Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Ринок капіталу. 4

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Академія муніципального управління

Кафедра менеджменту

Курсова робота

з дисципліни «Мікроекономіки»

на тему:

«Ринок капіталу»

Виконала:

студентка групи М-22

Чумак Ірина

Перевірив:

кандидат економічних наук

доцент кафедри економіки

Ровна В.М.

Київ 2012

План

Вступ………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ 1. Поняття капіталу…………………………..…….………………....6

1.1 Поняття та сутність капіталу……..………………………………….….....6

1.2 Структура капіталу та його рух…………………………..……....….…....13

РОЗДІЛ 2. Особливості ринку капіталу…………………….….……….…....18

2.1 Суб'єкти ринку капіталу……………………………………………..…….18

2.2 Попит і пропозиція капіталу…………………………..…………………..26

РОЗДІЛ 3.Проблеми та перспективи інвестиційної політики в Україні…...30

Висновки………………………………………………………………………..33

Список використаної літератури……………………………………………...36

ВСТУП

Один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами - фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурсів тривалого користування - капітал.

Особливістю капіталу е те, що він має бути кимсь накопичений.

Накопичення капіталу - використання прибавочной вартості в вигляді капіталу або обернене перетворення прибавочної вартості в капітал.

Отже, саме процес первісного нагромадження капіталу створив передумови для виникнення, концентрації та централізації капіталу в нинішньому його розумінні.

В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство має відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності.

Сукупність (фінансових коштів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати).

У процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебував у всіх трьох формах. Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва І прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.

У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі підпадає в зростаючу залежність від економіки інших країн. . Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном, вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків окремих країн, зв'язаних один з одним торгово-економічними відносинами.

А якщо повернутися до економіки України, то перед ринковою трансформацією економіки України постає також важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.

Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.

Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають ось у чому: проведення маркетингового дослідження місткості майнового та фінансового ринків для оцінки реальної ситуації та визначення потенційних можливостей внутрішніх джерел нагромадження та інвестування капіталу, створення механізму координації діяльності між економічними відомствами, що мають відношення до нагромадження та інвестування капіталу, на рівні Кабінету Міністрів України за участю вищезгаданих відомств має бути розроблена комплексна програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій, створення банку реконструкції та розвитку України.

Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш доцільним є розвиток:

а)інвестиційних компаній;

б)ощадних установ;

в)взаємних фондів.

Мета цієї роботи дати визначення суб'єктам капіталу як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру кредитної системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дати оцінку використання світового досвіду в процесі нагромадження капіталу та його інвестування в Україні.

РОЗДІЛ 1. Поняття капіталу

1.1 Сутність капіталу

Історичний процес відділення працівника (насамперед селянина) від власності на умови його праці, перетворення безпосередніх виробників у найманих робітників, перетворення засобів виробництва і життєвих засобів у капітал - вихідний пункт капіталістичного способу виробництва.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимсь накопичений.

Накопичення капіталу - використання прибавочної вартості у вигляді капіталу або обернене перетворення прибавочної вартості в капітал.

Економічні основи процесу первісного нагромадження капіталу:

масова експропріація селян і ремісників;
формування пролетаріату з розорених селян і ремісників, із членів численних військових друкин феодалів;
формування промислової буржуазії із середовища лихварів, торговців, цехових майстрів;
перетворення узурпованих багатств у капітал.

Джерела створення колоніальної системи. Грабіж колоній під прапором торгівлі, работоргівля, захоплення золотих і срібних скарбів, морське піратство.

Система державних позик. Величезна потреба держави в грошах у зв'язку з захопленням колоній і війнами між Іспанією, Францією, Англією, Португалією, Голландією в Х\/І-ХУІІІ ст.

Податкова система. Система відкупів. Збагачення лихварів І купців.

Промисловий протекціонізм - високі імпортні мита, експортні премії.

В Західній Європі в цей період відбувалися дуже серйозні технічно-економічні зміни. При використанні нових технологій, що обслуговуються винятково найманою працею, обсяг виробництва визначався не цеховими правилами, а тільки попитом на продукцію, що випускається. Але для цього треба було наступні дві умови: по-перше, щоб майбутні підприємці нагромадили досить грошей для будівлі будинків, покупки техніки і наймання робітників; по-друге, щоб робітники були вільні особисто і не мали свого хазяїна, тобто наймалися на підприємства з чисто економічної причини.

Капітал - один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами фірми; будь-як: створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.

Поняття капітал та його різноманітні форми, види, елементи є такими ж поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття гроші, власність, ціна то що. Тут я хочу розглянути деякі з них.

Основні форми капіталу:

Промисловий капітал - капітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва, у процесі свого руху послідовно проходить три стадії, приймає і скидає три форми й у кожній з них виконує відповідні функції.

Товарний капітал - одна із функціональних форм, що наряду з грошовою та промисловою відповідає певній стадії кругообороту промислового капіталу.

Торговий капітал - капітал, що функціонує в сфері товарного обігу, одна з найдавніших форм капіталу, що спочатку виступала в вигляді купецького.

В розвинутому ринковому господарстві це відокремлена частина промислового капіталу в товарній формі. Торговий капітал безпосередньо не приймає участі у виробництві, але виконує важливу роль опосередковуючи реалізацію товарів, доведених до споживачів і тим самим сприяє прискоренню обороту промислового капіталу і впливає на збільшення маси прибавочної вартості, а значить і на зростання капіталістичного прибутку. Формула руху торгового капіталу Г - Т -Г.

Його основною функцією є перетворення торгового капіталу в грошовий за допомогою актів купівлі-продажу.

Позичковий капітал - це капітал, що приносить проценти. Одна з найдавніших форм капіталу, що виступала у вигляді лихварського.

Позичковий капітал - це грошовим капітал, що віддає його власник в суду функціонуючому підприємцю на визначений строк на умовах довіреності і за певну плату у вигляді проценту. Позичковий капітал формується із тимчасово вільних грошових коштів, що створюються в процесі обороту промислового капіталу.[7]

Форма руху позичкового капіталу Г — Г. Найбільш спотворює реальні виробничі відносини, породжуючи думку, що гроші, незалежно від процесу виробництва і процесу обігу, приносять великі гроші. В дійсності процент - одна з перетворених форм прибавочної вартості. Одну її частину отримує підприємець, іншу - віддає грошовому капіталісту як плату за позичку.

На основі кредиту виникає акціонерний капітал.

Акціонерний капітал - пайовий капітал, що створюється способом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і залучення грошових коштів вкладників шляхом випуску і продажі акцій та облігацій на фондовій біржі і використовуваний акціонерними товариствами. На основі кредиту виникає також банківський капітал.

А монополістичний банківський капітал не багатьох найбільших банків, що злились з капіталом монополістичних союзів промисловців це - фінансовий капітал.

По характеру обороту, по способу перенесення вартості на виготовлений продукт, капітал поділяється на:

Основний капітал - елементи виробничого капіталу (засобу праці), що повністю беруть участь у процесі виробництва, а вартість, що переноситься на готовий продукт по частинам, у міру зносу, повертається капіталісту повністю , у грошовій формі протягом цілого ряду кругооборотов.

Оборотний капітал - елементи виробничого капіталу (предмети праці і робоча сила), вартість яких входить у готовий продукт повністю і повертається капіталісту в грошовій формі після кожного виробничого циклу.[2]

Основний капітал піддається зносу. Розрізняють:

1) Фізичний знос основного капіталу - процес, у результаті якого елементи основного капіталу поступово втрачають споживчу вартість і передають вартість створюваному продукту.

2) Моральний знос основного капіталу - знецінення чи вихід з ладу засобів праці внаслідок появи більш продуктивних, більш дешевих і економічних. Тим самим, наявні засоби праці можуть застаріти незалежно від ступеня їхнього фізичного зносу, і їхнє подальше застосування стає недоцільним і невигідним.

