Реєстраційне провадження: поняття, особливості, види
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Кафедра правосуддя
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
(РОБОТА)
з курсу « Адміністративного процесуального права України »
на тему: « Реєстраційне
провадження: поняття, особливості, види
»
м. Чернівці, 2013
Реєстраційне провадження: поняття, особливості, види
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1. Поняття та особливості реєстраційного провадження
1.1. Реєстраційне провадження: поняття та сутність………..................5
1.2. Ознаки реєстраційного провадження………………………………9
1.3. Особливості реєстраційного провадження………………………..11
Розділ 2. Види реєстраційного провадження.
2.1. Реєстрація об’єднань громадян…………………………………………..16
2.2. Реєстрація адвокатських об'єднань………………………………………18
2.3.Державна реєстрація
суб'єктів підприємницької
Розділ 3. Проблеми здійснення
реєстраційного провадження та шляхи
їх вирішення………………………………………………………
Висновки…………………………………………………………
Список інформаційних джерел……………………………………………….27
Реєстраційне провадження як різновид адміністративного провадження – це діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ, які мають безспірний характер. Під реєстрацією розуміють велику кількість проваджень, які мають місце у найрізноманітніших сферах суспільного життя, що встановлені у законодавчому порядку офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів. Реєстраційне провадження не має своїм результатом вживання примусових заходів. Його результат – задоволення законних запитів фізичних або юридичних осіб, а також забезпечення ефективної роботи управлінського апарату. В межах реєстраційного провадження можливе здійснення правоохоронних дій, але їх характер інший: сам факт проведення реєстрації свідчить про те, що зареєстрована діяльність відповідає вимогам законності. Наявні доктринальні визначення та ознаки не відображають усієї багатоманітності та специфіки даного провадження проте дають можливість побачити недоліки та запобігти порушенню норм закону.
Виходячи з вище зазначеного актуальність даної теми полягає у тому, що одним із важливих напрямків розбудови України, як незалежної держави є правильне застосування реєстраційного провадження та усунення недоліків, що виникають при реєстрації.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері здійснення реєстраційної діяльності.
Предметом дослідження – адміністративно-процесуальне законодавство України та доктринальні положення щодо здійснення процесу реєстрації.
Метою дослідження є визначення юридичних підстав та умов, які необхідні для реєстраційного провадження та його належного здійснення.
Для досягнення мети курсової роботи поставлено наступні завдання:
1) визначити що таке реєстраційне провадження
2) розкрити ознаки та особливості реєстраційного провадження
3) охарактеризувати види реєстраційного провадження
Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи провадження наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел та узагальнення, що дало можливість проаналізувати думки науковців щодо визначення та сутності реєстраційного провадження; за допомогою порівняння та спостереження були виявленні ознаки даного провадження, які відрізняють цей вид від інших; формально-логічний метод використовується при класифікації видів реєстраційного провадження. Вищезазначені методи використані у першому та другому розділі курсової роботи для більш детального дослідження проблеми, що дає можливість чітко зрозуміти, що собою являє реєстраційне провадження.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку інформаційних джерел. Загальний обсяг роботи – 30 сторінок.
Розділ 1. Поняття та особливості реєстраційного провадження
- Реєстраційне провадження: поняття та сутність
Реєстраційне провадження відноситься до неюрисдикційного типу
проваджень. На відміну від юрисдикційних проваджень, відсутня необхідність правового захисту, відсутнє правопорушення чи спір про право, певна санкція, хоча всі дії відбуваються у певній процесуальній формі.
Термін реєстрація походить від латинського слова regesta- "список". Реєстрація означає запис фактів з метою обліку і надання цим фактам законності. М. Козлов визначає реєстрацію як акт офіційного визнання законності відповідних дій і правових актів, які здійснюються державними або уповноваженими державою органами [17, с.85]. С. О. Слободянюк у своїй публікації «Місце та роль інституту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в правовій системі» зазначає, що реєстрація – внесення відомостей про права до Державного реєстру прав за спеціальною процедурою, яка передбачає перевірку достовірності даних [34, с.298].
