ЗМІСТ

  ВСТУП.................................................................................................стор.3-4

  РОЗДІЛ І : Основні відомості про метод опитування

1.1) Історіографія становлення методу опитування...................стор.5-6

1.2) Загальна характеристика методу..........................................стор.6-8

1.3) Роль запитання в опитуванні.................................................стор.8-11

   РОЗДІЛ ІІ : Характеристика різновидів методу опитування

2.1) Анкетування та його пізнавальні можливості.....................стор.12-16

2.2) Інтерв’ю та його пізнавальні можливості............................стор.16-19

2.3) Експерт-опитування та його значення.................................стор.19-22

РОЗДІЛ  ІІІ : Методологія дослідження громадської думки

   3.1) Проект соціологічного методу..............................................стор.23-29

   3.2) Програма опитування громадської  думки...........................стор.30-32

   3.3) Поради при проведенні опитування населення..................стор.33-36

ВИСНОВОК.......................................................................................стор.37

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................стор.38

ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ВСТУП

  Актуальність  теми

  Опитування  – метод в соціології, який дає змогу отримати первинну соціологічну інформацію. На сьогодні даний метод являється одним із популярних методів в соціології, про це свідчить велика кількість процедур даного методу, які проводять різні соціологічні служби. Опитування засноване на соціально-психологічній взаємодії анкетера (інтерв’юера) та респондента, яка відбувається із застосуванням переліку більш-менш формалізованих питань.

  Однією  з переваг опитування являється  те, що воно дозволяє виявити  особливості  сприйняття людиною тих фактів і подій, що відбулися і відбуваються, а також одержати оцінки щодо розвитку їх в майбутньому. Якщо опитування проведене організовано у відповідності до наукових вимог та із залученням кваліфікованих анкетерів та інтерв’юерів, то воно забезпечує оперативність одержання достовірної інформації безпосередньо від представників досліджуваного об’єкту.

  Взагалі, соціологічне опитування займає важливе  місце  в соціологічних дослідженнях, оскільки основне його призначення  криється в отриманні соціологічних  даних про стан суспільної, індивідуальної думки. а також про факти, події та оцінку, які пов’язані з життєдіяльністю респондентів.

  За  підрахунками деяких вчених, за допомогою  опитування збирається практично  90 %  всієї емпіричної інформації. Опитування також являється ведучим методом при вивченні сфери свідомості людини. Цей метод особливо вагомий в тих випадках, коли в дослідженні соціальних процесів та явищ, які являються малодоступними безпосередньому спостереженню, а також у тих випадках, коли сфера, що вивчається слабо забезпечена документальною інформацією.

  Соціологічне  опитування на відміну від інших  методів збору соціологічної  інформації дозволяє „вловити” через  систему формалізованих запитань не тільки акцентування міркувань респондента, але і нюанси, відтінки їх настрою та структури розуміння, а також  виявити роль інтуїтивних аспектів у їхній поведінці. Тому багато дослідників вважають опитування найбільш простим та доступним методом збору первинної соціологічної інформації. Насправді, оперативність, простота, економічність цього методу роблять його дуже популярним та приоритетним у порівнянні з іншими методами соціологічних досліджень.

  Мета  та завдання дослідження 

  Метою даної роботи є поглиблення своїх  знань з дисципліни „Методологія та методи соціологічних досліджень”, особливо з теми „Пізнавальні можливості методу опитування”.

  Завдання  цієї роботи криється у з’ясуванні сутності, значення опитування як методу збору первинної соціологічної  інформації з нахилом того, які  пізнавальні можливості дозволяє опитування.

  Предмет та об’єкт дослідження

  Об’єктом  даної роботи являється опитування, як соціологічний метод збору  первинної інформації.

  Предмет – значення пізнавальних можливостей  опитування як методу збору первинної  соціологічної інформації.

  Методологія та методи дослідження

  Тему  даної роботи можна вивчати багатьма методами та способами, але в даній  роботі використовується метод дослідження  літератури. В соціології такий метод  називають методом аналізу документів, де в якості документів виступають підручники, наукові публікації, журнали, тощо.

