Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Репортаж-розслідування телевізійного репортажу

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний технічний університет»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Факультет гуманітарно-правовий

Кафедра журналістики

КУРСОВА РОБОТА

РЕПОРТАЖ-РОЗСЛІДУВАННЯ НА УКРАЇНСЬКОМУ

ТЕЛЕБАЧЕННІ

Запоріжжя

2012

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ РЕПОРТАЖ-РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК ЖАНР АНАЛІТИКИ ………………………………………………………..…………………….6

1.1. Специфіка, структура та види телевізійного репортажу.…………………..7

1.2.1. Подієвий…..……………………………………………………………….…9

1.2.2. Тематичний……………………..……………………………………….…..10

1.3. Особливості репортажу-розслiдування та алгоритм його підготовки…….12

РОЗДІЛ 2. РЕПОРТАЖ-РОЗСЛІДУВАННЯ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕФОРМАТІ (НА ПРИКЛАДІ «ЗНАКА ОКЛИКУ» НА ТВI)……………………16

ВИСНОВКИ...................................................................................................................21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……...............................23

ВСТУП

Репортаж – найемоційніший журналістський жанр. Репортер створює «ефект присутності» аудиторії та дає змогу зазирнути за межі сухих фактів. Незважаючи на те, що термін «репортаж» з'явився у середині ХІХ ст., знадобилися десятки років, аби він набув якостей самостійного жанру. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події. Цей жанр повсякчас розвивається, тому дедалі частіше його ділять на різні види.

Репортаж-розслiдування дає можливість оперативно, правдиво, точно, повно, наочно вiдобразити проблему, подію, явище, ситуацію протягом усього шляху її розвитку через безпосереднє сприйняття автора – очевидця чи учасника події. Основне завдання цього жанру – використовуючи найсвіжіші факти, документи, свідчення очевидців і самого автора, правдиво розповісти про те, що відбулося, відбувається чи буде відбуватися, відтворити подію або ситуацію настільки конкретно і наочно, наскільки це можливо. В центрі уваги – подія, яку бачить, відчуває спостерігач і яку читач або глядач має співпережити з позиції репортера.

Актуальність теми.

Бурхливий розвиток засобів масової комунікації, зумовлений демократичними змінами в нашій країні, лібералізацією суспільних процесів, відсутністю політичної цензури, висуває нагальну потребу більш глибокого теоретичного осмислення місця, ролі, фахового рівня, тематичної спрямованості та багатьох інших чинників при створенні аналітичного матеріалу, тому і репортажу-розслідування. Отже потребує детального дослідження з теоретичного та практичного боку враховуючи всі позитивні та негативні сторони української журналістики.

Мета і завдання дослідження.

- розглянути історію виникнення розслiдування як жанру репортажу та як метод збору інформації;

- визначити закономірності розвитку, функції, види та поширеність репортажу-розслідування на українському телебаченнi;

- проаналізувати проблемно-тематичний зміст репортажних матеріалів у дослі-джуванiй телепрограмi;

- конкретизувати методи і принципи створення та проведення.

Теоретична значущість роботи полягає в розширенні знань про репортажі-розслiдування, їх види, структуру та прийоми підготовки.

Практична цінність роботи полягає в розгляді й осмисленні сучасної практики та майстерності журналістів в ході підготовки розслiдування.

Об’єкт і предмет дослідження.

Об’єкт дослідження – матеріали програми «Знак оклику» на телеканалi ТВi за 2012 рiк.

Предмет дослідження – жанрові особливості з урахуванням дії суспільнополітичних, типологічних, психологічних чинників в межах соціальнокультурних та історичних параметрів нашої країни.

Методологічна і теоретична основа роботи. Вивченню особливостей і структури роботи при створеннi репортажного розслідування приділяють увагу у своїх працях багато українських та зарубіжних журналістикознавців, зокрема М.Василенко, А.Васильєва, С.Гуревич, Л.Кайда, В.Здоровега, А.Капелюшний, І.Михайлин, А.Москаленко, І.Прокопенко, – вони дослідили історичні, теоретичні та практичні аспекти телевізійних журналістських розслідувань та досліджень. Про цей жанр ведуться активні дискусії на сайті «Телекритика», де контент формують самі журналісти (Отар Довженко, Богдан Кутєпов, Володимир Ар’єв, Артем Шевченко, Олег Єльцов, ін.).

