Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків

 


 


ЗМІСТ

 

ВСТУП.................................................................................................

4

Розділ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ.......................................................................6

 

1.1. Створення банківської системи  України...................................

6

1.2. Побудова банківської системи....................................................

9

Розділ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ...

 

13

2.1. Необхідність і завдання банківського  нагляду......................

13

2.2. Структура системи банківського  нагляду та основні напрями  діяльності.........................................................................

 

17

Розділ ІІІ. ФУНКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЯК ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ НАГЛЯДУ............................................................

 

23

3.1. Реєстрація і ліцензування діяльності  комерційних банків....

23

3.2. Встановлення економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків.....................................................

 

27

3.3. Визначення рейтингової оцінки  діяльності комерційних банків  за системою “CAMEL”.......................................................

 

31

3.4. Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства................................

 

37

Висновки...........................................................................................

42

Використана література.................................................................

45


 

 

ВСТУП

У спадщину від часів радянської влади Україна отримала систему центрального планування. В умовах централізованої адміністративно-командної економіки самі банки, по суті, не були комерційними організаціями, вони були організаціями державного управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.

У 1991 році почалося формування національної банківської системи України. За дуже короткий час виникло біля двохсот банківських установ, у своїй переважній більшості це були, за світовими стандартами, дрібні й малопотужні установи. Тому зрозуміла ситуація, коли почалася серія їх банкрутств. Таким чином, виникла необхідність в регулюванні процесів, що відбувалися в банківській системі.

Банки різних рівнів завдяки своїй діяльності глибоко проникають в усі сфери економіки, чим і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Робота банківської системи забезпечує ринок механізмами та інструментами, що самоврегульовують взаємовідносини у ринкових умовах, а державі надають можливість ефективно впливати на економічні процеси задля реалізації всіх суспільних інтересів.

Оскільки банки відіграють ключову роль у фінансовій системі і національній економіці, до їхньої діяльності суспільство виявляє неабиякий інтерес. В цьому світі банки більше підлягають державному нагляду і незалежному контролю, ніж підприємства інших видів діяльності.

Державне регулювання діяльності комерційних банків — це комплекс заходів, за допомогою яких відповідні державні органи підтримують стабільність та ефективність банківської діяльності, обмежують негативні наслідки різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому, та захист інтересів кредиторів і вкладників.

Функції регулювання та банківського нагляду в різних країнах світу виконує центральний банк держави, міністерство фінансів чи незалежне агентство. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк України.

В представленій курсовій роботі проведено аналіз діяльності системи банківського нагляду в Україні. Метою роботи стало вивчення і дослідження суті банківського нагляду, його структури, функцій, напрямків діяльності служби банківського нагляду, серед яких порядок реєстрації і ліцензування комерційних банків, нагляд за дотриманням банками економічних нормативів, оцінка стану банку за системою “CAMEL”. Окремо розглянуто заходи впливу, що застосовуються Національним банком щодо комерційних банків, які порушують банківське законодавство України.

В першій частині роботи розглядаються питання побудови банківської системи України як сфери, де саме й відбуваються процеси нагляду й контролю Національного банку за діяльністю комерційних банків.

В другій частині розкривається зміст і необхідність здійснення регулювання діяльності комерційних банків, описується структура системи банківського нагляду НБУ.

В третій частині досліджуються конкретні напрямки роботи служби банківського нагляду в Україні.

Для опрацювання в курсовій роботі використано законодавчі та нормативні акти уряду, Національного банку України, періодичні видання, статистичні та інші інформаційні джерела.

РОЗДІЛ І. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ

1.1. Створення банківської системи  України

Незалежна українська банківська система почала формуватися в 1991 році. В березні цього року затвердили закон “Про банки і банківську діяльність”, який уможливив створення Національного банку України (НБУ) на базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР. Уже влітку 1991 року інструкції радянського Державного банку не мали зобов’язуючої дії в Україні. 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було офіційно ліквідовано і Національний банк України став справжнім Центральним банком.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів.

І етап (1991-1992рр.):

процеси перереєстрації та реорганізації.

2 жовтня 1991 року Національний  банк почав перереєстровувати  комерційні банки України, зареєстровані  ще Держбанком СРСР. У цей період  “міністерський” капітал, тобто  вкладення у комерційні банки  різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків [8;41].

ІІ етап (1992-1993рр.): поява банків “другої хвилі”.

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків, 3 банки вилучено з реєстру [8;47]. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка “міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать інших міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вони вилучали свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

На цьому етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростала на гіперінфляції.

ІІІ етап (1994-1996рр.): перші банкрутства.

Активна побудова Національним банком системи регулювання діяльності комерційних банків збігалася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як вже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами з середини, ці банки опинилися на межі банкрутства. 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року – 20 банків; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства.

У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансову ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва – всього їх було зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських комерційних банків [8;42].

