Рекреаційні ресурси Львову



ВСТУП

 

Актуальність теми. Як відомо, туризм на сучасному  етапі існує як індустрія, як бізнес та як фізіологічна та психологічна потреба людей. Але слід пам’ятати, що завжди він є єдиною системою, що дозволяє туристичній індустрії робити великий внесок у національну економіку країни, її соціальний і культурний розвиток та чинити певний політичний вплив на міжнародні відносини. Найважливішим чинником зростання сектора послуг є туризм, що як основний елемент сфери послуг, останнім часом демонструє стійке і бурхливе зростання  в  усьому світі.

Невід'ємною  складовою світового туристичного процесу є й Україна. Внаслідок поступового розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму чисельність в'їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає.

Україна – одна з найбільших країн на південному сході Європи з багатими природо кліматичними та туристсько-рекреаційними ресурсами. Багатство природного та історико-культурного потенціалу України важко переоцінити. Чорне та Азовське моря, Крим, Карпати, Поділля та Волинь, понад 70 тис. річок, найбільші з яких – Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець і Дунай, складають основу туристично-рекреаційних ресурсів України.

Одним з перспективних, в туристичному відношенні, регіонів України є Львівська область. Вона багата на унікальні історико-культурні, етнографічні, архітектурні пам’ятки, на природні об’єкти, парки, театри, заповідники. Це є важливою передумовою розвитку туризму на Львівщині.

Об'єктом дослідження курсової роботи є історія та сучасний стан розвитку туризму на Львівщині.

Метою курсової роботи є дослідження сучасного стану та перспектив розвитку туризму на Львівщині.

Для реалізації зазначеної мети автор ставить перед собою  наступні завдання:

  • дослідити природній потенціал регіону та описати історико-культурні ресурси;
  • дослідити історичні аспекти розвитку туризму на Львівщині;
  • проаналізувати сучасний стан, визначити  проблеми та  перспективи       розвитку туризму на Львівщині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Загальні відомості  про область

 

Львівщина розташована в мальовничому Прикарпатському регіоні. Велика частина  території знаходиться у межах  Волинської і Подільської височини.  

Львівська область — адміністративно-територіальна одиниця (область) на крайньому заході України. Є однією з трьох областей історично-культурного регіону Галичина, частиною Карпатського єврорегіону. Площа - 21,8 тис. кв. км, 3,6% території України, 17 місце серед областей України. Населення складає 2540,6 тис. осіб. Одна з найрозвиненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному та науковому напрямках. Утворена 4 грудня 1939 року після анексії Західної України Радянським Союзом за Пактом Молотова — Ріббентропа.

Межує з Волинською, Рівненською, Тернопільською, Івано-Франківською та Закарпатською областями, має вихід до державного кордону з Республікою Польща. Адміністративно поділяється на 20 районів. Міста Борислав, Дрогобич, Львів, Моршин, Новий Розділ, Самбір, Стрий, Трускавець та Червоноград мають обласне підпорядкування.

Північ області відноситься  до зони мішаних лісів, зокрема, Малого Полісся; середня частина — до лісостепу, де виділяються пасма Розточчя, Гологір, Вороняк, Опілля та крайньої західної частини Подільської височини. Далі на південь йдуть карпатські передгір'я та, власне, Карпати. Вони представлені Бескидами. Південний кордон області збігається з Верховинським Вододільним хребтом. Територією регіону також проходить Головний європейський вододіл басейнів Чорного та Балтійського морів.

На території області  в північно-західній частині Подільського плато, яка має назву Гологори, знаходиться найвища точка Східноєвропейської рівнини – гора Камула (473 м над рівнем моря).

У Львівській області  знаходиться південна частина Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну та західні частини Передкарпатської нафтогазоносної області та Передкарпатського сірконосного басейну. Найбільшими промисловими центрами є Червоноградський, Львівський та Бориславсько-Дрогобицько-Стебницький.[11]

Трускавець, Моршин та Східниця є бальнеологічними курортами міжнародного значення. Архітектурні ансамблі Львова та Жовкви, замки та інші пам'ятки, на які багата область, Карпатські гори дають великі перспективи туристичному розвитку регіону.

Розташована на крайньому  заході країни. Позитивним у географічному  положенні Львівської області є  те, що по її території пролягають міжнародні комунікації, які з'єднують Україну з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією. Північна частина області лежить у межах Волинської височини, Малого Полісся та Подільської височини, відокремлена долиною Дністра від Передкарпаття. На південному заході області розташовані хребти Українських Карпат. Північна частина області розташована в лісостеповій зоні. Має сприятливі умови для розвитку сільського та рекреаційного господарства.

Особливою принадою Львівщини  є Львівські Карпати, які займають південну та південно-західну частину території області. Характерною рисою Карпат є їх унікальна природа, обумовлена гірським рельєфом і великими площами лісових масивів. Унікальні природні умови Карпат супроводжуються майже повсюдним поширенням різноманітних типів підземних екологічно чистих питних і мінеральних вод, що посилюють оздоровчу дію інших природних факторів. На терені Львівських Карпат поширені мінеральні води типу “Нафтуся”, залізисті та содові мінеральні води, вуглекислі мінеральні води, мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей, столові питні підземні води.

Особливим у Львівській області є Українське Розточчя. На площі 950 км2 налічується 26 природоохоронних об'єктів площею 75 км2, з них найбільше значення для заповідної справи мають заповідник Розточчя (20,8 км2) та 2 ландшафтні резервати (35,6 км2). Тут охороняються букові (східна межа ареалу) та унікальні сосново-букові ліси. Відпочинковий сезон в розтоцьких літнищах охоплює другу половину літа та осінь.

 До пам’яток природи відносять: Шевченківський гай, Стрийський парк, парк “Знесіння”, сад собору Св. Юра, Личаківський парк, парк ім. І. Франка та ін.[9]

Архітектурні пам'ятки і археологічні знахідки, музеї і галереї, театри і концертні зали, національні традиції і обряди, ділова активність і зручні шляхи сполучення – все це робить Львівщину центром туризму. Область з унікальними пам'ятками, розташована в регіоні рідкісних екологічно чистих природно-кліматичних умов, претендує на набуття статусу туристичного центру світового значення.

Львівщина обіймає історичні терени Галичини і є найбільшою в Україні за кількістю, різноманітністю і ступенем збереження архітектурно- містобудівної спадщини. Вона представлена всіма типами будівель широкого хронологічного засягу – від Княжої доби до середини XX ст. Найціннішими є пам’ятки стилістичних епох готики, ренесансу, бароко, класицизму, історизму і модерну, представлені у Львові та інших містах області найдовершенішими взірцями. В області на державний облік узято 3262 пам’ятки архітектури і містобудування, з яких понад 650 – загальнодержавного значення. До списку історичних міст і селищ включено 55 населених місць Львівщини: Белз, Борислав, Великий Любень, Винники, Городок, Дубляни, Жовква, Камарне, Львів, Моршин, Нагуєвичі, Шкло, Судова Вишня та ін. На базі комплексу пам’яток народного будівництва у Львові діє найстаріший в Україні Музей народної архітектури.[19]

У Львівській області  створено такі державні заповідники, як: Державний історико-культурний заповідник у м. Львові, заповідники: “Нагуєвичі”, “Тустань”, музей-заповідник “Олеський замок”, Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві, тощо.

Львівщина багата та на архітектурні пам’ятки, тому для детальнішого опису автор поділяє іх на сакральні та цивільні пам’ятки.

Львівщина є центром  культури і мистецтва західної України. У кожному куточку області  є своя скринька духовності – музей.  В 1873 р. засновано один з найперших в Європі Природничий музей, в 1847 р. – один з найбільших етнографічних музеїв Європи, де є найбагатша художня скарбниця декоративного ужиткового мистецтва України та найбільша і найцінніша в Україні колекція годинників. В 1897 р. – створено найбільший художній музей в Україні – галерею європейського мистецтва, в якому зібрано понад 50 тис. творів мистецтва. Справжньою перлиною є перший український Національний музей, заснований митрополитом А. Шептицьким в 1905 р., серед експонатів якого – найбільша у світі колекція українського іконопису. Єдиний в Україні музей зброї – Арсенал, також заснований на Львівщині.[16] 

Формуванню активного  ділового середовища сприяє проведення у Львівській області міжнародних виставок і ярмарок. Традиції проведення виставок сягають XIX ст., коли область справедливо вважається однією із найбільших ярмаркових центрів України та Європи.

Дослідивши територію  Львівщини можна дійти висновку, що область надзвичайно багата на пам’ятки історії та культури. Найціннішими пам’ятки стилістичних епох готики, ренесансу, бароко, класицизму, історизму і модерну, представлені у Львові та інших містах області найбільш довершеними взірцями. Крім того природні ресурси Львівщини, які представляють собою мінеральні води, клімат, парки та гаї, рослинний та тваринний світ, мальовничі місцевості Карпат та Розточчя є унікальними і дають можливість віднести Львівську область до одного перспективних регіонів України.

 

 

 

 

 

Розділ 2

 Природні рекреаційно-туристичні ресурси Львівської області

    1. Рельєф області як рекреаційно-туристичний ресурс

 

Складній тектонічній  та геологічній будові території  Львівської області відповідає не менш складний та різноманітний рельєф, що робить нашу область своєрідною, цікавою і привабливою:      

- своєрідного, бо тут  наявні низинний, височинний, горбогірний та гірський рельєф;            - цікавою, бо розгадка, специфіки рельєфу веде до розгадки історії його походження;            - привабливою, бо рельєф тут живописний, привабливий для очей, привабливий різноманітністю, динамічністю.

Проїжджчаючи з півночі  Львівської області до півдня (а це можна здійснити приблизно за 4-5 годин) через Сокаль, Жовкву, Львів, Миколаїв, Дрогобич, Стрий, Сколе, Славське пересікаються: Сокальське пасмо Волинської височини, низовина Малого Полісся, хвилясте підвищення Пасмового Побужжя, видно височину Розточчя (справа перед Львовом), Львівське плато, Стільське горбогір'я (видно зліва перед Миколаєвом), Верхньо-Дністровську низовину, Дрогобицьку (передгірну) височину, низькогірні окраїнні хребти Карпат, середньогірні Сколівські Бескиди, низько- і середньогірні хребти Верховини.

Такий спектр нерівностей  поверхні Землі (рельєфу) має свої умови, причини, та чинники формування.[3]

В межах платформенної  частини Львівської області рельєф рівнинний: низовинний і височинний. Діапазон висот тут коливається від 185 м до 471 м. Найнижчий пункт розташований в руслі ріки Західний Буг на північній межі області. Найвищим пунктом є вершина г. Камула, яка розташована в пасмі Гологори, що належить до Подільської височини (біля с. Романів). Принагідно додамо, що ця вершина є найвищою на всьому рівнинному просторі від Карпат до гір Скандінавських, Уралу, Кавказу, Криму. Лише Хотинська височина з горою Берда, що розташована в межиріччі Пруту і Дністра (у Чернівецькій області) має більшу висоту – 515 м.

У північну частину Львівської області входить південне пасмо Волинської височини — Сокальське. Це невисоке (до 290 м) хвилясте підвищення, що простягається широтно і продовжується на заході в Польщі і на сході — у Волинській області. Височина розділена на окремі частини долиною р. Західний Буг — широкою і добре сформованою з пологим і відносно низьким лівим берегом та високим правим берегом. У височину врізаються долини коротких річок, що виходять до основної долини — до Бугу.

Відносні висоти (перевищення  вододілів над долинами) тут коливаються у межах 100 м, хоч переважають 20-40 метрові перепади. Лівобережна частина височини має більш плавні форми рельєфу, сформовані терасові рівні. Правобережна частина височини ускладнена глибшими і різкішими врізами, крутішими схилами. З південного боку Сокальська височина закінчується виразним прямолінійним уступним зниженням до Малого Полісся.

Мале Полісся можна характеризувати як внутрішню котловину в межах Волино-Подільської височини. Розташоване між окремими пасмами цієї височини — Волинським пасмом на півночі, Розточчям на заході і Поділлям на півдні та південному заході. Воно має форму пропорційного прямокутного трикутника, найкоротша сторона якого простягається вздовж Розточчя, прямий кут розташований на місці крутого повороту Подільського уступу (біля г. Камула), а гострий кут орієнтований на схід, де (вже на території Рівненської області) Мале Полісся «виклинюється» і вузькою «протокою» з'єднується з Житомирським Поліссям.[13]

Мале Полісся —  найрівніша територія в межах області. Місцями вона настільки плоска, що нахили майже не помітні, а вода після дощу не спливає, як звично, схилами, а застоюється калюжами на місці випадання. В цілому, в межах Малого Полісся діапазон абсолютних висот коливається від 187 до 330 м, що не дозволяє відносити його до низовин. Найбільш вирівняною і плоскою є центральна смуга Малого Полісся.

Окраїнні частини (з  усіх сторін) припідняті і слабо  хвилясті. Особливо виразно це проявляється на північній (перед Волинською височиною) смузі — біля сіл Карів, Домашів, Корчин, м. Радехів, с. Лопатин, де близько до поверхи виходять мергелі. Подібна ситуація спостерігається і з південного боку Малого Полісся, де відклади мергелю знову близькі до поверхні.

Своєрідною височинною складовою частиною Малого Полісся є Пасмове Побужжя, що розташоване у чотирикутнику між Жовквою, Буськом, Красне Відниками, Львовом. Воно складається з підвищених пасм і міжпасмових знижень, що простягаються паралельно з заходу на схід. Всього виділяється шість таких пасм: Смереківське, Куликівське, Грядецьке, Малехівське, Винниківське, Чижиківське. Пасма піднімаються над зниженнями на 30-50 м, мають майже плоскі, або слабохвилясті поверхні і досить виразні бокові схили. Деякі широкі пасма (Куликівське) мають внутрішні повздовжні зниження, що ніби розділяють ці пасма на окремі «поздовжні» блоки. Південні пасма у своїх східних частина) розділені поперечними річковими долинами на окремі «поперечні» блоки.

Міжпасмові зниження представляють собою широкі плоскі (абсолютно плоскі) долини, виповнені торфовищами. В межах долин усі річки спрямлені (перетворені на канали), прокладена сітка додаткових осушувальних каналів.

Дуже цікавими формами  рельєфу тут є дюни, що розташовані  поодиноко групами чи ланцюгами. Дюни мають відносні висоти 5-10-15 (до 25 м) м, а крутизна їх схилів — 3-7-15 градусів. Смуга Малого Полісся, де дюни є характерним елементом рельєфу території простягаються від державного західного кордону (між м.Угнівом і Рава-Руська) до східних меж області в околицях Бродів. На топографічних картах цю смугу можна виділити за скупченням зелених плям лісів, які є індикатором піщаних відкладів і разом з ними — дюн.[17]

Дуже подібною за характером рельєфу є ще одна частина Львівської області — трикутник між Розточчям  на сході, лінією через міста Мостиська — Судова Вишня на півдні і західною державною границею на заході. Подібність у них, тільки зовнішня — за рельєфом, грунтами, рослинністю і четвертинними відкладами. Тектонічні структури даної території дуже різні: тут розташовані контакти Передкарпатського тектонічного прогину, Західно-Європейської та Східно-Європейської тектонічних плит. Дочетвертинні відклади також дуже відмінні (Яворівські поклади сірки). Проте, потужний шар відкладів четвертинного часу (піски, суглинки) і однакові рельєфотворчі процеси аналогічних малополіським привели до формування на описуваній території поліських рис рельєфу. Варто відзначити дещо сильніше виражену хвилястість поверхні.

 

    1. Кліматичні рекреаційно-туристичні ресурси

 

Львівська область розташована  у смузі помірно-континентального, (на переході від морського до континентального) клімату.

Така «перехідна» характеристика клімату зумовлена географічним розташуванням території області  в помірних широтах і на «перехресті» шляхів міграції повітряних мас, а також специфічними рисами її поверхні (наявність заболочених рівнин, піщаних територій, височин та гір).

Як відомо, специфіку  клімату визначають кількість тепла, яка одержується від Сонця, кількість  тепла чи холоду які приносяться  з повітряними масами, кількість опадів, випаровування, вітри, хмарність.

Кількість тепла, що приходить  від Сонця, залежить від кута падіння  сонячних променів на землю та від  тривалості сонячного сяяння, що обмежується  тривалістю дня, хмарністю, крутизною  схилів та їх орієнтацією відносно Сонця.

Географічна широта Львівської області забезпечує можливість падіння  сонячних променів на горизонтальну  поверхню, в середньому, під кутом 41°, що можна спостерігати в обідню пору під час весняного та осіннього  рівнодення. Максимальний кут падіння  сонячних променів досягається в час літнього сонцестояння (62°), а мінімальний — в час зимового сонцестояння (17°). Як видно, діапазон змін кута падіння сонячних променів протягом року великий, що і обумовлює наявність сезонів: зими, весни, літа, осені.

Тривалість денної частини доби також залежить від географічної широти місця, бо визначається інтервалом часу між сходом і заходом сонця. У Львові цей час найдовшим є в липні і становить 16 год. 20 хв., а найкоротший у грудні – 8 год. 10 хв.

Орієнтація (експозиція) схилів та їх крутизна мають свій додатковий вплив на тривалість та інтенсивність прогріву поверхні землі і приземного шару повітря. В центрі області (на Розточчі) схили південної експозиції крутизною 15-20° одержують тепла стільки ж, скільки і горизонтальна поверхня в степовій частині України, а схили такої ж крутизни, але орієнтовані на північ можна прирівняти за кількістю сонячного тепла до горизонтальної поверхні на широті Санкт-Петербурга.

Тривалість сонячної інсоляції (сяяння) залежить від тривалості дня, але певну корекцію вносить хмарність. Львівська область належить до областей із значною хмарністю протягом усього року. При цьому слід пам'ятати, що хмарність в межах області нерівномірна і за сезонами, і територіально. Тривалість захмареного неба може досягати до 80% днів у грудні. Ймовірність ясного і малохмарного неба найвищі у серпні та вересні. [18]

У період з малою хмарністю  сонячне тепло є основним джерелом прогріву території, а тепло, що приходить  з прогрітим повітрям — менш впливове. Зворотні висновки стосуються хмарних днів: вирішальне значення тоді має температура повітряної маси, що надійшла на територію області.

Повітряні маси, що приносяться  на територію Львівської області  мають різне походження: морське (північне, західне, південно-західне) та континентальне (східне та південно-східне).

Основними центрами атмосфери, що впливають на рух повітряних мас, які приходять на територію області, є наступні: Азорський та Сибірський максимуми та Ісландський мінімум. Активність центрів збільшується в зимовий період.

Сибірський максимум (зимою) формує сухе та холодне повітря, що зрідка досягає Львівської області. Частіше сюди приходить повітря  з півночі — також морозне, але дещо вологіше. Періодично зимою  приходить морське повітря з  заходу та південного заходу — сире і тепле, що приносить снігопади і обумовлює відлиги. Повітря, що сформувалось над Атлантичним океаном в південних широтах є настільки впливовим, що серед зими може забезпечити підняття температури до 5-15°С тепла.

В теплий період року материк Євразія прогрівається і зона високого тиску в Сибіру зникає. Послаблюється також Ісландський мінімум, а над Північним Льодовитим океаном формується зона високого тиску, який обумовлює міграцію холодних повітряних мас до півдня — в тому числі до Львівської області. Саме тому літом можливі швидкі зміни теплої погоди на холодну, антициклональної на циклональну.

Отже, для території  області у всі сезони року характерними є швидкі зміни погоди, а разом  з тим і різкі зміни метеорологічних  показників — температури і вологості повітря, температури грунту, напряму і швидкості вітру, кількості опадів, атмосферного тиску.

Додаткові впливи на формування кліматичних показників має рельєф — низька рівнинна поверхня сприяє швидкому проходженню повітряних мас, а підвищена — (височини і гори) створює бар'єрний ефект. У межах області найдійовішим бар'єром для проходження повітряних мас є Карпати. Вони майже не пропускають вітрів з півночі і північного заходу, спрямовуючи їх вздовж Карпат — до південного сходу, а вітри з південного сходу — до північного заходу. На територію області часто прориваються вітри з Закарпаття — з південного заходу.

При проходженні через  Карпати вітри прориваються перш за все по низькогірних територіях, а також по глибоких поперечних долинах, які утворюють так звані «вітрові коридори». Швидкості вітрів у Карпатах бувають дуже великі (до 30 і більше м/сек), що спричиняє вітровали та буреломи у лісах.

(Силу вітру почали  використовувати для виробництва  електроенергії: на перевалі між  м. Борислав і с. Східниця з літа 1997 р. працює перша в Карпатах вітрова електростанція, що включає сім вітроагрегатів потужністю 100 кВт кожний).[12]

Висотні рівні гір  впливають також і на температуру  повітря, бо з висотою повітря  розріджується, тиск зменшується, а  температура падає. У зв'язку з цим у горах завжди (крім випадків інверсії) холодніше і вологіше, ніж на рівнинах, а на хребтах — холодніше, ніж в прилеглих долинах. Крім цього, з підніманням теплого і вологого повітря вверх (по схилах хребтів) воно швидко охолоджується і досягає стану, коли водяна пара в повітрі насичує його, формує хмари, а при подальшому піднятті і зниженні температури з цих хмар може випадати дощ. Після перевалювання через хребет повітря опускається, від цього нагрівається, а хмара обезводнюється і розсіюється. Звідси випливає, що вітроударні схили завжди холодніші і одержують більше опадів, ніж завітряні схили. Цей ефект особливо інтенсивно проявляється при проходженні повітряних мас з Закарпаття.

В горах при виникненні різниці нагріву нижніх та верхніх рівнів у ранішні та вечірні години виникають гірсько-долинні вітри: зранку вверх по долині, а ввечері — вниз. При значній різниці в прогріві бокових схилів долини може виникати й поперечна до простягання долини місцева циркуляція повітряних мас від холодного схилу до теплого. При зимовій антициклональній погоді в гірських котловинах і долинах може застоюватись холодне повітря, формуючи «острови» холоду з тривалими морозами. Влітку в подібних ситуаціях долини «накриваються» туманами.

Мале Полісся, як низька і багата на піщані відклади рівнина прогрівається швидко і сильно, а тому місцеві метеостанції фіксують тут найвищі середні та максимальні температури літом і найнижчі (в межах рівнини) — зимою.  Розточчя, Гологори, Вороняки, як і решту горбогірного Поділля, що виділяється більшими висотами і залісненістю, є трохи холоднішими від навколишніх низовин, одержують більше опадів, довше зберігають сніг (особливо на схилах північної орієнтації). Фази розвитку рослин (розвивання бруньок дерев, цвітіння та плодоношення трав) також відбуваються із запізненням.            В Карпатах кількість опадів збільшується з наростанням висот і наближенням до границі з Закарпатською областю і досягає тут 1000 і більше міліметрів за рік. Проходження повітряних мас через гори відбувається переважно по низьких їх частинах, великих поперечних та поздовжних долинах. Високі та довгі хребти стають бар'єрами, важкими для подолання. Затримка хмар на їх схилах може приводити до збільшення кількості опадів і вихолоджування.

В розширеннях долин, захищених котловинах та в низькогір'ях оточених вищими хребтами (м. Славське, с. Головецько, с. Плав'я, с. Тухля, м. Турка) спостерігається накопичення і застій холодного повітря зимою, що сприяє продовженню залягання снігового покриву на схилах, формуванню низових туманів, інверсій температур.

Окремі вершини, навіть високі (приклад — Тростян – 1232 м) не виявляють значних впливів  на проходження повітряних мас, бо вони їх легко обходять. На них мало збільшується швидкість вітру, а зміни температур і збільшення тривалості залягання снігового покриву (на лещатарських трасах у тому числі) здійснюється за рахунок абсолютної висоти та експозиції схилів.

 

    1. Гідрологічні рекреаційно-туристичні ресурси

 

За наявністю рекреаційних ресурсів Львівська область займає одне з провідній місць в державі. Природні рекреаційні ресурси Львівщини представлені лікувальними мінеральними водами, лікувальними грязями, озокеритом, кліматичними, водними, лісовими. Частка природно-рекреаційного потенціалу Львівщини у сумарному природно-ресурсному потенціалі України складає 5.377%о. Серед карпатських областей за сумарним потенціалом природних рекреаційних ресурсів вона поступається лише Закарпаттю (7,036%). 9 структурі рекреаційних ресурсів області 70% припадає на ресурси відпочинку і туризму і 30% - на ресурси санаторно-курортного лікування . У сумарному природно-ресурсному потенціалі Львівської області природні рекреаційні ресурси становлять 14 3%, що значно вище відповідного показника по Україні (9,5%).

Провідне місце в  структурі рекреаційного потенціалу області займають лікувальні мінеральні води. З восьми типів мінеральних вод, що застосовуються з бальнеології, на Львівщині відомо сім, які виділяються у чотири зони їх поширення.

В зоні поширення мінеральних  неспецифічних вод типу "Нафтуся" розташовані курорти Трускавець (добовий дебіт родовища складає 47,2 м3, добу), Східниця (64,6 м3/добу), Верхньосинєвидненське родовище та близько 40 інших проявів джерел "Нафтусі" із загальними розвіданими та прогнозними ресурсами понад 5000 м3/добу.

В зоні поширення лікувальних  розсолів з підвищеним вмістом сульфатів  розташований курорт Моршин (79,0 м3/добу). Сумарні розвідані та прогнозні ресурси лікувальних розсолів складають понад 600 м3/добу, з яких на даний час використовується лише приблизно 1 м3/добу.

На базі мінеральних  сульфатних вод функціонують курорти  Великий Любінь (запаси вод - 57,6 м3/добу), Немирів (320 м3/добу), Шкло (5,0 м3/добу). Загальні та прогнозні запаси даного типу вод сягають декількох тисяч м3/добу. В даний час використовується лише приблизно 250 м3/добу.