ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра цивільного права

     К У Р С О В  А  Р О Б О Т А

     З предмету “Цивільне право України”

На тему “Публічна обіцянка

винагороди”

ІРПІНЬ  – 2004

     ЗМІСТ

     ВСТУП

     Цивільне  право на протязі всього розвитку людства відігравало і буде відігравати  надзвичайно важливу роль у захисті  інтересів громадян і суспільства. Недарма Цивільний кодекс називають  другою конституцією держави.

     На  етапі побудови і утвердження  суверенної демократичної України, з соціально-орієнтованою ринковою економікою, набуває особливого значення проблема реалізації закладених в Конституції  України принципів регулювання  майнових відносин, захисту прав власників, честі і гідності людини.

     Зобов'язальне  право традиційно вважається кровоносною  системою всього цивільного права Недарма  зобов'язанням присвячено п'яту книгу  Цивільного кодексу України, що займає його більшу частину. Після 1 січня 2004 року регулювання зобов'язань висвітлено також і в окремому розділі IV Господарського кодексу України. Пропонуємо сьогодні зупинитися на них докладніше.

     Найбільш  розповсюдженим різновидом зобов’язань  є договір, який є основою виникнення зобов’язань у цивільному праві. Нарівні з договорами найбільш розповсюдженими підставами виникнення зобов'язань можуть виступати зобов'язання з односторонніх дій (недоговірних зобов’язань), до яких, зокрема, належать зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, та зобов'язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, запобігання загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи, рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Вказані вище інститути є новими для цивільного права, ще не повністю висвітлені в юридичній літературі. І тому розкриття даної теми є дуже актуальним на даному етапі.

      Особливістю нового цивільного законодавства, що регулює публічну обіцянку винагороди, у порівнянні з старим, є те, що воно не ототожнює публічну обіцянку винагороди й оголошення конкурсу, а передбачає, як правило, публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила про публічну обіцянку винагороди через конкурс. Тим самим зобов'язання з публічної обіцянки винагороди через конкурс розглядаються як різновид зобов'язань з публічної обіцянки винагороди.

      В останні роки в науковій юридичній  літературі України теоретичні питання виникнення зобов’язань в результаті публічної обіцянки винагороди в цивільному праві не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розроблення доктринального поняття публічної обіцянки винагороди в цивільному праві та способів здійснення даного зобов’язання, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслено межі виникнення вищеназваних зобов’язань залежать якість та адекватність цивільно-правової діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами.

      Метою даного дослідження є визначення меж та порядку виникнення зобов’язань в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу, а також провести порівняльний аналіз цивільного законодавства до 01.01.2004 року і після вказаної дати, тобто нового цивільного законодавства України.

      В результаті дослідження ми визначились  з предметом даної курсової роботи.

      Отже, предметом даної курсової роботи є зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу.

      Об’єктом  даного дослідження є законодавство України, що регулює цивільно-правові відносини учасників зобов’язань, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу і без оголошення конкурсу.

      Основними завданнями, які повинні  бути вирішені в результаті написання курсової роботи є:

1. Визначити, що таке зобов’язання, основні види зобов’язань у цивільному праві;
2. Визначитись до якого виду зобов’язань відносяться зобов’язання, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди як за результатами конкурсу, так і без оголошення конкурсу.
3. Визначити, що таке публічна обіцянка винагороди.
4. Зрозуміти різницю між зобов’язаннями, які виникають в результаті публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу та без оголошення конкурсу.
5. Визначити зміст завдання, строки виконання завдання та умови публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу.
6. Визначити умови проведення конкурсу, права переможця та особливості оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс.

     У даній курсовій роботі аналізуються зобов’язальне законодавство, цивільне право як галузь у системі сучасного права. Особлива увага приділяється чіткому визначенню публічному обіцянню винагороди, як нової категорії позадоговірних зобов’язань. Також дається характеристика конкурсу, як складової даної категорії, визначено права учасників конкурсу та його організаторів.

     РОЗДІЛ 1. Поняття публічної  обіцянки винагороди як основного виду недоговірних зобов’язань

1. Поняття зобов’язання в цивільному праві.

    Зобов'язальне  право традиційно вважається кровоносною  системою всього цивільного права Недарма зобов'язанням присвячено п'яту книгу Цивільного кодексу України, що займає його більшу частину. Після 1 січня 2004 року регулювання зобов'язань висвітлено також і в окремому розділі IV Господарського кодексу України. Пропонуємо сьогодні зупинитися на них докладніше...