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків [5;42].

IV етап (1996-1998рр.): стабілізація банків та впровадження національної валюти — гривні.

Цей заключний етап становлення вітчизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можна підбити підсумки роботи банківської системи. Протягом перших п’яти років існування незалежної держави в Україні:

  • створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів;
  • проведено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту — український карбованець;
  • створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкісною в Європі;
  • введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;
  • розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;
  • НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи.

Для банківської системи України важливими подіями стали введення в обіг у вересні 1996 року повноцінної грошової одиниці — гривні та підготовка до переходу з 1 січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистичної звітності.

Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість і нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства спонукають до поглиблення банківської реформи.

Остаточно не вирішені питання діяльності інших фінансово-кредитних установ (кредитних спілок, позичкових товариств тощо), банківської таємниці й захисту інтересів клієнтури, програмних продуктів.

Висока вартість фінансового посередництва, обмежений перелік послуг, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, повільний прогрес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду — усе це розширювало коло проблем, вирішення яких необхідно було передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

На етапі стабілізації продовжують діяти 227-229 банків, серед яких: два — державні; 117 (1996 рік) 184 (1997-1998рр.) — у формі акціонерних товариств; 50 (1996 рік), 41 (1997-1998рр.) — у формі товариств з обмеженою відповідальністю [8;43]. 

На цьому етапі сформувалися групи провідних банків, які вже завоювали певне місце на ринку, визначився напрям менеджменту, розподілено клієнтів та ринок пасивів. Сучасна банківська система має чітку градацію за обсягами статутних фондів. У загальному обсязі сплачених статутних фондів частка малих банків (з обсягом статутного фонду до 3млн.грн.) становить 10%, середніх (від 3 до 10млн.гривень) — 24%, великих (понад 10млн. гривень) — 66% [8;43].

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також зауважити, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу багатьох негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки — гальмували його.

1.2. Побудова банківської системи

Банківська система і банки — це незвичайні економічні структури. Їхній вплив на економічні процеси (позитивний чи негативний) дуже великий і потрібна жорстка регламентація та контролю їх діяльності, щоб цей вплив мав виключно позитивний характер.

Створенням Національного банку України було закладено основи класичної дворівневої структури банківської системи, яка включає, з одного боку — центральний банк як головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою (виходячи з основних завдань центральний банк не націлений на комерційну діяльність і одержання прибутків); з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків, яка на умовах здорової конкуренції покликана задовольнити потреби населення, держави та народного господарства у банківських послугах і створити умови для стабілізації та поступового зростання національної економіки.

Важлива роль в Україні ринкової економіки, стабілізації грошово-кредитної системи належать Національному банку України.

Юридичний статус, повноваження і принципи організації Національного банку визначаються Конституцією України, Законом України “Про Національний банк”, Законом України “Про банки та банківську діяльність” та іншими нормативно-правовими актами.

Національний банк є: емісійним центром, банком банків; особливим органом державного управління, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу; валютним органом; органом банківського нагляду; організатором міжбанківських розрахунків.

Діяльність НБУ багато в чому залежить від стану економіки держави, а, з іншого боку, і його дії впливають на стан економіки.

Отже, Національний банк разом із своїми філіями становить перший рівень банківської системи.

НБУ має статутний капітал, що є державною власністю і становить 10млн. гривень. Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до його компетенції, які є обов’язковими для органів державної влади та місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ незалежно від форм власності, фізичних осіб, що здійснюють господарську діяльність на території України. Нормативні акти НБУ видаються у формі інструкцій, положень, правил і затверджуються постановами Правління.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, регіональні управління (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурі підрозділи й одиниці, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Основою банківської системи є комерційні банки.

У вузькому розумінні комерційний банк — це банк, що виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

В широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для України. В Україні всі, по суті, банки, крім центрального, називають комерційними.

В Україні, відповідно до Закону “Про банки і банківську діяльність” (20.03.1991р.) банки визначаються як установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Класифікацію комерційних банків наведено на рисунку 1.1.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1. Класифікація комерційних банків.

Основними функціями комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід назвати:

  • посередництво в кредиті;
  • посередництво у розрахунках;
  • випуск кредитних знарядь обігу.

У даному визначенні наведено три основні функції комерційного банку, що охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як акумулювання тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на умовах платності і відшкодування, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, а також депозитну емісію, засновану на кредитах і розрахункових операціях банку. Ці функції тісно пов’язані між собою та дають змогу комерційному банку виступати в ролі інституту, що емітує платіжні засоби для обслуговування всього кругообігу капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

  • універсальний банк — коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються, тобто такі банки здійснюють майже всі види банківських операцій, не заборонені чинним законодавством, і обслуговують широке коло клієнтури;
  • спеціалізовані банки — коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку, тобто спеціалізовані банки виконують обмежене коло операцій або обслуговують обмежену кількість клієнтів.

