Птахівництво України
Зміст
1.Вступ
2.Народногосподарське
3.Технологія виробництва
3.1.Кроси яєчних курей. Утримання
батьківського стада, цех інкубації,
вирощування ремонтного
3.2.Промислове стадо курей.
3.3.Годівля батьківського і промислового стада і ремонтного молодняку.
3.4.Світловий режим, мікроклімат
для курей батьківського та
промислового стада і
4.Розрахункова частани
5.Висновки
6.Список використанної
Вступ
Птахівництво України є однією з найбільш інтенсивних і динамічних галузей сільськогосподарського виробництва, яке має можливості в короткі терміни значно збільшити виробництво дієтичних висококалорійних продуктів – м’яса і яєць з метою забезпечення людей фізіологічно необхідною нормою харчування. Одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні В2 на – 10-12%, Д – на 10-40%, А – на 15-16%.
В Україні у 2005 році реалізовано на забій птиці в живій масі в кількості 419,2 тис. т, у тому числі бройлерів – 396,1 тис. т. В усіх категоріях господарств вироблено 13045,9 млн. шт. яєць, у середньому від однієї курки-несучки одержано 274 шт.
Необхідність подальшого розвитку птахівництва обумовлена також тим, що витрати корму на виробництво білка та енергії порівняно з іншими продуктами тваринного походження найменші. На виробництво одного грама чистого білка в яйцях і м’ясі витрачається у 8 раз менше кормових одиниць, ніж в яловичині, у 3 рази менше, ніж у свинині. Слід відзначити, що в м’ясному птахівництві для одержання 1 т м’яса потрібно у 12 разів менше часу, ніж у скотарстві, і у 8 разів менше, ніж у свинарстві.
Птахівництво може бути прикладом організації безвідхідної технології виробництва. Продукти переробки птиці, такі як голова, ноги (нижче заплесневого суглоба), крила, усі внутрішні органи (печінка, серце, залози, мускульний шлунок) використовуються для приготування різних харчових наборів, кров – для виробництва ковбас, а такі внутрішні органи як яєчник, яйцепровід, сім’яники, сім’япроводи та кишковий тракт переробляють на білкове борошно. Послід птиці після висушування є відмінним добривом або йде на виготовлення компостів. Крім того, він використовується як кормова добавка до раціонів бичків на відгодівлі, а також основний субстрат при вирощуванні червів, які є своєрідним добривом для підготовки гумусу грунту.
2.Народногосподарське
Народногосподарське значення птахівництва визначається його можливістю постачати цінні продукти харчування — яйця і м’ясо, які характеризуються високою поживністю, відмінними дієтичними і смаковими якостями
Незамінний продукт харчування — м’ясо птиці, яке перевершує м’ясо інших видів тварин за вмістом протеїну та його біологічною повноцінністю. Вміст у ньому білка досягає 25 %, а грудні м’язи містять до 92 % повноцінних білків. Забійна маса сільськогосподарської птиці досягає 80 % і більше, а їстівні частки становлять 67 % живої маси.
Побічну продукцію птиці ефективно використовують у народному господарстві. Так, пух і пір’я є цінною сировиною для легкої промисловості. Із відходів забою та інкубації яєць виготовляють сухі білкові корми, що містять 50 – 85 % протеїну, всі незамінні амінокислоти, вітамін В12 та інші поживні речовини.
Птицю можна утримувати великими партіями на обмежених площах, що зумовлює успішне впровадження промислової технології, при якій практично вирішені всі питання механізації й автоматизації виробничих процесів. Її всеїдність дає можливість використовувати для годівлі різні корми, а в присадибних господарствах різноманітні. Швидка зміна поколінь, висока плодючість, транспортабельність, здатність до акліматизації, розвиток зародка поза організмом матері створюють умови для успішної селекційної роботи по вдосконаленню птиці.
Характерною особливістю птахівництва в світі є його концентрація, спеціалізація та кооперація. Майже в усіх країнах із розвиненим птахівництвом відбувається скорочення кількості ферм і збільшення середнього їх розміру. У провідних країнах набула розвитку внутрішньогалузева спеціалізація, яка ґрунтується на системі великих фірм-компаній, а в США та деяких інших країнах — агропромислових об’єднань
В Україні в умовах розвитку різних форм організації агропромислового виробництва поряд з великими спеціалізованими підприємствами державного сектора бройлерів почали вирощувати у власних підсобних господарствах населення.
