Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Ринок державних цінних паперів та його ліквідність

Тема: Ринок державних цінних паперів та його ліквідність

План

Вступ

Теоретичні основи державних цінних паперів.
Ліквідність ринків, що розвиваються: фактори впливу.
Проблеми та шляхи покращення обігу цінних паперів.

Висновки

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………4

1. Теоретичні основи державних цінних паперів………………………

2. Ліквідність ринків, що розвиваються: фактори впливу……………..

3. Проблеми та шляхи покращення обігу цінних паперів……………...

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..

ДОДАТКИ…………………………………………………………….......

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що ринок цінних паперів є багато перспективною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Перехід економіки України до ринкових відносин передбачає створення сприятливих умов для розвитку конкуренції, підприємництва і бізнесу. Складовою цього процесу є розвиток системи фінансових ринків, зокрема ринку цінних паперів. Цінні папери дають змогу одержати гроші на довгостроковий період (кредитні цінні папери) або в безстрокове користування (акції). Завдання ринку цінних паперів полягає у забезпеченні більш повного і швидкого переливання заощаджень від фізичних і юридичних осіб до емітентів за ціною, що влаштовує обидві сторони. Відносини, які виникають при цьому процесі, мають бути законодавчо врегульовані.

В Україні до настання ринкових відносин обіг цінних паперів не характеризувався широким колом інструментів і був представлений в основному цільовими та нецільовими облігаціями. Проте з розвитком ринкового середовища процес реформування більшості державних підприємств і перетворення їх на акціонерні товариства забезпечив випуск та обіг акцій, активізація господарських процесів і розрахунків ввела в обіг такі дієві фінансові інструменти, як форвардні та ф’ючерсні контракти, варанти, опціони. Таким чином, в Україні був сформований ринок цінних паперів, який на сьогоднішній день перебуває у стадії розвитку.

Останні роки свідчать про позитивні зміни на ринку цінних паперів, що зумовлено створенням сприятливих умов зовнішньоекономічної політики держави та стабілізацією макроекономічних факторів. Про покращання інвестиційної привабливості української економіки свідчить інвестиційний приток прямих іноземних інвестицій, чистий приріст яких лише за 2003 рік Відносини, що виникають на ринку цінних паперів, регулюються нормами цивільного, фінансового, біржового, банківського права.

Теоретичні основи державних цінних паперів.

Цінні папери мають величезне значення для міжнародної торгівлі. Ще з часів середньовіччя (виникнення перших цінних паперів, хоча деякі дослідники бачать їх прообраз у Давньому Римі) вони давали змогу прискорювати обіг товарів унаслідок можливості спершу швидкого і безпроблемного переміщення грошей, що оформлялися лише одним папером, а згодом і самих товарів, оформлених і переданих врученням лише документа, а не самого товару.

Цінні папери в країнах англо-американської системи права називають оборотними документами. Подібні найменування у міжнародному торговельному обороті виходять із традиційного розуміння їх як документів, але сучасні цінні папери (особливо акції та облігації) випускаються і перебувають в обігу найчастіше в бездокументарній формі. Внаслідок цього змінилося і загальноправове розуміння терміна "цінний папір" (оборотний документ).

Цінний папір (оборотний документ) у більшості правових систем — об'єкт, призначений для посвідчення існування певного майнового права, створений у такий спосіб, що використання даного права можливе лише в силу володіння цим об'єктом, а перехід права до іншої особі може здійснюватися тільки шляхом розпорядження об'єктом.

За законодавством України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), та власником і передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передання прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються.

Особливість правової характеристики традиційного цінного папера полягає в його двоїстій правовій природі. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні папери визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових і обов'язкових прав; право управління; задоволення передання або отримання власності. Цінні папери як економічна категорія мають певні властивості й характеристики: ліквідність, дохідність, курс, надійність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостійного обігу тощо.

Перелік видів цінних паперів неоднаковий в різних правових системах — від дуже вузького до досить широкого.

В Україні у цивільному обороті застосовують такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом та одержанні частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, і частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений термін кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їх тримачеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів. Їх види та порядок обігу встановлюються законом.

Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо їх форми тощо визначаються законом. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером (ст. 196 ЦКУ "Вимоги до цінного папера"). За законодавством України права та відповідальність за виконання зобов'язання, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Цінний папір повинен мати визначену для нього застосованим національним законодавством форму, що забезпечує ідентифікацію наданих за цінним папером прав, а також уможливлює його передання. Більшість національних правових систем визнають випуск цінних паперів як у документарній, так і бездокументарній формі.

