Ресурси комерційних банків: структура, порядок та проблеми формування
Міністерство освіти і науки молоді та спорту України
Тернопільський національний економічний Університет
Факультет Банківського Бізнесу
Кафедра банківської справи
Курсова робота
На тему:
«Ресурси комерційних банків: структура, порядок та проблеми формування»
Тернопіль 2012
ПЛАН
Вступ
1. Ресурси комерційних банків, їх зміст, значення і класифікація
2. Формування власного капіталу банківських установ
3. Залучені і запозичені кошти комерційних банків: практика їх формування
4. Проблеми формування ресурсів комерційних банків
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Управління банківськими
ресурсами являє собою
Управління ресурсами комерційних банків можна умовно підрозділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовуються як економічні, так і організаційні методи. Самі ж методи прямо або побічно впливають на розмір ресурсів комерційних банків.
Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо позначається на розмірі їхніх ресурсів. Мінімальний розмір статутного фонду не тільки прямо, але і побічно впливає на розмір власного капіталу комерційного банку, оскільки утворення інших його фондів взаємозалежно зі статутним фондом. Так, від розміру статутного фонду залежать розмір і порядок формування резервного фонду, утвореного за рахунок відрахувань від прибутку. Граничне співвідношення між розміром власних засобів комерційного банку і сумою активів, зважених з урахуванням ступеня ризику їхньої втрати, встановлює розгортання активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.
Проблема управління ресурсами, залученими комерційними банками, має не тільки кількісну, але і якісну сторону. Перед комерційними банками стоїть завдання ефективного розміщення ресурсів, що відшкодувало би витрати і принесло банку прибуток, а також забезпечило виконання запропонованих Національним банком України вимог по ліквідності банку. Це можливо при здійсненні комерційним банком тісного взаємозв’язку пасивних операцій з активними.
Таким чином, обрана тема для написання є актуальною.
Метою курсової роботи стало вивчення питань - ресурсів комерційних банків, їх змісту, значення і класифікації, формування власного капіталу банківської установи , залучених і запозичених коштів комерційних банків і практики їх формування.
Для досягнення мети використовувалася нормативно-правова база, а також деякі літературні джерела, підручники, монографії, періодична література.
1. Ресурси комерційних банків, їх зміст, значення і класифікація
Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних.
Акумулюючи грошові накопичення, прибутки і заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий у позичку власниками на умовах повернення за плату у вигляді відсотка. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.
Діяльність комерційних банків полягає в залученні коштів і наданні їх у позичку або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні тимчасово вільні кошти, і тими, хто в них потребує. Метою здійснення такого посередництва є одержання банківського прибутку.
Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різноманітних видів внесків у рамках депозитних і ощадних операцій, одержанні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються кошти в пасиві балансу комерційного банку.
Для зручності розгляду джерел банківських ресурсів звичайно прибігають до їхньої класифікації. Існує безліч різноманітних класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі визначених критеріїв, проте усі вони не позбавлені визначених умовностей.
По своєму економічному змісту ресурси комерційних банків дуже різноманітні. Власні засоби комерційних банків складаються зі статутного фонду, а також утворених у процесі банківської діяльності резервного й інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, що до його розподілу знаходиться в обороті комерційного банку і використовується в якості банківського ресурсу.
Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворяться в результаті їхнього поточного виконання, тобто від моменту надходження доходів на рахунки в банку до моменту їх використання.
Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку і кошти в розрахунках:
- залишки засобів на розрахункових і поточних рахунках підприємств, організацій і установ усіх форм власності;
- залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках;
- кошти, депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними дорученнями;
- кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку;
- кошти бюджетних і громадських організацій;
- кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.
До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, що формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.
Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їхніх кореспондентських рахунках у комерційному банку.
У залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють на ті, що мобілізуються самим комерційним банком і придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується велика частина ресурсів, наприклад, внески громадян і депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.
Ресурси комерційного банку можна класифікувати по можливості прогнозування їхнього розміру. При цьому виділяють ресурси, що піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку і нерозподіленого прибутку. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.
З погляду джерел створення ресурси комерційних банків поділяються на власні і запозичені. До складу власних ресурсів включаються кошти фондів комерційного банку, утворених при його створенні за рахунок коштів фундаторів (акціонерів), а згодом за рахунок відрахувань від прибутку і при необхідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нерозподілений прибуток комерційного банку. Власні ресурси - лише відправна точка для організації банківської справи і їхня роль у більшій мірі зводиться до гарантування прибутковості і фінансової стійкості комерційного банку.[1.с.150-180]
Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частина притягнутих ресурсів він мобілізує по своїй ініціативі, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, Національного банку або здійснює емісію визначених цінних паперів. Суть цієї операції складається в мобілізації комерційними банками коштів замість видачі кредиторам визначених цінних паперів.
Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої кошти з метою забезпечення їхньої цілості й одержання прибутку.