Процес перенесення вартості елементів основного капіталу, у міру їхнього зносу на створюваний продукт із наступним використанням цієї вартості для їхнього подальшого відновлення і модернізації називається амортизацією.

Норма амортизації - це виражене у відсотках відношення річної суми амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості елементів основного капіталу.

Норма амортизації встановлюється диференційовано по окремих видах і групам засобів праці. Розрізняють також:

1) Індивідуальний капітал - капітал, що належить окремим підприємствам.

2) Суспільний капітал - сукупність індивідуальних капіталів в взаємному зв'язку, переплетінні ї взаємодії їх у кругообороті.

Отже, суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу.

Джерела формування індивідуального капіталу.

В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності. При створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються певні джерела формування відокремлюються конкретні види їх фінансових коштів.

Стартовим джерелом формування фінансових коштів завжди є статутний (акціонерній) капітал, що являє собою суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність. Його розмір визначається статутом або угодою про заснування підприємства; він утворюється за рахунок державних коштів, виручки від продажу акцій, а також приватних капіталів. В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) основною формою існування стартової суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.[9]

Найбільшим за величиною джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства (фірми) слугують доходи від його діяльності. Переважна більшість підприємств має три основних види доходів:

1) Звичайний доход (прибуток) формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства (фірми).

2) Капітальний доход - це доход від перепродажу (реалізації) підприємством різних активів (нерухомості - землі, майна; фінансових активів - акцій та облігацій тощо) після певного періоду їх використання.

Якщо підприємство купує, акції іншої фірми, воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди називають дивідендним доходом (між фірмовими дивідендами).

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

При потребі (через недостатність власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і. сплати певного проценту (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички.

Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії.

Через прямі субсидії держава, стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення в ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості народного господарства країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм). Вони спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств (Фірм) здійснюється

Джерела формування індивідуального капіталу.

Стартовим джерелом формування фінансових коштів завжди є статутний (акціонерній) капітал, що являє собою суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність. Його розмір визначається статутом або угодою про заснування підприємства; він утворюється за рах/нок державних коштів, виручки від продажу акцій, а також приватних капіталів. В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) основною формою існування стартової суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.

Звичайний доход (прибуток) формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства (фірми).

Капітальний доход - це доход від перепродажу (реалізації) підприємством різних активів (нерухомості - землі, майна; фінансових активів - акцій та облігацій тош,о) після певного періоду їх використання.

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є амортизаційні відрахування нареновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

Сукупність фінансових коштів підприємства, ш,о має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати). Особливості обігу та формування необхідного обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів коштів підприємства.[5]

1.2 Структура капіталу та його рух

Рух капіталу здійснюється за допомогою кругообороту й обороту.

Кругооборот капіталу - це рух капіталу, ш,о охоплює три стадії, його послідовне перетворення з однієї форми в іншу і повернення до вихідної форми. Капітал є рух, процес кругообігу проходить різні стадії, це процес ш,о вміш,ує в собі три різні форми кругообігу. Тому капітал можна зрозуміти лише в русі, а не як річ, ш,о перебуває в спокої.

Перша стадія здійснюється в сфері обігу: грошовий капітал перетворюється в елементи виробничого капіталу.

Друга стадія - продуктивне споживання придбаних підприємцям товарів: засобів виробництва і робочої сипи відбувається в сфері виробництва де і відбувається створення нового товару - споживчої вартості, вартості і прибав очної вартості Виробничий капітал переходить у форму товарного капіталу

Третя стадія - реалізація товарного капіталу в сфері обігу і повернення до вихідної грошової форми капіталу, але вже більшого на величину прибав очної вартості.

Функціональні форми капіталу - грошова, продуктивна, товарна виконують різні функції в процесі кругообігу.

функцією грошової форми капіталу - є підготовка умов для виробництва товару, вартості і прибав очної вартості.
функція продуктивної форми капіталу - виробництво товару, вартості і прибав очної вартості,
функція товарної форми капіталу - реалізація товару, вартості і прибав очної вартості.

Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й виид прибутки.

Кредитна система представляє собою комплекс валютно-фінансових установ, шр активно використовуються державою з метою регулювання економіки. Кредитна система опосередковує весь механізм суспільного відтворення і служить могутнім фактором концентрації виробництва і централізації капіталу, сприяє швидкої мобілізації вільних коштів і їх використанню в економіці країни.

Центральний банк.

Виділився з комерційних банків шр в ХУІІІ-ХІХ ст. на ранніх стадіях капіталізму. Центральному банку держава представила виключне право емісії банкнот. Деякі з Центральних банків були відразу засновані як державні інститути (Німецький федеральний банк, Резервний банк Австралії), інші були націоналізовані після Другої світової війни (Банк Франції, Англії, Японії, Канади, Нідерландів). Деякі Центральні Банки дотепер існують на основі змішаної державно-приватної власності (Федеральна Резервна Система США).

Функції Центральних банків:

емісія банкнот, охорона державних золотовалютних резервів;
збереження резервного фонду інших кредитних установ, грошово-кредитне регулювання економіки, кредитування комерційних банків і здійснення касового обслуговування державних установ, проведення розрахунків і перекладних операцій, контроль за діяльністю кредитних установ.

Комерційні банки - головні центри кредитної системи.

Сучасні комерційні банки - це кредитно-фінансові установи універсального характеру. Він не тільки приймає внески населення, підприємств, видає кредити, але і виконує фінансове обслуговування клієнтів.

Операції комерційного банку підрозділяють на: пасивні (залучення коштів), активні (розміщення коштів).

Банки крім того можуть бути посередниками операцій (з доручення клієнта на комісійній основі) і довірчими операціями (керування майном, цінними паперами).

Кредитно-фінансові інститути

Особливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, інвестиційні банки, іпотечні банки, ощадно-позичкові асоціації тощо). Акумулюючи величезні грошові ресурси, ці інститути активно беруть участь у процесах нагромадження й ефективного розміщення капіталу. Зокрема, сумарні активи всіх цих спеціалізованих кредитно-фінансових установ США майже вдвічі перевищують активи комерційних банків.

Міграція капіталу.

Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко відгородити границями однієї країни. Так це практично сьогодні ніхто і не намагається робити. Адже торгівля між поділом праці несуть у собі відчутні взаємозалежність від зовнішньої торгівлі, товарообміну. Вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію країнами, економічне співробітництво. Поступово складається світова економіка.

У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу економіку інших країн. Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном, вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.

Зовнішньо-економічні зв'язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і вивозу товарів, імпорту й експорту. Але в сучасній економіці в число товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як капітал. Під впливом інтернаціоналізації господарського життя й в інтересах прибутку за рубежем збільшуються значення і масштаби вивозу капіталу.

Вивіз капіталу - це цілеспрямоване переміщення коштів однієї країни в іншу для приміщення їх у вигідну справу.

Експорт капіталу здійснюється в різних формах. Найбільш розповсюджена форма застосування капіталу, що вивозиться — прямі інвестиції (капіталовкладення) у промислові, торгові й інші підприємства. Іноземні інвестиції служать джерелом грошових, а іноді і прямих майнових вкладень у розвиток розширення, освоєння нового виробництва товарів і послуг, удосконалювання технології, видобуток корисних копалин, використання природних ресурсів.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні акції, облігації й інші цінні папери в здійснювані в розрахунку на високі дивіденди, одержання прибутку на капітал.

Велика частина припливу закордонного капіталу приходиться на прямі інвестиції, що служать найбільш повною формою включення в дійсність на закордонному ринку за допомогою створення на ньому власних засобів виробництва і навіть підприємств.