Ринок факторів виробництва
МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕТСИТЕТ ТРАНСПОРТУ
Кафедра економічної теорії
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Мікроекономіка”
на тему: «РИНКИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА»
Виконав: студент групи 2-Ф
Стецько Д. А.
ст. викладач
Київ-2011
План
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1. Загальна характеристика ринків факторів виробництва
1.1. Поняття факторів виробництва……………………………………………5
1.2. Особливості ринків факторів виробництва………………………………7
Розділ 2. Ціноутворення на ринку праці та заробітна плата як ціна робочої сили
2.1. Особливості ринку праці……………………………………………………...9
2.2. Заробітна плата як винагорода за працю………………………………..13
Розділ 3. Ринок капіталу як фактор виробництва
3.1. Ринок капіталу та кредиту………………………………………………….19
3.2. Рух капіталу…………………………………………………………
3.3. Капітал як один із факторів виробництва………………………...………26
Висновки…………………………………………………………
Рохрахункова частина………………………………………………..
Список використаної літератури……………………………………
Вступ
Для сучасного ринку характерна наявність великої кількості різних галузевих ринків товарів і послуг, множинність цін. На практиці ціна на конкретну продукцію того самого ринку може істотно розрізнятися. В умовах ринкової економіки ціна визначається співвідношенням попиту та пропозиції. Тому важливим є питання ціноутворення на ринках факторів виробництва.
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.
Ціна в умовах ринкової економіки - найважливіший економічний фактор, що характеризує діяльність підприємства. Ціни є засобом встановлення певних відносин між виробниками і покупцями і допомагають створенню певних уявлень про підприємство, що може вплинути на його подальший розвиток. Ціни визначають рентабельність і прибутковість, а отже, життєздатність підприємства; вони є істотним елементом, що визначає фінансову стабільність і стабільність підприємства, а також сильним засобом у боротьбі з конкурентами.
Процес ціноутворення на ринках багато в чому залежить від типу ринку, у рамках якого діє відповідний суб'єкт торгівлі. Сучасному ринку характерна множинність цін. Для вивчення і використання на практиці цінових показників необхідно знати основні джерела даних про ціни. Механізм ціноутворення аналіз попиту та пропозиції, проектування цін - виходячи із ситуації на ринку - і формування контрактної ціни.
У даній роботі ми докладно розглянемо дане питання.
Темою роботи є: «Ринки факторів виробництва».
Мета роботи: дослідити особливості ринку факторів виробництва, розглянути основні моделі ціноутворення, застосувати набуті знання на практиці, визначити шляхи оптимізації ціноутворення на ринках факторів виробництва.
Теоретичне значення роботи полягає у дослідженні моделей ціноутворення на ринках факторів виробництва.
Розділ 1. Загальна характеристика ринків факторів виробництва
1.1. Поняття факторів виробництва
Ринок — це також широке соціально-економічне поняття, що охоплює всі сфери економічної, суспільної і політичної діяльності суспільства. Тому ринок передбачає свободу господарювання для всіх економічних суб'єктів, їхнього об'єднання, співробітництва і конкуренції, а у випадку банкрутства — припинення їх діяльності. У ринковій економіці суб'єктами господарювання можуть бути не тільки вітчизняні, але й іноземні юридичні та фізичні особи.
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.[№17, с. 201].
Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст Уільям Петті ще у XVII столітті підкреслював, що земля – мати багатства. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: вона є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це й основний засіб праці, і предмет праці.
Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничій досвід тих, хто зайнятий у виробництві. Відомо, що з розвитком суспільного виробництва вдосконалюються і істотно змінюються засоби виробництва, виникає автоматизоване і роботизовано виробництво, нетрудомістські технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалюються, відповідно виникає потреба у віщій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв’язує дедалі складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу, порушення стійких зв’язків в екологічному середовищі, зростання потенційно негативного впливу виробництва на природу. По-п’яте, зростає частка ризикових виробництв (атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.[1 ст.11]
Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді коли його власниками одержуються доходи від користування та володіння своїм майном.
1.2. Особливості ринків факторів виробництва
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.
Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.
Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.
Структура ринку повного фактора виробництва пов’язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках. Попит на ресурси в умовах конкурентного ринку.
