Резервування комерційного підприємства

Вступ.

Метою курсової роботи є  резервування комерційного підприємства (банка), що здійснює банківські операції, переведення, обмін валют, пошук  доріг підвищення ефективності його діяльності і побудова ефективної моделі діяльності підприємства.

Актуальність вибраної теми полягає в тому, що  банківська система і фінансовий ринок  є  одними з ключових елементів сучасної економіки України. За допомогою  банківської системи здійснюється розвиток грошового звороту і  перетікання капіталів в галузях  економіки, фінансування промислових  підприємств, державного бюджету і  приватних домашніх господарств.

Банк — фінансово-кредитна установа, що виробляє всілякі види операцій з грошима і коштовними паперами і надає фінансові послуги  уряду, юридичним і фізичним особам

Резерви комерційних банків — оперативно доступні активи банку, що зберігаються на випадок пред'явлення  раптових значних платіжних вимог  вкладниками банків, і розрізняються  такі їх види:

Оперативні резерви на випадок раптового пред′явлення значних платіжних вимог вкладників банку.

Обов'язкові резерви регулюють  величину залишків на резервних рахівницях банків в Центральному банку або  умови поповнення цих рахунків.

Готівкові резерви це резерви  які можливо легко перетворити  в готівку.

Загальні резерви кошти  на покриття сумнівних боргів.

Резерви розвивалися з  необхідності для банків мати грошову  готівку у вигляді так званих касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов'язань  по поверненню депозитів вкладникам і проведення розрахунків з іншими банками, тобто як гарантування фондів для погашення зобов'язань.

Резервні вимоги - невід'ємний  елемент грошової бази Центрального банку, це чинник забезпечення стабільного  попиту на кредитні ресурси в рамках ринкового регулювання, складова частина  кредитного контролю, власне контроль над грошовим попитом, регулювання депозитної емісії і сукупної грошової маси, своєрідний податок на банки, оскільки є ненарахування відсотків.

Сучасне полягання розвитку економіки в державі потребує постійної уваги до банківської  системи, проведення політики, направленої  на створення сприятливих умов для  її стабільного і ефективного  функціонування.

Банки є одній з найважливіших  структур ринкової економіки, яка яскраво  виявляється сьогодні в Україні  і у всьому світі через наявну банківську кризу (припинено кредитування, існує недовіра до безпечності банків з боку вкладників), яка украй  негативно впливає на всю економіку.

Кредитово-банківська система  за умов ринку грає важливу роль в підвищенні ефективності економіки  країни. Через неї проходить гігантський  об'єм грошових розрахунків і платежів господарських організацій і  населення, вона мобілізує і перетворює на капітал, що активно діє, тимчасово  вільні грошові кошти, заощадження  і доходи юридичних і фізичних осіб. З цієї причини всі юридичні і фізичні особи завжди цікавляться  фінансовою звітністю банків, яка  дозволяє їм отримати значний об'єм інформації об якісні і кількісні  характеристики діяльності банківських  установ.

Звітність же банків формується на основі стандартів і правил бухгалтерського  обліку, які повною мірою повинні  розкривати якість активних операцій, кількісні показники наявних  ризиків і об'ємів резервів, стан ліквідності, об'єм власного капіталу і тому подібне. Більш всього увага  завжди приділяє об'єму власного капіталу і якості кредитного портфеля, якому  в активних операціях, загальних  доходах належить основне місце  і властивий найбільший ризик  впливу на стан вступів і капіталу. З цієї причини дослідження повноти  відображення в бухгалтерському  обліку кредитних операцій і резервів за цими операціями є надзвичайно  актуальним.

1.Характеристика банку  « ПУМБ».

1.1 Економічна , фінансова характеристика «ПУМБ».

ПУМБ (Перший Український  Міжнародний Банк) – це крупний  і надійний приватний банк, який вже впродовж дев'ятнадцяти років  працює на українському фінансовому  ринку.

Перший Український міжнародний банк ( ПУМБ) працює на українському фінансовому ринку з 20 листопада 1991 року, коли він був створений для обслуговування ряду крупних промислових підприємств країни. На сьогоднішній день ПУМБ входить в ТОП-15 найкрупніших банків країни за розміром активів і зобов'язань. Управління банком здійснюється двома Головними офісами, розташованими в Києві і Донецьку.

