Ринок банківських послуг України

вступ 

     Управління  господарським портфелем на сьогоднішній день застосовується в банківській  сфері, хоча зустрічає чимало супротивників. Багато банків, узявши на озброєння  цей могутній інструмент ринкового  господарювання, згодом відмовлялися від нього. Таким фактам є цілком логічні пояснення. Система планування взагалі, і стратегічного зокрема, не підлягає сліпому копіюванню західних методик. У будь-якої організації  є свої індивідуальні особливості, пов'язані з організаційною структурою, цінностями, внутрішньою культурою, кадровим складом. Усе це вимагає  відповідної адаптації системи  планування, що вводиться. У цьому  і є основні труднощі при переході до роботи з використанням системи  управління господарським портфелем.

     Удосконалення стилів і прийомів управління, швидке й адекватне реагування на зміну  кон'юнктури ринку, розвиток нових  напрямків і інструментів у роботі банку, удосконалення всіх складених  елементів сучасного маркетингу з урахуванням специфіки українського ринку, дає вітчизняним банкірам реальний шанс не тільки вистояти, але  і задіяти нові могутні резерви  для досягнення успіху в бізнесі. 
 
 
 
 
 
 
 

1. Ринок банківських послуг

Індустрія банківських послуг - одна з найшвидше  зростаючих у світовій економіці. Цей  процес не обминув і банківський  сектор України. Банківські послуги  активно впливають на розвиток економіки  України як на макро-, так і на мікрорівні.Тому метою даної роботи є уточнення практики банківської  діяльності і теоретичних засад  ринків банківських послуг, механізмів функціонування ринку банківських  послуг в Україні, а також у  визначенні головних напрямів його розвитку на найближчу перспективу. 
Досить поширеною точкою зору є визначення банківської послуги як наміру банку задовольнити потреби існуючих або потенціальних клієнтів (юридичних і фізичних осіб), які реально діють у соціально-економічних умовах. А комерційний банк - це фірма, що надає фінансові послуги, успіх яких залежить від того, наскільки вони відповідають суспільному попиту та є якісними та конкурентоспроможними у ціновому відношенні.

Використовуючи  дане визначення, можемо класифікувати  банківські послуги на основі певних критеріїв, які характеризують особливості  їх створення та надання клієнтами. Це будуть традиційні та інноваційні  послуги. До традиційних послуг належать кредитні, операційні, інвестиційні.

Кредитними є послуги, пов'язані з наданням позичальникам коштів за умов їх повернення, платності і строковості. Операційні послуги з обслуговування платіжних документів, прийому вкладів від фізичних та юридичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і операцій з валютними цінностями, надання гарантій і поручительств відповідального зберігання, а також здавання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів.

Інвестиційні  послуги полягають у розміщенні банками від свого іменні, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних і фізичних осіб (купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнтів, здійснення капіталовкладень у статутні фонди інших юридичних осіб).

До інноваційних послуг належать послуги, які раніше не були притаманні банківській діяльності: гарантійні, факторингові, лізингові, довірчі, консультаційні, інформаційні, тощо. 

Гарантійні послуги виконуються банком від імені та за рахунок іншої сторони, на основі повернення або на основі встановленого в договорі доручення за згодою сторін. 

Факторингові  послуги здійснюються банками шляхом придбання прав вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, скупленими у різних осіб. 

Лізингові послуги надаються банками, які купують за власні кошти у постачальників засоби виробництва для передання їх у довгострокову оренду підприємству, що використовує це майно у своїх інтересах. 

Довірчі (трастові) послуги - це послуги банків щодо управління майном і виконання інших послуг в інтересах та за дорученням клієнтів. Банки надають своїм юридичним і фізичним клієнтам консультаційні послуги з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності тощо.

Спрямованість на задоволення потреб клієнта є  ще одним не менш важливим критерієм. Банківські послуги за цими критеріями поділяються на три рівня:

Перший  рівень - це основні банківські послуги, які в дійсності купує клієнт. (кредитування, послуги з інвестування капіталу, послуги з розрахунково - касового обслуговування та ін.)