Документарним цінним папером є цінний папір, право на який підтверджується документом на матеріальній основі, що має обов'язкові реквізити.

Бездокументарний цінний папір — форма цінного папера (переважно акції або облігації), права на який підтверджуються записом на рахунку без видачі документа на матеріальній основі, що має обов'язкові реквізити. Право володіння бездокументарним цінним папером переходить від однієї особи до іншої з моменту його переведення, чому відповідають записи на рахунках особою, яка здійснює облік за даними цінним паперам (депозитарієм).

Операції з бездокументарними цінними паперами можуть відбуватися тільки в разі звернення до особи, яка офіційно здійснює запис прав. Будь-яке передання, надання або обмеження прав за бездокументарними цінними паперами повинні фіксуватися цією особою (депозитарієм), в іншому разі, як правило, така операція з цінним папером не матиме чинності

Існує безліч класифікацій цінних паперів. При цьому перелік видів цінних паперів неоднаковий в різних правових системах — від дуже вузького до досить широкого. В Україні цінні папери класифікують за такими ознаками:

Залежно від форми надання капіталу виокремлюють такі цінні папери:

1) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують пайову участь власника у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації фірми-емітента. До пайових цінних паперів відносять: акції, приватизаційні папери та інвестиційні сертифікати.

2) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власнику право на участь в управлінні справами емітента. До боргових цінних паперів відносять: облігації внутрішньої та зовнішньої державної і місцевої позик, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання держави та ощадні сертифікати.

За рівнем ризику, пов'язаного з характером емітента, цінні папери поділяють на такі види:

1) державні цінні папери, що представлені здебільшого борговими зобов'язаннями і мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види державних цінних паперів розглядають навіть як еталон безризикових інвестицій. Утім, рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило, найнижчий. При цьому шляхом зміни облікової ставки НБУ держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами у періоди різких коливань кон'юнктури фінансового ринку.

2) цінні папери місцевих органів влади (зазвичай, боргові) відрізняються тим, що рівень їхніх інвестиційних якостей залежить від рівня інвестиційної привабливості відповідного регіону. Такі цінні папери важко віднести до безризикових, хоча рівень інвестиційного ризику за ними зазвичай невисокий. Відповідно невисоким є й рівень інвестиційного доходу.

3) цінні папери, емітовані банками, мають високі інвестиційні якості, оскільки рівень дохідності за ними значно вищий, ніж за цінними паперами держави і місцевих органів влади. Крім цього, система економічних нормативів банківської діяльності та високий рівень державного контролю за їхньою діяльністю знижує потенційний ризик інвестування у цінні папери цих емітентів (хоча випадки фінансової неспроможності банків трапляються).

4) цінні папери підприємств мають в Україні найнижчі інвестиційні якості, що зумовлене низькою ефективністю господарської діяльності більшості підприємств, унаслідок чого за акціями багатьох з них не виплачують дивіденди. Рівень інвестиційного ризику за цінними паперами підприємств (особливо венчурних) найвищий. До того ж ці цінні папери характеризуються найнижчим рівнем ліквідності на ринку цінних паперів.

За рівнем ризику й ліквідності, пов'язаних з періодом обігу, вирізняють короткотермінові та довготермінові цінні папери.

1) короткотермінові цінні папери мають високий рівень ліквідності на ринку. Крім цього, короткий період їхнього обігу значною мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов'язаного зі зміною кон'юнктури фінансового ринку й фінансового стану емітентів. Водночас відносно низький рівень ризику й доволі високий рівень ліквідності їх визначають відносно невисокий рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами.

2) довготермінові цінні папери мають суперечливі характеристики - низький рівень ліквідності й високий рівень інвестиційного ризику. Відповідно, вони мають і вищий рівень інвестиційного доходу.

За рівнем ліквідності, пов'язаної з характером володіння і обігом, цінні папери поділяють на іменні, на пред'явника та ордерні.

1) іменні цінні папери мають найнижчу ліквідність, що зумовлено складною процедурою оформлення їх і жорсткішим контролем емітента за їхнім обігом.

2) цінні папери на пред'явника. Вказана вище особливість випуску таких інструментів не заважає процесу вільного обігу їх, а отже, підвищує потенційний рівень їхньої ліквідності.

3) ордерні цінні папери - це папери, права власників яких підтверджуються як пред'явником цих паперів, так і наявністю передавальних записів (індосаментів).

За метою випуску цінні папери поділяють на фондові капітальні та комерційні.

