Регулювання обігу готівки комерційними банками та контроль за веденням касових операцій

Зміст

      ВСТУП…………………………………………………………………...4

      РОЗДІЛ  1. Теоретичні основи регулювання обігу готівки комерційними банками та контроль за веденням касових операцій………………………...6

      1.1.Поняття грошового обігу та грошової системи……………………6

      1.2. Сутність та особливість організації касової роботи у банківських установах……………………………………………………………………….8

      1.3. Регулювання обігу готівкових коштів та контроль за веденням касових операцій…………………………………………………………….10

      Висновки до РОЗДІЛУ 1………………………………………………18

      РОЗДІЛ 2.Аналіз економічних показників…………………………...20

      2.1 Оцінка стану грошової маси в Україні…………………………...20

      2.2  Оцінка грошової маси світових країн…………………………….24

      2.3  Організація контролю за касовими операціями у банківських установах……………………………………………………………………….26

      Висновки  до РОЗДІЛУ 2……………………………………………….38

      РОЗДІЛ 3.Проблеми і перспективи розвитку регулювання обігу готівки комерційними банками та контроль за веденням касових операцій……….41

      3.1. Проблеми регулювання обігу готівки комерційними банками та контроль за веденням касових операцій……………………………………...41

      3.2. Перспективи розвитку регулювання обігу готівки комерційними банками та контроль за веденням касових операцій………………………...43

      ВИСНОВКИ……………………………………………………………..48

      ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………….50 

ВСТУП

      Темою моєї курсової роботи є регулювання обігу готівки комерційними банками та контроль за веденням касових операцій. В сучасній ринковій економіці комерційні банки – банки другого рівня банківської системи України традиційно займають провідне місце в організації і здійсненні грошових розрахунків.

      Комерційні  банки є суб’єктами господарської  діяльності, проте характер їх діяльності специфічний. З одного боку, вони залучають  тимчасово вільні грошові кошти  фізичних і юридичних осіб, а з  іншого – задовольняють як власні потреби, так і потреби своїх  клієнтів – фізичних та юридичних  осіб в послугах.

      Взагалі, банк має унікальне, природне призначення  здійснювати посередницькі операції пов’язані з обслуговуванням  руху грошових коштів.

      В ринковій економіці між банками  і суб’єктами господарської діяльності виникають відносини з приводу  перерозподілу, збереження грошових коштів і здійснюються вони через процедуру  розрахунків. Це стало можливим, бо всі розрахунки між суб’єктами господарської діяльності здійснюються з допомогою грошей. Із їх допомогою завершується перетворення грошової форми виділених засобів у виробничі запаси, одержання виручки і заключного в ній чистого доходу, тобто грошові розрахунки виступають найважливішим фактором забезпечення кругового обігу коштів, а їх своєчасне завершення є необхідною умовою процесу відтворення.

      Зазначені теоретичні положення є основою  для організації розрахунків  підприємств, організацій, населення через банк, звідси бере початок найважливіша платіжно-розрахункова функція банків.

      Грошові потоки забезпечують розрахунки, а  розрахункова платіжна операція має  бути зафіксована бухгалтерським записом.

      Розвиток  обліку і товарного виробництва обігу грошей історично паралельно тісно перепліталось. При цьому банки, здійснюючи грошові розрахунки, кредитуючи господарство, будучи посередниками в перерозподілі капіталів, суттєво збільшують загальну ефективність виробництва, сприяють росту продуктивності суспільної праці.

      Готівкові розрахунки застосовуються в основному  у взаємовідносинах підприємств і організацій з населенням, тобто обслуговують рух грошових доходів і витрат населення. У розрахунках між підприємствами та організаціями майже всі господарські платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань.

      Метою розгляду даної теми буде розкриття  таких питань як система грошового обігу, зокрема поняття грошового обігу та грошової маси; аналіз грошової маси та грошового обігу;регулювання готівкового обігу, та всебічне дослідження організації касових операцій та їхній контроль в комерційних банках.

      Об’єктом  дослідження виступає обіг готівки,її регулювання,касові операції та їхній контроль.

      Актуальність  розгляду даної теми пояснюється  тим, що у функціонуванні ринкової економіки  головну роль відіграють гроші і  грошовий обіг в державі. Грошовий обіг - це рух коштів у внутрішньому обороті  в готівковій і безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в господарстві. Грошова система України становить собою організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством. Питання по організації касових розрахунків та організації їх обліку в комерційних банках і на сьогодні є надзвичайно актуальними.

      При розгляді даної теми мною були використані  наукові праці та матеріали періодичних  видань таких авторів як О.А. Костюченко, О.О. Качан, І.Б. Заверуха, О.П. Орлюк, А.В. Лемківський, О. Шереметьєва, О.В. Сударенко.

      Дослідження проводилося за допомогою методів економічного аналізу та вивчення економічних процесів залежно від конкретних цілей і задач, а саме: аналітичного, групувань, балансового, статистичного та інших. 

      РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи регулювання обігу  готівки комерційними банками та контроль за веденням касових  операцій. 

      1.1.Поняття грошового обігу та грошової системи 

      Як  вказує А.В. Демківський, у національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним  обігом грошей.  Грошовий  обіг - це рух грошей  у  процесі  виробництва,  розподілу,  обміну  й  споживання національного продукту, який здійснюється шляхом  безготівкових  розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових  платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

      Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби  економіки  і тому повинні  за своєю кількісною масою і структурою  бути  адекватні  їм.  В сучасних умовах грошовий обіг в Україні  визначається  реаліями  економіки, неплатоспроможністю і збитковістю  багатьох  підприємств  і  низьким рівнем життя більшої частини населення.

      У процесі руху  доходів  і  продуктів  (товарів  і  послуг)  виникають  взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові  потоки.

      У  розвинутому  ринковому   господарстві   грошовий   обіг   не   може здійснюватися без участі і активної ролі банків.  Банки  стають  необхідними  посередниками  у  взаємних  виплатах  і  розрахунках   між   підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.[1]

      Базова  модель грошового обігу включає в себе:

      1. ринки ресурсів і продуктів;

      2. банки;

      3. суб’єкти народногосподарського  обігу – підприємства й населення.

      В базовій  моделі  допускається,  що  всі  ресурси  належать  населенню  (хоча насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила). Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється  кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які затримки, крім тих, які викликані продажем  товарів у  кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

      Базова  модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Грошова система – це визначена державою  форма  організації  грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.[2]

      Кожна промислово розвинена країна  має власну  грошову систему,  яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.  Це  випливає з об’єктивних потреб забезпечення нормального товарно – грошового обігу і національно – історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній  грошовій  системі властиві  різні  форми  й  взаємодія складників, а також  національна  специфіка,  рівень  розвитку  продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

      Водночас  кожна з нині діючих грошових систем, попри свої  особливості, мають  багато спільних ознак та включають  такі наріжні елементи:[9]

      1. грошову одиницю

      2. види державних грошових знаків;

      3. масштаб цін;

      4. валютний курс;

      5. порядок готівкової й безготівкової  емісії та обігу грошових знаків;

      6. регламентацію безготівкового грошового  обігу;

      7. правила вивозу й ввезення  національної  валюти  та  організації   міжнародних розрахунків;

      8. державний орган, який здійснює  грошово  –  кредитне  й   валютне регулювання. 
 

      1.2. Сутність та особливість  організації касової  роботи у банківських  установах. 

      Національному банку України як головному банку  держави належить монопольне право  на емісію грошей, випуск в обіг національних грошових знаків (банкнот та монет). Як центральний банк держави він здійснює грошово-кредитну політику і розпоряджається резервними фондами грошових білетів і монет.[10] Резервні фонди перебувають у виключному віданні Національного банку України і можуть витрачатися лише на підставі його письмових вказівок про випуск грошей в обіг або про видачу їх для потреб Автономної Республіки Крим, територіальних управлінь, інших установ НБУ. Зрозуміло, що такі операції належать до виключної компетенції Національного банку.

      Касові  операції банку становлять досить великий обсяг роботи і характеризують одну з головних функцій банку. Більше того, контроль стану ринку операцій з готівкою, що його покладено на банківську систему, є однією із важливих передумов поліпшення економічної ситуації в Україні.

      Банки, здійснюючи своєчасне касове обслуговування контрагентів (клієнтів), забезпечують тим самим збереження їхніх коштів, а також сприяють додержанню емісійно-касової дисципліни.

      Основні аспекти банківської діяльності за цими напрямами викладено в  Інструкції «Про касові операції в  банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку  України від 14.08.2003 за №337.

      Досить  значна маса готівки проходить через  поточні рахунки контрагентів, що їх відкрито в установах банків і  які використовуються для обліку руху коштів. Для проведення касових операцій у банку створюється структурний підрозділ — касовий апарат. Керівництво банку самостійно вирішує питання про структуру касового апарату. Але за будь-яких організаційних форм його побудови касовий апарат проводить приймання та видачу готівки, а також здійснює весь обсяг супутніх операцій: перерахунок інкасованої виручки, розмін грошових купюр і обмін їх на монету, оформлення і видачу грошових чекових книжок.

      Операційна  каса - не структурний підрозділ банків, який проводить операції з касового обслуговування клієнтів. Залишок грошей в операційній касі обмежено певним лімітом, що визначається за узгодженням з відповідною установою  Національного банку залежно від обсягу готівкового обороту конкретного банку та умов його роботи.

      Операційна  каса може включати окремі види кас, а  саме: прибуткову, видаткову, вечірню, перерахункову грошової виручки.[12] Як правило, основний обсяг готівки в системі банків проходить через прибутково-видаткові каси.

      Робота  касового апарату проводиться в  окремих, спеціально обладнаних приміщеннях.

      Відповідальним за зберігання грошей (цінностей), що перебувають у грошових сховищах, є керівник банку, його головний бухгалтер та завідувач каси. 
 

      1.3. Регулювання обігу готівкових коштів та контроль за веденням касових операцій.

      Національний  банк України організує готівковий обіг у країні, який поряд з безготівковими розрахунками є складовою загального грошового обороту і являє  собою сукупність платежів, що здійснюються готівкою. Взагалі сфера застосування готівкових коштів у функції засобів обігу і платежу в більшості розвинутих країн з ринковою економікою обмежена. Там основна частина розрахунків і платежів (93-95 %) здійснюється без використання готівки і лише незначна (5-7 %) - готівкою.

      Чинні законодавчі й нормативні акти з  питань готівкового обігу та порядок  ведення касових операцій для  підприємств і організацій можуть змінюватися і вдосконалюватися залежно від конкретних економічних умов діяльності суб'єктів господарювання, які регулюються чинним законодавством та затверджуваними в установленому порядку нормативними документами відповідних міністерств і відомств.

      Організація обороту готівкових коштів передбачає також забезпечення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.

      Зберігання  коштів підприємств і організацій у банківських установах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обороті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб'єктів господарювання в готівці для здійснення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.

      З метою максимального зменшення зустрічних оборотів готівки (тобто здавання коштів до каси банку й одночасно одержання їх із цих кас) суб'єктам господарювання дозволено залишати у своїх касах готівку в межах установлених лімітів, а також використовувати для необхідних господарських потреб грошовий виторг (крім виплати заробітної плати і дивідендів - доходу). Ліміти залишку готівки в касі встановлюються суб'єктам господарювання щорічно на основі поданих ними до комерційних банків заявок - розрахунків установленої форми й за необхідності (якщо є звернення клієнта) можуть протягом року переглядатися. У разі неподання цих розрахунків установи банків самостійно встановлюють такі ліміти суб'єктам господарювання в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.[3]

      Ліміти встановлюються комерційними банками, в яких відкриті поточні рахунки підприємства з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку здавання виторгу, графіка заїзду інкасаторів.[11]

      Понадлімітну  готівку на кінець робочого дня підприємства та організації зобов'язані здавати до кас банків для зарахування на відкриті в них поточні рахунки згідно з порядком і термінами, погодженими з відповідною установою банку. При цьому підприємствам та організаціям, що мають постійний грошовий виторг (а це головно підприємства, пов'язані з обслуговуванням населення), ліміти каси встановлюються залежно від термінів здавання ними виторгу:

      - ті, що здають його щоденно  (через інкасацію та/або вечірню 
касу), - у розмірах, необхідних для забезпечення нормальної роботи зранку наступного дня;

      - ті, що здають виторг наступного  дня (у разі відсутності інкасації та вечірньої каси), - у межах середньоденного виторгу.

      Для інших суб'єктів господарювання, що мають готівковий виторг (касові надходження), ліміти каси встановлюються залежно від погоджених строків здавання виторгу (надходжень) (але не рідше одного разу на п'ять днів). Так, якщо виторг здається один раз на чотири дні (за значної віддаленості підприємства від установ банку), розмір установленого ліміту має становити приблизно суму, що дорівнює середнім надходженням за чотири дні.

      Якщо  окремі підприємства, установи та організації (це, звичайно, бюджетні), крім коштів, отримуваних у банку на певні потреби (заробітна плата, допомоги, стипендії), не мають взагалі інших готівкових надходжень, то ліміт каси їм установлюється в межах середньоденного видатку готівки (без урахування зазначених вище видатків). Суб'єктам господарювання (крім тих, що пов'язані з обслуговуванням населення) такі ліміти можуть установлюватися, виходячи з середньоденного надходження або видатків готівки.

      В окремих випадках (органам державного казначейства, торговельним підприємствам, підприємствам зв'язку) установи банків можуть установлювати загальні ліміти каси, в межах яких указані суб'єкти господарювання доводять потім ліміти каси відповідно до бюджетних організацій, які вони обслуговують, а також до підпорядкованих їм структурних підрозділів торгівлі та зв'язку.

      Якщо  суб'єкт господарювання має відкриті поточні рахунки в кількох  установах банків, то він визначає протягом трьох робочих днів основний поточний рахунок, за місцем відкриття  якого відповідною установою банку встановлюється ліміт залишку готівки в касі. Про це даний суб'єкт господарювання повідомляє інші установи банків, де відкриті його додаткові поточні рахунки, надаючи їм копію заявки - розрахунку із затвердженим лімітом каси.

      Чинними нормативними документами з готівкового  обігу при регламентуванні порядку  визначення лімітів каси враховані  також специфічні умови функціонування підприємств та установ силових міністерств і відомств країни та особливості здійснення підприємницької діяльності окремими категоріями суб'єктів господарювання. Так, згідно з чинним законодавством колективним сільськогосподарським підприємствам надано право самостійно визначати розміри готівки, що постійно знаходиться в їхніх касах, з повідомленням обслуговуючої установи банку, а фермерським (селянським) господарствам та фізичним особам, що здійснюють підприємницьку діяльність, не маючи прав юридичної особи, такі ліміти взагалі не встановлюються. Не обмежуються також розміри касових залишків дипломатичним, торговельним та іншим офіційним представництвам нерезидентів, що користуються імунітетом та привілеями, а також представництвам іноземних компаній і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності.

      Одночасно зі встановленням ліміту з метою  прискорення обіговості коштів і своєчасного надходження їх у каси банків визначаються терміни і порядок здавання виторгу установам банків кожному підприємству та організації за погодженням з їхніми керівниками. При цьому для підприємств та організацій, розташованих у місцевості, де є установи банку та підприємства зв'язку, виторг має здаватися, як правило, щоденно в день його надходження в їхні каси, а в місцях, де таких умов немає і суми виторгу невеликі (до двох неоподатковуваних мінімумів за день), - не рідше одного разу на п'ять днів.[4]

      Готівкові кошти, що надходять на рахунки згідно з порядком і термінами, погодженими  з установою банку, можуть бути здані  в денні й вечірні каси установ  банків, інкасаторам Національного  банку України, в об'єднані каси при підприємствах та організаціях для подальшого переказування у відповідні установи банків, а також підприємствам зв'язку для переказування на рахунки в установах банків. Підприємства й організації можуть зберігати понад установлені ліміти готівку для оплати праці, виплати заохочень, допомог усіх видів, компенсацій, пенсій, стипендій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), премій протягом трьох робочих днів (для колективних сільгосппідприємств, підприємств залізничного транспорту, виконавчих органів сільських Рад - протягом п'яти робочих днів).

      З метою сприяння максимальному і своєчасному здаванню суб'єктами господарювання виторгу та дотримання ними лімітів каси комерційні банки повинні забезпечувати роботу вечірніх кас у робочі, вихідні та святкові дні.

      За  наявності у суб'єкта господарювання поточних рахунків у кількох установах банків, здавання ним виторгу може здійснюватись як на основний, так і на додаткові поточні рахунки. За таким самим принципом проводиться й одержання ним готівки з цих рахунків.

      Розрахунки  і платежі юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємництва між собою можуть здійснюватися як у безготівковій формі, так і готівкою. Видавання їм готівки з їхніх власних банківських рахунків здійснюється установами банків безперешкодно, без будь-яких вимог щодо надання для цього обґрунтовуючих документів. Готівка вказаними особами може бути одержана на будь-які господарські цілі клієнта в межах коштів, що перебувають на їхніх банківських рахунках.

      При здійсненні готівкових розрахунків  підприємствами, установами й організаціями та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності між собою, а також з громадянами продавці зобов'язані надавати покупцям облікові розрахункові документи (податкову накладну, рахунок - фактуру, товарний або касовий чек, квитанції, акти закупівлі продукції, виконаних робіт, наданих послуг тощо), що підтверджували б здійснену платником видачу готівки за придбані товари (роботи, послуги).

      У сфері торгівлі й обслуговування населення всі розрахунки з громадянами готівкою мають здійснюватися через електронно-касові апарати з виданням споживачеві касового чека. У разі несправності ЕКА та в окремих сферах підприємницької діяльності, визначених Мінекономіки України й Державною податковою адміністрацією, відповідним суб'єктам підприємницької діяльності дозволяється для обліку реалізованих товарів (робіт, послуг) та отриманих за це грошей використовувати товарно-касові книги.[5]

      Згідно з чинним Порядком ведення касових операцій їх оформлення здійснюється на основі єдиних типових документів (прибуткових і видаткових касових ордерів, касових книг тощо), форма яких затверджена колишнім Мінстатом України і які застосовуються на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від їхнього відомчого підпорядкування та форм власності.

      Приймання готівки касами підприємств здійснюється за прибутковими касовими ордерами за підписом головного бухгалтера або особою, ним уповноваженою. Приймання грошей має підтверджуватися квитанцією з цими самими підписами, а також підписом касира, завіреним печаткою (штампом) касира.

      Видавання готівки із кас підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або іншими документами (платіжними відомостями, рахунками тощо). Документи на видавання коштів підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.

      По  закінченні встановлених термінів збереження готівки понад визначений ліміт (три - п'ять днів) для виплати заробітної плати, допомог, компенсацій, стипендій, пенсій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), невиплачені суми депонуються і здаються в установу банку. При цьому на здані кошти складається один загальний видатковий касовий ордер.

      На  підприємстві ведеться тільки одна касова книга, в якій касир записує всі надходження і видавання готівки. Касова книга має бути пронумерована, прошнурована й опечатана печаткою. Записи в ній здійснюються за кожним прибутковим і видатковим ордером відразу ж після одержання або видавання за ним готівки тільки під копірку, тобто у двох примірниках, з яких другий слугує звітом для касира.

      Наприкінці  робочого дня касир підбиває підсумки за надходженням та видаванням грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами і доданими до них виправдувальними документами касир передає бухгалтерії під розписку у касовій книзі.

      Для здійснення розрахунків готівкою кожне  підприємство мусить мати касу - спеціально обладнане й ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видавання і тимчасового зберігання готівки. Уся готівка на підприємствах зберігається зазвичай у вогнетривких металевих шафах, а в окремих випадках у комбінованих і звичайних металевих шафах, які після закінчення роботи каси замикаються ключем і опечатуються сургучною печаткою касира.

      Зберігання  в касі готівки та інших цінностей, що не належать даному підприємству, забороняється. Касир відповідно до чинного законодавства про матеріальну відповідальність робітників і службовців несе повну матеріальну відповідальність за схоронність усіх прийнятих ним цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприємству як через навмисні дії, так і недбалим або несумлінним ставленням до своїх обов'язків.

      З метою поліпшення схоронності готівки на підприємствах Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні окремим додатком містить рекомендації щодо забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування.

      У терміни, встановлені керівником підприємства, але не рідше одного разу в квартал, на кожному підприємстві здійснюється раптова ревізія каси з поаркушним перерахунком усіх грошей і перевіркою інших цінностей, що знаходяться в касі. Відповідальність за дотримання касової дисципліни несуть керівники підприємств, головні бухгалтери, керівники фінансових служб і касири. Передбачена також дійова система контролю за використанням готівки, виданої під звіт працівникам підприємств та організацій.[6]

      Видавання готівки під звіт здійснюється з кас підприємств на господарські цілі, відрядження та інші потреби. Невитрачені готівкові кошти, видані під звіт, мають бути повернуті в касу підприємства не пізніше як за 10 робочих днів з дня їх видавання. За гроші, видані під звіт на відрядження, підзвітна особа має відзвітувати протягом 10 робочих днів з дня повернення з відрядження (з дозволу керівника з поважних причин - протягом 20 робочих днів).

      Особи, що отримали гроші під звіт, зобов'язані пред'явити в бухгалтерію підприємства звіт про їх витрачання. Видавання готівки під звіт проводиться за умови повного звіту за раніше видані суми. Якщо видана під звіт готівка не витрачена і не повернена до каси підприємства, застосовуються відповідні штрафні санкції.

      Дотримання  підприємствами й організаціями вимог чинних законодавчих і нормативних документів з питань готівкового обігу та Порядку ведення касових операцій забезпечується організацією відповідного контролю. Так, установи банків не менше як один раз на два роки, а у разі виявлення порушень - частіше, згідно з рішенням свого керівника повинні перевіряти додержання касової дисципліни на всіх підприємствах і в організаціях, які вони обслуговують, незалежно від форм власності.