Другий  рівень - це банківські послуги в  реальному виконанні, тобто поточний асортимент банку. Такий асортимент постійно розвивається, не змінюючи базових  напрямів функціонування банку. Реалізація поточного асортименту спрямована на перетворення випадкового клієнта  на постійного, стимулювання його до користування якнайбільшою кількістю послуг банку.

Третій  рівень - це розширенні банківські послуги, спрямованні на формування дружніх  відносин з клієнтом, надання йому різнобічної допомоги (наприклад, обслуговування та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, розробка фінансового менеджменту  клієнта). Але третій рівень є досить умовним.

Банківські  установи надають послуги, розробляють  нові банківські продукти і здійснюють їх просування та поширення на ринку, а також підтримують уже існуючі  банківські продукти. Зазначену діяльність банків об'єднує ринок банківських  послуг, тобто сфера товарного  обміну, що є логічним результатом  діяльності банків.

Особливість ринку банківських послуг полягає  в існуванні його лише у грошовій формі та наявності прямої залежності від розвитку ринків, які він обслуговує. Як правило, банківські послуги є  одноразовими, відсутня можливість їх нагромадження, вони не захищені патентами. Ринку банківських послуг притаманні всі невід'ємні атрибути ринку: об'єктами ринку виступають банківські послуги; суб'єктами ринку є продавці послуг - банки та покупці послуг - фізичні  та юридичні особи, у тому числі й  самі банки; ціна та канали продажу. Ринок  банківських послуг охоплює широкий  спектр послуг (від розрахунково-касових  до зберігання та перевезення цінностей), які не передбачають відчуження ресурсів банку не зазнають ризиків, притаманних  банківським операціям.

До основних тенденцій, які найбільше проявляють себе на ринку послуг, належать такі: загострення конкуренції, зміна  поведінки споживачів банківських  послуг, розширення спектра банківських  послуг та їх місця в доходах банків, зростання обсягів вкладень банківських  капіталів у розвиток послуг, посилення  процесів універсалізації та спеціалізації  банків, активізація процесів глобалізація ринку банківських послуг, поява  новітніх технологій у банківській  галузі. Істотні зміни очікуються у сфері нових, нетрадиційних  послуг. Сьогодні багато банків орієнтуються на нові, електронні банківські технології. Найбільш перспективними є послуги інтернет-банкінгу, телебанкінгу, системи «клієнт-банк» з використанням платіжних карток для грошових переказів населення в режимі «онлайн» тощо.

Отже, входження  України до світового фінансового  ринку зумовлює необхідність проведення законодавчого регулювання її ринку  банківських послуг до світових стандартів.

1. Классифікація послуг, які надаються  банківськими установами

    Розв’язання проблем оптимізації функціонування банківської системи є одним  із ключових напрямів у загальній  системі заходів щодо ефективного  реформування усіх економічних відносин на ринкових засадах і забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку нашої країни на тлі глобалізації господарських процесів, загострення  конкуренції на різних видах міжнародних  ринків, включаючи і фінансові, та інтеграції вітчизняної економіки  у світове господарство. Роль банків у цих процесах важко переоцінити  з огляду на їхнє центральне місце  у забезпеченні усіх суб’єктів господарювання та фізичних осіб необхідними послугами, без яких неможливі нормальний перебіг  усіх бізнес-процесів на мікроекономічному  рівні та неперервність розширеного  відтворення на макроекономічному  рівні загалом. Відтак цілком очевидною  стає актуальність вивчення питань належної організації ринку банківських  послуг, включаючи як відповідні теоретичні аспекти, так і практичні напрями  його розвитку в контексті безпосереднього  розв’язання завдань щодо підвищення якості банківського обслуговування різних груп клієнтів та загального рівня  конкурентоспроможності банківських  установ.

