Ринок опціонів в Україні

4

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

1.                  Опціони як похідні фінансові інструменти фондового ринку………….5

2. Характеристика ринку опціонів в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою              14

3. Перспективи розвитку ринку опціонів в Україні в контексті зарубіжного досвіду              22

Висновки              30

Список використаних джерел              33

Додатки              35

Вступ

Актуальність теми. Вихід України на позитивну економічну динаміку вимагає надійного фінансового забезпечення потреб соціально-економічного розвитку. В умовах ринкової економіки, підвалини якої закладені в Україні, основою мобілізації і розміщення фінансових ресурсів є фінансовий ринок. На даний час обидва його сегменти - кредитний ринок та ринок цінних паперів, розвиваються досить складно і нерівномірно.

Ринок опціонів у західних країнах вважається одним із найважливіших

сегментів фінансового ринку. На жаль, в Україні сьогодні ще немає організованого ринку опціонів. Хоча слід зазначити, що з весни 1995 року на деяких українських біржах були спроби створити ринки валютних і товарних опціонів.

Сучасна методологія опціонного ринку, розроблена і з успіхом

застосовується в країнах з розвинутою економікою. Вчені Гарвардського і Стенфордського університетів Фішер Блек і Майрон Шоулз зробили великий внесок в економічну науку. їх новаторські дослідження вирішили проблеми в галузі теорії фінансів. Вони першими винайшли формулу на формування ціни опціону. Серед вітчизняних учених, що здійснюють аналіз ринку цінних паперів,в тому числі ринку опціонів, досліджують теоретичні і практичні питання його розвитку, С. Давимука, В. Загорський, А. Задоя, В. Колесник, І. Кривов'язюк, Ю. Лисенков, О. Мендрул, О. Мозговий, В. Оскольський, В. Савченко, М. Самбірський.

Об’єкт дослідження – ринок опціонів України.

Предмет дослідження - дослідження діяльності ринку цінних паперів в Україні.

Мета і завдання роботи. Метою моєї роботи є аналіз сучасного стану ринку опціонів в Україні, визначення основних проблем розвитку та визначення перспектив розвитку ринку опціонів в Україні в контексті зарубіжного досвіду.

З зв’язку с цим, потрібно розв’язати такі задачі:

- представити поняття опціону,опціонних контрактів та спосіб розрахунку ціни за опціонами;

- дослідити стан ринку опціонів в Україні та в країнах з розвинутою ринковою економікою

- визначити проблеми та перспективи розвитку ринку опціонів в Україні в контексті зарубіжного досвіду.

1 Опціони як похідні фінансові інструменти фондового ринку

Визначення та види опціонів

Опціон — один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на

біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються

власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони PUT — "на

продаж" та CALL — "на купівлю".

Опціон PUT (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон CALL (на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Визначені у такий спосіб опціони мають назву "європейських", тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або "американські", які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.

Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою "несиметричною". В той час коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною або ціною виконання.

На ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, які полягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни "довгий CALL" та "довгий PUT" означають купівлю опціонів CALL та PUT, а "короткий CALL", "короткий PUT" — продаж відповідних опціонів. Найпоширенішими опціонними стратегіями є вертикальні, горизонтальні угоди та комбінації.

Опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Біржовий опціонний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов'язання, купити (у разі CALL-опціону) чи продати (у разі PUT-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторона контракту (продавець опціону) зобов'язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових

активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати

своє право на купівлю-продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцю премію у грошовій формі за дане йому право на реалізацію опціону. Опціонні угоди укладаються на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують також спеціальні біржі для опціонів, наприклад Чиказька біржа опціонів.[20,стр 137]

У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати,які виконують такі функції:

• здійснюють облік всіх укладених угод;

• проводять експертизу документів, що надходять, реєструють угоди;

• після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди;

• забезпечують виконання контракту через проведення офсетної угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу.

