Редагування радіопередач на радіостанції «Сокаль»

 ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕДАКТОРСЬКОЇ СПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ РАДІОПЕРЕДАЧ……………………5

  1. 1. Редагування як вид професійної діяльності……………...5

  1. 2. Основні норми редагування радіопередач……………….6

  1. 3. Особливості редагування радіопередач………………….11

Розділ 2. РЕДАГУВАННЯ РАДІОПЕРЕДАЧ НА РАДІОСТАНЦІЇ «СОКАЛЬ»……………………………………………………………15

  2. 1. Основні принципи і норми редагування радіопередач на                       радіостанції «Сокаль»………………………………………….15

  2. 2. Винятки, аспекти і способи подання інформації………...17

  2. 3. Редагування радіопередачі «Світ новин»…………….......19

ВИСНОВКИ……………………………………………………….…...35

Список використаної літератури……………………………..……......37

ВСТУП

Останнім часом в Україні спостерігається суттєве збільшення кількості радіостанцій. Засоби масової інформації відіграють важливу роль в нашому житті, адже соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення не тільки формує громадську думку, але й справляє великий вплив на соціальну дійсність. Інформація, яку ми чуємо на радіостанціях, на жаль, не завжди є правдивою та компетентною, адже її частину або зовсім не редагують (і подають у первинному вигляді), або редагують не за основними правилами та нормами.

При редагуванні радіопередач обов’язково потрібно дотримуватися основних принципів редагування, бо інакше це може призвести до того, що слухачі неправильно зрозуміють повідомлення і сприймуть його зовсім не так, як це потрібно. В історії українського радіомовлення існують приклади того, як некоректно подана (або невідредагована) інформація призводила до серйозних проблем на радіостанціях (це були і судові тяганини, і звільнення штату, і навіть закриття радіостанції). Основні норми та особливості редагування радіопередач на конкретних прикладах розглянуто у цій роботі.

Актуальність досліджувальної теми зумовлена необхідністю максимізації рівня сприйняття інформації радіослухачами та надання її у відповідності до існуючих вимог та правил. Адже частина інформації, яку слухачі отримують з радіопередач, містить багато фактичних, лексичних та інших видів помилок, і через це інформація сприймається ними неправильно.

Доцільність роботи полягає в збільшенні кількості приватних радіостанцій по Україні, якість передач яких не відповідає основним нормам і правилам, через що слухачі отримають некоректну інформацію.

Об’єктом дослідження є радіопередача «Світ новин», яка виходить в ефір радіостанції «Сокаль» щодня з періодичністю одна година за інших рівних умов.

Предметом дослідження є правила та норми подання інформації в радіопередачі, яких дотримується дана радіостанція.

Метою дослідження є встановлення особливостей редагування радіопередач. Зокрема, досліджується структура конкретної радіопередачі, її загальні особливості, правила та принципи, за якими її редагують.

Для реалізації поставленої мети необхідно  вирішити наступні завдання:

1. Визначити зміст та структуру радіомовлення;

2. Розглянути теоретичні особливості організації радіомовлення;

3. Визначити передумови та форми редагування радіопередачі;

4. Розглянути редагування радіопередачі на прикладі радіопередачі «Світ новин».

Для написання роботи використовувалися  такі матеріали і джерела, як:

1. Спеціалізована література з основ загального редагування;

2. Література  з редагування в засобах масової інформації (на телебаченні та радіо);

3. Література з етики, журналістської майстерності, з основ масової комунікації;

4. Орфографічні та орфоепічні словники.

          Методи дослідження, які використовуються у цій роботі – теоретичні та практичні. Теоретичний метод дослідження полягає у вивченні матеріалів з основ загального редагування у засобах масової інформації, розкритті загальної специфіки редагування радіопередач (за допомогою відповідних установлених норм та правил редагування). Практичний метод дослідження полягає у зібранні матеріалів щодо особливостей і принципів редагування передач на одній з українських радіостанцій; порівнянні методів редагування, яких дотримується дана радіостанція, із загальноприйнятими.

Теоретична  та практична цінність роботи полягає в тому, що цю роботу можна застосовувати як опорну основу при редагуванні радіопередач на молодих, нових радіостанціях, де немає редакторів з достатнім досвідом роботи.

