Рельєфно-грунтова характеристика території

  Зміст

      Вступ

1.   Загальна характеристика об'єкту (географічне положення, склад і    співвідношення земель, виробничі напрямки)

2.   Геоморфологічна характеристика території.

3.   Фізико-хімічна характеристика ґрунтів території

4.   Взаємовплив екологічних компонентів території

      Висновки

      Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Кадастри  природних ресурсів — систематизовані зведені дані, які якісно і кількісно характеризують визначені види природних ресурсів, містять фізико-географічні характеристики, класифікації, відомості про динаміку, ступінь вивченості, еколого-економічної значимості тих чи інших об'єктів і ресурсів. Додатково кадастри налічують картографічні і статистичні матеріали, подають рекомендації з використання природних ресурсів, заходи щодо їхньої охорони та іншу інформацію.

      З  метою забезпечення збору, обробки,  збереження та аналізу інформації  про стан навколишнього природного  середовища, прогнозування його  змін і розробки науково обґрунтованих  рекомендацій для прийняття ефективних  управлінських рішень в Україні  створюється система державних  кадастрів природних ресурсів.

     Раціональне і ефективне використання земель вимагає забезпечення відповідною  інформацією про земельну територію, як об'єкту природного продукту, яка  являється просторовою базою  розміщення всякого виробництва  і основним засобом виробництва  в сільському та лісовому господарствах

     Крім  того інші природні компоненти, такі як водні, мінеральні та другі ресурси, тісно пов'язані з земельними ресурсами.

З метою адаптації  виробництва до екологічних умов території, ефективного його розміщення по території, необхідна достовірна і повна інформація про екологічні умови території, яка забезпечується складанням рельєфно-грунтової характеристики на землі господарського або адміністративно-територіального  утворення. Це дає змогу розмістити окремі галузі аграрного виробництва  в найкращих для них екологічних  нішах.

     Рельєфно-грунтова характеристика утримує якісні показники  території за наявністю елементів  рельєфу, абсолютною висотою, стрімкістю схилів, експозицією, складом грунтів, їх фізико-хімічними характеристиками.

Виконання розрахунково-графічної  роботи дозволить студентам краще  засвоїти теоретичний матеріал з  дисципліни "Кадастр природних  ресурсів", привити їм практичні  навики, необхідні для уміння характеризувати і у чи іншу територію, як об'єкт державного земельного кадастру, землевпорядкування, розміщення виробничих сил тощо.

     Організаційне і науково - методичне забезпечення розробки регіональних кадастрів природних ресурсів (РКПР) здійснюється Міністерство екології та природних ресурсів України, регіональними органами державного управління і органами Міністерства екології та природних ресурсів України разом із відповідними підрозділами Державного Комітету України по земельних ресурсах, Комітету України з питань геології та використання надр, Державного Комітету лісового господарства України, Державного комітету рибного господарства України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру, Мінагрополітики України й інших міністерств і відомств.

     Обліку  й оцінці в регіональних кадастрах  природних ресурсів (об'єктів) підлягають:

1. ресурси земель, використовувані в господарській діяльності і соціальній сфері, резервні і не використовувані земельні площі;
2. ресурси надр     корисні копалини мінерального й органічного походження;
3. поверхневі і підземні води, природні і штучні водні об'єкти;
4. ресурси рослинного і тваринного світу  (у тому числі лісові : ресурси і лісові масиви, мисливськогосподарські ресурси й

мисливські угіддя, промислові ресурси внутрішніх водойм, Промислові ресурси морів і шельфу); '  ресурси   (природні  об єктн)   рекреаційного   і  соціально-культурного призначення;

5.особливо охоронні природні  території (заповідники, заказники,

національні парки і пам'ятники природи) і  біологічні об'єкпіи (рідкісні і ті, що зникають види тварин і рослин).

     Кадастрова  інформація формується на підставі облікових  матеріалів органів державного управління, підприємств і організацій, яку отримують при статистичному контролі запасів і стану природних ресурсів, інструментальним шляхом і за допомогою спеціальних технічних засобів (аерокосмічних, геодезичних і т.п. методів), натурних досліджень та інвентаризаційними заходами і моніторинговими обстеженнями стану навколишнього середовища. 

