Реалізація морального виховання шляхом використання методу організації і формування досвіду поведінки

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Українська  інженерно-педагогічна академія

Стахановський навчально-науковий інститут

гірничих  та освітніх технологій

Теорія  та методика виховної роботи

Курсова робота

на  тему: “Реалізація морального виховання шляхом використання методу організації і формування досвіду поведінки”

Виконала

студентка групи ДГ-Т 10-1       Біла А.М.

Науковий  керівник        Кашпур Т.О.

Стаханов

2012

РЕФЕРАТ

Ключеві слова: Виховання, Мораль, Організація життєдіяльності, моральне виховання, Моральність, Моральна свідомість, Моральні почуття, Етика, Тренування, Метод тренування, Привчання, Педагогічна вимога, Педагогічна вимога, Вправляння, Привчання, Прогнозування, Спостереження.

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Моральне виховання учнів ПТНЗ як психолого-педагогічна проблема

1. Сутність, ознаки, форми, принципи, завдання, правила реалізації морального виховання.
2. Особливості морального виховання учнів ПТНЗ
3. Метод організації і формування досвіду поведінки як найефективніший метод при реалізації морального виховання при роботі з учнями ПТНЗ.

РОЗДІЛ 2 Практична частина.

ВИСНОВОК

ВСТУП

Сучасна епоха несе нам нові перспективи і нове натхнення, а з іншого - кидає виклик. Людство увійшло у нове десятиріччя, нове століття і нове тисячоліття. Це століття позначилося найбільшим стрибком у розвитку технології, засобів інформації та зв'язку. В той же час, кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири та уявлення про природу і світ, місце, роль і сутність людини в ньому, її ставлення до самої себе та навколишніх.

Відбувається  переоцінка цінностей. Людство знайшло  скарб світового значення – цінностей  гуманізму, які переможно проходять  через усі бурі земних потрясінь. Вчительство теж переживає значне психологічне навантаження. Йдеться про кризу світогляду, зміну пріоритетів і переоцінку цінностей. Нова соціально-політична ситуація, з одного боку, вимагає переосмислення мети виховної діяльності педагогів, провідних теоретико-методологічних принципів та критеріїв ефективності змісту, форм і методів виховання, а з другого – призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток.

В той час, коли людство у технічному розвитку прямувало  уперед семимильними кроками, усе більше зростав розрив між розвитком зовнішнім, тобто науково-технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком людини.

Люди збудували  великі міста, розвинули технології, однак існує багато проблем суспільного  характеру. Навіть найбільш благополучні та розвинуті країни світу стикаються із величезними проблемами суспільства.

Зовнішній розвиток людства повинен супроводжуватися духовним розвитком, свого роду, моральним  відродженням, яке стає підґрунтям для розвитку людства. Г. Сковорода  говорив: “Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?”

Проблема  морального виховання стає важливою ланкою у загальному вихованні людини.

У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні  не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне — забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

Дотримання  моральних норм співжиття потребує самоорганізації, самодисциплінованості  особистості. У її формуванні велике значення має навчально-виховний процес у навчальному закладі. Дисципліна — це дотримання учнями правил поведінки в учбовому закладі та за її межами, чітке и організоване виконання ними своїх обов'язків, дотримання традицій тощо.

Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується  на почутті обов'язку та відповідальності.

Визнання діяльності особистості провідним фактором її становлення висуває питання  про цілеспрямовану активність, саморозвиток особистості, тобто питання про  неперервну роботу над собою, над  власним духовним розвитком. Саморозвиток забезпечує можливість послідовного ускладнення завдань і змісту освіти, реалізації вікового та індивідуального підходу, формування творчої індивідуальності школяра, здійснення колективного виховання та стимулювання особистістю свого подальшого розвитку.

Характер розвитку особистості, широта, глибина цього розвитку при однакових умовах навчання й виховання залежить переважно від її власних зусиль, від тієї енергії і працездатності, які вона виявляє в різноманітних видах діяльності, зрозуміло, з відповідною поправкою на природні задатки. Саме цим у багатьох випадках пояснюються ті відмінності в розвитку людей, у тому числі й школярів, які живуть і виховуються в одних і тих же умовах і відчувають на собі приблизно однакові виховні впливи.