Реєстраційні провадження – встановлений законодавством порядок офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів. Під реєстрацією розуміють велику кількість проваджень, які мають місце у найрізноманітніших сферах суспільного життя. Суто галузеве тлумачення поняття реєстраційного провадження для формулювання його загального визначення є питанням спірним. О.В. Кузьменко зазначає, що реєстраційне провадження – регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб’єктів права відповідними правами або обов’язками; а також про облік та фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстраційних документах [27, с.82]. Реєстраційне провадження як різновид адміністративного провадження – це діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ, які мають безспірний характер. Зазначені індивідуальні справи розглядаються у позасудовому порядку, на особистому прийомі посадової особи уповноваженого органу в сфері реєстрації. В даному випадку мова йдеться про надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, тобто про задоволення суб’єктивного права особи [37, с.27]. Варто погодитись з Юшкевич О. Г., яка визначає, що реєстраційне провадження як структурний елемент адміністративного процесу – це діяльність публічної адміністрації по розгляду і вирішенню у встановленому порядку індивідуально-конкретних справ в сфері державної реєстрації шляхом внесення відомостей про об’єкти реєстрації у відповідний реєстр з метою встановленням юридично значущих фактів і прав суб’єктів реєстраційних правовідносин та винесення за результатами індивідуального акту в межах нормативно врегульованої процедури [37, с.30].
С. В. Лихачов розглядає реєстрацію у теорії підприємницького права, що наклало “майновий” відбиток на всі його подальші міркування з приводу юридичної природи і змісту провадження. Автор зазначає: «Від державної реєстрації, яка здійснюється органами юстиції, варто відрізняти галузеві реєстраційні повноваження, зараховані до компетенції органів внутрішніх справ. При державній реєстрації в органах юстиції особа клопочеться про надання їй статусу юридичної особи або правовласника». На відміну від цієї процедури, в реєстраційних відносинах з органами внутрішніх справ беруть участь не потенційні, а реальні володарі майнових прав. Варто наголосити на недосконалості доктринального підходу до визначення змісту реєстраційного провадження, за якого провадження завжди асоціюється з легітимацією права власності або з установчими процедурами [29, с.4].
Російський правник А. Б. Агапов основною метою державної реєстрації вважає наділення заявника повноваженнями юридичної особи або власника [11, с.203]. Таким чином, зміст реєстрації зводиться до надання певним суб’єктам статусу організації, що має право від свого імені брати участь у цивільному обороті та судових суперечках, або ж до офіційного визнання права суб’єкта на володіння, розпорядження і користування певними видами майна та плодів інтелектуальної праці. Обґрунтованість цього твердження сумнівна вже хоча б з огляду на те, що позиції попередніх авторів, незважаючи на свою відчутну неповноту, все ж є справедливі стосовно тих об’єктів реєстрації, про які в них зазначається. Адже той факт, що державній реєстрації підлягають нормативні акти та різні види діяльності, заперечень викликати не повинен. Крім того, не можемо підтримати думку А. Б. Агапова і з приводу суто заявницького характеру здійснення реєстраційних дій уповноваженими органами. Зазначимо, що ініціатива в державній реєстрації далеко не завжди належить суб’єктам, відносно яких офіційно закріплюється певний статус, юридичний факт або суб’єктивне право. У цілому ряді випадків єдиним суб’єктом реєстраційної ініціативи виступає держава. Більш того, у відповідній сфері суспільних відносин спостерігається тенденція до розширення ініціаторних функцій державних органів. Як відзначають деякі автори, для сучасного стану правової регламентації легалізаційних процедур характерна зміна підходів у правовій регламентації від застосування заявницького принципу до інших форм: від простої фіксації управлінськими структурами певних правових станів та можливостей діяльності до активного впливу на них з боку органів державної виконавчої влади [15, с.38].