На позабіржовому ринку велике значення мають брокерські контори, які виступають посередниками при укладанні опціонних угод. Крім брокерських контор в опціонних угодах можуть також брати участь фірми-індосанти, які виступають гарантами виконання сторонами своїх обов'язків.

Фірми-індосанти виконують деякі функції клірингових палат і виступають четвертою стороною угоди.

Посередницькі та індосаторські функції не завжди розділені. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або взагалі контракт укладається без посередників. Частіше це відбувається між партнерами, що мають давні фінансові зв'язки та першокласну кредитну історію.

Основні відмінності опціонів, що перебувають в обігу на біржовому ринку, від тих, які перебувають в обігу поза біржею, полягають у тому, що:

1) біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати

виконання;

2) при торгівлі опціонами на біржі, як і при торгівлі ф'ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати;

3) витрати з проведення операцій на біржовому ринку значно менші від витрат на ведення операцій поза біржею;

4) опціони, як і інші цінні папери, що перебувають у обігу на біржі, більш ліквідні, ніж позабіржові;

5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.[20,стр136]

Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф'ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, маржинальні вимоги, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів. Однак існують суттєві відмінності між опціонними і ф'ючерсними контрактами:

• в опціонних контрактах один із учасників (покупець) має право не

виконати умови контракту;

• покупець опціону при укладанні контракту обов'язково сплачує продавцю винагороду — премію;

• стратегія хеджування з допомогою опціонного контракту суттєво

відрізняється від хеджування ф'ючерсними контрактами.

Традиційно базовими активами опціонних контрактів виступають фінансові або інші активи: акції, облігації, товари, індекси, валюта, ф'ючерсні контракти тощо. При цьому, якщо купівля чи продаж опціону здійснюється за відсутності позиції за відповідним активом, вважають, що відкрита "гола позиція". І, відповідно, якщо здійснюється купівля чи продаж опціону за наявності позиції по відповідному активу, вважають, що відкрита "покрита позиція".

Останнім часом з'явились особливі види опціонів, в основі яких — кілька фінансових активів, або портфелі активів. Наприклад, у так званих альтернативних опціонах базовими виступають два активи. Для виконання опціону вибирається той актив, який забезпечує більший прибуток. Ще одним з особливих видів опціонів є опціон, базовим активом якого виступає різниця в ринкових цінах двох активів на дату закінчення опціону. Для подібних опціонів використовуються відомі фондові індекси, які характеризують певний портфель цінних паперів. Такі опціони використовують для страхування диверсифікованого портфеля цінних паперів від ризику зміни (падіння чи зростання) його ринкової вартості. На фондовому ринку США найбільш поширені опціони на індекси S&P100, S&P500 та NYSE індекс.

Виконання опціонів на індекси передбачає взаєморозрахунок грошовими коштами. Це означає, що при виконанні опціону продавець не поставляє актив, як у інших опціонах, а сплачує певну суму грошових коштів власнику опціону. Сума, що сплачується власнику опціону в разі його виконання, дорівнює певному числу, помноженому на різницю значень фондових індексів. Таке число називають множником (мультиплікатором), і воно дорівнює 100 для опціонів, що перебувають у обігу на фондовому ринку СІЛА. Значення індексу, обумовлене в контракті, називають страйковим індексом. Ціна індексу, або страйкова ціна, дорівнює значенню індексу, помноженому на 100. Власнику опціону PUT сплачується різниця між страйковим індексом і значенням індексу на дату виконання опціону, енням індексу на дату виконання опціону,помножена на 100. Власнику опціону CALL сплачується різниця міжзначенням індексу на дату виконання опціону та страйковим індексом,помножена на 100.

Опціони на ф'ючерсні контракти. Такі опціони є переважно опціонами американського типу. Базовими активами в них виступають ф'ючерси на валюту, облігації, золото, нафту тощо. Страйковою ціною є ціна ф'ючерсного контракту, зафіксована при продажу опціону.

