Птахівництво

     Вступ 

     Птахівництво  в зоні Лісостепу України є  традиційною галуззю сільського господарства, чому сприяють кліматичні умови та розвинуте зернове господарство. Птахівництво — скороспіла галузь, менш капіталомістка, більш мобільна в нестійких умовах ринку. Віддача корму у птиці в 3-4 рази вища, ніж у свиней, великої рогатої худоби та овець, і, як результат — собівартість м’яса птиці найнижча, що є найбільш сприятливим фактором підвищення попиту на цей продукт, доступний навіть для споживачів з невисокими доходами. В наші дні Україна займає 40-е місце у світі з виробництва м’яса птахів, і 18-е з виробництва яєць. Згідно з науково обґрунтованими нормами споживання цієї продукції має становити 255 яєць і 17 кг м’яса птахів на душу населення на рік, але нині рівень реального споживання продукції птахівництва в нашій країні значно нижчий.

     У ХХІ ст. птахівниками всесвітньовідомих  компаній буде вирішуватися нове завдання — одержання екологічно чистих продуктів  харчування при застосуванні сучасних технологій і відповідного обладнання. Для зниження витрат кормів і підвищення ефективності їх використання організмом птахів вважається необхідним забезпечення цілого комплексу заходів:

• організувати виробництво рослинної продукції для забезпечення комбікормової промисловості різноманітною сировиною;
• вдосконалити технологію підготовки кормів для згодовування (подрібнення, гранулювання, екструдування, вологісно-теплова обробка, лущення, очищення зерна і контроль якості);
• розробити оптимальні дози нетрадиційних кормових засобів та технології їх введення в комбікорм (замінники зернових, продукти мікробіологічного синтезу, відходи різних виробництв);
• створити ефективні енергетичні, амінокислотні, мінерально-вітамінні та комплексні кормові та смакові добавки до комбікормів для різних технологічних груп птахів;
• розробити фізіологічно обґрунтовані норми згодовування збалансованих комбікормів в різні періоди росту молодняку і фази несучості птахів.

     Використання  збалансованих раціонів сприяє не тільки отриманню високих приростів  живої маси, але й регулюванню складових частин м’яса: змінюється вміст вологи, рівень білків, хімічний склад. Вміст у м’ясі вітамінів, мінеральних речовин, амінокислот, жирних кислот та інших цінних речовин знаходиться в лінійній залежності від умов годівлі та утримання.

     Широке  використання в годівлі птахів мають  зернові, які безпосередньо вирощуються в господарстві — пшениця, ячмінь, жито, горох та інші. Але застосування цих інгредієнтів у великій кількості в складі комбікормів для птахів негативно впливає на засвоєння кормів за рахунок значної кількості в них речовин, які важко засвоюються. Перспективними є дослідження з визначення біологічної ролі вітамінів в повноцінній годівлі птахів, уточнення рекомендованих норм введення вітамінів у комбікорми для них.

     Одним із шляхів підвищення економічної ефективності галузі та зниження затрат на корми для птахів є застосування нетрадиційних кормових засобів. Сучасне птахівництво має гостру потребу в мінеральних добавках і, насамперед, у кальції, тому тривають дослідження у напрямку організації оптимальної годівлі птахів мінеральними речовинами. [1]

     Птахівництво  — найбільш енергозатратна галузь сільського господарства. Особливо це проявляється при вирощуванні молодняку, тому його пропонується проводити в перші 2-3 тижні на обмеженій площі. Переваги технології вирощування птахів (курчат-бройлерів, індиченят) з підвищеною щільністю посадки в перші тижні зумовлені тим, що на меншій площі значно полегшується підтримання оптимального температурного режиму при значній економії енергії, знижуються затрати праці пташниць.

     В умовах північно-східних районів  України в холодний період року нагальним є питання дотримання оптимальних параметрів мікроклімату. Скрутний фінансовий стан багатьох птахівницьких господарств та дефіцит паливних ресурсів у них зумовили виникнення такої ситуації, при якій деякі пташники для утримання дорослих птахів практично не опалюються. При цьому доводиться в декілька разів знижувати необхідний повітрообмін, що призводить до погіршення всіх основних параметрів мікроклімату та зниження продуктивності птахів (І.І. Івко та ін., 2002).