3.Технологія виробництва
Значна частина яєць виробляється на птахофабриках і в спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах з повним або закінченим технологічним циклом виробництва і неповним циклом, якщо окремі птахівницькі господарства спеціалізуються на виконанні окремих виробничих процесів. Останнє характерне для невеликих птахофабрик, деяких спеціалізованих птахівницьких підприємств, а також окремих ферм господарств. Ці підприємства не мають батьківського стада птиці і не займаються інкубацією яєць, забоєм та переробкою вибракуваної птиці. На великих птахівницьких підприємствах з повним циклом виробництва яєць організують такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування молодняку до 60-денного віку, ремонтного до 150-денного віку, промислового стада курок-несучок, забою і переробки птиці з холодильником, утилізації посліду та відходів, а також допоміжні цехи. У цеху батьківського стада є пташники, де курки-несучки утримуються разом з півнями і продукують інкубаційні яйця. За цілорічної роботи птахофабрики важливе значення має рівномірне надходження інкубаційних яєць, тому птицю в батьківському стаді замінюють молодняком різних строків виведення. Для того, щоб мати одну молодку у 5-6-місячному віці потрібно виростити 1,5-2 добових курчат. Півників відокремлюють у добовому віці. Спосіб утримання молодняку в цьому цеху -- переважно клітковий, може бути також підлоговим на глибокій підстилці або на сітчастій підлозі. Для кліткового утримання застосовують 4- або 5-ярусні батареї. В одному пташнику розміщують 20-50 тис. курчат. Клітковий спосіб дає змогу розміщувати на 1 м2 в 3,0-3,5 раз більше курчат, ніж при підлоговому утриманні, коли в одному приміщенні може бути 10-20 тис. голів. Пташник при цьому поділяють на секції по 1,0-2,5 тис. курчат у кожній. Щільність посадки курчат до 30 днів становить 25, а у віці 31-60 днів -- 16 голів на 1 м2. В цеху вирощування молодняку корми завантажують у нагромаджувальний бункер, звідки вони надходять на кормороздавальні пристрої. Приміщення обладнують водопроводом, каналізацією, припливно-витяжною вентиляцією з підігріванням для регулювання мікроклімату. У віці 60 днів курочок передають у цех вирощування ремонтного молодняку. Цех вирощування ремонтного молодняку. Тут молодняк утримують до 150-денного віку в 3-4-ярусних кліткових батареях, іноді на підлозі з глибокою підстилкою. Переваги кліткового утримання полягають у тому, що птиця звикає до таких самих умов, як і в цеху промислового стада. Тому у птиці не виникає стресовий стан, завдяки чому підвищуються несучість і життєздатність несучок. У здвоєних клітках 16 голів. У батареях механізовані подача корму в годівниці, води в напувалки, прибирання посліду. При підлоговому утриманні розміщують по 9 молодок на 1 м2 підлоги.
У кінці вирощування важливим
є стримування раннього статевого дозрівання
птиці на 25-30 днів. Цього досягають зменшенням
світлового дня і обмежененням годівлі,
що дає змогу подовжити на 1-2 міс. строк
експлуатації курок-несучок. Широко практикують
безпересадочний спосіб вирощування ремонтного
молодняку віком від 1 до 150 днів, що підвищує
збереженість його і продуктивність праці.
З цеху вирощування ремонтного молодняку
переводять у промислове стадо несучок
або частково в батьківське стадо. Цех
промислового стада курок-несучок є основним
на підприємстві з виробництва яєць, де
одержують кінцевий продукт. Потужність
його визначається розміром як підприємства
в цілому, так і всіх інших цехів. Її визначають
за поголів'ям курок-несучок. Птицю утримують
у клітках, хоча у спеціалізованих сільськогосподарських
підприємствах (приватних, акціонерних
товариствах та ін.) і на окремих фермах
зустрічається і підлогове утримання.
Промислове стадо комплектують з молодок,
вирощених у цеху ремонтного молодняку
або куплених в господарствах-репродукторах.
У пташниках є дві зали, які розділяються побутовим та допоміжним приміщеннями. Птицю утримують у клітках, які з'єднують в одно - або багатоярусні батареї. При утриманні птиці в одноярусних батареях автоматизовано всі виробничі процеси, навіть збирання яєць і регулювання мікроклімату, полегшується також ветеринарний нагляд за поголів'ям. Проте більш економічними є багатоярусні кліткові батареї, які забезпечують високу щільність посадки птиці (до 26-28 голів на 1 м2 підлоги, або в 2,5 раз більше, ніж в одноярусних батареях). Кліткові батареї обладнані проточними напувалками і транспортерами для прибирання посліду. На птахофабриках, крім одноповерхових, будують пташники з двома і більшою кількістю поверхів. Це дає змогу зменшити земельну площу під забудову, що має велике значення в умовах великого міста.
У пташниках, де рівень механізації невисокий, яйця збирають 4 – 5 разів протягом робочого дня. Перший раз їх збирають перед першою годівлею, що значно зменшує кількість забруднених яєць. У зблокованих пташниках яйця з ярусів кліткових батарей по поздовжніх і поперечних конвеєрах надходять безпосередньо на яйце-сортувальну машину яєчного складу. У пташниках павільйонного типу вони подаються із кліткових батарей на стіл нагрома-дження, де їх вручну вкладають у картонні прокладки, які розміщують у стандартних ящиках. Кожна прокладка розрахована на 30 яєць, а ящик — на 360 штук (12 прокладок). Далі ящики відправляють на яйцесклад для зберігання. На деяких птахофабриках у службовому приміщенні пташника з клітками ОБН-1 до столу нагромадження прилягають яйцесортувальні машини МСЯ-1 та ЯС-1. Після сортування їх укладають в прокладки, потім — у ящики і відправляють на склад.