Вітчизняна  педагогіка керується положенням про те, що вільний і гармонійний розвиток особистості можливий в умовах колективної діяльності. Звичайно, за певних умов колектив нівелює особистість. Однак, індивідуальність може розвиватися і знайти свій вияв у колективі. Організація різноманітних форм колективної діяльності (навчально-пізнавальна, трудова, художньо-естетична та ін.) сприяє виявленню творчого потенціалу особистості. Колектив з його громадською думкою, традиціями, звичаями незамінний як фактор формування суспільного позитивного досвіду, а також соціально значимих умінь і навичок громадської поведінки.

РОЗДІЛ 1 Моральне виховання учнів ПТНЗ як психолого-педагогічна проблема

1.1 Сутність, ознаки, форми, принципи, завдання, правила  реалізації морального виховання.

Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ще в давній Греції в своїх працях Арістотель про моральну людину писав: “Морально прекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красу говорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню, благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину.”

А Ніцше вважав: “Бути моральним, етичним – означає  бути покірним давно встановленому  закону чи звичаю”. “Мораль – це перевага людини перед природою”. В  науковій літературі вказується, що мораль з’явилась на початку розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов’язків по відношенню до роду людина не змогла б встояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільства. В свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу. Навідміну від права, яке має діло з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус зі сторони держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно виконується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, де сказано як треба поводитись. Зі всього цього ми можемо дійти висновку, що старшій людині буває тяжко обирати, як повестись в тому чи іншому випадку не “впавши обличчям в багно”.[5;152]

А що ж говорити про дітей? Ще В.О. Сухомлинський  говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати “вмінню відчувати людину”.

Василь Олександрович  говорив: “Ніхто не вчить маленьку людину: “Будь байдужим до людей, ламай  дерева, попирай красу, вище за все  став своє особисте”. Все діло в  одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру – вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу – всеодно буде зло, тому що і людиною її треба зробити ”.

Сухомлинський вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві  і ранній юності, коли добро і  зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню  дитини лише при умові яскравої наглядності, очивидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає”.[5;380]

Основними методами і способами морального виховання  дітей і молоді Ушинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічний такт учителя  та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий приклад учителя, а також батьків і старших, правильний режим, навчання тощо. Але найкращим засобом морального виховання, на його думку, є фізична праця, за допомогою якої формуються кращі моральні якості дітей і молоді, але з умовою правильного поєднування її з працею розумовою.

У своїй статті «Праця в її психічному і виховному  значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства  взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від фізичної праці.[4;112]

Праця людини, писав  Ушинський, також необхідна для  її душевного здоров'я, як чисте повітря  для її фізичного здоров'я.

Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одному місці, вона буде йти назад: «Праця — не гра і не забава; вона завжди серйозна і важка».

У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі  їх фізичної праці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєї педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливість перевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудової діяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу.

1.2 Особливості  морального виховання учнів ПТНЗ

Важко назвати  щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин  багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити значимість свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

Виховання – цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.[4;36]

Мораль —  це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.

У складному  процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання  — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.[10;69]

Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдська мораль - це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, новим смислом. А, отже, не можна вважати поняття "загальнолюдська мораль" як щось однозначне, яке має неухильно здійснюватись, оскільки її суть і спрямованість залежить тільки від людини. Суб'єкт морального виховання у процесі розвитку і спілкування вже володіє певним моральним досвідом.

Організація життєдіяльності  молоді потребує безпосереднього впливу на неї і взаємодії з нею. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка  молодих людей. Соціальний розвиток сучасної молоді потребує рішучого переведення його з позиції виконавця у позицію активного учасника, співавтора, автора і співвиконавця всього виховного процесу. Адже відома істина стверджує, що бездумний виконавець ніколи не стане господарем ситуації.

В реальному  житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості  молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності.

Два інститути  грають першочергову роль в процесі  морального виховання. Перший - це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.[5;263]

Другий - це школа  та позашкільні навчально-виховні  заклади. Позашкільні навчально-виховні  заклади — це широкодоступні заклади  освіти, які дають дітям та юнацтву  додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Основною метою  морального виховання є прагнення  передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість  та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.[4;160]

В процесі морального виховання важливими є розуміння  наступних категорій.

Моральність —  охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральність треба розглядати у двох основних вимірах — як складову історичного духовного досвіду, а також — у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретних людей. У першому випадку механізмами регуляції моральної поведінки особи є історично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вже існують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізми зовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично, а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завдяки цьому стає можливим «внутрішнє» моральне становлення особистості та її моральної поведінки.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і  понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття  — запити, оцінки, відношення, спрямованість  духовного розвитку особистості. Моральні звички — корисні для суспільства  стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.[5;45]

Коли мова йде про людину, то звичайно мається на увазі два аспекти людської природи: те, що називаємо розумом чи душею — внутрішній аспект, та фізичне тіло — зовнішній аспект. Кожна людина володіє цими двома аспектами, один з яких спрямований на реалізацію фундаментальних духовних цінностей істини, добра, краси, любові, а інший, в свою чергу, піклується про фізичний комфорт: їжу, житло та одяг, котрі безумовно необхідні нам для виживання. Освіта має змогу надати молодому поколінню знання, які б дозволяли досягати успіху в матеріальній сфері. Також дуже важливо, щоб ці матеріальні блага були здобуті з використанням моралі та етики. Така освіта включає в себе виховання цінностей сім'ї, розвиток характеру, викладання того, як стати громадянином чи моральною особистістю.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального виховання.

Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах.[4;253] Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу. Основні принципи такі:

цілеспрямованість виховання передбачає спрямування  виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;

обов’язковий  зв'язок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, що виховна  діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити у суспільстві;

єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка  людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;

виховання в  праці. В основі цього принципу —  ідея, що формування особистості безпосередньо  залежить від її діяльності, від  особистої участі в праці. Цей  принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності;

комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і  процесів. Втілення його в життя  передбачає: єдність мети, завдань  і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;

виховання особистості  в колективі. Індивід стає особистістю  завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;

поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому —  головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

індивідуальний  підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності;

принцип системності, послідовності й наступності  у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;

єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони  навчально-виховної роботи школи, всі  форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити  свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.

Сімейні цінності — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

На протязі  усієї історії люди знаходилися  у постійному духовному пошуку, намагаючись знайти як задовольнити свої духовні потреби.[5;68] І часто зв'язок матеріального та морального тлумачився невірно. Інколи значимість духовних цінностей підносили за рахунок ущемлення матеріальних потреб людства. В інших випадках матеріальні цінності ставили на перше місце, нехтуючи при цьому моральними проблемами.

Соціальний  прогрес, на жаль, не завжди збігається з моральним удосконаленням особи, хоча нерідко за найважливіших соціальних обставин розкривається моральний  вимір буття людини. Але у кожному суспільстві у людській свідомості вкладалися певні моральні цінності, ціннісні орієнтації у її поведінці, діяльності, що висвітлює те, заради чого діє і мислить людина саме так, а не інакше.

Моральна свідомість людини

Проблема єдності моральної свідомості, моральних цінностей і поведінки досить тісно пов'язана з розв'язанням завдань рівня досконалості морально розвиненої особистості. Тому важливим і є питання про зміст моральних якостей. Зважаючи на те, що моральні якості визначають соціальну спрямованість особистості, необхідно, щоб вони стали дієвими.[4;78] Моральні якості наповнювати вольовим змістом і спрямованістю. За таких умов, безперечно, може бути сформована дієва мораль, яка визначає стійку лінію поведінки особистості молодої людини.

Психологи визнають два основні способи регулювання  поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах – у відповідності громадській  думці і внутрішнє регулювання, яке базується, перш за все, на моральній  свідомості, моральності мотивів, добровільної поведінки. Індивід має свідомо виконувати певні обов'язки, які потребують від нього певних моральних вчинків.

Внутрішня моральна свідомість кожного окремого індивідуума  ґрунтується на його моральних якостях. Поєднання різних за функціями моральних якостей можна розглядати як своєрідний механізм поєднання моральної свідомості і поведінки особистості.[10;109] Виділяють п'ять основних груп моральних якостей:

перша група - світоглядна  переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які у сукупності забезпечують громадянську спрямованість. Саме ця група забезпечує зміст соціальних цінностей;

друга група - моральні якості, які забезпечують досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо. Ці якості пов'язані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх прояв;

третя група - витримка, стриманість, ввічливість, володіння  собою. Вони допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці;

четверта група - діловитість, навички і звички у  поведінці, уміння її організовувати, моральний досвід особистості. Ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити в основному  увагу на змісті вчинків;

п'ята група - здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість з себе, справедливе ставлення до інших. Ці якості сприяють самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості.

Таким чином, у  моральній поведінці особистості  проявляються як зовнішня регуляція, так і внутрішня саморегуляція. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей.

Враховуючи те, що людина може вибрати моральний і аморальний вчинок, доцільно враховувати і той факт, що цей вибір буде цілком довільним. Моральний вибір суб'єкта, його моральна поведінка є не лише результатом аналізу об'єктивних ситуацій, але й вагання і боротьби мотивів. Часто людина вибирає не те, що краще саме по собі, а те, що краще для нього. А звідси можна вести мову, що прояв моральності часто є результатом певних сформованих норм, звичок, поведінки. Світогляд людини формується в процесі виховання та практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння загальнолюдськими нормами життєдіяльності.[10;12]

Домінуючим  положенням процесу морального виховання  має бути те, що психічний і духовний розвиток особистості проявляється і вдосконалюється лише в діяльності, яка має різний зміст, різний характер і різні цілі. А вирішення поставлених завдань у діяльності є водночас конкретною формою діяльності. Під час вирішення поставлених завдань людина співвідносить свої можливості з вимогами щодо виконання цих завдань, а отже, залежить від реальних успіхів і невдач і може давати собі оцінку. Звідси і з'являється особистісний оцінний механізм, який може "коригувати" моральну поведінку людини.

Домінуючим  фактором, механізмом саморегуляції  особистості, є установка на бажання і самостійність прояву моральності. Проте ми не відкидаємо ще одного фактору, який для нашого дослідження є досить суттєвим, це можливість проектування процесу морального розвитку особистості, поглиблення і закріплення її моральних якостей шляхом включення у спеціально змодельовані ситуації, діяльність.

Завдання сьогоднішньої  теорії і практики морального виховання  полягають в тому, щоб оновити, відродити процес виховання, наповнюючи структуру діяльності особистості  новими потребами моральної поведінки навіть у таких суперечливих умовах, у яких нині перебуває держава, освіта, вчитель. Адже ціннісні моральні орієнтації молоді, співвідносячись з психофізичними характеристиками особистості, не є абстрактним поняттям, які існують поза соціальною дійсністю.

При цьому, якщо в підлітковому віці моральні орієнтації "пластичні", піддаються природним  змінам, то з часом зростання більше фіксується прояв спрямованості  загальнолюдської, особистісної, суб'єктивної моралі. Адекватність моральної орієнтації особистості загальнолюдським цінностям визначають рівень її соціальної зрілості, а, отже, рівень виховної роботи в цілому.

Всебічний розвиток особистості передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи  й совісті, поваги й любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті й оцінюється вихованість суб’єкта.

1.3 Метод  організації і формування досвіду  поведінки як найефективніший  метод при реалізації морального  виховання при роботі з учнями ПТНЗ.

У формуванні позитивного  досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація  діяльності розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу. До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім — до управління діяльністю вихованців (В.О. Сластьонін).