Методи дослідження. У процесі дослідження та написання роботи застосовувалися методи аналізу й оцінки під час вироблення науково-практичної концепції, порівняльно-історичний, типологічний та структурно-семантичний при дослідженні «Знака оклику».

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше була зроблена спроба дослідження та систематизації компонентів журналістського розслідування саме на українському телебаченні на прикладі «Знака оклику» та його наповнення.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсової роботи можуть бути використані під час подальших наукових розробок, а також при підготовці до практичних занять зі спецкурсу «Репортерська праця».

Cтруктура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновка, списку використаних джерел. Обсяг основної роботи – сторінок. Список використаної літератури включає 25 найменувань (викладені на 2 сторінках).

РОЗДІЛ 1. ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ РЕПОРТАЖ-РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК ЖАНР АНАЛІТИКИ

Аналітична публіцистика передбачає застосування у кожному з випадків специфічних журналістських методів пізнання й відображення дійсності, оволодіння об’єктом для розкриття глядачеві їхніх суттєвих, актуальних сторін і граней. Талановитому журналістові вдається глибоко показати на екрані життя, показуючи зразки досконалості форми, яка відповідно, передбачає системний показ явищ, подій і фактів реальної дійсності.

Використання репортажної форми є найбільш вдалою при підготовці журналістських матеріалів з місць масових заходів, локальних подій, катастроф, гарячих точок. Причому активна роль самого репортера підсилює рівень емоційності такого матеріалу. Найскладнішою формою репортажного тексту є журналістське розслідування.

Репортаж (від французького reportage, що в свою чергу походить від лат. reportо – повідомляю) – інформаційний жанр журналістики, предметом якого є цікаві події. Автор повинен бути очевидцем, а ще краще – учасником події, що може являти собою яскравий епізод чи факт дійсності (мітинг чи демонстрацію, військовий парад, спортивні змагання, сесію Верховної Ради чи органу місцевого самоврядування, ліквідацію аварії чи наслідків стихійного лиха тощо).

З’явившись в надрах друкованих органів масової інформації, особливого розвитку репортаж набув на радіомовленні та телебаченні, де його часто транслюють у прямому ефірі. У такому випадку репортаж – завжди імпровізація, потребує від журналіста глибоких знань, фахових навичок, винахідливості й дотепності. Але імпровізаційний характер не виключає, а навіть передбачає попередню підготовку до репортажу.

Репортаж може включати в себе діалоги (монологи) з учасниками події, авторські відступи і коментарі, мальовничі описи окремих елементів події, характеристики її героїв, пейзажні картини тощо.

Розслідування – це найскладніший журналістський жанр, який грає на всіх регістрах сприйняття: на аналітичному і на емоційному. Завдання розслідування – захопити читача унікальною заплутаною ситуацією, а потім пояснити, що ж насправді криється за нею.

При характеристиці журналістських розслідувань в науковій літературі зустрічаються такі означники як «переслідувательна журналістика» та «чорний піар».

Для того, щоб максимально глибоко проаналізувати поняття «журналістського дослідження» варто більш конкретно зосередити увагу на специфіці його визначення в різних наукових джерелах.

1.1. Специфіка, структура та види телевізійного репортажу

Аналітична програма – щотижневий, щомісячний або щоденний коментар подій, які мають значення для аудиторії і відкрито об’єктивне їх трактування. Функція – формування суспільної думки.

Телерепортаж, на відміну від репортажу на радіо або в газеті, не тільки розповідає, але і показує глядачеві те, що сталося. Якщо «газетярі» і «радійники» змушені «малювати» подію словами, то за журналіста – телевізійника описову функцію виконує відеоряд. З одного боку, це дозволяє сконцентрувати інформацію – телерепортер розповідає не що відбувалося, а чому, до чого все призвело або може призвести. З іншого боку, телевізійники більш залежні від події. Необхідно потрапити на місце дії до його завершення і встигнути відзняти відеоматеріал. Цей фактор істотний у вирішенні питання про те, що може з'явитися інформаційним приводом для телерепортажу. Радійні та газетні журналісти думають, наскільки цікавий той чи інший факт читачеві, слухачеві. Телевізійник оцінює, яку «картинку» він зможе показати глядачеві. Видовищність відеоряду – один з основних умов вдалого репортажу. Це позначається і на виборі тем, про які варто робити телевізійний репортаж. Якщо газетяр думає , що з цього приводу написати, а радіожурналіст – що про це можна розповісти, то телевізійник оцінює, що можна розповісти і що показати [6, c. 137].