     Зобов’язання - один з найбільш поширених різновидів цивільних правовідносин, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії, як то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від неї, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання цих дій. 3обов’язання можуть виникати на підставі договорів, що укладаються учасниками цивільного обороту, внаслідок заподіяння шкоди, з публічного обіцяння винагороди та з інших причин. Це визначення встановлено Цивільним кодексом України і майже нічим не відрізняється від попереднього зі ст. 151 Цивільного кодексу УРСР.

     Уявіть, що кожний з нас щогодини виступає в ролі учасника зобов’язання Наприклад, сідаючи в трамвай, ви стаєте учасником правовідносин, в яких зобов'язанню оплатити проїзд відповідає право на перевезення певним маршрутом

     А ось у Господарському кодексі  України¹ говориться не просто про зобов'язання, а про господарське зобов'язання Під ним він розуміє зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання на підставах, передбачених Господарським кодексом України: Ключові критерії господарського зобов'язання

     1) воно виникає тільки між суб'єктом господарювання (з одного боку) та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання (з іншого боку). Під "іншим учасником" розуміють достатньо широке коло осіб: наприклад, споживачів, органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.2 Господарського кодексу України);

     2) його предмет — дії господарського або управлінсько-господарського характеру, тобто в окремих випадках суб'єкт зобов'язаний вчинити якусь дію Зрозуміло, що про юридичну рівність (як один із принципів цивільного законодавства) тут не йдеться, оскільки один із суб'єктів зобов'язання наділений владними повноваженнями і це природно, враховуючи контекст самого Господарського кодексу України. Він допускає укладення договорів, які не є за своєю суттю цивільно-правовими (див., наприклад, ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України).

     Підстави  для виникнення зобов'язань, зафіксовані  у цивільному кодексі УРСР, кардинально  не змінилися. Отже, зазначимо найважливіше:

     По-перше, договір — усьому голова. Дійсно, переважна більшість зобов'язань виникає саме з договорів

     По-друге, ЦКУ серед підстав виникнення зобов'язань прямо називає рішення суду. Наприклад, воно є підставою, коли сторони на розгляд суду передають суперечності, що виникли при укладенні договору.

     По-третє , у законодавстві (як у Цивільному кодексі України, так і в Господарському кодексі України) немає вичерпного переліку підстав виникнення зобов’язань.

     Отже, елементами зобов’язання у цивільному праві як і в праві взагалі  є його суб'єкти, об'єкт і зміст. Суб'єкти зобов’язання це його учасники (сторони): кредитор і боржник. На стороні кожного з них може виступати одна або одночасно кілька осіб. Кредитором є особа, якій належить право вимагати від боржника виконання ним певної дії (право вимоги). Кредитором може бути будь-який учасник цивільних правовідносин: як юридична, так і фізична особа, незалежно від обсягу дієздатності. Боржником є особа, на яку покладається обов'язок виконати певні дії (борг). Боржником може виступати будь-яка юридична особа, а фізична особа – тільки з відповідним обсягом дієздатності (фактично, громадянин, який досяг 15, за новим Цивільним кодексом України - 14 років). Якщо кожна із сторін зобов’язання за договором має обов'язок виконати певні дії на користь іншої сторони, то вона вважається боржником іншої сторони в тому, що зобов'язана виконати на її користь, та одночасно її кредитором в тому, що має право від неї вимагати. Так, продавець є кредитором покупця щодо суми грошей, яку той зобов'язаний сплатити, та боржником щодо речі, яку він (продавець) зобов'язаний передати.

     За  певних обставин допускається зміна  осіб у зобов’язанні. Так, кредитор може бути замінений внаслідок передання  ним своїх прав іншій особі:

• за угодою (уступка права вимоги – цесія);
• правонаступництва;
• виконання зобов’язання поручителем боржника або заставодавцем;
• виконання зобов’язання перед кредитором за боржника третьою особою
• та в деяких інших випадках.

     Розрізняють юридичний об'єкт зобов’язання, яким є певна поведінка зобов'язаної особи, та матеріальний – майно (речі), з якими вчиняються певні дії. Так, у зобов’язаннях які виникають з публічного виконання винагороди юридичним об'єктом є дії особи, зазначені раніше організатором конкурсу (якщо оголошено конкурс) чи іншою особою, яка публічно оголосила умови отримання винагороди та прийняттю оплати за виконані дії та сплаті грошової суми, а матеріальними об'єктами є річ, яка відчужується, та сума грошей, що сплачується покупцем. В позикових зобов’язаннях матеріальним об'єктом є грошова сума, а юридичним – відповідні дії позикодавця та позичальника. Матеріальний об'єкт зобов’язання ще називають предметом зобов’язання.

