Рейд УПА в Румунію 1949 року

Зміст

Вступ…………………………………………………………….3
Витяг зі Звіту про рейд на Румунію сотника Хмари………4
Учасники Рейду………………………………………………..9
Реконструкція перебігу рейду………………………………..11
Політична ситуація в Румунії у червні-липні 1949 року

( аналіз Перебийноса )…………………………………………14

Що було досягнуто в результаті рейду………………………15
Висновки………………………………………………………..

Вступ

На прикінцевому етапі своєї боротьби Українська Повстанська Армія вела переважно партизанську боротьбу. Рейди були однією з форм їх бойової тактики. Рейди проводилися з метою популяризації національно-визвольної боротьби підрозділами УПА, які своєю організованістю, поведінкою, пропагандивними акціями та обороною місцевого населення показували своє справжнє обличчя та викривали брехливість ворожої пропаганди на територіях, де окупаційний адміністративний апарат був здеморалізований і не чинив репресій проти українського населення. Потрібно також зауважити, що рейд гартував не тільки бійців, але й командирів УПА, надавав їм військового досвіду. Через рейди було здобуто неоціненний досвід підпільної боротьби на різний теренах та за будь-яких умов. Можна стверджувати, що широка інформація про український національно-визвольний рух набула розголосу саме завдяки рейдам, які завдавали шкоду місцевій адміністрації. У країнах, де відбувався рейд, вона втрачала свої впливи на місцеве населення. Політичний апарат також певною мірою втрачав змогу контролю над громадянами.

У 1947 році керівництво українського повстанського руху затвердило рішення щодо проведення рейдів на територіях сусідніх держав з метою розкриття перед населенням суті більшовизму, засвідчення перед світом факту існування УПА та встановлення контакту з національним підпіллям інших країн. Одним з таких заходів був рейд Української Повстанської Армії в Румунію влітку 1949 року. Від самого початку він мав яскраво виражений пропагандистський характер, був старанно підготований та набув значного резонансу в світі, хоча рейдуючому відділу так і не вдалося повністю виконати поставлене завдання через певні причини, що не залежали від українських повстанців.

Витяг зі Звіту про рейд на Румунію сотника Хмари

І. «Звіт про рейд на Румунію»

Дня 17.УІ.1949р. невелика група Повстанців в силі двох роїв зібралася недалеко села Космача і в цьому місці вони дістали доручення від Провідника Бориса відбути рейд на Румунію. Дня 18.УІ.49 р. о годині 19-й вирушено в рейд…

Дня 25.УІ. ми вже були на території Румунії на полонині Гершту і в цьому місці ми перебули день. Харчі діставали від румунів, які дуже цікавилися нашим приходом на їх територію. Того ж самого дня ми рушили дальше в дорогу по ріці Соколов в напрям села Луги. Не доходячи до цього села ми задержались в хаті одного румуна. В нього кватерували ми 2 дні. Тут ми мусіли задержатись і повести докладну розвідку по лінії нашого маршу. Ми були зорієнтовані, що зараз військових румунських сил майже немає, за виїмком місцевої міліції. Міліція для нас грізна не була і тому ми рішили зійти з гір і податися на села, щоб машерувати головними дорогами. Дня 27.УІ. ми зійшли в перше село Криву. В цьому селі ми довідалися, що тут живуть майже самі українці. Тому, що падав сильний дощ, рішено в цьому селі в одного господаря на ім’я «Іван» закватерувати. Під час нашого побуту на кватирі ми розповіли господареві хто ми є і яка наша боротьба проти Радянського Союзу та чого ми сюда прийшли. Нашою метою є поінформувати всіх українців і румунів про нашу боротьбу в СССР. Господар добре зрозумів, хто ми є і погодився нас перепровадити далі у напрям нашого маршу. По цілонічному нашому марші перейдено такі села: Рукова /українське село/, Лєордіну /румунське село/. Ці села положені над ріками Соколов і Вішав, які ми проходили.