Телерепортаж здатний показати, що відбувалося в реальному часі, то глядач ніби стає очевидцем події. Тому журналісту немає необхідності описувати подію – цю функцію виконує відеоряд. Репортер в закадровому тексті розповідає про подробиці події - причини і наслідки (реальнi або можливi), проводить аналогії, шукає зв'язок з іншими подіями. Варто відзначити і той факт, що телевізійний сюжет створює ціла команда. Якщо газетяр може один побувати на місці події та підготувати матеріал, то створення телерепортажу вимагає залучення значних сил служби новин: оператора, режисера, монтажерів.

Складається з чотирьох основних елементів:

- закадровий текст повідомлення, написаний репортером і / або редактором і записаний в студії;

- відеоряд - змонтовані фрагменти відеозображення, відібрані з т. зв. исходников (знятого оператором матеріалу);

- звуковий фрагмент або синхрон;

- шуми (інтершумом і люфт) - це звук, синхронний зображенню, який звучить паралельно (інтершумом) або замість (люфт - пауза) закадрового тексту.

За методами подання матеріалу, тематичного задуму автора, співвіднесеного із потребами редакції, М.Василенко поділяє репортаж на власне інформаційний, проблемний, літературний, історичний, зарисовочний, критичний, фантастичний (репортаж-застереження), репортаж-розслідування, репортаж-спогад, репортаж-інтерв'ю.

Є два варіанти підготовки сюжету:

1) Матеріал, підготовлений до виходу в ефір: автор моніторить хід подій із студії і при необхідності оновлює закадровий текст.

2) Пряма трансляція з місця події: репортер знає або обчислює, що подія відбудеться під час виходу новин в ефір. Тоді на місце дії виїжджає пересувна телевізійна станція (ПТС) і в ефір видається пряме включення, у журналіста є можливість ефір стендап на фоні того, що відбувається [3].

В основі репортажу, як і багатьох інших жанрів – перш за все актуальність. Але це актуальність неоднозначна. Це або одинична подія, або ланцюг взаємопов'язаних подій, фактів, що виростають в проблему. Звідси – два основних типи репортажу: подієвий і тематичний.

1.2.1. Подієвий

Це репортажі про урочисті церемонії чи військові операції, катастрофу чи страйк, раптовий обвал курсу валют або масові відставки в уряді. В такому репортажі визначальною стає нове подія, послідовність її розвитку. Вiдбува в реальному часі і просторі незалежно від репортера.

Проблема відбору найважливіших і найцікавіших тем – тих, про які розкажуть в теленовинах – це проблема інформаційного приводу. Отже матеріал для подієвого репортажу має бути свіжий, незвичайний і представляти інтерес для глядача. Вибрати такий інформаційний привід для майбутнього репортажу з тисяч інших – найважливіше. Найцікавіших телеглядачеві інформаційні приводи:

- конфлікт, зіткнення інтересів людей, країн, організацій;

- катастрофа, аварія, стихійне лихо, інші надзвичайні події;

- новини політики та економіки (прийняття нових законів, зустрічі, укладення політичних договорів, підсумки виборів);

- новини культури, спорту (відкриття виставок, кінофестивалів, чемпіонатів)

- події з життя відомих людей (ювілей артиста тощо).

На всі ці теми часто створюються подієві репортажі, тому що всі вони, незалежно від своє важливості прив'язані до якогось конкретної події, інформаційні приводи іншого характеру частіше служать для створення тематичного репортажу.

В залежності від інформаційного приводу подієвий репортаж може бути:

- ситуативним (незапланованим): пограбування банку, терористичний акт або відставка президента напередодні Нового року;

- твердим (запланованим): виставка, судове засідання, прес-конференція президента.