Виключно до компетенції органів юстиції зводить сенс означеного поняття ще один представник російської адміністративно-правової науки –
Д. М. Овсянко. Він, зокрема, пише: “Реєстраційне провадження становить діяльність Міністерства юстиції і його територіальних підрозділів щодо державної реєстрації нормативних актів органів виконавчої влади, статутів суспільних та релігійних організацій, реєстрації юридичних осіб та прав на нерухомість” [36, с.167]. З подібним твердження погодитись неможливо. Достатньо непереконливою видається “вибірковість” автора до предметного складу матеріальних правовідносин у реєстраційній сфері та до кола уповноважених суб’єктів здійснення відповідних процесуальних дій.
По-перше, незаперечно, що здійснення значного масиву реєстраційних операцій покладається на інші органи держави (органи внутрішніх справ; Міністерство освіти і науки; Міністерство охорони здоров’я тощо). По-друге, перелік об’єктів реєстраційної системи набагато ширший, ніж наведений у згаданому визначенні. У даному випадку навіть не варто зайвий раз зупинятись на тому, що обов’язковій реєстрації в органах держави підлягають не лише нормативні акти, статути, юридичні особи, права на нерухомість та ін. [27, с.84]. Суто з правонаділяючого боку розглядає реєстраційне провадження
С. В. Ківалов. Він визнає подвійну природу реєстрації як форми державного управління, що може спричиняти чи не спричиняти настання юридично значущих наслідків [12, с.257]. Така позиція виправдана лише стосовно тих дозвільних проваджень, загальновизнаною метою яких є забезпечення реалізації певних суб’єктивних прав фізичних та юридичних осіб. Що ж стосується провадження реєстраційного, то не варто ігнорувати існування окремих його видів, що пов’язуються з наділенням об’єкта реєстрації спеціальними обов’язками або ж взагалі безпосередньо не причетні до встановлення як прав, так і обов’язків. До перших слід зарахувати вже згадувану нами реєстрацію в органах внутрішніх справ осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Прикладом других може служити провадження щодо державної реєстрації нормативних актів [27, с.83].
Важко також повністю погодитися із думкою І. М. Лазарева, який пише: «Державна реєстрація – це акт офіційного визнання законності існування певних матеріальних об’єктів та юридичних фактів» [28, с.132]. Законність – доволі складне правове явище, однопорядкове з правом, державою, демократією, яке завжди обумовлюється вимогами влади до населення, громадян, органів, посадових осіб дотримуватись її приписів [33, с.26; 24, с.30]. Попри значні розбіжності щодо розуміння поняття законності, які мають місце в науковому світі (виходячи з аналізу науково-правової думки, деякі вчені нараховують більше 20 комплексних підходів до розкриття змісту цього поняття [31, с.87]), в загальній теорії права практично не заперечується аксіома, відповідно до якої основна сутність даного явища полягає в наявності правових актів та неухильному їх дотриманні й виконанні всіма суб’єктами права [22, с.83; 16, с.265-266; 30, с.66].
Доволі важко екстраполювати в цю площину реєстрацію деяких юридичних фактів, таких, наприклад, як смерть особи. Навряд чи при державній реєстрації названої події можна говорити про офіційне визнання її законності як неухильного дотримання і виконання вимог юридичних норм. Даний факт завжди залишається фактом, незалежно від того, визнаний він державою законним чи ні. Тому вести мову про законність існування факту смерті або народження особи не зовсім коректно як з логіко-юридичних, так і з суто гуманістичних позицій. Принагідно до цього випадку набагато доречніше було б зважати, наприклад, на “законність визнання”, аніж на “визнання законності” юридичного факту. Таким чином, і наведений погляд на зміст поняття реєстраційного провадження не може вважатись досконалим [27, с.85].
- Ознаки реєстраційного провадження
Враховуючи вищенаведені визначення можна спробувати визначити ознаки реєстраційного провадження: 1) діяльність уповноважених органів публічної адміністрації; 2) вирішуються індивідуальні справи, тобто справи окремої особи чи групи осіб; 3) усі дії здійснюються у певній нормативно-врегульованій процедурі, певній процесуальній формі; 4) безспірний порядок провадження (відсутня будь-яка згадка про правопорушення чи спір про право) [35, с.105].
