Рентабельність виробництва, сутність, методи визначення

Вступ.

Основою економіки вже довгий час є підприємство. Ефективність його діяльності - це і робочі місця, і національний дохід, і форма ринкової інфраструктури. 

Актуальність теми полягає в тому, що для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержуваний результат (валовий дохід, прибуток), зіставляється з витратами або використовуваними ресурсами. Порівняння прибутку з витратами означає рентабельність, або, точніше, норму рентабельності.

У сучасних ринкових умовах кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем рентабельності. Рентабельність виступає одним з найважливіших основних показників роботи підприємства. Показники рентабельності більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарської діяльності підприємства. Вони характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат і так далі. Величина показників рентабельності показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Показники рентабельності зазвичай використовуються для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

 Значний внесок у розвиток теоретичних основ даної теми зробили В.Андрущенко, Л.Бабич, І.Бланк, В.Буряковський, О.Василик, В.Вишневський, В.Геєць, А.Загородній, С.Каламбет, К.Ковальчук, І.Луніна, А.Соколовська, В.Суторміна, В.Федосов, М.Чумаченко та інші.

Мета: охарактеризуватидоход, прибуток та рентабельність підприємства.

1. Економічна сутність та значення рентабельності підприємства.

При прийнятті  рішень, пов'язаних управлінськими процесами  формування прибутку, використовується показник рентабельності капіталу, витрат та продаж.

Рентабельність є однією з базових  економічних категорій економіки. Пояснення терміну "рентабельність" не визначає різних думок, оскільки під  ним розуміється відношення, в  чисельнику якого завжди фігурує  прибуток .

Рентабельність безпосередньо  зв’язана з отриманням прибутку. Однак  її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку.

Рентабельність – відносний  показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

 Різні варіанти рішень, що  приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансової вартості, для розрахунку рентабельності  зумовлюють наявність значної  кількості показників рентабельності.

Класифікація рентабельності:

1. Рентабельність окремих видів продукції (робіт, послуг) :
1. Прибуток від випуску, реалізації (собівартість);
2. Прибуток від випуску, реалізації (собівартість за мінусом матеріальних витрат);
3. Прибуток від випуску, реалізації (вартість за оптовими цінами).
2. Рентабельність підприємств, організацій, установ:
1. Балансовий прибуток (авансова вартість);
2. Прибуток від основної діяльності (поточні витрати, собівартість);
3. Прибуток від основної діяльності (обсяг реалізації за оптовими цінами).
3. Рентабельність галузей економіки:
1. Прибуток галузі (головний капітал);
2. Прибуток галузі (поточні витрати);
3. Прибуток галузі (обсяг реалізації).

 Обчислення рентабельності  окремих видів продукції може  групуватися на показниках прибутку  від їхнього випуску або реалізації. При цьому  поточні витрати  можуть братися в таких варіантах: собівартість (виробнича або повна); собівартість за виключенням матеріальних витрат (рентабельність щодо заново створеної вартості; вартість в оптових цінах(вартість за мінусом непрямих податків)).

 Для розрахунку рівня рентабельності  підприємств можуть використовуватися:  балансовий прибуток,  прибуток  від реалізації продукції (робіт,  послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому  прибуток зіставляється з авансовою  вартістю, яку можна брати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал.)

Для розрахунку рентабельності галузей  береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунками формуваннями, що входять  у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність  у ній низько рентабельних і збиткових  підприємств.

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує  витрати на її виробництво й одержує  прибуток як головне джерело розширеного  відтворення.

 Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас  прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі  первинного розподілу доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина вартості продукту, який залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Необхідний  і додатковий продукт - це категорії  виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого  продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією  це поділ часу праці, витраченої у  сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення  фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для  підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного  виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати.

Додатковий  продукт - чистина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками  понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям  і є однією з важливих умов їхнього  успішного розвитку.

Прибуток - це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої та готової  до розподілу. Підприємство одержує  прибуток після того, як втілена  у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна  основа існування прибутку пов'язана  з необхідністю первинного розподілу  додаткового продукту. Прибуток - це форма реалізації вартості в основному  додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного  продукту. Прибуток підприємств сфери  матеріального виробництва - це частина  національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною  категорією. Тому на його формування впливають  об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва  й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас  прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської  діяльності підприємств як суб'єктів  господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

На формування прибутку, як фінансового показника  роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і  витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства у впливають результати, тобто  ефективність його фінансово-господарської  діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні.

Зміни в обсягах  і структурі прибутку підприємств  різних галузей економіки, свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки  і пов'язані зі зміною обсягів  виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвиток ринкових відносин; ціноутворенням.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його операційний прибуток. Операційний  прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітній  період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена  в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій.

Отримання операційного прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність, її результатом  є прибуток від реалізації продукції (робот, послуг). Як правило цей прибуток має основну питому вагу в складі операційного прибутку. Прибуток від  реалізації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від  реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

По-друге, це діяльність зв'язана зі здійсненням  фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у  вигляді дивідендів на акції, від  вкладання коштів у статутні фонди  інших підприємств (прибутки від  володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього  прибутку і його питома вага в операційному прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг  названого прибутку справляють вплив  обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови  оподаткування.

По-третє, ця діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і  виникненням позареалізаційних  витрат підприємств.

До них  належать:

• Прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
• Невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
• Надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
• Штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів   суб'єктами   господарювання   в   зв'язку   із   застосуванням фінансових санкцій;
• Штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
• Кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
• Дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
• Прибуток від завищення цін і тарифів;
• Курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
• Прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
• Вартісна  різниця   відвантаженої  та  отриманої  частини   виконаного повністю бартерного контракту;
• Прибуток (збиток) від спільної діяльності.

З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень  в Закон України "Про оподаткування  прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації  здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана  з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового  прибутку з боку податкових органів  не зменшує значення цього показника  для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств.

2.  Система показників рентабельності, та методи їх визначення.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють  доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового  обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного  аналізу та оцінки фінансового стану  підприємства.

При аналізі  виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в слідуючи групи:

1) показники  рентабельності продукції;

2) показники  рентабельності капіталів (активів);

3) показники,  розраховані на підставі потоків  власних грошових коштів.

Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відбитий в звітності підприємства (рис.2.1).

Рис. 2.1 Показники рентабельності продукції

Даний показник характеризує прибутковість (доходність) продукції базисного та звітного періоду.

 Друга група показників рентабельності формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності в залежності від зміни розміру та характеру авансованих коштів: всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні кошти + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал (рис.2.2).

Рис. 2.2 Показники рентабельності капіталів

Неспівпадання рівнів рентабельності по цим показникам характеризує ступінь використання підприємством фінансових важелів для підвищення доходності, довгострокових кредитів та інших зайнятих коштів.

Дані показники - практичні. Вони відповідають вимогам  власників. Наприклад, адміністрацію  підприємства інтересує віддача (доходність) всіх активів (всього капіталу); потенційних  інвесторів і кредиторів - віддача  на інвестований капітал; власників  та засновників - доходність акцій.

Кожний з  перерахованих показників легко  моделюється по факторним залежностям (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Факторна залежність показників рентабельності

Ця формула  розкриває зв'язок між рентабельністю всіх активів (або виробничих активів), рентабельністю реалізацій та фондовіддачі (показників обороту виробничих фондів).

Економічний зв'язок полягає в тому, що формула  прямо вказує шляхи підвищення рентабельності: при низькій доходності продаж необхідно  прискорювати обіг виробничих активів.

Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів (рис.2.4).

Рис. 2.4 Показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Дані показники  дають уяву про ступінь важливості для підприємства забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими коштами в зв'язку з  використанням його виробничого  потенціалу. Концепція рентабельності розраховується на підставі притоку  грошової "готівковості", широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона більше пріоритетна, тому що операції з грошовими потоками є ознакою інтенсивного типа виробництва, ознакою "здоров'я" економіки і фінансового стану підприємства. Перехід на використання цієї концепції потребує перебудови звітності підприємства. Ця робота минається лише на початковій стадії.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі  шляхів підвищення рентабельності важливо  розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм використовуваних ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.

Основні показники  рентабельності:

• Рентабельність продукції;
• Рентабельність продаж;
• Рентабельність активів;
• Рентабельність текучих активів;
• Рентабельність власного акціонерного капіталу.

1. Рентабельність  продукції: 

   (2.1)

Рпр - рентабельність продукції;

Пр - прибуток від реалізації продукту;

С – повна  собівартість реалізації продукції.

Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі  реалізації продукції на одиницю  витрат в основній діяльності підприємства.

2. Рентабельність  продаж:

   (2.2)

RОS- рентабельність продаж;

В- виручка  від реалізації без податків, включених  до ціну продукції.

Рентабельність  продаж характеризує доходність основної діяльності підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над  взаємозв'язком між цінами, кількості  реалізує мого товару, витрат виробництва  і реалізації продукції.

3. Рентабельність  активів: 

   (2.3)

RОА- рентабельність активів;

Пч- чистий прибуток;

Аср- середня величина активів за певний період.

Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає  загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і залученого.

4. Рентабельність  поточних активів: 

   (2.4)

Рта- рентабельність поточних активів;

Ат.ср- середня величина поточних активів підприємства.

Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що вкладена у поточні  активи.

5. Рентабельність  власного акціонерного капіталу :

   (2.5)

RОЕ- рентабельність власного акціонерного капіталу;

Кс- середня величина власного капіталу підприємства.

Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну  гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для  вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вище потенційні дивіденди.

На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів.

В ринковій економіці приділяється велике значення порівнянням прибутку з прибуткоутворюючими факторами і базами її формування.

При стандартній  оцінці фінансового стану підприємства пропонується західними методиками:

• По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);
• По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;

Система фінансових коефіцієнтів рентабельності (табл. 2.1)

• По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам - конкурентам.

Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра об'єднує три основним класи показників (табл. 2.1)

1. Показник  рентабельності,  розрахований  на  підставі  прибутку (доходу).

2. Показник  рентабельності, розрахований в  зв'язку з використанням виробничих  активів.

3. Показник  рентабельності, розрахований на  підставі потоків власних грошових  коштів.

3.  Фактори, що впливають на рентабельність виробництва, та проблеми їх підвищення на українських підприємствах.

   Основними джерелами підвищення рівня рентабельності є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів може бути використана наступна формула:

де Р↑R – резерв росту рентабельності

R_в - рентабельність можлива;

Rф - рентабельність фактична;

R↑П - резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

VРП_вi - можливий обсяг реалізації продукції з урахуванням виявлених резервів його росту.

Прибуток  є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

• Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.
• На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток  від реалізації продукції безпосередньо  залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний  вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається  в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином  можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить суттєвими.

Розглянемо  особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість  продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють  виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість продукції.

Підприємство  може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому  необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються  в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

• Відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);
• Амортизація основних засобів і нематеріальних активів; » витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
• Інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг).

Вплив підприємств  на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через  належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи  відрахувань: витрати.

Розглянемо  проблеми підвищення рентабельності на підприємствах легкої промисловості: на сьогоднішньому етапі розвитку економіки кожне підприємство незважаючи на форму власності, тип чи розміри ставить собі за мету в результаті фінансово-господарської діяльності здобути якомога більше економічних вигод, тобто максимізувати свої прибутки. Загалом на українських підприємствах легкої промисловості спостерігається зменшення показників рентабельності з таких причин:

–    зменшення чисельності населення;

–    прямі інвестиції в легку промисловість в 2009 р., за попередніми даними, становили 140 млн. гри., проте потреба галузі в інвестиціях на порядок вища ;

–    зменшення попиту на дану продукцію внаслідок зменшення платоспроможності;

–    зміна уподобань, моди, до яких не можуть швидко пристосуватись вітчизняні підприємства;

–    майже 80 % підприємств працюють на морально та технічно застарілому обладнанні;

–    на внутрішньому ринку частка вітчизняних підприємств становить від 4% (трикотажні вироби) до 10 і 25% (відповідно взуття та швейні вироби), не кажучи про світові ринки;

–    відсутність якісної і дешевої сировини,відсутність центрів постачання давальницької сировини на території України,

–    проблеми захисту вітчизняного виробника, якого витісняють неякісні китайські товари тощо.

Розглянемо  основні шляхи вирішення проблем  на даному етапі розвитку легкої промисловості. Класифікація великої різноманітності  чинників зростання показників рентабельності здійснюються за трьома ознаками:

1. видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);   
2. напрямками розвитку і удосконалення виробництва;  
3. місцем реалізації у системі управління виробництвом.