  Практичне значення роботи

  Дану  роботу можна використовувати при  підготовці до практичних та семінарських занять, а також як лекційний матеріал. 
 
 
 

  РОЗДІЛ  І :

    ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО МЕТОД ОПИТУВАННЯ

1. Історіографія становлення методу опитування

   Генезис методу опитування спостерігається  ще в епоху рабовласництва, коли за допомогою даного методу виявляли цілі, мотиви, пропозиції, міркування населення. Також праобразом опитування вважають голосування, яке активно розповсюджувалося і застосовувалося за часів античності. Таке голосування проводилося тоді, коли існувала потреба у вирішенні якоїсь проблеми, яка виносилася на об’єктивний огляд народу і за допомогою голосування люди виявляли свою волю. Поряд із протосоціологічними формами одержання інформації розвивалася і процедура обліку чисельності населення, визначення складу домогосподарств, матеріального та соціального статусу їх членів. Наприклад, у Давньому Римі кожен громадянин був зобов’язаний дати інформацію цензору про склад своєї сім’ї, обсяг рухомого та нерухомого майна.

   За  часів активного розвитку капіталістичних  відносин виникла потреба у вдосконаленні  засобів обліку та аналізу інформації. Одним із перших вчених, який застосував спеціальний формуляр, для збору  даних, був англійський вчений У. Петті. Інформація, яка була отримана за допомогою опитувальника склала емпіричну базу його дослідження „Політична анатомія в Ірландії”. Подібний формуляр застосував у 1787 р. Д. Девіс для дослідження сімейного бюджету трудящих класів. Також сенат Російської імперії у 1767 р. застосував опитування задля виявлення причин підвищення цін на хліб, для цього були складені і розіслані опитувальні листи. Завдяки даній процедурі причина підвищення цін була встановлена.

   У 1880 р. К. Маркс опублікував спеціальну „ Анкету для робочих” у „La Revue Socialiste”, яка складалася з 100 запитань і була складена з метою вивчення умов життя та соціального становища робочого класу.[1;7;115]

   Наприкінці  ХІХ – початку ХХ ст. у Росії  і нашій країні проводилися „самопереписи”. Ці „самопереписи” здійснювалися студентами під керівництвом викладачів. Досліджували на той час думку студентської молоді.

   На  даному етапі в соціології метод  опитування являється одним із найпоширеніших методів, про це свідчить досить велика кількість досліджень, які проводяться даним методом різними соціологічними службами. 
 

2. Загальна  характеристика методу

   Опитування  – найпоширеніший у соціології метод  збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до групи  людей з питаннями, спрямованими на розкриття змісту проблеми, що досліджується. За допомогою опитування отримують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Воно засноване на безпосередній (інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника з респондентом. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі.

   Правильно організоване опитування дає змогу  отримати інформацію практично про  всі проблеми.

   Дослідник має організувати спілкування так, щоб збудити в респондента цікавість до теми опитування, стимулювати його до активної участі у дослідженні, забезпечити щирість відповідей.

   У процесі опитування дослідник за допомогою спеціальних висловлювань і питань може моделювати різні експериментальні ситуації, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людині про її реальні та гіпотетичні вчинки, плани й наміри на майбутнє, факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб'єктивний стан, почуття, нахили, судження; з'ясувати її думку з різних питань колективної діяльності, насамперед стосовно того, що не знайшло відображення в офіційних документах, у результатах спостереження та інших методах дослідження. Так, опитування дає змогу розшифрувати мотиви звільнення за власним бажанням і виявити справжні його причини, з'ясувати мотиви пасивного ставлення до праці та міру задоволення членів колективу соціально-психологічним кліматом, що склався, стосунками з керівником, стилем діяльності колективу тощо. Іншими словами, під час опитування об'єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів дослідження (спостереження, вивчення документації), доповнюється відомостями про суб'єктивне сприйняття предмета дослідження членами колективу.

