проблеми часто приховані. Буває важко відразу відшукати зв'язок між агресією дитини і проблемами в сім'ї. Але при ретельному аналізі всієї сукупності сімейних відносин та їх історії такий зв'язок виявляється. Агресивні реакції можуть повторюватися, «зашкалювати», виходити за рамки ситуації і т. д. найбільш часта причина цього - вже згадуваний вище «фактор неповної сім'ї» (відсутність батька після раннього розлучення батьків). У цих випадках відбувається викривлене перерозподіл ролей - мати дитини або частіше його бабуся вимушено бере на себе функцію відсутнього батька. Причому ця функція гіпертрофується, виховання набуває характер гіперопіки: багато забороняється, строго регламентується і т. д. Дитина росте в атмосфері пресингу, залякування, що згодом провокує протести з його боку, недовіра до дорослих.
Інший вид патогенної ситуації - гіпоопіка, коли дитині приділяють мало уваги. Це відбувається через завантаженість і втоми батьків, коли хтось із них страждає на алкоголізм, коли є нехтування дитиною та її вихованням і т. д. У цих випадках він шукає собі кумирів в середовищі підлітків, в продукції масової культури, фільмах та інших джерелах. Обрані ним для наслідування зразки часто відрізняються жорстокістю, і дитина переймає ці риси. [8: 15]
Дитина може бути постійним свідком конфліктів, бійок в родині. Ці приклади поведінки «записуються» в його свідомості і стають його власними. Але не завжди агресія дітей і підлітків провокується прямим прикладом дії батьків (дорослих). У ряді випадків обстановка в сім'ї зовні начебто «правильна». проте за цим фасадом зовнішнього благополуччя ховається напруженість, неприязнь один до одного, пов'язана з минулими образами, особливостями характерів, нерівністю соціального стану і т. д. Батьки вимушено існують разом, терплять один одного, і ця напруженість обертається холодністю, регламентованістю, жорсткістю у відносинах з дитиною. Згодом він може «пригадати» їм таке ставлення, виявляючи гіперагрессію. [8: 15]
Витоки патологічної агресії лежать і в стресах раннього дитинства. Буває, що агресивність дитини «запрограмована» в його дитинстві, і через багато років оточуючі не можуть зрозуміти підлітка, знайти причину його безперервних, хворобливих вчинків. Так, один підліток садистично знущався над своєю матір'ю і бабусею. Його віддавали в літні табори, в церковні громади, сильно карали, але нічого не допомагало. Сім'я підлітка неповна, він ріс без батька. При ретельному аналізі з'ясувалося, що, коли йому було 2 роки, мати приводила в будинок чоловіків і пиячила з ними; дитина повзала навколо неї, а вона відштовхувала його ногою. Ці обставини пролили світло на садизм підлітка.
Названі вище прояви агресії можуть бути усунені шляхом зміни сімейної ситуації, підходів до дитини при мінімальному лікарському втручанні. [8: 16]
На наступному, більш глибокому рівні патології знаходиться агресія, пов'язана переважно з внутрішніми факторами - афективними порушеннями і патологічним кризою особистості. Афективні розлади можуть виникати і в дитячому віці, і в період пубертатну, особливо в зв'язку з травмами голови, токсикозом вагітності у матері, затяжними родами і т. д. вони проявляються у вигляді депресій, страхів, тривоги, злостивості. На їх фоні агресія набуває додатковий імпульс, стає більш руйнівною. Підлітка важко, часом неможливо зупинити, він не повністю контролює свої дії, будучи охоплений злісним афектом. Для усунення цих розладів потрібно і психологічний, і медикаментозний підхід, тобто застосування седативних препаратів і антидепресантів.
Криза особистості, набуває патологічних форм, обумовлених складними процесами в психіці підлітка. Це перехідний, «маргінальний» період становлення особистості. У цей період можлива деформація особистісної структури: підліток робиться невпізнанним, «чужим» для батьків, здійснює вчинки, які часто агресивного плану. [8: 16]
Психолог А. Г. Долгова виділяє такі фактори, що обумовлюють прояви агресії:
- Індивідуальний фактор — психобіологічні передумови асоціальної поведінки, які ускладнюють адаптацію дитини в соціумі;
- Психолого-педагогічний фактор — дефекти шкільного та сімейного виховання;
- Соціально-психологічний фактор — несприятливі особливості взаємодії дитини з найближчим оточенням в сім’ї, на вулиці, в колективі однолітків;
- Особистісний фактор — активно-вибірне відношення дитини до певної середи спілкування, до норм та цінностей свого оточення, до педагогічних впливів сім’ї, школи, громадськості, а також особисті ціннісні орієнтації та особиста спроможність до саморегуляції поведінки;
- Соціальний фактор, що визначається соціально-економічним умовам.[5: 6-7]
РОЗДІЛ 3. Коригуюча робота з проблемними дітьми
1.1. Основні причини появи важкої дитини:
1. Особливості сімейного виховання:
- Низький педагогічний
і культурний рівень батьків
(порушення єдності вимог до
дитини та їх послідовності;
відсутність чіткої
- Неблагополуччя сім'ї (конфліктність; аморальність; асоціальна поведінка батьків).