Підготовка до репортажу зводиться лише до попереднього збору даних про майбутню подію і написання якихось заготовок, а здобувати всю інформацію з’явиться вже на місці. Це в тому випадку, коли подія запланована. Проте найчастіше репортеру доводиться робити матеріал про події випадкові, екстрені. Іноді робити це потрібно в прямому ефірі, отже телерепортер не має можливості, як газетяр, роздумувати над кожним словом, кожною фразою, згодом відредагувати свій матеріал. Ведучи репортаж, він часто стикається з несподіваними ситуаціями і знаходиться в тому ж положенні, що і глядач, який вперше бачить матеріал. Такі репортажі є одними з найскладніших жанрів новин і називаються екстреними новинами, які у випуску новин , як правило, йдуть першими.

Екстрені новини – інформація, що з'являється несподівано і вимагає якнайшвидшого розповсюдження. В репортажах про екстрені новини ніколи не вживається слово «вчора». Екстрені новини – це репортажі про військові дії, теракти, стихійні лиха. Яскраві приклади – репортажі про загибель Леха Качинського у авіакатастрофі, про цунамі та землетруси в Японії тощо.

1.2.2. Тематичний репортаж

Протягом деякого проміжку часу репортер збирає факти про явище, вибудовує причинно-наслідковий ланцюжок. Саме цікава ланцюжок фактів, з якої випливає несподіваний висновок про цікавить глядача явище, є приводом для створення тематичного репортажу.

Він частіше пов'язаний з показом цікавого для глядачів регулярно відбувається дії, а не одиничного події, як репортаж подієвий. Це може бути репортаж про роботу міського транспорту, про екологічний стан якогось регіону, репортаж з автозаводу або зі знімального майданчика.

Створення тематичного репортажу істотно відрізняється від підготовки екстреного репортажу. Тематичний репортаж, на відміну від подієвого, можна контролювати. Якщо при оперативній роботі тележурналіст змушений слідувати за подіями, то в ході роботи над «своїм» матеріалом репортер може планувати заздалегідь, що буде сказано і показано. Упор в такому репортажі робиться на підготовку матеріалу заздалегідь, на докладний збір інформації, на копітку і тривалу роботу над матеріалом, а не на вміння швидко зорієнтуватися в ситуації і оперативно викласти основні факти, як в подієвому репортажі. Роботу над подієвим репортажем можна порівняти зі спринтерським забігом, роботу над тематичним – з бігом на довгу дистанцію.

Ці два типи репортажу тісно взаємопов'язані. Хоча в основі тематичного репортажу лежить не один факт, а ланцюжок фактів, об'єднаних спільною темою, часто тематичний репортаж народжується з подієвого. Так іноді тематичний репортаж – це дещо більш глибоко розроблена тема оперативного репортажу, з метою додання матеріалу глибини і перспективи. Це так званий репортаж-наслідок, сполучна ланка між жанрами подієвого і тематичного репортажу. В ньому згадується про наслідки події, основний розповідь про які міг з'явитися в ефірі за день, тиждень, місяць і навіть рік до цього.

Постановочний репортаж: журналіст самостійно організовує або провокує якусь подію (якусь вуличну демонстрацію, наприклад), а потім стежить за реакцією людей на нього, щоб описати у своєму репортажі, це називається постановочним репортажем, або спровокованою ситуацією. Основна відмінність постановочного репортажу від подієвого в тому, що подія повністю під контролем репортера, він може впливати на нього, вести за собою дію, а не слідувати за ним.

1.3 Особливості репортажу-розслiдування та алгоритм його підготовки

Журналістське розслідування – своєрідний «внутрішній аналітичний жанр». Це єдиний жанр, що залучає конкретну, відчутну і результативну реакцію суспільства.

Предмет – найбільш «кричуще» негативне явище. Мета – визначити причини, виявити приховані пружини, що привели в дію певний механізм, який породив цілком конкретний результат. Оскільки обставини злочинів або таємних акцій часто ретельно приховуються, то це, зрозуміло, різко ускладнює розслідування. У силу цього журналіст може вдаватися до методів отримання інформації, що ріднять його, з одного боку, зі слідчим, інспектором карного розшуку, а з іншого – з вченим-дослідником. Неодмінною рисою є присутність самого автора в ряду діючих героїв. Емоційна аргументованість привносить у розвиток дій напруження, драматизм.

