Регулювання інноваційної діяльності в Україні

ВСТУП

Актуальність  теми полягає у переході України до інноваційної моделі розвитку і створення належних стимулів для поширення інноваційної моделі туристичної поведінки українського бізнесу стає одним із найбільш визначальних завдань туристичної політики держави.

Разом з тим на сьогодні мало висвітлено питання щодо комплекса політико-правових, фінансових, організаційних, технологічних та інших перешкод, які фактично блокують масову реалізацію інновацій в Україні.

Дана проблема розглядалась у працях вітчизняних вчених: Антонюк Л.Л., Атаманчук Г.В., Бодюк. А.В., Василенко В.О., Варналий З.О, Гончарова Н.В., Зайцева Н.А., Кіктенко О.В., Молчанов Н.Н., Рудакова  М.С., Савчук В.С., Гринев В.Ф., Гончарова Н.П.,  Говоруха Ж.А., Буднікевич І.М.

Так, Гончарова Н.В. зазначила, що ефективне здійснення інноваційної політики потребує послідовного застосування розгалуженого інструментарію засобів державного регулювання, глибокого професійного аналізу умов здійснення інноваційної політики та рішучих активних дій щодо її реалізації. Здійснюючи хибну політику, сконцентровану суто на розподілі дефіцитних ресурсів, був витрачен час і кошти, але не досягнуто мети - не створено умов для інноваційного розвитку України. Вкрай важливе завдання держави - створити для цього належні умови та інфраструктуру, заохотити суб'єктів господарювання рухатися по інноваційному шляху розвитку.

Мета дослідження – розробити модель державного регулювання інноваційних процесів в Україні на основі іноземного досвіду.

Об’єкт дослідження є інноваційна політика держави.

Предмет дослідження є ефективність та роль державного регулювання

інноваційних процесів в Україні.

Мета і предмет дослідження  зумовили вирішення наступних задач:

• вивчення теоретичної бази іноватики, інноваційної політики та державного регулювання в Україні;
• аналіз сучасного стану інноваційної політики, регулюючої законодавчої бази та дій держави направлених на розвиток інновації;
• запропонувати, судячи з досвіду закордонного досвіду інвестиційно-інноваційної діяльності, схожу та більш вдосконалену модель інноваційної політики.

Методи дослідження. Для розв’язання визначених задач, досягнення мети використовуються комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: теоретичне дослідження, системний аналіз, моделювання.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1. Інноваційні процеси як об’єкт державного регулювання

Терміни «новина», «новація», «інновація», «нововведення» широко використовуються в літературі, у повсякденній практиці і нерідко ототожнюються, хоча дещо різняться за своєю сутністю. Ці терміни об'єднує те, що вони відображають розвиток, оновлення. Будь-яка соціоекономічна система розвивається через оновлення. Поняття «нове», «новина», «новація», «інновація», «нововведення» віддзеркалюють шлях розвитку, який веде до змін через прискорення поступовості руху та оновлення всіх елементів процесу: принципів, методів, цілей, що потребує подолання укорінених звичок, взаємозв'язків, стійких тенденцій і породжує нову якість, як-то: оновлену матеріально-технологічну базу, систему управління, суспільні відносини, новий спосіб життя, новітні життєві стилі. 
Для практичного вживання понятійної термінології необхідно знати

особливості, межі та способи  її застосування.

Нововведення як інструмент перетворення є самостійним об'єктом вивчення в усіх промислово розвинених країнах. Виникла нова галузь науки — інноватика, яка вивчає закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому [ 7 ].

На відміну від стихійних, спонтанно виникаючих змін, інноватика вивчає механізми ініційованих і  контрольованих змін, які відбуваються внаслідок раціонально-вольових дій.

Предметом інноватики є  створення, освоєння і поширення  різного типу новацій.

Державна  інноваційна  політика  —  сукупність  форм  і  методів  діяльності держави,  спрямованих  на  створення  взаємопов'язаних  механізмів інституційного, ресурсного  забезпечення  підтримки  та  розвитку  інноваційної  діяльності,  на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Мета державної інноваційної політики - формування у країні таких умов для діяльності  господарюючих  суб'єктів,  за  яких  вони  були  б зацікавлені і спроможні розробляти  і  виготовляти нові  види продукції,  впроваджувати  сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту [ 19 ].   

На сьогоднішній день існують наступні типи державної  інноваційної політики:

1. Політика технологічного поштовху. Згідно з нею головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чоговизначаються  шляхи  стимулювання  інноваційної  діяльності,  які  мають здійснюватись  через  удосконалення  управління  в  науково-технологічній  та інноваційній  сферах. Такий  варіант  інноваційної політики передбачає  розроблення різних  державних  програм,  великі  капіталовкладення  у  масштабні  інноваційні проекти,  використання  інших  прямих  форм  державної  участі  в  регулюванні інноваційних процесів.

2. Політика  ринкової  орієнтації.  Передбачає  провідну  роль  ринкового механізму  в  розподілі  ресурсів  та  визначенні напрямів  розвитку науки  і  техніки,  а також  обмеження  ролі  держави  в  стимулюванні  фундаментальних  досліджень.

Дослідженням,  від  яких  залежить  місце  держави  у  світовому співтоваристві  та  її національна безпека, приділяється недостатня увага.

3. Політика  соціальної  орієнтації.  Сутність  її  полягає  у  соціальному

регулюванні наслідків  НТП: процеси прийняття рішень відбуваються  із залученням широкої  громадськості;  рішення  приймають  за  умов  досягнення соціально-політичного консенсусу [ 18 ]. 

Політика передбачає  істотний  вплив  передових  технологій  на  вирішення туристичних проблем, на  зміну  галузевої  структури,  взаємодію  суб'єктів господарювання,  рівень життя  тощо.

2. Методи й інструменти державної інноваційної політики

Методи  державного  регулювання  інноваційної  діяльності  —  прямі  та опосередковані  способи  впливу  органів  державного  управління  на  поведінку суб'єктів  інноваційної  діяльності  з  метою  підвищення  їх  інтересу  до  створення, освоєння  і  поширення  інновацій  та  реалізації  на  цій  основі  інноваційної  моделі розвитку країни.

Інструменти (засоби) державного регулювання  інноваційної діяльності — акти  нормативно-правового  або  директивного  характеру,  які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Інструменти  регулювання  попиту.  Це  укладені  центральними  або 

регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення  й виробництва  інноваційних продуктів, технологій та

послуг.

Інструменти  регулювання  пропозиції.  Дії,  спрямовані  на  забезпечення інноваторів  фінансовою  та  технічною  допомогою,  в  тому  числі  створення інноваційної  інфраструктури:  надання  інноваторам  грантів,  позик,  субсидій» гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів [ 21 ]. 

Інструменти створення  сприятливого середовища для інноваційного  процесу.

До них відносять  передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної  продукції —  системи  стандартизації  і  сертифікації  виробництв  та  окремих видів  продукції,  регулювання  монопольних  підприємств  і  видів  діяльності,  дозвіл тимчасової монополії  інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності.

Хотілось би зазначити  також, що інновація не тотожна винаходам (відкриттям нових ідей і товарів), хоча вона й включати їх. Інновація являє собою адаптацію ідей і товарів у вигляді працездатних і продуктивних застосувань на конкретному товарному ринку або технологічних процесах окремих підприємств. Пропозиція про «лінійний потік» інноваційного процесу окремих підприємств.

3. . Інноваційні процесі державної політики в туризмі

Державне регулювання  інноваційного розвитку – це сукупність заходів прямого та не прямого  впливу держави на інноваційну діяльність та механізмів державного регулювання, що забезпечують збалансованість нормативно-законодавчої бази і взаємодії органів влади спрямованої на соціально-економічний розвиток країни в цілому. Таке державне регулювання інноваційного розвитку є рушійною силою в ринкових відносинах що дасть змогу прогазувати майбутні зміни соціально-туристичних систем.

Інноваційний процес визначається подвійною природою інновації, а  саме: як безпосереднього досвіду, сформованого в рамках конкретного виду діяльності, з одного боку, і як нового досвіду, що набув загально соціального та загальнокультурного значення, - з іншого [ 4 ].

Інноваційний процес – перетворення нових видів і  способів людської життєдіяльності (інновації) на соціально-культурні норми й  зразки що забезпечують їхнє інституціональне оформлення інтеграції і закріплення сфері духовної і матеріальної культури суспільства. Таким чином інноваційний процес являе собою  переведення нововедень із сфери безпосереднього досвіду у сферу досвіду суспільно-історичного.

Науково-технічну діяльність загально державного значення фінансують з бюджету та державних позабюджетних фондів. Для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку й використання досягнень науки і техніки в Україні виконував державний інноваційний фонд. На його базі утворено Українську державну інноваційну компанію, як не банківську фінансово-кредитну установу  підпорядковану її державному агентству з інвестицій та інновацій.

Державна політик має  основні напрями регулювання, підтримки  та коректировки  туристичної діяльності і на сьогоднішній день велику кількість пунктів цих  вважаємо інноваційними.

Основними напрямами державної  політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації [ 19 ].

 Проаналізувавши такі дії та теоретичні засади інноватики, то бачимо що державна діяльність спрямована на підтримку науково-технічної, історико-культуроної сфери, що активізує реформальну політику. Яка призводить до закладення інноваційного фундаменту.

2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
1. Інноваційний менеджмент сучасного туристичного ринку

Інноваційний менеджмент являє собою самостійну галузь управлінської  науки та професійної діяльності, яка спрямована на формування й забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації. Не існує чіткого визначення інноваційного менеджменту, так на думку Ільїнкової С.Д., інноваційний менеджмент – це сукупність принципів, методів та форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю та персоналом, зайнятим цією діяльністю. Ковальов Г.Д. інноваційний менеджмент визначає як систему управління економічним розвитком. При цьому менеджмент охоплює не тільки економіко-технічні проблеми, а й проблеми світогляду, бо світова тенденція полягає в радикальних змінах, пов’язаних з глобальним вибухом новацій. [16].

Багато авторів приділяють увагу інноваційному менеджменту  як функціональній системі управління і розглядають його як один з різновидів функціонального менеджменту, безпосереднім об’єктом якого є інноваційні процеси в усіх сферах економіки.

Інноваційний менеджмент націлений, головним чином, на ефективне  управління процесом розроблення, упровадження, виробництва та комерціалізації  інновації, при цьому важливим моментом є синхронізація функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення контролю за інноваційним процесом.

Як наука і мистецтво  управління інноваційний менеджмент базується  на теоретичних положеннях загального менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління цими системами. Як вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Інноваційний менеджмент як апарат управління інноваціями передбачає створення певної ієрархічної організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, які наділяються повноваженнями на прийняття та реалізацію відповідних управлінських рішень і несуть відповідальність за їх результати [ 10 ].

Інноваційний менеджмент необхідно розглядати як систему управління, що активно впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної, інвестиційної, соціально-економічної, політичної діяльності як окремої організації, так і країни загалом. В умовах нашої країни, коли відбувається реформування відносин власності і стимулювання розвитку підприємництва, коли нововведення стали неодмінною складовою всіх структур, від органів державної влади до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного управління стає важливим чинником розвитку країни, її виживання, конкурентоспроможності та комерційного успіху будь-якої організації і на світовому рівні. Саме інноваційний менеджмент  як система управління призначений для вирішення незадовільних ситуацій при управлінні змінами, орієнтованих на розвиток суспільства та задоволення його потреб.

Інноваційне управління створює умови як виживання, так  і зростання господарських організацій, формування науково містких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту  товарних ринків, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств. Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох підсистем: керуючої підсистеми (суб’єкта управління) і керованої підсистеми (об’єкта управління).

Суб’єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути менеджери і спеціалісти різного рівня залежно від об’єкта управління. Об’єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій [ 30 ].

Інноваційному менеджменту, як будь-якій іншій системі притаманні такі якості: взаємозв’язок і взаємодія  всіх компонентів системи; цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість з місією і цілями організації; адаптивність, гнучкість до змін середовища; автономність елементів організаційної структури, функцій управління; багатофункціональність і багатоаспектність, що реалізується через здатність до переналагодження, переорієнтації, оновлення відповідно до змін середовища. Інноваційний менеджмент націлений на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках фірми з метою створення можливості її конкурентоспроможності на ринку в довгостроковій перспективі. Він має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію як внутрішніх, так і зовнішніх структурних елементів інноваційного процесу, створити певну гармонію роботи.

Специфіка управління нововведеннями така, що з одного боку, необхідно  стимулювати висування якомога  більшої кількості ідей, пов’язаних з інноваціями достатню свободу дій співробітників інноваційного процесу, створити позитивні мотиви праці, а з іншого – необхідно здійснити контроль за інноваційним процесом у межах стратегічного планування.

Виділення функцій в  інноваційному менеджменті зумовлене різноманітністю управлінської діяльності в ланцюзі: ідея – наукові дослідження – розробки – проектування – виробництво – реалізація інновацій [ 28 ].

Під функціями розуміється  вид діяльності, яка необхідна  для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

Можна виділити такі функції: прогнозування, формування інноваційних ідей, планування, координація, організація, стимулювання, контроль,  які повністю окреслюють предметні сфери управлінської  діяльності.

Функція прогнозування в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі зміни техніко-економічного, технічного, соціального стану об’єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз – це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взає’мовиключаючих можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об’єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності. Прогнозування – це не тільки функція сучасного менеджменту, яка базується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу. Прогнозування не можливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації. Перед початком прогнозування завжди ставиться мета прогнозу. Бачення визначає мету, яка, у свою чергу, випливає з певної стратегії, що показує, де організація планує опинитись у визначений час.

2. Інструменти державної підтримки іновацій в туризму

Одним з інструментом підтримки інновації в туризму  на сьогоднішній день можно вважать  сертифікація та категоризація.

Сертифікація. Починаючи з жовтня 1999 року, з метою підвищення рівня туристичного обслуговування, сприяння споживачам у свідомому виборі туристичних послуг, забезпечення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров’я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки, в Україні була впроваджена сертифікація та категоризація об’єктів туристичної індустрії, зокрема, засобів розміщення та закладів харчування. 

Сертифікація готельних  послуг та послуг харчування, що надаються  суб’єктами туристичної діяльності (готелі, мотелі, туристичні бази, кемпінги, оздоровчі заклади  тощо), є обов’язковою та проводиться виключно в державній системі сертифікації, яка створена Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики [ 24 ].

Сертифікація  проводиться згідно “Правил обов’язкової сертифікації готельних послуг” та “Правил обов’язкової сертифікації послуг харчування”, затверджених наказом Державного комітету по стандартизації метрології та сертифікації України, на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів, чинних в Україні, щодо безпеки для життя та здоров’я людей, захисту їхнього майна та охорони навколишнього середовища.

Обов’язкову сертифікацію послуг в Україні мають право  проводити підприємства державної  форми власності, офіційно акредитовані як органи з сертифікації  в державній системі сертифікації  УкРСЕПРО на проведення робіт з сертифікації конкретного виду послуг. Такі органи є практично в усіх областях України й підприємство для проведення сертифікації своїх послуг може звернутися до будь – якого органу з сертифікації за власним вибором.

Крім сертифікації та категоризації стратегія сталого розвитку туризму і курортів в Україні. Розглядаючи концепцію стратегії ми можемо проаналізувати її актуальність. Отже,. актуальною проблемою на сьогоднішній день ми можемо вважати перехід до багатоукладної економіки з розвинутими ринковими відносинами, що супроводжується кризовими явищами, вимагає  ухвалення нових,  нестандартних рішень у всіх сферах діяльності суспільства. Питання розвитку туризму сьогодні, безумовно, стоять в ряду першочергових серед завдань економічного піднесення країни. Реалізація даного проекту дозволить здійснити відповідну переструктуризацію діяльності багатьох взаємопов’язаних галузей і напрямів соціально-економічного життя держави, зорієнтувати населення, владні, управлінські та бізнесові структури  на комплексний підхід до забезпечення ефективного використання переваг і можливостей вітчизняної туристичної сфери, обумовлених природно-кліматичними умовами, національними традиціями та історичними особливостями, з урахуванням вимог щодо захисту довкілля та збереження і збагачення історико-культурної спадщини [ 23 ].

А головною проблемою, інноваційність  засобу її рішення можна вважати проект спрямований на економічне зростання України, реалізацію взятого нею курсу на євроінтеграцію. Реалізація проекту передбачає зміцнення і вдосконалення правових, організаційних та соціально-економічних засад реалізації державної політики України в галузі туризму і курортів, спрямованих на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей і відпочинку, шляхом створення конкурентоспроможної на світовому ринку туристичної та курортної галузі, здатної задовольняти попит українських та іноземних туристів та відпочиваючих.

Головним очікуваним практичним результатом є те що Україна чітко визначить пріоритети туристичної сфери та сформує туристичну мережу, туристичний національний продукт, визначиться як туристична країна й інтегрується у світовий туристичний простір. Розвиток туризму і курортів стане одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки держави, важливим джерелом наповнення бюджетів усіх рівнів, створення нових робочих місць та соціального розвитку держави.

Даний проект спрямований  на те, щоб усі  групи населення, що проживають на території України, отримали позитивний ефект від його впровадження. У багатьох пенсіонерів з’являться додаткові можливості  стати учасниками програми „зелений туризм”. Школярі зможуть наперед змоделювати своє майбутнє доросле життя - від визначення місця проживання і до вибору професії. А доросле працездатне населення у подальшому отримає нові робочі місця, можливість оволодіння багатьма новими спеціальностями.

3. Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні

Господарський Кодекс України :: Глава 34: Правове регулювання інноваційної діяльності.

Стаття 325. Інноваційна діяльність

1. Інноваційною діяльністю у  сфері господарювання є діяльність  учасників господарських відносин, що здійснюється на основі  реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності 1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту [ 36 ].  
2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:

• державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;
• комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
• соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
• іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
• спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

3. Загальні умови реалізації  інвестицій в Україні визначаються законом.  
Стаття 327. Види інноваційної діяльності

1. Інноваційна діяльність  передбачає інвестування наукових  досліджень і розробок, спрямованих  на здійснення якісних змін  у стані продуктивних сил і  прогресивних міжгалузевих структурних  зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції.  
2. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

• проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
• розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
• розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
• технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

3. Інвестування відтворення  основних фондів і приросту  матеріально-виробничих запасів  здійснюється як капітальні вкладення.  
Стаття 328. Державне регулювання інноваційної діяльності  
1. Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:

• визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;
• створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
• створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

2. Держава здійснює  контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій. 
Стаття 329. Державні гарантії інноваційної діяльності

1. Держава гарантує  суб'єктам інноваційної діяльності:

• підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;
• підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;
• охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;
• вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;
• підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності [ 34 ].