Сьогодні ПУМБ - це універсальний  банк, діяльність якого зосереджена  на комерційних, роздрібних і інвестиційно-банківських операціях, який надає широкий спектр банківських послуг корпоративним і приватним клієнтам. Репутація стабільного і комфортного банку забезпечила ПУМБ вхід до групи найбільших банківських установ країни згідно класифікації Національного банку України.

ПУМБ приділяє особливу увагу  соціальним аспектам розвитку бізнесу  і прагне повною мірою відповідати  званню соціально відповідального  фінансового інституту.

23 грудня 1991 року Банк  був зареєстрований Національним  банком України. У квітні 1992 року  ПУМБ почав здійснювати банківські  операції.

ПУМБ є крупним і надійним українським банком. Мета – стати одним з провідних гравців банківського ринку України, перш за все, по рівню сервісу. Головним принципом роботи є максимальна концентрація на клієнтові і глибоке розуміння його потреб, а також побудова структури бізнесу згідно з кращими міжнародними стандартами.

Банк прагне стати кращим працедавцем, і здійснює значні інвестиції в побудову міцної і лояльної команди  професіоналів.

Банк і надалі має намір  робити все можливе, щоб положення  в українському суспільстві ставало  стабільнішим, а люди – впевненішими і щасливішими.

Юридична адреса: вул. Університетська, 2а м. Донецьк  Україна, 83001

Електронна пошта: [email protected]

Система корпоративного управління ПУМБ відповідає вимогам українського законодавства і кращій світовій практиці, і направлена на пошану прав і законних інтересів акціонерів і клієнтів, забезпечення фінансової стійкості і ефективності діяльності.

Найвищим органом управління ПУМБ є Загальні збори акціонерів.

Статутний капітал банку  дорівнює 2 522 842 400,00 грн.,і складається з 10 968 880,00 простих іменних акцій номінальною вартістю 230,00 грн. кожна. (Додатки №1.)

1.2 Облікова політика «ПУМБ».

Банк організовує  бухгалтерський  облік відповідно до внутрішньої політики,  розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень стандартів України.

Бухгалтерський облік  Банку забезпечує своєчасне та повне  відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної  інформації про стан активів і  забов′язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Банк забов′язан подавати Національному банку України  фінансову і статистичну звітність  що до роботи Банку, його операцій. Ліквідності , платоспроможності, прибутковості , а  також інформацію про афілійованих осіб Банку з метою оцінки фінансового  стану Банка.

Банк зобов′язаний публікувати  квартальні баланси, а також звітки про прибутки (збитки ) в газеті «Урядовий  кур′єр» чи «Голос України»  протягом місяця, наступного та звітним кварталом.

Банк забов′язанний публікувати  річну фінансову звітність, підтвердженну  аудитором, не пізніше 1 червня наступного та звітним роком в одному із вказаних видань. (Додаток № 1.)

Висновок:

Перший Український Міжнародний  Банк (ПУМБ)- працює на українському фінансовому ринку з 20 листопада 1991 року, це універсальний банк, діяльність якого зосереджена на комерційних, роздрібних і інвестиційно-банківських операціях, який надає широкий спектр банківських послуг корпоративним і приватним клієнтам, це надійна банківська установа, головні офіси розтошовані в Київі та Донецку.

Банк діє на підставі Статуту, має відокремлене майно, самостійний  баланс. Банк створювався без обмеження строку діяльності.

Метою діяльності банку є  залучення, накопичення грошових коштів для всебічного сприяння єкономічному розвитку Банку і отримання прибутку в інтересах акціонерів.

Статутний капітал банку  дорівнює 2 522 842 400,00 грн.

2.Економічна характеристика  резервів комерційних банків.

2.1 Створення  резервування комерційних банків.

У СРСР вперше резервні вимоги стали  використовуватися як інструмент регулювання  банківської діяльності з появою в банківській сфері в квітні     1989 р. комерційних структур і початком процесу формування дворівневої банківської системи. У зв'язку з цим в Центральному банку СРСР був утворений Фонд регулювання кредитних ресурсів, куди підлягали зарахуванню мінімальні резерви всіх знов створених акціонерних (пайових) комерційних, у тому числі кооперативних, банків. Величина залишків засобів, що підлягають резервуванню, коректувалася щомісячно за станом на перше число кожного місяця і обчислювалася відповідно до нормативу, встановленим Центральним банком у відсотках до об'єму притягненими комерційними банками засобів.

За період дії даного інструменту  регулювання в банківській системі  СРСР норматив відрахувань, склад депонованих  сум і додаткові умови формування мінімальних резервів змінювалися  неодноразово.Якщо спочатку (квітень      1989 р.) норматив резервування складав 5%, то в 1990 р. він був збільшений до 10%, в 1991 р.   до 15%.

В деяких випадках той, що передивляється ставки депонування резервів супроводився диференціацією депозитів по термінах. Наприклад, для депозитів до вимоги норматив резервування був встановлений на рівні 15%, для депозитів терміном залучення менше року   12%, ось одного року до три роки  10%, а на депозити терміном понад три роки з 01.07.91 р. резервні вимоги не поширювалися.

Спочатку резервуванню підлягали  притягнені засоби по іноземних операціях; засоби місцевих бюджетів і бюджетних  організацій; невикористані засоби для фінансування кап. вкладень; розрахункові, поточні і депозитні рахунки державних, сільськогосподарських, кооперативних, профспілкових, суспільних і інших організацій; Спочатку резервуванню підлягали притягнені засоби по іноземних операціях; засоби місцевих бюджетів і бюджетних організацій; невикористані засоби для фінансування кап.вкладень; розрахункові, поточні і депозитні рахунки державних, сільськогосподарських, кооперативних, профспілкових, суспільних і інших організацій.

Недоцільним було включення сум  інкасованої грошової виручки, що списуються після перерахунку і фактичних  витрат негоспрозрахункових організацій, що фінансуються банком, оскільки по суті це квазіпасиви, що немає які, або ресурси. Необгрунтованою також була заміна суми кредиторській заборгованості на суму її перевищення над дебіторською, оскільки дане перевищення не може служити забезпеченням інтересів кредиторів.

Перераховані недоліки були усунені  при тому, що подальшому передивляється умови резервування. Проте на ряду з квазіпасивами із складу депонованих показників неправомірний були виключені зарезервовані засоби замовників. У зв'язку з введенням єдиного плану банківських рахунків методика розрахунку що підлягають резервуванню засобів з 01.07.91 р.

Стала ідентичною як для знов створених  банків, так і для трансформованих  спецбанків. Тим самим перелік  рахунків, вживаних для розрахунку депонованої суми притягнених коштів, був розширений за рахунок приєднання рахунків, раннє використовуваних лише в спецбанках. У зв'язку з цим до резервованих засобів були зараховані вклади військовослужбовців;средства по центральних розрахунках (з Мінфіном, Мінзв'язку і ін.); засоби, призначені для довгострокових вкладень; засоби соцстраху і соцзабезпечення, а також всі вільні спецфонди.

Прогресивним нововведенням  було розширення з 01.12.90 р. складу мінімальних  резервів. З того часу депонування  притягнених засобів дозволено  повністю або частково здійснювати  у формі вкладень в облігації  Державної внутрішньої позики, чим  допускалося не лише безпроцентне, але і “прибуткове” мінімальне резервування.

2.2. Характеристика банківських резервів, їх призначення.

Банківські резерви це — засоби комерційних банків і інших кредитних інститутів, які вони зобов'язані зберігати в центральному банку як забезпечення своїх операцій відповідно до встановлених норм.

Залежно від джерел покриття резерви поділяють на:

- спеціальні;

- загальні.

    Спеціальні резерви  створюються для відшкодування  можливих збитків за кредитами,  дебіторською заборгованістю банків  та іншими активами.

     Загальні резерви  є необхідним доповненням до  спеціальних. Загальні резерви  формуються за рішенням загальних  зборів банку на різні види  ризику за рахунок прибутку  комерційних банків, який залишився  після сплати дивідендів, а спеціальні  резерви - відносяться на витрати  комерційних банків. Загальні резерви  збільшують розмір власних коштів  комерційних банків, а спеціальні - зменшують. Створення загального  резерву - це перерозподіл статей  капіталу.

    Загальні резерви  створюються для відшкодування  можливого непередбаченого ризику. Це дуже суттєво, оскільки обсяг  капіталу може не зменшуватися  в разі сформованого загального  резерву в сумі, яка достатня  для покриття збитків. Враховуючи  цю обставину, керівництво банку  та збори акціонерів повинні  обрати правильну стратегію щодо  напрямів розподілу прибутку. Формуючи  спеціальні та загальні резерви,  банк не лише застраховує свою  діяльність від ризику втрат,  а й забезпечує успішне вирішення  проблемних питань банківського  менеджменту в майбутньому.

    З огляду на  якість активів обсяги сформованих  резервів (насамперед, спеціальних)  відіграють роль індикатора якості  банківських кредитних портфелів,  портфелів цінних паперів, дебіторської  заборгованості.

    Створення резервів - це визнання витрат для відображення  реального результату діяльності  банку із урахуванням погіршення  якості його активів або підвищення  ризикованості його операцій.

    Спеціальні резерви  створюються за всіма видами  активів у необхідних сумах.  Види спеціальних резервів:

- під знецінення боргових  цінних паперів, що рефінансуються  Національним банком України;

- під заборгованість  інших банків;

- під дебіторську заборгованість  за операціями банку;

- під заборгованість  за кредитами, які надані клієнтам;

- під дебіторську заборгованість  за операціями з клієнтами  банку;

- під знецінення цінних  паперів у портфелі банку на  продаж;

- під знецінення цінних  паперів у портфелі банку на  інвестиції;

- на можливі втрати  за сумнівною дебіторською заборгованістю.

Для визначення розрахункової  суми резервів під кредитний ризик  у банку проводиться ретельна робота, передусім, щодо класифікації позик за ступенем ризику. Це дає  змогу приймати відповідне управлінське рішення про якість кредитного портфеля банку та визначити напрями скорочення обсягів проблемних кредитів.

Комерційні банки формують резерви під стандартну й нестандартну кредитну заборгованість щокварталу.

Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат  за активами у національній та іноземній  валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи.

НБУ визначає розміри, порядок  формування та використання резервів  банків та кредитних установ для  покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютного, відсоткового та інших видів фінансового ризику банків.

    Резерви для  покриття можливого фінансового  ризику, а також фонду гарантування  вкладів громадян створюються  за рахунок доходу до оподаткування  відповідно до законодавства  України.

    Розрахунок резервів  за безнадійними активами комерційних  банків здійснюється відповідно  до порядку бухгалтерського обліку  формування і використання резервів, списання та повернення раніше  списаних безнадійних активів  у комерційних банках України,  затвердженого постановою Правління  НБУ від 16.12.1998 р. № 520, та  змін до нього.[1]

    Порядок розрахунку  резервів за можливими втратами  із кредитними операціями комерційних  банків здійснюється відповідно  до положення про порядок формування  і використання резерву для  відшкодування можливих втрат  за кредитними операціями комерційних  банків, затвердженого постановою  Правління НБУ від 27.03.1998 р.  № 122, та змін до нього.[1]

    Розрахунок резервів  під знецінення цінних паперів  комерційних банків здійснюється  відповідно до інструкції з  бухгалтерського обліку операцій  з цінними паперами комерційних  банків України, затвердженої  постановою Правління НБУ від  30.12.1997 р. № 466, та змін до  неї.[1]

2.3. Основи банківського резервування.

    Ефективна банківська  система - це основа ринкової  економіки. Призначенням такої  системи є мобілізація фінансових  ресурсів з метою здійснення  інвестицій в економіку. Тому  державні вимоги щодо формування  банками фондів грошових коштів, які б забезпечували страхування  (зменшення) ризиків банківської  діяльності, є зрозумілими, адже  країні потрібні стабільно працюючі, сильні та надійні банки. З  боку держави, в свою чергу,  суб'єкти правовідносин чекають  удосконалення нормативної бази  функціонування банківської системи  в напрямку захисту прав кредиторів, вкладників та власників інших  інвестицій.

     Банківські  резерви, зокрема ті з них,  які відомі під назвою обов'язкові  резерви, є інструментом грошової  політики держави. Вимога регулюючого  органу мати обов'язкові резерви  означає, що кредитні установи  в обов'язковому порядку повинні  зберігати частину своїх коштів  на рахунках у центральному  банку у формі безстрокового  вкладу. Порядок зберігання, склад  коштів, що резервуються, їх розмір, можливість використання встановлюються  центральним банком і можуть  змінюватися в залежності від  політики держави. Метою застосування  норм обов'язкового резервування  бачать скорочення мультиплікаційного  ефекту розширення депозитів  шляхом впливу на об'єм вільних  банківських ресурсів для підтримання  грошової маси на належному  рівні. Контролюючи грошову масу  і керуючи нею, центральний  банк впливає на рівень економічної  активності в країні та обмежує  темпи інфляції. [6,584]

    Змінюючи грошову  масу за допомогою обов'язкових  резервів, центральний банк впливає  також на облікову ставку, що  в свою чергу має вплив на  доходність цінних паперів. 

    Проблеми формування, функціонування та використання  банківських резервів до цього  часу були об'єктом досліджень, в основному, економістів. Серед  них: В. П. Бичков, О. В. Бердишева,  О. В. Васюренко, А. С. Гальчинський, О. І. Ларіна, В. І. Міщенко,  А. М. Мороз, О. І. Островська, О. М. Петрук, В. М. Столяренко, Р. І. Тиркало та інші.

     Правова ж  природа цього явища потрапила  до сфери інтересів правників  віднедавна. Загальні проблеми правового  регулювання формування та використання  резервів, що функціонують у банківській  системі, були предметом розгляду  в працях українських та закордонних  вчених: О. Г. Братка, Л. К. Воронової,  Є. Б. Карманова, В. Л. Кротюка,  В. В. Колесника, О. П. Орлюк,  С. В. Очкуренка, Г. А. Тосуняна  .

       Будь-які  негаразди з платоспроможністю  банків відразу ж дають себе  знати на фінансовому стані  кожної чи то юридичної, чи  то фізичної особи, яка є  учасником грошового обігу в  державі. Адже, як правило, крах  одного банку дається взнаки  не тільки безпосередньо його  клієнтам, а й одразу ж, за  принципом «доміно», впливає на його клієнтів та контрагентів. Достатньо згадати недавні банкрутства банків «Укргазбанк», «Надра», «Укрпромбанк», які рикошетом вдарили не тільки по клієнтах банків, а й спричинили ненадходження коштів їх контрагентам, бюджету, фондам соціального страхування.

        Енциклопедія  банківської справи України визначає  резерви як запас чого-небудь  на випадок необхідності, частину  матеріальних, фінансових ресурсів, тимчасово виключених з обороту,  джерело, з якого використовують  ресурси, що зберігаються на  випадок крайньої необхідності. До банківських резервів зазначена  енциклопедія відносить ту частину  банківського капіталу, яка передбачена  для компенсації кредитів, рекуперація  (погашення) яких ставиться під  сумнів, і розрізняє такі їх  види:

    оперативні - легко доступні активи на випадок раптового пред'явлення значних платіжних вимог вкладників банків;

    готівкові - частина капіталу чи активів, які можна легко перетворити в готівку;

    загальні - кошти на покриття сумнівних боргів, непередбачених витрат, збитків та інші потреби, що встановлюються в розмірі фіксованого відсотка від загальної суми активів, які вони покривають;

    обов'язкові - платіжні засоби, які зберігаються на спеціальних резервних рахунках в центральних банках і норми яких встановлюються в законодавчому порядку. Використовуються для забезпечення ліквідності депозитної заборгованості та інших пасивних операцій.

      У банківській  справі економісти найчастіше  розрізняють обов'язкові, загальні  та спеціальні резерви. Обов'язкові  резерви, як вже зазначалось, - це акумульовані комерційним  банком кошти, які зберігаються  на резервному рахунку в центральному  банку з метою забезпечення  ліквідності депозитної заборгованості  чи інших пасивних операцій  банків. Загальні резерви - це  кошти, мобілізовані банком за  рахунок прибутку банку після  оподаткування для відшкодування  непередбачених збитків від різних  видів невизначених ризиків (резерв коштів для покриття збитків від статутної діяльності). Спеціальні резерви - це кошти, мобілізовані комерційним банком на покриття сумнівних боргів, непередбачених втрат, збитків від проведення активних операцій. Формування спеціальних резервів здійснюється за рахунок витрат банку.

