Реалії та проблеми інтеграції України у світове господарство

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту  зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Курсова робота

з дисципліни “Міжнародні  економічні відносини”

на тему: “ Реалії та проблеми інтеграції України у світове господарство.”

Виконав: студент 305 гр. ФМЛ

Кальниченко А.С.

                                                                                Перевірила: Литвиненко Л.Л.

Київ – 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………3

1. Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему……………………….4

1.1 Передумови  економічної інтеграції України  у світове господарство……7

1.2 Основні напрямки економічної  інтеграції України в систему 

міжнародної економіки…………………………………………………………10

2. Проблеми  інтеграції економіки України  у світове господарство……………….14

3. Зовнішньоторговельна  інтеграція України: оцінки експертів…………………...23

Висновок……………………………………………………………………………….29

Список використаної літератури……………………………………………………..31

Вступ

Необхідність інтеграції України  у світове господарство не викликає жодних заперечень. Це усвідомлюють усі  учасники політичного та економічного процесів у країні. Проте реалізація її є надзвичайно складною справою  й потребує спеціальних наукових досліджень, розроблення тактики і стратегії входження у світові господарські структури. Треба врахувати, що за "місце під світовим сонцем" точиться гостра боротьба між пострадянськими та постсоціалістичними країнами. Тому, крім іншого, є небезпека бути обійденим сусідами із близького зарубіжжя. Це означатиме значні втрати для господарського розвитку. Сказане підтверджується фактом великого узалежнення української економіки від зовнішньоекономічних відносин. Враховуючи розмір експортної та імпортної квот, можна стверджувати, що більшість товарів нині надходить на національний ринок або за посередництвом зовнішньої торгівлі, або виробляється з використанням іноземних сировини, комплектуючих чи технологій. До того ж географія цих зв'язків неабияка. Так, 2005 року Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції із 185 країнами.

Інтеграція у світове господарство не повинна і не може відбуватися  стихійно. Вона потребує свідомих рішень і контрольованості з боку держави. Для цього не досить прийняти модель "відкритої" економіки, здійснити лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків. Такий підхід означатиме пасивність держави щодо формування господарських контактів із зарубіжжям. Її наслідком буде витіснення країни на узбіччя світового господарства, перетворення її на сировинний придаток промислово розвиненого центру.

Можна виділити три визначальних передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення  економіки України в глобальні  процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відвертість економіки. Головним в цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляціонізму до відвертості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямах: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України грає створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відвертості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробниче-технологічні глобальні процеси.

Є всі основи стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні і інші передумови для поступового включення її економіки в світогосподарські процеси і структури.

1. Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему

Безпосередня та активна участь України в сучасних інтеграційних  процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства. Це обумовлено одностороннім розвитком в межах колишніх високо-спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформованістю зовнішньоекономічної політики і механізму зовнішньоекономічної діяльності, незавершеністю товарно-грошових відносин та національних ринків товарів, послуг, праці та капіталу.

Незважаючи на зауваження деяких політиків, інтеграційним пріоритетом України  можна вважати зміцнення економічних зв'язків з країнами СНД і в першу чергу з Росією. Передумовою цього є об'єктивні спільні економічні інтереси. Знос обладнання як в Україні, так і в Росії дуже значний. Так, у вітчизняній чорній металургії він складає близько 64 %, в хімічній і нафтохімічній промисловості — 73 %, в енергетиці — 30%, обладнання уже експлуатується майже 40 років. Аналогічна ситуація в Росії.

Крім того, з 1990 року енергоємкість  українського ВНП зросла з 1,39 кг умовного палива на одну гривню продукції до 1,96 кг. Зокрема, на виготовлення 1 тонни прокату паливно-енергетичних ресурсів витрачається у 1,6—1,9 разів більше, ніж у Франції, Італії, Німеччині. Отже, є вагомі причини для реалізації спільної для Росії та України діяльності із створення і застосування нового обладнання в металургії і інших галузях промисловості. 
Потреба у зміні та модернізації обладнання, більшість якого виготовлена на українських і російських заводах, однаково важлива і для України, і для Росії. Сучасне обладнання розвинутих країн однаково дороге як для українських, так і для російських підприємств. 
Після узгодження переліку необхідного до застосування і реконструкції обладнання можливо зробити взаємопоставку на кліринговій основі або за рахунок боргів за газ і нафту. Це дозволило б не тільки зробити заміну обладнання, але і завантажити потужності багатьох машинобудівних підприємств. У той же час без конкретного вирішення ідеї інтеграції у виробництві цієї продукції проблему не буде вирішено.