   Опитування  справляє позитивний психологічний  вплив на членів колективу. Вони бачать, що їхньою думкою цікавиться адміністрація, громадськість. З'ясування думки членів колективу й опрацювання на цій підставі заходів щодо соціального розвитку колективу – одна з форм участі працівників в управлінні справами колективу.

   Специфіка методу опитування полягає в тім, що джерелом інформації є словесне повідомлення респондента, його судження. Дослідник втручається в процес формулювання повідомлення, спрямовує його у відповідне русло. У зв'язку з цим виникає необхідність забезпечити надійність і вірогідність отримуваної дослідником інформації. Надійність інформації виявляється у стійкості, незалежності її від дії випадкових чинників, вірогідність –  в її адекватності реальній дійсності. Ці якості інформації забезпечуються переважно сталістю умов збирання її та щирістю відповідей респондентів, їхньою поінформованістю про сутність досліджуваного об’єкта, проте, що цікавить дослідника.

   Надійність  інформації, яку збирають опитуванням, залежить від планування її змісту та характеру, від техніки опитування, рівня компетентності респондента. На вірогідність отримуваної дослідни¬ком інформації впливають особисті якості респондента — захисні механізми психіки, рівень освіти й культури, властивості пам'яті, його установки щодо організації, яка проводить опитування; ставлення до теми дослідження, до самого дослідника. Методика і техніка опитування дає змогу значною мірою нейтралізувати негативний вплив цих чинників.[2;2;287]

   Вірогідність  відповіді респондента багато в  чому залежить від уміння дослідника розпочати опитування, від його професіоналізму.

     Дослідник має так організувати  опитування, щоб у респондента виникло бажання брати участь у дослідженні, вести відверту розмову. Крім того, вірогідність залежить від якості використовуваного інструменту (план інтерв'ю, анкета). 
 

3. Роль  запитання в опитуванні

   Формулювання  питань – найбільш складний і відповідальний етап його побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять дослідження і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кожному індикатору відповідає одне або кілька запитань.

   Запитання в опитуванні — це висловлювання, розраховане на отримання інформації, яка б давала можливість операціоналізувати ознаки соціального явища, що вивчається.

   За  спрямованістю вирізняються запитання  результативні (змістові), за допомогою яких дослідник збирає інформацію щодо наявності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.

   Виходячи  з найбільш суттєвих ознак, розрізняють  такі запитання:

   а) за змістом:

––  запитання про факти («Скільки разів протягом року Вас преміювали?»);

––  про поведінку («Чи берете Ви участь у обговоренні виробничих

   питань?»);

   ––  про знання або поінформованість («Чи відомі Вам умови преміювання?»);

   про установки («Чи засуджуєте Ви вчинки порушників трудової дисципліни?»)

   ––  про мотиви(«Чим Ви незадоволені у своїй роботі?»);

   б) за виконуваними функціями питань:

   ––  контактні запитання, що руйнують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом («Тепер багато говорять про соціальну апатію, зумовлену зневірою в діях уряду. А як Ви вважаєте?»),

   ––  буферні запитання, які використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші («Ми говорили з Вами про умови стимулювання праці. Зараз, якщо Ви не заперечуєте, поговоримо про те, що Вам заважає в роботі?»),

   ––  запитання-фільтри, які використовуються для виявлення компетентних респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлення респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому),

   –– запитання, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах

   («Ви  дуже цікаво розповідали про  складності у вашій роботі. А зараз поговоримо трохи про Ваш колектив»);

   ––  провокуючі запитання, що зумовлюють спонтанні відповіді («Чим, на Ваш погляд, можна пояснити постійні порушення трудової поведінки членами Вашого колективу?»),

   ––  контрольні запитання, що призначені для перевірки і для перевірки їх (респонденту, який відповів, що він бере активну участь у громадській роботі, пропонують назвати, які саме обов'язки він виконує),

   ––  уточнювальні запитання («Здається, про це ми вже говорили, але не з'ясували...»);

   в) за формою:

   ––  відкриті (неструктурні) — без попередньо сформульованих відповідей,

   ––  закриті (структурні) з попередньо сформульованими відповідями,

   ––  напівзакриті – коли поряд із запропонованими відповідями передбачається місце і для вільних. Закриті запитання. у свою чергу, поділяють на дихотомічні тобто такі, них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну («Чи преміювали Вас за підсумками року?» — «Так», «Ні»), альтернативні питання, що містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тільки одну («Як часто Вас преміювали?» — «Зовсім не преміювали», «Не частіше, ніж один раз на рік», «Кілька разів на рік», «Кілька разів на квартал», «Щомісяця»). Різновидом альтернативного запитання є шкальне, яке спрямоване на вивчення інтенсивності прояву якогось явища чи ставлення до нього (наприклад, для  визначення задоволення респондента роботою йому пропонують такі відповіді: «дуже задоволений», «задоволений», «не дуже задоволений»; запитання - «меню», в яких наведено перелік можливих відповідей, що з них респондент може вибрати кілька («Які з перелічених умов заважають Вам працювати на повну силу?»)

   Крім  того, за формою запитання поділяють  на:

   проективні  запитання, які мають забезпечити інформацію про можливу реакцію респондента в певній ситуації;

   запитання-індекси, які застосовують для групування респондентів під час аналізу (наприклад, якщо на запитання щодо інформованості у справах колективу респондент назвав 4–5 подій, то рівень його інформованої оцінюють як високий, 2–3 події – середній, якщо ж респонденту важко відповісти на це запитання – низький);

   запитання -„водоверт”, що спрямовують опитування від загальних питань до більш конкретних;

   запитання-тести, які використовують для оцінки, перевірки тощо;

   прямі запитання, звернені безпосередньо до респондента, і непрямі, не звернені до певної особи (наприклад, «Як у Вашому колективі сприймають нововведення?»).

   Формулюючи  запитання, слід дотримуватися таких загальних вимог:

• запитання має відповідати темі та завданням дослідження;
• кожне запитання формулюють так, щоб на нього можна було 
  дати точну й обґрунтовану відповідь, воно не повинно містити кілька запитань;
• запитання має враховувати інтелектуальний рівень респондента і бути йому зрозумілим;
• запитання слід задавати нейтрально, не можна, щоб відчувалося особисте ставлення до нього дослідника;

   — у закритих запитаннях наводять усі можливі відповіді, урівноважуючи кількість можливих варіантів «за» і «проти», щоб перевага тих чи тих не вплинула на відповідь респондента.

   Слід  мата на увазі, що послідовність запропонованих варіантів відповідей теж помітно  впливає на вибір їх респондентом. Як правило, варіанти, які подають спочатку, мають більше шансів бути вибраними. Респондентам слід пропонувати опитувальні листки з різною послідовністю відповідей на запитання.

   Кількість запитань має бути мінімально необхідною. Розміщують їх за принципом ускладнення  від початку до середини і полегшення від середини до кінця, щоб респондент поступово втягувався у розмову з дослідником і при цьому не стомлювався.

   У практиці роботи соціологів підприємств  найбільш поширеною формою опитування є анкетування.

   РОЗДІЛ  ІІ :

   ХАРАКТЕРИСТИКА  РІЗНОВИДІВ МЕТОДУ ОПИТУВАННЯ

   2.1 Анкетування та його пізнавальні можливості

   Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.

   Анкета  — це впорядкований за змістом і формою набір запитань 
і висловлювань, спрямованих на розкриття змісту проблеми. Анкета 
має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: 
вступної, основної і «паспортної».

   У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значущість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід поверну ти заповнену анкету.

   В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

   «Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

   Наприкінці  анкети респонденту пропонують висловити  свою думку щодо теми опитування і висловлюють подяку за участь у дослідженні.

   За  способом спілкування між дослідником  та респондентами анкетування буває:

• через пресу, коли анкети друкуються на сторінках журналів 
  та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію;
• поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;
• роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.