Служба, яка була на мостах, уступила нам дорогу, ховаючися поза будки. Господар, який провадив нас, розповідав нам, що якісь партизани перейшли кордони до Румунії. У зв’язку з тим в місто Сигот прибуло більше румунського війська. Між румунськими військами було три машини большевиків. Цілий день в Сиготі була така перевірка документів, що його перевіряли до 15 разів. Нам стало ясно, що ці всі розшуки за нами. Уже було рано, як ми опинилися коло села Розалія. Тут, перебувши день, ми зійшли перед вечером до румунських господарів, щоби повечеряти та роз’яснити населенню хто ми є. Рівно ж нам йшло про те, щоб пов’язатись з румунськими партизанами, що мали б знаходитись недалеко цього села. Звідси відіслано одного румуна до села Євода, який мав нас пов’язати з румунськими партизанами. В цьому місці ми перебули 2 дні, а що нам не вдалося пов’язатись з румунськими партизанами ми змушені були дальше рушити в дорогу на Нижній Вішев. Ранком ми перейшли річку Вішев, головний шлях і залізничний шлях, який провадить на місто Вішев. Під Вішевом ми закватерували в хатах і тут роздали багато летючок до румунських селян, інтелігенції та робітників різного змісту. Дещо відпочивши, ми рушили дальше в дорогу по полудні. Около півночі ми дійшли до села Рускова. В цьому селі перебули ми два дні коло українського населення. Тут ми довідались, що румуни підготовляють на нас облаву. У зв’язку з такими відомостями напрям нашого маршу змінився. Ще тієї самої ночі перейдено село Криву і ми почали подаватись в гори. Дня 7.УП. ми опинились на верхах Вертопи. На цих верхах на одній полонині ми стрінули більшу кількість населення зі села Політь. Це були самі українці. Поручник Перебийніс провів з ними розмову пропагандивного характеру, а вояки роздали літературу: «Хто такі бандерівці і за що вони борються» та роздано листівки «за що бореться УПА». Люди дуже цікавилися нами та приймали нас як своїх рідних братів. Ці українці розповідали про різні кривди, які заподіяли їм румуни, мадяри, а тепер москалі при помочі уряду Петру Гроза. Коло полудня нас повідомив один українець, що румун, завідуючий цією полониною, є партійний і він пішов у село зголосити на команді міліції, що ми є тут. Я дав наказ збиратися і ми рушили дальше в дорогу. По дорозі ми закватерували в стаї українця. Переночувавши тут ніч, ми рано рушили дальше в свій напрям. Коли ми відійшли від ста і кількасот метрів, то румуни почали обстрілювати стаю. Це було ясне, що за нами вже йде румунська військова погоня. Тому рішено машерувати дальше на полонину Стенечару. По дорозі ми довідались, що по всіх полонинах є більша кількість румунського війська. Ми самі бачили, як румуни окружували стаю. По кількох хвилинах ми машерували дальше. Нам за всяку ціну було конечно перерватися з цього окруження. В той напрям, де ми подавалися, треба було ще раз перейти ріку Соколов, головний шлях Луги-Поляна і Вузькоторівку. Пополудні це все було перефорсоване. Ми сиділи на узгі’ю і дивилися на шлях, по якому посувалися машини, навантажені військами Петру Гроза. Прямо не хотілось вірити, що проти нас – малої горстки вояків УПА румунський комуністичний уряд кине такі великі військові з’єднання. Вечером ми помашерували дальше. По цілонічному марші ми опинилися на горі Лутоса, де були українські стаї. Тут ми зайшли в одну стаю, щоб дещо з’їсти і розвідати про ворога в тому напрямі, в якому ми думали дальше машерувати. Я довідався, що ворог стягнув більші сили військ проти нас, тому рішено якнайскоріше податися до кордону і дня 10.УП. о год. 2-й моск. часу перейдено кордон на горі Чівчин.

ІІ. «Загальний політичний і економічний стан в Румунії».

Побут наш в Румунії тривав повних 2 тижні. Під час цього побуту кілька українських і румунських сіл від міста Вішева аж недалеко міста Сиготу, боїв жодних ми не зводили, бо нашим завданням було вести роз’яснювальну пропаганду між українським та румунським населенням. Під час нашого рейду в тих теренах розкинено кілька тисяч листівок до румунського населення. Населення, як румунське, так і українське дуже цікавилося нами, читало нашу літературу і ставилось до нас дуже добре, крім партійних урядників, які живуть тут таким самим способом, як в СССР.

Загал населення без огляду на національність страшно бідує. На населення передовсім у господарському відношенні сильно натискає уряд Петр Гроза. В такому положенні, як зараз находиться селянство і робітництво в Румунії, страшно подумати. Не можна нічого купити з харчових продуктів: ані з текстильних виробів, ані інших товарів широкого вжитку. Якщо в місті є десь якісь товари, то селяни і робітники не мають можливості їх купити, бо ціни неприпустимо високі.

ІІІ. «Румунські операції проти нашого руху»

Після нашого переходу за кордон на територію Румунії, румунський уряд видав наказ, Що вечером по 9-ій годині не можна ходити в селах по дорогах та рівно ж скріплено усюди станиці міліції та охорону мостів і державних об’єктів. По короткому часі з корінної Румунії приїхала більша кількість військ до міст Сиготу і Вішева. Ці війська розпочали проти нас акцію. Згідно з думкою цивільного населення проти нас в акціях брало участь кілька тисяч румунського війська різного роду зброї. З румунським військом ми в бої не встрявали. Коли ми опинилися за кордоном, то до нас доходили звуки вибухів тяжких стрілон. То румунські війська обстрілювали ліси, через які ми проходили з гранатометів і гармат.

ІV. «Большевицькі операції під час нашого переходу на Румунію»

Дня 24.УІ. після нашої перестрілки з большевиками недалеко кордону ворог стягнув більші сили пограничників до операції в горах, а головно в прикордонній полосі. Згідно з донесенням розвідки було кількасот пограничників з радіоапаратами та собаками, які оперували на полонинах кілька днів після нашого переходу на Румунію. Дня 11.УП. після нашого переходу до краю через кордон з Румунії ворог розпочав ще більші операції в горах, так що ледве нам вдалося прорватися в Косівський район. Проти нас було кинуто около півтори тисячі прикордонних військ, які оперували цілий тиждень на полонинах лісами, а навіть деякими селами, які є висунуті найдальше в гори. Під час своїх акцій большевики говорили до населення, що власовці перейшли кордон з Румунії до Радянського Союзу. Питалися в людей, чи не мають долярів від тих, хто перейшов з Румунії, розпитували людей, чи не бачили війська з білими пагонами. По кількадневному марші ми вийшли з загрозливого положення.

26.УП. в селі Шипіт Косівського району хорунжий Галайда з трьома вояками УПА убили фінагента Штеня та поранили одного революціонера. Правдиве прізвище Штеня -- Мартищук Іван. Це комсомолець ще від першої большевицької окупації ЗУЗ. Відзначався особливою жорстокістю по відношенню до населення гірських сіл Брустури і Шипіт.

Дня 27.УП. група в цілості повернула на свій постій, з якого вийшла на Румунію.

Постій, 28.УП.1949 р. Сотник Хмара

Учасники Рейду

Командир Рейду «Хмара» - Мельник Петро Васильович народився 10 жовтня 1910 року в с. Камінне Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Навчався у Станіславській гімназії, де став членом ОУН. Його неодноразово заарештовували. Служив у Польській армії, учасник польсько-німецької війни, пораненим потрапив у німецький полон. З 1943 р. - вишкільник УПА, згодом сотенний, командир куреня «Дзвони». Від 1946 р.- командир ТВ 21 «Гуцульщина», де перебував до літа 1949 р. Після румунського рейду - над районний провідник Надвірнянщини; в 1951 р. провокативною боївкою МГБ. У квітні 1952 р. втік з-під варти і ще рік провів у підпіллі. Загинув 27 квітня 1953р. у бою біля села Лоєва Надвірнянського району.

Заступником командира рейду був політичний провідник «Перебийніс» - Данилюк Назарій Степанович. Народився 1910 року в селі Витилівка Кіцманського району Чернівецької обл. Закінчив юридичний факультет Чернівецького університету, можливо служив у румунській армії. До УПА перейшов з мельниківського Буковинського куреня. Виконував найрізноманітніші функції, зокрема керівника відділу пропаганди Коломийщини, згодом – надрайонного провідника ОУН жаб’ївщини. Загинув восени 1951 року під час переходу румунського кордону.

Згідно звіту Перебийноса, учасниками рейду було 17 чоловік, але на світлинах, зроблених під час рейду, було нараховано 21 особу. Окрім Хмари і Перебийноса, ще були повстанці «Хмара» - Білінчук Дмитро Дмитрович, «Базь» - Кузів Василь Іванович, охоронець Хмари-Мельника, «Кичера» - Ільюк Дмитро, кулеметник УПА, «Липкевич» - Гаргат Іван Онуфрійович, професійний фотограф, «Сокіл» - Довганюк Дмитро Гаврилович, кулеметник, «Галайда» - Мельничук Іван Григорович, «Чех» - Рабинюк Василь Васильович, «Залізняк» - Мельник Іван Васильович, молодший брат сотника Хмари, «Сибіряк» - Білінчук Василь Дмитрович, рідний брат Хмари-Білінчука, «Непорадний» - Дебринюк Іван Миколайович, кулеметник, «Іваненько» - Максим’юк Іван, решту особи – невідомі.

Реконструкція перебігу рейду

Виходячи зі звіту Перебийноса, головним завданням Проводу УПА було встановлення контакту з румунським антикомуністичним підпіллям. Це яскраво підтверджується текстом листівок, що було надруковано румунською, датованих червнем 1949 року. У них звучав заклик до співпраці з українським антикомуністичним підпіллям і роз’яснювалась політика залежного від СРСР уряду Петра Грози.

Уже при перших зустрічах з румунським населенням на полонині Гешті і дорогою на Поляни Перебийніс розпитував про антиурядові виступи і від румунів довідався про переворот, що відбувся на початку весни з метою повалення уряду Петра Грози. Та переворот не вдався через зраду. Співрозмовники повстанців не володіли точною інформацією про місце перебування румунських партизанів, але сказали, що деяких з них можна зустріти в селі Єуд. Дорога була немалою – понад 50 км. Відвідавши полонину Станішоара, повстанці познайомились з пастухом, який радо погодився провести їх. Другого дня після перетину кордону відділ у супроводі пастуха йшов прямою дорогою вздовж річки Соколів і під вечір прибув до села Репеді. Залишивши рейдуючих на околиці села, пастух пішов розвідати ситуацію на мостах – чи немає озброєної охорони. Він пішов і не повернувся, фактично залишивши відділ напризволяще в невідомому місці.

Відтворюючи події згідно звіту Перебийноса, можна було легко здогадатися, де подівся провідник. Отже, залишивши відділ, пастух зайшов до своїх знайомих. Відповідно до законів полонинського літування, він покинув своє село десь на початку травня і вже два місяці доглядав худобу на Станішоарі. Коли він йшов на полонину, в Єуді ще перебували румунські повстанці, серед них і його односельці, а можливо навіть хтось з родини. Впевнені у своїй правоті, вони переконували земляків, що комуністичний уряд буде повалено і пропонували вступити до їх лав. Відірваний від світу, пастух вважав, що за цей час нічого кардинально не змінилося. Він же веде партизанів з-за кордону, які хочуть встановити зв’язки з його земляками, і радіє, що хоч якось може долучитись до повалення ненависної влади. Та знайомі у Репеді повідомили невтішну новину про те, що повстання було придушене і в Єуді пройшли арешти, а в селі патрулюють військові і міліція. Тому партизани подалися на південь і знайти когось буде важко. Якщо він виведе озброєних прибулих на якийсь військовий гарнізон, то подумають – провокатор і тоді пулі не минути. Пастуха мучила совість, тому він вирішив просто втекти, - «подалі від гріха». Згодом він шукав можливості виправдатись, та українські повстанці зрозуміли і простили його.