Одночасно існує зацікавленість у  вирішенні проблеми зниження собівартості за рахунок впровадження нового обладнання, що дасть змогу підвищити конкурентноздатність готової продукції. Інтерес може викликати об'єднання зусиль у зниженні собівартості спільного виготовлення продукції, що дозволить узгодити експортну ціну товару, обсяг поставок, номенклатури. Тому при падінні ціни на продукцію на зовнішніх ринках можливо не тільки зберегти обсяги експорту, але і його нарощувати за рахунок збільшення поставок і розширення асортименту.

Рівень економічної інтеграції Росії і України є достатньо високим. Досить сказати, що Україна на 90 % залежить від поставок російських енергоносіїв. Водночас Росія заінтересована в експортуванні через Україну нафти і газу до Європи. Завдяки сусідству з Росією і контролю системи магістральних трубопроводів та інших транспортних комунікацій (автомагістралі, порти) Україна вирішує два важливі економічні завдання — енергетичне і часткове покриття дефіциту зовнішньоекономічного балансу за рахунок торгівлі транспортними послугами, близько 70 % яких оплачується Росією.

У структурі українського імпорту  майже 50 % складає російська продукція, на Росію припадає більше 40 % українського експорту. Близько 50 % підприємств атомної  промисловості Росії забезпечує функціонування промислової енергетики України, а 60 % підприємств українського промисловості знаходиться в кооперованих зв'язках з російськими. Географічна близькість, культура традиції, спільна історія, а також залишені у спадок від Радянського Союзу технологічні зв'язки підприємств двох країн визначають необхідність спільних дій по розвитку двосторонніх зв'язків у поглибленні співробітництва. 
Відповідно до Договору «Про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ і Україною» визначається необхідність поетапного формування і розвитку загального економічного простору, узгодження економічної політики. При цьому початком інтеграції є реалізація ідеї про надання один одному прав на власність пов'язаних підприємств і створення транснаціональних компаній.

Процеси транснаціоналізації враховують рівень ефективності спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах галузей економіки. За розрахунками економістів, більш тісне економічне співробітництво України і Росії дозволить залучити з Росії майже 3 млрд дол. прямих фінансових вкладень.

Досвід минулого десятиріччя показує, що проблеми поглиблення інтеграції між двома країнами не подолано. На практиці укладені угоди або просто ігнорувались, або підлягали суттєвому перегрупуванню, що зводило нанівець їх первинну суть. Перспективним шляхом у вирішенні проблем інтеграції між двома країнами є усвідомлення своїх внутрішніх і зовнішніх пріоритетів, здібних забезпечити узгодження українських і російських геополітичних інтересів. На думку українського економіста В. Коломейцева, для перспективи на ближчі 10—15 років домінуючими для України будуть економічні відносини на нових принципах рівноправ'я з країнами СНД, східними і південно-східними країнами, а також країнами Балтії.

Оцінюючи ефективність процесів кожної з цих країн, необхідно враховувати  наступні аспекти: максимальне використання природних ресурсів для задоволення потреб внутрішнього ринку, забезпечення та розвиток науково-технічного і виробничого потенціалу, створення конкурентноспроможного виробництва і збільшення обсягів експорту продукції, в тому числі у треті країни. Інтеграційна діяльність країн СНД повинна бути узгоджена за напрямками спільної структурної перебудови економіки країн-учасників. Стихійність і неузгодженість структурної перебудови економіки і перепрофілювання підприємств країн СНД може призвести до необґрунтованих збитків, порушення раціональних зв'язків, неефективного розвитку господарського комплексу кожної країни з великими інвестиційними втратами. При цьому вкрай необхідне створення спільного економічного простору з метою вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Розвитку і координації цього процесу повинно сприяти створення міжнародних асоціацій вільної торгівлі, митного і валютного союзів, створення зон вільної торгівлі. 
Раціональний розвиток інтеграційних процесів в СНД потребує формування нових суб'єктів фінансових відносин, обґрунтування критеріїв співвідношення національних та інтернаціональних факторів соціально-економічного розвитку, переходу на міжнародні стандарти і світові ціни.

