Регулювання банківської діяльності та нагляд в Україні



МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський Національний університет

 імені Тараса  Шевченка

 

Економічний факультет

 

Кафедра банківської  справи

 

 

 

 

 

 

 

курсова робота

фахової спрямованості

 

 

«Регулювання банківської  діяльності та нагляд в Україні»

 

 

           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки V курсу

напряму підготовки

“Фінанси і кредит”

заочної форми навчання

Піщаної Тетяни Сергіївни

Науковий керівник

Тригуб Олена Володимирівна


 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2011 р.

ЗМІСТ


 

Вступ 3

розділ 1 7

теоретичні засади регулювання банківської діяльності й нагляду в україні 7

1.1. Необхідність та сутність регулювання банківської діяльності 7

1.2. Форми регулювання банківської діяльності 13

1.3.Інституційно-правове забезпечення регулювання банківської діяльності та нагляду в Україні 16

розділ 2 22

функціонування системи регулювання й нагляду за діяльністю банків в україні 22

2.1. Регулювання на етапі створення, державної реєстрації та ліцензування банківської діяльності 22

2.2.Контроль за дотриманням банками обов’язкових економічних нормативів 29

2.3. Механізм інспектування банківської діяльності 40

розділ 3 48

перспективи розвитку системи банківського регулювання й нагляду в україні 48

Висновки 58

перелік використаних джерел 61

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..65

 

 

 

 

 

Вступ

 

Банківське регулювання в Україні - одна із функцій Національного  банку України, яка полягає у  створенні системи норм, що регулюють  діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок  здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд в Україні –  це система контролю та активних впорядкованих  дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства  України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту  інтересів вкладників та кредиторів банку.

Актуальність теми курсової роботи полягає в необхідності оцінки недосконалості сучасного державного методу банківського регулювання та необхідності розробки нових методів банківського регулювання і нагляду, які забезпечують як державні цілі безпеки та фінансової стабільності банківської системи, так і приватно-корпоративні цілі захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Визначення і практичне застосування методів та інструментів фінансового  механізму державного регулювання  банківської діяльності повинні  бути адекватні стану фінансової системи та економіки загалом. Забезпечення фінансової стійкості та стабільного  функціонування банківської діяльності при одночасному захисті інтересів  вкладників і кредиторів є головною метою регулювання банківської  діяльності.

Істотне значення державного регулювання  в забезпеченні стабільності банківської  діяльності зумовило постійну увагу  дослідників до його різних аспектів. Регулюванню банківської діяльності, грошового обігу та кредиту присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених, зокрема А. Гальчинського, О.Дзюблюка, Т. Ковальчука, В.Міщенко, С.Науменкова, В.Стельмах, Н.Версаль, А.Даниленко, С.Міщенко, І.Добровольська, А.Степаненко, І.Чмара, В.Домрачев, О.Берегуля, А.Дробязко, О.Шулевська, В.Головко, О.Берегуля, А.Незнамова, Р.Підвисоцький, С.Дмитров, В.Черняк, О.Кузьменко, Н. Костіної, І. Лютого, А. Мороза, П. Нікіфорова, А. Пересади, В. Ющенка та багатьох інших.

Серед російських вчених варто зазначити  З. Бора, Є. Жукова, Л.Красавіну, В. Колєснікова, О. Лаврушина, В. Міловідова, Г. Панову, С.Пятенко, В. Усоскіна та інших.

Перші спроби оцінки ролі банківської  діяльності у зарубіжній економічній  науці були здійснені стосовно ролі кредиту такими відомими вченими, як А. Смітом, Д. Рікардо, Дж. Ло, А. Вагнером, С. Мілем, І.Фішером, М. Фрідманом та іншими. Важливу роль у дослідженні  питань регулювання банківської  діяльності та розробки механізму й  інструментів їх регулювання відіграли  такі вчені, як Дж. Кейнс, Р. Бернд, Г.Джонсон, Е.Долан, Ф. Мишкін, Л. Харріс та інші.

Однак, у вітчизняній літературі залишаються недостатньо розробленими окремі аспекти регулювання банківської  діяльності. Відсутні роботи, в яких би розглядалась економічна сутність регулювання, його вплив на розвиток банківської системи, а відповідно й макроекономічні процеси загалом. Розгортання трансформаційних процесів в економіці України об'єктивно  зумовили зосередження уваги даного дослідження на проблемах стабільного  функціонування банківських інститутів за допомогою відповідного механізму  регулювання банківської діяльності. Все це і зумовило вибір теми наукового  дослідження.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування  засад регулювання банківської діяльності й нагляду в Україні; функціонування системи регулювання й нагляду за діяльністю банків в Україні; перспективи розвитку системи банківського регулювання й нагляду в Україні.

Відповідно для досягнення поставленої  мети були визначенні такі основні  завдання дослідження:

    • необхідність та сутність регулювання банківської діяльності;
    • форми регулювання банківської діяльності;
    • інституційне забезпечення регулювання банківської діяльності та нагляду в Україні;
    • регулювання на етапі створення, державної реєстрації та ліцензування банківської діяльності;
    • контроль за дотриманням банками обов’язкових економічних нормативів;
    • механізми інспектування банківської діяльності.

Об'єктом дослідження є банківська діяльність в Україні в умовах ринкової трансформації економіки  в цілому.

Предметом дослідження є фінансовий механізм державного регулювання та нагляду діяльності комерційних  банків в сучасних умовах.

Практична цінність полягає в тому, що розробленні в дипломній роботі пропозиції можуть бути застосовані для покращення регулювання комерційних банків України.

Методи дослідження базується  на системному загальнотеоретичному осмисленні досягнень вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем грошово-кредитного регулювання і нагляду за банківською  діяльністю. Використання методу порівняльного  аналізу стосовно регулювання банківської  діяльності дозволило визначити  принципи та функції реалізації механізму  регулювання в умовах ринкової трансформації  України. Метод наукової абстракції застосовано для визначення особливостей і проблем формування механізму  державного регулювання банківської  діяльності. Аналітична оцінка діяльності комерційних банків та функціонування банківської системи загалом  здійснена методом системного аналізу. При вирішенні поставлених завдань  у роботі використовувались економіко-статистичні  та економіко-математичні методи. Для  розробки моделі оцінки ефективності регулювання банківської діяльності використані матеріали Національного  банку України, що допомогло зробити комплексний аналіз складових механізму регулювання банківської діяльності.

Інформаційні матеріали для  написання курсової роботи підбиралися  виходячи зі змісту вирішення завдань  до написання. При розкритті теоретичних  аспектів використовувалися підручники та статті періодичних видань, а  при аналізі практичних завдань  застосовувалася інформація річних звітів, статистичних бюлетенів Національного банку України (НБУ), дані Державного комітету статистики України, статистична інформація НБУ, засоби електронної інформації та державних установ України.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

розділ 1

теоретичні  засади регулювання банківської діяльності й нагляду в україні

 

1.1. Необхідність та сутність регулювання банківської діяльності

 

Світова фінансова криза негативно  вплинула на банківську систему України  і ще раз довела необхідність регулювання  діяльності з боку держави. Банківському сектору у порівнянні з іншими сектором економіки надається пріоритетне  значення, виходячи з того, що банківські установи акумулюють значні фінансові  ресурси необхідні для економічного зростання, а також є посередниками  по відношенню до економіки. Тому виведення  вітчизняної економіки з кризи  можливе лише у разі застосування комплексу заходів, серед яких чільне місце належать зміцненню банківської  системи.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення  відповідної правової бази. [15] З однієї сторони, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків. З другої, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи.

Станом на 01.02.2011 р. ліцензію Національного  банку України на здійснення банківських  операцій мали 176 банків, власний капітал  банків склав 139,8 млрд. грн. або 14,5 % пасивів  банків. Зобов'язання банків становили 825,1 млрд. грн. У стані ліквідації перебуває 18 банків, з них 17 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 1 - за рішеннями  господарських (арбітражних) судів [41].

А от за станом на 1 лютого 2009 року ліцензію мали 185 банків, власний капітал банків склав 126,7 млрд. грн. або 14,0% пасивів банків. Зобов'язання банків - 779,1 млрд. грн. У стані ліквідації перебувало 13 банків, з них 10 банків ліквідовано за рішеннями НБУ, 3 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів. Можна підсумувати ці дані і сказати, що з кожним роком кількість банків зменшилась, сума власного капіталу зросла. Що є свідченням нестабільної банківської політики.

Важливою функцією держави є  регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

В усьому світі банки більше, ніж  підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду та незалежному  контролю. Система банківського регулювання  та нагляду так чи інакше функціонує у всіх країнах світу.

Необхідність банківського регулювання  та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно  корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками  іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість  своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А  крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але  й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням  держави.

Державне регулювання банківської  діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи  та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня.

Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами [15]:

1) створення законодавчих та  інших умов, які б дозволили  банкам реалізувати свої економічні  інтереси (організаційно-правовий напрям);

2) встановлення економічних нормативів  та нагляд за їх дотриманням  із метою забезпечення ліквідності  банківської діяльності (напрям  опосередкованого економічного  впливу).

В Україні, згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України", функції банківського регулювання  та нагляду здійснює НБУ.

Терміни "регулювання банківської  діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" інколи вживаються у значенні синонімів, хоча належать до різних видів  діяльності.[16]

Основною метою банківського нагляду  є своєчасне реагування на порушення  та негативні тенденції у діяльності банків із метою їх нормалізації, зміцнення  фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи  загалом.

Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим  процесам у банківському секторі.

Під банківським наглядом розуміють  насамперед моніторинг процесів, що мають  місце у банківській сфері  на різних стадіях функціонування банків, а саме [37]:

- створення нових банків та  їхніх установ;

- діяльності банків;

- реорганізації та ліквідації  банків.

 Регулятивно-наглядові органи  мають повноваження застосовувати  до банків певні коригувальні  заходи, а також заходи примусового  впливу з метою регулювання  їхньої діяльності. Ці заходи  можуть розглядатися одночасно  як елемент банківського нагляду  і як елемент банківського  регулювання. Отже, поняття регулювання  банківської діяльності та банківський  нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених  органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання  та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

 Ефективне використання можливостей  пруденційного банківського регулювання  та нагляду передбачає необхідність  чіткого законодавчого визначення  змісту таких понять, як "банк" і "банківська діяльність". Неоднозначне їх тлумачення може  мати негативні наслідки для  економічної практики. Чітке визначення  цих понять насамперед допоможе  економічним суб'єктам легко орієнтуватися  на фінансовому ринку, знати,  які посередницькі операції належать  до банківської діяльності та  які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення  посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

- прийняття грошових коштів  від клієнтів у вклади;

- надання клієнтам кредитів  і створення платіжних засобів;

- здійснення розрахунків між  клієнтами.

 В умовах ринкової економіки  банки мають надзвичайно великі  можливості впливати на економічні  процеси як позитивно, так і  негативно, що зумовлює необхідність  регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у  сучасній економіці дає можливість  з'ясувати причини, які примушують  державу взяти на себе функцію  банківського регулювання та  нагляду. Розглянемо основні з  цих причин.

 Держава в особі центрального  банку покликана, як уже зазначалося,  забезпечувати стабільність грошового  обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання  діяльності банків, а саме без  обмеження здатності банків створювати  платіжні засоби - гроші. У гонитві  за прибутком банки здатні  створити й запропонувати більше  грошей, ніж у них є підстав  для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків (у межах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язкових резервів). У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищують суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.

Ефективна система банківського регулювання  та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку  може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему  і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

 Отже, необхідність банківського  регулювання та нагляду з боку держави визначається природою банків. Банки функціонують головно як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

 Ефективність банківського  регулювання та нагляду залежить  значною мірою від того, наскільки  чітко визначені завдання, що  стоять перед відповідними регулятивно-наглядовими  органами, наскільки добре ці  завдання розуміють і підтримують  органи, що розробляють економічну  політику держави і несуть  відповідальність за реалізацію  цієї політики.

 Основні завдання банківського  регулювання та нагляду [11]:

- забезпечення стабільності та  надійності банківської системи  з метою сприяння економічному  піднесенню;

- захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в  банках, від неефективного управління  банками і від шахрайства. Інтереси  вкладників потребують захисту,  тому що в усіх країнах рівень  інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

- створення конкурентного середовища  у банківському секторі, адже  саме це середовище є найсприятливішим  для клієнтів банків. Завдяки  банківській конкуренції знижуються  процентні ставки за позичками,  підвищуються процентні ставки  за депозитами, розширюється спектр  банківських послуг, запроваджуються  новітні банківські технології  тощо;

- забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського  сектора в цілому і кожного  банку окремо. Підвищення відкритості  базується на удосконаленні системи  обліку і звітності в банках  і наближенні їх до вимог,  що випливають із досвіду міжнародної  банківської практики;

- підтримування необхідного рівня  стандартизації і професіоналізму  в банківському секторі, забезпечення  ефективної діяльності банків  і запровадження технологічних  нововведень в інтересах споживачів  банківських послуг.

 Необхідність і значущість  банківського регулювання та  нагляду в умовах ринкової  економіки не виключають саморегуляцію  банківського сектора через ринкові  механізми. Ці дві форми регулювання  мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись  принципами комерційного розрахунку  та надійності.

 

 

 

 

 

 

1.2. Форми регулювання банківської діяльності

 

Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі. [12]

Отже, під регулюванням банківської  діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються  на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки  поведінки банків, що сприяють підтримці  надійної й ефективної банківської  системи.

Регулювання здійснюється з метою  забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань  перед вкладниками, а також запобігання  неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна  віднести [13]:

1) забезпечення стабільності та  надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища  у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності  банківського сектору економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності  банків, підтримку необхідного рівня  стандартизації та професіоналізму  у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах — адміністративне та індикативне  регулювання.

Адміністративне регулювання включає  такі заходи:

1) реєстрацію банків і ліцензування  їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень  щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного  чи фінансового характеру;

4) нагляду за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо  діяльності банків.

Основними складниками індикативного  регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з  визначенням кількісних параметрів  банківської діяльності:

— встановлення обов'язкових економічних  нормативів;

— визначення норм обов'язкових резервів для банків;

— встановлення норм відрахувань  до резервів на покриття ризиків від  активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру:  визначення процентної політики;

— рефінансування банків;

— кореспондентські відносини;

— управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

— операції з цінними паперами на відкритому ринку;

— імпорт та експорт капіталу.

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих  банків та передбачає цілісний і неперервний  нагляд за здійсненням банками своєї  діяльності відповідно до чинного законодавства  та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції  у діяльності окремих банків.

У загальному вигляді банківський  нагляд зводиться до виявлення правопорушень  і їх усунення, запобігання високому рівню ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний контроль (рис. 1.1)

 

 


 



 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Форми банківського нагляду [13]

 

Необхідність і значущість банківського регулювання в умовах ринкової економіки  не виключають саморегуляції банківського сектору через ринкові механізми. Ці форми регулювання мають доповнювати  одна одну.

Ефективність регулювання банківською  системою залежить, насамперед, від  ступеню досконалості побудови суб'єкту та механізму контролю, що породжує дві проблеми. Перша проблема полягає  в побудові суб'єкту регулювання. Другою проблемою є удосконалення механізму  регулювання, і її вирішенню в  Україні не завжди приділяється належної уваги [13].

Важливою умовою для вирішення  цих проблем потрібно розвивати  фінансово - бюджетну і банківську систему, збалансувати фінансові потоки, стабілізувати національну грошову одиницю та зацікавити банки до накопичення капіталу з метою створення бази довгострокового розвитку економіки. Чільне місце потрібно надати й управлінню фінансовими активами від яких залежить інвестиційна привабливість економіки

Отже, ефективна система регулювання  банківською діяльністю допоможе вирішити цілу низку проблем пов'язаних з  економічними негараздами в Україні. Проблемою є нестабільність банківської  політики та недовіра суспільства. Втрата довіри вкладників банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до економічного занепаду. Одним з основних чинників забезпечення високого рівня довіри до банківського сектору є питання реструктуризації банківської системи і розвитку банків Економічне регулювання банківської діяльності впливає на банки здебільшого опосередковано і не передбачає встановлення прямих заборон чи обмежень. Тому банки мають право на саморегулювання.

 

 

1.3. Інституційно-правове забезпечення регулювання банківської діяльності та нагляду в Україні

 

У світовій практиці існують різні моделі інституціональної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів належать такі [16]:

- регулювати доступ до банківської  системи. Це означає, по-перше,  можливість визначати певні вимоги  й умови, що є обов'язковими  для отримання ліцензії на  право здійснювати банківську  діяльність, і, по-друге, здійснювати  нагляд за дотриманням цих  вимог та умов;

- забезпечувати розумне регулювання  діяльністю банків, тобто таке, яке,  з одного боку, не обмежує їхньої  самостійності в підтримуванні  фінансової стабільності, а з  іншого - передбачає певні вимоги  до банків, наприклад стосовно  адекватності капіталу, ліквідності,  дотримання нормативів, що регламентують  банківські ризики;

- регулярно отримувати від банків  звітність і проводити інспекційні  перевірки в банках;

- застосовувати заходи примусового  впливу щодо проблемних банків, зокрема забороняти оголошення  і виплату дивідендів, накладати  штрафи тощо;

- брати неплатоспроможні банки  під контроль, призначати тимчасову  адміністрацію в такі банки,  призупиняти їхню діяльність, організовувати  реорганізацію та ліквідацію  банків.

 В Україні згідно з Законом  "Про банки і банківську  діяльність"[1], а також із законопроектом "Про Національний банк України" [2] функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.

Регулювання банківської діяльності та нагляд в Україні