Опціон CALL на ф'ючерс дає право його власнику в будь-який момент до дати закінчення терміну опціону відкрити довгу позицію за цим ф'ючерсним контрактом, отримавши при цьому від продавця опціону суму, що дорівнює різниці між поточною ф'ючерсною та страйковою ціною. Продавець опціону зобов'язаний не тільки сплатити різницю, а й зайняти коротку позицію по тому самому ф'ючерсному контракту.

Опціон PUT дає власнику право на відкриття короткої позиції за ф'ючерсним контрактом та отримання від продавця суми, що дорівнює різниці між страйковою та поточною ф'ючерсною ціною.[20.стр140]

Дохідність опціонів

Відомо,що ціною покупки опціону є премія. Що призначається емітентом опціону і виплачується його покупцем у момент покупки. Незалежно від наступного виконання цього контракту, що майбутньому. Ця премія залежить від ряду факторів і повинна забезпечувати визначену прибутковість як продавцю, так і покупцю опціону при різноманітних ринкових умовах. Крім того,розмір премії повинний обмежувати можливість проведення арбітражних операцій відразу після покупки опціону [11].

Частіше усього для розрахунку премії або вартості опціону використовується формула, що була запропонована американськими ученими Фішером Блеком і Майороном Шоулзом. Що так і називають формулою Блека – Шоулза ( модель BSOPM). У різноманітних підручниках цю формулу можна зустріти з деякими відмінностями і тому важливо розглянути.

У зв’язку з визначеними відмінностями між європейським і американським опціонами рахунок відноситься насамперед до європейських опціонів, але може використовуватися для прийняття рішень по американських опціонах на покупку. Визначення вартості американського опціону на продаж по даній моделі дає декілька занижені результати.

Розглянемо дохідність опціону CALL.

Використовується формула такого типу :

Cc= So * N(d1) – S * e – rt * N(d2)

Де: Cc- вартість (премія) опціону –Call у сучасний момент;

So – поточна ціна активу що лежить в основі опціону;

S – ціна виконання опціону через період t

e – 2,71826, базис функцій натурального погарифму

r – без ризикова процентна ставка,що звичайно приймається у відповідності зі ставою прибутковості державних облігацій за умови капіталізації процентних платежів:

t – тимчасовий інтервал по опціону, виражений у роках

N(d1), N(d2) – розміри можливості, обумовлені по таблиці значень ряду нормального розподілу можливостей.[11]

Нагадаємо, що на строковому ринку здійснюються два основних типи операцій. Це операції, що проводяться з метою страхування від небажаних цінових змін на реальному ринку (хеджування), та спекулятивні операції.

Отже, метою купівлі інвестором опціону CALL може бути або бажання отримати спекулятивний прибуток, або бажання застрахуватися від зростання цін на реальному ринку.

При зростанні цін на ринку інвестор — власник опціону CALL використовує своє право на купівлю згідно з опціоном і отримує виграш, що не обмежується визначеною межею. При падінні цін на ринку інвестор не виконує опціон і зазнає втрат, максимальний розмір яких не перевищує розміру сплаченої премії.

Продавець опціону при цінах на ринку спот, що не перевищують страйкової, отримує прибуток у вигляді сплаченої йому премії. Проте в міру зростання ринкової ціни активу X зростають втрати продавця опціону, тому що він, виконуючи умови опціону, які є для нього обов'язковими, продає власнику опціону актив X за ціною, меншою від ринкової. Чим більша різниця між страйковою та ринковою цінами активу, тим більших втрат зазнає продавець опціону.

Отже, при падінні цін на ринку продавець опціону CALL отримує прибуток, що обмежується розміром премії. При зростанні цін на ринку втрати продавця опціону не мають визначеної межі.[20.стр140]

Дохідність опціону PUT

Можна визначити виходячи з розрахунку вартості опціону Call:

Cp= S-So-Cc

Існують і інші моделі розрахунку вартості опціонів, але не існує методів, які б забезпечували результати прогнозу краще, ніж модель Блека – Шоуза.[20,стр142]

Оскільки опціонна угода має такий несиметричний характер, учасники ринку опціонів можуть формувати різноманітні опціонні стратегії, які дають  змогу захиститись від конкретних цінових тенденцій на ринку і полягають в одночасному продажу та купівлі кількох опціонів.