     Попри значну увагу, яка приділяється проблемам  розвитку банківської системи в  цілому та особливостям функціонування окремих банків у працях багатьох провідних вітчизняних і зарубіжних економістів: А.М. Мороза, М.І. Савлука, Л.О. Примостки, М.Д. Алексєєнка, І.О. Лютого, Т.Т. Ковальчука, П. Роуза, Дж. Сінкі, Ф.С. Мішкіна, ОЛ. Лаврушина, О.М. Іванова, Ю.С. Крупнова, О.В. Соколової та ін. — необхідно розуміти актуальність дослідження питань, які визначають теоретичний зміст такого важливого поняття, як "банківська послуга", а також пов’язаного із ним з’ясування сукупності тих чинників, котрі безпосередньо впливають на особливості практичної реалізації цих послуг в умовах розвитку економіки перехідного періоду.

     Дослідження теоретичних аспектів ринку банківських  послуг зумовлює першочергову потребу  всебічного наукового обґрунтування  сутності самого терміна "банківська послуга" й розмежування його з  такими поняттями як "банківська операція" чи "банківський продукт", що створює необхідну термінологічну базу і той понятійний апарат, який би дав можливість сформулювати відповідні завдання щодо стратегії оптимізації  практичних аспектів тих чи інших  видів банківської діяльності.

     Необхідно зазначити, що як у вітчизняній, так  і в зарубіжній економічній літературі й банківській практиці немає  єдиних підходів до визначення названих термінів. Загалом їх умовно можна було б поділити на чотири основні групи.

     Один  із досить поширених поглядів, представлених  у дослідженнях цієї проблеми, полягає  у визначенні банківських послуг через операції або навпаки. Наприклад, на думку Ю.В. Головіна, "...банківські послуги складаються із різного виду операцій, що виконуються у процесі грошового обігу. У цьому їх відмінність від інших видів послуг". Чи зворотній підхід: "...Банки виконують операції, пов’язані із задоволенням потреб своїх клієнтів у тих чи інших фінансових послугах".

     Другий, подібний до попереднього, підхід до розгляду понять банківських послуг і банківських  операцій не передбачає чіткого розмежування цих термінів, розглядаючи їх як синоніми. Наприклад: “Усі комерційні банки незалежно від форми  власності, обсягу капіталу та спеціалізації  виконують операції із залучення  тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов’язані із розрахунково-касовим  обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції); операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції)”. Більш концентровано цей підхід визначає послуги банків як "...проведення банківських операцій за дорученням клієнта на користь останнього за певну плату".

     Третя група підходів до банківських послуг відносить окремий, порівняно вузький  сегмент діяльності комерційних  банків. Згідно з таким підходом, послугами вважається та діяльність банку, що безпосередньо не пов’язана  з активними і пасивними операціями. Подібно обґрунтовується і таке визначення: “...банківські послуги  — це ті дії банківських установ  на замовлення клієнтів, які не пов’язані  із залученням додаткових ресурсів”.

     Четверта  група поглядів виокремлює таку ознаку банківських послуг, як отримання  за них “...комісійної винагороди, нарахувань і зборів, що приносять певний дохід”. А на думку В.І. Букато і Ю.І. Львова, банківські послуги належать до групи  посередницьких операцій, головною ознакою  яких є отримання банком доходу у  вигляді комісійних за обслуговування. Утім навряд чи слід розглядати спосіб отримання доходу як ключову ознаку при оцінюванні економічного змісту певних аспектів банківської діяльності.

     Що  ж до тлумачення терміна “банківський продукт”, то тут визначення ще менш узгоджені. У праці О.М. Іванова, наприклад, він визначається як “...комплекс взаємопов’язаних банківських послуг і операцій”. Тобто, бачимо пряме ототожнення  вказаних термінів. На думку ж Ю.С.Маслєнченкова, більш придатним є технологічний  підхід, згідно з яким банківським  продуктом називається конкретний спосіб, у який банк має намір  надавати свої послуги — комплекс організаційних, інформаційних, фінансових і юридичних процедур, поєднаних  єдиною технологією обслуговування клієнтів.

     Очевидно, що розробка адекватних теоретичних  підходів до визначення низки базових  дефініцій банківської діяльності є однією із необхідних умов формування правильної стратегії практичної оптимізації роботи банківських установ.

     Класифікування  сукупності наведених дефініцій  очевидно слід починати із розуміння  ролі банків як повноцінних учасників  суспільного відтворення, котрі  виробляють і реалізують власний  продукт, з тією, однак, особливістю, що банки діють у специфічній  сфері економічних відносин —  грошовій. Ця специфіка визначає і  власне зміст виробничої діяльності банків, і той результат, який при  цьому отримується. Водночас важливо  розуміти, що банківські послуги, як і  будь-який інший вид послуг, є  невіддільними від своїх суб’єктів, тобто джерел надходження і одержувачів. Як зазначає А.Б. Борисов, послуги —  це блага, які надаються не у вигляді  речей, а у формі діяльності. У  цьому, на мій погляд, суттєва відмінність  послуг від матеріальних результатів  праці, котрі можуть існувати на ринку, не маючи зв’язку з тими суб’єктами, що їх продукують. Попри ці особливості  функціонування комерційних банків не можна не розглядати як діяльність суб’єктів господарювання, що виробляють і продають свій власний продукт  з метою отримання прибутку. І  хоча результати їхньої діяльності не набувають безпосереднього матеріального  втілення у традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського господарства), вони мають свою вартість, в основі якої лежать суспільні затрати. Цим результатом є різноманітні послуги у вигляді надання  кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо.

     Відтак  більш обґрунтованим з таких  позицій видається визначення змісту банківських послуг виключно як кінцевого  результату діяльності банків, зміст  якої власне і передбачає здійснення певних операцій. Саме для досягнення цього результату банки здійснюють різного роду операції. Іншими словами, власне “послуги” — це кінцевий результат, тоді як “операції” — це свого роду виробничий процес. Класифікацію цього виробничого процесу найбільш доцільно здійснювати з огляду на особливості формування й розміщення ресурсів комерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комісійно-посередницьких. Пасивні операції полягають у залученні банками тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. При здійсненні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Що ж до комісійно-посередницьких операцій, то вони проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому разі має місце вже не власне формування й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за розпорядженням останнього або здійснення інших операцій, які не пов’язані безпосередньо з рухом грошей — надання так званих забалансових послуг.

     У результаті здійснення зазначених трьох  груп операцій комерційні банки надають  клієнтам різноманітні послуги —  депозитні, кредитні, розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні та інші послуги.

     Поняття банківського продукту, таким чином, відображає більш широке розуміння кінцевого результату банківської діяльності, спрямованої на задоволення потреб різних груп клієнтів у різноманітних послугах, а також емісію безготівкових платіжних засобів. Особливістю функціонування комерційних банків є те, що їхній специфічний продукт набуває двоякого вираження: з одного боку, це надання різного роду послуг шляхом здійснення активних, пасивних та комісійно-посередницьких операцій, а з іншого — це створення безготівкових платіжних засобів, що власне є результатом тих самих операцій, оскільки у процесі залучення депозитів, видачі кредитів та здійснення розрахунків банки мають можливість збільшувати грошову масу в обігу в результаті ефекту мультиплікації.

     Загалом результати банківської діяльності мають чітко виражений продуктивний характер. При наданні депозитних послуг банки акумулюють тимчасово  вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал, тобто “непрацюючі” ресурси примушують працювати на користь як окремих суб’єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечує умови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективного перетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг теж створює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторах економіки та забезпечення належного життєвого рівня населення.

     Чітке усвідомлення зазначених аспектів є  особливо важливим з огляду на поширене упередження щодо “непродуктивного”  характеру функціонування системи  комерційних банків у нашій країні. Викладені вище положення демонструють хибність стереотипу про банківські установи як про якусь “надбудову”  на виробничому секторі вітчизняної  економіки, адже від усвідомлення суспільством важливої ролі фінансового ринку  і банків як його ключових суб’єктів  значною мірою залежить успішність заходів, спрямованих на становлення  і всебічний розвиток повноцінної  ринкової економіки.

