Релігія та віра
«Релігія та віра»
План
Вступ
Актуальність роботи. Впродовж усього історичного розвитку людства одним з найбільш важливих та найдієвіших способів духовного, ідеологічного, морального впливу на окремих людей та на суспільство загалом була релігія (різноманітні системи релігійних вірувань).
В сучасному світі роль релігії хоча й має дещо менший вплив на суспільство вцілому, адже далася в знаки багатолітня заборона релігії й пропаганда атеїстичного світогляду, проте на окремих індивідів вона (релігія), безперечно має суттєвий вплив. Причому, як зазначає більшість дослідників, які як у вітчизняній так і у закордонній науці займаються психологією релігії, віра в Бога, виконання релігійних обрядів, звичаїв має позитивний вплив на психологічний стан індивіда. Так, віра в Бога заспокоює, дає відчуття захисту, яке в дорослої віруючої людини нагадує те відчуття захищеності, яке вона в дитинстві могла отримати від люблячих її батьків, власної потрібності комусь, навіть якщо серед оточуючих людина почувається самотньою, покинутою, все ж відчуває що є Хтось, до кого можна звернутися за допомогою та порадою і є Хтось, Хто обов'язково “вислухає”, “пробачить”, а отже і заспокоїть совість, допоможе, змінить життя, позбавить проблем. Тобто, релігія може виступати дієвим психотерапевтичним засобом впливу на людину (безперечно, якщо людина вірить у цей вплив, тобто є віруючою).
У сучасній релігієзнавчій літературі феномен релігійної віри залишається малодослідженою проблемою. На сьогоднішній день досить актуальною є проблема виникнення, формування та значимості релігійної віри як феномена людської психіки, її впливу на діяльність окремої особистості чи групи людей. Розгляд цієї проблеми дає величезну інформацію як для психології (яка зацікавлена у вивченні цієї проблеми як однієї із значимих загадок людської психіки), так і для релігієзнавства (як проблема формування та функціонування релігійної віри).
Мета даної роботи полягає у розкритті понять релігія та віра та їх більш детальному дослідженні у взаємозв’язку між собою.
Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:
- Дати визначення поняттям «релігія» та «віра», розкрити їх сутність, розглянути підході різних авторів до цих понять;
- Описати вірц як основну складову релігії, визначити її особливості;
- Проаналізувати структуру релігійної віри;
- Розглянути причини формування релігійності взагалі та показати
- особистісні мотиви формування віри в індивідів.
Об’єктом дослідження вступає релігія та віра.
Предметом – релігійна віра, як основна складова релігії.
Розділ І. Сутність релігії та віри
1.1. Поняття релігії
Слово "релігія" походить від
латин, religio — благочестя, святиня, предмет
культу. В європейській культурі воно
поширюється починаючи
Поняття "релігія" означає віру, особливий погляд на світ, сукупність обрядово-культових дій, що випливають із переконаності в існуванні того або іншого різновиду надприродного, а також об’єднання віруючих людей у певну організацію.
Разом з тим, слід уточнити, що в інших культурах сукупність явищ, які відповідають за змістом слову "релігія", передається іншими поняттями. Наприклад, у санскриті (священна і літературна мова буддистів та індуїстів) це слово "Дхарма" — вчення, чеснота, моральна якість, закон, зразок, порядок, світобудова. Воно позначає цінності, норми й правила, які визначають повсякденну діяльність людини, її поведінку в суспільстві і мету її життя відповідно до того місця, яке ця людина займає у Всесвіті від народження. В ісламі використовується поняття "дим", що означає безумовну відданість Аллаху, віру в абсолютну обумовленість його волею всіх подій, які відбуваються в людському житті, що спонукає до сумлінного виконання основних релігійних розпоряджень — від щоденної п’ятикратної молитви до заборони на вживання в їжу свинини. [12]
Як видно з визначення, релігія містить у собі чотири основні частини: віру, віровчення, культі організацію.
Релігія є однією з форм суспільної свідомості (суспільного життя) соціальних груп і особистостей, за допомогою якої люди спілкуються (намагаються спілкуватися) з реальністю, але не з тієї, з якою ми стикаємося в повсякденному дійсності, а з іншого, що лежить за межами повсякденного досвіду.