Обсяг та структура роботи. Робота викладена на 38 сторінках, складається зі вступу, двох розділів (теоретичного та практичного), висновків. Включає в себе також список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕДАКТОРСЬКОЇ СПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ РАДІОПЕРЕДАЧ

1. Редагування як вид професійної діяльності

Редагування — це вид професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до друку  різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах засобів масової інформації, книговидання та кінематографії.

Редагування — це складова редакційно-видавничого  процесу, який передбачає послідовне виконання  редактором низки організаційних, творчих та технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту і форми призначеного для друку (передачі в ефір) твору, приведения його у відповідність із загальноприйнятими в суспільстві вимогами і правилами.

Останнє визначення цілком коректно і ненав'язливо може спонукати до розстановки давноочікуваних акцентів у цілком надуманих дискусіях щодо так званої революції в теорії і практиці редагування, що сталася буцімто останнім часом. Основним об'єктом редагування виступає авторський оригінал. Він може містити текстову, а також ілюстраційну, аудіо- чи відеочастини, які виступають рівноправними об'єктами редагування. Крім авторського оригіналу, у видавничому процесі в меншому обсязі, але завжди об'єктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання, коли перевіряють дотримання, наприклад, поліграфічних норм [6, с. 78].

У видавничому  процесі вказані об'єкти редагування (авторський оригінал, видавничий оригінал, конструкція видання та проект видання) традиційно фіксують на папері. Проте останнім часом внаслідок широкого використання у видавничій справі комп'ютерів автори дедалі частіше подають авторські оригінали не тільки на паперових, а паралельно і на комп'ютерних (наприклад, дискетах) чи тільки на комп'ютерних носіях інформації. В цьому випадку перегляд таких оригіналів здійснюють на екрані дисплея.

Визначення предмета редагування в наукових дослідженнях є тим питанням, яке викликало й викликає найбільше суперечок. Тому варто викласти ту концепцію, з якою погоджується більшість дослідників, а тоді подати критичний аналіз інших точок зору.

Отже, як вважає більшість дослідників і як зафіксовано в енциклопедичних виданнях, предметом редагування є приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними нормами. Можна назвати таке розуміння предмета редагування нормативною концепцією. На перший погляд, таке означення може здатися вузьким і спрощеним. Навіть більше, воно дійсно може бути таким, якщо використовувати лише обмежену кількість простих однозначних норм (наприклад, тільки норми орфографії, пунктуації та стандартів).

Проте підхід до норм може бути й діаметрально протилежним, а саме: під нормами  можна вбачати й потужну множину як простих, так і складних норм, установлених усіма тими науками, з якими взаємодіє редагування. Будемо називати таку множину нормативною базою редагування .

Треба також зазначити, що й деякі інші означення редагування цілком вкладаються в зафіксовану вище концепцію.

Так, як вже зазначалося вище, існує  низка означень редагування, де вказують, що редагування — це перевірка (перегляд, іншими словами аналіз, контроль) і виправлення повідомлень під час їх готування до публікування. Як бачимо, в цих означеннях використовують поняття аналізу. Зробити такий аналіз можна лише за умови, коли порівнюють те, що є в повідомленні, з тим, що мало би бути в ньому в ідеалі [7, с. 46].

Очевидно, що при цьому мусять використовувати  якісь критерії: взірці, шаблони, параметри і т. п., — які є нічим іншим як нормами. Отже, неявна присутність у цих означеннях поняття норми вказує на те, що вони повністю узгоджуються з нормативною концепцією редагування.

       1.2. Основні норми редагування радіопередач

Проте, безсумнівно, актуальними  є й галузеві норми редагування  радіопередач. Розглянемо їх детальніше.

Розглядаючи норми редагування, будемо виходити з того, що радіопередачі підготовані в цифровій формі й для їх виправлення використовують звукові редактори.

Порівняно з письмовими повідомленнями редагування радіопередач має свої особливості:

1. Доводиться враховувати  особливості усної мови, а отже, при потребі використовувати належні фонетичні знаки.

2. Доводиться контролювати  тривалість повідомлень. 

3. Доводиться враховувати  тембри голосів дикторів чи  інших мовців.