     Для розкриття специфіки потреб, які  задовольняються шляхом надання  банківських послуг, здійснимо класифікацію їх за такими напрямами: клієнти банку, спектр послуг, надаваних різноманітним  клієнтам, різновиди цих послуг.

     Це  можна відобразити з допомогою  таблиці 1.1. 
 
 

Таблиця 1.1. Загальна класифікація банківських послуг

     Банківські  послуги класифікуються за їхнім  зв’язком із функцією банку з перерозподілу  грошових ресурсів. Такий підхід до класифікації дає змогу прив’язати конкретні банківські послуги до діяльності конкретних підрозділів комерційного банку.

     Процентні послуги — це послуги, пов’язані з діяльністю банку із перерозподілу грошових ресурсів, тобто перетікання ресурсів, які тимчасово осіли в одних і потребують застосування в інших.

     До  цієї групи входять:

     а) послуги для вкладників — різні  за термінами й умовами види вкладів  юридичних і фізичних осіб (ці послуги  пов’язані з процентними витратами  банку);

     б) послуги для позичальників - різноманітні за видами й умовами кредити для  юридичних і фізичних осіб (ці послуги  пов’язані з процентними доходами банку). Оскільки послуги цієї групи  пов’язані з процентними доходами й витратами, пропонується відносити їх до групи процентних послуг.

     Комісійні послуги — послуги, не пов’язані з перерозподілом ресурсів. До цієї групи належать усі інші банківські послуги, які приносять банку непроцентні доходи, - трастові операції, депозитарні послуги, консультаційне обслуговування тощо. Оскільки ці послуги пов’язані з отриманням банком певної комісії за їх проведення, цю групу називають комісійними послугами.

     Розрахунково-касове обслуговування — специфічний вид банківської послуги, який поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг. Треба зазначити, що, з одного боку, залишки грошових засобів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видів залучення ресурсів, за які банк може виплачувати певний процент. Із цього погляду розрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги для вкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводяться банком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов’язані з одержанням банком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можна розглядати як комісійні послуги.

     Процентні банківські послуги допомагають  одержати економічну вигоду як вкладникам банку, так і його позичальникам. Для вкладників економічний інтерес  виражається в самозростанні  вартості вкладених у банк грошей. Позичальник, вкладаючи одержані від  банку ресурси в певні види бізнесу, також одержує вартість більшу, ніж першопочатково інвестована. У цьому полягає смисл попиту на процентні послуги банку.

     Таким чином, повертаючись до ринку банківських  послуг, можна зробити загальну класифікацію за двома основними ознаками:

     Ринок конкретних банківських послуг.

     Суб’єкти, які формують попит на банківські послуги: юридичні і фізичні особи, які є власниками або здійснюють операції з нерухомістю; всілякі  корпорації - споживачі банківських  послуг; банки-кореспонденти (інституціональний  ринок); ринок, пов’язаний з урядовими  органами юридичні і фізичні особи, які є клієнтами банку по лінії  трастових послуг.

     До  основних банківських послуг зараз, як і раніше, належать залучення  коштів і подальше надання позичок. Проте навіть лише в межах цих  двох послуг може бути вироблено безліч найрізноманітніших форм банківських  продуктів.

     Існує ще декілька класифікацій банківських  послуг:

     1) залежно від характеру і частоти  надання послуги поділяють на:

• проблемні, що вимагають інтенсивного контакту клієнтів з банком (управління майном);
• послуги, що надаються відносно рідко (іпотечний кредит);
• рутинні послуги (ощадний рахунок);
• послуги, що надаються часто (поточний рахунок);

     2) залежно від того, на якому  етапі роботи з клієнтом використовується  послуга, розрізняють:

• стратегічні послуги;
• операційні послуги;
• послуги, що допомагають у вирішенні проблем клієнтів банку;
• послуги в умовах кризи (таблиця 1.2);

     3) залежно від юридичного статусу  клієнта виділяють:

• банківські послуги для фізичних осіб (населення, домогосподарства);
• банківські послуги для юридичних осіб (підприємства, громадські організації, фінансові інститути).

     Таблиця 1.2. Форми та види банківських послуг