   Поштове анкетування та анкетування через  пресу дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від дослідника додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаної інформації. Поштовому опитуванню протягом останнього десятиліття соціологи-практики приділяли підвищену увагу, оскільки, воно вважалося, по-перше, найекономічнішим методом збирання первинної соціологічної інформації, а по-друге, в процесі поштового опитування люди могли відвертіше відповідати на сформульовані в анкеті запитання - позначалася відсутність інтерв'юера. Однак ситуація, що склалася нині, багато що змінила. Подорожчання послуг підприємств поліграфи та зв'язку, зрослі ціни на папір суттєво позначилися на економічності поштивого опитування. Так, якщо наприкінці 80-х років співвідношення вартості однієї анкети поштового опитування і вартості інтерв'ю було приблизно 1 до 10, то у 90-і роки це співвідношення, за нашими підрахунками, становить лише 1 до 3.

   Проте існує одна обставина, яка заважає  використовувати поштове опитування в оперативних дослідженнях і тим паче в експрес-опитуваннях. Це - час збирання первинної інформації. Як свідчить практика проведення подібних опитувань, на двохвильове поштове опитування (з двома розсиланнями анкет) витрачається 32-34 дні. Після першого розсилання анкет через 2 тижні відбувається повторне розсилання з нагадуванням респондентам про повернення анкети дослідникам. Протягом приблизно 20 днів після другого розсилання заповнені респондентами анкети продовжують надходити на адресу дослідників. Такий тривалий період збирання інформації неприйнятний для оперативних досліджень.

   Ефективність  роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкет, а й від навичок і вміння проводити опитування анкетером, від його особистих якостей.

   З особистих якостей анкетера слід спеціально назвати такі:

• висока свідомість, сумлінність, старанність, науковий світогляд, обізнаність з проблематикою опитування, що допомагає переконувати респондентів у соціальній значущості дослідження;
• організаційні здібності, які дають змогу в тісному контакті з адміністрацією підрозділів, що обстежуються, створити оптимальні умови для проведення опитування;
• уміння створити під час заповнення анкет атмосферу ділової зацікавленості, дружньої співпраці;
• терплячість, увічливість, висока культура спілкування, що сприяє формуванню атмосфери доброзичливості, щирості, довіри.

   Анкетером може бути як професійний соціолог-дослідник, так і спеціально навчений та проінструктований працівник іншої професії (позаштатний соціолог). Бажано, щоб він не працював у тому структурному підрозділі, де проводиться опитування.

   Основним  завданням анкетера є збирання максимально  надійної та достовірної інформації. Для цього він повинен спонукати респондентів висловлювати лише їхні особисті думки, перешкоджати спробам радитися, списувати, підказувати відповіді.

   Анкетер не повинен квапити респондентів, але і не може дозволяти респондентам брати анкети додому, оскільки це може призвести до зниження якості заповнення їх.

   Позитивним  у анкетуванні є можливість отримання  у відносно короткий строк значного обсягу емпіричної інформації, а також забезпечення анонімності , відповідей, недоліком — неможливість проконтролювати ситуацію формулювання відповіді, її самостійності та повноти.

   Групове анкетне опитування

   Специфіка групового (анкетного опитування істотно  відрізняється від роздавального  анкетування і полягає в тому, що проводиться анкетування невеликої (20-25 осіб) групи людей у спеціально відведеному місці у присутності анкетерів. Групове опитування є найефективнішим методом збирання соціологічної інформації у разі, коли об'єктом дослідження є учнівська молодь (школярі, учні СПТУ, студенти середніх та вищих закладів освіти), а також військовослужбовці (переважно рядовий і сержантський склад). Групове опитування є досить ефективним для організації досліджень в екстремальних виробничих ситуаціях, де умови праці і відпочинку працюючих дають можливість провести таке опитування. Груповому анкетному опитуванню властиві деякі позитивні та негативні моменти. До переваг такого опитування належать: простота організації опитування; економічність процедури; високий відсоток повернення заповнених анкет і неможливість заповнення анкети особами, яким вона не була призначена; збереження респондентами анонімності при опитуванні.