       Енциклопедичні  економічні статті інших словників  підтримують зазначену вище економічну  суть обов'язкових банківських  резервів і визначають норму  резервування, як відсоток до  депозитних зобов'язань банку.  Величина і структура обов'язкових  банківських резервів неоднакові  в різних країнах і з часом  змінюються під впливом кон'юнктури  ринку та з врахуванням банківської  практики. Що ж до інших резервів комерційних банків, то вони відокремлюються як оперативно доступні активи на випадок раптових значних платіжних вимог вкладників банку.

    Обов'язкові резерви  виконують роль коригуючих факторів  у процесі грошово-кредитного  регулювання. В сучасних грошових  системах, основою яких є фідуціарні  грошові знаки, їх емісія часто  визначається не тільки економічними  факторами. Всього тільки три  країни в світі не використовують  резервні вимоги з метою грошово-кредитного регулювання .

2.4. Норми і зміни   обов'язкових резервів банків.

Норма обов'язкових резервів — встановлена законом строго певна доля зобов'язань комерційного банку по притягнених їм депозитах, яку банк повинен тримають в резерві  в центральному банку. Норма обов'язкових  резервів встановлює величину гарантійного фонду комерційного банку, що забезпечує надійне виконання його зобов'язань  перед клієнтами. Використовується центральним банком як інструмент регулювання діяльності комерційних банків.

Обов'язкові банківські резерви, які комерційні банки зобов'язані  перераховувати на рахунки центрального банку, є умовою нормального функціонування платіжно-розрахункового механізму банківської системи, страхують ненадійні позики, знижують ризик банківських вкладів, мінімізують втрати від банкротств банків, тобто є гарантією стабільності банків. Найбільш поширена форма визначення норми резерву - відсоток від банківських депозитів на термінових і рахунках до запитання.

У Україні в 1995г. з врахуванням  зниження інфляції дисконтна ставка понижена з 225 до 71%, надалі вона мінялася залежно від ситуації. Процентні  ставки комерційних банків, як правило, вище за дисконтну ставку центрального банку. Операції на відкритому ринку - це купівля-продаж державних облігацій  державними органами з одного боку, банками, підприємствами, населенням з іншою. В разі покупки центральний банк перераховує відповідні суми на рахунки комерційних банків

Одним з найбільш потужних засобів дії на пропозицію грошей є зміна центральним банком норми  резервних вимог. Величина резервів, тобто частина банківських активів, яку будь-який комерційний банк зобов'язаний зберігати на рахівницях центрального банку, багато в чому визначає його кредитні можливості, адже банк може видавати позики і розширювати тим самим  грошову пропозицію лише тоді, коли у нього є вільні резерви, що перевищують  встановлену законом мінімальну норму. Збільшуючи або зменшуючи офіційні резервні вимоги центральний банк може регулювати кредитну активність банків і, тим самим, контролювати пропозицію грошей. На зміну пропозиції грошей, при зміні норми резервів, величезний вплив робить банківський мультиплікатор. Його суть розглянемо на прикладі.

Допустимо, у нас є група  банків, в яких розмір обов'язкових  запасів знаходиться на рівні 20%. Тепер уявимо собі наступну ситуацію: клієнт A прийшов в банк №1 і поклав туди на рахунок 100 000$. Банк №1 надав  позичальникові B позику у розмірі 80 тисяч доларів, а 20 000$ відповідно до закону залишив в резерві. Позичальник  заплатив за щось 80 000$ клієнтові C, який поклав ці гроші в банк №2. Банк №2 виділив позику позичальникові D у розмірі 64 000$, залишивши 18 000$ в запасі. Позичальник D віддав гроші клієнтові E і все повторилося. Згідно цієї моделі, в обігу реально з'явиться близько 500 000$, хоча реально сума грошей складає 100 000$.

Таким чином, при підвищенні норм резервування, кількість циркулюючих  грошей збільшується з врахуванням  мультиплікаційного ефекту.

Висновок:

Вперше резервні вимоги стали використовуватися як інструмент регулювання банківської діяльності з появою в банківській сфері в квітні     1989 р. комерційних .