Редагування науккової, науково-популярної та ужиткової літератури на прикладі поліграфічного підприємства "Поліграф-Сервіс"
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Кіровоградський інститут
Допущено до захисту
Зав. Кафедри__________
«___»_____________2013р.
Курсова робота
з дисципліни «Редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури» на тему: «Редагування наукової, науково-популярної та ужиткової літератури на прикладі поліграфічного підприємства ТОВ «Поліграф-Сервіс»»
Дубини Олени Сергіївни
3 курс,
спеціальність «Видавнича справа та редагування»
група Вс –3д
Науковий керівник:
Старший викладач
Несен Ангеліна Михайлівна
Кіровоград 2013
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 6
І.1. Види наукових текстів 6
І.2. Структура наукового тексту. 16
І.3. Етапи редагування наукової літератури. 19
І.4 Висновки до Розділу І 23
РОЗДІЛ ІІ ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 24
ІІ.1 Аспекти наукової літератури. 24
ІІ.2 Робота над науковим твором. 27
ІІ.3 Підготовка довідкового апарату. 31
ІІ.4 Висновки до Розділу ІІ 36
РОЗДІЛ ІІІ РЕДАГУВАННЯ
ІІІ.1 Загальна характеристика досліджуваного видання. 33
ІІІ.2 Відповідність аналізованого видання видавничим нормам. 40
ІІІ.3 Недоліки аналізованого видання. 42
ІІІ.4 Висновки до Розділу ІІІ 45
ВИСНОВКИ. 46
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ 48
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ ст. чітко простежується тенденція до збільшення кількості видавництв. Так само зростає і кількість назв, обсяги тиражів та діапазон книжкової продукції. Проте ефективність видавничої діяльності у сучасних умовах могла би бути набагато вищою, якби вдосконалення роботи видавців та редакторів спиралося на більш надійну наукову основу.
На сьогодні в Україні є чітко розроблені працівниками наукових та освітніх установ, встановлені та закріплені у відповідних виданнях правил та норм із редагування наукової літератури. Та, на жаль, не всі їх дотрмуються.
Особливо значуще це питання з огляду на те, що читацька аудиторія наукової літератури охоплює досить ерудовану верству суспільства. Яка знає який вигляд повинно мати те чи інше видання та якій інформації належить бути у вхідних та вихідних даних.
Ситуація в Кіровограді, і не лише, складається таким чином, що наукову літературу, наприклад, у вигляді зірників матералів конференцій, видає чи не кожен навчальний заклад. І дуже часто нехтуються норми, адже такі виданя не підлягають редагуванню на належному рівні. В результаті маємо літературу, в якій велика кількість помилок та недоліків і, яка містить інформацію, що не відповідає дійсності та може нанести шкоду читачам. Отже, необхідність дослідження проблеми норм та правил наукової літератури є незаперечною.
Мета і завдання дослідження полягає у аналітико-синтетичному дослідженні наукового видання кіровоградського поліграфічного підприємства ТОВ «Поліграф-Сервіс», висвітленні всіх позитивних та негативних якостей.
Для досягнення цієї мети передбачено розв’язання цілого ряду завдань. Основними з них є:
– характеристика видів наукових текстів;
– аналіз структури наукового тексту;
– розгляд етапів редагування наукової літератури та вивчення її аспектів;
– дослідження роботи над науковим твором;
– показ підготовки довідкового апарату;
– висвітлення загальної характеристики досліджуваного видання;
– аналіз відповідності аналізованого видання видавничим нормам;
– виявлення недоліків аналізованого видання;
Об’єкт дослідження:
Об’єктом є процес та особливості редагування наукової літератури, як напрямок діяльності редактора.
Предмет дослідження:
Предметом є збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції "Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації", як приклад наукової літератури, що видавалася на кіровоградському поліграфічному підприємстві ТОВ «Поліграф-Сервіс»
Теоретичне значення одержаних результатів.
Результати та висновки дослідження показують нові можливості та підтверджують давно усталенні норми та стандарти видання у редагуванні наукової літератури, яка видається в межах міста Кіровограда.
Наукова новизна отриманих результатів.
