Рентабельність

Зміст.

Введення.

  Сільське господарство  є однієї з найважливіших галузей  народного господарства. Воно виробляє  продукти харчування для населення, сировину для переробної промисловості, забезпечує й інші нестатки суспільства. Тому, актуальною проблемою в даний час є проблема подальшого підвищення рівня ефективності цієї галузі.

   Ефективність –  це складна економічна категорія, у якій виявляється найважливіша  сторона діяльності підприємства  – його результативність.

    Узагальнюючим  показником економічної ефективності  сільськогосподарського виробництва  є показник рентабельності. Рентабельність  означає  прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення  валового доходу або прибутку  з витратами чи використовуваними ресурсами.

  На основі аналізу  середніх рівнів рентабельності  можна визначити, які види продукції  і які господарські підрозділи  забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим  у сучасних, ринкових умовах, де  фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

   В даний час  в Україні в умовах кризи  спостерігається тенденція до  значного зниження рівня рентабельності  сільськогосподарського виробництва, що означає збитковість багатьох  господарств. Тому мене, як майбутнього фахівця, цікавить у чому полягає сутність рентабельності, як вона розраховується і які шляхи її підвищення. Це коло питань я і хотіла би розглянути в даній темі курсової роботи.

1 Теоретичні основи рентабельності сільськогосподарського  виробництва

1. 1. Поняття і сутність рентабельності.

  В умовах ринкових  відносин, що характеризуються своєю  динамічністю,  суб'єкти господарської  діяльності незалежно від форми  власності самі планують свою  діяльність і перспективи розвитку виходячи з розроблених ними господарських і соціальних задач, попиту та пропозиції товарів і послуг.

   Незамінним показником  при поточному плануванні виробництва, а також при визначенні фінансового  положення підприємства є показник рентабельності.

   Рентабельність - це  найважливіша економічна категорія, що присуща всім підприємствам, що працюють на основі господарського розрахунку. Вона означає  прибутковість підприємства і визначається шляхом зіставлення одержуваних результатів (прибутку, валового доходу) з  витратами або невикористовуваними ресурсами. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність выдображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі – трудових, земельних і матеріальних, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження насамперед у наявності прибутку. Прибуток являє собою реалізовану частину чистого доходу і розраховується вирахуванням із грошового виторгу від реалізації продукції (Вг) комерційної (повної) собівартості (Ск) чи витрат виробництва (Вв):

          П = Вг – Ск (ВВ)             (1)

   Прибуток характеризує кінцеві економічні показники не тільки в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, але й у сфері обігу, реалізації. Вона є як би фокусом, у якому знаходять висвітлення усі доданки, що складаються ефективність виробництва. Зі зростанням прибутку нерозривно зв'язаний ріст рентабельності виробництва. У свою чергу коли мова йде про те, що те чи інше господарство рентабельне, це означає, що в цьому господарстві не тільки відшкодовують витрати, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції, але і дістають визначений прибуток, що дозволяє господарювати на розширеній основі.

   У вітчизняній  економічній науці рентабельність  визнають двох видів:

¨ народногосподарську;

¨ госпрозрахункову.

Показник народногосподарської рентабельності необхідний, з одного боку, для всебічного наукового обґрунтування розвитку економіки країни в цілому, з іншого боку – для оцінки підсумків розвитку сільського господарства, аналізу і встановлення найважливіших пропорцій розвитку агропромислового комплексу. При визначенні народногосподарської рентабельності враховується весь прибавочний продукт, створюваний у сільському господарстві.

   Госпрозрахункова рентабельність – це рентабельність окремого сільськогосподарського підприємства або окремого виду продукції. Вона залежить від кількості і якості продукції, рівня цін та розміру витрат на виробництво продукції. При численні госпрозрахункової рентабельності беруть до уваги розмір чистого доходу, безпосередньо реалізованого підприємством.

1.2  Показники рентабельності.