Опціонні стратегії поділяють на дві групи: комбінації та спреди.

Комбінація полягає в одночасній купівлі та продажу опціонів PUT та CALL з одним і тим самим базовим активом і терміном виконання. При цьому страйкова ціна активу в різних опціонах може бути різною. Спреди передбачають одночасну купівлю та продаж опціонів одного типу (PUT чи CALL) з одним і тим самим базовим активом, але з різними страйковими цінами та (можливо) різними датами виконання. Розрізняють вертикальні та горизонтальні спреди.[20,стр143]

Вертикальні спреди передбачають придбання і продаж опціонів з одним терміном закінчення, але з різними страйковими цінами. При цьому угодою "бика" називають купівлю опціону з нижчою страйковою ціною й одночасний продаж з вищою, угодою "ведмедя" — продаж опціону з нижчою страйковою ціною й одночасну купівлю опціону з вищою страйковою ціною.

Горизонтальні спреди полягають у формуванні портфеля опціонів з однаковими страйковими цінами, але різними датами виконання. Горизонтальні угоди з опціоном покупця здійснюються, коли чекають у майбутньому стабілізації цін або їх підвищення, з опціоном продавця — коли чекають стабілізації цін або зниження.

Використання комбінацій, горизонтальних та вертикальних угод з опціонами дає змогу учасникам ринку формувати та реалізувати різноманітні стратегії, що відображають різноманітні очікування учасників щодо подальших змін у кон'юнктурі ринку.

Опціони PUT і CALL, які відображають право продати чи купити певний актив, можуть бути більшою чи меншою мірою привабливими для інвестора залежно від ситуації на ринку. Тому за володіння тим чи іншим опціоном інвестор готовий сплатити більшу чи меншу премію. Розглянемо вплив деяких факторів на ціну опціону, тобто на величину премії, яку сплачують при купівлі опціону PUT чи CALL.

Зростання поточної ринкової ціни активу, як і його страйкової ціни, приводить до зростання цін на опціони CALL та падіння цін на опціони  PUT.

Зростання короткострокових безризикових процентних ставок на ринку приводить до таких самих наслідків, тобто до зростання цін на опціони CALL та падіння цін на опціони PUT. Наявність грошових виплат протягом періоду дії опціону веде до зростання цін на опціони PUT і падіння цін на опціони CALL.

Опціони з більшим терміном дії мають більшу ціну, ніж короткострокові опціони, оскільки несуть ризики, пов'язані з часом. І, нарешті, якщо збільшується мінливість цін на ринку, то зростають ціни на опціони обох типів, оскільки збільшення мінливості цін на ринку свідчить про більшу невизначеність майбутньої ринкової ситуації, а отже, про більшу ризиковість продажу опціонів.[20,стр144]

2. Характеристика ринку опціонів в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою

З кінці 80-х років минулого століття, спостерігається бурхливий розвиток світового ринку похідних фінансових інструментів (деривативів), у томі числі опціонних контрактів. Це зумовлено універсальністю їх застосування на фінансовому ринку. У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування набули операції з первинними фінансовими інструментами. Їх можна назвати традиційними для українського фінансового ринку. На відміну від них застосування в українській практиці похідних фінансових інструментів є інновацією. (Найбільш відомі біржі, що започаткували торгівлю деривативами представлено в Додатку А. )

Одним із механізмів фондового ринку, за допомогою якого можливе вирішення проблем, які постають перед фінансовою системою, є розвиток сегмента, пов'язаного з обігом похідних цінних паперів, так званих деривативів. Розвиток похідних фінансових інструментів, передусім має забезпечити більшу стабільність фондового ринку, його передбачуваність, а отже більшу прогнозованість. Ринок похідних цінних паперів протягом останніх років проявляє негативні тенденції (рис. 1). У 2008 р. ДКЦПФР зареєстровано випусків опціонів на суму 0,27 млн грн, що на 34,11 млн грн менше, ніж у 2007 р., у першомі півріччі 2011 року обсяг випуску похідних цінних паперів становив лише 0,0001% від загального обсягу випусків цінних паперів зареєстрованих ДКЦПФР.

Рис. 1. Динаміка обсягу випусків опціонів у 2000-І півріччі 2011 рр.

Джерело: [22]

В Україні процес реєстрації похідних цінних паперів почався тільки у 2000 р. [6, с. 78]. Відтоді ДКЦПФР зареєстровано випуски опціонів, здійснені 19-ма емітентами, обсяги яких незначні порівняно з обсягами ринків похідних цінних паперів розвинених країн [21, с. 97]. Обсяги похідних цінних паперів (деривативів) в Україні протягом січня-липня 2011 року наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Обсяги похідних цінних паперів на вторинному ринку протягом січня – липня 2011 року, млн. грн.

Джерело: [22]

Ринок похідних цінних паперів в Україні має істотні відмінності від аналогічних ринків у країнах з розвиненою фінансовою системою. Відмінності ці стосуються й кількісної, і якісної сторін. З кількісної сторони обсяг ринку похідних цінних паперів в Україні значно менше, чим за кордоном. Частка деривативів (опціонів) становить лише 0,0002% від загального обсягу випуску цінних паперів і значно поступається відповідним до показників у США або в Росії [21, с. 100]. З якісної сторони ці відмінності ще помітніше. Під тими самими назвами фактично фігурують різні, часто зовсім не схожі один на одного фінансові інструменти. Це пов'язане як з різною по ступеню розвитку, адекватності й досконалості нормативно-правовою базою функціонування деривативів, так і з різними завданнями, які ставлять перед собою учасники термінового ринку. Розвиток строкового ринку в Україні й трансформація українських похідних цінних паперів у фінансові інструменти, головною метою використання яких є хеджування фінансових ризиків, повинне бути засноване на ясному розумінні особливостей сучасних похідних цінних паперів і визначенні напрямків по доведенню цих інструментів до рівня країн з розвиненою ринковою економікою.

Найважливішою характеристикою деривативу є так званий базисний актив, тобто матеріальний або віртуальний об'єкт, із приводу якого укладається терміновий контракт. У світовій практиці використовуються різні базисні активи, від біржових товарів до економічних або погодних умов. У США найбільше поширення одержали процентні деривативи, їх частка в загальній вартості похідних паперів на початок 2011 р. становить 72,4% [23]. Усього ж можна нарахувати не менш восьми різних видів базисних активів похідних цінних паперів [11, с. 141-142].

Першою істотною особливістю українських деривативів є відмінність від закордонних деривативів по базисних активах. В Україні існують численні обмеження по кількості базисних активів. Наше законодавство дозволяє лише три види базисних активів: цінні папери, товари або кошти [2; 4], відповідно виділяється три види деривативів: фондові, товарні й валютні. Однак слід зазначити, що в нормативних актах згадуються й інші активи, такі наприклад, як «характеристики» названих базисних активів [2; 4], які також можуть бути базисними активами, але тільки за певних умов. «Курсові індекси (показники) можуть бути базовим активом опціонів або ф'ючерсів тільки у випадку додання цим індексам (показникам) офіційного статусу у відповідність із нормативними актами Державної комісії із цінних паперів і фондовому ринку й тільки на умовах регулярної публікації таких курсових індексів (показників) у періодичних виданнях України протягом року» [4]. У той же час, індексні деривативи не виділені в окрему категорію, хоча по ступеню поширеності у світі - це провідні деривативи. Ще більш твердими є обмеження по базисних активах ф'ючерсів - ними можуть бути тільки товарні ресурси й кошти (валюта) [4]. Ясно, що в силу обмеження по базисних активах кількість модифікацій застосовуваних в Україні деривативів значно менше, чим за рубежем.