Є думка, що самостійного жанру «журналістське розслідування» взагалі немає, – це похідна варіація репортажу, яка оперує набором «репортажних» прийомів і використовує систему загально-наукових методів узагальнень. Основа такого матеріалу – авторські роздуми, висновки, прогнози. Ефект сильних, бентежних вражень досягається шляхом використання продуманої системи методів збирання інформації та роботи над таким текстом, зокрема, включеного спостереження («методу маски» або «зміни професії») та журналістського експерименту, де журналіст є безпосереднім учасником події.
Тенденції до розвитку «інтерпретивного» репортажу зумовлені передусім бажанням захопити увагу читача, якому цікаве розслідування скандалів, кримінальних злочинів, таємниць приватного життя тощо. Прагнення до збільшення тиражів вимагає від журналіста постійного пошуку «смаженого факту», сенсації, в гонитві за якими часто народжується вигадка, яка не має нічого спільного з правдою життя. Непрофесіоналізм журналіста у такому разі здатна завуалювати репортажна форма тексту, що максимально наближає «такі матеріали» до уявної реальності («репортажний метод» дозволяє включати у текст інтерв'ю (діалог), коментар, цифри, цитати – все те, що привносить частку правдоподібності інформації).

На думку російського журналіста Е.Прохорова, серед першовідкривачів журналістського розслідування, як тоді казали, розгрібателів бруду (mackrakers), був С. Клеменс – Марк Твен (1835-1910) [15]. Але тріумф жанру відбувся пізніше. Після Вотергейтського скандалу 1974 р. виходить книжка «Всі президентські люди» журналістів газети «Вашингтон Пост» Р. Вудворта і К. Берстайна. У 1976 р. А. Пакула знімає однойменний фільм, який здобув чотири «Оскари». Обидва твори були алюзією на книжку Р. Воррена «Всі королівські люди» (1946), яка 1947 р. одержала Пулітцерівську премію і була втілена у двох фільмах (1949 і 2006 рр.). Усі ці книжки і фільми можуть вважатися своєрідними посібниками з журналістського розслідування.

Внаслідок Вотергейтського скандалу преса набула статусу «четвертої влади». О.Глушко називає деякі міжнародні журналістські організації, які займаються журналістськими розслідуваннями. Це Міжнародний консорціум журналістів, Центр громадської чесності, Союз репортерів та редакторів, що займаються журналістськими розслідуваннями [4, 34].

Д. Рендал наводить три функціональні особливості, які відрізняють журналістське розслідування від інших жанрів. По-перше, це проведення первинного розслідування, наслідком якого є встановлення таких взаємозв'язків у матеріалі, яких перед тим ніхто не помічав. По-друге, з'ясування того факту, що обрана тема, за певними припущеннями, може бути пов'язана із сумнівними справами або недбалістю, але доказів ще немає. Але якщо тема важлива для читачів, за неї варто братися. По-третє, журналістське розслідування розпочинається там, де закінчується повсякденна робота. Отримання інформації, в розголошенні якої хтось не зацікавлений, але яка становить громадський інтерес, – ось його мета [17].

Для того, щоб проводити розслідування, журналіст повинен мати такі елементарні вміння і навички:

• знати закони своєї країни про вільний доступ до інформації;

• вміти користуватися звичайними довідниками;

• послуговуватися особистими контактами і зв'язками;

• спиратися на необхідну комп'ютерну грамотність.

Слід пам'ятати, що журналістське розслідування неминуче тягне за собою певні ризики і небезпеки. Д. Рендал каже, що, за поодинокими винятками, найстрашніше, чим може загрожувати журналістське розслідування у США та Західній Європі – це нудьга рутинної роботи і жаль за змарнованим часом, якщо воно виявиться невдалим. Однак, продовжує він, наводячи приклади вбивств журналістів у Росії та Перу, у деяких країнах ситуація є принципово відмінною. Україна також належить до тих країн, де професія журналіста є особливо небезпечною. Зокрема до найбільш резонансних належать справи Ґ. Ґонгадзе та І. Александрова, які загинули, виконуючи свої професійні обов'язки. Однак на сьогодні українські журналісти мають набагато більше можливостей для своєї професійної реалізації.