Робота є однією з перших спроб детального дослідження кіровоградської наукової літератури. Вперше на прикладі місцевих видавництв здійснене синтетично-аналітичне дослідження наукових видань, що дає змогу на покращення якості наступної продукції поліграфічних підприємств.
Практичне значення одержаних результатів
Дане значення зумовлене
можливістю використання її
Структура роботи . Робота містить три розділи, десять підрозділів, загальний кількісний обсяг сторінок – 50; кількість позицій списку використаних джерел – 23 , кількість додатків – 6.
Ключові терміни: «наукове видання», «редагування», «оригінал», «композиція», «стандарт», «помилка», «довідковий апарат», «текст», «норма», «видавництво», «державний стандарт», «оформлення».
РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Базові поняття: «видання», «наукове видання», «текст», «жанр», «структура тексту», «стандарт».
У першому розділі ми подаємо коротку характеристику видів наукових текстів разом з прізвищами науковців, які її формулювали, зазначимо базові поняття з теми дослідження. детально розглянемо етапи роботи над науковим виданням
1.1. Поняття «наукове видання». Види наукових текстів
Наукове видання – видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів
Текст являє собою знаково-мовну реалізацію деякої системи інформації. Його можна розглядати як деяку лінійну послідовність знаків, що задана деякими культурними кодами. Залежно від характеру цих кодів тексти можуть бути: письмові (алфавітні, піктографічні, формульно-математичні та ін.), усні, технотронні, що задаються за допомогою засобів радіо, звукозаписові, машинної пам'яті тощо.
Р.Барт писав, що в тому сучасному, новітньому значенні слова, яке ми прагнемо йому додати, текст принципово відрізняється від літературного твору: це не естетичний продукт, а знакова діяльність; це не структура, а структуроутворюючий процес; це не пасивний об'єкт, а робота і гра; це не сукупність замкнутих у собі знаків, а наділений змістом, який можна відновити, простір, де окреслені лінії значеннєвих зрушень [1, с. 40].
Усі наукові тексти поділяються на констатації і міркування. У тексті констатації переважають сполучні (кон'юнктивні) і розділові (диз'юнктивні) зв'язки, у тексті-міркуванні – умовні (імплікативні). Текст-констатація містить результат ознайомлення з предметом думки, фіксує безсумнівність чого-небудь, затверджує дійсність чого-небудь, що здійснилося або здійснюється, що відбувається насправді. У тексті-міркуванні одні думки випливають з інших думок, деякі ставляться під сумнів, дається їхня оцінка, висуваються припущення [3, с. 254]. Крім того, виділяють також первинні і вторинні наукові тексти. Останні дають характеристику первинних текстів. До них відносять огляди, критичні статті, рецензії, реферати.
Можна виділити такі основні особливості наукового тексту порівняно з іншими видами текстових матеріалів. Насамперед, слід зазначити, що науковий текст має раціональний характер, він складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки. Отже, важливою його особливістю є широке використання понятійного, категоріального апарату науки. На відміну від художнього тексту, він не базується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення. На відміну від публіцистичного тексту, він не припускає спрощення і користується понятійним апаратом. Його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.
О.І.Ракітов обґрунтовано відзначив, що словник науки включає два види термінів. До першої групи належить невелике число так званих базисних слів, за допомогою яких визначаються всі інші, похідні терміни. При цьому базисні терміни можуть бути трохи розпливчасті, не цілком однозначні, зате похідні терміни, обумовлені за допомогою базисних, стають усе точнішими і точнішими, і практично їх можна вважати, на відміну від слів природної мови, цілком однозначними [15, с. 77].
Третьою особливістю наукового тексту є його жанровість. Науковий текст – це не просто текст, а певний його жанровий різновид: науковий звіт, дисертація, стаття, тези тощо. Жанр тексту забезпечує відповідність наукового знання ситуації його призначення.
Одним із видів наукового тексту є тези. Тези – це короткий виклад основних положень доповіді, наукової статті, а рідше навіть і більшого дослідження, наприклад монографії або дисертації. Тези – це деяка сукупність положень. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке коротко викладає ідею. Тези у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, дає обґрунтування доказу. Вони узагальнюють матеріал, дають основу для написання статті, доповіді, дисертації.
Обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2 інтервали. Як правило, тези мають вигляд короткої форми презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції або у пресі. Тези звичайно орієнтовані на найсуттєвіше в науковому дослідженні, його кінцеві висновки. У них опускаються всі деталі дослідження, методи, аргументи, експерименти, описи емпіричної бази дослідження і його гіпотез. Схематично структура тез наукової доповіді має такий вигляд: теза – обґрунтування – доказ – аргумент – результат – перспективи [20, с. 279].
Функціональне призначення тез досить багатозначне. їх авторам важливо усвідомити їхнє цільове призначення і відобразити його в змісті тез. Насамперед, вони виступають засобами короткої презентації результатів наукового дослідження. Завдяки своїй стислості вони допомагають у процесі побудови теорії, оскільки самі по собі є деякими узагальненнями. Тези можуть відігравати роль своєрідного стратегічного плану подальших досліджень, оскільки в їхньому змісті звичайно дається оцінка того, що зроблено, і того, що ще слід зробити. У цьому випадку вони відіграють роль засобів своєрідної інституціоналізації отриманого знання. Нарешті, виступ з тезами на конференції являє собою процес не тільки оповіщення наукового співтовариства про отримані результати, а й перевірки їх колективним інтелектом.
Аналітична записка. Результатом наукового дослідження може бути аналітичний документ. Його особливість полягає в тому, що він характеризується специфікою змісту й цільового призначення (адресата). Аналітичний документ звичайно орієнтований на тих, хто приймає рішення. Тому його головне призначення – в інтелектуальному забезпеченні вироблення й ухвалення управлінського рішення.
Найбільш поширеним типом аналітичного документа є аналітична записка, що являє собою документ, орієнтований на практичну діяльність. Тому в ній рідко містяться первинні дослідження. Звичайно вона будується на основі узагальнення під специфічним кутом зору того чи іншого дослідження, а також кількох досліджень. Важливою її особливістю є стислість. Як правило, аналітична записка не перевищує 5000 слів. Е.Янг і Л.Куінн на підставі аналізу багатьох джерел у галузі аналізу політики визначили структурні елементи аналітичного документа, які можна реалізовувати і в інших сферах аналітичної діяльності. У структурі аналітичного документа вони виділили:
- назву, що повинна дати уявлення про предмет, спрямованість і проблему аналітичного дослідження. При цьому назва має бути описовою, чіткою, зрозумілою, лаконічною і цікавою;
- зміст, що являє собою систему заголовків і підзаголовків, що ілюструють розділи і підрозділи. Його призначення в тому, щоб краще зорієнтувати читача;
- анотацію / резюме. При цьому анотація дає короткий огляд документа, а резюме – детальний конспект усього документа;
- вступ, що готує читача до прочитання документа, акцентує увагу на намірах аналітика, його методології і змісті дослідження;
- опис проблеми, тобто опис суті й основних характеристик проблеми;
- варіанти політики, тобто варіанти вирішення сформульованої проблеми;
- висновки і рекомендації, що акцентують роль аналітичного документа як інструменту вироблення рішень;
- додаток, у якому можуть міститися таблиці, графіки, розрахунки й інша необхідна інформація;
- бібліографію, що дає уявлення про наукові джерела аргументації, забезпечує цитування;
- примітки, що зводяться до особливостей аналізу і використання аналітичної інформації [22, с. 25].
Типовими недоліками аналітичних записок є: По-перше, великий обсяг тексту через прагнення автора відобразити в записці всі нюанси ситуації і шляхи її розв'язання. Великі записки, як правило, не читаються керівниками корпорацій, політиками і державними діячами через відсутність часу, у кращому разі вони проглядаються з однією метою – знайти недоліки. Важливо пам'ятати, чим вищий рівень ієрархії адресата записки, тим менший обсяг вона повинна мати.
По-друге, зловживання в ній науковою і спеціальною термінологією, що утрудняє розуміння матеріалу неспеціалістами в даній галузі.
По-третє, помилка соціальної адреси, що означає одне: записка спрямована не тій особі, яка її потребує, і тому вона не може вплинути на ситуацію.