     Регіональний  кадастр природних ресурсів (об'єктів) містить достовірні дані про правовий етап, кількісну, якісну і економічну оцінку, а також моніторингово-прогнозну інформацію об'єктів.

     Облік кількості і якості природних  ресурсів (об'єктів) ведеться по їхньому фактичному стану і використанню в межах адміністративних одиниць (для територіальних кадастрів) і в межах природно-ресурсних об'єктів (басейнів рік, озер, морів, шельфу, родовищ і проявів корисних копалин, ареалів тварин і рослинних співтовариств для галузевих кадастрів).

     Економічна  оцінка природних ресурсів (об'єктів) являє собою систему натуральних показників (бали, класи, коефіцієнти) і вартісних показників у грошовому вираженні, що повинні враховувати чинники попиту і пропозиції, процеси інфляції, а також необхідність резервувати частину засобів для компенсаційних і природоохоронних заходів.

     КЛАСИФІКАЦІЯ  ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

     Великий теоретичний інтерес становить  класифікація природних ресурсів, яка  дає змогу оцінити масштаби їх запасів, можливість використання і  комплекс необхідних охоронних заходів (рис. 3). Невідновлювані ресурси характеризуються обмеженими запасами, використовувати  їх можна лише раз. Поповнення цих  ресурсів на Землі практично неможливе  через відсутність умов, в яких вони виникли багато мільйонів років  тому, або відбувається надзвичайно  повільно. До таких ресурсів належать насамперед багатства надр.

       Охорона цих ресурсів зводиться  до економного витрачання і  розвідки нових запасів, заміни  більш дефіцитних ресурсів менш  дефіцитними. Причому економне  витрачання передбачає не зменшення  видобутку, а його раціоналізацію  — запобігання втрат під час  видобутку, транспортування і  при переробці. При раціональному  використанні ресурси надр можуть  служити людині практично безконечно. Останнім часом навіть переглядається  питання про вичерпність цих  видів ресурсів. Завдяки прогресу  в техніці геолого-розвідувальних  робіт і технології видобутку  і обробки руд, а також повторному  використанні металів в майбутньому  вони, очевидно, зможуть класифікуватись  як невичерпні.

       До відновлюваних ресурсів належать: грунт, рослинний і тваринний  світ, деякі мінеральні ресурси,  наприклад солі, які осідають  в озерах і морських лагунах. Вони можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у деякій постійній кількості, що визначається рівнем їх щорічного відтворення і споживання.

       Однак іноді при безгосподарному  використанні деякі види відновлюваних  ресурсів можуть перейти в  розряд невідновлюваних або їх  відновлення потребує порівняно  більше" часу. Наприклад, родючість  грунтів, яка підвищується при  Їх раціональному використанні, може значно погіршитися при  неправильних методах обробки,  а ерозія, яка при цьому виникає,  часто фізично зменшує ґрунтовий  покрив. Те ж саме можна сказати  і про ресурси рослинного і  тваринного світу. При хижацькому  використанні порушується здатність  біологічних систем до самовідтворення,  і тоді ці ресурси стають  практично невідновлюваними.

     Рельєфно-грунтова характеристика утримує якісні показники  території за наявністю елементів  рельєфу, абсолютною висотою, стрімкістю схилів, експозицією, складом грунтів, їх фізико-хімічними характеристиками.

Виконання розрахунково-графічної  роботи дозволить студентам краще  засвоїти теоретичний матеріал з  дисципліни "Кадастр природних  ресурсів", привити їм практичні  навики, необхідні для уміння характеризувати  і у чи іншу територію, як об'єкт  державного земельного кадастру, землевпорядкування, розміщення виробничих сил тощо.

     Послідовність і хід виконання розрахунково-графічної  роботи приведені в послідовному виконанні окремих завдань. 