Залежно від маси дієтичні й столові яйця поділяють на категорії — добірну, першу та другу, як наведено нижче.
Для маркування використовують штамп, на якому вказують для дієтичних яєць категорію та дату сортування (число і місяць), столових — тільки категорію.
Після сортування яйця розміщують у прокладки (по 30 шт. у кожну), потім у ящики (по 12 прокладок у кожний), куди вкладають паперові ярлики із зазначенням найменування підприємства або товарного знака, категорії, дати сортування та кількості яєць. Готову продукцію направляють у торговельну мережу. При їх прийманні допускається не більше 6 % яєць, які за масою відносять до нижчої категорії. Відхилення від мінімальної маси одного яйця для певної категорії не повинно перевищувати 1 г.
У випадку промислової переробки використовують яйця, що відповідають вимогам стандарту, дрібні масою від 35 до 45 г, із пошкодженою незабрудненою шкаралупою. Для виготовлення яєчного порошку й меланжу придатні яйця, які зберігалися не більше 90 діб. На птахофабриці їх переробляють не пізніше однієї доби після збирання.
3.1.Кроси яєчних курей. Утримання батьківського стада, цех інкубації, вирощування ремонтного молодняку.
У світі налічується понад 100 порід курей. За існуючою класифікацією всі породи поділяються на яєчні, м’ясо-яєчні та м’ясні.
Основною господарсько корисною ознакою яєчних курей є висока несучість і невелика маса тіла. Кури цих порід характеризуються ранньою статевою зрілістю й здатністю до тривалої безперервної продуктивності. До яєчних порід курей відносять леггорн і російську білу.
Кури породи леггорн виведені в США. За кольором оперення їх поділяють на білих, куріпчастих (бурі), полових, чорних, блакитних. Найзначнішого розповсюдження у світі набули білі леггорни. Вони міцної конституції, добре акліматизуються, витривалі, скороспілі.
Середня жива маса півнів — 2,7, курок — 1,8 – 2 кг; несучість — 220 – 240 яєць за рік, маса яйця — 57 – 60 г, шкаралупа біла, інкубаційні якості високі, заплідненість яєць близько 95 %, вивід молодняку — понад 80 %. У нашу країну леггорнів вперше завезли у 1925 – 1927 рр. із США, Англії та Данії. Далі в різні регіони країни їх завозили періодично. З 1962 р. курей породи білий леггорн кращих світових кросів і спеціалізованих ліній завозять із Канади, Нідерландів, Німеччини та Японії.
Російська біла порода виведена в колективних і державних господарствах Російської Федерації схрещуванням місцевих курей з леггорнами. Подальша робота велася шляхом відбору та добору найпродуктивнішої птиці та розведення її в собі. Зараз російських білих курей зберігають як генофонд і селекційна робота з ними зосереджена в експериментальних господарствах науково-дослідних закладів та в окремих племзаводах.
До м’ясо-яєчних порід відносять: полтавських глинястих, первомайських, нью-гемпшир, суссекс, австралорп. Залежно від породи жива маса півнів становить 2,5 – 3,8, курок — 2,1 – 3,5 кг; не-сучість — 150 – 200 яєць. Птиця наведених порід придатна для одержання яєчних і м’ясних гібридів, а також розведення у приватних господарствах.
З метою одержання гібридного молодняку використовують такі м’ясні породи курей як корниш і плімутрок.
Кроси. Птахофабрики яєчного напряму продуктивності зараз працюють в основному з кросами Білорусь-9, Ломан Браун, Тетра СЛ, ІСА Браун, Хайлайн.
На основі завезеного з Канади кросу 444 було створено трилінійний крос Білорусь-9. Простим дволінійним гібридом (лінії породи білий леггорн) є материнська форма, а батьківською — лінія курей сірої каліфорнійської породи, які характеризуються високою несучістю й відносно великою масою яєць. Основні показники виведеного кросу: несучість — 240 – 260 яєць, маса яйця — 58 – 60 г, витрата корму на 10 яєць — 1,65 – 1,86 кг.
Кроси зарубіжної селекції Ломан Браун, ІСА Браун (німецької), Хайлайн (американської) та Тетра СЛ (угорської) мають також високу продуктивність. Так, у 135 – 140-денному віці курочки цих кросів досягають 50 % несучості; від дорослих курок за рік одержують 300 – 312 яєць середньою масою 63 – 64,5 г і витратами корму на 1 кг яйцемаси 2,06 – 2,20 кг. Мінорки (фото зліва). Порода одержала назву від острова Мінорка. Кури мають довгий тулуб, красивий довгий хвіст, стрункі ноги, чорне оперення з темно-зеленим полиском, видовжені білі мочки та листоподібний яскраво-червоний гребінь. Висота деяких півнів 75 см, довжина тулуба без хвоста –– 29-30 см, маса –– 3-4 кг. Кури важать 2,5-3 кг, їх несучість 160-190 яєць, маса яйця –– 56-60 г.