2. Особливості взаємодії педагога з дитиною:
- слабке знання педагогом дитини, умов життя в сім'ї;
- недостатня робота з батьками; неврахування індивідуальних особливостей дитини;
- негативне стимулювання поведінки дітей;
- недемократичний тип спілкування педагога;
- недостатнє керівництво
міжособистісним спілкуванням
3. Особливості особистості дитини:
- неадекватність самооцінки та рівня домагань;
- невміння спілкуватися; відсутність сенсу та чіткої мети в житті;
- відсутність суб'єкта турбот; відсутність інтелектуальних та естетичних інтересів;
- реакція на пережиту важку ситуацію;
- емоційна недорозвиненість;
- проблеми сфери мотивації та потреб;
- психологічний інфантилізм;
- відсутність дисциплінованості;
- безвідповідальна поведінка.
4. Негативні приклади
поведінки дорослих та
5. Неблагополуччя психологічного
клімату в учнівському
6. Вплив засобів масової інформації.
7. Негативний вплив алкоголю і наркотиків.
8. Відхилення в психічному і фізичному розвитку. [6]
Наш час породжує нові сучасні причини появи важких дітей, зокрема:
- Погіршення соціально-
- Криза переорієнтації. Старі
цінності відходять, нові
- Інформаційний бум - цілий
потік інформації різного
- Омолодження сексуальних стосунків, що призводить до росту венеричних захворювань, дітовбивства.
- Тенденція погіршення
здоров'я. Часто діти не
Нерідко у
дітей і підлітків можуть
1. Ситуація, не прийнятна
для дитини (підлітка), яка створює
для нього певні труднощі у
спілкуванні, яка нерідко
2. Реакція підлітка на цю, не прийнятну їм, ситуацію.
У які ж складні ситуації може потрапити дитина (підліток), що травмує його психіку? Це може бути образа, яка часто повторюється, ображає його самолюбство, глузування над батьками чи близькими, до яких дуже прив'язаний дитина, неприйняття в гру або в компанію; конфліктна ситуація в сім'ї (батьки зайняті з'ясовуванням взаємин і не звертають увагу, що дитина на це болісно реагує) та інші причини. [6]
Порушення поведінки, пов'язане з неправильним вихованням чи психотравмуючою ситуацією, може бути короткочасним — у вигляді патологічних реакцій або більш стійким — у вигляді патологічного формування характеру
За визначенням відомого дитячого психіатра У. У. Ковальова, патохарактерологічні реакції — це психогенно обумовлене реагування особистості на ситуацію, яка проявляеться в порушенні поведінки дитини , (підлітка). Ці реакції перебувають у динамічному співвідношенні з так званими характерологічними, природними, нормальними психологічними реакціями особистості дитини на зміну або неприйняття ситуації. Патохарактерологічні реакції відрізняє хворобливий характер особливостей реагування особистості. Зазвичай така реакція виявляється не в тому середовище чи з приводу ситуації, що її викликала, а в іншій. При цьому навколишнім не завжди зрозуміло, чому раптом дитина змінила поведінку, нервується, сердиться Приміром, дома конфліктна ситуація: батьки в сварці, напружена обстановка небайдужа для дитини і, як кажуть у народі, «діє йому на нерви». У результаті дитина «зривається» в школі, свариться з однолітками із незначного приводу. Поступово приєднуються симптоми чи прояви болючого рівня—невротичні розлади. У дитини від психо травмуючої ситуації з'являються дратівливість, часті безпричинні зміни настрою, плаксивість, порушується сон, пропадає апетит, може спостерігатися заїкуватість, нічне нетримання сечі. Найбільш часто в дитячому й молодшому підлітковому віці виявляються реакції протесту, опозиції.
За описом В. В. Ковальова, ці реакції включають велику групу різноманітних форм минущого порушення поведінки, в яких лежить об”єднующий їх афективно-заряжений комплекс переживань. Часто він настільки значущий для цієї особистості, що стає головним в житті. Хворобливий характер переживання набуває через те, що дитина ніяк не може від нього позбутися. Але протест виявляється не тільки в болісній формі. Протестні реакції залежать від складу особистості, її типологічних особливостей (акцентуацій), а також від віку.
У молодшому
дошкільному віці активні