Нині Україна перебуває на початковому етапі інтеграціоналізації вітчизняної економіки. Україна фактично перебуває за межами міжнародних потоків капіталовкладень, приймає незначну участь в економічній діяльності інших країн, розвиток міжнародних валютних відносин є недостатнім. Тому, стратегічні орієнтири національного розвитку повинні враховувати реалії сучасного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної і динамічної інтернаціоналізації. Активізація інтеграційних процесів пов'язана з необхідністю визначення готових пріоритетів напрямків, які детермінують вітчизняну економіку в світову господарську систему.

Одним із головних напрямків на сучасному  етапі є участь в міжнародній  системі паливно-енергетичного комплексу.

У вересні 1998 року Україна стала  однією із основних учасників програми ТРАСЕКА, які сприяють розвитку транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія і створюють відповідне правове оформлення міжнародних органів, що забезпечують інституційну підтримку цієї програми. Цей проект ефективно об'єднав країни на півдні від російських кордонів, замкнув їх на Європейському союзі. Слід відзначити, що за розрахунками західних спеціалістів, потреба ЄС в нафті на 2020 рік збільшиться на 25 %.

Тому важливішою стратегічною проблемою  для України на перспективу  є участь у формуванні транспортно-комунікаційної інфраструктури для економічної і ефективної доставки каспійських енергоресурсів як в Україну, так і на європейський ринок. 
Діяльність України на горизонтальній інтеграції дає змогу значно зменшити залежність України від Росії. Транспортування азербайджанської нафти перед територією України в обсязі 18— 30 млн. тонн дав би змогу отримати дохід в розмірі 1 млрд. дол. 
Наявність значних нафтових ресурсів і високі темпи розробки родовищ Каспію привернули увагу таких країн, як США, Великобританія, Франція, Норвегія, що перетворило регіон у найбільш важливий геостратегічний центр світу.

За офіційними джерелами, в азербайджанському  секторі Каспійського моря знаходиться  понад 112 нафтових родовищ, запаси яких складають 10—12 млрд. тонн. 
Україна виступила ініціатором створення карпатського транспортного кордону, який би об'єднав транспортні системи і ринки України, Словакії, Польщі і Угорщини. Між Україною, Польщею і державами Балтії була підписана угода про створення транспортно-економічного коридору до Балтійського моря з перспективою транспортування нафти через Грузію до Балтійського моря через Україну.

На базі ініціювання створеного коридору утворився альянс ГУАМ. Комюніке про співпрацю було підписано  головами держав Азербайджану, Грузії, Молдови і України у Страсбурзі в жовтні 1997 року. В цьому документі голови держав декларували готовність докладання усіх зусиль для розвитку економічної і політичної співпраці і виконання за необхідністю спільних заходів, спрямованих на інтеграцію в структури ЄС.

Створення цього альянсу ставить  деякі політичні і економічні цілі: 
- об'єднання зусиль і координації діяльності у реалізації проектів євроазіатського і транснаціонального транспортного коридору; 
- налагодження спільної економічної співпраці; 
- об'єднання зусиль до співробітництва із структурами ОБСЄ як стосовно до НАТО, так і між собою; 
- боротьба із сепаратизмом і регіональними конфліктами.

Поряд з геополітичними міркуваннями в цьому альянсі визначальне  місце належить можливості Азербайджану отримати постійних споживачів нафти і зручності маршрутів для її експорту, а інших країн-учасників —отримати доступ до альтернативних джерел енергоресурсів і стати важливою ланкою в їх транзиті.

1.1 Передумови економічної  інтеграції України у світове господарство

Україна успадкувала певну частину  зовнішньоекономічних зв'язків від  СРСР. Однак в умовах Радянського  Союзу характер, напрями та масштаби цих зв'язків визначалися потребами  єдиного народногосподарського  комплексу, а тому після проголошення України незалежною перед нею постало завдання: увійти в світове господарство на принципах рівноправності та взаємовигідного співробітництва. Необхідність такого входження, тобто інтеграції нашої держави у світогосподарську систему, обумовлена такими причинами: 
- необхідністю використання переваг міжнародного поділу праці для прискорення економічного та соціального розвитку країни; 
- потребою вирішення екологічних проблем.