Молодняк сільськогосподарської птахи вирощують у клітинах, на підлозі чи комбінованим методом.Напольное вирощування застосовно молоднякові всіх видів птахи. У клітинах вирощують переважно молодняк курей яєчних порід, а недоторих господарствах бройлерів м'ясо (до 120 -денного віку).Комбинированним методом можнавиращивать будь-який молодняк, крім бройлерів і перепелів, але терміни вирощування у клітинах у своїй різні. За виробництвабройле рів комбінований метод не застосовують, оскільки загальний термін вирощування їх незначний, крім того, пере вод їх із одних умов у інші негативно віддзеркалюється в зростанні.
Цех інкубації є місцем одержання добових курчат. Його розмір залежить від розміру птахофабрики. Як правило, інкубацію проводять цілий рік, за винятком одного місяця (вересень або жовтень), коли здійснюють профілактичний огляд і санітарну обробку приміщення та обладнання. Курчата виводяться партіями таких розмірів, щоб одночасно можна було заповнити повністю одну залу пташника (10-20 тис. голів).
Робота цеху інкубації характеризується такими показниками: коефіцієнт використання інкубаторію (відношення проінкубованих яєць до кількості яйце-місць), кількість оборотів (відношення кількості днів інкубації за рік до кількості днів інкубації однієї партії яєць), коефіцієнт виводимості, або виводимість (відношення кількості одержаних курчат до кількості яєць, закладених на інкубацію). Для забезпечення ритмічної роботи складають календарний план закладання яєць, одержання добових курчат і передачі їх у цех вирощування молодняку. Отриманих добових курчат передають у цех вирощування молодняку або в цех утилізації відходів (півників). Решту курчат реалізують іншим господарствам або населенню. Цех вирощування молодняку до 60-денного віку. Тут вирощують молодняк для комплектування як промислового, так і батьківського стада, але окремо. Комплектують цей цех великими партіями добових курчат і заповнюють відразу весь пташник або залу.
Інкубація курячих яєць
Інкубація або штучне виведення молодняку є важливою ланкою в технології виробництва продукції птахівництва. Її проводять у цеху інкубації, що розміщують в окремому приміщенні, на певній відстані від основних цехів виробництва, з підведеними під’їзними шляхами з твердим покриттям, водопроводом, каналізацією і надійним електропостачанням. У ньому обладнують інкубаційні й вивідні зали, кімнати для сортування яєць і курчат, камеру для газа-ції та лабораторію. В інкубаційному залі встановлюють інкубатори типу: «Універсал-45», «Універсал-50», «Універсал-55», ІКП-90. Інку-батор складається з однієї або кількох камер (боксів), оснащених комплектом лотків для вкладання яєць і обладнання для їх розміщення в камері чи боксі. До інкубаційного примикає вивідний зал, але він надійно від нього ізольований, щоб пух і органічний пил не потрапляли в інкубатори. Температуру повітря в цеху інкубації підтримують на рівні 18 – 20 °С, а відносну вологість — до 60 %. Приміщення забезпечують вентиляцією.
Для інкубації відбирають яйця від курок батьківського стада після досягнення ними 8-місячного віку. Яйця піддають дезінфекції парою формальдегіду в спеціальних камерах, розміщених безпосередньо у пташниках, через кілька годин після знесення, що захищає їх від потрапляння інфекції всередину та поширення хвороб.
У деяких господарствах яйця дезінфікують не у пташниках, а в спеціальних герметичних камерах інкубаційного цеху. Після цього їх зберігають у приміщенні яйцескладу при температурі 8 – 12 °С і вологості повітря 70 – 80 %. Перед інкубацією яйця сортують візуально (за зовнішніми ознаками) та просвічуванням на овоскопі. При зовнішньому огляді враховують їх масу, форму, стан і якість шкаралупи; під час просвічування звертають увагу на розміри й положення повітряної камери, стан градинок, положення та рухливість жовтка, наявність у яйці включень.
Непридатними для інкубації вважають яйця неправильної форми (круглі, довгі, здавлені), з дефектами шкаралупи (бій, насічка, тонка шкаралупа, вапняні нарости), зміщеною або блукаючою повітряною камерою, кров’яними та м’ясними включеннями, старі, насиджені тощо.
Племінні яйця мають бути правильної форми з непошкодженою шкаралупою і масою не менше 52 г. У 1 г жовтка яйця повинно бути: вітаміну А — не менше 6 мкг, каротиноїдів — 18 і вітаміну В2 — 4 мкг.
Відібрані для інкубації яйця вкладають вертикально в інкубаційні лотки і так зберігають у приміщенні яйцескладу протягом 3 – 5 діб при температурі 8 – 12 °С і вологості повітря 70 – 80 %.
Перед закладанням в інкубатор їх обігрівають протягом 3 – 4 год. Для кожного інкубатора заздалегідь складають графік закладання яєць. Лотки з яйцями бажано завантажувати в одні й ті самі години. В інкубатори «Універсал» яйця курячі закладають з інтервалом три дні, а кожну сьому партію — через чотири. Кожна партія яєць — це 52 лотки.
Оскільки ембріональний розвиток птиці відбувається поза материнським організмом, режим інкубації вимагає відповідних умов зовнішнього середовища, тобто певної температури, вологості та обміну повітря в інкубаторі. Важливою умовою при цьому є тепло. Під його впливом відбувається ріст і розвиток плода протягом усього періоду інкубації. В сучасних інкубаторах середню температуру по-вітря підтримують на рівні 37,5 °С із коливанням від 36,8 °С до 38,2 °С. Посилене обігрівання яєць необхідне лише в перші 4 – 8 днів інкубації. Далі підвищена температура пригнічує розвиток зародка, а при тривалому перегріванні ембріон гине. З метою запобі-гання перегріванню ембріонів періодично (через 2 – 3 год) контролюють температуру поверхні яєць. Якщо вона перевищує зазначений рівень, то температуру повітря в інкубаторі знижують і застосовують охолодження. При цьому яйця охолоджують до 32 – 34 °С протягом 15 – 30 хв.
Необхідною умовою нормального розвитку ембріонів є наявність обміну повітря між яйцем і навколишнім середовищем. Через вентиляційну систему інкубатора здійснюється заміна відпрацьованого
насиченого вуглекислим газом повітря на свіже, збагачене киснем. Одночасно із інкубатора видаляють надлишки фізіологічного тепла. Рівень обміну повітря регулюють залежно від завантаження інкуба-тора, віку ембріонів та виду птиці. На початку інкубації обмін повітря мінімальний. У міру розвитку ембріонів і завантаження інкуба-тора його поступово збільшують і доводять до 13 – 18 разів за добу.
Важливий фізичний фактор інкубаційного режиму — відносна вологість повітря. В перші 7 – 9 днів інкубації висока відносна воло-гість (60 – 64 %) позитивно впливає на розвиток ембріонів, а низька, навпаки, пригнічує його. В наступні дні, особливо після замикання алантоїса, її підтримують у межах 50 – 52 %. Під час інкубації яйця автоматично перевертають під кутом 45°. Для перевірки правильності режиму інкубації проводять зважування контрольних лотків на 6-й, 12-й і 18-й день. Якщо втрата маси відповідає нормі (на 6-й день — 3 %, 12-й — 7 – 8, 18-й — 12 %), процес інкубації перебігає нормально.
На 19-й день інкубації яйця переносять із інкубаційного у вивід-ний зал, де на 21-й день починається виведення курчат, при цьому відносну вологість підвищують до 65 – 75 %. Першу вибірку курчат проводять після того, як виведеться й обсохне 70 – 75 % молодняку від загальної кількості закладених яєць: наступну — через 8 – 10 год. Усього за час виведення здійснюють дві-три вибірки.
Курчат через 8 – 12 год після виведення розподіляють за статтю (формою статевих горбиків), розміщують у ящики розміром 60 × 60 см і відправляють у цех вирощування ремонтного молодняку.
3.2.Промислове стадо курей
Курей-несучок
промислового стада містять на спеціалізованих
підприємствах в типових пташниках. Приміщення
для курей-несучок роблять безвіконних.
Це дозволяє строго дотримувати рекомендовані
світлові режими. Підлога в пташнику бетоновані,
так як цей матеріал стійкий до агресивних
середовищ (послід, дезінфікуючі засоби).
Вибір обладнання, що забезпечує підтримання
оптимального мікроклімату, залежить
від поголів'я птиці, системи утримання,
а також від кліматичних умов зони розташування
птахофабрики. Свіже повітря, що подається
в зону розміщення птиці, повинен бути
розосереджений по всій площі приміщення.
При утриманні птиці в багатоярусних клітинних
батареях відношення сумарної площі перерізу
припливних шахт на вході в зону розміщення
птиці до сумарної площі проходів (міжрядь
і поздовжніх переходів біля стін) повинна
становити не менше 0,1. Найбільш поширена
наступна схема системи вентиляції - подача
припливного повітря через верхню, а видалення
відпрацьованого через нижню зону. У холодний
період року (дм підігріву) повітря подають
через калорифер. У перехідний період
року припливне повітря надходить частково
по воздуховодам через калорифер, частково
через шахти в стельових перекриттях або
через припливні отвори в стінах. У теплий
період року повітря надходить через припливні
отвори в стінах або через шахти природним
шляхом за рахунок розрідження, створюваного
витяжними вентиляторами. Припливні системи
обладнають відцентровими вентиляторами,
калориферами і зволожувачами. Для комплексного
забезпечення припливних вентиляційних
систем пташників промисловість випускає
обладнання «Клімат-2», «Клімат-3» та «Клімат-4М".