Наукова стаття є одним із видів публікацій, у якій подані отримані автором наукові результати. Звичайно під статтею розуміють спеціальну публікацію невеликого обсягу, в якій відображуються погляди автора з визначених вузьких питань або результати обмежених досліджень [2, с. 35]. Особливість статті полягає в тому, що вона являє собою найбільш оперативну інформацію про рух науки, виступає своєрідним репортажем «з переднього краю» науки. Вона виконує в науці кілька найважливіших функцій.
Наукова стаття має цілком визначену структуру. Вона складається з чотирьох частин: вступу, основної частини, висновків і списку використаної літератури.
Починається вона зі вступу, у якому дається постановка проблеми або формулювання завдання, аргументується її актуальність з погляду динамічного розвитку науки і практики, задоволення назрілих потреб людей. При цьому гносеологічна актуальність звичайно зводиться до показу того, що без вирішення сформульованої проблеми наука не може далі розвиватися і розв'язувати цілий ряд інших проблем. Праксеологічна актуальність передбачає осмислення з погляду даної проблеми практики суспільного розвитку, вирішення стратегічних завдань розвитку економіки і соціальної сфери. Принципово важливий розгляд змісту самої проблеми, її гостроти, масштабів.
У першій частині статті дається оцінка тих досліджень і публікацій, що використовує автор, виділяються невирішені питання, що містяться в наукових джерелах, а також ті підходи, на які спирається автор у своєму дослідженні. Основне завдання такого короткого тематико-змістовного аналізу полягає в тому, щоб дати характеристику проблемного поля науки і показати місце в ньому дослідження автора статті. Немаловажна оцінка тих робіт, що використовуються методологічно, визначають метод наукового дослідження.
Після цього цілком логічно йде формулювання мети статті і постановка основних завдань, що підлягають вирішенню. При цьому звертається увага на новизну, зміст статті (факти, закономірності, тенденції, нові поняття і т. ін.).
В основній частині статті наводяться результати власного дослідження автора. При цьому особлива увага звертається на сам зміст дослідження, його програму, основні гіпотези й ідеї, дається характеристика фактологічної бази, методів її дослідження, а також отриманих результатів. Особливо акцентується увага на особистому внеску автора.
На закінчення статті формулюються основні висновки автора. При цьому виділяються, насамперед, висновки по гіпотезах, що висувалися раніше. Автор звертає увагу на те, як ці висновки сприяли розширенню і поглибленню наукового розуміння проблеми. Важливо і те, що в завершенні статті мають бути сформульовані практичні рекомендації з використання отриманих ідей у науці і практичному житті в аспекті вирішення сформульованих раніше проблем.
Список використаної літератури повинен бути істотним і достатнім, тобто літературні джерела не повинні мати випадковий характер, у списку повинні бути представлені видання за темою статті, на них обов'язково мають бути посилання усередині статті.
Стаття не повинна бути занадто загальною і надмірно детальною. Тут потрібно порушувати жартівливий закон публікацій, у якому йдеться: «Однією з головних причин потоку наукової літератури є те, що, коли дослідник досягає стадії, на якій він перестає за деревами бачити ліс, він занадто охоче схиляється до вирішення цих труднощів шляхом переходу до вивчення окремого листя» [10, с. 204].
Однак сформовані в українському науковому співтоваристві вимоги до наукової статті не є жорсткими й однозначними. Вони фіксують лише мінімально достатній рівень вимог до статті. У реальному житті можливі деякі варіації цих вимог у зв'язку з тим, що існує досить багато різновидів статей. Найбільш поширені недоліки наукових статей такі:
- назва статті не відображає основну ідею її змісту, є дуже громіздкою (перевищує 5-7 слів);
- відсутність у тексті статті якого-небудь наукового дослідження, зведення її у кращому випадку до опису ситуації;
- вона не відповідає прийнятій структурі або спостерігається неструктурованість тексту, що являє собою нескінченний потік слів;
- відсутність у статті конкретних результатів викладу, теоретичних і практичних висновків;
- зловживання термінами без їхньої розшифровки або взагалі невикористання термінів.