4. Доводиться мати  справу з шумами (випадковими  чи спеціально утвореними) та шумовими ефектами.

5. Доводиться оцифровувати  звук і використовувати для  редагування звукові редактори. 

6. Доводиться мати  справу з генеруванням повідомлень  мовцями безпосередньо в прямому  ефірі, у процесі якого вони  можуть допускати помилки, які виправити в прямому ефірі вже нема змоги.

Сила звуку під час  запису передачі, виміряна в децибелах, повинна бути достатньою для якісного запису передачі та можливого майбутнього  її опрацювання за допомогою типових  звукових ефектів, що їх мають звукові редактори.

Винятки:

      1. Окремі розважальні передачі.

2. Надзвичайні оголошення, наприклад Міністерства надзвичайних ситуацій.

У радіоповідомленнях співвідношення "шум" — "голос" (диктора або учасника передачі) повинно бути таким, аби розуміння тексту не викликало ні затримок, ні сумнівів у варіантах розуміння.

Винятки:

1. Передача записів  голосів, зафіксованих технічними  пристроями на початку ХХ ст. і реконструйованих сучасними  засобами (передача фонограм з  архівних фонотек).

2. Створення спеціальних звукових ефектів (наприклад, коли голос на фоні шумів поволі стихає, створюючи враження віддалення; при цьому самі шуми можуть, навпаки, зростати).

При надто великій  зашумленості радіопередачі редактор повинен вимагати в автора (журналіста):

• повторного запису радіопередачі, але вже зі значно нижчим рівнем шумів, якщо це в принципі можливо;
• за допомогою спеціальних функцій звукового редактора очистити запис від шумів.

Швидкість читання тексту дикторами, виміряна у кількості  слів за хвилину, повинна в середньому для передач, які передбачають лише читання тексту (наприклад, новин), становити 140 … 150 слів/хв.

Винятки:

1. Для малопідготованих  слухачів (дітей) швидкість повинна  бути нижчою ніж середнє значення  на 20…30 %.

2. Для деяких інформаційних передач, розрахованих на високопідготованих слухачів, швидкість може бути вищою ніж середнє значення на 20…30 %.

Редактор повинен брати  участь у конкурсах з відбору  голосів дикторів.

Під час проведення конкурсів  для відбору дикторів доречно  використовувати класичні методи експертних оцінок.

Дикторів для передач  редактор повинен вибирати з наявних  на радіостанції або запрошувати  з інших професійних організацій (радіостанцій, театральних чи кінематографічних  організацій тощо).

Під час редагування  сценаріїв та програм передач редактор повинен:

1. Дати перелік дикторів чи акторів, які братимуть участь у передачі;

2. Закріпити за дикторами чи акторами ролі або дійових осіб.

Якщо передача передбачає можливість підроблення голосу дикторів чи акторів під певних дійових осіб, тоді редактор повинен зазначити це на початку сценарію для кожної дійової особи окремо, вказавши особливості кожного голосу.

Приклад. Підроблення  голосів для дитячих передач, у яких "говорять" звірі, деревця, квіточки тощо. Під час складання програм радіопередач редактор повинен контролювати, щоби постійні передачі вели одні й ті ж диктори. Необхідність цього полягає, звичайно ж, у тому, що реципієнти звикають до голосу ведучого своєї передачі й реагують часто саме на нього. Це підвищує ефективність повідомлень, що є, як відомо, основною метою функціонування засобів масової інформації.

Відсутність фонетичного  розмічування тексту повідомлення може викликати труднощі в диктора  у прямому ефірі й призвести  до появи фонетичних помилок. Крім того, такі фонетичні помилки іноді можуть спотворювати зміст самого повідомлення тощо. Тому ще до передачі повідомлення в ефір редактор радіо повинен належним чином його відредагувати (підготувати для озвучення). Для всіх часто вживаних слів знаком наголосу слід позначити правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, крім наголошення, — ще й вимову знаками транскрибування, використовуючи для цього існуючу нормативну літературу.

У власних назвах — антропонімах, топонімах і гідронімах — слід зазначити правильний варіант наголошення згідно з нормами української фонетики.