Другою важливою особливістю деривативів, дозволених до випуску в Україні, є обмеження по емітентах. Це стосується всіх видів деривативів. Так, емітентами опціонів можуть бути тільки юридичні особи - торговці цінними паперами, які є членами фондових бірж або торгово-інформаційних систем (ТІС), і які повинні відповідати обов'язковим нормативам достатності власних коштів і іншим показникам. Існують також обмеження на випуск варантів, вони можуть бути емітовані тільки публічними акціонерними товариствами. Емітентом ф'ючерсів можуть бути тільки створена фондовою(товарною) біржею або ТІС кліринго-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк, зареєстрований ДКЦПФР, з якої ця біржа (ТІС) уклали відповідний договір [5].

Третьою особливістю деривативів в Україні є наявність обмежень по місці торгівлі цими цінними паперами. Відомо, що в зарубіжних країнах деривативи можуть бути як винятково позабіржовим товаром (наприклад, форвардні контракти), або торгуватися, як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Незважаючи на те, що біржова торгівля деривативами забезпечує більші гарантії її учасникам, у вартісному вираженні переважають позабіржові деривативи. В Україні торгівля ф'ючерсами й опціонами може вестися тільки на біржах або в ТІС, тобто деривативи цих типів є винятково біржовими товарами [5].

Наступна особливість деривативів в Україні полягає в повній відсутності непокритих (незабезпечених) деривативів. У світовій практиці можливе існування як покритих деривативів, тобто таких цінних паперів, на які в сторони відповідальної за контрактом є в наявності базисний актив, так і непокритих. Українське законодавство по відомих деривативах прямо забороняє непокриті (незабезпечені активом) деривативи. Прямої заборони не існує тільки по форвардах і ф'ючерсам. Емітент опціону на покупку цінних паперів повинен бути власником базисного активу (який за контрактом він повинен буде поставити) у кількості не менш 80% від загальної кількості, передбаченого умовами випуску. Цей актив повинен зберігатися в хоронителя цінних паперів. Емітент опціону на продаж повинен забезпечити гарантії за допомогою внесення на рахунок хоронителя коштів або державних цінних паперів. Розмір цих коштів не повинен бути не менше, чим сумарна вартість премій плюс 30% вартості базисного активу. Обсяг базисного активу емітента варантів не повинен перевищувати 50% обсягу акцій даного емітента [5].

По строках обігу деривативів в Україні також є свої особливості. Не ідеться про те, коли можуть бути виконані термінові контракти, допускаються контракти, що виконуються наприкінці строку їх дії, контракти, що виконуються протягом строку їх дії (типу американського опціону) і контракти, що виконуються за певних умов (варант). Випадок з варантом є самим курйозним. Справа в тому, що у світовій практиці варантом вважається дериватив, що випускається в обіг акціонерними товариствами, що й надає право його покупцеві придбати в емітента певну кількість акцій цього емітента, якщо їх ціна досягнеться встановленого порога. Варант є «обумовленим» деривативом, тобто надавані їм права можуть бути реалізовані не залежно від часу його дії, а залежно від того, чи досягнеться мінливість базисного активу прогнозованої величини. Але щоб ціна акції суттєво змінилася, необхідно, як правило, досить тривалий час. Тому, у світовій практиці варанти, на відміну від інших деривативів, які найчастіше є короткостроковими (до одного року) контрактами, являють собою довгострокові (10-20 років), або навіть безстрокові контракти [8, с. 681-682]. В Україні варанту «дозволене» діяти всього протягом року, що природно приводить до того, що цей фінансовий інструмент практично не використовується, оскільки за настільки короткий період часу істотної зміни ціни спот на акції й досягнення цією ціною встановленого порога фактично не відбувається [5].