1) фондові цінні папери призначені для формування капіталу (акції, облігації тощо),

2) комерційні - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви тощо).. Усі без винятку комерційні папери є борговими, випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

За ознакою дроблення цінні папери поділяють на роздроблювані й нероздроблювані.

1) роздроблювані цінні папери являють собою цінні папери, номінальну вартість яких можна змінити (деномінувати),

2) нероздроблювані - цінні папери, номінальна вартість яких залишається незмінною впродовж усього терміну існування папера.

Усі цінні папери (незалежно від решти їхніх ознак) можна розподілити на ринкові, які можна перепродавати, та неринкові, які дозволено продавати лише раз: емітент продає цінні папери інвесторові, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не лише продавати, а й дарувати або заповідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації.

Вирішальну роль у класифікації цінних паперів відіграють різновиди доходів. Наприклад, існують цінні папери, дохід від яких виплачують без застережень, а є такі, що ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу та з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери можна поділити на першозаставні та загальнозаставні, а за ознакою відстрочення виплати - з відстроченим доходом і без відстрочення. Зазвичай виплату доходу здійснюють у грошовій формі, але можлива також виплата товарами (під цільові цінні папери).

Важливою ознакою цінних паперів є їхня здатність конвертуватися, що слугує підставою для класифікації. Відповідно до законодавства України, конвертацією цінних паперів є вилучення емітентом з обігу й анулювання цінних паперів певного виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого емітента.

Загалом згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» виділяють такі види цінних паперів:

- облігація — цінний папір, що засвідчує існування боргу з боку юридичної особи або державного органу, які її випустили, і містить зобов'язання сплатити власникові облігації зазначену в ній суму при настанні терміну її погашення;

- вексель — цінний папір, що підтверджує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця або іншого зазначеного у векселі платника виплатити після настання передбаченого векселем терміну визначену грошову суму векселетримачеві;

- чек — цінний папір, що містить безумовне зобов'язання банку сплатити визначену грошову суму за вказівкою пред'явника чека, виписаного чекодавцем або банком;

- коносамент — цінний папір, виданий перевізником або його агентом, що визначає умови договору перевезення, вказує найменування відправника вантажу; описує вантаж, прийнятий до транспортування, способом, що дає змогу його ідентифікувати, і містить зобов'язання передати товар у визначеному місці відправнику вантажу або особі, якій буде передано коносамент;

- акція — цінний папір, що підтверджує право участі в акціонерному товаристві;

- складське посвідчення — цінний папір, що підтверджує прийняття складом товару на збереження;

- варант — цінний папір, що засвідчує право застави на товар, який перебуває на складі, на користь власника даного документа;

- делівері ордер — цінний папір, що містить вказівку власникові складу, перевізникові або іншій особі, яка видає складське посвідчення чи коносамент, передати визначену партію товару вказаному в делівері ордері особі.

Таким чином класифікація цінних паперів є досить широкою. Тому виникає потреба в регулюванні обігу цінних паперів та їх правового застосування.

Ліквідність ринків, що розвиваються: фактори впливу.

Ліквідність ринку цінних паперів є однією з найважливіших його характеристик, яка визначає привабливість цього ринку як для інвесторів, які можуть швидко реалізувати свої активи без втрати їх вартості або придбати нові за прийнятною ціною, так і для емітентів, які можуть швидко розмістити великі обсяги нових емісій, а також для посередників, доходи яких прямо залежать від оборотів на ринку.

Найчастіше під поняттям ліквідності будь-якого ринку мається на увазі його здатність торгувати великими обсягами певних активів без істотного впливу на динаміку руху цін цих активів. Ліквідним вважається такий ринок, на якому має місце маленький спред між ціною попиту і пропозиції, коли учасник ринку має можливість укласти зворотну угоду без істотної втрати вартості активу.

Показник ліквідності ринку цінних паперів впливає на успішність публічних розміщень, зменшуючи витрати коштів та ризики для андеррайтерів і маркет-мейкерів. На макрорівні ліквідний ринок капіталу впливає на ефективність залучення капіталу, скорочуючи його вартість для емітентів, а на мікрорівні – забезпечує доступ до широкого кола інвесторів з різноманітними торговими стратегіями. Ліквідний ринок дозволяє інвесторам здійснювати як довгі, так і короткі угоди з найменшими транзакційними витратами та з мінімальною втратою часу. Як наслідок, інвестори зазвичай тяжіють до ринків з високим рівнем ліквідності, тому ліквідність стає запорукою подальшого зростання і розвитку ринку. Крім того, ліквідність впливає і на стабільність фінансової системи країни в цілому, оскільки ліквідний ринок спроможний гасити різкі коливання цін активів.