Поряд із чужомовними  словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад, антропонімами, назвами  фірм тощо), треба подати їх вимову знаками  транскрибування або максимально  близькими за вимовою літерами української мови.

Звучання чужомовних слів можна перекладати за таким принципом: записати фонетичну вимову в мові-оригіналі (наприклад, прийнятими Міжнародною фонетичною асоціацією знаками транскрибування), позначити отримані звуки максимально схожими за звучанням літерами українського алфавіту, а далі записати це слово в повідомленні.

Ця норма допускає винятки для традиційно прийнятих  варіантів перекладу частовживаних  прізвищ та імен.

Для встановлення правильного  фонетичного звучання редактор може також звертатися за консультаціями до спеціалістів, які володіють потрібними мовами.

Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті. Вживання в повідомленнях фонетичних кальок зі слів інших мов заборонено.

Зразками таких кальок є слова паб, шоп, маркет та ін., які  останнім часом особливо активно  з’являються в радіопередачах. Вживання таких кальок з американського варіанта англійської (американізми), з російської (русизми) та інших мов (полонізми, германізми, галізми тощо) слід вважати помилками. Винятком із цієї норми є пряма мова персонажів у популярному та художньому видах літератури [9, с. 64].

Особливо редактор повинен  стежити за тим, щоби поділ речення на синтагми правильно відтворював його зміст, коли залежно від такого поділу можливе різне його розуміння. Приклад. Перший варіант розуміння: Ходити/ довго не міг. Другий варіант розуміння: Ходити довго/ не міг. Чим вищий рівень лінгвістичної одиниці, тим більшою паузою (//) слід відділяти її від сусідніх одиниць того ж рівня. Між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, слід вказувати необхідність великої паузи (///).

При потребі для дикторів з невеликим досвідом роботи текст  слід фонетично розмітити згідно з інтонацією на розповідні, запитальні, окличні, риторичні й вигукові речення.

Редактор повинен перевірити наявність репетицій читання текстів передач. Якщо текст озвучує диктор чи актор високої кваліфікації і редактор працює з ним безпосередньо в студії перед мікрофоном, виправляючи помилки на місці, то фонетичного розмічування тексту редактор може не виконувати (у цьому випадку диктор повинен розмічувати текст сам за погодженням з редактором).

Перед виходом передач  в ефір редактор повинен особисто перевірити якість озвучення текстів, записаних дикторами.

Редактор повинен визначити  тривалість передачі у хвилинах чи навіть секундах. При необхідності виправлень запис слід передати дикторам для повторного записування окремих фрагментів.

Редактор повинен стежити  за дотриманням формату своєї  радіостанції.

        1.3. Особливості редагування радіопередач

У деяких передачах редактор повинен стежити за дотриманням визначеної послідовності повідомлень. Приклад. Так, в Україні в новинах спершу подають повідомлення про Президента, далі — про Голову Верховної Ради, потім — про Прем’єр-міністра й голів Верховного та Конституційного судів і т. д. Аналогічно існує визначений самою радіостанцією порядок подання груп повідомлень, що йдуть під однією рубрикою [5, с. 36]. Так, для українського державного проводового радіо на даний момент типовою є така послідовність груп новин: анотація новин, прогноз погоди, новини всередині держави, далі — повідомлення з інших країн, потім — культура, спорт, а на завершення - розширений повтор прогнозу погоди.

Редактор повинен стежити  за розподілом рекламних матеріалів за часом їх виходу в ефір, забезпечуючи максимально широку аудиторію для тих рекламних повідомлень, за які рекламодавці заплатили найбільше.

Приклад. Так, часом, в  який аудиторія є найбільшою за результатами соціологічних досліджень, є години з 6 до 10 ранку. Існують відмінності  в методах редагування, з одного боку, для передач, які готують у студії, записують на носій інформації та передають у запису з фонограми, й з другого — для передач, які йдуть у прямий ефір.

Перелічені вище норми  вимови не поширюються на інтерв’юйованих, доповідачів, співбесідників тощо [3, с. 99]. При скороченні тривалості радіопередач треба застосовувати таку послідовність видалення із передач різних фрагментів:

1) на першому етапі — усунути слова-паразити й "заповнювачі" міжслівних пауз неінформаційними звуками (и-и-и…, а-а-а…, і-і-і… тощо, якщо такі є);

2) на другому етапі — усунути паузи між словами, реченнями тощо;

3) виконати традиційне  скорочення тексту за методикою,  описаною в літературі.