Об'єктивна необхідність розвитку зовнішньоекономічних відносин доповнюється об'єктивними передумовами їх реалізації. Саме завдяки цим останнім, економічна інтеграція України у світогосподарську систему стає не тільки необхідною, а й можливою.

Прийнято розрізняти політичні, економічні та соціально-культурні  та інфраструктурні передумови  включення України в світові господарські зв'язки. (рис. 1).

Рис. 1. Передумови інтеграції

Політичні передумови інтеграції - це передусім забезпечення належного  рівня політичної стабільності в  країні; низький рівень політичних ризиків, пов'язаних з можливою конфіскацією, націоналізацією та експропріацією власності суб'єктів міжнародних економічних відносин; високий рівень доступності зовнішньоекономічної діяльності. Названі передумови сьогодні забезпечуються на рівні всіх гілок влади в центрі і на місцях. Взаємовідносини між Україною та країнами світової співдружності звільнені від конфронтаційно-ідеологічних нашарувань. Поряд з цим вживаються заходи щодо правового забезпечення розвитку й регулювання зовнішньоекономічної сфери.

Окремі економічні передумови інтеграції України у світогосподарську  систему сформувалися ще в умовах входження її до складу СРСР. До цих  передумов передусім належать наявний  економічний потенціал України  та досягнутий рівень інтернаціоналізації  її продуктивних сил.

Про економічний потенціал України  свідчить хоча б те, що вони ще в кінці 80-х років за багатьма показниками  входила в десятку найбільш розвинених країн Європи.

Верстатобудування, приладобудування, літакобудування, порошкова металургія, надтверді матеріали, рівень розвитку науки і техніки, агропромисловий комплекс, добувні галузі та багато інших сфер суспільної діяльності були основою для належної участі України в міжнародному поділі праці.

Інтернаціоналізація продуктивних сил  України в період її перебування в складі Радянського Союзу проявлялася головним чином: 
- в обміні засобами виробництва і технологічними знаннями між колишніми республіками СРСР та країнами соціалістичної співдружності; 
- у виробничому співробітництві і міжреспубліканському та міжнародному переміщенні виробничих ресурсів; 
- включенні України в процес формування міжреспубліканської і міжнародної матеріальної, інформаційної та організаційно-економічної інфраструктури, яка забезпечує здійснення міжнародного обміну. 
Серед економічних передумов включення України в систему міжнародної економіки важливе значення мають рівень фінансової стабільності та ринкової трансформації національної економіки. Щодо забезпечення фінансової стабільності в Україні зроблено чимало: введено національну валюту, встановлено безпосередні зв'язки з міжнародними валютно-фінансовими організаціями, зокрема такими як МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, вживаються заходи в напрямі забезпечення стійкості гривні та ін.

Разом з тим поки що є проблеми, які гальмуватимуть фінансову стабілізацію. Однією з них виступає надмірна внутрішня заборгованість.

Важливою економічною передумовою  інтеграції вітчизняного господарства у світогосподарську систему, як вже говорилося, є рівень ринкової трансформації виробничих відносин. Адже світовий досвід підтверджує, що країни з однотипними за своїм соціально-економічним змістом системами господарства мають більш глибокі та більш масштабні зовнішньоекономічні відносини. Сьогодні в Україні здійснюється-комплекс заходів, спрямованих на утвердження ринкових механізмів господарювання. Для цього передусім реформуються відносини власності. Адже за умови наявності різноманітних форм власності та широкої економічної свободи виробників стає можливо інтеграція на мікрорівні як найбільш глибока та ефективна її форма. Ця остання спроможна дати відчутний поштовх інтенсифікації світогосподарських зв'язків і на макрорівні.

З метою більш повної взаємодії  національної економіки з сучасним світовим ринковим господарством Україна створює відповідну ринкову інфраструктуру. Йдеться насамперед про функціонування товарного і фінансового ринку, ринку послуг і технологій, житла і робочої сили, які повинні взаємодіяти з аналогічними структурами світового господарства.

Сказане дає підстави твердити, що за рівнем економічного розвитку Україна готова до глибокої інтеграції у світове господарство, а її економіка виступає частиною міжнародної економіки.