Релігія - особлива сфера прояву психіки людини, пов'язана з пошуком їм духовної та психологічної ніші, ідейних та інших орієнтирів і функціонуюча у формі вірувань і практичних дій, до яких люди звертаються тоді, коли вони не здатні вирішити свої повсякденні проблеми власними силами в боротьбі за своє існування у важких умовах оточуючого їх реального світу. [27]
Глибинні витоки релігії беруть свій початок в особливостях функціонування людської психіки. Віруючі схильні пов'язувати своє первинне звернення до релігії з дивом, з несподіваним осяянням і проясненням, залученням до Бога.
Дотик людини з реальністю релігії є її релігійний досвід.
Релігія може бути об'єктом маніпуляцій і використовуватися в різних цілях.
Виділяють ряд психологічних показників, які допомагають зрозуміти, що таке релігія. По-перше, релігія - це специфічна форма суспільної свідомості (суспільного життя) людей, яка має свої власні особливості і викликає своєрідні стану психіки віруючих. [25]
По-друге, релігія припускає наявність особливих груп - груп віруючих і конфесійної (груповий) винятковості.
По-третє, релігія пов'язана з вірою в образи і поняття, які вважаються священними і трактуються як надприродні.
По-четверте, релігія передбачає певну сукупність вірувань, виражених в релігійних канонах.
По-п'яте, релігія передбачає особливу сукупність певних культових дій і ритуалів. [25]
Основні підходи до класифікації релігій різноманітні.
Існують нормативні, географічні, етнографічні, філософські, морфологічні, лінгвістичні та інші принципи їх класифікації.
Для психології важливо класифікувати релігії за двома підставами - за спрямованістю і за географічною ознакою, що дозволяє чітко визначити та його специфіку, і видиме неозброєним оком їх однакове походження, схожість. Зазвичай розрізняються: [19]
1) релігії авраамічних монотеїзму
(віри в єдиного бога), що виростають
із стародавнього іудаїзму і
включають в себе іудаїзм,
2) релігії індійського
3) далекосхідні релігії - конфуціанство, даосизм, синтоїзм, північний буддизм (махаяна).
Цей перелік доповнюють етнічні релігії, що належать до різноманітних культур малих товариств, які іноді розглядаються як первісні, - це релігії аборигенів Африки, Полінезії, Австралії, північноамериканських індіанців. Інші найдавніші релігії вже втратили існування: це релігії вавілонян, древніх греків і римлян, індіанців майя, ацтеків і т. д.
Релігійна свідомість - ілюзорне відображення дійсності. Для неї характерне осмислення не реальною дійсності, а вигаданим. [28]
Релігійна свідомість як індивіда, так і групи не може існувати поза певних міфів, образів та ідей, які засвоюються людьми в процесі їх соціалізації.
Релігійна свідомість відрізняють висока чуттєва наочність, створення уявою різних релігійних образів, з'єднання адекватного дійсності змісту з ілюзіями, наявність релігійної віри, символічність, сильна емоційна насиченість, функціонування за допомогою релігійної лексики і інших спеціальних знаків. Специфіку змісту релігійної свідомості додає єдність двох його сторін - змістовної та функціональної. Змістовна сторона релігійної свідомості формує конкретні цінності і потреби віруючих, їх погляди на навколишній світ і потойбічне реальність, сприяючи цілеспрямованому впровадженню в їх психіку певних ідей, образів, уявлень, почуттів і настроїв. Функціональна сторона релігійної свідомості задовольняє потреби віруючих, надаючи потрібну спрямованість проявам їхньої ідеології та психології, формуючи їх певне морально-психологічний стан, сприяючи ефективному впливу на їх психіку.
Особливості релігійної свідомості: [19]
1) тісний контроль релігійних інститутів над психікою і свідомістю віруючих, їх поведінкою;
2) чітка продуманість ідеології та психологічних механізмів її впровадження у свідомість віруючих. Релігійна віра, об'єднує змістовну і функціональну сторони релігійної свідомості.
Релігійна психологія - сукупність релігійних уявлень, потреб, стереотипів, установок, почуттів, звичок і традиц пределенія системою релігійних ідей і властивих всій масі віруючих. Вона формується під впливом безпосередніх умов життя і релігійної ідеології. Людина стає прихильником тієї чи іншої релігії немає від народження, а в силу певних причин: факторів, які з точки зору даної особистості роблять її віру необхідною.
1.2. Філософськи та психологічні підходи до визначення віри
Розглянемо основні
У філософії античності розглянута проблема набула контури протиставлення віри і знання. Під вірою розуміли такий спосіб пізнання, якому на відміну від знання, відмовляли в достовірності або обгрунтованості. Таким чином, феномен віри знаходив своє існування в ситуації пізнання і був з нею нерозривно пов'язаний. Подальша філософська лінія дослідження закріпила дане розуміння, зробивши протиставлення віри і знання (віри і розуму) традиційним. З виділенням у філософії самостійних областей знання, таких як онтологія, аксіологія, гносеологія та ін, розробка проблеми віри відійшла до компетенції гносеології.
Класичною гносеологічної дефініцією
є визначення віри, дане І. Кантом при
аналізі співвідношення думки, віри
і знання. Визнання судження істинним
за сознаваемая недостатньому суб'
Філософи не обов'язково жорстко протиставляли віру знанню. Деякими віра визнавалася і як щось, що доповнює знання, сумісний з ним [14]. Проте обидва ці підходи мають спільний корінь, що становить сутність гносеологічного розуміння феномену віри - знання і віра мисляться як антагоністи і визначаються по відношенню один до одного.
При розумінні віри як інтелектуального акту вона в псіхологічеком плані належить до сфери розумової діяльності, представляється якимсь чисто інтелектуальним актом. Дж. Локк називає віру «згодою розуму», чия роль полягає в тому, щоб служити підставою наших рішень і дій у випадках, коли достовірне знання нам недоступне [15]. Д. Юм також говорить про віру, як про якусь операції нашого розуму, яка надає ідеї «силу і жвавість» [16].
Ізраїльський мислитель Мартін Бубер постулює двоїсту природу феномена віри. Віра у нього виступає в двох образах: і як спосіб визнання істинності чого-небудь без достатньої підстави, і як відношення довіри також без достатньої для цього підстави. Дія віри філософ образно описує як послідовні акти «дотику» і «прийняття» за рахунок усунення дистанції між суб'єктом і об'єктом віри [20].
Онтологічно М. Бубер визначає віру як вступ людини в дійсність, повну дійсність без скорочень і пропусків. Віра створює цілісність особистого буття. Проте неприпустимо підміняти цю цілісність почуттям. [7].
Цікаві думки про віру вітчизняного філософа С.Л. Франка. Він скептично ставиться до того, що називають «справжньою вірою» - сліпий, нераціональної вірою. Така віра є підсумок акта слухняності, довіри до авторитету. Чисто психологічно, зазначає філософ, таке пояснення істоти віри відповідає дійсності. Але щоб вірити авторитетної інстанції, треба знати, чи є вона виразником і провідником істини. Таким чином, будь-яка віра-довіра повинна спиратися на віру-знання, яка може бути тільки безпосереднім розсудом істини, сходити до очевидності [29].
С.Л. Франк також розмірковує про зв'язок віри з волею. Віра не завжди дається «даром», як чуттєвий досвід, не "кидається в очі», а вимагає вольового зусилля або морального рішення шукати те, що має вищу цінність. Віра за природою дієва. Вірувати - значить жити у злагоді зі своєю вірою, керуватися нею і відчувати її у своєму житті. Вірувати - не втрачати свідомості істинного шляху [29].
У сучасній філософії реалізуються різні стратегії вивчення віри. Зберігається традиція гносеологічного дослідження даного феномена [18]. Реалізується і стратегія розгляду феномена віри в чотирьох планах: онтологічному (де віра виступає як реалія внутрішнього світу), гносеологічному (де вона розуміється як прийняття певного «змісту»), аксіологічному (де вона - позитивна оцінка і цінність) і праксиологической (де віра аналізується як интенциональная активність) [14]. Д.І. Дубровський відзначає, що таке «диференційоване розгляд кожного аспекту є важливим теоретичним умовою достатньо повного, синтетичного відображення та розуміння феномену віри» [10].
У філософії довгий час домінувала гносеологічна установка на розгляд феномена віри в співвідношенні зі знанням (розумом). При цьому віру в психологічному плані відносили до актів або операціям «розуму». Однак деякі феноменальні прояви віри, такі як нетотожність мисленню, спонтанний характер її виникнення, несвідома природа та ін, вимагали виходу за рамки гносеологічного розуміння. В даний час реалізуються різні стратегії дослідження феномену віри: гносеологічна, герменевтична, багатопланова. У християнстві віра виступила у своєму екзистенційному значенні: як підстава для життєвих вчинків, як спосіб наділення існуванням очікуваного. При цьому віра в невидиме протиставляється видимим обставинам, відзначається її динамічний характер, постулюється діяльна природа.
У психології щодо феномену віри склалася наступна ситуація. У психологічній практиці (консультаційної, корекційної, терапевтичної) даний феномен виявляється повсюдно. Відомий той факт, що результат рішення психологічної (і не тільки психологічної) проблеми безпосередньо залежить від віри людини в успішність її вирішення. Тому в процесі консультування кожен психолог свідомо чи несвідомо намагається вселити клієнтові віру в свої сили, дії, в разрешимость проблеми і т.п. У психокорекції та психотерапії на властивою людині здібності вірити взагалі побудований весь процес психологічної допомоги: використовувані прийоми переконання і навіювання нерозривно пов'язані з даним феноменом [7].
Найбільш наблизився до розуміння психологічного «істоти» віри Б.С. Братусь. Він не тільки простежив розбіжність віри з іншими психічними явищами, а й намітив характер зв'язків з ними. Віра для нього - передумова здійснення, необхідна підтримка, умова будь скільки-сложноорганизованной активності. Міркуючи про діяльність, автор стверджує, що для її успішного виконання недостатньо самого прийняття рішення, свідомості мотиву, доводів розуму, зусиль волі і т.п. Людині необхідно наявність цілісного образу майбутнього, який підтримується і живе в ньому, з яким у нього емоційний зв'язок, в який - і іншого слова не підібравши - він вірить, часто незважаючи на коливання, ослаблення волі або розумні доводи, що закликають почекати або зовсім припинити діяльність [4].
У психології особистості феномен віри пов'язується авторами з такими психічними утвореннями, як емоції, почуття, переживання, переконання, смисли, відносини, дії та ін Таким чином, у феномені віри відображаються всілякі сторони психічної дійсності. Уникнути «розчинення» в них можна, тільки висунувши наступні припущення: віра є інтегральною психологічною характеристикою, яка об'єднує в єдине ціле різні явища психи-чеський дійсності; віра є системне психічне утворення, що не зводиться до елементів психіки.
Психологічної продукцією віри виступає не представленість образу майбутнього у свідомості, а переживання майбутнього в сьогоденні. Переживання, згідно Ф.Е. Василюку, розуміється як особлива діяльність з перебудови психічного світу, спрямована на встановлення змістового відповідності між свідомістю і буттям, спільною метою якого є підвищення свідомості життя [16]. Як свідчить С.Л. Рубінштейн: «У переживанні на передній план виступає не саме по собі предметний зміст того, що в ньому відбивається, пізнається, а його значення. В ході мого життя - те, що я це знав, що мені усвідомити, що цим розв'язалися завдання, які переді мною встали, і подолані труднощі, з якими я зіткнувся» [24]. Це значення і є особистісний сенс образу майбутнього. Переживання як психологічна продукція віри ставить проблему відношення віри до емоцій і сенсів.
Розділ ІІ. Віра як основна складова релігії
2.1. Особливості релігійної віри
Основу релігії, без якої вона не можлива, складає віра — особливий психічний стан повного визнання й прийняття якогось твердження або установки без достатніх обґрунтувань. "А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого" (Євр. 11:1). Чудовий приклад релігійної віри дає нам біблійна історія про Авраама і його сина Ісака. У цій притчі розповідається проте, як Бог вирішив випробувати міцність віри Авраама, перш ніж зробити його "праотцем" людства, і зажадав принесення в жертву єдиного улюбленого сина Ісака. Коли ж Авраам без зовні помітних вагань довів ділом свою готовність виконати волю Бога, в останню мить Господь замінив хлопця на барана [2]. Цікавий аналіз цього надзвичайного акту, головна дійова особа якого в наш час, безумовно, опинилася б на лаві підсудних чи в психіатричній лікарні, було здійснено датським філософом XIX ст. Сереном К’єркегором. На думку С. К’єркегора точки зору розуму віра є цілком парадоксальним феноменом, "згідно з яким одиничний індивід як одиничний стоїть в абсолютному відношенні до абсолюту"[13]. Іншими словами, віра є станом особистісного зв’язку окремої людини з Богом, який підносить людину над звичайними людськими мораллю та правом, оскільки він встановлюється тільки після зречення цією людиною всього земного, очищення нею своєї душі. Згадана притча про Авраама та його сина Ісака показує головні ознаки віри:
• Глибоку упевненість
у реальному існуванні
• Позитивне ставлення до предмета віри. Воно, як правило, характеризується не тільки відсутністю сумнівів, а й також і бажанням відстоювати свої вірування як єдино істинні, поширювати їх серед інших людей.
• Уявлення про наявність особливого зв’язку м і ж людиною та тим, у що вона вірить. Релігійна людина вірить, що надприродне справляє на світ, у якому вона живе, та на її особисту дол ю вирішальний вплив, натомість за допомогою особливих (культових) дій вона сама також здатна справляти вплив на надприродне. Ось чому будь-яка релігія потребує певної організаційної структури, що виконує роль посередника між надприродним і людиною.
• Особистість
й характер віри, її здатність задовольняти
конкретні потреби
• Емоційно-чуттєвий характер. [12]
На думку віруючих
людей, релігійна віра є не тільки
звичайним переживанням поряд із
іншими почуттями. До того ж її не можна
вважати чимось алогічним. Вона має
специфічно-пізнавальне
З другого боку, віру часто протиставляють знанню, яке набувається наукою і філософією. Вважається, що на відміну від віри знання є теоретично і практично обґрунтованим (наука), логічно несуперечливим та аргументованим (філософія). Однак значна частина великих учених XX ст. не бачила нездоланної прірви між релігією і наукою. Наведемо для прикладу вислів знаменитого фізика М. Планка: "Божество, до якого релігійна людина намагається наблизитися за допомогою релігійних символів, рівноцінне, власне кажучи, тій природі, що виявляється в законах, силі, про яку дослідник певною мірою отримує уявлення за допомогою своїх органів почуттів... Отже, і релігія, і природознавство потребують віри в Бога, при цьому для релігії Бог стоїть на початку будь-яких роздумів, а для природознавства — наприкінці" [21].
Якщо ж феномен віри розглядати з суто наукової точки зору, то виявляється, що вона дійсно будується на цілком природних психологічних засадах. До числа таких засад можуть бути віднесені;
• емоції та почуття — як позитивні (любов, надія), так і негативні (жах перед невідомим);
• воля (тому що релігійна віра має на увазі свідому концентрацію всього психічного життя людини на релігійних образах і почуттях);
• уява, завдяки якій абстрактне і розпливчасте поняття "надприродних сил" отримує в свідомості звичайної людини конкретні образи богів, ангелів, духів тощо. [28]
Особлива налаштованість усіх цих звичайних для людини психологічних проявів на релігійний лад стає можливою лише під впливом тривалої незадоволеності багатьох її потреб: світоглядних, пізнавальних, естетичних, матеріальних тощо. Хоч би якою була причина цього — чи низька активність самої людини, чи несприятливі соціальні умови її життя, але там, де не підходять природні шляхи досягнення мети, з’являється віра у надприродне. Таким чином, віру можна цілком вважати природною властивістю людської свідомості.
Говорячи про віру, слід зазначити, що віра буває релігійною й перелігійною. Основна ознака релігійної віри — це тверде переконання людини або людей в існуванні надприродного, тоді як нерелігійна віра цієї ознаки позбавлена.
Зрештою, така віра може виявлятися у будь-якій сфері діяльності людини: [12]
• економічній (віра в успіх продажу певного товару);
• політичній (віра у видатні здатності когось із політичних лідерів);
• моральній (віра в силу моральних законів, ідеалів, норм);
• художній (віра в реальність подій чи героїв, про яких написано у книжці);
• науковій (віра у позитивний вплив наукових досягнень на людську цивілізацію).