Використання цього обладнання забезпечує
peryлірованіе температури в діапазоні
від 5 до 35°С (з похибкою 2°С), вологості
повітря в інтервалі від 35 до 95%. Система
вентиляції повинна забезпечувати повітрообмін
на 1 кг живої маси дорослих курей у холодний
період року 0,7 м3 / ч, в теплий період - 5 м3 / ч. Швидкість руху повітря в пташнику
повинна бути в межах від 0,3 до 1 м / с. У
зонах з температурою навколишнього повітря
28°С і більше допускається швидкість руху
повітря 1,5-2 м / с. При температурі зовнішнього
повітря вище 26°С припливне повітря слід
зволожувати. Якість роботи системи вентиляції
в приміщенні оцінюють за концентрацією
шкідливих газів і пилу. ГДК діоксиду вуглецю
0,25%, аміаку 15 мг/м3, сірководню 5 мг/м3, пилу для дорослої птиці 5 мг/м3. Опалюють пташники різними способами:
гарячою водою, яка подається з центральної
котельні за допомогою тепло-або газогенераторів,
а також електрокалорифера, що входять
в обладнання припливних вентиляційних
систем. На спеціалізованих птахофабриках
промислове стадо курей-несучок містять
в клітинних батареях різної конструкції.
Найбільш поширені комплекти обладнання
з клітинними батареями КБН-1, КБН-Ф-4, БКН-3,
БКН-ЗА, К-П-12. В дворядних чотириярусні
клітинних батареях КБН-l і КБН-Ф-4 механізований
процес роздачі корму з застосуванням
навісного бункерного кормороздавача.
Для напування використовують желобкового
поїлки. Кал прибирають за допомогою канатно-скребкового
установки. Збір яєць здійснюється одночасно
з роздачею корму за допомогою поздовжніх
стрічкових транспортерів. Розміри однієї
клітини, мм: довжина 700, ширина 455, висота
400. Щільність посадки до 19 гол/м2. До комплекту обладнання БКН-3 входять
бункер для кормів, транспортер для подачі
корму в батареї, установка для збирання
посліду, транспортер та елеватори для
збору яєць, електрообладнання. У модернізованих
комплектах обладнання з клітинними батареями
БКН-ЗА поставляються електромагнітні
клапани для впровадження переривчастих
режимів напування, удосконалено бункери-дозатори
корми, поворотні блоки в транспортерах
для збору яєць і кормороздавача. Щільність
посадки - до 25 гол/м2. Кліткове обладнання К-П-12 включає
в себе чотириярусні клітинні батареї,
що дозволяє збільшити щільність посадки
на 20%, знизити витрати праці на виробництво
1000 яєць на 28% і металоємність на 17% в порівнянні
з устаткуванням КБН. Навісні бункерні
кормороздавачі з дозаторами розраховані
на застосування раціональних режимів
годівлі. У батареях механізований збір
яєць з виведенням їх на стіл-накопичувач.
Щільність посадки до 26,6 гол/м2. Механізація і автоматизація процесів
годування, видалення посліду, збору яєць
та інших технологічних операцій в приміщеннях,
де вирощують і містять птицю, полегшує
працю обслуговуючого персоналу та сприяє
зниженню витрат на одиницю продукції.
Найбільш оптимальний тип кормороздавача
для дорослої птиці - бункерний, зі шнеками-живильниками.
За допомогою цього кормороздавача можна
дозувати роздачу корму залежно від віку
та рівня продуктивності птиці, подавати
корм однакової кількості та якості по
всій довжині годівниці. Напування птиці
- одна з важливих технологічних операцій.
Використання желобкового поїлок, як правило,
призводить до з-»зайвої витрати води
і проблем, пов'язаних з її утилізацією
(корозії металу самої поїлки і стійок
батареї). Неправильне регулювання рівня
нахилу проточних напувалок може призвести
до потрапляння води в годівниці з кормом,
в результаті чого він закисне. У зв'язку
з цим для напування птиці доцільно застосовувати
ніпельні поїлки. Добре зарекомендували
себе поїлки фірм «Біг Дачмен» (Німеччина)
і «Плассон» (Ізраїль). Використання ніпельні
напувалки дозволяє не тільки знизити
витрату води, але і збільшити термін експлуатації
клітинної батареї. У клітинних батареях
з ніпельними поїлками рекомендується
встановлювати медікатори для випоювання
вакцин, ветеринарних препаратів і вітамінів.
Видалення посліду - одна з найбільш трудомістких
операцій в технологічному процесі. Прибирання
посліду стрічковими транспортерами,
встановленими на кожному ярусі клітинної
батареї, дуже ефективна, оскільки знижуються
витрати електроенергії, продовжується
термін служби технологічного устаткування
і поліпшуються умови мікроклімату в приміщенні.
За допомогою даної системи послід видаляють
1 раз на 3 дні. За цей час послід підсихає
до вологості 30-50%, що полегшує його подальше
транспортування та утилізацію. Для зниження
бою яєць необхідно систематично стежити
за яйцескатами та перехідними ділянками
від стрічки яйцесбірника на стіл-накопичувач
яєць. Для освітлення пташників найчастіше
використовують лампи розжарювання потужністю
40-75 Вт Лампи підвішують посередині проходів
між клітинними батареями на рівні верхнього
краю клітини на відстані 3-4 м один від
одного, щоб забезпечити рівномірне освітлення.
Освітленість у зоні годівниць повинна
становити 10-15лк. Для автоматичного регулювання
світлового режиму застосовують програмне
реле часу 2РВМ, установки ПРУС-1, ПРУС-2,
ЦСП-1 або інші механізми з програмним
регулюванням світлового режиму та імітацією
сутінок в пташнику. Щільність посадки
в клітинах для курей, створених на базі
породи леггорн, повинна бути не менше
400 см2/гол., Кросів, створених на базі породи
род-айланд, - 500 см2/гол. Переущільнені веде до виникнення
бійок, падежу і вибракування, зниження
несучості, збільшення бою і насічки яєць.
До цього ж може призвести недостатній
фронт годівлі та напування птиці. Рекомендують
при вільному доступі до корму дотримуватися
фронт годівлі не менше 7 см / гол., А при
обмеженій годівлі не менше 10 см. Фронт
напування повинен становити при використанні
желобкового поїлок не менше 2 см / гол.,
Ніпельні та мікрочашечних поїлок - один
ніпель або одна мікрочашка на 4-5 гол. Поїлки
і годівниці слід постійно тримати в чистоті,
оскільки залишки корму в умовах підвищеної
вологості і температури служать ідеальним
середовищем для розвитку патогенної
мікрофлори. Для рівномірного протягом
року отримання харчових яєць проводять
багаторазове комплектування поголів'я
курей-несучок. Для великих птахофабрик
оптимально 12-кратне комплектування. Кратність
комплектування і поголів'я курей-несучок
залежать від планованого обсягу продукції,
типу обладнання, місткості і кількості
приміщень, продуктивності й схоронності
птиці. Рух поголів'я курей і приблизний
розрахунок виходу товарних яєць представлений
в таблиці.
Щоб уникнути стресів безпосередньо перед
початком яйцекладки ремонтних курочок
слід переводити в пташник для курей-несучок
у віці 105-110 днів, але не пізніше 120 днів.
Комплектують промислове стадо здоровим,
добре розвиненим, вирівняним по живій
масі молодняком. Пташник слід заповнювати
одновозрастной птицею і в найкоротші
терміни (до 5 днів). Утримувати в одному
приміщенні птицю різного віку неприпустимо.
При вмісті дорослої птиці систематично
стежать за ростом і розвитком птиці, її
збереженням і продуктивністю. Для кожної
партії птиці складають графік контрольних
зважувань. Щотижня розраховують відсоток
яйцекладки, щомісячно визначають середню
масу яєць, витрати корму на 10 яєць, відсоток
падежу і вибракування птиці. Отримані
дані порівнюють зі стандартними для конкретного
кросу і роблять необхідні коректування
в годівлі та утриманні птиці.
3.3.Годівля батьківського і
Поголів'я батьківського стада становить 8-12% промислового стада. У цьому цеху курей утримують у широкогабаритних пташниках на глибокій підстилці з вигулом. Іноді застосовують і кліткове утримання. Щільність посадки на глибокій підстилці становить 3,5-4,0 голови на 1 м2 підлоги. Батьківське стадо формують завезенням з племінних заводів або господарств яєць чи добових курчат. Ремонтний молодняк для батьківського стада вирощують окремо від молодняку для промислового стада. Розмір батьківського стада залежить від несучості курок, виходу інкубаційних яєць, валового їх збору, виводимості добового молодняку, коефіцієнта обороту промислового стада. В одному приміщенні може бути не більше 5 тис. голів. Для більш рівномірного одержання інкубаційних яєць батьківське стадо комплектують молодняком не менше 6 разів на рік. Кількість місць у пташниках батьківського стада визначають множенням середньорічного поголів'я в цьому цеху на коефіцієнт обороту 1,2. У пташниках батьківського стада використовують комплект машин з механізованими гніздами, транспортером для збирання яєць і приймальним столом, автоматичними напувалками, транспортером для видалення посліду. При клітковому утриманні несучок утримують разом з півнями або застосовують штучне осіменіння. Кліткове утримання птиці батьківського стада за якісними показниками не поступається утриманню на глибокій підстилці і разом з тим дає змогу більш ефективно використати приміщення, істотно підвищити продуктивність праці.