При збільшенні тривалості радіопередач треба застосовувати  такі методи (залежно від часу, на який слід збільшити їх тривалість):

1) пропорційно збільшити  тривалості пауз на нижніх  лінгвістичних рівнях повідомлення — між словами й реченнями;

2) збільшити тривалість  пауз між частинами передачі, якщо такі існують; 

3) вставити в передачі додатково голосові фрагменти, записані дикторами;

4) вставити в радіопередачу  неголосові фрагменти (музику  тощо).

Якщо у вимові недикторів є грубі відхилення від фонетичних норм, редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення або  відредагувати методами комп’ютерного аудіомонтажу, не порушуючи при цьому авторських прав мовця.

Винятки:

1. Участь у передачі  чужомовців, які погано володіють  державною (українською) мовою. 

2. Участь у передачі  людей з вадами мови.

Якщо у вимові недикторів є такі відхилення від норм, що ображають гідність реципієнтів, редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення.

Приклад. Так, особа, що бере участь у передачі, не може дозволити  собі: копіювати вимову посадової  особи — Президента, Прем’єр-міністра, Голови парламенту, голів Верховного Суду, Конституційного Суду тощо; суржиком копіювати мову окремої національності тощо (крім гумористичних передач, звичайно).

Виправлення радіопередач здійснюють методами аудіомонтажу: вирізання, копіювання, вставки, видалення. В окремих випадках для виправлення радіопередач доречно використовувати ефекти звукових редакторів. Типові звукові ефекти поділяють на дві групи: без зміни звуку та зі зміною звуку.

До ефектів без зміни  звуку належать:

1. Затримка звукового сигналу (на певний інтервал часу від визначеної точки);

2. "Детонація" (нагадує зліт літака);

3. "Хор" (помножує один сигнал);

4. Вібрато (створює звук, що виникає, наприклад, у смичкових інструментах, коли на струні під час її звучання вібрують пальцем);

5. Реверберація (створює ефект звучання джерела звуку в закритому приміщенні, наприклад кімнаті).

До ефектів зі зміною звуку належать:

1. Тремоло (звук затихає, а потім відновлюється до нормального то зліва, то справа при його постійному звучанні);

2. Компресування (зменшує діапазон звучання від найвищої до найнижчої частоти на вказаний відсоток);

3. Експандерування (збільшує діапазон звучання від найвищої до найнижчої частоти на вказаний відсоток);

4. Блокування частот (блокує звучання заданих частот);

5. Обмежування шумів (зменшує рівень шумів вказаного порогового значення).

Під час прямого ефіру (наприклад, репортажів з місць подій, круглих столів тощо) роль редактора  повинен виконувати безпосередньо  журналіст, який бере інтерв’ю, веде бесіду тощо. Журналіст-редактор повинен, не заважаючи мовцеві, висловити свою думку:

1. Прокоментувати (пояснити) реципієнтам незрозумілі слова, сказані мовцем;

2. Вказати на неморальність вислову мовця, якщо такий було допущено;

3. Припинити репортаж, якщо мають місце критичні ситуації (виникнення сварки між мовцями, завдання ними один одному образ, вживання лайок тощо).

На випадок виникнення критичних ситуацій і припинення прямого ефіру студійний редактор завжди повинен мати напоготові звукові  заставки для заповнення всього або частини часу, відведеного в ефірі на передачу чи її фрагмент [1, с .67]. Коли заздалегідь відомо, що під час передачі можливе виникнення критичних ситуацій, редакторові слід мати напоготові іншу записану передачу, яка за часом дорівнює поточній.

Звісно, редактор повинен  уникати включення в програму таких передач, під час яких можуть виникати критичні ситуації. Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів безпосередньо  в прямому ефірі, вести список цих помилок й повідомляти дикторів про допущені помилки. Це дає змогу дикторам уникати повторення помилок у майбутньому.