   Проблема рентабельності, методи її кількісного виміру  постійно знаходиться в центрі  уваги при розробці методичних  і інструктивних матеріалів. У  цьому плані заслуговує на  увагу пропозиція економістів  про введення класифікації показників рентабельності на абсолютні і відносні, у залежності від способу їхнього кількісного вираження.

Абсолютні показники рентабельності – це валовий і чистий доход. Однак, абсолютні розміри чистого доходу, прибутку і валового доходу не дозволяють повною мірою порівняти економічні результати виробничої діяльності сыльськогосподарських підприємств. Господарство може одержати прибутку на тисячу карбованців і на мільйон. В обох випадках виробництво є рентабельним, а ефективність може бути різної, тому що вона залежить від розмірів виробництва, структури продукції, величини витрат виробництва і так далі. Тому для характеристики економічної ефективності виробництва використовують також відносні показники рентабельності, що виражаються у виді  співвідношення двох сумірних величин: валового доходу, чистого доходу, прибутку та показників ефективності використання тих чи інших виробничих  ресурсів або витрат. Відносні показники рентабельності можуть бути обчислені в грошовому вимірі або, найчастіше, у відсотках. З їхньою допомогою рентабельність сільськогосподарського виробництва може бути виражена як по валовій, так і по реалізованій (товарній) продукції.

   На практиці, в  основному, використовуються відносні  показники рентабельності реалізованої продукції, які відображуються нормою або рівнем рентабельності. Вони розраховуються як по всій реалізованої підприємствомом продукції, так і по окремих її видах. У першому випадку рентабельність продукції (Рр) буде визначатися як відношення прибутку від реалізованої продукції (П) до витрат на її виробництво і реалізацію (В):

                                              П

                                 Рр =    -------    x     100%               (2)

                                               В

   Рентабельність усієї  реалізованої продукції розраховується  також як  відношення прибутку  від реалізації товарної продукції  до виторгу від реалізації  продукції: по відношенню балансового  прибутку до виторгу від реалізації продукції. Показники рентабельності всієї реалізованої продукції дають представлення про ефективність поточних витрат підприємства і прибутковості реалізованої продукції.

   У другому випадку  визначається рентабельність окремих видів продукції. Вона залежить від ціни, по якій продукція реалізується споживачу, і собівартості по даному її виду.

   Усі вищенаведені  показники рентабельності характеризують  економічну ефективність використання  поточних виробничих витрат на  одержання продукції. Однак сільськогосподарські підприємства роблять не тільки поточні виробничі витрати, але і здійснюють капітальні вкладення на збільшення і відновлення основних засобів, вартість яких включається у витрати виробництва кожного року не цілком, а частиною, рівної сумам амортизаційних відрахувань. Тому важливо знати ефективність використання одноразових витрат, матеріалізованих у засобах виробництва. У цих цілях використовуються відносні показники рентабельності виробничих фондів, що розраховуються як процентне відношення прибутку (П) до середньорічної вартості основних засобів (ОЗ) та матеріальних оборотних засобів (МобЗ) окремо, а також сукупних (основних і матеріальних оборотних разом узятих) засобів, називаних нормою прибутку:

                           П                                                   П

              РОЗ =   ------   x  100%  ;           РМОбЗ   =   --------  x  100%   ;     (3)

                            ОЗ                                               МОбЗ

                                                         П

                                          Р =   -----------     x  100%                      (4)

                                                  ОЗ+МОбЗ

   Ці показники характеризують ефективність використання:

¨ в першому випадку – основних засобів,

¨у другому випадку– матеріальних оборотних засобів,

¨у третьому випадку– сукупних засобів виробництва.

Вони показують, скільки прибутку отримано на одиницю вартості відповідних засобів виробництва. Чим більше прибутку отримано на карбованець засобів виробництва, тим,  ефективніше вони використовуються.