1.Загальна характеристика об'єкту (географічне положення, склад і      співвідношення земель, виробничі напрямки) 

Комарашевська сільська рада розташована в Миколаївському районі Одеської області. Загальна площа  сільської ради складає 1523,01 га.Миколаївський   район розташований у південній частині Одеської області.

     Рельєф. Геоморфологічні  і ґрунтоутворюючі  породи.

      Рельєф  території є спокійним з переважаючою  стрімкістю схилів   0 ^о -1^о, незначно частиною 1^о -3 ^о , що сприяє вирощуванню польових культур. Також дана територія пересічена декількома балками та невелику територію займають схили, стрімкістю 3 ^о-5 ^о ,5°-7°. 

     Характер  рельєфу, наряду з кліматичними умовами, в значній мірі визначають географічні  закономірності.

     В цілому, рельєф території відноситься до переважно рівнинному типу, де площа рівнинних ділянок переважає площу схилів. Значення рельєфу в формуванні ґрунтів і розвитку ґрунтового покрову велике і різноманітне. Рельєф виступає, перш за все, як фактор перерозподілу сонячної радіації та опадів в залежності від експозиції і крутизни схилів, впливає на водний і тепловий режим.

Клімат.

      Клімат  має великий вплив на ґрунтоутворення  і є одним з умов розвитку  ґрунтів. Клімат Миколаївського району жаркий, посушливий з короткою і теплою зимою.

      Кліматичні  умови формуються під впливом  атлантичних і середземноморських  повітряних мас, які утворюють  умови для теплого клімату  із середньорічного температурою  повітря +10. Позитивні температури  спостерігаються майже на протязі  9,5 місяців. Безморозний період  триває 200 днів. Кількість днів із  температурою +10   - 195. Середньорічна  місячна температура повітря  самого теплого місяця +22   .

       Особливістю річного температурного  режиму є повітря і м’яка  зима з частими відлигами. Сніговий  покрив зберігається не тривалий  час і є не стійким. Середня з максимальних денних висот снігового покриву за зиму складає 5 см.

        Річна кількість атмосферних  опадів складає 360 м, характеризуюча теплозабезпеченість рослин складає 3400.

      Характерною  особливістю клімату є засухи. Головним напрямком вітру для  всіх пор року є північний  і північно – східний. Таким  чином при формуванні ґрунтів  велику роль відіграє розподіл  опадів по порам року, інтенсивність  випадання опадів, відносна вологість  повітря і сила вітру.

      Глибина  промерзання ґрунту в середньому  досягає 41-44 см. Температура ґрунту знижується до 5-6°С, що обумовлює нормальне зимування усіх сільськогосподарських культур, в тому числі і багаторічних насаджень.

      Таким  чином, при формуванні ґрунтів  велику роль відіграє вологозабезпеченість - розподіл опадів по сезонам  року, інтенсивність їх випадання,  відносна вологість ґрунту і  сила вітру по сезонам. Всі  ці явища впливають на багато  особливостей біологічних ґрунтових  процесів і спричиняють розвиток  водної і вітрової ерозії.

Рослинність.

     Рослинності належить одне із найголовніших місць  серед факторів ґрунтоутворення, в  утворенні органічної частини ґрунту і закріплені її у вигляді гумусу.

     Дана  територія знаходиться в сухостеповій підзоні. Тут і різні сільськогосподарські культури, сади. Деревно – чагарникова  рослинність зустрічається у  вигляді штучних насаджень полезахисних лісосмуг. Головними породами є клен, ясен, акація, горіх, абрикос, вишня, та інші.

     На  оброблювальних масивах зустрічаються  бур’яни, серед яких розповсюджені  в’юнок польовий, осот, щириця, суріпка.

       Характеристика ґрунтового покриву.

     Ґрунтовий покрив території господарства представлений  чорноземами звичайними. Дерновий процес ґрунтоутворення проходив без участі ґрунтових вод. Недостатня кількість  вологи значно обмежила не тільки ботанічний склад рослин, але і їх склад  на території, а також накопичення  органічної маси.

          Відмирання рослин, їх гуміфікація  і мінералізація проходить в  сухому ґрунті, в результаті в  чого в ньому накопилося багато  різних мінеральних солей і  мало гумусу.

      Гумус  накопляється як за рахунок  кормової системи, так і за  рахунок підземної частини рослин. Процес акумуляції кальцію і  магнію, які насичують поглинаючий  комплекс ґрунту, обумовлюються  двома протилежно – направленими  процесами в період промочування  ґрунту і підвищення в них  солей в періоди осушення ґрунту.  Природний процес ґрунтоутворення  в чорноземах суттєво змінюється  при

     використані їх в сільському господарстві, що обумовлено механічною обробкою ґрунту з внесенням  добрив.

     2.Геоморфологічна характеристика території

     Для рельєфно-грунтової характеристики використовують план земель території  сільської ради, або окремого господарства, карту рельєфу і карту агровиробничих груп грунтів.

     На  плані земель повинні бути відображені  всі елементи ситуації і їх площі  згідно даних обліку земель. План земель виготовляють на креслярському папері, або використовують світокопії.

     На  карті рельєфу січення горизонталей може бути різним, а саме через 1,0м, 2,0м, 2,5м, 5,0м. Геоморфологічну карту виготовляють з січенням рельєфу горизонталями  через 5,0м. Кожну 5ту горизонталь викреслюють  з потовщенням і підписують її абсолютну висоту, яку установлюють на основі топографічних карт масштабу 1:1000-1:200000. Горизонталі кратні 50ти метрів відтіняють зеленим кольором.

     Складання геоморфологічної карти починають  з виділення вододілів і гідрографічної мережі, а потім ділять території  між ними за стрімкістю схилів. До вододілів відносяться пануючі висоти з ухилами до і" . При вододільні схили займають, як правило, стрімкість 1-3°, рідше - 3-5°. Схили стрімкіші відносять до корінних. Аналогічно виділяють і прируслові схили. У випадку наявності пологих схилів 1-3 від вододілів до елементів гідрографічної мережі, весь схил ділять на 5 частин. Саму верхню частину відносять до привододільиого схилу, середні 3/5 - до корінного схилу і саму нижню 1/5    до прируслового схилу.

     При однорідній стрімкості схилів більше 5°, прирусловий схил може не виділятись. Вододіли, привододільні, корінні і прируслові схили відтіняють синім кольором.

     Ареали  стрімкості схилів виділяють за прийнятою  градацією до 1,1-3", 3-5°, 5-7°, 7-10°, 10-15°  і більше 15° відтіняють їх червоним кольором і викрашують в кольори  згідно методичних рекомендацій по оформленню графічних та текстових матеріалів при складанні курсових, дипломних  проектів та інших землевпорядних робіт  для студентів спеціальності 7.070904 "Землевпорядкування та кадастр".

     Для роботи можна використати і існуючу  картограму стрімкості схилів, але  її треба детально проаналізувати на правильність виділення ареалів, нанести  горизонталі, виділити типи схилів і  абсолютні висоти.

     Тісно контактуючи з фундаментальними природничими науками (фізикою, математикою, хімією), геоморфологія широко користується і методами цих наук. Ще більше значення у геоморфологічних дослідженнях мають окремі методи, що лежать в основі наук геологічного комплексу (динамічної, історичної, інженерної геології, гідрогеології тощо) та наук, які вивчають зовнішні сфери географічної оболонки (метеорології, гідрології, ґрунтознавства та ін.). Методологічною основою всіх геолого-географічних наук, а серед них і геоморфології, виступає діалектичний метод пізнання оточуючого середовища. Він ілюструється взаємним зв'язком природних явищ, взаємодією протилежних сил, стрибкоподібним характером розвитку тощо. Серед універсальних загальнонаукових методів, що використовуються і геоморфологами, відзначимо також історичний (вивчає рельєф у послідовному розвитку), генетичний (вивчає походження окремих форм і типів рельєфу), порівняльно-описовий (виявляє різницю у прояві геморфологічних процесів, вивчає основні фактори формування рельєфу), математичні (забезпечують дослідників кількісною інформацією про рельєф - геометричні, кінематичні та ін.).

     В той  же час навіть найширший набір методів згаданих наук не може задовольнити спеціальних потреб геоморфології. Виступаючи як самостійна наука, геоморфологія має свій власний об'єкт дослідження (рельєф), а отже, і базується на специфічних методах його аналізу.

     В залежності від організації геоморфологічних робіт розрізняють: методи польових геоморфологічних досліджень (експедиційні), які спираються на маршрутні обстеження території і поєднуються з геоморфологічним картографуванням; методи стаціонарні, що передбачають тривалі спостереження за динамікою рельєфу на спеціально визначених стаціонарах, які організовують у межах характерних для даної території (ключових) ділянок; методи камеральні, які спрямовані на опрацювання польових матеріалів, їх узагальнення, моделювання рельєфу тощо.

     За  спрямуванням геоморфологічних досліджень виділяються дві великі групи  методів -геолога-геоморфологічні (спрямовані головним чином на аналіз зв'язків  будови поверхні з геологічною основою; за допомогою цих методів визначаються, наприклад, вік рельєфу, особливості його розвитку у минулому тощо) та географо-геоморфологічні, пов'язані з вивченням інтенсивності геоморфологічних процесів, їх прогнозуванням на майбутнє тощо.

     При проведенні морфометричних обчислень  особливої уваги заслуговує питання  співставності фізичних розмірностей показників, які використовуються у тих чи інших формулах та залежностях. Саме з цією проблемою пов'язується найбільша кількість помилок та огріхів при виконанні морфометричних робіт (наприклад, в одну й ту ж саму формулу вносяться без належних перехідних коефіцієнтів одні величини, виражені у метрах, інші - у кілометрах тощо). Особливу увагу слід звертати на вирази, де використовується інформація про похил схилів, який, як відомо, може виражатися через кут'нахилу (тобто у градусах), через тангенс цього кута (величина безрозмірна), або наводитися у відсотках чи проміле. 
 

     Геоморфологічна характеристика території

Рельєфно-грунтову характеристику дають тільки на сільськогосподарські угіддя: ріллю, багаторічні насадження, ефіроноси, сіножаті та пасовища. Всі  сільськогосподарські угіддя нумерують  цифрами від "1". Для характеристики можна використати нумерацію  земельних угідь кальки контурів.

     В таблиці 1-1 додатку 1 на самій верхній строці підписують назву сільськогосподарського угіддя, наприклад рілля. У строці нижче проставляють номер контуру  і виписують його загальну площу. Назви грунтів які входять  в даний контур записують у  відповідну строку і . визначають їх площі. Сума площ грунтів повинна складати загальну площу контуру. Кожний тип, підтип грунту характеризують відносно його розміщення абсолютної висоти, елементу рельєфу, експозиції. Окремі характеристики повинні складати площу гину, підтипу  грунту, а характеристики типів, підтипів грунтів повинні складати загальну площу контуру. Типи, підтипи грунтів  беруться з легенди, а їх площі  визначаються любими доступними засобами шляхом накладання карти грунтів  на план земель території.

     Абсолютну висоту і елементи рельєфу визначають на основі геоморфологічної карти, яку  накладають поверх плану земель території  і карти грунтів.

     Експозиції      визначають     з     допомогою      експозітометра,      який виготовляють на прозорій основі. Для цього викреслюють круг діаметром 10см,  визначають основні  напрямки  світу  Північ, Південь,  Схід, Захід  і розбивають його на 8 частин кожна, з яких рівна 45 (додаток 4). Експозиції визначають слідуючим чином;

- На схил зображений  горизонталями прикладають експозітометр  орієнтуючи його за напрямком  Північ-Південь. Напрямок визначається  як правило рамкою креслення,  або вказівною стрілкою.

-  Спостерігають  який напрямок сектору найбільше  співпадає з напрямком

горизонталей.                                   

     За  напрямком схилу від вододілу до тальвегу визначають експозицію.