Важливий метод визначення попиту на ресурс полягає в міркуванні, що фірма діє на певний ресурс на ринку із конкуренцією. На ринку ресурсів конкуренція означає, що фірма купує такий невеликий об’єм загальної пропозиції ресурсу, що придбана фірма кількість ресурсу ніяк не впливає на ціни.
Попит фірми на фактора визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом.
Ресурси задовольняють потреби споживачів не прямо, а через виробництво товарів і послуг. Стабільність попиту на ресурс залежить від: 1) продуктивності ресурсу при створенні товару. 2) ринкової вартості, чи ціни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах чистої конкуренції.
3) Попит на ресурси в умовах недосконалої конкуренції.
Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах недосконалої конкуренції. На ринку із недосконалою конкуренцією – по двом причинам: зменшується граничний продукт і падає ціна на продукт, так як зростає випуск продукції. Підприємець в умовах досконалої конкуренції буде виробляти продукту менше, ніж при чистій конкуренції.
Розділ 2. Ціноутворення на ринку праці та заробітна плата як ціна робочої сили
2.1. Особливості ринку праці
Ринок праці існує коли існують споживачі трудового ресурсу підприємства, його продавці (наймані працівники) та заробітна плата як прояв ціни робочої сили. Деякі економісти пропонують розглядати ринок праці як ринок зайнятості. Серед аргументів, які висуваються проти використання терміну „ринок праці” найбільш часто зустрічаються такі: він не має права на існування, тому що замінює термін „ринок робочої сили”, праця не може бути об’єктом купівлі-продажу на ринку через те, що він являє собою цілеспрямовану діяльність людини в процесі виробництва, а об’єктом купівлі-продажу є здатність людини до праці. Але ж мова йде не просто про продаж праці, а й про право на використання робочої сили. Причому предметом торгу виступає не тільки окремий вид праці, але й тривалість його використання. Чи забезпечить угода результат, який очікує від неї підприємець, як покупець робочої сили, залежить, насамперед, від нього самого. Негативною стороною ринка праці виступає безробіття. Тому стан ринку праці з одного боку, характеризується рівнем зайнятості населення, аз другого – рівнем безробіття.
Як міра товарно-грошових відносин ринок праці являє собою складну систему, яка може функціонувати успішно лише при взаємодії з іншими ринками.
В категорії „ринок праці” правомірно виділити дві складові: ринок робочих місць і ринок робочої сили, причому продавці і покупці міняються ролями в залежності від виду діяльності в той чи інший період.
Ринок праці, як і ринки капіталів, товарів – складова частина ринкової економіки. На ньому, як пишуть експерти Міжнародної організації праці (МОП), „підприємці і працівники спільно ведуть колективні і індивідуальні переговори відносно заробітної плати і умов праці”. (Рекомендація 176 „Про створення зайнятості і захисту від безробіття”).
Механізм регулювання ринку праці – це збірка нормативних, законодавчих чи колективно-договірних актів, якими керуються партнери при реалізації політики зайнятості. Механізм регулювання охоплює весь спектр економічних, соціальних, психологічних факторів які визначають функціонування ринку праці.
Він здійснюється через систему працевлаштування. Включаючи широку сітку бюро зайнятості, банків даних про робочі місця, державних програм по придбанню професійних знань і працевлаштуванню, цільових програм підприємств, що передбачають перепідготовку кадрів в зв’язку з запланованою модернізацією виробництва, проведення на підприємствах політики стабілізації кадрів та інше.
Всі ці складові ринкового механізму регулювання зайнятості в різних країнах знаходяться в різному співвідношенні в залежності від економічних і історичних умов розвитку виробництва.
На динаміку зростання ринку праці впливають окремі групи факторів: державне регулювання з урахуванням рекомендацій і конвенцій МОП; економічні закони, діючі в той чи іншій період розвитку суспільства; ринкове саморегулювання; національні традиції; соціальні і природні фактори.
Специфічні особливості ринку праці в тій чи іншій країні можна розглядати в різних аспектах: у взаємодії з іншими факторами економічного і соціального розвитку і самостійно, беручи до уваги тільки риси, притаманні конкретному ринку праці[17, c. 152-153].
Існує два основних типи ринку праці:
• зовнішній, або професійний
• внутрішній.
Зовнішній ринок праці передбачає пересування робочої сили між фірмами і підприємствами, тобто наявність у працівників професій, котрі можуть бути затребувані різними підприємствами чи фірмами.