Однією з ознак ліквідного ринку є висока швидкість обігу цінних паперів на ньому, яка визначається як відношення обсягів торгівлі акціями на певному ринку до загальної капіталізації цього ринку. Чим вище швидкість обігу, відповідно тим більше в середньому угод укладається з кожною акцією і тим вище ліквідність ринку. Аналіз динаміки швидкості обігу акцій у світі свідчить, що за останні десять років цей показник на ринках, що розвиваються, майже не змінився і за підсумками 2006 р. був втричі меншим, ніж на розвинутих ринках (див. рисунок). Відповідно принаймні втричі меншою була і ліквідність цих ринків.

Враховуючи вищенаведене, природним є факт стійкого інтересу регуляторів на ринках, що розвиваються, до проблеми ємності та ліквідності національних ринків капіталу. Приділяють увагу цій проблемі і міжнародні організації. Так, наприкінці 2007 р. Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) оприлюднила дослідження впливу різноманітних факторів на ліквідність ринків, що розвиваються.

Орієнтуючись на дані про середнє значення показника відношення ринкової капіталізації ринку акцій до ВВП за останні п’ять років, до групи найменших ринків, що розвиваються, було віднесено ринки Уганди, колишньої Югославії та Танзанії, а до найбільших – ринки ПАР, Малайзії та Китаю. У цілому дослідження IOSCO охопило ринки 21 країни, що розвиваються, і було виділено 25 факторів, що найбільше впливають на їх ліквідність.

Розглянемо найголовніші із цих факторів у порядку зменшення їх значущості в середньому по групі країн, що розвиваються, хоча в межах конкретної країни ступінь їх впливу може бути більшим чи меншим.

Найбільший вплив на ліквідність ринків має показник концентрації власності, який на ринках, що розвиваються, зазвичай має високе значення. При цьому чим більше капіталу сконцентровано в руках крупних власників, тим меншим є показник кількості акцій, що знаходяться у вільному обігу (free float), і відповідно – нижчою ліквідність ринку. Найчастіше найбільші пакети акцій на ринках, що розвиваються, належать засновникам корпорацій, які, побоюючись втрати контролю над корпорацією, обмежують вільний обіг більшої частини її акцій. І, коли таке явище в межах окремої країни набуває масового характеру, це призводить до того, що на ринку обертається лише мізерна частина емітованих корпораціями акцій, яка необхідна лише для того, щоб підтримувати котирування акцій на організованому ринку, створюючи ілюзію публічності компанії.

Другим традиційно великим власником на ринках, що розвиваються, є держава, яка часто залишає за собою контрольні пакети акцій на стратегічних підприємствах. Проте в умовах, коли можливості держави щодо вливання додаткового капіталу в корпорації є обмеженими, це призводить до стримування їх розвитку у порівнянні з публічними компаніями. Крім того, як держава, так і крупні приватні власники корпорацій часто забувають про просту істину, що зростання ліквідності ринку акцій корпорації сприяє зростанню її ринкової вартості і дозволяє власникам у разі необхідності продати їх пакети за відносно вищою ціною або ж швидко розмістити на ринку нові емісії.

До третьої групи власників, які, відіграючи значну роль на ринку, можуть негативно впливати на його ліквідність, належать пенсійні фонди. Вони часто використовують довгострокові інвестиційні стратегії і тому фактично є «пасивними інвесторами», які не сприяють швидкому обігу цінних паперів на ринку і стримують його ліквідність.

Другий фактор впливу на ліквідність ринку, який виділяє у своєму дослідженні IOSCO, випливає і тісно пов’язаний з першим, – показник кількості акцій у вільному обігу, який визначається як частка акцій корпорації, які можна вільно придбати на відкритому ринку. При розрахунку цього показника із загальної кількості акцій компанії в обігу віднімаються державні пакети, а також акції, що належать інсайдерам. У середньому на ринку спостерігається така залежність: чим вище рівень free float компанії, тим вище ліквідність ринку її акцій. Вважається, що мінімально допустимий рівень free float для публічних корпорацій має перевищувати 25%, проте дослідження IOSCO свідчить, що менше половини ринків, що розвиваються, можуть похвалитися показником free float на рівні вище мінімального.

Лібералізація регулювання діяльності фінансових посередників і дозвіл іноземним операторам здійснювати операції на національному ринку також є важливими факторами, що впливають на ліквідність ринків цінних паперів. І хоча прямий зв’язок між цими показниками прослідкувати досить складно, проте незаперечним є той факт, що присутність іноземних інвесторів, по-перше, збільшує кількість гравців на ринку і, по-друге, переносить на національні ринки світові стандарти корпоративного управління та новітні інформаційні технології. Це робить ринок більш привабливим як для нових інвесторів, так і для емітентів. У свою чергу, зростання кількості учасників збільшує ліквідність ринку. Сьогодні майже на всіх ринках, що розвиваються, національне законодавство дозволяє іноземним інвесторам здійснювати посередницькі операції на ринку цінних паперів, проте рівень їх допуску відрізняється.

Тісно пов’язані між собою два такі фактори впливу на ліквідність ринків цінних паперів, як наявність технологій швидкого доступу до ринку і можливість торгувати через Інтернет. Проблемою багатьох ринків, що розвиваються, є забезпечення фондовими біржами швидкого доступу інвесторів до ринку. Одним із механізмів, який може бути запроваджений, є технологія прямого доступу до ринку (DMA), яка дозволяє без фізичної присутності на біржі швидко здійснювати торгові операції. Це забезпечує доступ до ринку широкого кола інвесторів, які використовують різноманітні торгові стратегії, у тому числі системи програмованої торгівлі. Прямий доступ до ринку вже діє у Польщі і Китаї, його введення планується найближчим часом у Таїланді і Малайзії.

Поява і широке розповсюдження технологій Інтернет – торгівлі у світі надали можливість доступу до ринку великій кількості потенційних інвесторів з невеликим капіталом, що значно підвищило швидкість обороту капіталу на ринку цінних паперів та ліквідність ринку. Проте на деяких ринках технології торгівлі через Інтернет розвиваються досить повільно, що пов’язано з низьким рівнем розвитку Інтернет - інфраструктури та високою вартістю доступу через Інтернет. У цілому ж, окрім збільшення ліквідності ринку, розвиток Інтернет-торгівлі позитивно впливає і на вартість послуг брокерів, сприяючи її зниженню завдяки зростанню конкуренції на ринку брокерських послуг.

Наступним фактором, який впливає на ліквідність ринку, є жорсткість контролю за капіталом у країні та обмеження його руху. Наприклад, введення контролю за капіталом у Малайзії після азіатської фінансової кризи призвело до різкого відпливу фондів із країни, а лібералізація валютного законодавства в Ізраїлі в 1990-х роках спричинила стрімкий приплив іноземного капіталу до країни і викликала зростання ліквідності ринку акцій. Проте слід враховувати, що наслідки від пом’якшення контролю за капіталом можуть бути неоднозначними. Незважаючи на позитивний ефект у довгостроковому періоді, в короткостроковому може відбуватися відплив капіталу, оскільки інвестори змінюватимуть структуру своїх портфелів відповідно до нових умов. Крім того, лібералізація контролю за рухом капіталу робить національні ринки більш інтегрованими у світовий фінансовий ринок, відповідно збільшується кореляція між ринками окремих країн і глобальним ринком, що у випадку кризових явищ на світовому ринку може негативно вплинути на національні ринки.

Важливими факторами впливу на ліквідність ринку є розвиненість торговельної інфраструктури і рівень транзакційних витрат на ринку цінних паперів. Останній фактор є таким, що відображається на поведінці інвесторів на ринку, впливаючи на частоту укладання ними угод. Так, при високому рівні трансакційних витрат, тобто витрат на укладання угод, інвестори тяжіють до більш пасивних інвестиційних стратегій з невеликою частотою здійснення операцій, що, безумовно, стримує ліквідність ринку. Фактор розвиненості торговельної інфраструктури сьогодні є визначальним для інвесторів при виборі ними місця здійснення інвестицій. Наприклад, забезпечення деякими біржами доступу інвесторів до ринку акцій і ринку деривативів через єдину платформу істотно розширило коло потенційних інвесторів на обох ринках, збільшивши їх ліквідність. А створення на біржах альтернативних ринків для компаній, чиї цінні папери не відповідають вимогам основного ринку, сприяє зростанню попиту і торговельної активності щодо акцій невеликих компаній.

Однією з характеристик сучасних розвинутих ринків капіталу є наявність багатьох інструментів з різноманітними інвестиційними характеристиками. Наприклад, запровадження торгівлі деривативами приводить до зростання торговельної активності щодо базових цінних паперів, що покладені в їх основу, а продаж цінних паперів інститутів спільного інвестування дозволяє спрямувати на ринок кошти великої кількості дрібних інвесторів, що в кінцевому рахунку може багатократно збільшити обсяги торгівлі та швидкість обігу цінних паперів на ринку.

До інших важливих факторів, що впливають на ліквідність ринків, можна віднести: