Рекреаційні ресурси України

              Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

           Київський національний торгівельно – економічний університет

                       Чернівецький торгівельно – економічний інститут

                                  Кафедра менеджменту та туризму 
 
 
 
 

                                        КУРСОВА РОБОТА

                       з дисципліни «Рекреаційні комплекси світу»

                               на тему: Рекреаційні ресурси України 
 
 
 
 

      Виконувала  :студентка 1 курсу ФМТРГ

                                                                                          спеціальність: туризм

                                                                                                6.140103

                                                                                           заочної форми навчання

                                                                                         Зяблюк Альона Сергіївна

                              Перевірив: старший викладач Попович Наталія Михайлівна 
 
 
 
 
 

                                    Чернівці - 2012 

ЗМІСТ 
 
 

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. У сучасному світі  відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров'я  – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років  у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов'язано в першу чергу із значним зростанням доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.

      Крім  того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.

      На  сьогодні рекреаційно-туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки, яка, за результатами 2010 року, утворила 10,7 % світового внутрішнього продукту і поглинула біля 11% витрат споживачів.

      Туризм  і рекреація є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих  місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових робочих місць на протязі наступних п'яти років. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу.

      Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є туристична галузь в Україні.

      Предмет дослідження – рекреаційні ресурси  України.

      Метою курсової роботи є дослідження рекреаційних ресурсів України.

      Мета  роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

• дослідити поняття рекреаційних ресурсів;
• проаналізувати стан рекреаційних ресурсів України;
• охарактеризувати стан рекреаційного комплексу України;
• визначити проблеми та перспективи розвитку рекреаційного комплексу України.

Розділ 1. Поняття рекреаційних ресурсів. Аналіз рекреаційних ресурсів України

      1.1. Суть поняття рекреаційні  ресурси та їх  характеристика

      Рекреаційні ресурси – це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних  комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

      Про потреби населення в організованих  рекреаційних територіях, які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, почали говорити на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямів суспільно-економічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях.

      Природні  рекреаційні ресурси – це особливості  природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.

      Соціально-економічні рекреаційні ресурси – культурні  об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

      Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів:

      31,1% – природа,

      28,5% – клімат,

      14,5% – мистецтво,

      11,3% – історія,

      7,7% – харчування,

      3,7% – архітектура,

      3,2% – релігія [14, 21].

      До  основних видів рекреаційних ресурсів належать:

      1) узбережжя теплих морів;

      2) береги річок, озер та водосховищ;

      3) лісові та лучні масиви;

      4) передгір'я та гірські країни;

      5) міста – столичні та історичні  центри;

      6) міста-курорти або курортні місцевості;

      7) релігійно-культові комплекси та  окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів;

      8) давні міста, фортифікаційні споруди  (печерні міста, фортеці тощо), каменярні [14, 24].

      Поняття "рекреаційні ресурси" є набагато ширшим від поняття "туристичні ресурси", оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал. Зупинимось на найбільш важливих складових саме природного потенціалу.

      В Україні є великі рекреаційні  ресурси, які мають міжнародне значення. Уся територія України характеризується виключно сприятливими умовами та наявністю  різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення, проведення різних видів туристичної діяльності.

      Урізноманітнення  та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища є головною причиною виділення  нових рекреаційних територій, а основа їхнього виділення – конкретні ландшафти з індивідуальним набором сприятливих для відпочинку характеристик та природних умов. Оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцевості та правильному виділенню профілю рекреаційної зони.

      Природні  умови з огляду на їхню циклічність  та періодичність необхідно розглядати окремо для зимових та літніх видів  відпочинку.

      Основа  територіальної організації туризму  – наявність на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їхні типи: природні, історико-культурні та соціально-економічні.

      Природні  рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості  повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб'єкта рекреації.

      Рельєф  залежно від ступеня розчленованості  сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території.

      Кліматичні  характеристики повинні враховувати  сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря та опади, що оцінюють з урахуванням теплового стану  людини та її потреб. Кліматичний комплекс також повинен охоплювати дані про стан повітря: чистоту, насиченість фітонцидами, ступінь іонізації. Кліматичні дані є основою для розрахунку середньорічної кількості сприятливих для кліматотерапії днів.

      Гідрологічні  складові потенційної рекреаційної зони також є сприятливим рекреаційним чинником. Потенційні експлуатаційні запаси термальних вод у цілому по Україні за способами експлуатації становлять:

• при фонтанному способі – 23,2 тис.м³/добу,
• насосному – 125 тис.,
• з підтримкою пластових тисків – 273 млн. м³/добу.

      Гідротермальна енергія досягає 687,2 млн. і 441 млн. Гкал/добу. Термальні води розміщені в Україні у двох артезіанських басейнах – Причорноморському і Закарпатському.

      Ріки, озера, ставки, водосховища створюють  можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об'єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.

      Лісові  рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе  значення має ступінь благоустрою  лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей. Характеристики лісових ресурсів необхідні для територіальної організації оздоровчих видів рекреації.

      Компоненти  ландшафтних комплексів, їхні властивості  можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого проекту необхідне ландшафтне обґрунтування.

      Історико-культурні  рекреаційні ресурси мають пізнавальне  значення і можуть бути використані  для задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля –  основа життєдіяльності етносу, тому пам'ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та надбанням інших етнічних груп [14].

      Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри "продукції" рекреаційної діяльності залежать від різновиду  рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища. Ефективність рекреаційної діяльності функціональної зони значно залежить від розгалуженості об'єктів інфраструктури та кваліфікованих трудових ресурсів.

      Рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна  розділити на такі групи:

      1) ресурси, функціонально необхідні  для конкретних видів відпочинку;

      2) ресурси, що впливають на процес  відпочинку та його ефективність;

      3) ресурси, що впливають на можливість  рекреаційного будівництва та  функціонування інфраструктури [14, 32].

      Рівень  концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної  рекреаційної зони та її спеціалізацію. Рекреаційна зона може бути інтегральною, що охоплює всі види рекреаційної діяльності, або спеціалізованою  залежно від наявних рекреаційних ресурсів.

      Потреби суб'єкта рекреації фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від  наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів. До питання рекреаційного попиту треба підходити індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам'яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. У разі формування потенційної рекреаційної зони потрібно пам'ятати, що повинна утримуватися рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями.

      У разі рекреаційного планування необхідне  визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які забезпечують стійкість природних комплексів – важливу умову збереження рекреаційного потенціалу території. Стійкість – це здатність протистояти дії сил, що намагаються вивести територіальну систему зі стану рівноваги. Стійкість до рекреаційних навантажень залежить від багатьох природних факторів: крутості схилів, типу ґрунтового покриву, складу і віку трав'яного, чагарникового та деревного покриву, кліматичних характеристик тощо, а також різновиду рекреаційних занять та кількості рекреантів. Критичне рекреаційне навантаження на досліджувану територію не повинне перевищувати очікуваного потоку туристів, тобто оптимальної ємності території. Потрібно зазначити, що не можна визначити загального навантаження, якщо невідомий прогнозований термін перебування суб'єкта відпочинку на рекреаційній території та тривалості самовідновлення пошкоджених рекреаційною діяльністю елементів природних комплексів. Коли розриваються зв'язки між компонентами природного комплексу, порушуються процеси обміну речовин та енергії, відбувається рекреаційна дигресія. Вона виявляється в погіршенні санітарного стану, естетичного вигляду території, в розвитку несприятливих процесів (площинної ерозії, зсувів) із-за тривалого неконтрольованого використання рекреаційної території. Конструювати виділену для провадження рекреації територію треба з урахуванням просторово-часових параметрів, що допоможе організувати рекреаційну діяльність на цій території ефективніше, правильно розподілити рекреаційне навантаження.

      Для будь-якої території є екологічна межа щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами, можливостями та потребами  споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження навколишнього середовища та динамічного використання складових природних комплексів за умов інтенсивного рекреаційного використання [14, 36].

      Ландшафтознавець  може бути в цій ситуації проектувальником, який дає рекомендації щодо облаштування території, на підставі всебічного вивчення взаємозв'язків між природними компонентами на основі ландшафтних карт. Ландшафтні карти відображають об'єктивну структуру природного комплексу, дають синтетичне уявлення про природні умови території.

      Отже, на характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території – чистота або забрудненість вод, повітря, ґрунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІД, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не припиняються.

      1.2. Характеристика рекреаційних ресурсів України

      Туризм  в Україні може перевернути ваші уявлення про відпочинок! Залежно  від схильностей та вподобань  людини лише за одну поїздку до України  можна охопити низку туристичних  та оздоровчих напрямків.

      Від часів язичницьких капищ минулого до сьогодення християнських, буддистських та мусульманських храмів Україна була та лишається рідною домівкою для багатьох релігій та освячених вірою та часом святинь. Софія Київська, Києво-Печерська Лавра – видатні, проте далеко не єдині історико-архітектурні пам'ятки віри та духовності.

      Архітектурні  пам'ятки України можуть розповісти сиву історію античних міст – держав, повідати про боротьбу із кочовими племенами, про прийняття християнства, показати козацьке бароко та витвори  сучасних зодчих. Музеї під відкритим небом перенесуть у минуле на декілька століть, особливо, якщо ви навідаєтесь у час народних гулянь – вир радості та безтурботності дозволить вам на цілий день забути про ХХІ століття.

      Заповідниками в наш час оголошуються території, що мають загальнодержавне значення. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. Крім того, до складу екологічної мережі входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.

      Природні  ландшафти спостерігаються майже  на 40% території України. У найменш  зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа  яких становить близько 19,7% території  країни. Враховуючи, що лише 44% лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7% території країни.

      Найбільш  захищеними є природні комплекси  в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2010 року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4% території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. гектарів [1].

      Володимир Литвин: "У всіх країнах світу, на всіх континентах відомі музейні зібрання є гордістю держав, їх духовною скарбницею. Україна по праву пишається своїми музеями, які становлять частину культурної спадщини всього людства. Саме завдяки музейним працівникам збережено духовні цінності Української держави."

      Славні  і багаті традиції музейного будівництва  сягають часів Київської Русі і знаменитої книгозбірні Ярослава Мудрого. Важливо згадати імена  таких відомих істориків, археологів, етнографів, мистецтвознавців, як Микола Біляшівський, Данило Щербаківський, Дмитро Яворницький, Олександр Лазаревський, Іларіон і Віра Свєнціцькі, які активно працювали на ниві започаткування і розбудови музейних закладів. Розвиток цих традицій продовжується.

      Немає сумніву, що музеї і заповідники України як культурно-освітні і науково-дослідні заклади і далі робитимуть вагомий внесок в реалізацію культурної політики держави.

Таблиця 1.1

Мережа  природних і біосферних заповідників та національних парків України [14, 40]

      Мінеральні  води. Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:

      Група А: мінеральні води без специфічних  компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

      Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена  наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область).

      Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю  сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

      Група Г: залізисті, миш'яковисті або миш'якові  з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно-активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

      Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу "Нафтуся" – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іонно-дольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

      Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну  їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область) [14].

      Лікувальні  грязі. В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

      В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф'яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

      Значні  поклади лікувальних торф'яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки [14].

      Лікувальні  ресурси лісів та ландшафтні ресурси. Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

      Площа українських лісів державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть використовуватися для  рекреаційної діяльності, – 4 мільйони гектарів. Комплексна оцінка лісів  дала змогу виділити 265 зручних для  рекреаційного освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею, яка перевищує 1 млн. га (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Розміщення  лісових територій, придатних для  рекреаційного освоєння [14]