Серед залучених ресурсів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. До першого, зокрема, відносяться кошти підприємств, організацій, установ і населення на рахунках у комерційному банку, кошти бюджету й ін. Поява другого виду ресурсів пов'язано з залученням банків у нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові й інші операції. Це спричинило за собою включення до складу банківських ресурсів не тільки коштів у національній і іноземній валюті, але і цінних паперів, майна і пов'язаних із ним майнових прав.[2.c.34-38]
В даний час велика частина операцій комерційних банків грунтується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу.
2. Формування власного капіталу: його функції та значення
Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для суб'єктів підприємницької діяльності у сфері матеріального виробництва це відношення інше. Якщо для промислового підприємства нормою вважається, коли власний капітал становить 50 % від загального капіталу, для комерційного банку достатнім буде 8 %. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Незважаючи на це, досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших кроках після його утворення. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, впровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.
Для створення комерційного банку необхідний визначений власний капітал, що маючи чітко виражену правову основу і функціональну визначеність утворить фінансову базу розвитку банку.
Розмір власного капіталу є чинником забезпечення надійності функціонування банка і повинний знаходитися під твердим контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Тому, є підстави вважати, що власний капітал банків виконує регулюючу функцію: через фіксування його розмірів регулювальні органи впливають на діяльність комерційних банків у цілому [4.ст30].
Основний капітал ( капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів включає такі складові:
а)фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;
б)розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:
- дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;
- емісійні різниці - сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;
- резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
- загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;
- прибуток минулих років;
- прибуток минулих років, що очікує затвердження.
Формування та збільшення
Ці складові включаються до основного капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків;
в) загальний
розмір основного капіталу
1. недосформованих резервів під можливі збитки за:
2. кредитними операціями;
3. операціями з цінними паперами;
4. дебіторською заборгованістю;
5. простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку;
6. коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;
7. нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
8. капітальних вкладень у нематеріальні активи;
9. збитків минулих років та поточного року.
Додатковий капітал ( капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:
• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
• результат переоцінки основних засобів;
• прибуток поточного року.
Порядок формування статутного капіталу банку такий:
1.Статутний капітал банку
2.Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.
3.Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел.
4.Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо сплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.
5.Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.
6.Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.
7.Банкам забороняється використовувати для формування капіталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.[4.ст.30]
Порядок формування
статутного фонду також
При утворенні банку як
Така складова основного капіталу, як резервний фонд на покриття непередбачених збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капіталу. НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду, якщо діяльність банківської установи створює загрозу інтересам його вкладників та кредиторів. Коли резервний фонд досяг установлених законодавством розмірів, то відрахування до нього можна припинити. У разі повного або часткового використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього поновлюються.
За рахунок прибутку
Оскільки власний капітал є
основою діяльності банку, то
до нього ставляться
Регулятивний капітал
• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;
• інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу в дочірні установи;
• кошти, вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.
Так, установлення показника платоспроможності банків, тобто мінімального співвідношення між власним капіталом і сумою зважених по ступені ризику активів, має своєю метою запобігти надмірній мінімізації ними власного капіталу заради максимізації одержуваних доходів, зменшити ризик банкрутства і підсилити захист інтересів клієнтів і кредиторів.
Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить його неоднорідним по складу. Одна частина, призначається для забезпечення оперативної діяльності, є найбільш постійної і виступає у формі статутного фонду, частково резервного фонду, фондів амортизації, економічного стимулювання.
Друга частина призначена для страхування активних і інших операцій банку від збитків. Ця частина більш рухлива і виступає у формі страхового фонду, частково резервного фонду, резервів для покриття збитків, зв'язаних з непогашенням позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання розміру власного капіталу банку, хоча може використовуватися як для забезпечення оперативної діяльності так і для страхових потреб.
При створенні комерційного
банку формування власного
Власний капітал банку може формуватися за допомогою випуску довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких служать облігації.
На відміну від акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні їх банком, що випустив. Вони свідчить про надання власникам облігацій визначених коштів у розпорядженні емітента у формі довгострокової позики.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що перед банком стоїть важливе завдання - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.
3. Залучені і запозичені кошти комерційних банків: практика їх формування
Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків.
Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дорученням в готівковій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.
Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.
Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.
Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку знаходять відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки розрахункового і позичкового. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове , — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позиками.
Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке запозичення допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і неюридичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відношеннях банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має більш широку сферу застосування.
Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.
Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.
Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один із яких зберігається в клієнта, а інший у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок буде зберігатися у банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди.
Суперечності, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.
Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за такими ознаками:
1) спосіб випуску;
2) спосіб оформлення;
3) термін обертання;
4) умови сплати відсотків.
Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються у разовому порядку і серіями; із другою ознакою — іменні і на пред'явника; із третьою ознакою — термінові і до запитання; із четвертою ознакою — з регулярною сплатою процентів по закінченню визначеного розрахункового періоду і з виплатою процента в день погашення сертифіката. Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.
Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифікату, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.
Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунка. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в активних банківських операціях.