     Змістом зобов’язання є права та обов'язки сторін зобов’язання, тобто право  вимоги, що належить кредитору, та обов'язок виконання, покладений на боржника. Реалізація права вимоги кредитора залежить від поведінки боржника, яка дістає вияв, за загальним правилом, у активних діях. Так, продавець не в змозі реалізувати право вимоги, якщо покупець не передасть певну грошову суму і не забере річ. Виконання обов'язку підкоряється певним правилам – принципам виконання зобов’язання. Основними є принцип належного і принцип реального виконання зобов’язання. Обов'язок боржника має бути виконано належним чином: тим суб'єктом, таким способом, у такому місці, у такі строки, які передбачені законом або умовами договору. Обов'язок має бути виконано в натурі (реальне виконання) – боржник має вчинити саме такі дії, які передбачені умовами договору чи за інших умов, і не вправі замінити їх грошовою компенсацією; сплата неустойки та відшкодування збитків не звільняють боржника від обов'язку виконати передбачені в договорі дії. Обов'язок виконати певні дії завжди покладається на учасника зобов’язання, оскільки зобов’язання не можуть зумовлювати обов'язків для третіх осіб. Однак у випадках, передбачених законом або договором, зобов’язання може створювати для третьої особи право вимоги.

     У зобов’язанні, як правило завжди існує  визначеність щодо особи кредитора  і боржника. Сторонами зобов’язання виступають кредитор і боржник. Причому  згідно зі ст. 510 Цивільного кодексу  України у зобов'язанні на боці боржника або кредитора може бути одна або одночасно декілька осіб. Дане явище називають множинністю осіб у зобов’язанні. Скажімо, декілька банків гарантують своєчасне повернення кредиту або декілька замовників спільно підписали договір підряду з двома або більше будівельними фірмами.

     Однак треті особи не є сторонами  у зобов'язанні. Більше того, у ст. 511 Цивільного кодексу України закріплено правило, відповідно до якого зобов'язання не створює обов'язку для третьої  особи. До речі, цього достатньо для  того, щоб визнати недійсними умови договору, спрямовані на створення обов’язків у третіх осіб.

     Одночасно, коли у договорі це передбачили, зобов'язання може стати причиною для виникнення права для третьої особи щодо боржника і (або) кредитора. Класичний  приклад — договір на користь третьої особи (ст. 636 Цивільного кодексу України), за яким боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок в інтересах третьої особи, причому останнє можна і не встановлювати в договорі. Виконання договору в інтересах третьої особи має право вимагати як особа, яка його уклала, так і третя особа, в інтересах якої передбачено виконання.

     Даний пункт не стосується зобов’язань, які  виникають з публічної обіцянки винагороди, що й являється його характерною рисою.

     Цивільний кодекс України містить досить не повний перелік зобов’язань. Зобов’язання є договірні та не договірні (Додаток 3). В даній роботі ми розглянемо детальніше недоговірні зобов’язання, які ще називаються зобов’язаннями з односторонніх дій.

     До  договірних зобов’язань належать, ті які виникають в результаті укладення договору:

• купівлі-продажу;
• дарування;
• ренти;
• про довічне утримання (догляд);
• найму (оренди);
• найму (оренди) житла;
• позички;
• підряду;
• про виконання науково-дослідницьких або дослідницько-конструкторських та технологічних робіт;
• про надання різноманітних послуг;
• перевезення;
• транспортне експедирування;
• зберігання;
• страхування;
• доручення;
• комісії;
• управління майном;
• позика, кредит, банківський вклад;
• про банківський рахунок;
• факторинг;
• про розрахунки;
• про розпорядження  майновими правами інтелектуальної власності;
• комерційної концесії;
• про спільну діяльність.

      Отже, ми бачимо, що майже всі сфери нашої життєдіяльності врегульовані окремим підвидом зобов’язального права – договірним.

     До  недоговірних належать зобов’язання які виникають в результаті:

• публічної обіцянки винагороди;
• без оголошення конкурсу;
• за результатами конкурсу
• вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;
• рятування життя та здоров’я фізичної особи, майна фізичної особи;
• створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи  або майну юридичної особи;
• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
• та інші.

      Отже, вся наша життєдіяльність щоденно  невід’ємно пов’язана з зобов’язальним правом. В даній курсовій роботі ми докладніше маємо зупинитись на позадоговірних зобов’язаннях, які  виникають в результаті публічної  обіцянки винагороди.

2. Поняття публічної обіцянки винагороди.

     Поряд із зобов'язаннями по відшкодуванню  шкоди, законодавством передбачені  інші види позадоговірних зобов'язань. Одним з них є зобов'язання, що виникає з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу та без оголошення конкурсу.

     Правовідносини  із публічного обіцяння винагороди врегульовані у цивільному законодавстві, а саме в Цивільному кодексі України вперше. Цивільний кодекс УРСР 1964 р. містив лише правила, пов'язані з проведенням конкурсу, який є одним із видів публічного обіцяння винагороди. Обіцяння винагороди в інших випадках, якщо ці відносини не суперечили загальним засадам і змісту цивільного законодавства, згідно зі ст. 4 Цивільного кодексу УРСР 1964 р. мали юридичну силу і до них застосовувалися загальні правила щодо угод.

     Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди – це зобов'язання, за яким одна сторона (організація, яка влаштувала конкурс  або будь-яка фізична особа, яка  пообіцяла винагороду) в результаті публічної обіцянки спеціальної винагороди (за результатами конкурсу чи без нього) бере на себе обов'язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати винагороду за її виконання, а інша сторона (учасник конкурсу або виконавець дії, за яку оголошено винагороду) має право вимагати виконання цього обов'язку.

      Особливістю нового цивільного законодавства, що регулює  публічну обіцянку винагороди, у порівнянні з старим, є те, що воно не ототожнює  публічну обіцянку винагороди й оголошення конкурсу, а передбачає, як правила  для публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила про публічну обіцянку винагороди через конкурс. Тим самим зобов'язання з публічної обіцянки винагороди через конкурс розглядаються як різновид зобов'язань з публічної обіцянки винагороди.

      Поняття і зміст зобов'язання з публічної  обіцянки винагороди без оголошення конкурсу визначені в такий спосіб:

      Особа, що виступила з публічною обіцянкою  винагороди за досягнення зазначеного  в оголошенні результату (знахідка зниклої речі, повідомлення необхідної інформації і т.п.) зобов'язана виплатити (передати) нагороду особі, що досягла такого результату.

      Обіцянка  нагороди вважається публічною, якщо вона оголошена яким-небудь чином необмеженому колу осіб. Винагорода може бути виражена в грошовій або іншій формі. Передача винагороди здійснюється одночасно з передачею результату, якщо інше не випливає з характеру винагороди або публічного оголошення.

      Особа, що виступила з публічною обіцянкою  винагороди, не має права його скасувати  або змінити. Якщо в публічній обіцянці нагороди не встановлений термін його дії, вона діє протягом розумного часу. У випадку надання результату декількома особами винагорода поділяється між ними нарівно.

      Публічна  обіцянка винагороди через конкурс  має місце, якщо обіцяна особою (організатором конкурсу) спеціальна винагорода (премія) повинна бути виплачена (передана) особі, яка приймає участь у конкурсі (здобувачеві), яка досягла кращого результату відповідно до умов конкурсу.

     Для виконання роботи або надання  певної послуги звичайно укладають відповідний правочин з його виконавцем з попередньою або наступною оплатою за правочином. Іноді для скорішого досягнення бажаного результату доцільно привернути до цього увагу широкого кола осіб з обіцянкою виплатити відповідну винагороду тому, хто досягне такого результату. Часто трапляються у засобах масової інформації оголошення такого характеру:

     «Загублені 23 грудня 2002 р. документи  фірми (оригінали  свідоцтва про  державну реєстрацію, статут, установчий договір) прохання повернути за адресою ... (повідомити за тел. ... .). Винагорода гарантується.».

     Або:

     «25 жовтня 2002 р. біля кінотеатру «Аврора», що знаходиться  на бульварі ім. Перова, в автомобілі ВАЗ-2101 залишена відеокамера. Прохання до водія — повернути за винагороду».

     Подібні звернення є не що інше як публічне обіцяння винагороди.

     РОЗДІЛ  ІІ Публічна обіцянка винагороди

1. Публічна  обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

     Поняття публічної обіцянки без оголошення конкурсу в цивільному праві досить нове. В даному розділі ми звернемо увагу на деякі особливості цього  поняття.

     Відповідно  до статей 1144, 1148 Цивільного кодексу  України особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Обіцянка є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

     Однак не будь-яке навіть зроблене публічно обіцяння винагороди має юридичне значення і породжує передбачене ст. 1144 Цивільного кодексу України виникнення зобов'язання. Щоб обіцяння винагороди було юридично обов'язковим, воно має відповідати певним умовам, а саме:

     1. Обіцянка винагороди має бути  публічною. Як вже зазначалось раніше, обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

     2. Обіцянка винагороди має бути  майнового характеру, тобто мати грошове або інше вартісне вираження і вказівку щодо форми та розміру винагороди.

     3. У сповіщенні публічної обіцянки  винагороди має бути вказаний кінцевий результат (визначене завдання, строк та місце його виконання), який має бути досягнутий як умова отримання винагороди. Винагорода має бути обіцяна невизначеному колу осіб за правомірні дії.

     Обіцяння  винагороди, розрахованої на досягнення відповідного результату однією конкретною особою, не породжує зобов'язання, передбаченого ст. 1144 Цивільного кодексу України, через відсутність публічності обіцяння винагороди.