3.4.Світловий режим, мікроклімат
для курей батьківського та
промислового стада і ремонтног
Здоров'я птиці, її продуктивність, багато в чому залежать від мікроклімату приміщення, в якому вона міститься. При температурі повітря пташника нижче визначених норм, частина корму використовується птахом не для утворення яєць або збільшення живої маси, а на створення позитивного тепла її тіла. Так низька межа плюсових температур для утримання дорослої птиці знаходиться на рівні 8°С, курчат з 1-го до 21-го дня - 2°С а з 21-го до 49-го дня - 16°С. Висока температура повітря також призводить до зниження несучості, зменшенню маси яєць і погіршення якості шкаралупи. При температурі повітря 38-40°С доросла птиця вже через 2 години гине від перегріву. Досить точним показником оптимальної температури є поведінка птиці. При нормальній температурі птах добре поїдає корм і п'є воду. Якщо температура низька, то птах розпускає пір'я, збільшуючи таким чином товщину захисного шару повітря, може загинути від удушення.
Тепловіддача залежить і від ступеня вологості повітря. Чим сухіше повітря, тим швидше йде випаровування вологи. У той же час відносна вологість повітря нижче 50% викликає подразнення слизових оболонок очей, дихальних шляхів, підвищує ламкість пера. При підвищеній вологості повітря (більше 70%) відволожуються підстилка і стіни, розвиваються цвілеві гриби. Тому в приміщенні для птахів різного віку необхідно підтримувати відносну вологість повітря від 60 до 70%, для чого будують припливно-витяжну вентиляцію. Така система дозволяє при будь-якому напрямку вітру подавати в приміщення свіже повітря і, yдаляє зайве тепло, шкідливі гази і вологе повітря. Приміщення для вирощування молодняку і утримання дорослої птиці разом з природним повинні мати електричне освітлення. Пташник висвітлюють люмінесцентними або електричними лампами накалювання, потужністю 40-60 Вт на пташник площею 6 м2 достатньо мати одну лампу 60 Вт. Розміщена на висоті 2 м від підлоги, вона забезпечить нормальну штучну освітленість, що дорівнює 20 лк (люксам).
При низькій освітленості (менше 5 лк) погіршується споживання корму та води, в результаті чого знижуються несучість і приріст живої маси. Висока понад 25 ЯК освітленість, особливо при утриманні курей у клітках, призводить до того, що птахи роздзьобують один одному гребінь (канібалізм). Для курчат і індичат у перший тиждень вирощування освітленість підтримується на рівні 30-50 лк, а потім її знижують до 20-25 лк. Для курчат, вирощуваних на м'ясо, освітленість не повинна перевищувати 5 лк. Режим освітлення, тобто тривалість денного і нічного періодів, при вирощуванні та утриманні птиці залежить від віку, напряму продуктивності і наявності пташнику вікон. Для птахів, що містяться в пташнику з вікнами, світловий режим диференціюють залежно від природної тривалості дня і часу виведення птиці. Тривалість освітлення доцільно поступово скорочувати, починаючи з добового віку курчат, а в період яйцекладки збільшувати. До цього часу їх тримають при затемнених вікнах, а закінчення світлового дня збігається із заходом сонця. Для курчат, виведених у червні, коли тривалість природного світлового дня становить 15-16 годин, а потім скорочується, застосовують інший режим освітлення, поступово, на 30 хвилин на тиждень, скорочуючи світловий день. До 20-тижневого віку він повинен скласти 8-10 годин. Потім тривалість світлового дня поступово (на 30 хвилин на тиждень) збільшують і доводять до 15-16 годин.
Такі режими затримують статеве дозрівання молодої птиці, але сприяють гарному росту, завершенню линьки до початку яйцекладки і отримання більших яєць з міцною шкаралупою. Організовуючи цілодобове освітлення молодняку в перші дні життя, виходять з того, що після проклева шкаралупи поживних речовин йому вистачає приблизно на 48 годин, а поїдати корм курчата починають через 16 годин після виведення. Починаючи з 5-місячного віку, для курей яєчних порід тривалість освітлення збільшується на 30 хвилин до досягнення 17 годин для м'ясних з 6-місячного віку - на 30 хвилин через кожні 2 тижні до тривалості 18 годин. На такому рівні тривалість освітлення підтримується до кінця використання птиці. Для молодняку сільськогосподарської птиці, що вирощується на м'ясо, тривалість освітлення не повинна перевищувати 16 годин. Такий режим сприяє його кращому розвитку та інтенсивному нарощуванню м'яса.
5.Висновки
Виходячи із разрахунків таблиці 10 основних показників за рік,ми маємо такі данні:
Численність батьківсько стада курей птахофабрики, потужністю 330000 тисяч голів, коефіцієнт обороту промислового стада складає 1,18. Вік несучок 1-го комплектування 130. Середнє поголів’я складає 333819 тисяч голів. Валовий збір яєць 105208400 штук. Вихід м’яса від бракування 59417 тон. Витрати кормів 15234 тон. Витрати води 28030,1 тон. Вихід посліду 17062 тони. Яйценосність на несучку: початкову 265,7 тисяч штук, середню 315,1 тисяча штук.