Відділ, покинутий супровідником, знайшов вихід із становища і вступив до обійстя української родини. Короткий відпочинок ніколи не завадить. Та існувала мета – зустріч з румунським підпіллям. Тому невдовзі знову було вирушено в марш, але вже з новим супровідником-українцем, за словами сотника Хмари у звіті, його звали Іван.

Дорогою їм трапився міст, де стояла озброєна румунська охорона. Та повстанці його не оминули. Румунські охоронці були розгублені, тому вирішили заховатись і не перешкоджати руху українських повстанців. Стріляти також ніхто не ризикнув, адже не знали, що можна чекати від цих людей.

У селі Леордіна Іван знав одного чоловіка, який міг повести відділ УПА далі. Він хоч і не українець, але комуністичну владу не любив. У звіті не сказано, як звали румуна з Леордіни, але він дуже прислужився рейдуючим. Цей чоловік погодився стати розвідником українських повстанців на деякий час, тому спочатку вирушив до Єуду сам. Вже через півтора доби він приніс достовірні дані про ситуацію. Новини були невтішні. В Єуді партизанів не було, лише поодинокі втікачі, які переховувалися від арештів. Повстання було придушене і якщо хтось і вцілів, зберігши структуру організації, то їх можна віднайти хіба що за 150 км далі на південь. Виконання наказу проводу зривалося. Якщо повстання в Румунії придушене і організованого спротиву комуністичній владі немає, то чи є сенс шукати зв’язки із заляканими терором особами, які перебувають в нелегальному становищі? Командир «Хмара» прийняв рішення повернути ближче до кордону і розгорнути широку пропаганду серед населення. Він зрозумів, що народ ставиться до прибулих прихильно, - досі ніхто не доніс властям, що зустрічав українських повстанців. Припускалось, що завдяки агітаціям і пропаганді румунські партизани самі шукатимуть зв’язків з ними.

Дещо інакше думав Перебийніс. Він вважав, що краще законспіруватись, віднайти ще одного розвідника, готового відправитись на пошуки місцевих підпільників, з його допомогою «осягнути якогось висліду в нашому завданні», а вже тоді ширше заявити про себе.

Хмара не погодився з Перебийносом, і, як можна судити з подальших подій, мав рацію. На відміну від українського, румунське антикомуністичне підпілля дуже швидко ліквідувала влада. Гучні судові процеси з неодмінними у таких випадках смертними вироками деморалізували народ, незвиклий до таких порядків і вже за 3-4 місяці про реальний спротив маріонетковій владі в Румунії мова не йшла.

Політична ситуація в Румунії у червні-липні 1949 року

( аналіз Перебийноса )

За відносно короткий час перебування підвідділу УПА в Румунії, політичний провідник Назарій Данилюк – «Перебийніс» добре опрацював місцеві публікації і досконало відобразив існуючу політичну ситуацію у своєму звіті. Систему румунської влади він назвав антинаціональною, маріонетковою та промосковською, котра, якщо зберегла щось румунське, то лише мову. Саме таке спостерігав Перебийніс під час рейду, навівши у своєму звіті декілька цитат з Пушкіна і Мічуріна, опублікованих у румунських газетах. Численні співбесідники повстанців жалілись, що вони не пізнають своїх часописів, називаючи їх «московськими шматками», а уряд Петра Грози «робить так, як йому диктують з Москви».

Показовим у цьому плані був судовий процес над ватажками повстання навесні 1949 року. Хоча у звіті цього не було сказано, але цей процес – точна копія судів часів 30-х рр. в СРСР, а промова прокурора Ніколає Константінеску – це майже дослівний переказ того, що говорив радянський прокурор Вишинський про «ворогів народу» СРСР.

Загалом в єдиному помилився повстанський провідник: у тому, що скоро така система впаде. Маючи вищу освіту і знаючи економічні закони, він не міг собі уявити, що на суцільній брехні так довго може тривати суспільний лад.

Що було досягнуто в результаті рейду

Спершу спробуємо змоделювати, як проходив рейд:

Відділ переходить кордон і, не вступаючи в поглиблені контакти з цивільним населенням, розшукує місця дислокації румунських партизанів;
Встановлюється контакт з ними, і українці пропонують провести переговори з керівництвом якнайвищого рівня румунської сторони;
На переговорах узгоджуються позиції сторін і виробляється спільна платформа дій;
Після цього об’єднані групи румунських і українських повстанців рейдують узгодженими територіями, закликаючи до широких виступів народу проти маріонеткової комуністичної влади.

У разі перемоги антикомуністичних сил Румунії, ця країна стає союзником українського підпілля. Та як ми вже знаємо, що цей план не вдався через фактичну відсутність румунського підпілля в якості реальної організованої сили. Українцям залишалось самим приступити до агітації та пропаганди серед румунського населення. Неочікувано, але народ сприйняв почуте і солідаризувався з мізерною жменькою відчайдухів, які уже понад 4 роки після війни ведуть боротьбу супроти могутньої імперії та прийшли до них пробудити тих, хто ще спить!

Що це було саме так, є один неспростовний доказ: за два тижні рейду лише одна людина з сотень, хто бачив і чув рейдуючих, свідомо доповіла про це комуністичній владі. Інші не просто мовчали, а не менш свідомо поширювали дезінформацію, щоб відвернути увагу влади. Повстанський рій з двох десятків стрільців перетворився на 5-ти тисячний корпус, а згодом урядові закони шукали рейдуючих там, де їх не було. Було схоже на те, що й серед урядових вояків було чимало прихильників рейдуючих, які певним чином намагались відвернути небезпеку від повстанців, відкриваючи нічим не спровоковані постріли, що мали попереджати вояків УПА. За два тижні рейду українці ні разу не пускали в хід своєї зброї та не зробили жодного пострілу!

Припускають, що рейдуючі не очікували такого теплого прийому в Румунії. Це укріпило повстанців у переконанні, що їхня боротьба – справедлива, лозунги Проводу – правильні і заради втілення цих принципів у життя вартує змагатися до останнього подиху.

Висновок

Дослідивши матеріали зі звіту сотника Хмари чи провідника Перебийноса, а також реконструкцію перебігу рейду, можна сказати, що з перших контактів з місцевим населенням українські повстанці зарекомендували себе коректними та виваженими людьми, яким можна довіряти. За весь час рейду учасники демонстрували зразки високоморальної поведінки. Легко зауважити, що якби в рейдуючій групі була хоча б одна особа з кримінальними нахилами, група не мала б жодних шансів вийти без втрат з території чужої держави. Але повстанцям вдалося не тільки повернутися без втрат, а ще й подружитись з місцевим населенням і залучитись його підтримкою у своїй пропагандивній діяльності шляхом роздавання листівок, які називали «летючками».

Отже метою рейду ОУН-УПА в Румунію 1949 року були пропагандивні акції і спроби викрити ворожу діяльність комуністичної влади та спонукати народ до боротьби з нею, а також встановити контакт з місцевим підпіллям. Рейд тривав два тижні і за цей час усі учасники ( їх було приблизно 20-22) повернулись на територію України живими.