В.Маларек пропонує такий алгоритм журналістського розслідування:

1. Намагайтеся дістати якомога більше документів і нічого не викидайте.

2. Записуйте кожне інтерв'ю і підшивайте замітки.

3. Будьте наполегливими.

4. Повертайтеся до «старих джерел».

5. Оберігайте джерела, яким справді багато відомо.

6. Потрібно домогтися підтримки керівництва редакції. Краще, щоб хто-небудь із керівників був куратором розслідування і виступав у ньому «свіжою головою».

7. Підпільна робота. На неї можна зважуватися, якщо тема справді становить значний громадський інтерес, інших шляхів одержання інформації немає, журналіст спирається на великий професійний досвід, а також погодив усе з кимось із керівництва редакції [11, 156].

Отже, репортажні тексти різняться не лише за формою і тематикою, а й за методами збирання й компонування інформації. Від них багато в чому залежать оперативність, актуальність чи сенсаційність матеріалу, що є основною вимогою сучасної аудиторії.

РОЗДІЛ 2. РЕПОРТАЖ-РОЗСЛІДУВАННЯ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕФОРМАТІ

Журналістські розслідування відображають сучасну дійсність на зрізі гострих політичних, економічних та моральних зворушень, обумовлених інтенсивним становленням ринкових відносин, радикальною демократизацією всіх сторін нашого життя. Як правило, всі вони присвячені пошукам рішення актуальних проблем: злочинність, корупція, наркоманія та інше. При всьому різновиді тематики їх об'єднує наявність «кричущих» фактів, аналітичний погляд на те, що відбувається, відкритість авторської позиції. Проте значна частина телевізійних передач має відверто деструктивний, руйнівний характер, що негативно впливає на формування національно-громадянської життєдіяльності.

Українські медійники порівняно недавно почали звертати увагу на журналістські розслідування у ТБ форматі, ймовірно, тому, що сам жанр лише утверджується. А. Яковець вважає, що на телебаченні класичне розслідування виникло лише у 2004 році – «Закрита зона» Володимира Ар’єва. Проте в розвинутих країнах він популярний досить тривалий час. Одною з причин «відсталості» є довготривалий контроль над масовою свідомістю. 2004 рік відзначився в історії Помаранчевою революцією, що надала громадськості віру в те, що вона може щось змінити, вперше після комуністичної та пост-комуністичної схем контролю. У західних країнах журналістське розслідування мало від століття до кількох десятиліть на розвиток методології, технологій, жанрової системи тощо. Також за цей час вироблялася система реакцій на розслідування і вимог до нього в читачів і глядачів.

З огляду на вітчизняні реалії, його становлення та наукове осмислення призупинилось ледь почавши розвиватися. Як і формування громадянського суспільства, від якого теж залежить потреба в цьому жанрі та його дієвість. Формат, у якому інформація подається аудиторії – незмінний, проте наповнення регулюється владою, а тому відбувається деградація замість становлення. Враховуючи наявні напрацювання, можна окреслити певні тенденції розвитку жанру розслідування на телебаченні та схарактеризувати умови, від яких залежить його присутність у телеформаті.

Навесні 2004 р. перша регулярна програма-розслідування «Закрита зона» заявила про корупцію в уряді, отримавши найрейтинговіші показники на каналі – близько 2,5 (майже 1 млн. 125 тис. глядачів). Творчий успіх спонукав до розвитку жанру та його появу на інших каналах. Серед якісних прикладів телеінвестигативу - «Кримінал» та «Подвійний доказ» на «1+1», «Правила життя» на СТБ – проект, присвячений захисту прав споживачів, «Надзвичайні новини» на ІСТУ (розповіді про резонансні злочини, катастрофи, ДТП, теракти тощо з позиції запобігання їм), «Речовий доказ» на НТН. До категорії соціальних розслідувань можна зарахувати й пізнавальну передачу «Знак якості» на Інтері з практичними порадами як підвищити якість власного споживчого кошика.