Території з ухилами  до 1° відносять до нулевої (0) експозиції. Це будуть вододіли і долини гідрографічної мережі. Елементи гідрографічної мережі - заплави, суходоли зі стрімкістю більше 1°, відносять до відповідних експозицій, які визначають за напрямком від  вершини до устя.

Провівши характеристику одного контуру приступають до характеристики другого контуру і так послідовно по всьому угіддю.

     Під експозицією схилів розуміють орієнтацію схилів по відношенню до сторін горизонту. З експозицією пов'язується нерівномірність  сонячного освітлення (а відтак і  розподілу тепла), особливості зволоження, вітрового режиму тощо. Іншими словами, експозиція безпосередньо відбивається як на природі самих схилів, зумовлюючи особливості та активність геоморфологічних процесів на схилах різної орієнтації (зокрема, з експозицією часто пов'язується природна асиметрія схилів), так і на умовах господарювання, диктуючи характер та архітектурні особливості забудови, розміщення рекреаційних зон тощо. Проте чи не найяскравіше проявляється вплив експозиції схилів у сільськогосподарському виробництві, в першу чергу в рослинництві, відбиваючись на термінах дозрівання культур та їх якісних показниках, а в кінцевому рахунку - на основному показнику землеробства - врожайності. Звідси зрозуміла необхідність врахування просторової орієнтації схилів і при проведенні землевпорядкувальних робіт.

     На  практичному (господарському) рівні коріння цієї проблеми заглиблюється у сиву давнину. Всі, хто більш-менш розважливо займався землеробством, інтуїтивно, без теоретичних обгрунтувань та узагальнень, завжди враховували експозицію конкретних полів або їх окремих ділянок. Неабиякі напрацювання зроблені за останні десятиріччя і в теоретично-методичному напрямку. Так, наприклад, широко відомі спеціальні дослідження експозиції схилів при формуванні поверхневого стоку, виконані в Казанському університеті (Г.Петров та ін.). В Україні цією проблемою з успіхом займаються (переважно для потреб ерозієзнавства) гідрологи та ґрунтознавці Одеського університету (Г.Швебс, І.Гоголєв та ін.). Чимало методичних напрацювань, більшою чи меншою мірою пов'язаних з оцінками просторової орієнтації сільськогосподарських угідь, виконано фахівцями науково-дослідного Інституту землеустрою України та його регіональних підрозділів. Цей перелік можна було б значно продовжити. І все ж проблема теоретичного обгрунтування землекористування в умовах розвитку схилів різної експозиції ще чекає свого дослідника, і актуальність її не зменшується, а навпаки, зростає на сучасному етапі, коли очікуються державні реформації у питаннях власності на землю і невідворотно наближається час переходу від планового (теоретичного) паювання земель до його виносу "в натуру" (на цьому етапі проблема якості земельних наділів, у тому числі й їх експозиції, набуває не тільки чисто господарського, а навіть соціального сенсу).

     Слід  мати на увазі, що експозицію схилів необхідно  розглядати у тісному взаємозв'язку з крутизною поверхні - чим крутіший схил, тим яскравіше проявляються особливості його просторової орієнтації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Фізико-хімічна характеристика грунтів території

     На  план земель накладають карту грунтів  і по кожному контуру ситуації визначають гранулометричний склад  і степінь засоленості, використовуючи для цього легенду грунтів. Дані заносяться в таблицю 1-3, додатку 3.

     Після оцифровки картографічного матеріалу  та створення карти ґрунтового покриву  можна зробити наступні висновки: значна частина території господарства знаходиться на рівнині з агро виробничим видом грунтів 65е  -чорноземи звичайні слабозмиті важкосуглинкові, 56е - чорноземи типові і чорноземи сильнореградовані середньозмиті важкосуглинкові ,55е - чорноземи типові і чорноземи сильнореградовані слабозмиті важкосуглинкові, невелику територію займають чорноземи важкосуглинковi намиті (209е) та лучно-болотнi неосушенi легкоглинистi грунти (141е). Засолених та сильно еродованих грунтів на території господарства немає.