     Одним із факторів, що стримують подальше нарощування виробництва, є відсталість  і зношеність матеріально-технічної  бази птахівничих підприємств. Обладнання, яке фізично і морально застаріло, не дозволяє повною освоювати сучасні ресурсозберігаючі технології вирощування й утримання птахів. А тим часом саме ресурсозбереження є нині загальною тенденцією розвитку світового птахівництва. Високі затрати енергетичних і кормових ресурсів за експлуатації старого обладнання зумовлюють високу собівартість продукції птахівництва і низьку її конкурентноздатність.

     Головною  перевагою нового обладнання є те, що воно надає можливість застосовувати сучасні ресурсозберігаючі технології годівлі і напування птахів, прибирання посліду, створювати належний мікроклімат у пташниках. До складу сучасних комплектів обладнання для птахів входять ніпельні напувалки — при їх використанні в 1,5-2 рази зменшуються витрати води. При вирощуванні птахів пропонується використовувати замість звичайних ламп люмінесцентні, що значно зменшує витрати енергії. Для вентиляції пташників застосовують комбіновану систему повітрообміну з проточними клапанами та потужними витяжними вентиляторами. Для обігріву використовують економні газові або дизельні повітронагрівачі з “прямим” викидом нагрітого повітря, газові брудери з керамічними інфрачервоними випромінювачами, газові теплогенератори.

     Важливим  фактором у забезпеченні переходу птахопідприємств на безвідходну технологію є якість робіт щодо проектування систем прибирання, транспортування та збереження посліду. Системи вентиляції та руху повітря у пташниках повинні передбачати підсушування посліду на підніжній решітці за рахунок конвекційного теплообміну. Особливо важливим є дотримання в птахівницьких підприємствах комплексу заходів з профілактики інфекційних захворювань птахів. Необхідно постійно вдосконалювати заходи щодо санітарної обробки приміщень, транспортних засобів, спецодягу, інвентарю, а також проведення специфічних протиепізоотичних заходів. Як відзначає Ф.О. Ярошенко (2002) в Україні назріла необхідність удосконалення управління галуззю птахівництва в напрямку демонополізації виробництва, як основної з умов ринкової економіки. [1]

     1. Огляд літератури 
 

     1.1.Виробництво харчових яєць 

     Виробництво харчових яєць базується в основному  на розведенні курей порід леггорн, род-айланд, нью-гемпшир, плімутрок  смугастий, українських глинистих, суссекс, австралорп і деяких інших. При цьому вважають за краще використовувати не чисті породи, а кроси, частіше міжпородні (род-айланд х леггорн, род-айланд х плімутрок) і ін. Має місце розведення також внутрішньопорідних кросів.

     Сучасна технологія виробництва харчових яєць здійснюється в умовах:

- використовування високопродуктивних гібридів аутосексних кросів;

- вміст  гібридів в клітинних батареях  з механізованими і автоматизованими  виробничими процесами;

- годування  птаха повноцінними сухими комбікормами;

- забезпечення  заданого мікроклімату і диференційованого  світлового режиму;

- ефективного ветеринарно-профілактичного забезпечення збереження птаха;

- цілорічного  виробництва продукції.

     У сучасному промисловому птахівництві визначилося два основні організаційно-технологічні варіанти виробництва яєць. Першим виникло виробництво харчових яєць, в технологічний цикл якого були включені всі основні ланки, що забезпечують в межах одного господарства отримання кінцевого цільового продукту. Такими були птахофабрики із замкнутим циклом виробництва (мал. 1), здійснюючі виробництво інкубаційних яєць, виведення ремонтного молодняка, його вирощування і комплектування промислового стада; забезпечення дорослого поголів'я і молодняка кормами, технологічним і ветеринарним обслуговуванням. Отримання харчових яєць, первинна їх переробка, зберігання і реалізація продукції завершували основний виробничий цикл. Утилізація відходів, що проводиться, дозволяла частину їх використовувати знову в корм птаху, а іншу частину – як добриво в садівництві і землеробстві.

     Другий  організаційно-технологічний варіант  виробництва виник на пізнішому етапі розвитку промислового птахівництва, коли поглибилася спеціалізація господарств, виникли і зміцнилися міжгосподарські зв'язки – з'явилися птахофабрики з незамкнутим циклом виробництва харчових яєць (мал. 2). [4]

     Малюнок 1 – Схема взаємозв'язку цехів при виробництві яєць по замкнутому циклу 
 
 

     Малюнок 2 – Схема взаємозв'язку цехів при виробництві яєць по незамкнутому циклу 

      1.2. Використання в промисловому птахівництві кросів яєчних порід курей 

     Для отримання харчових яєць в промисловому птахівництві використовують гібридну птицю двох типів: відкладаючу яйця з білою (так звані ’’ білі’’ кроси) і з світло-коричневою або коричневою шкаралупою (’’ коричневі’’ кроси). Перші були створені на генетичній основі породи білий леггорн, другі – з участю порід: нью-гемпшир, род-айленд, смугастий плімутрок, полтавська глінястая та ін.

     У останні десятиліття в світі  спостерігалася тенденція до збільшення виробництва яєць з коричневою шкаралупою. У Бельгії виробництво коричневих яєць складає 70%, в Англії – 85, в Італії – 89%, у Франції – майже 100%, тобто попит в основному на коричневі яйця, причому за останні роки поголів'я коричневих несучок в цих країнах збільшилося на 8-20%.

     У Україні поширені 17 кросів яєчних курей (6 – з білою шкаралупою яєць; 11 – з коричневою), зокрема 14 – зарубіжного походження .

     Високої продуктивності яєчні птахофабрики досягли завдяки експлуатації високопродуктивних кросів зарубіжної селекції ’’Ломман-Браун’’, ’’Ломанн-Вайт’’, ’’Іза-Браун’’, ’’Іза-Вайт’’, ’’Хай-Лайн’’, ’’Шевер’’, ’’Тетра-СЛ’’, ’’Хайсекс-корічневий’’, ’’Хайсекс-білий’’, ’’Декалб’’ та інших. Використовування цих кросів дало можливість вийти яєчним птахівничим господарствам на рівень 280-320 штук яєць від середньорічної курки-несучки при витратах корму на 10 штук яєць – 1,15-1,25 кг.

     Значний внесок в яєчне птахівництво України  внесено акліматизованими в Україні  стресостійкими кросами: ’’Білорусь-9’’, ’’Борки-117’’, ’’Борки-2М’’, ’’Слобожанський-3’’ і ’’Борки-колор’’ (селекції інституту птахівництва УААН). 

   Характеристика  коричневих кросів яєчних кур                                            Таблиця 1

     Всі зарубіжні кроси – чотирьохлінійні (мал. 3). Білі кроси складаються з чотирьох ліній породи леггорн, які спеціалізовані по рівню основних продуктивних ознак. Так, початкові лінії А і В, від схрещування яких одержують складну батьківську форму АВ, мають високу масу яєць, високий і середній рівень яйценоскості, лінії С і D, від схрещування яких одержують материнську форму CD, – високу яйценоскість і високі відтворювальні якості. Завдяки такій спеціалізації ліній і батьківських форм у фінального гібрида АВ х CD поєднується висока яйценоскість і хороша маса яєць.

     До  складу більшості коричневих зарубіжних кросів входять дві лінії род-айлендів (А і В), від схрещування яких одержують батьківську батьківську форму АВ, дві лінії сріблястого синтетичного плімутрока С і D, на основі яких одержують материнську форму CD. Батьківська форма АВ несе в собі зчеплений зі статтю ген золотистості, а материнська CD – ген сріблястості. [4]

     Малюнок 3 – Схема схрещування в чотирьохлінійному кросі

      1.3. Батьківське стадо

     Батьківське стадо – група статевозрілих птахів, що складається з самців і самок, укомплектованих в певному статевому співвідношенні, і призначена для виробництва інкубаційних яєць з метою відтворення стада або виробництва гібридного молодняка і вирощування його на м'ясо.

     Основна задача цеху батьківського стада  – забезпечити виробництво і  поставку необхідної кількості гібридних інкубаційних яєць в цех інкубації. Графік поставки яєць і їх кількість узгоджується з цехом інкубації з урахуванням графіка закладок. Необхідна при цьому рівномірність виробництва яєць забезпечується багатократним комплектуванням батьківського стада, яке звичайно здійснюють 4–6 разів.

     Батьківське стадо яєчних кросів в промисловому виробництві містять переважно в групових клітках по 30-40 голів несучок і 4-5 півнів. У нашій країні з цією метою використовують спеціалізовані клітинні батареї типа КБР-2. Такий спосіб утримання, коли стадо розділене на невеликі співтовариства по 34-45 голів, сприяє стійкому збереженню соціального устрою, сталого незабаром після комплектування, і дозволяє забезпечити високий рівень запліднення яєць навіть при вимушеному вибраковуванні одного, а іноді і двох півнів.

     У випадку якщо батьківське стадо розміщують на підлозі, ремонтного молодняка доцільно завозити так само з напільного утримання. Хорошим підстилковим матеріалом є тирса м'якої деревини. У переліку нормативних параметрів для несучок батьківського стада містяться вимоги до чинників навколишнього середовища, впливаючим на благополуччя і продуктивність птаха. Важливими параметрами є температура, вогкість і рівень токсичних газів в повітрі; до особливо значущих чинників відносяться світло і його режим. Найсприятливішою температурою для оптимальної конверсії корму в продукцію є 22-24 ^оС^.

       Батьківське стадо курей використовують протягом 52 тижнів продуктивності,   а   потім   або   вибраковують   на   м'ясо,   або   застосовують примусове линяння.

       Найбільш  розповсюдженим є зоотехнічний метод  виклику примусового линяння. Сутність його полягає в різкій зміні режимів годівлі, напування та освітлення птиці. При його застосуванні через два тижні яйценосність у курей повністю припиняється, а до 50-55-го дня вона знову досягає високого рівня (60-70%) та триває 4-5 місяців, потім поступово, протягом наступних 2-3 місяців, знижується до 50%. Примусовому линянню підлягають кури, яйценосність яких знижується до 40-50%.

       Перелинялою вважається несучка, що повністю змінила  оперення та відновила нормальні величину та забарвлення гребня. Перші яйця після линяння для інкубації не використовують, через те, що вони можуть мати дефекти шкаралупи або форми. Яйця нормальної форми та з доброю шкаралупою кури починають нести на 7-10-й день після початку яйцекладки.

       Півнів на період проведення примусового линяння курей відсаджують, а повертають їх у стадо через місяць після початку впливу на курей режимів, що викликають примусове линяння. Статеве співвідношення повинно складати 1:9 [7, 12].

       Позитивні сторони примусового линяння: скорочуються витрати на виробництво яєць, підвищується несучість у порівнянні з курками після природного линяння, знижуються витрати корму, зменшується кількість дрібних яєць у другому періоді яйцекладки, скорочується строк вирощування несучок, подовжується тривалість їх використання до двох і більше років, примусове линяння обумовлює відхід хворої птиці в стаді, скорочується потреба в робочій силі, приміщеннях і обладнанні при вирощуванні молодняку.

       Недоліки: зниження продуктивності в другому  циклі яйцекладки в порівняні з першим, більш велика насічка, зміна технології виробництва і відповідно управління господарством, у другому циклі яйценосності з'являється великий брак яєць за рахунок деформації, збільшення падежу, зменшення щільності посадки у зв'язку із збільшенням живої маси переярих курей [2, 7, 10].

      1.4. Цех інкубації 

     Другою  і найважливішою ланкою в ланцюжку виробничого взаємозв'язку цехів при замкнутому циклі виробництва яєць є цех інкубації. Тут здійснюється процес отримання добового молодняка з метою вирощування і формування запланованих партій ремонтних курочок для комплектування промислових несучок. У інкубаторії забезпечується потокова технологічного процесу від надходження інкубаційних яєць до виходу кінцевого продукту – добових гібридних курчат.

     Як  вже наголошувалося, зібрані в  пташнику яйця, відібрані і продезинфіковані, укладають в чисті картонні прокладки і упаковують в картонні або дерев'яні ящики, потім транспортують в інкубаторій, уникаючи різких поштовхів і трясіння. Яйця, що поступили, в першу ж добу після доставки сортують по масі, формі, якості і цілісності шкаралупи, жовтку, стану холазів, розміру і розташуванню повітряної камери (пуги). Для цього здійснюють овоскопування. Відібрані, відповідаючі вимогам, інкубаційні яйця укладають в лотки і розміщують на стелаж, де опромінюють ультрафіолетовим промінням. Дезинфекцію продовжують в спеціальній камері обкурюванням яєць парами формальдегіду. Після провітрювання яйця закладають в інкубатор згідно технологічному графіку, причому в лотки яйця укладають за калібруванням – в окремі лотки крупні (60–63), середні (55–59) і дрібні (50–54 г). Для укрупнення партій інкубаційні яйця зберігають 6 днів при температурі 12 °С і вогкості повітря 85%. Щоб зменшити втрату виводу, застосовують при зберіганні періодичний підігрів або зберігають в атмосфері азот. Такий спосіб дозволяє зберігати інкубаційні якості яєць до 20 діб. У вітчизняному птахівництві застосовують інкубатори «Універсал-55», ІКП-90, ІУП-Ф-45 і ІУІ-Ф-15, які забезпечують режим інкубації (табл. 2). 

     Режим інкубації                                                     Таблиця 2

     За 6 годин до вибірки курчат слід відключити в інкубаторі зволожувач повітря. [13]

     Сучасні інкубатори забезпечені програмами, в яких закладені режими інкубації яєць всіх видів птаха. Контроль режиму здійснює комп'ютер. Якщо потрібно, періодично проводять біологічний контроль – візуально оцінюють ступінь розвитку ембріона і відповідність його дню інкубації.

     Після вилуплення, обсихання і дозрівання курчат в інкубаторі їх виймають, потім проводять оцінку і визначення кондиційності, одночасно сортують по статі, що не представляє великої трудності, якщо виведений гібридний молодняк аутосексного кросу. Відібраних кондиційних курочок опромінюють лампами ПРК-2 або ПРК-7, потім обрізають частину дзьоба, гребінь і т.п.

     Відсортованих півників яєчних кросів, що не призначаються  для відтворення, не вирощують, оскільки для м'ясних цілей ефективніше вирощувати бройлерів. У теплий період року півників можна реалізувати населенню по значно нижчим цінам, ніж курок; у холодний період року півників переробляють на кормову муку. Оцінюють молодняка, що вилупився, візуально по його стану, активності і живій масі.

     Кондиційний молодняк активно рухомий, добре  опушений, черевце підтягнуте (що не відвисне), пуповина зажила і прикрита пухом, очі, як намистини – округлі, блискучі, немає дефектів екстер'єру, добре виражена реакція на зовнішні подразники – на рухомі предмети, звук, світло і т.п.

     Некондиційні  курчата не мають деяких або більшості  з перерахованих ознак. Для них  характерна запізна реакція, або її відсутність, мала рухливість, відвисаючиий об'ємистий живіт, часто з пуповиною, що не зажила. Виживання таких курчат можливе лише при вирощуванні на теплих підлогах – для них повинні продовжуватися інкубаційні умови, що забезпечують дозрівання, але вже поза яйцем і інкубатором. Некондиційних курчат на промислове вирощування звичайно не приймають. [6]

      1.5. Цех вирощування ремонтного молодняка 

     Цей цех є найскладнішою і вельми важливішою технологічною ланкою у  виробництві харчових яєць по замкнутому технологічному циклу. Для реалізації генетичного потенціалу птаха важливим чинником є правильне вирощування ремонтного молодняка. Перш за все вирощування ремонтного молодняка промислового стада курей-несучок повинне вироблятися в умовах строгого від решти груп птахів карантину.

     У зв'язку з фізіологічними особливостями  зростання і розвитку перинатальні курчата (перші 5—7 днів після вилупленні) вимагають особливо дбайливого догляду. Курчата після первинної обробки в інкубаторії повинні знаходитися не більш 8 годин від моменту вибірки з інкубатора

     Кінцевим  цільовим продуктом цеху вирощування є підрощені до 17-тижневого віку ремонтні курочки, які призначаються для комплектування цеху промислових несучок. Вирощування молодняка здійснюється як напільно, так і в клітках. Переважно клітинне вирощування, тим паче, що ремонтні курочки призначаються в цех, де несучки містяться в клітинних батареях. Клітинні батареї різні по конструкції, залежно від технології вирощування молодняка до 17 тижневого віку. Молодняка вирощують без пересадок і з пересадками в 9, 10 або 13 тижневому віці. Найперспективнішим є вирощування молодняка без пересадок.

     На  вирощування приймають здорових курчат не пізніше 8 годин для селекційного стада і 12 годин для батьківського стада. Курчат доставляють в цех вирощування і розміщують по клітках з нормальною густиною посадки. Однорідність ремонтного молодняка дуже важко визначити у віці 0-4 тижнів. А ось до 8-тижневого віку треба вибракувати всіх курчат, що відстали в зростанні, виявити півників, досягши однорідності по генотипу курчат (не нижче 80%). Добре сортування птиці сумістити з індивідуальною вакцинацією.

     Перевід молодняка в пташники для дорослого стада курей-несучок повинен завершитися до віку 105-112 днів. Це дозволить птаху звикнути до нового житла перед початком яйцекладки. Перевід, що запізниться, часто призводить до затримки статевого дозрівання і високого падіжа курей в продуктивний період.

     Потужності  цеху вирощування і кількість  одновікових курчат в партії відповідають потребі промислового стада в ремонтному молодняку, кількості і чисельності партій при комплектуванні. Наприклад, для комплектування одного 20-тисячного пташника вимагається посадити на вирощування однією партією 26 тисяч курочок. А якщо одночасно комплектується 2 і 3 таких пташника, то відповідно зростає кількість вирощуваного молодняка. При 10-11-кратному комплектуванні промислового стада неважко визначити, скільки потрібно буде вирощувати ремонтних курочок протягом всього року. [8]

      1.6. Промислове стадо курей-несучок 

     На  птахофабриці яєчного напряму цех промислового стада курей є основною ланкою, де виробляють харчові яйця. Так, цехи батьківського стада, інкубації і вирощування молодняка працюють з однією метою – вкомплектувати промислове стадо; кормоцех повинен нагодувати стадо; решта цехів переробляє продукцію, утилізують відходи. Зооветеринарна лабораторія забезпечує технологічну синхронність підготовки приміщень, кормів і птаха, забезпечує необхідний рівень годування, утримання і вирощування молодняка, збереження поголів'я і виробництва продукції.

     Промислових курей протягом року комплектують багато разів по технологічному графіку. Кількість партій і молодок в кожній з них встановлюють з урахуванням об'єму виробництва і місткості приміщень. 17-тижневого ремонтного молодняка для комплектування відбирають в цеху вирощування і поміщають в ящики або клітки для транспортування. Дуже важливо не переформовувати співтовариства, що склалися, зберігати їх склад при перевезенні і комплектувати клітки в приміщеннях промислового стада, птицею, що виросла разом в одній групі. Це збереже відносини, що склалися у них, і зменшить стресування птиці у зв'язку з переміщенням в інші приміщення і клітинні батареї.