Внутрішній ринок праці заснований на русі кадрів на підприємстві: або по горизонталі, коли робітник переміщується на нове робоче місце, подібне по виконуваним функціям і характеру праці з колишнім, або по вертикалі, коли робітник переходить на більш високі спеціальності, або отримує вищі розряди. Професії і кваліфікації замкнуті внутрішнім ринком праці, складніше використовувати в інших фірмах, вони мають специфічний характер, зумовлений роботою в конкретній фірмі.
Крім того, система виробничих відносин на внутрішньому ринку праці перешкоджає переходу робітників на інші підприємства. Таким чином, зовнішній ринок праці характеризується більшою плинністю кадрів порівняно з внутрішнім, де рух кадрів проходить всередині підприємства. Внутрішній ринок праці спрямований на підготовку робітників за професіями, специфічними для конкретної фірми.
Зовнішній ринок праці характеризується вищим рівнем безробіття, чим внутрішній, тому що при скороченні виробництва на внутрішньому ринку праці робітників або переміщують на інші робочі місця, або скорочують тривалість робочого часу, зберігаючи кадри на підприємствах. При необхідності адміністрація компаній забезпечує необхідну професіональну перепідготовку робітників і виплачує їм повну заробітну плату. Підприємці вважають, що „звільняти працівників – недешеве задоволення”. Наприклад в Іспанії, працівник звільнений по скороченню, отримує допомогу в розмірі 45 оплачених днів за кожен відроблений рік.
Враховуючи досвід іноземних держав, уряд України робить все можливе, щоб ринок праці не був стихійним.
Активне регулювання ринку праці передбачає наявність інфраструктури ринка робочої сили. Він складається з таких елементів як:
1. Біржа праці;
2. Центри підготовки і перепідготовки кадрів;
3. Фонд зайнятості;
4. Комерційні центри підготовки, перепідготовки і працевлаштування;
5. Державний фонд сприяння підприємству;
6. Пенсійний фонд;
7. Фонди милосердя.
Існування перерахованих складових інфраструктури не можливе без наявності таких елементів:
1. Регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж та інше);
2. Регулювання компенсацій (допомога по безробіттю);
3. Закони, нормативні акти;
4. Професійні союзи[9, c. 105-107].
2.2. Заробітна плата як винагорода за працю
Заробітна плата – це одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Остільки вона, з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства, то питання організації заробітної плати і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.
Сутність поняття „заробітна плата” складна і багатостороння, тому розглянути її потрібно з різних позицій.
По-перше, заробітна плата – це економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості. В цьому розумінні доречнішим є поняття „оплата праці”, яка крім власне заробітної плати включає і інші витрати роботодавця на робочу силу.
По-друге, заробітна плата - це винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано.
По-третє, в умовах ринкової економіки заробітна плата – це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю і її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці. В цьому розумінні найчастіше вживаються усереднені показники ставок оплати одиниці (наприклад, людино-години) праці певної якості.
По-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це основна частина його трудового доходу, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої сили.
По-п’яте, для підприємця заробітна плата – це елемент витрат виробництва, і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.
Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в процесі суспільного відтворення.
1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов’язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили.
2. Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращання результатів праці.
3. Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон’єктури. Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка б максимально задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди працівників з неефективних робочих місць.
4. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою працівника в новоствореному доході в відповідності з його трудовим внеском. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску.
5. Функція формування платоспроможного попиту населення. ЇЇ призначення - узгодження платоспроможного попиту, під якою розуміють форму виявлення потреб, забезпечених грошовими коштами покупців, з одного боку, і виробництва споживчих товарів – з іншого. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних факторів – потреб та доходів населення, то за допомогою заробітної плати в ринкових умовах встановлюються пропорції між товарною пропозицією та попитом[4, c. 65-66].
Для забезпечення реалізації заробітною платою зазначених вище функцій необхідне дотримання таких найважливіших принципів:
• підвищення реальної заробітної плати мірою зростання ефективності виробництва та праці. Порушення цього принципу може призвести, з одного боку, до виплати незароблених грошей, а значить до інфляції, знецінення отриманої номінальної заробітної плати, що в кінцевому розрахунку веде до зниження реальної заробітної плати. З іншого боку, може виплачуватися занижена заробітна плата, що не відповідає ефективності трудового внеску працівника і призводить до неможливості задовольнити потреби людей, зменшує платоспроможний попит населення.