   Немаловажне значення  мають і показники рентабельності вкладень у підприємство. Вони визначаються по вартості майна, яке сільськогосподарське виробництво має в розпорядженні. При розрахунку використовуються показники балансового і чистого прибутку. Вартість майна визначається по бухгалтерському балансу підприємства. Крім прибутку при розрахунку рентабельності вкладень можна використовувати виторг від реалізації продукції. Цей показник характеризує рівень продажів на один карбованець вкладень у майно підприємства.

   Рентабельність власних засобів підприємства визначається відношенням чистого прибутку до його власних засобів, визначеним по балансу падприємства. Доцільно розрахувати і віддачу довгострокових фінансових вкладень. Рентабельність довгострокових фінансових вкладень розраховується як відношення суми доходів від цінних паперів і пайової участі в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових фінансових вкладень.

   У сільському господарстві  не рідкі випадки, коли виробництво  якої-небудь  продукції  нерентабельно  або малорентабельно. Тоді замість  показника « норма або рівень  рентабельності» можуть бути використані інші показники,  наприклад, рівень збитковості (рівень рентабельності з позначкою мінус ) чи рівень окупності витрат, що розраховується по формулі:

                      ГВ   

          Ор  =   ------     х  100%                                       (5)

                       Ск

де Оу – рівень окупності витрат, ГВ – грошовий виторг від реалізації продукції, Ск – комерційна (повна) собівартість. Виробництво буде вважатися рентабельним, якщо рівень окупності витрат перевищить 100%.

1.3.  Фактори резерва підвищення рентабельності.

   Визначальним у  змісті поняття «рентабельність  виробництва» є величина прибутку. У зв'язку з цим установлення  факторів рентабельності являє  собою насамперед установлення  факторів, що впливають на формування  прибутку. Фактори прибутку можна умовно розділити на дві групи:

1) фактори внутрішнього  порядку, що залежать від виробника  продукції і носять суб'єктивний  характер;

2) фактори зовнішнього  порядку, що не залежать від  товаровиробників і є об'єктивними.

   До факторів внутрішнього порядку відносять кількість реалізованої продукції, її якість, витрати виробництва.

   Кількість реалізованої продукції  залежить від обсягу валової  продукції і рівня її товарності. При зростанні обсягу валової  продукції відбувається збільшення продукції підлягаючої збуту, тому що темпи росту її внутрішнього споживання, як правило, нижче темпів росту валової продукції, що створює умови для підвищення рівня товарності і збільшення на цій основі грошового виторгу. Якість продукції впливає на величину прибутку так само через грошовий виторг, тому що продукція більш високої якості забезпечує більш високу реалізаційну ціну.

   Нарешті, величина  грошового виторгу сільгоспвиробників  залежить від термінів збуту  продукції, її структури і ринків  збуту. Так, наприклад, ранні овочі, картоплю реалізують по більш високих цінах, чим пізні. За різними цінами збувають продукцію й у залежності від каналів реалізації: при продажі її державі, споживчій кооперації, на колгоспному ринку.

   Важливим фактором  прибутку є собівартість продукції. Зниження чи підвищення витрат виробництва впливає на розмір прибутку.

   До факторів зовнішнього порядку відносяться ринковий попит на продукцію та пропозиція і конкуренція виробників продукції. Високий чи низький попит на ту чи іншу продукцію, а також  наявність чи відсутність конкурентів обумовлюють як кількість реалізованої продукції так і рівень цін на те, що в кінцевому підсумку впливає на розмір прибутку.

   Фактори рентабельності  сільськогосподарського виробництва  можуть носити екстенсивний і інтенсивний характер. Екстенсивні фактори – такі, які впливають на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні – на ріст реалізаційних цін і зниження собівартості продукції.

   Таким чином, визначення резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошового виторгу від реалізації, а з іншого боку – резервів зниження собівартості продукції.

2.Економічна ефективність  виробництва сільськогосподарської продукції і можлива стабілізація її рівня в Україні.

2.1. Сутність економічної  ефективності виробництва сільськогосподарської  продукції в Україні.

Для характеристики ефективності галузі сільського господарства в цілому відносять валовий доход та чистий доход до ресурсів, площі землі, витратам праці, поголов”ю худоби, спожитому основному й оборотному капіталу тощо. Крім оцінки стану галузі в Україні, дані показники в той же час є основою, наприклад, для вибору більш дохідних культур.

Ефективність сільськогосподарського виробництва – результативність фінансово – господарської діяльності суб'єкта, що хазяює, у сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне одержання сільськогосподарської продукції при найменших витратах живої й упредметненої праці. Ефективність сільськогосподарського виробництва, як вже мовилося, виміряється за допомогою системи показників: продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур і т.д.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні можна визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З погляду всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства при даних обмежених ресурсах. Точніше це положення може бути сформульоване в такий спосіб:

¨економічна ефективність господарської системи – це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Паретто – ефективністю (по імені італійського економіста В. Паретто).

 Показники народногосподарської  економічної ефективності відбивають  ефективність проекту з погляду  інтересів усього народного господарства в цілому, а також для регіонів України, що беруть участь у здійсненні проекту (суб'єктів ), галузей, організацій і підприємств.

Порівняння різних проектів (варіантів проекту), що передбачають участь держави, вибір кращого з них і обґрунтування розмірів і форм державної підтримки проекту виробляється за найбільшим значенням показника інтегрального народногосподарського економічного ефекту.

 При розрахунках показників  економічної ефективності на  рівні народного господарства  України до складу результатів проекту включаються (у вартісному вираженні):

¨ кінцеві виробничі результати (виторг від реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринку всієї зробленої продукції, крім продукції, споживаної українськими підприємствами - учасниками). Сюди ж відноситься і виторг від продажу майна й інтелектуальної власності (ліцензій на право використання винаходу, ноу-хау, програм для ЕОМ і т.п.), створюваних учасниками в ході здійснення проекту;

¨соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи зі спільного впливу всіх учасників проекту на здоров'я населення, соціальну й екологічну обстановку в регіонах;

¨прямі фінансові результати;

¨кредити і позики іноземних держав, банків і фірм, надходження від імпортних пошлин і т.п.

Необхідно враховувати також непрямі фінансові результати, обумовлені здійсненням проекту зміни доходів сторонніх підприємств і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будинків і іншого майна, а також витрати на обумовлену реалізацією проекту, консервацію чи ліквідацію виробничих потужностей, утрати природних ресурсів і майна від можливих аварій і інших надзвичайних ситуацій.

Соціальні, екологічні, політичні й інші результати, що не піддаються вартісній оцінці, розглядаються як додаткові показники народногосподарської ефективності і враховуються при ухваленні рішення про реалізацію або про державну підтримку проектів.

До складу витрат проекту включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації поточні й одноразові витрати всіх українських учасників здійснення проекту, обчислені без повторного рахунка тих самих витрат і без обліку витрат одних учасників у складі результатів інших учасників. У цьому зв'язку не включаються в розрахунок:

¨ витрати підприємств - споживачів деякої продукції на придбання її у виробників - інших учасників проекту;

¨ амортизаційні відрахування по основних засобах, створеним (побудованим, виготовленим) одними учасниками проекту і використовуваним іншими учасниками;

¨ усі види платежів українських підприємств - учасників у доход державного бюджету, у тому числі - податкові платежі. Штрафи і санкції за невиконання екологічних нормативів і санітарних норм враховуються в складі народногосподарських витрат тільки в тому випадку, якщо екологічні наслідки порушень зазначених норм не виділені особливо в складі екологічних результатів проекту і не включені до складу результатів проекту у вартісному вираженні;

¨ відсотки по кредитах Національного банку України та комерційних банків, включених у число учасників реалізації інвестиційного проекту;

¨ витрати іноземних учасників.

Основні засоби, тимчасово використовувані учасниками в процесі здійснення інвестиційного проекту, враховуються в розрахунку одним з наступних способів:

¨ залишкова вартість основних засобів на момент початку їхнього використання включається в одноразові витрати; на момент припинення використання одноразові витрати зменшуються на розмір (нової) залишкової вартості цих засобів;

¨ орендна плата за зазначені основні засоби за час їхнього використання включається до складу поточних витрат.

При розрахунках показників економічної ефективності сільгоспвиробництва в Україні на рівні регіону (галузі) до складу результатів проекту включаються:

¨ регіональні (галузеві) виробничі результати - виторг від реалізації продукції, зробленої учасниками проекту - підприємствами регіону (галузі), за винятком спожитої цими ж чи іншими учасниками проекту - підприємствами регіону (галузі);

¨ соціальні й екологічні результати, що досягаються в регіоні (на підприємствах галузі);

¨ непрямі фінансові результати, одержувані підприємствами і населенням регіону (підприємствами галузі).

До складу витрат при цьому включаються тільки витрати підприємств - учасників проекту, що відносяться до відповідного регіону (галузі) також без повторного рахунка тих самих витрат і без обліку витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.

При розрахунках показників економічної ефективності на рівні підприємства (фірми) до складу результатів проекту включаються:

¨ виробничі результати - виторг від реалізації зробленої продукції, за винятком витраченої на власні нестатки;

¨ соціальні результати в частині, що відноситься до працівників підприємства і членам їхніх родин.

До складу витрат при цьому включаються тільки одноразові і поточні витрати підприємства без повторного рахунка (зокрема, не допускається одночасний облік одноразових витрат на створення основних засобів і поточних витрат на їхню амортизацію).

На даному етапі науково – технічного прогресу, посилення ролі економічних методів керування виробництвом велике теоретичне і практичне значення мають питання кількісного виміру реального ефекту, що одержало або очікує одержати сільськогосподарське підприємство. Наприкінці 50-х років вченим-економістом В.С. Немчиновым були сформульовані принципи трьох максимумів, що покладені в основу методів оцінки ефективності  розміщення сільського господарства, які діють і в наступні роки XXI століття.

 Вони полягають  у наступному:

¨максимальне задоволення різноманітних потреб суспільства;

¨забезпечення максимальної продуктивності праці при повному використанні запасу робочого часу в різні періоди року;

¨максимальна продуктивність землі за умови не тільки збереження, але і підвищення родючості ґрунту.

Критерій ефективності виражає народногосподарську мету виробництва, вимоги об'єктивних економічних законів суспільства, пропоновані до сільського господарства. Він містить у собі основні принципи економічної оцінки заходів щодо підвищення ефективності виробництва. Показники ефективності – це засіб найбільш повного опису критерію ефективності. За допомогою конкретних економічних показників кількісно характеризується досягнутий рівень сільськогосподарського виробництва.

Зміст критерію ефективності спеціалізації зв'язане і цілком збігається з критерієм ефективності сільськогосподарського виробництва, що з метою відображення комплексного характеру в економічній літературі називають головним критерієм ефективності.

Ефективність інтенсифікації завжди виражається через зміни ефективності конкретних галузей і їхніх сполучень. У цій єдності самої мети і засобів для досягнення цих цілей закладена єдність змісту головного критерію ефективності сільськогосподарського виробництва і критерію ефективності спеціалізації, а також загальне  у принципі правомірний й вихідний початок вивчення ефективності інтенсифікації і спеціалізації сільського господарства з тих самих науково – теоретичних позицій які успішно застосовуються в теперешній час українськими економістами та спеціалістами галузі .

Виходячи з комплексу вимог, у сучасних умовах головний критерій ефективності виробництва в сільськогосподарському підприємстві і його спеціалізації виражає необхідність одержання найбільшої кількості необхідної суспільству сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при найменших витратах праці і матеріальних засобів на виробництво її одиниці. У зазначеному критерії, наприклад, підкреслюються важливість продуктивного використання землі в силу її особливої ролі в створенні продукції і необхідність підвищення ефективності витрат живого і минулого упредметненої праці. Головний критерій ефективності представляє своєрідне сполучення двох напрямків: одержання максимуму продукції при обмежених ресурсах і мінімізація собівартості одиниці продукції при гарантованих обсягах виробництва.

З погляду структури, у висловлених у різний час пропозиціях і думках помітно тісне переплетення таких економічних категорій, як ефективність виробництва, капітальних вкладень, інтенсифікації сільського господарства, при цьому на рівні інтересів підприємства, суспільства. З погляду методів розрахунку й узагальнення виділяються напрямки обґрунтування саме системи показників, кожний з який дозволяє судити про рівень використання виробничих ресурсів і факторів спеціалізації, потім пошуку синтетичних показників, що дозволяють тією чи іншою мірою  однозначно говорити про ефективність заходів.

Тут дуже важливо відзначити, що пошук методів оцінки ефективності спеціалізації, що дозволяють охопити  все різноманіття сільськогосподарської практики, починався з того моменту, коли стали очевидними  різноманітні рішення по розміщенню і сполученню галузей, і має місце і зараз, коли на перший план висуваються показники ефективності і якості.

2.2. Методи оцінки та  застосування показників  ефективності  спеціалізації у сільському господарстві.

З поглибленням теорії і практики удосконалювання розміщення і спеціалізації сільського господарства в Україні і зміною економічних умов господарювання вносилися визначені виправлення в методологію виміру економічної ефективності галузевої структури виробництва. При цьому удосконалювання методології найчастіше відбувалося шляхом доповнення вже визнаних чи новими  показниками  ранжирування на головні, додаткові чи непрямі. Система показників ефективності спеціалізації перетерплювала деякі зміни також у міру удосконалювання методів визначення ефективності інтенсифікації виробництва, капітальних вкладень, ефективності окремих галузей і підприємства в цілому. Усвідомлюючи неможливість перелічити всі роботи з розміщення і спеціалізації сільського господарства з висвітленням основних вихідних принципів рішення цих важливих питань, розглянемо найбільш типові методи оцінки та показники, які застосовуются, наприклад,  в рослинництві.

Раціональна спеціалізація підприємства даної галузі сприяє найбільш ефективному використанню землі як головного засобу виробництва, праці і матеріальних засобів ( у тваринництві цей показник – ефективне використання худоби та птиці).  Ефективність у рослинництві можна визначити по виходу валової, товарної продукції, валового і чистого доходу в розрахунку:

¨на 100 га сільськогосподарських угідь і 100 га ріллі;

¨на  1 працівника і на 1 чіл. -дн ( чи чіл.-година);

¨на 100 руб. основних виробничих фондів;

¨на 100 руб. усіх виробничих витрат.

Кожний з цих показників в рослинництві несе свою економічну інформацію з використання виробничих ресурсів. Так, виробництво валової і товарної продукції на одиницю земельної площі характеризує рівень використання головного засобу  виробництва в сільському господарстві – землі. Співвідношення цих показників дає повне представлення про товарність господарства, про ступінь мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів на виконання державного плану – замовлення. Вихід валового і чистого доходу на одиницю земельної площі синтезує економічну сторону використання землі в плані організації розширеного відтворення. Про продуктивність живої праці можна судити по відношенню зробленої валової і товарної продукції до загальних витрат праці. Цей показник уточнюється з позицій створення частини прибавочного продукту виходом чистого доходу на людино – день. Розміри чистого доходу, віднесені до загальних виробничих витрат і суми основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, характеризують рівень рентабельності підприємства рослинництва, що в сукупності з показником виходу чистого доходу на одиницю земельної площі досить повно виражає економічні умови і можливості розширеного відтворення і подальшої інтенсифікації сільського господарства. У приведеному переліку показників мається і показник фондовіддачі, що визначається відношенням виходу сільськогосподарської продукції до вартості функціонуючих основних виробничих фондів. Даною системою показників виражається рівень використання землі, праці, основних і оборотних виробничих фондів, а через зміну цих величин описуються зміна в ефективності сільськогосподарського виробництва, галузева реорганізація виробництва, або іншими неврахованими причинами й обставинами.