Рейтингова система, як новий підхід до оцінювання досягнень з фізичної культури

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................ 3

РОЗДІЛ I.  ОЦІНКА  В  НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

1.1 Місце оцінки в навчально-виховному процесі..........................6

1.2 Функції оцінювання діяльності учнів в процесі            фізичного виховання...........................................................................9

РОЗДІЛ II. ОЦІНЮВАННЯ В  УМОВАХ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО  ВИХОВАННЯ

2.1 Сучасне обґрунтування оцінювання з фізичного виховання...........................................................................................17

2.2 Структура оцінювання діяльності учнів в системі      освіти України...............................................................................................20

2.3 Рейтингова  система, як новий підхід до оцінювання досягнень з фізичної культури...........................................................................27

ВИСНОВКИ..................................................................................................34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................37

ВСТУП

Соціально-економічні перетворення в Україні, глобальна екологічна криза актуалізували проблему збереження фізичного, психічного, духовного і соціального здоров’я підростаючого покоління. Це поставило перед загальноосвітньою школою завдання створення таких умов розвитку учнів, які сприяли б утвердженню здорового способу життя. Як стверджують науковці, здоров’я залежить від:

• генетичного фактора –  на 15-20%

• діяльності системи охорони здоров’я – на 10%

• стану навколишнього середовища –  на 20-25%

• способу та умов життя –  на 50-55%

Лише 30% учнів сьогодні можуть виконати нормативи без ризику для здоров’я, і тільки у 18-24% учнів процеси відновлення функціонального стану організму після виконання нормативів проходять позитивно.

Внаслідок цих глобальних факторів особливої актуальності набуває питання оцінювання діяльності, досягнень учнів на уроках фізичної культури.

Питання оцінювання навчальної діяльності учнів у практиці роботи переважної більшості вчителів залишаються буденною справою, що зводиться до механічної роботи: сформулювати запитання або визначити інші види контрольних завдань з раніше опрацьованого учнями навчального матеріалу, отримати відповіді, певним чином оцінити їх — от і вся "процедура". Можна сказати оцінювання діяльності учнів на заняттях фізичною культурою стає стереотипним, воно не є динамічним, не розвивається разом із суспільством,а іноді ще гірше, подекуди спрощується вчителями. Насправді ж процес контролю й оцінювання навчальної діяльності з психолого-педагогічного погляду є досить складним феноменом. Невипадково В.О. Сухомлинський писав: "Не можна допускати, щоб оцінювання знань виділялося з педагогічного процесу, як щось відокремлене. Оцінка лише тоді стає стимулом, який спонукає до активної розумової праці, коли взаємини між учителем і учнем побудовані на взаємному довір'ї і доброзичливості. Якщо хочете, оцінка — це один з найтонших інструментів виховання. З того, як ставиться учень до оцінки, поставленої вчителем, можна зробити безпомилковий висновок про те, як він ставиться до вчителя, наскільки вірить йому й поважає його".

Формальне ставлення  вчителя до оцінювання навчальної праці  вихованців часто є джерелом конфліктів між учнями й учителями, між учителями й батьками учнів, зрештою між дітьми й батьками. "Для дитини, — писав Василь Олександрович, — найбільшою несправедливістю з боку вчителя є те, що він, поставивши несправедливо, за її глибоким переконанням, незадовільну оцінку, прагне ще й до того, щоб за цю оцінку її покарали батьки. Якщо дитина побачила, що вчитель обов'язково хоче повідомити батьків про двійку, вона озлоблюється і проти вчителя, і проти школи. Розумова, а тим більше фізична праця стає для неї ненависною.

Психолог Д.Б. Ельконін, досліджуючи психологічні аспекти  шкільної оцінки, писав, що оцінка —  це націлена в лоб дитини гвинтівка. Але з цієї гвинтівки мають "вилітати" не лише негативні, а й позитивні  оцінки, які окрилюють вихованців, викликають позитивні емоції, стимулюють до активної діяльності.

Тому на сучасному  розвитку науки актуальним є пошук  нових методик, систем оцінювання діяльності учнів, які би враховували весь аспект життєдіяльності дитини

Предмет дослідження: оцінювання діяльності учнів в процесі фізичного виховання

Об'єкт  дослідження: відображення оцінки в системі фізичного виховання

Мета  роботи - дослідити стан оцінювання на сучасному етапі розвитку освіти в системі фізичного виховання

Завдання  роботи:

- виявити роль оцінки у процесі фізичного виховання

- розкрити функції  оцінювання

- дослідити  системи оцінювання в умовах сучасних тенденцій

Курсова робота представлена на 38 сторінках друкованого тексту та складається з вступу, II розділів, висновків . Список використаних джерел включає 23 найменування.

РОЗДІЛ I. ОЦІНЮВАННЯ  В НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

1.1 Місце оцінки  в навчально-виховному процесі

Шкільне життя  дитини яскраве й різноманітне. Воно заповнене різними видами діяльності і спілкування. А якщо деколи дитина і обмежує сферу свого спілкування, то це скоріше можна пояснити нормами поведінки, які їм були засвоєні в родині, а не усвідомленням учнем свого нового соціального стану, навчальні успіхи якого багато в чому визначають його місце в колективі класу.

З часом дитина починає розуміти залежність свого  положення від результатів своєї  навчальної діяльності, від оцінок. Чим більше школяр починає усвідомлювати  важливість і необхідність навчання, тим більшу увагу впливають на нього власні успіхи і невдачі в навчанні, адже про нього створюється громадська думка, яка в подальшому регулює відносини між ним та іншими. Також у разі відставання в навчанні школяр сподівається вирівняти становище, наздогнати товаришів, він вірить у свої сили. Педагог повинен прагнути організувати навчально-виховний процес так, щоб спілкування з учнем не ставилося в залежність від його досягнень або невдач в навчанні, не впливало на відношення до його особистості.

Вплив оцінки на зміну колективних зв'язків величезний, оцінка є не тільки показником рівня успішності, але й впливає на відносини в класному колективі.

Оцінка і  відмітка мають свої особливості  і наслідки. На цій основі обчислюють відсотки успішності, які ніяк не відображають первісного призначення відміток. Цифрове позначення досягнень з фізичного виховання в очах учнів знецінилося.

Інший недолік  оцінок полягає в тому, що для  дітей вони стають як би індикатором, своєрідним знаком, за яким вони починають  будувати міжособистісні стосунки. Так  складається недоброзичливе ставлення або навіть ворожість до "двієчника", виняткове становище "відмінників", відмінника, байдуже ставлення "трієчника" до навчання.

Подібна «фетишизація»  оцінок з боку значущих для дитини людей призводить до того, що школярі  дуже скоро усвідомлюють вплив оцінки на ставлення до них оточуючих. Не завжди справляючись з труднощами навчального життя, діти вже в молодших класах «отримують перші " навички "добування, знищення та створення оцінки», вдаючись часом до недозволеним прийомів (списування, самовільне виправлення позначки на більш високу, обман і пр.).

Тому слід позитивно оцінити  ідею Ш. О. Амонашвілі про «вчення  без відміток», щонайменше, в молодших класах. Воно покликане попередити негативні явища, які породжує шкільна оцінка в дитячому середовищі. Але. саме оцінка дає дитині розуміння того, що вона вже досягла, що опанувала, а що виходить у неї ще недостатньо добре, над чим ще треба працювати, чому навчитися.

Також оцінки недостатньо  точно відображають дійсний рівень знань і умінь школяра та його розвитку. Це відбувається тому, що важко виробити точні критерії успішності, насамперед з фізичного виховання, щоби вони охоплювали всю його програму; і що важливо - оцінювання все одно суб'єктивне, тому що оцінює учнів вчитель - жива людина, яка доброзичливо або скептично ставиться до учня, а вимоги різних учителів до теоретичних знань і фізичного розвитку учня неоднакові. Але яким би не був учитель справедливий, все одно, осягнути цю справедливість дорослого діти не в змозі. Щоб уникнути породження неусвідомленого конфлікту внаслідок не відповідності виставленої оцінки з рівнем вимог програми фізичного виховання до учня, необхідно формувати навички самоконтролю та самооцінки, контролю і оцінки і самих рівнів вимог.

Ельконін пише: «Розуміння дитиною оцінки, поставленої вчителем, вимагає досить високого рівня самооцінки, а це приходить не відразу. Без цього діалог учителя з учнем за допомогою відміток схожий на розмову двох глухих.

Оцінка не відображає міру зусиль учня в навчальній роботі, роботі над собою. Відомо, що одному школяреві навіть "трійка" дістається з великими труднощами, а іншому і "п'ятірка" - без особливих зусиль. З точки зору оцінювання вчителем здібностей учнів ці відмінності не видно. Крім того, та чи інша оцінка не показує ті вміння, які оцінені вчителем.

Не однакова успішність учнів  ставить перед учителем проблему її вирівнювання. Однак в умовах звичайної методики навчання фізичним вправам, розрахованої на середнього учня, її вирішити, практично не вдається.

Все вищесказане це - вразливі сторони оціночних цифрових позначень. І все-таки, якщо навчання без оцінки неможливо, то треба визнати право на існування відповідних позначень, що відображають реальний рівень знань, умінь, навичок та розвитку учнів.

Отже, шкільна оцінка була, є і залишатиметься в навчальному процесі, але в ідеалі вона повинна: ​​давати точну і об'єктивну характеристику рівня знань і рівня розвитку учня; відображати все багатство змістовної сторони цих знань, умінь і навичок.

У такому разі умовні цифри-позначки прирівнювати до якихось кількісним еквівалентам не є правильним і правомірним. Подання результату оціночної діяльності у вигляді цифри-позначення  допустимо тільки лише в дослідницьких процедурах, коли цим оцінкам надається кількісна перевага для подальших статистичних операцій та кількісного аналізу педагогічних явищ. Таким чином шкільна оцінка-це узагальнена інформація про якість навчального процесу.

Завдання школи, щоб учень проявив любов до спорту і проніс його через усе  своє життя. А це дуже складна річ - виховати потребу у фізичній культурі. Покращуючи результат і тим самим підвищуючи свою оцінку, учень отримує заохочення своїм діям. Оцінка в руках учителя - це інструмент педагогічного впливу на учня. Оцінка мотивує учня займатися з великим інтересом.

Необґрунтована  похвала, випадкові оцінки нівелюють  відчуття успіху. Потрібно вміти бачити реальні зміни, гідності дітей, хоч  би малі вони не були, і вчасно підтримувати учня.

Успіх починається  з визнання дітьми права вчителя  вчити. Авторитет, особистість учителя, його різноманітні достоїнства, інтереси є запорукою успіху учнів.

1.2 Функції оцінювання діяльності учнів в процесі фізичного виховання

Система оцінювання і контролю навчальних досягнень учнів не тільки фізичного виховання, а й в педагогіці загалом передбачає реалізацію таких основних функцій:

— навчальної — поліпшення якості знань, умінь та навичок учнів;

—  виховної — формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності, вольових якостей;

— розвивальної — насамперед розвиток фізичних якостей: сили, спритності, швидкості і т.д., а також суміжно розвиток волі, уваги, мислення, пам'яті, їх пізнавальної активності й самостійності;

— діагностичної —  визначення видів знань та умінь, їх якісних характеристик, властивостей і рівнів оволодіння ними учнями відповідно до поставлених цілей;

— коригувальної —  виявлення прогалин і помилок  у знаннях і вміннях, техніці вправ тощо, з'ясування причин їх виникнення;

— прогностичної —  передбачення шляхів розроблення методики навчання предмета загалом, його результативності у варіативних умовах;

— стимулюючо-мотиваційної — сприяння формуванню адекватної самооцінки, виникненню бажання вчитися, вдосконалюватися.

Навчальна функція полягає  у забезпеченні зворотного зв'язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання. В ньому беруть участь два суб'єкти — вчитель і учень. Тому система фізичного виховання може функціонувати успішно лише за умов дії прямого й зворотного зв'язку. У процесі традиційного навчання добре проглядається в основному прямий зв'язок (учитель знає, який обсяг навчальної інформації має сприйняти й усвідомити учень; висловлюючись образно — що "на вході в голові учня"), але складно, епізодично налагоджується зворотний зв'язок (який обсяг знань, умінь і навичок засвоїв учень). Варто зауважити, що в процесі індивідуального навчання в основному є можливості забезпечувати як прямий, так і зворотний зв'язок. Систематично й цілеспрямовано працюючи над аналізом рівня засвоєння навчального матеріалу учнем, учитель сприяє підвищенню ефективності навчального процесу.

Виховна функція полягає  у впливі контролю й оцінювання навчальної діяльності на формування в учнів  низки соціально-психологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьовитості, дбайливості, охайності, наполегливості та ін.

В.О. Сухомлинський розглядав  процес оцінювання навчальної діяльності вихованців у широкому контексті  виховання всебічно розвиненої особистості. "Специфіка роботи вчителя така, — писав педагог, — що він постійно оцінює роботу своїх вихованців. Характеризуючи якість знань, а значить і якість праці, оцінка має яскраво виражений моральний смисл. У ній закладений стимул, під впливом якого в дитини повинне утверджуватися прагнення бути хорошою і не бути поганою. Завдяки оцінці дитині має бути не байдуже, якою людиною її вважають люди — працьовитою чи недбайливою. Цей вплив оцінки стає виховною силою тільки за тієї умови, коли оцінка гармонійно зливається з внутрішніми духовними силами дитини. Оцінка стає в руках учителя інструментом виховання, якщо вона пробуджує дитяче бажання вчитися і допомагає цьому бажанню, а не карає за небажання. Ще гірше, коли незадовільна оцінка ставиться дитині за невміння вчитися: звикаючи до думки, що вчитель вважає її ні до чого не здатною, дитина обманює, лицемірить. Невміння, якщо вчитель не поставився до нього як до маленького лиха, породжує велике лихо — лінощі, недбайливість".

У талановитій праці "Серце  віддаю дітям" В.О. Сухомлинський, аналізуючи перші кроки навчання дітей у школі, з великим застереженням радив учителям вдумливо й обережно ставитися до використання оцінки в системі навчання. "З перших днів шкільного життя, — пише Сухомлинський, — на тернистому шляху навчання перед дитиною з'являється ідол — оцінка. До одного він добрий, милостивий, до іншого — жорстокий, безжалісний, невмолимий. Чому це так, чому цей ідол за одного заступається, захищає, а другого тиранить — дітям не зрозуміло. Адже не може семирічна дитина зрозуміти залежність оцінки від своєї праці, від особистих зусиль — цього їй ще не збагнути. Вона намагається задовольнити або — в гіршому випадку — обдурити ідола і поступово звикає вчитися не для особистої радості, а для оцінки. Я далекий від того, щоб взагалі вилучати оцінку з шкільного життя. Ні, без оцінки не обійтись. Але вона повинна прийти тоді, коли дитина вже розумітиме залежність якості своєї розумової праці від особистих зусиль, затрачених на навчання».

Розвивальна функція  потребує спрямування контролю на формування самостійного, навіть творчого мислення вихованців, умінь систематизувати, узагальнювати й використовувати набуті знання, елементи тої чи іншої вправи у практичній діяльності в нестандартних ситуаціях, готовності виявляти творчий підхід до власної діяльності. При цьому треба враховувати індивідуальний рівень розумового та фізичного розвитку учнів, зважаючи на "найближчу зону розвитку". Не можна ставити надто високі вимоги, це створює певний бар'єр, викликає невпевненість у своїх силах, а отже, гальмує розвиток. Полегшені, занижені вимоги також не сприяють розвитку розумових та фізичних можливостей школярів, бо вони не активізують їхню працездатність. Отже, для успішного стимулювання розвитку вихованців у процесі контролю й оцінювання навчальної діяльності необхідно ставити такі пізнавальні завдання, які зумовлювали б достатнє напруження їхніх фізичних та інтелектуальних сил. При цьому учень має усвідомлювати, що лише міцні знання та вміння становлять надійне підґрунтя для розв'язання певних навчальних завдань і що знання та фізичний розвиток — це ті сходинки, якими людина поступово піднімається до вершин утвердження себе у суспільстві. Між навчанням і розвитком є взаємний зв'язок. Навчання активно сприяє розвитку особистості школяра і в той же час використовує результати розвитку для досягнення подальших успіхів у пізнавальній діяльності. Отже, контролюючи й оцінюючи навчальну діяльність учнів, вчитель підвищує не лише рівень їхніх знань, а й рівень інтелектуального розвитку.

Діагностична та коригувальна функції контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів передбачають виявлення прогалин у знаннях учнів. Процес опанування навчальним матеріалом з дисципліни «Фізичне виховання» в системі шкільного навчання має форму концентричної спіралі. Рівень і якість засвоєння навчального матеріалу на нижчому рівні є передумовою розуміння наступної порції наукових знань. Якщо на нижчих рівнях навчання з тих чи інших причин трапилися прогалини, то буде порушена закономірність спіралеподібної структури навчання. Тому дуже важливо своєчасно виявляти прогалини в знаннях та уміннях учнів, завчасно усувати їх і лише потім рухатися далі до їх ускладнень.

Прогностична функція  оцінювання фізичного виховання полягає у передбаченні шляхів, засобів і методів організації діяльності вчителя й учнів у контексті вирішення освітньо-виховних завдань. Прогностика, як наука розвивається у взаємозв'язку з теоріями передбачення, планування, програмування, проектування, керування. Контролюючи та аналізуючи діяльність учнів, учитель має змогу передбачити, спланувати, спроектувати подальші кроки власної діяльності та діяльності учнів, спрямовані на створення оптимальних психолого-педагогічних умов для інтенсифікації навчально-виховного процесу з метою поліпшення теоретичних знань, прикладних умінь і навичок учнів, їхнього фізичного розвитку. Об'єктивна оцінка результатів навчальної діяльності учнів дає можливості для пошуків ефективних форм і методів навчання, переосмислення і зміни тих чи тих методів, засобів, організаційних форм пізнавальної діяльності, визначати фізичні та розумові тенденції кожного вихованця, моделювати своєрідну програму успішності опанування навчального матеріалу і розвитку учнів класу загалом та конкретного вихованця зокрема. На основі прогнозування можна (і необхідно) визначати перспективи соціального становлення особистості з погляду вибору професійних уподобань, особистісних інтересів, захоплень. Вчитель, перевіряючи й оцінюючи результати діяльності учня на уроці, крізь призму оцінки має бачити інтереси, захоплення вихованця, допомагати йому утверджуватися в своїх інтересах, моделювати перспективи для подальшого руху в руслі своїх інтересів і захоплень.

Стимулюючо-мотиваційна функція контролю й оцінювання навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляються в бажанні особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це зумовлено ще й тим, що в процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища й процеси. Досить часто внаслідок недостатнього рівня соціального, фізичного розвитку та досвіду самооцінки вихованцям важко об'єктивно оцінити якість оволодіння знаннями, вміннями й навичками з предмету «Фізичне виховання». Вчитель своїми діями і має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулюватиме школярів до активної пізнавальної діяльності, роботи над собою. Психолог П.І. Зінченко називає цей процес "психологічним погладжуванням", що стимулює кожну людину, а тим більше дитину, до активної діяльності.

С. Л. Рубінштейн, вказуючи на важливу роль оцінки в діяльності особистості, писав: "Із суспільною природою мотивації людської діяльності пов'язаний вплив, який справляє на неї оцінка...»

Психологічно значною  мірою якраз за допомогою оцінки здійснюється соціальний вплив на діяльність особистості. Тому практично дуже важливо правильно її організувати на уроці фізичної культури, теоретично — розкрити її тонкий і лабільний механізм.

Було б помилково  думати, що оцінка наділена лише позитивним або негативним знаком, плюсом чи мінусом, реєстрацією того, що людина незалежно від неї робить. Оскільки людина — істота свідома — очікує і передбачає оцінку, оцінка впливає, діє на її діяльність, спрямовуючи її в той чи інший бік, підвищуючи або знижуючи її рівень".

Великого значення стимулюючій ролі оцінки в навчальній діяльності учнів надавав В.О. Сухомлинський. У праці "Сто порад учителеві" він писав: "...я ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг через ті чи інші умови, обставини опанувати знання. Ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності: все, я ні на що не здатний. Зневіра, пригніченість — ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, його мозок ніби ціпеніє. Тільки світле почуття оптимізму є цілющим струмком, який живить річку думки. Безрадісність, пригніченість приводять до того, що підкоркові центри, які відають емоційними імпульсами, емоційним забарвленням думки, перестають спонукати розум до праці, навпаки, вони мовби сковують його. Я завжди прагнув того, щоб учень вірив у свої сили. Якщо учень хоче знати, але не може, треба допомогти йому зробити хоч би маленький крок уперед, і цей крок стане джерелом емоційного стимулу думки — радості пізнання". Це яскраво проявляється процесі вивчення вправи чи її елементу, коли учні вчаться оцінювати власну діяльність, зіставляючи свої результати з поставленими основними та особистими навчальними завданнями (цілями). Цю роботу необхідно організовувати так, щоб учні змогли випробувати почуття емоційного задоволення від зробленого, радість перемоги над подоланням труднощів, щастя пізнання нового, цікавого. Тим самим буде формуватися в учнів орієнтація на переживання таких почуттів в майбутньому, що призведе до виникнення потреби у творчості, пізнанні, в самостійного навчання, тобто до появи позитивної стійкої мотивації навчальної діяльності.

Щоб цього досягнути  потрібно оцінювання проводити так, щоб учні змогли оглянути пройдений ними шлях, виділити в ньому найбільш значущі віхи і дороги, оцінити їх з точки зору майбутніх завдань навчання, доцільно використовувати не один і той же постійний прийом підведення підсумків, а різноманітні методи і прийоми, що дають можливість проявити учням самостійність та ініціативу.

Для формування позитивної стійкої мотивації навчальної діяльності на заняттях фізичною культурою важливо, щоб головним чином в оцінці роботи учня був якісний аналіз цієї роботи, підкреслення всіх позитивних моментів, просувань в освоєнні теоретичного та практичного матеріалу і виявлення причин наявних недоліків, а не тільки їх констатація. Цей якісний аналіз повинен спрямовуватися на формування в учнів адекватної самооцінки роботи, її рефлексії. Бальна оцінка повинна займати в оцінювальній діяльності вчителя другорядне місце.

 Особливо обережно  треба використовувати в поточному контролі незадовільні оцінки, а на перших порах навчання, мабуть, краще зовсім їх не використовувати. Замість цього треба просто вказувати на наявні недоліки в роботі. Такий аналіз треба десь фіксувати. При тематичній формі обліку і оцінювання роботи учнів це легко зробити.

Іншим правилом виставлення  оцінки вчителем для заохочення мотивації  є такий прийом, коли він порівнює успіхи не з успіхами інших учнів, а з його колишніми результатами.

Тільки захоплення створює  ту напругу духовних сил, яке веде до розвитку здібностей, зокрема фізичних. Тому, багатьох учених хвилює питання створення умов для прояву пізнавальної активності учнів: для успішної самостійної роботи, самореалізації при вирішенні поставлених на уроці завдань.

Підвищенню активізації  пізнавальної діяльності учнів на уроках фізкультури значно сприяють елементи проблемного та програмованого навчання, узагальнення в процесі вивчення матеріалу, нові підходи до використання різних засобів наочності й моделювання, дослідницька діяльність. Виховання загальних прийомів мислення вимагає створення умов для цілеспрямованого сприйняття досліджуваного матеріалу з предмету «Фізичне виховання» та його осмислення, для творчої переробки знань, умінь та навичок і застосування їх на практиці.

Підвищення активності школярів на уроках фізичної культури сприяє виробленню способів фізичного самовдосконалення, підтримці оптимального стану здоров'я, вихованню творчої соціально-активної особистості. Але при існуючих підходах до змісту фізичного виховання фактично випадають такі важливі компоненти, як формування ціннісних орієнтацій на фізичне і духовне вдосконалення особистості, її потреб і дієвих мотивів по відношенню до занять фізичними вправами, вихованню моральних і вольових якостей.

Активізувати діяльність учнів на уроці фізкультури можна протягом усього ходу уроку самими різними прийомами і засобами, але головним багато дослідників вважають ситуації успіху, які є потужним стимулом для тих, хто навчається. Для цього потрібно дотримуватися основних правил управління успіхом на уроці.

РОЗДІЛ II. ОЦІНЮВАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

2.1 Сучасне обґрунтування оцінювання з фізичного виховання

На сучасному  етапі освіти і фізичного виховання  зокрема успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями:

• рівнем засвоєння і практичної реалізації знань;

• якістю виконання  рухових дій, що є виразом рівня  опанування техніки передбачених програмою вправ;

• виконанням нормативів шкільної програми;

• вмінням самостійно займатися фізичними вправами і  реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Практична діяльність вчителя фізичної культури завжди починається з певних вимог, які він ставить перед учнями, і які віддзеркалюють мету й завдання фізичного виховання.

Щоб оцінка відігравала  активізуючу роль, школярі повинні знати і прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх із першого уроку фізичної культури. Вимога — це вказівка, переконливе прохання, обов'язкове для виконання. Прийнята й осмислена учнями вимога втрачає свою авторитарність, вона стає для них усвідомленою необхідністю. Адже всі вимоги спрямовані на реалізацію інтересів учнів, зміцнення їхнього здоров'я, фізичну досконалість, зрештою, на підготовку до життя. Важливо, щоби учні це зрозуміли і відчули. Так можна сформувати певні традиції.  Один із можливих варіантів таких вимог до учнів:

• мати міцні  знання, передбачені програмою, і  вміти їх застосовувати у процесі  самостійних занять;

• опанувати  техніку виконання фізичних вправ, що вивчаються на уроках;

• досягти можливого  для свого віку і здібностей розвитку сили, витривалості, прудкості, спритності, гнучкості;

• використовувати  набуті знання, вміння і навички  у щоденній праці та побуті;

• вміти точно і правильно виконувати стройові дії, вивчені на уроках;

• бути організованими під час виконання завдань учителя, виявляти творчість та ініціативу;

• швидко реагувати  на команди і розпорядження вчителя  чи фізкультурних активістів;

• самостійно виконувати фізичні вправи задля самовдосконалення;

• брати активну  участь у всіх формах фізичного виховання у школі та за місцем проживання;

• мати належну  спортивну форму.

У ході занять пряма  вимога вчителя повинна підкреслюватися опосередкованими її формами: порадою, проханням, довірою, натяком, заохоченням. Жодна з них не є універсальною, і тривале шаблонне використання будь-якої призводить до зниження її дієвості. Кожна форма вимоги має свою функцію і повинна використовуватись учителем залежно від внутрішніх колективних стосунків.

Зрозуміло, що зміст  вимог для оцінювання повинен періодично змінюватися залежно від постановки фізичного виховання у школі, традицій, рівня підготовленості учнів, орієнтації на фізичне виховання педагогічного колективу і батьків. Тому бажано обговорити ці вимоги в колективі (за активної участі дітей і батьків) і вже потім, яскраво і наочно оформивши, їх варто розмістити на видному, доступному місці (в кутку фізкультури, біля входу в спортзал, у залі).