Звіт за результатами наукового дослідження є офіційним документом. Головне його призначення полягає в тому, щоб відповідно до встановлених у державі стандартів дати повний опис наукового дослідження і забезпечити тим самим його введення в науковий простір і практичну діяльність людей. У звіті обов'язково вказуються автори науково-дослідної роботи, визначається їхній внесок у цю роботу [5, c. 7]
Звіти за результатами наукового дослідження бувають анотованими, проміжними і завершальними.
Анотований звіт являє собою коротку характеристику наукового дослідження: основні результати НДР за звітний період і апробацію результатів наукового дослідження (публікації, рекомендації, доповіді на наукових і науково-практичних конференціях, семінарах тощо). Він підписується науковим керівником і відповідальним виконавцем теми, завіряється заступником директора організації з НДР.
Проміжний звіт відрізняється від завершальних тим, що він описує частину проведеного за звітний період дослідження.
Завершальний звіт дає цілісну картину дослідження, наводить кінцеві результати. Він складається з титульного аркуша, списку виконавців, реферату, вступу, основної частини, висновку; списку літератури, додатка.
На титульному аркуші містяться назва дослідницької організації, повна назва теми, затвердження звіту заступником керівника організації, що відповідає за науково-дослідну роботу, а також фіксуються номер протоколу експертної ради, УДК і номер державної реєстрації, указуються ПІБ наукового керівника і відповідального виконавця теми. На титульному аркуші маються підписи заступника керівника організації з НДР, наукового керівника і відповідального виконавця теми, а також місто і рік. На наступній сторінці вміщують список авторів звіту із зазначенням їхніх посад, учених звань і наукових ступенів із зазначенням тих сторінок звіту, авторами яких вони є.
Далі розміщається реферат, у якому вказуються обсяг звіту в сторінках, кількість таблиць, рисунків, джерел і додатків. У змісті реферату виділяють такі рубрики, як об'єкт дослідження, предмет дослідження, мета роботи, методи дослідження, результати та їхня новизна, основні результати дослідження, що були отримані за звітний період, а також апробація результатів дослідження.
Після реферату йде зміст звіту і його виклад, відповідно, по розділах і підрозділах. Деталізація структури звіту визначається в остаточному підсумку специфікою досліджуваної проблеми, характером її декомпозиції на складові завдання і підзавдання.
Основні недоліки наукових звітів такі:
- описовість, відсутність наукового дослідження, що підміняється оглядом літератури, що супроводжується бездоказовими твердженнями;
- нечіткість індивідуального внеску авторів у загальну роботу, що зумовлена нечіткістю планування і поганою організацією дослідницької роботи;
- відсутність або непереконливість авторських результатів, відсутність новизни, плагіат;
- включення в остаточний текст звіту інформації з чернеток. Невипадково жартівливий закон підготовки звітів говорить: «Кожний звіт вимагає трьох чернеток» [10, с. 204].
Наукова монографія (дослівно: пишу про одне) спрямована на висвітлення результатів наукового дослідження. Вона являє собою наукове дослідження, яке присвячено викладу деякої проблеми або питання проблеми. За визначенням, монографія – це наукове книжкове видання, що складається з одного твору, що містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми, виконане одним або кількома авторами (виконавцями).
Монографія – це, як правило, найбільш повне і всебічне вивчення деякого об'єкта, бачення його в проблемному полі сучасної науки. Вона систематизує наявне знання і забезпечує пояснення тих питань, що не одержали вирішення. За своїм змістом монографія є фундаментальною науковою працею, в якій на основі всебічного аналізу і широких узагальнень попередніх наукових праць і великих нових досліджень викладаються досягнення в розробці наукової проблеми.
В.М.Шейко і Н. М. Кушнаренко відзначають, що «між дисертацією та монографією є певні відмінності. По-перше, в дисертації передбачається виклад наукових результатів і висновків, отриманих особисто автором. Монографія – це виклад результатів, ідей, які належать як здобувачеві, так й іншим авторам. По-друге, дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технологічні рішення, факти, які вже відомі. По –третє, дисертація має визначену структуру і правила оформлення, яких необхідно обов'язково дотримуватися. До монографії таких чітких вимог не ставлять. Дисертація – це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості примірників у певних бібліотечних установах. Монографія – це видання, яке пройшло відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлене друкарським або іншим способом, видане у фаховому видавництві України» [21, с. 274].