Оглядаючи їх, помічаємо певні тенденції в розвитку жанру. По-перше, дуже популярними на телебаченні нині стає розважальність, що істотно визначає спосіб подачі матеріалу. По-друге, додавання «жовтої чорнухи», а це свідчить про зниження планки якості. Небезпека полягає в тому, що через це губиться необхідність глибоко з’ ясувати суть проблеми, знайти її першопричини, вийти на причетних до неї високопосадовців. І ця деградація набирає обертів. Технології розслідувань на ТБ перебувають у постійному пошуку та розвитку. Матеріали для українських новин і в тому числі репортажів-розслідувань прописані попередньо. Не в останню чергу й суспільство мало б артикулювати якісну потребу в цьому жанрі, тому що розслідування має формувати громадську думку з приводу тих чи тих антисуспільних явищ, що виключало б їхнє повторення. Розвиток відновиться, коли зміниться політична система.

Один із кращих проектів, що займається саме цим жанром та розвиває найбільш резонансні теми – програма «Знак оклику» власного виробництва дніпропетровського ТВi. Проте з переходом на новий телеформат, цей канал майже зник з телеекранів українців.

«Знак Оклику» послідовно і детально розповідає «скандали, інтриги та розслідування»: як за високими парканами огороджені від усіх українців наші можновладці на чолі із Президентом України кожен день покращують своє життя.

Транслюється щопонеділка у прайм-таймі – о 21:00 і триває 2 години. Через «частотний скандал» має лише 1,5% частки, проте разом з тим отримав великий резонанс.

Ведучий – досвідчений репортер Артем Шевченко. Перший оновлений випуск програми «Знак оклику» з Шевченком вийшов 28 березня 2009 р. До нього керував проектом Богдан Кутєпов (з першого ефіру – 18 жовтня 2008 р.), проте був звільнений через протиріччя з гендиректором каналу – Миколою Княжицьким. За словами Артема, ТВі – чи не єдиний телеканал в країні, який здатен проводити правдиві і глибокі розслідування в сфері політики і криміналу, критикуючи владу так, як це сьогодні не дозволено робити жодному іншому телеканалу [13].

Постійні репортери: Костянтин Усов (з 11 травня 2012 р. – лауреат премії імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці»), Марія Усенко та Тетяна Шустрова – не просто спостерігачі подій, вони беруть участь в політичному житті суспільства. Одним із прикладів досягнення належного результату репортерської роботи, є «гучний резонанс в Україні та дуже скоро – у Європі. Масштабні перевірки по усіх українських тюрмах, порушення кримінальної справи по Київському СІЗО та розгляд питань у Верховній Раді – наслідки скандалу після оприлюднення в ефірі «Знаку Оклику» на ТВі спеціального розслідування нашого журналіста Костянтина Усова «Лук’янівка. Тюрма №1».

Це показник того, що українське телебачення намагється йти до західного зразка медіа – ставати бізнесом, боротися за політичний вплив. Це швидкий шлях до довіри глядачів унаслідок – високих рейтингів. Випуск 26 березня 2012 р. в якому йшла мова про кримінальні структури Запоріжжя: «Нова кримінальна столиця України. Чому Запоріжжя здригається від вибухів, стрілянини, замахів та вбивств? І що у місті козацької слави роблять «смотрящіє» від тіньового бізнесу та криміналу?» досить повно зображує тематику програми вцілому. «Сюжет про кримінальне Запоріжжя в справді викликав не тільки великий резонанс, але й приніс чимало неприємностей можновладцям регіону. Маю на увазі, перш за все, мера Олександра Сіна, начальника облУВС Володимира Серба, тіньового бізнесмена в неформальному статусі «наглядача» за Запоріжжям Євгенія Анісімова. До речі, я неодноразово намагався домовитися про інтерв'ю з Євгеном Анісімовим і неодноразово зв'язувався з його представником Іриною Комісар, однак вона так і не погодилася на нашу зустріч, аргументуючи це тим, що «Євген Олександрович –непублічна персона», – підсумував Артем Шевченко.