Юшкевич О.Г. виділяє специфічні ознаки, притаманні реєстраційному провадженню:
- здійснення реєстраційної процедури як послідовної дії публічних органів управління;
- множинність суб'єктів, правомочних здійснювати реєстраційну діяльність;
- наявність сторін, заінтересованих у реалізації власних прав;
- регулювання порядку здійснення державної реєстрації відповідними матеріальними та процесуальними нормами права;
- логічно визначений порядок проведення процесуальних дій;
- можливість оскарження рішення у передбачений законодавством строк [37, с.30].
Реєстраційне провадження
не має своїм результатом
М. П. Гурковський поділяє ознаки на групи: по-перше, реєстраційне провадження – це в будь-якому разі послідовні дії публічних органів управління з прийняття юридичного рішення і в більшості випадків видача відповідного документа, що підтверджує здійснення реєстраційної процедури. По-друге, особливістю цього виду адміністративного впровадження є множинність суб'єктів, які правомочні здійснювати цю діяльність. Реєстраційні органи здійснюють наступні повноваження: проведення реєстраційних дій, видача свідоцтва про здійснення реєстраційних дій, анулювання реєстрації у випадках, передбачених законом, ведення єдиних реєстрів,здійснення контрольних функцій за дотриманням вимог та умов щодо проведення реєстраційних дій. По-третє, сторонами реєстраційного провадження є:
- Особа, зацікавлена в реалізації своїх прав і законних інтересів (громадяни і їх організації);
- Орган публічної влади (посадова особа цього органу), який компетентний здійснювати процедуру реєстрації, що дозволяє реалізовувати ці права. Зацікавленою стороною при реєстраційному проваджені може одночасно виступати не один, а два і більше суб'єктів (громадян або організацій). Так, наприклад, при поданні заяви для реєстрації шлюбу до органу РАГС зацікавленою стороною є обидві сторони майбутнього подружжя.
По-четверте, порядок здійснення державної реєстрації регулюється нормами адміністративно-процесуального права, яке одночасно виконує функцію реалізації відповідних матеріальних правових норм різної галузевої приналежності: конституційного (державного) права (наприклад, норми, що встановлюють статус громадських об'єднань), цивільного права (наприклад, що встановлюють статус нерухомості), адміністративного права (наприклад, що встановлюють обов'язок публічних органів реєструвати певні види своїх нормативних правових актів у Міністерстві юстиції) тощо. По-п'яте, реєстраційне провадження має логічно визначений порядок проведення встановлених процесуальними нормами дій. По-шосте, здобувач, який отримав відмову у реєстрації, може оскаржити її в передбачений законодавством строк [20, с.157-158].
1.3. Особливості реєстраційного провадження
Особливостями
будь-якого провадження, в
На думку Д. М. Бахраха,
спільними для
- Аналіз ситуації, в ході якого збирається, досліджується інформація про фактичний стан справи, реальні факти, існуючі проблеми. Ця інформація фіксується на матеріальних носіях у вигляді протоколів, довідок, схем, звітів тощо та є основою для рішень публічної адміністрації;
- Прийняття рішення (наказу, постанови, інструкції) у справі, в якій фіксується воля суб'єкта публічної адміністрації;
- Виконання рішення.
У певних випадках визнається
доцільним ускладнення
Кількість і порядок стадій реєстраційного провадження неоднозначно визначаються дослідниками адміністративного процесу. Так, О. М. Добров відокремлює в зазначеному проваджені сім стадій: прийом документів, необхідних для здійснення реєстрації; розгляд та перевірка наданих документів; призначення та проведення перед реєстраційної експертизи; прийняття рішення про реєстрацію або відмова в реєстрації; оскарження відмови в реєстрації; внесення даних на підставі поданих документів до єдиного реєстру, оформлення та видача свідоцтва, що підтверджує факт реєстрації; надання даних про реєстрацію в державні органи управління [21, с.128]. Однак, не всі наведені вченими стадії реєстраційного провадження відповідають теоретичним ознакам, які притаманні стадіям провадження. Вони не мають відносної самостійності, оскільки проведення реєстраційної експертизи неможливе за межами поданих документів щодо реєстрації певного об'єкта. Віднесення даних до єдиного реєстру також неможливе поза межами виконання рішення про реєстрацію. Отже, зазначений автор змішує стадії та етапи досліджуваного провадження. У цьому контексті слід погодитися з О. В. Кузьменко, яка відокремлює наступні чотири стадії провадження:
1. Прийом заяви та розгляд наданих документів.
