Реалізація норм права та їх застосування
Міністерство освіти і науки молоді та спорту України
Київський професійно-педагогічний коледж
Ім. А. Макаренка
КУРСОВА РОБОТА
з Теорії держави і права
на тему «Реалізація норм права та їх застосування»
Студентки IІ курсу 50 2/9 групи
напряму підготовки 0304 «Право»
спеціальності 5.03040101 «Правознавство»
Бабак Анастасії Вікторівни
Керівник викладач
Демченко Ірина Михайлівна
Національна шкала________
Члени комісії:
______ ________________
(підпис) (Прізвище та ініціали) ______ ________________
(підпис) (Прізвище та ініціали)
______ ________________
(підпис) (Прізвище та ініціали) ______ ________________
(підпис) (Прізвище та ініціали)
м. Київ 2013 рік
ЗМІСТ
ВСТУП.........................
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
НОРМ ПРАВА…........................
1.1. Поняття і ознаки норм права...
1.2. Поняття і класифікація форм
реалізації норм права.........................
1.3. Поняття і ознаки
РОЗДІЛ 2 ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПРАВА
ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ……………..…..……………………
2.1. Форми реалізації норм права...
2.2. Стадії та особливості
2.3. Застосування норм права – як одна
з форм реалізації норм права.........................
РОЗДІЛ 3 РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА
І ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА. АКТИ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА.........................
3.1. Поняття і ознаки акта
3.2. Види
актів застосування норм права.........................
3.3. Сутність
правомірної поведінки та її
взаємозв’язок з реалізацією
норм права....................
ВИСНОВКИ......................
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................
ВСТУП
Проблеми реалізації права завжди були в центрі уваги юридичної науки, але це не робило їх простішими. Навпаки, проникнення в цей процес, його всебічний аналіз ставили перед науковцями дедалі важчі завдання.
Реалізація норм права – це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб’єктів права. Інакше кажучи, реалізація норм права – це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб’єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результату, зміст якого був закладений законодавцями при виданні норми права. Тому своєчасна і точна реалізація правових норм – це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.
Актуальність теми цієї курсової роботи пов’язана з тим, що формування правової держави передбачає повагу до закону, права, суворе додержання юридичних норм. В цьому зв’язку теоретичні проблеми реалізації права набувають особливого практичного значення. Необхідний аналіз право реалізаційної діяльності в різних аспектах, адже шлях від створення закону до втілення його приписів у фактичну поведінку людей є дуже складним, він залежить від багатьох чинників. Ці різні умови й чинники стали предметом дослідження в цій курсовій роботі. При її написанні було поставлено зокрема завдання виявити, що являють собою різні форми реалізації права.
Теоретичні основи дослідження проблеми реалізації права були закладені у працях правників Ю.І.Гревцова, В.О.Котюка, В.Н.Кудрявцева, В.В.Лазарева, П.Є.Недбайла, В.В.Оксамитного, П.М.Рабиновича.
Мета дослідження: розкриття змісту таких форм реалізації юридичних норм, як використання, дотримання й виховання. Особлива увага в курсовій роботі приділяється такій формі реалізації права, як його застосування.
Ставиться завдання зясувати, які основні вимоги забезпечують правильне застування норм права, в чому виявляється законність і обґрунтованість цього процесу, які його активні стадії.
Об’єкт дослідження: реалізація норм права як втілення положень правових норм у фактичній діяльності суб’єктів права.
Предмет дослідження: норми права, форми реалізації норм права, стадії реалізації норм права.
Методологічними основами дослідження є застосовані в ній сучасні методи пізнання. В роботі використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні юридичні методи наукового пізнання. До загальних методів належать діалектичний метод, метод системного аналізу, формально-логічний, емпіричний, функціональний та комплексний методи, а до спеціальних методів дослідження – метод тлумачення правових норм.
Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативною базою написання курсової роботи стала Конституція України та нормативно-правові акти різних галузей законодавства України.
Емпірична база дослідження – вироки, рішення та ухвали суду, що набрали законної сили.
Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, у кожному з яких є підрозділи, висновків та списку використаних джерел.
Обсяг роботи становить 42 сторінки.
РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПРАВА
1.1. Поняття і ознаки норми права
Для того, щоб краще зрозуміти природу реалізації норм права необхідно коротко розглянути, що собою представляють норми права і які ознаки для них характерні.
Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.
Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:
1. Правило поведінки
2. Загальнообов'язкове правило
поведінки — норма права
3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою.
Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Формально-визиачене правило
поведінки представницько-
5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.
6.
Правило поведінки, забезпечене
всіма заходами державного
Риси норми права як класичного розпорядження:
1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки);
2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);
3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:
— є мірою свободи і справедливості;
— є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;
— має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване безлічі індивідуально не визначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування за певних життєвих обставин.
1.2. Поняття і класифікація форм реалізації норм права
Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.
Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення.
Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.
За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:
Реалізація загальних установлень |
Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна |
Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах |
Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».
Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами - це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв 'язків або відносин між суб'єктами права.
Є дві форми такої реалізації:
• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;
• пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.
Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах
— це втілення в реальні відносини конкретних норм права.
Форми реалізації права за суб'єктами такі:
— індивідуальна;
— колективна.
Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі:
Проста, безпосередня (без участі держави) |
Складна, опосередкована (за участю держави) |
–– додержання –– виконання –– використання |
–– застосування |
Схематично представимо три форми безпосередньої реалізації права:
Додержання –– полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину). Припускає пасивну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання
Виконання — полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов 'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи). Припускає активну поведінку суб'єкта — незалежно від його власного бажання.
Використання — полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту). Припускає як активну, так і пасивну поведінку.[дод.1]
1.3. Поняття і ознаки
Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.
Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта – акта застосування норм права.
Якщо додержання, використання пов'язані з діями громадян, громадянських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.
Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконання, використання.
За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.
В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права?
1. Коли передбачені юридичними
нормами права і обов'язки
2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору).
3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).
4. У разі необхідності
5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.
6. При здійсненні державним
7. При вирішенні питань про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);
8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.
Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку, що нравозастосування полягає у:
• наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків;
• вирішенні спору про право — про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;
• визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.
Ознаки застосування норм права.
1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.
2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин.
3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій.
4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій.
5. Здійснюється на основі норм права.
6. Має юридична оформлений
7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини).[дод.2]
РОЗДІЛ 2
Форми реалізації норм права
та особливості їх застосування
2.1. Форми реалізації норм права
Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права.
За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі:
Реалізація загальних установлень |
Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна |
Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах |
Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової діяльності. Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації його загальних установлень, завдань і принципів може бути чималим, але вона позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер, виражає «дух» права, а не його «літеру».
Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами - це втілення в життя загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юридичних прав і свідоме виконання суб'єктивних юридичних обов'язків — без конкретних зв'язків або відносин між суб'єктами права.
Є дві форми такої реалізації:
• активна — припускає реалізацію загальних правових норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню;
• пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта віддій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, не порушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.
Реалізація конкретних правових норм у конкретних правовідносинах
— це втілення в реальні відносини конкретних норм права.
Правозастосовча діяльність, тобто застосування юридичних норм є найважливішою формою реалізації права.
Реалізація норм права — це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон. Коротко розглянемо окремі форми реалізації норм права.
Виконання — форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання.
Наприклад, відповідно до ст. 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" на Державну прикордонну службу покладається контроль за дотриманням прикордонного режиму; здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.
Використання — форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням.
Приміром,
відповідно до п. 44 ст. 20 Закону України
"Про Державну прикордонну службу України"
органам, підрозділам, військовослужбовцям,
а також працівникам Державної прикордонної
служби України надається право: під час
безпосереднього виконання завдань з
охорони державного кордону, несення служби
у складі прикордонних нарядів або здійснення
оперативно-розшукової діяльності безоплатно
користуватися всіма видами міського
пасажирського транспорту загального
користування (крім таксі), засобами залізничного,
водного транспорту приміського сполучення
та автобусами приміських маршрутів, а
також попутним транспортом тощо.
Дотримання — форма реалізації заборонних
юридичних норм, яка полягає у пасивній
поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених
діянь.
Згідно із ст. 3 Закону України "Про Державну
прикордонну службу України" одним
із принципів діяльності Державної прикордонної
служби є повага і дотримання прав та свобод
людини та громадянина під час здійснення
оперативно-службової діяльності.
Відповідно до цих трьох форм реалізації норм права суб'єкти реалізують самі свої суб'єктивні права, свободи і обов'язки. Четвертою формою реалізації права є застосування правових норм.
Застосування ж права являє собою державно-владну, організаційну діяльність компетентних органів держави й посадових осіб, що здійснюється в спеціальних установлених законом формах та складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність.
У певних ситуаціях функцію застосування права здійснюють громадські організації згідно з повноваженнями, делегованими їм державними органами. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, у процесі застосування права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Наприклад, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону, правовий статус яких урегульовано Законом України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону".
Правозастосовча діяльність полягає в розробленні і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на забезпечення втілення правових норм у життя. Правозастосовчий орган, поширюючи юридичні норми на той чи інший конкретний життєвий випадок, вирішує юридичну справу, вживає необхідних організаційних заходів для практичної реалізації норм права.
Для
повнішого розуміння процесу правозастосовчої
діяльності розглянемо випадки реалізації
права у формі застосування:
— коли правовідносини не можуть виникнути
у суб'єктів права без державно-владної
діяльності компетентних органів держави
або їхніх посадових осіб (призов на дійсну
військову службу, зарахування до навчального
закладу, призначення на нову посаду);
— у випадку, коли є спір або які-небудь перепони на шляху до здійснення суб'єктивного права: прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів (п. 21 ст. 19 Закону України " Про Державну прикордонну службу України");
— коли особа притягається до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення: наприклад, застосування заходів адміністративного впливу за скоєння адміністративних правопорушень, протидія яким належить до компетенції Державної прикордонної служби.
Правозастосування — складний вид діяльності і складається з низки стадій, що мають певну логічну послідовність. До основних стадій процесу застосування права можна зарахувати:
- вивчення фактичних обставин справи;
- вибір відповідної норми права;
- перевірка відповідності змісту норми офіційному тексту, встановлення меж юридичної дії норми та з'ясування, яка саме редакція норми (у разі її зміни) має застосовуватись — нова чи попередня;