Аналіз мови сучасних українськомовних радіопередач свідчить про те, що для великих радіостанцій слід обов’язково запроваджувати посади штатних редакторів, які повинні стежити за культурою мови, зокрема за таким явищем, як суржик. Для малих радіостанцій з цією метою доречно використовувати вибіркове редагування радіопередач.

Розглянуті галузеві норми редагування радіопередач мають експериментальний характер. За результатами використання на практиці вони вимагають належного виправлення й доопрацювання.

РОЗДІЛ 2. РЕДАГУВАННЯ РАДІОПЕРЕДАЧ НА РАДІОСТАНЦІЇ «СОКАЛЬ»

2. 1. Основні  принципи і норми редагування  радіопередач на радіостанції «Сокаль»

Об’єктом дослідження є радіопередача «Світ новин», що виходить в радіоефір щодня з періодичністю одна година за інших рівних умов.

Будь-яка новина подається інформаційною редакцією Телерадіооргані-зації у найближчому (або якщо це є необхідним – у екстреному) випуску новин. Телерадіоорганізація прагне до того, щоб будь-яку новину знаходити і повідомляти своїм користувачам раніше за інші засоби масової інформації.

При цьому новина подається у тому вигляді та форматі, який є досяжним на даний момент часу. В наступному випуску новина подається вже у більш повному вигляді, з новими подробицями, у розвитку, у більш складному форматі. Задля досягнення оперативності інформаційна служба Телерадіоорганізації має активно і раціонально використовувати ініціативу співробітників, технічний ресурс, робочі зв'язки і співробітництво з іншими мас-медіа.

Всі співробітники  інформаційної служби мають орієнтуватися  у значущості тієї чи іншої новини, щоб своєчасно вносити корективи  у попередні плани роботи і  концентруватися на більш значущих темах. Для цього всі творчі співробітники Телерадіоорганізації мають стежити не лише за подіями у сфері власної спеціалізації, але й цікавитися іншими суспільно-важливими темами [2, с. 31].

Слова «сьогодні» слід по можливості уникати, особливо в матеріалах у запису, що йдуть в ефір увечері, адже їх можуть повторити зранку колеги з ранкових програм. У підводках слово «сьогодні» має ретельно перевірятися редактором, щоб запобігти його надуживанню протягом певного випуску. Взагалі, кажучи про новини, можна вважати, що будь-яка новина (за нечисленними винятками) - це те, що сталося саме сьогодні.

Слово «вчора»  під час повідомлення новини краще  взагалі не уживати, оскільки це створює  враження, ніби новини подаються із запізненням. У таких випадках, новину або відкидають, якщо вона мало важлива, або чітко пояснюють глядачеві, що новину отримано із затримкою з поважних причин. У цих випадках слід віддавати перевагу формулюванню «як лише сьогодні стало відомо».

Слово «вчора»  може вживатися автором матеріалу, як елемент у тлі інформаційного матеріалу, коли його автор вважає за необхідне нагадати хронологію розвитку події і повніше представити її в контексті інших подій.

Прагнення до оперативної  подачі новини не повинно призводити до порушення будь-якого іншого зі стандартів мовлення. Особливо це стосується таких стандартів, як точність і достовірність. Є неприпустимим задля оперативності подавати в ефір або викладати в Інтернеті не перевірену належним чином інформацію. Інформаційна служба Телерадіоорганізації не створює «штучну» оперативність лише за допомогою драматичної лексики («Як щойно стало відомо...» тощо), або за рахунок видачі в ефір неперевіреної інформації, або тим більше робочих версій.

Оскільки радіопередача  «Світ новин» носить інформаційний характер існують вимоги щодо точності подання інформації у ній.

Факти, що їх подає  телеглядачеві і радіослухачеві інформаційна служба Телерадіоорганізації, повинні точно відповідати реальним подіям чи даним. Будь-які висловлювання в ефірі повинні цитуватися або переказуватися без спотворення первинного змісту [4, с. 31].

Будь-яке поєднання  відео- аудіоряду з журналістською начиткою не повинно спотворювати реальність і не може бути предметом маніпуляцій. Будь-яка інформація, яку подає  інформаційна служба Телерадіоорганізації, повинна бути гарантовано точною, що вимагає серйозного, прискіпливого її збирання, обробки і подачі.