2. Прийняття рішення щодо реєстрації об'єкта.
3. Оскарження прийнятого рішення.
4. Виконання прийнятого рішення [26, с.252].
Однак відокремлення стадії «прийому заяви та розгляду наданих документів» не повною мірою відповідає вимогам щодо подання в публічний орган управління документів для реєстрації, оскільки справа про реєстрацію порушується при наявності відповідного пакету документів, а не однієї заяви. Відмову про реєстрацію відповідного об'єкта може опротестувати прокурор, тому стадія оскарження прийнятого рішення невичерпно розкриває можливості щодо непогодження з прийнятим рішенням публічної адміністрації про реєстрацію. Більш дрібним структурним елементом провадження є процесуальний етап. Він становить собою фрагмент процесуальної стадії, який складається з низки самостійних процесуальних дій, а іноді співпадає з окремою процесуальною дією. Основні ознаки, за якими можна відрізнити стадію від етапу – це мета й особливості зв'язку між собою. Досягнення мети однієї стадії дає достатні підстави для переходу до наступної, у той час коли між етапами в рамках стадії такого тісного взаємозв'язку немає. Реалізація будь-якого з етапів має слугувати досягненню мети стадії. Інакше кажучи, в рамках провадження стадії поєднані послідовно, етапи ж у рамках стадії можуть бути поєднані як послідовно, так і паралельно, одні з них є необхідними, а інші - ні. Процесуальна дія - найдрібніша складова провадження. Процесуальна дія як активний юридично вагомий акт, спрямована на реалізацію конкретного окремого повноваження, права або взаємопов'язаної пари «право-обов'язок» [20, с.160]. Реєстраційне провадження має наступну структуру:
Стадія порушення справи
та аналізу наданих документів: а)
подання встановлених законодавцем документів,
які необхідні для реєстрації об'єкта.
Можуть подаватися до реєстраційного
органу безпосередньо самою особою (заявником
чи представником) або через поштове відділення;
б) розгляд та перевірка поданих документів;
в) проведення додаткових спеціалізованих
перевірок (експертиза, випробування)
– факультативний етап. Метою стадії є
встановлення відповідності вимогам закону
документів, які подаються реєстратору.
Стадія
прийняття рішення щодо реєстрації або
відмова у реєстрації об'єкта державної
реєстрації: а) підготовка висновку щодо
задоволення звернення про реєстрацію
або вмотивована відмова в реєстрації;
б) надіслання копій документів щодо методів
контролю за зареєстрованим об' єктом
відповідному органу публічної адміністрації
(якщо таке встановлене законодавцем).
Стадія
оскарження та опротестування рішення
у справі (факультативна стадія): а) оскарження,
опротестування постанови; б) перевірка
законності постанови; в) проведення незалежної
експертизи; г) винесення рішення. Відповідно
до ст.55 Конституції України кожна особа
має право на оскарження в суді рішень,
дій чи бездіяльності органів державної
влади, органів місцевого самоврядування,
посадових і службових осіб. Оскарження
рішень відбувається в адміністративних
судах.
Стадія виконання винесеного рішення: а) видача свідоцтва (посвідчення) про державну реєстрацію; б) внесення даних до реєстру; в) надання даних про реєстрацію в публічні органи управління, якщо таке передбачене законодавцем (факультативний етап). На цій стадії у разі прийняття компетентним органом, що здійснює державну реєстрацію, позитивного рішення щодо внесення в Державний Реєстр видається Свідоцтво або Посвідчення встановленого зразка і вноситься інформація в Державний Реєстр не пізніше ніж п’ять робочих днів з дня прийняття рішення [20, с.160-с.164].
Ще однією особливістю провадження є те, що не завжди реєстрація відбувається компетентним органом. Тобто вона здійснюється особами, які виконують реєстраційні функції. Згідно ст. 40 Закону України «Про нотаріт» до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:
1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;
2) довіреності