Окремі дані про динаміку та стан комерційних банків України протягом кількох останніх років наведено в таблиці 1.2. [6;131].

Таблиця 1.2.

Основні дані про комерційні банки України.

Показники

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

Кількість банків за реєстром (на кінець року)

у т.ч. зареєстровано протягом року

 

133

60

 

211

84

 

228

28

 

230

3

 

229

10

 

227

8

 

214

3

Із загальної кількості:

- державні

- акціонерні товариства

відкриті

закриті

- товариства з обмеженою відповідальністю

 

–

–

–

–

 

–

 

–

–

–

–

 

–

 

2

159

96

63

 

67

 

2

169

119

50

 

59

 

2

177

125

52

 

50

 

2

184

133

51

 

41

 

2

178

125

53

 

34

Кількість банків за участю іноземного капіталу

- зі 100% іноземним капіталом

- з ін.капіталом, що перевищує 50%

 

–

–

–

 

–

–

–

 

12

1

1

 

12

1

1

 

14

2

6

 

22

6

12

 

28

9

14

Кількість банків, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій

–

–

115

134

146

157

161

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано ліцензію

–

–

–

4

2

2

2

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті, млн.грн.

0,5

15

87

541

1098

1636

2103

Кількість ліквідованих банків у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин (за рік)

3

6

11

1

11

10

16

Кількість банків, у яких відізвано ліцензію на здійснення валютних операцій у зв’язку з порушенням банківського законодавства (за рік)

3

1

–

7

26

5

9


Продовження таблиці 1.2.

Показники

1999

01’2000

Кількість банків за реєстром (на кінець періоду)

203

203

Із загальної кількості:

- державні

- акціонерні товариства

відкриті

закриті

- товариства з обмеженою відповідальністю

 

2

173

124

49

28

 

2

173

124

49

28

Кількість банків за участю іноземного капіталу

- зі 100% іноземним капіталом

30

8

30

8

Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій

153

153

Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано ліцензію

1

1

Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті, млн.грн.

2910

2933

Кількість ліквідованих банків

у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин (за період)

11

–

Кількість банків, у яких відкликано ліцензію на здійснення усіх банківських

у т.ч. валютних операцій

 

–

–

 

–

–

Кількість банків, у яких зупинено дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій

у т.ч. валютних операцій

 

–

–

 

1

1


РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

2.1. Необхідність і завдання банківського нагляду

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи. Ефективний нагляд за діяльністю банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища.

Терміни “регулювання банківської діяльності” та “нагляд за діяльністю банків” часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв’язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків. По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив, Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз’яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють, насамперед, моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

  • створення нових банків та їхніх установ;
  • діяльності банків;
  • реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що обумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з’ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківського регулювання і нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як вже зазначалося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби — гроші. У гонитві за прибутками банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього, і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов’язкового резервування певної частини ресурсів банків. Якщо банк порушує встановлені правила, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.

Одна з важливих функцій банків — збереження грошових заощаджень суспільства. Банки — це довірчі установи, тобто в основі їх діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб’єкти розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає  виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків.

Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів ринку, містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи, що пояснюється самою природою банків, специфікою їх діяльності. Так, капітал банків становить невелику частку у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головним чином за рахунок залучення коштів великої кількості вкладників. У зв’язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттям відносним, вони базуються на припущенні, що вкладники не вилучають свої кошти з банків одночасно. Проте економічні ситуація в країні може скластися в такий спосіб, що ймовірність вилучення коштів значної кількості вкладників стане реальністю, і банки, що опинилися у цій ситуації, можуть збанкрутувати. Банки-банкрути, тісно пов’язані з іншими банками через систему міжбанківських зв’язків, будуть не здатні виконати свої зобов’язання перед вкладниками, перед іншими банками, що потягне за собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього може бути порушення грошового обігу з ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім, в загальноекономічну кризу країни.

Крім того, банківська система виконує життєво важливу роль посередника на фінансовому ринку. Банки акумулюють заощадження економічних суб’єктів і водночас надають позички іншим суб’єктам ринку.

Кредитування неминуче пов’язано передусім з ризиком неповернення позичених коштів і, як наслідок, з ризиком для банків втрати ліквідності і платоспроможності. У зв’язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов’язують банки створювати резерви для відшкодування можливих витрат за позиками.

Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхідність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно банківського регулювання й нагляду.

Банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна система розрахунків — це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв’язку сучасної грошово-кредитної і виробничої систем, порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Слід зазначити, що міжбанківський ринок і платіжний обіг у сучасних умовах мають міжнародний характер. У зв’язку з цим проблеми, що виникають на національних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом  для обґрунтування необхідності банківського регулювання та нагляду.

Реєстрація і ліцензування діяльності комерційних банків