• Диференціація заробітної плати в залежності від трудового внеску працівника в результаті діяльності підприємства, від змісту і умов праці, від місцеположення підприємства, його галузевої належності. Цей принцип заснований на необхідності посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні кваліфікації, у виконанні більш складної роботи, забезпеченні високої якості продукції. При цьому потрібно враховувати різницю у кількості й вартості матеріальних благ, необхідних для відтворення робочої сили в різних умовах праці, економічних та географічних умовах життя.
• Однакова оплата за однакову працю. В умовах ринкової економіки цей принцип слід трактувати, по-перше, як недопущення дискримінації у оплаті праці за статтю, віком, національністю тощо, і по-друге, як принцип справедливості при розподілі всередині підприємства, що передбачає адекватну оцінку праці через її оплату.
• Державне регулювання оплати праці, що включає законодавство і угоди в сфері праці, податкову систему, встановлення залежності між динамікою індивідуальних доходів і інфляцією. Засобом державного регулювання оплати праці, що забезпечує соціальну захищеність низькооплачуваних працівників – є встановлення мінімальної заробітної плати.
• Мінімальна заробітна плата як найнижча межа оплати простої некваліфікованої праці є вихідною величиною і соціальним нормативом, під впливом якої формується мінімальна тарифна ставка (оклад) найманих працівників. Вона є основою всієї системи оплати праці.
• Врахування впливу ринку праці. Ринок праці – це та сфера, де в кінцевому підсумку формується оцінка різних видів праці. Заробітна плата (і можливості зайнятості) кожного працівника знаходяться в тісній залежності від його положення на ринку праці, від співвідношення попиту і пропозиції праці певної якості. Тому на ринку праці представлений широкий діапазон розмірів заробітної плати як на державних і приватних підприємствах, так і у неформальному секторі, де відсутній будь-який соціальний і правовий захист і умови оплати праці цілком визначаються роботодавцем. Однак у будь-якому випадку в ринкових умовах роботодавець не зможе набрати і втримати робочу силу потрібної якості, не забезпечивши конкурентоздатний на даному ринку праці рівень її оплати.
• Простота, логічність і доступність форм і систем оплати праці, що забезпечують широку інформованість працівників про суть систем оплати праці. Стимул стає стимулом лише у тому випадку, коли у працівників є про нього інформація, і вона зрозуміла їм як неспеціалістам у галузі економіки праці. Виконавці повинні чітко уявляти, у яких саме випадках розмір заробітної плати, тобто рівень їхнього матеріального добробуту, буде підвищуватися[1, c. 132-134].
Заробітна плата як винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, складається з таких частин:
1. основна заробітна плата
2. додаткова заробітна плата
3. інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством: премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які проводяться понад встановлені норми.
Структура заробітної плати – це співвідношення окремих складових заробітної плати в загальному її обсязі. В стабільних розвинених економічних системах основна заробітна плата складає 85 – 90 % в структурі заробітної плати. В Україні в сучасних умовах з різних причин (нестабільність доходів підприємств, інфляція, складна і непостійна система оподаткування, занедбаність нормування праці та інші) питома вага тарифних ставок в заробітній платі в середньому складає 65 – 70 ), що є одним з виявів кризи в організації праці[6, c. 259-260].
Серед інших причин: серйозна суперечність між досить високим освітнім і професійно-кваліфікаційним потенціалом населення, з одного боку, і примітивізацією структури господарства - з іншого; відбуваються деградація нагромадженого протягом радянського періоду індустріального і наукового потенціалу та відплив кваліфікованих кадрів із національних анклавів високих технологій за кордон.
Таким чином, заробітна плата в Україні досі є надто низькою для виконання нею своїх основних функцій; її міжгалузева диференціація є надто високою, а міжкваліфікаційні розбіжності - надмірними у галузях з високою оплатою праці й такими, що межують із зрівнялівкою, у галузях з низькою заробітною платою; зберігаються значні борги по виплаті заробітної плати, сконцентровані переважно в реальному секторі економіки, зокрема, у промисловості.
3. Ринок капіталу як фактор виробництва
3.1. Ринок капіталу та кретдиту
Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал виконує наступні функції. По-перше, об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди. По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки. По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо. Кредитний ринок дозволяє здійснити накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.
Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок – це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов’язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів.