Расчет оптимального обьема производства

МІНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки

Кафедра економіки і менеджменту

Спеціальність маркетолог

Завдання

На курсову роботу студентки

Єрмакової Галини Юріївни

(прізвище, ім’я, по батькові)

1.Тема роботи: «Визначення оптимального обсягу виробництва промислового підприємства»

2. Термін здачі роботи _________________________________________

3. Вихідні дані для обґрунтування обсягу виробництва

Обсяг випуску продукції  по місяцям звітного року, тис.од.

Виробничі витрати підприємства по місяцям звітного року, тис. грн.

Ціна по місяцям звітного року, грн./од.

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка  до курсової роботи містить:

Об’єкт дослідження: промислове підприємство України

Мета: навчитися обґрунтовувати оптимальний обсяг виробництва на підставі даних про підприємство з урахуванням ризику.  Закріпити  теоретичні знання, отримані після  вивчення курсу “Економіка підприємстваі, здобути навичок економічного аналізу та прикладних економічних розрахунків.

Методи дослідження: техніко-економічний  аналіз, математичне моделювання, порівняльний аналіз, кореляційний аналіз, теорія ймовірності, метод найменших квадратів.

У першому розділі ми дізнались про стан та побачили динаміку розвитку економіки України. На підставі даних  балансу підприємства за два періоди, ми розрахували ймовірність банкрутства підприємства за допомогою індексу Альтмана.

У другому розділі ми дізнались про класифікацію витрат підприємства та побудували економіко-математичні моделі витрат підприємства у короткостроковому періоді.

У третьому розділи ми розрахували оптимальний обсяг виробництва на підставі даних про діяльність підприємства за звітний період з урахуванням факторів ризику. Також ми обгрунтували план роботи підприємства у плановому періоді.

В курсовій роботі проаналізований сучасний стан та проблеми вугільної галузі, доведена вирішальна роль оптимального планування виробництва в зміцненні фінансового стану та підвищенні конкурентноздатності підприємств. Складено алгоритм визначення оптимального обсягу виробництва у короткостроковому періоді та опробовано його на гіпотетичних даних умовного підприємства.

ПІДПРИЄМТСВО, БАЛАНС, БАНКРУТСТВО, ВАЛОВІ ВИТРАТИ, ОПТИМАЛЬНИЙ ОБСЯГ, ФАКТОРИ РИЗИКУ, УТРАТИ, ПРИБУТОК.

ЗМІСТ

ВСТУП

1.СТАН І ДИНАМІКА РОЗВИТКУ  ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

1.1 Характеристика галузевої  структури промисловості в Україні.

1.2 Аналіз типу ринку  галузі.

1.3 Аналіз ймовірності  банкрутства підприємства.

Висновки по розподілу 1.

2. АНАЛІЗ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Класифікація витрат  підприємства

2.2  Визначення тривалості  короткострокового періоду

2.3 Побудова економіко-математичної  моделі витрат підприємства

Висновки по розподілу 2.

3. ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНОГО  ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Планування виробництва  в ринкових умовах

3.2 Обгрунтування оптимального  обсягу виробництва

3.3 Обгрунтування плану  роботи підприємства у плановому  періоді

Висновки по розділу 3

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Додаток А – вихідні  дані 

ВСТУП

     Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в Україні представлений підприємствами електроенергетики, вугледобувної,паливної та нафтопереробної промисловості. До електроенергетичного сектору входять  теплові, атомні  та гідроелектростанції, а також підприємства передачі та розподілу електроенергії. ПЕК включає видобування природних видів палива, їхню переробку, транспортування тощо.

ПЕК України зорієнтований на вугілля, нафту, газ і ядерне паливо. Власні паливно-енергетичні ресурси України  представлені головним чином кам’яним і бурим вугіллям Донецького, Львівсько-Волинського та Придніпровського басейнів. Україна володіє потужною енергетичною системою, що складається з теплоелектростанцій і теплоелектроцентралей, мережею атомних станцій і гідроелектростанцій.     

Однієї  з важливих складових частин ПЕК  України є вугільна промисловість. Жодна галузь даного комплексу не розташовує  такими потенційними можливостями, як ця. Історія вугільної промисловості України налічує понад 120 років. В Україні вугільні шахти розташовані у центральній та північній частинах Донецької та південній частинах Луганської області. Середня товщина вугільного пласта – близько 1 м. У Донбасі близько 85% вугілля укладено в пластах потужністю до 1,2 м.

Констатовано, що в структурі світових запасів органічного палива на вугілля припадає 67 відсотків, на нафту - 18 та на природний газ - 15 відсотків. В Україні ці показники становлять відповідно 95,4 відсотка, 2 і 2,6 відсотка. Загальний обсяг запасів вітчизняного вугілля становить близько 117,5 млрд. тонн, з них промислових на діючих шахтах - 6,5 млрд. тонн, з яких майже 3,5 млрд. тонн - енергетичне вугілля.

Україна за обсягами видобутку вугілля  належить до першої десятки провідних  країн світу, але значно поступається більшості з них за економічними показниками вугледобувного виробництва. 

За висновками фахівців, ціни на вугілля в Україні штучно утримуються на низькому рівні (за допомогою неринкових механізмів), що не відповідаєвитратам на його виробництво, а також вартості інших джерел енергії. Так, середня поточна собівартість виробництва складає приблизно $29 /т або на 15% вище, ніж середня поточна ціна у галузі, яка знаходиться на рівні приблизно $25 /т. У той же час поточні витрати на виробництво вугілля значно нижчі, ніж вартість альтернативних джерел енергії.           

Таким чином, метою виконання даної  роботи є розгляд ролі вугільної  промисловості в паливно-енергетичному  комплексі, проведення аналізу  фінансового  стану підприємства, а також визначити  оптимальний  обсяг  виробництва  для цього підприємства.   

1.СТАН І ДИНАМІКА РОЗВИТКУ  ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

1. Характеристика галузевої структури промисловості в Україні.

У  2010 року порівняно з 2009 роком зростання промислового виробництва склало 111,8%, що обумовлено не стільки відновленням реального сектору економіки, скільки низькою порівняльною базою. 

В металургії у 2010 р. українські метпідприємства в порівнянні з минулим роком збільшили виробництво чавуну на 25%, сталі - на 23%, напівфабрикатів - 29%, готового прокату - на 24%.  Обсяги виробництва чавуну і напівфабрикатів залишилися практично на рівні 2009 року [1].

У 2010 році активність на міжнародних ринках змінилася незначно: світове виробництво сирої сталі (за даними WSA) збільшилася в порівнянні з попереднім місяцем на 1,8%, світові ціни на сталь (Global Steel Prices Index) зросли на 6,6%.Зростання цін відбувалося переважно за рахунок подорожчання сировини і енергії і не був спровокований збільшенням рівня попиту на метпродукцію. У зв'язку з невисокою активністю світового ринку обсяги виробництва галузі в 2010 році підтримувалися зростанням внутрішнього споживання за рахунок активності машинобудівних і трубних підприємств. Експорт металургійної продукції в порівнянні з попереднім роком скоротився на 7%.

В машинобудуванні індекс промислового виробництва в 2010 році в порівнянні з минулим роком склав 122,3%, до попереднього місяця - 77,4%. 

 Сільське господарство та харчова промисловість. У 2010 році порівняно з минулим роком загальне виробництво продукції сільського господарства зросло на 5,4%. Трохи змінилася структура реалізації основних видів продукції тваринництва порівняно з минулим роком, а саме зменшилася частка молочної продукції.  Середні ціни продажу аграрної продукції в 2010, порівняно з 2009 роком, зросли практично на 30%, в т.ч. тваринництва - 16%, продукції рослинництва на 70% (переважно за рахунок зростання цін на пшеницю, кукурудзу і соняшник).

Індекс промислової продукції  харчової промисловості в 2010 році знаходився практично на рівні 2009 року - 98%. І оскільки харчова промисловість найменш схильна небудь кризовим змінам, можна припустити, що надалі обсяги виробництва в даній сфері будуть несуттєво відрізнятися від рівня минулого року, можливе невелике зростання у порівнянні з попереднім роком [2].

У 2010 р., на відміну від попереднього року, було сформовано позитивне сальдо рахунку поточних операцій - 229 млн. дол. США. Позитивний результат був забезпечений істотним зростанням сальдо балансу послуг та позитивним сальдо поточних трансферт. Перевищення доходів від надання послуг над виплатами було обумовлено збільшенням платежів з транзиту природного газу (практично в 1,6 рази вище за показник 2009 року) у зв'язку із зростанням тарифів, а також збільшенням обсягів надання таких послуг. 
Обсяги експортно-імпортних товарних операцій скоротилися порівняно з 2009 роком на 27% і 33% відповідно, що пояснюється традиційним зниженням активності реального сектора економіки в цьому роком.

Протягом 2010 року на 14 млрд. грн. скоротилася балансова заборгованість за кредитами населення і підприємств. Скорочення заборгованості відбувалося в національній та іноземній валютах і було пов'язано як з ліквідацією Укрпромбанку, так і виконанням позичальниками графіків погашень на тлі традиційно низької кредитної активності банківських установ на початку року. У січні спостерігалося також деяке зниження процентних ставок за кредитами в національній валюті, тоді як вартість валютних кредитів для позичальників залишалася практично на тому ж рівні. 
За станом на 01.01.2010 р. ліцензії на здійснення банківських операцій мали 180 банків. 

ВВП України за підсумками 2010 року склав 1,094 млрд. грн. (У фактичних цінах), хоча попередні. У порівнянні з 2009 роком валовий внутрішній продукт збільшився на 4,2% (у реальних цінах). Таким чином, після кризового 2009 року, коли ВВП України впав на рекордні 14,8%, відбулися позитивні зміни в українській економіці. Основний внесок у зростання ВВП України за підсумками 2010 року внесли:

- обробна промисловість +14,5% (у 2009 було -20,9%);

- виробництво та розподілення електроенергії, газу та води +8,1% (-7,7%);

- транспорт і зв'язок +5,1% (-7,2%);

А ось, наприклад, фінансовий сектор в 2010 році впав на 3,0%, будівельна галузь - на 1,7%, сільське господарство - на 1,3%, так що в економіці України ще досить багато слабких місць [3, С. - 5,7,15].

У 2011 темпи економічного зростання залишалися на високому рівні. Приріст індексу виробництва базових галузей прискорився до 11.4% у річному вимірі, 6 з яких (52.6%) було забезпечено зростанням виробництва сільського господарства.

Основним фактором зростання  сільськогосподарського виробництва (на 16.6% за був високий врожай продукції  рослинництва, зокрема зернових культур. За станом на 1 листопада було зібрано 50.5 млн. т зерна, що на 29.9% вище, ніж на аналогічну дату в минулому році.

Зниження зовнішнього  попиту спричинило уповільнення зростання  саме експортоорієнтованих галузей  промисловості. Найбільше уповільнення зростання виробництва відбулося  в металургії (з 7% у 2010 до 5.3% у 2011), машинобудуванні (з 16.4% до 13.1%) і хімічній та нафтохімічній промисловості (з 9.4% до 2.8%). Як наслідок, зростання промислового виробництва в 2011 році сповільнилося до 4.7% (Рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 – Динаміка розвитку промислового виробництва в Україні  в порівнянні 2010-2011 років

Зростання ВВП України  в 2011 р. відбулося на рівні 4,5% (4,3% у 2010 р.).Валовий внутрішній продукт України в 1 кварталі 2011 року зріс порівняно з 1 кварталом 2010 року на 5,2%.

Темпи зростання промислового виробництва за 2011 рік в порівнянні з 2010 роком дещо знизилися і склали 108,5% (112,9% - 2010 р.). 

Найбільш динамічно розвивалися  такі галузі:

- машинобудування (122%),

- хімічне виробництво  (121%),

-текстильне виробництво  (118%).

У структурі розподілу  реалізованої продукції більшу частину  займають сировинна продукція: 70,6%, товари широкого вжитку - 16,4%, інвестиційна продукція - 12%, товари тривалого використання - 1% [2].

1.2 Аналіз типу ринку  галузі.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - одна з найважливіших структурних  складових економіки України, ключовий фактор забезпечення життєдіяльності  держави.  
Паливно-енергетичний комплекс складається з підприємств, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого, рідкого і газоподібного палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. 

До складу підприємств ПЕКу входять вугільні шахти, нафтові і газові свердловини, електростанції, лінії електропередач. Вони групуються в галузі, які виступають основними елементами галузевої структури ПЕК.  
Галузі комплексу тісно пов'язані з усіма галузями господарства.  
Паливо використовується не тільки в енергетиці, але і є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів. Наприклад, нафта необхідна для розвитку хімічної промисловості. З неї отримують, крім паливних матеріалів, різні масла та мастильні матеріали, пластмаси, миючі речовини, синтетичні волокна і тканини, добрива. З природного газу виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку. Вугілля є цінним технологічною сировиною у чорній металургії, джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва [4 – С. 6,25,32.].

Особливістю паливно-енергетичного  балансу України (ПЕБ - співвідношення видобутку і споживання паливних та енергетичних ресурсів) є висока питома вага вугілля і атомної енергії і незначна гідроенергії і нафти (рисунок1.2). 

Рисунок 1.2 – Динаміка виробництва вугілля в Україні   

Нафтова промисловість України  характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку  та переробки нафти значно більше. Вона представлена ​​нафтовидобувної та нафтопереробної галузями, які виникли в Прикарпатті ще в XIX в. На початку XX в. цей район був відомим у Європі центром нафтової промисловості. У середині шістдесятих років було розвідано Дніпровсько-Донецьку нафтогазову провінцію. Причорноморсько-Азовська провінція є найбільш молодою і перспективною для видобутку нафти і газу в Україну. 

Торф'яна промисловість. Ця галузь в паливному балансі відіграє і тепер незначну роль. Торф зустрічається практично повсюдно (за поширенням та особливостями торфових товщ розрізняють два основних торф'яно-болотні області: Поліську та Лісостепу-Карпатську. 

Електроенергетика є базовою  галуззю народногосподарського  комплексу, а використання електроенергії - рушійною силою науково-технічного прогресу.Галузь впливає на територіальну організацію продуктивних сил. Достатня кількість електроенергії має комплексоформуюче значення і притягує до себе підприємства та виробництва, в яких частка енергетичних витрат у собівартості готової продукції значно більше в порівнянні з традиційними галузями промисловості. У ряді районів України (Донбас, Придніпров'я) вона визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування територіально-виробничих комплексів. 

Вугільна промисловість  в Україні є давньою і традиційною  галуззю, яка займає домінуюче місце  серед паливних галузей. Україна має великі запаси (до 200 млрд. т) високоякісного вугілля, в основному залягає на значній глибині у Донецькому, Львівсько-Волинському та Придніпровському (буре) басейнах. 75% вугілля використовується як паливо, 25% - як технологічна сировина для чорної металургії, хімічної та інших галузей.  
Найбільшим у країні районом видобутку кам'яного вугілля залишається Донецький басейн. Він був відкритий в 1721 році Г. Капустіним, а перша шахта закладена в 1795 році. Зараз тут діє близько 270 шахт, майже на половині з яких добувають високоякісне коксівне вугілля. Вугленосні площі в Донбасі становлять понад 50 тис. км2 і зосереджують близько 98% запасів кам'яного вугілля України.Родовища вугілля басейну утворюють три компактних осередки: "Старий Донбас" (кордон Луганської та Донецької областей), "Західний Донбас" (Дніпропетровська область) і Південний Донбас (південь Донецької і Луганської областей). Донецьке вугілля має високу собівартість, що пов'язано з невеликою потужністю (0,5-2 м) і глибоким заляганням пластів. Так, тут знаходиться найглибша в Україну шахта "Глибока" (405 м). Майже 90 шахт є нерентабельними і поступово повинні бути закриті. Інші шахти потребують суттєвої реконструкції. Це зумовлює серйозні фінансові та соціальні проблеми. Адже з вугільною промисловістю прямо чи посередньо пов'язана діяльність майже 40% міського населення Донецької та Луганської областей. 

Львівсько-Волинський басейн був відкритий ще в 1912 р. російським геологом Н. Тетяєв, а перше вугілля  почали добувати з 1954 р. Басейн розташований на території Волинської та Львівської областей і охоплює площу близько 10 тис. км2.Загальні запаси вугілля тут не перевищують 1% від розвіданих у державі, глибина залягання - 300-650 м, потужність пластів - 0,5-1,0 м, видобувають 14 млн. т вугілля. Тут нижче (у порівнянні з Донбасом) і загальні показники якості вугілля, яке характеризується меншою теплотворення і більш високою зольністю. Запаси вугілля невеликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції, невелика частина його і зараз вивозиться в Білорусію.  
Розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшенню паливного балансу Західного регіону України, формуванню нових промислових комплексів, виникненню міських поселень (м. Нововолинськ, м. Червоноград, м. Шахтарськ).  
Основними районами видобутку бурого вугілля є Придніпровський буровугільний басейн (Кіровоградська, Черкаська, Житомирська області), а також Тернопільська і Закарпатська області. Він охоплює площу понад 100 тис. км2, на якій виявлено близько 200 родовищ і проявів бурого вугілля. Середня потужність буровугільних пластів у басейні становить 4-5 м, досягаючи в окремих родовищах до 25 м. Переважно неглибоке залягання вугленосних нашарувань (від 10 до 150-200 м) дозволяє видобувати буре вугілля відкритим (кар'єрним) способом. Лише 1/3 палива на початок 90-х років тут добувалася підземними (шахтними) методами. Запаси вугілля, який можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. За останні роки його видобуток перебуває в межах 4,0-4,5 млн. т.  
Вугілля басейну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою зольністю, сірчистість і використовується в основному для місцевих потреб. При застосуванні сучасних технологій буре вугілля Придніпровського басейну може використовуватися і як хімічна сировина.Основними центрами його видобутку є міста Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.  Розвиток буровугільних промисловості сприяло стабілізації паливного балансу окремих степових і лісостепових районів України, дозволив поліпшити розміщення виробництва і використання трудових ресурсів. 

Вугілля - це універсальний паливний ресурс, який міцно увійшов у побут людини ще багато століть тому. 

На сьогоднішній день даний паливний ресурс видобувається великих обсягах і транспортується для реалізації у всі міста нашої країни. 
Для того, щоб уникнути перевантаження вантажного транспорту,  необхідно  знатипитому вагу вугілля, що надалі дозволить визначити не тільки  його  загальну вагу,але і об'єм, який він займає.

Питома вага вугілля може змінюватися   в діапазоні від 1,2 до 1,5 г/см3.  Теплота згоряння має значення 35 тис кДж / кг.

На сучасному етапі  економічного розвитку головною проблемою  ПЕК є загострення неплатежів за паливо та енергію. Також погіршуються гірничо-геологічні умови видобутку палива. Не вистачає коштів для відтворення основних виробничих фондів у галузі. І як наслідок, продовжується спад виробництва енергоносіїв. 

Стан і технічний рівень діючих потужностей ПЕК в даний час стає критичним. Важливим завданням подальшого розвитку паливної та енергетичної промисловості в умовах становлення та розвитку ринкових відносин є здійснення заходів з охорони природи і раціонального природокористування. Екологічна політика в даному комплексі повинна спрямовуватись на навколишню природу.Зараз на його частку припадає близько 45% викидів шкідливих речовин в атмосферу, більше 30% стічної води і стільки ж твердих відходів від усіх забруднювачів. 

На даному етапі важливим є завдання формування паливно-енергетичного  ринку, контроль над яким здійснює держава  за допомогою цінової та податкової політики, а також створення конкурентного середовища та залучення інвестицій. Регіональна стратегія держави в ПЕК повинна спрямовуватись на розвиток ринкових відносин і максимальне енергозбереження кожного регіону [5].

1.3 Аналіз ймовірності  банкрутства підприємства.

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності  банкрутства суб’єктів підприємницької  та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства  як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності  банкрутства суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними  підходами, в основу яких покладено  факторні моделі прогнозування банкрутства  підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:                    

,            Z=-0,3877-1,0736k_зл+0,579q_пк            

де k_зл — коефіцієнт загальної ліквідності;  q_пк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю  ймовірність банкрутства будь-якого  суб’єкта господарювання є дуже малою  за будь-якого від’ємного значення коефіцієнта Z, і великою — за Z > 1.

Більш обґрунтованою і  більш поширеною є п’ятифакторна модель Альтмана. Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможносі, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб’єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшися для своєї моделі лише п’ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру [6].

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою                   

Z = 3,3К₁ + 0,99К₂ + 0,6К₃ + 1,4К₄ + 1,2К₅,         (20.2)

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти  регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»; К₁ — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва; К₂ — відображає дохідність суб’єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації); К₃ — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів); К₄ — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми; К₅ — характеризує структуру капіталу й визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб’єкта господарювання.

Для визначення ймовірності  банкрутства того чи того суб’єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 20.1. Зрозуміло, що в процесі ранжування (розподілу) підприємств та інших суб’єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів [7– С. 8-9].

Ступінь ймовірності банкрутства піприємства , що визначається за індексом  Е.Альтмана (таблиця 1)

Таблиця 1 - визначення ймовірності  банкрутства

У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв’язане з певними труднощами. По-перше, коефіцієнти регресії К₁—К₅ розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі. По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливості господарювання. По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К₃ через недорозвинутість ринку цінних паперів. Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу «Z» треба обов’язково розраховувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій) [8 – С.255].

Висновки по розподілу 1.

У цьому розділі ми схарактеризували галузеву структуру промисловості  України. Дізналися, що у 2010 року порівняно з 2009 роком зростання промислового виробництва склало 111,8%, що обумовлено не стільки відновленням реального сектору економіки, скільки низькою порівняльною базою. Також ми зробили аналіз ринку вугільної промисловості і дізнались, що паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це одна з найважливіших структурних складових економіки України, ключовий фактор забезпечення життєдіяльності держави. Паливно-енергетичний комплекс складається з підприємств, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого, рідкого і газоподібного палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. До складу підприємств ПЕКу входять вугільні шахти, нафтові і газові свердловини, електростанції, лінії електропередач. 

Також ми дізналися як аналізувати  ймовірність банкрутства підприємства використовуючи індекс Альтмана. Його найчастіше використовують у світовій практиці.