Матеріал у монографії розміщується в логічному порядку відповідно до такої структури: Зміст, який розташовується на початку монографії; Вступ, в якому даються обґрунтування актуальності монографічного дослідження, характеристика проблеми та рівень її дослідження; Висновки, у яких підбиваються підсумки дослідження. В кінці монографії розміщається Список використаної літератури.
Монографія звичайно претендує на оригінальну концепцію розуміння об'єкта, узагальнює великий обсяг теоретичних і прикладних досліджень. Звичайно її мінімальний обсяг становить понад 100 сторінок друкованого тексту.
Монографія може бути кваліфікаційною науковою працею, представляти або заміняти докторську дисертацію. Така монографія повинна відповідати певним вимогам:
- її обсяг має бути не меншим від 10 обліково-видавничих друкованих аркушів;
- вона повинна пройти рецензування не менш двох докторів наук з відповідної спеціальності;
- вона повинна бути рекомендована вченою радою науково-дослідної організації або вищого навчального закладу;
- тираж її має бути не меншим від 300 екземплярів;
• наявність міжнародного стандартного номера ISBN. Особливість монографії полягає в тому, що вона є найбільш статусним, значущим видом наукової продукції. Це зумовлено тим, що в ній найбільш глибоко, всебічно і детально дається огляд літератури з теми дослідження. Як правило, монографії забезпечуються великими списками найбільш значущої літератури з проблеми, що досліджується. Ці списки, з одного боку, допомагають авторам аргументувати свої висновки і висловлення, а з другого – відкривають читачеві широке поле для продовження наукового дослідження в позначеному автором монографії напрямі [2, с. 34]. Другою позитивною характеристикою монографії є найбільш повне, послідовне й обґрунтоване дослідження проблеми, що робить роль монографії винятково важливою в науці.
Монографії властиві і специфічні недоліки, зумовлені особливостями монографічного жанру:
- недостатній зв'язок питань, що вирішуються, із загальним об'єктом дослідження, що перетворює монографію у збірник розширених статей за темами, які погано узгоджуються;
- відсутність концепції, описовість, мінімальність реального дослідження і його результатів, перетворення монографії в якийсь монографічний огляд літератури.
Ганс Сельє дає авторам монографії всього три поради: «1) автор з особистого досвіду має бути обізнаним з галуззю науки; 2) має існувати потреба в узагальненні знання в цій галузі знання; 3) повинні зберігатися загальні правила добротного наукового твору» [19, с. 339].
І.2. Структура наукового тексту
Науковий текст являє собою опис наукового дослідження в цілому або яких-небудь його складових. Він є знаковою формою наукового знання. Варто підкреслити, що не можна створити науковий текст без проведення наукового дослідження. У противному разі створений текст буде в кращому випадку являти собою міркування з приводу теми дослідження, а в гіршому – реферат уже відомих робіт. Небезпечною оманою багатьох молодих людей є те, що вони орієнтовані на написання дисертації, а не на дослідження проблеми, а потім представлення її вирішення в тексті дисертації. Текст, написаний з такою установкою, досить часто являє собою сукупність деяких необґрунтованих, хоча і правильних тверджень. Він має нормативний, а не дослідницький характер, тому що висловити істину можна тільки одним способом – за допомогою її обґрунтування.
Важливими характеристиками наукового тексту є його проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість, зв'язність. Текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань [7, c. 12]
Виділені особливості наукового тексту визначають його структуру. За найзагальнішого підходу науковий текст складається з трьох частин: постановочної, дослідницької і заключної.
У постановочній частині тексту визначаються проблема, мета і завдання, гіпотези і методи дослідження, а також відзначається зв'язок даного дослідження з іншими дослідженнями.
Дослідницька частина тексту дає опис проведеного дослідження й отриманих результатів.
У заключній частині тексту робляться висновки і даються рекомендації для проведення подальших наукових досліджень і використання результатів у практичному житті.
Науковий текст являє собою своєрідну суміш кількох різновидів простих текстів: оглядового, методологічного, емпірико -факто -логічного, теоретичного, пояснювального і додаткового.