Для інтеграції України у світогосподарську  систему, як вже зазначалося, потрібно мати відповідні соціально-культурні передумови. Чи є вони сьогодні в нашій країні? При зіставленні міжнародних і вітчизняних рівнів соціально-культурного розвитку видно, що Україна має достатньо високий рівень освіти і загальної культури народу, належний рівень професійної кваліфікації робочої сили, яка характеризується працелюбністю, колективізмом і відкритістю для співпраці з зарубіжними партнерами. Разом з тим для входження нашої державну міжнародні економічні зв'язки в ролі рівноправного партнера нам необхідно підвищити економічну культуру населення та ділову етику підприємців, які мають оволодіти принципово новою культурою ринку, яка поряд з високим професіоналізмом включає в себе і такі поняття, як честь, совість, порядність.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з

- розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави;

- розвитком сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

В Україні є й інші передумови для інтенсифікації її світогосподарських зв'язків. До них можна віднести сприятливі кліматичні умови, родючі землі (25% чорноземів світу) для розвитку сільськогосподарського виробництва, вигідне географічне положення як транзитної держави, наявність багатьох корисних копалин, добрі політичні відносини з країнами близького та далекого зарубіжжя.

В Україні безумовно, є основні  передумови для глибокої інтеграції у світове господарство. Завдання полягає лише в тому, щоб їх належним чином реалізувати.

1.2 Основні напрямки економічної інтеграції України в систему міжнародної     економіки

Ринкова трансформація економіки  України поставила розвиток зовнішньоекономічних відносин в більшу залежність від  економічного інтересу в порівнянні з тим, що було в умовах входження нашої держави до складу СРСР. Саме з огляду на економічний інтерес формуються основні напрями сучасних зовнішньоекономічних відносин України.

Виходячи з пріоритету національних економічних інтересів, держава  прагне розвивати взаємовигідні  зв'язки як в експортному, так і в імпортному секторах.

Пріоритетними напрямами експортного  сектора є: 
- розвиток виробництва і пошуки ринків збуту верстатів, літаків, побутової техніки, виробів порошкової металургії, електрозварювальної техніки та інших високотехнологічних і наукомістких виробів, які відповідають світовому рівню; 
- перетворення сільськогосподарського і продовольчого виробництва у високоефективну галузь, спроможну істотно впливати на обсяги вітчизняного експорту; 
- розвиток торгівлі патентами, ліцензіями, різноманітними послугами, передусім транспортними, пропонуючи транзитні перевезення вантажів, нафти, газу; 
- розвиток виробництва та пошук вигідних ринків збуту кольорових металів, урану, що можуть посилити експортний потенціал України.

В галузі імпортної політики пріоритетними напрямами визнано передусім такі: 
- імпорт лікувальних засобів, обладнання для медичних закладів, техніки для розвитку медичної промисловості; 
- імпорт продовольства, новітньої техніки і технологій для розвитку харчової промисловості.

Інтеграція України в світогосподарську  систему передбачає вибір пріоритетного  економічного простору, в якому найбільш повно можуть реалізуватися національні  інтереси. Найсприятливіший економічний  простір - це простір колишнього СРСР. Будучи складовою єдиного народногосподарського комплексу, Україна мала широко розгалужену мережу економічних і науково-технічних зв'язків з колишніми республіками, а нині з незалежними країнами. Сьогодні є реальні можливості для відновлення цих зв'язків на новій політико-економічній основі. Причому на ринку країн СНД Україна реалізує понад 25% ВВП і забезпечує головні свої потреби в нафті, газі, деревині, бавовні і ін. сировині.

Незважаючи на те, що в 90-х роках  відбулося значне скорочення зовнішньоекономічних зв'язків між країнами колишнього СРСР в результаті переорієнтації їх торгових потоків на країни так званого далекого зарубіжжя, рівень взаємозалежності партнерів по СНД залишається досить високим. А тому й відновлення нормальних економічних відносин на просторі колишнього СРСР є найпотужнішим фактором стабілізації економіки і піднесення добробуту населення кожної з країн СНД.

Усвідомлюючи цю обставину керівництво  України здійснює заходи щодо реінтеграції на основі розроблення ефективного  механізму економічної взаємодії  з партнерами по СНД. При цьому розвиток співробітництва здійснюється як на міждержавній основі через погодження між урядами основних параметрів взаємовідносин, так і на рівні прямих зв'язків підприємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, спілок тощо. Надаючи своїм підприємствам можливість самим встановлювати економічні зв'язки, держава тим самим створює передумови для функціонування Євроазіатської зони вільної торгівлі.

Звичайно, відновлення економічних  відносин України з країнами СНД  відбувається не так швидко, як цього вимагає економіка. За минулі роки так і не був відновлений єдиний економічний простір, виявились серйозні розбіжності в підходах до здійснення ринкових перетворень. Крім того, реінтеграцію гальмують серйозний спад виробництва, нестійкість національних валют, взаємні неплатежі.

Сферу особливих економічних інтересів  України становлять країни Східної  Європи, передусім колишні члени  Ради Економічної Взаємодопомоги (Болгарія, Угорщина, Словакія, Чехія). Хоча колишні  зв'язки України з цією групою країн відбивали лише міждержавні стосунки СРСР, вони були достатньо міцними й ефективними, їх інтенсифікація на новій економічній та соціально-політичній основі здатна обернутися великим виграшем для України. Адже цьому сприяє територіальна близькість, наявність відповідних транспортних комунікацій, історичні й духовні традиції, приблизно однаковий рівень економічного й науково-технічного розвитку тощо. Тим більше, що багато українських підприємств були включені у міжнародний поділ праці через спеціалізацію і кооперацію з підприємствами саме цих країн.

Останнім часом керівництво  держави здійснює цілий комплекс заходів на оновлення виробничих зв'язків з Польщею, Болгарією, Словакією, Угорщиною. При цьому йдеться  не тільки про відновлення старих форм співробітництва. Україна готова співробітничати в інвестиційній сфері, створенні спільних підприємств, особливо у прикордонній смузі, спільній діяльності на ринках третіх країн. Значні зусилля нашої держави спрямовано на те, щоб розширити зовнішньоекономічні зв'язки з Європейським союзом (ЄС), який є одним з трьох головних промислових, фінансових і торгових центрів світу. В сучасних умовах між Україною та ЄС досягнено домовленостей щодо усунення перешкод на шляху розвитку взаємовигідного співробітництва. Завдяки їм зовнішньоекономічні зв'язки України з країнами ЄС набули нової якості. Про це свідчать такі факти: 
- сторони здійснюють співробітництво щодо проведення економічних реформ шляхом розвитку міжпарламентських зв'язків, узгодження українського законодавства з нормами ЄС, участь в міжнародному контролі за виборами в Україні; 
- сприяння інтеграції України в світову економіку шляхом надання допомоги в забезпеченні відповідності українських товарів міжнародним стандартам, розвитку регіонального співробітництва, сприяння в сфері захисту навколишнього середовища, створення сучасної банківської системи, надання допомоги в галузі впровадження сучасних інформаційних технологій тощо; 
- співробітництво в сфері здійснення конверсії військово-промислового комплексу; 
координування дій і надання взаємної допомоги в боротьбі з організованою злочинністю, корупцією, незаконною міграцією; 
- сприяння підготовці кадрів, розвитку наукових досліджень, надання гуманітарної допомоги.

Перспективні економічні та науково-технічні зв'язки України і США. Останнім часом значно зросли обсяги товарообороту і прямих інвестицій, активізувалося співробітництво в галузі зміцнення миру та безпеки народів, боротьби з організованою злочинністю, підготовки й перепідготовки кадрів.

З боку України робляться певні кроки щодо розвитку економічних зв'язків з Китаєм. Україна в останні роки значно збільшила імпорт китайських товарів, хоча експортні поставки в цю країну практично дорівнюють нулю. Сказане означає, що вітчизняним виробникам необхідно більш активно пробиватись на внутрішній ринок Китаю, адже при певних умовах ми могли б продавати продукцію машинобудівного комплексу, співробітничати в підготовці кадрів, спільному здійсненню наукових проектів тощо.

Інтеграції України у міжнародну економіку сприяє розвиток відносин з міжнародними економічними та валютно-кредитними організаціями, зокрема такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, які можуть бути основним джерелом зовнішніх запозичень України. 
Отже, Україна вже сьогодні спроможна будувати свої зовнішньоекономічні зв'язки на взаємовигідних умовах як з країнами близького, так і далекого зарубіжжя.