2.2. Психологічна структура релігійної віри
Для того, щоб зрозуміти, що таке віра, необхідно розглянути її психологічну структуру, виявити її основні компоненти, які допоможуть створити цілісну уяву про ті процеси, що характерні для неї. Розглянемо деякі питання становлення самого визначення віри, що надасть можливості прослідкувати формування розуміння поняття віри.
Найбільш розповсюдженим є визначення, згідно з яким віра - це внутрішній психологічний стан людини, який характеризує відношення останньої до предмету віри. [9]
В структуру віри входить три
компоненти: внутрішнє "я" - особистості,
образ предмета та ті зв'язки, які
поєднують попередні два
В залежності від того, який фактор, емоційний чи раціональний, домінує у свідомості особистості, віру можна розділити на три види. Перший вид віри пов'язаний з пануванням почуттів - і називають її емоційно-чуттєвою вірою (її можна назвати ще і сліпою вірою), тому що панування емоцій безграничне і не контрольоване розумом. Це в свою чергу веде до формування ілюзійної уяви про те чи інше явище. Другий тип має понятійно-логічний підхід, що допомагає утримувати емоції в певних межах, таку віру називають вірою міркування. Вона характерна для тих, хто усвідомлено намагається контролювати свої емоції, або ж притаманна для тих у кого емоційна сфера досить слабко розвинена і знаходиться на другому плані. І третій тип характерний для тих людей, у кого тісно взаємопов'язані чуттєві і логічні моменти, така віра отримала назву розумної віри: вона знаходиться в згоді з принципами розуму. [23]
Характеризуючи ступінь
Досить частими бувають
Говорячи про внутрішню згоду у вірі, можна зазначити, що зв'язок особистості з системою віри торкається внутрішніх принципів особи. Для віруючої людини - це іманентно присутні принципи існування. Якщо відбувається радикальне руйнування цієї системи, то відбувається і руйнування самої особистості. Так, ще в період Реформації М. Лютер писав: "Я часто казав, що Бог по відношенню до людей є таким, яким він мислиться, яким ти мислиш собі Бога, в якого віриш, таким ти його маєш" [17]. Таким чином, він намагається показати внутрішній зв'язок віруючого з Богом.
Звернемо увагу на такі показники релігійної віри, як сліпа і розумна довіра. Критерієм оцінювання глибини релігійної віри при розумній довірі виступає ступінь розуміння, сліпа ж довіра виключає розуміння, основа такої довіри - це навіювання і наслідування. Наприклад, дитина у віруючій сім'ї спочатку тільки наслідує батьків і абсолютно не розуміє значення тих обрядів та молитов, що відправляються в родині і не проникає в суть цих проблем, а надалі така віра перетворюється найчастіше в звичку.
Розумна довіра має в своїй основі інтуїцію, чуттєві переживання і т.д. Суть такої довіри полягає в тому, що вона знаходиться у відповідності з принципами розуму, спостереження та досвіду. Досить важливим елементом тут є ще й той факт, що людина повинна розуміти те, чому вона довіряє. [27]
Важливим є питання стосовно предмета та об'єкта релігійної віри. Сприймаючи будь-який предмет, а точніше об'єкт, в свідомості людина залишає лише уяву про нього. У своїй свідомості людина надає об'єктові суб'єктивних характеристик (їх комплекс залежить від багатьох факторів, пов'язаних з індивідуальним розвитком особистості), надалі цей об'єкт в реальності буде сприйматися лише через призму суб'єктивної оцінки, але така оцінка може відповідати, а може й ні, сутності предмета сприйняття, тому даний аспект необхідно обов'язково враховувати в ході аналізу віри. Віра показує, що людина, фактично, вірить не самому об'єктові, а тій моделі, що створена в свідомості, і надає ті якості об'єкту, що сформувалися в уяві, звідси випливає, що предметом віри є уявлення або мислена модель, що створюється у свідомості особистості.
Стосовно релігійної віри можна зазначити, що її об'єктом є відображення певних моментів природного та соціального середовища, а також різноманітні явища. Предметом релігійної віри є відображення об'єкта, що виникає у свідомості людини. Особливістю предмета релігійної віри є те, що це уявлення, образи та ідеї надприродного, такі уявлення, образи та ідеї виникають у свідомості релігійної людини за допомогою різноманітних культових обрядів; особливе значення має молитва, котра допомагає людині звертатися до Бога чи інших святих.